Економічна стратегія вищих навчальних закладів як важлива складова стратегії розвитку освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічна стратегія вищих навчальних закладів як важлива складова стратегії розвитку освіти

В.М. Косарєв

Економіка освіти - важлива галузь системи економічних наук. Вона відноситься до числа найбільш складних і недостатньо розроблених галузей.

Вітчизняна система освіти, на відміну від закордонних, дозрівала в надрах державно-політичної системи, що докорінно відрізнялася від існуючої нині. І це з'явилося однієї із причин того, що проведені в країні соціально-економічні перетворення висунули на перший план ряд проблем, пов'язаних з функціонуванням і розвитком системи освіти як галузі національної економіки.

Входження системи освіти в нові соціально-економічні умови породило безліч проблем, вибір шляхів рішення яких, безумовно, зв'язаний, на нашу думку, як з вивченням досвіду функціонування освітніх систем у країнах з ринковою економікою, так і з розробкою теоретико-методологічних проблем економіки і управління освітою у сучасних умовах.

Існуюче освітнє середовище перетерплює значну модернізацію, що знаходить своє відбиття в змінах техніко-економічного, організаційно-економічного, соціально-економічного та управлінського характеру [1]. Однак ринкові перетворення найчастіше здійснюються по «принципі проб і помилок», що обумовлено недостатнім теоретичним проробленням питань створення організаційно-економічного механізму, що сприяє відтворенню і розвитку національних інтелектуального та ресурсного потенціалів, реалізації усе більше зростаючої ролі системи освіти у формуванні та розвитку нових економічних відносин, забезпеченні соціальних і економічних пріоритетів розвитку країни [2, 3].

Найважливіше місце в економічній стратегії розвитку освіти повинні займати системно-інституціональні перетворення. Їхня головна мета - створення діючих стимулів підприємницької та трудової активності в сфері освіти. Слід зазначити, що сьогодні відбувається все більша диференціація ринкової та неринкової систем надання освітніх послуг. При цьому в загальному їхньому обсязі ринкові послуги, надавані на вимогу поточної кон'юнктури ринку, починають становити усе більше помітну частку.

Тенденції загальноекономічної стабілізації, глобалізації, інформатизації, нові технологічні, політичні та фінансові реальності, насичення вітчизняних ринків, посилення конкуренції, перспективи входження підприємств у господарські зв'язки обумовлюють вищі начальні закладі постійно адаптуватися до зовнішніх умов, що змінюються, необхідність комплексного стратегічного управління і, в першу чергу, його головної складової - розробки і впровадження економічних стратегій розвитку вищих начальних закладів (ВНЗ) в сучасних умовах.

Аналіз вітчизняної та закордонної літератури показує, що, незважаючи на високу ефективність витрат на освіту, питання про доцільний обсяг державних ресурсів, освітніх послуг, що направляються в сферу, методах і механізмах управління, що забезпечують підвищення ефективності і стійкий розвиток системи освіти в ув'язуванні із прогнозами кон'юнктури ринку праці та довгострокового розвитку національної економіки, дотепер докладно не розроблені. Недооцінка ж економічних і ринкових аспектів діяльності системи освіти може привести до серйозних негативних наслідків у масштабі національної економіки. Тому вибір з орієнтацією на ринкові умови господарювання напрямків і механізмів підвищення народногосподарської ефективності системи освіти як підгалузі сфери послуг, розробка єдиної методології управління розвитком системи освіти та взаємопов'язаних у рамках цієї методології методів і механізмів управління представляються актуальною проблемою економічної теорії і практики.

Постановка проблеми. Сучасний ринок освітніх послуг примушує керівника як приватного, так і державного ВНЗ самостійно приймати стратегічні рішення для виживання у конкурентних умовах. Цьому питанню присвячується достатньо уваги [4-7], але напрацювання відносяться більш до проблем присвячених стратегічному менеджменту, маркетингу у тому числі в освіті. Економічним аспектам формування стратегії вищих начальних закладів приділяється недостатня увага.

Економічна стратегія ВНЗ повинна забезпечити головну ціль - створення і підтримку конкурентних переваг закладу в умовах невизначеності зовнішнього середовища.

Метою статті є обґрунтування необхідності формування економічної стратегії вищих навчальних закладів як важливої складової стратегії розвитку освіти, систематизація і визначення основних понять, її внутрішніх та зовнішніх складових.

Основна частина. Навчальні заклади являються частиною економічної системи країни. Тому всі принципові зміни в економіці країни проявлятимуться в діяльності її навчальних закладів. Розглянемо стратегії розвитку і управління вищого навчального закладу у сучасних умовах.

Під стратегією прийнято розуміти набір правил і прийомів, за допомогою яких досягаються основні цілі розвитку тої або іншої системи [8]. Стратегія організації - це комплекс принципів діяльності організації і її відносин з внутрішньої та зовнішньої середою, перспективних цілій організації, а також відповідних рішень по вибіру інструментів досягнення цих цілій та орієнтації ділової активності організації [4]. Це одночасно перспектива розвитку і зразок, модель реагування на зміни зовнішньої середи. Стратегія виявляється у конкурентної позиції, статусі організації, її системі цінностей, в особливостях мотивації і контролю персоналу.

Насамперед, необхідно визначити, що розуміється під стратегією розвитку ВНЗ. На наш погляд, під стратегією розвитку організації варто розуміти узагальнену модель корпоративних компетенцій, необхідних для досягнення цілей ефективного розвитку на основі обраних показників і раціонального розподілу та використанню ресурсів. Для успішної розробки стратегії розвитку вищий навчальний заклад повинен мати наступні корпоративні компетенції: моделювання ситуації на основі виявлення проблем; виявлення необхідних змін і формулювання цілей; вибір оптимальної базової стратегії змін; коректування обраної базової стратегії.

Успішна реалізація будь-якої стратегії залежить від того, наскільки внутрішня практика розходиться з вимогами стратегії, а також наскільки відповідають один одному стратегія організації і її ділова культура. Впровадження та реалізація стратегії - це практичне адміністративне багатофункціональне завдання.

Актуальність створення системи ефективного управління в сфері вищої освіти визначається поруч факторів, основними з яких є [9]:

1. Відповідність діяльності університетів потрібностям держави. Перехід розвинених держав до побудови економіки, заснованої на знанні, до створення в країні інноваційної системи, що включає більш високу якість людського капіталу, обумовлює необхідність розвитку економіки знань, економіки освіти та відповідного нового менеджменту цих сфер діяльності.

2. Відповідність діяльності університетів запитам громадян і роботодавців. З одного боку, громадяни і роботодавці направляють свої кошти, як правило, в навчальні заклади з ефективною і прозорою системою забезпечення якості освіти. З іншого боку, в умовах росту обсягу безперервної освіти (освіти дорослих, освіти протягом всього життя) ВНЗ змушені враховувати потреби в професійному навчанні різних категорій населення.

3. Відносне зниження державних видатків на вищу освіту (розраховуючи на одного студента), одночасний ріст витрат на якісну реалізацію програм вищої освіти і як слідство необхідність залучення позабюджетних коштів.

Ріст конкуренції між ВНЗ за бюджетні кошти. Це характерно також для всіх розвинених країн миру, де схеми бюджетного фінансування вибудувані по певних формулах, визнаним в освітньому співтоваристві і стимулюючу відповідну ефективну освітню, наукову, інноваційну та іншу діяльність вищого навчального закладу.

5. Ріст конкуренції між ВНЗ за позабюджетні кошти на ринку освітніх послуг. В умовах глобалізації та інтернаціоналізації освіти, розвитку трансграничної освіти, диверсифікованості освітніх програм, розроблювальних вищими навчальними закладами, розширення експорту освітніх послуг і поширення вищої освіти з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (дистанційна та відкрита освіта, здійснюване за допомогою мережі філій, представництв та ін.) різко зростає конкуренція між ВНЗ, причому як на міжнародному, так і на регіональних ринках освітніх послуг.

6. Зміни в правовому положенні (статусі) вищих навчальних закладів. В умовах стимулювання урядами більшої самостійності ВНЗ, у тому числі по розширенню позабюджетних джерел доходів, збереження закладами статусу бюджетної установи або суперечить правовому розумінню цього статусу, або стримує розвиток вищих навчальних закладів (а часто вірно і те і інше). Перехід же ВНЗ у нову якість (новий статус), з більшою автономією та більшою відповідальністю, неминуче тягне зміни в структурі, функціях управління вищими навчальними закладами і в університетському менеджменті.

7. Необхідність цілеспрямованої діяльності по створенню систем управління якістю освіти у вищому навчальному закладі відповідно до світових тенденцій (зокрема, відповідно до загальноєвропейських підходів у рамках Болонського процесу). У сучасних умовах масової вищої освіти в справі визнання високого рівня ВНЗ і видаваних їм документів зростає значення як акредитації вищого навчального закладу з боку професійних співтовариств, у тому числі міжнародних професійних асоціацій, так і створення ефективних внутрішніх систем управління якістю відповідно до певних освітніх і/або професійних вимог.

8. Необхідність адекватної відповіді університетського співтовариства на революційні зміни, які неминучі в організації навчального процесу, в освітніх технологіях в умовах інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

9. Розвиток безперервної освіти, що вимагає від ВНЗ нових організаційно-економічних рішень у реалізації програм перепідготовки та підвищення кваліфікації дорослого населення. Розширення масштабів безперервної освіти тягне необхідність нових управлінських рішень, що забезпечують доступність відповідних освітніх програм, зокрема для забезпечення достатнього освітнього рівня працівників різних регіонів країни.

10. Наростання тенденцій, пов'язаних з інтеграцією діяльності вищих навчальних закладів, створення стратегічних альянсів, міжнародних програм, формування регіональних і міжнародних освітніх мереж. Ці тенденції також є відображенням процесів глобалізації але конкуренція за споживача доповнюється конкуренцією між мережами за вищі навчальні закладі.

Сьогодні сучасний вищий навчальний заклад, особливо у статусі університету, є один з основних соціальних інститутів який забезпечує стійкій та збалансованій розвиток економіки, соціальної сфери, культури національного суспільства. Саме так необхідно розглядати роль університетів і умови їх нормального функціонування та розвитку.

Успіх стратегічного управління залежить від економічної освіченості, власних зусиль, уміння аналізувати ситуацію, прогнозувати наслідки рішень, що приймаються. Стратегія економічного управління або економічна стратегія є важливої складової стратегії розвитку ВНЗ. Вона надає можливість ефективного досягнення цілей економічними методами і засобами.

Теорія і практика управління має достатній діапазон визначень досліджуваної категорії. Як базове використаємо таке: “Економічна стратегія -- довгострокові, найбільш принципові, важливі установки, плани, наміри уряду, адміністрації регіонів, керівництва підприємств відносно виробництва, доходів і видатків, бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту” [10].

Економічна стратегія -- форма довгострокового управління соціально-економічними процесами на різних рівнях економічної системи. На макрорівні економічна стратегія визначається державою. Яка на 10-15 років передбачає довгострокові цілі розвитку в розрізі всієї національної економіки, її сфер і секторів, окремих галузей і регіонів; найбільш ефективні шляхи, засоби та методи їхнього досягнення. Орієнтири характеризуються взаємопов'язаною системою основних макроекономічних показників: темпами росту валового внутрішнього продукту (ВВП), промислового і сільськогосподарського виробництва, рівнем добробуту населення і його доходів, темпами інфляції та ін. На мікрорівні економічна стратегія розробляється підприємством і є складовою частиною формування його бізнес-плану. Вона включає стратегію поведінки підприємства у боротьбі з конкурентами, її інноваційну та маркетингову стратегію.

Трансформаційні зміни, що відбуваються в економіці викликають необхідність удосконалення теорії стратегії яка є підґрунтям стратегії діяльності вищих навчальних закладів. Останні розглядаються нами як підприємства відтворення виробничих сил суспільства на ринку освітніх послуг [11].

В умовах ринку менеджмент ВНЗ виходить з інтересів виживання (процвітання) свого закладу. При цьому він розуміє, що не задовольняючи потреб і запитів потенційних покупців своїх випускників або послуг, вижити в умовах конкуренції неможливо. Вибір мети вимагає наявності певної сукупності ресурсів для її досягнення. Оскільки ці ресурси завжди обмежені, керівник повинен визначити досягнення яких цілей забезпечить найбільшу ефективність використання цих ресурсів. Отже, глобальною метою економічної стратегії є створення і підтримка конкурентних переваг ВНЗ [8].

Для формування економічної стратегії, головними напрямками діяльності ВНЗ у розробці стратегічних рішень є: збір і опрацювання значних обсягів різноманітної за характером інформації; ведення переговорів із численними групами стратегічного впливу, потенційними клієнтами, замовниками та іншими контактними аудиторіями; моніторинг ринку освітніх послуг і ринку праці; розробка стратегічних рішень.

Таким чином, розробка варіантів і вибір кращої економічної стратегії являє собою, по суті, процес формування портфеля (набору) стратегічних ринкових трансакцій, тобто різноманітних угод, угод із численними партнерами, які вищий навчальний заклад повинен здійснити в перспективі, щоб забезпечити собі стійке процвітання. Створення такого портфеля пов'язане з досить істотними витратами, які з повним правом можуть бути віднесені до категорії «трансакційних витрат».

У статті «Проблеми ринкових витрат» Р. Коуз так визначає економічний зміст трансакційних витрат: «Для здійснення ринкових трансакцій необхідно: виявити - з ким бажаний висновок угоди; поширити інформацію про те, що хтось бажає вступити в угоду і на яких умовах; провести переговори, що ведуть до висновку угоди; провести розслідування, щоб переконатися в тім, що умови контракту дотримуються та ін. Ці операції часом спричиняють надзвичайно більші витрати, і в кожному разі вони настільки дорогі, що запобігають багато трансакцій, які були б реалізовані у світі, де цінова система працювала б без витрат» [12].

Але, що ж говорити про вироблення портфеля довгострокових основних стратегічних трансакцій, якщо витрати, зв'язані тільки з однією угодою, так великі! Величина трансакційних витрат, пов'язаних з виробленням економічної стратегії, настільки істотна, що впливає на спрямованість цієї стратегії.

У цьому зв'язку небезінтересне висловлення Р. Коуза про те, що існування трансакційних витрат буде підштовхувати до введення різних форм ділової практики, що забезпечують скорочення трансакційних витрат у тому випадку, коли витрати по виробленню таких форм виявляються менше, ніж економія на трансакційних витратах. «Вибір партнерів, - пише Р.Коуз, - тип контракту, вибір пропонованих продуктів і послуг - все може при цьому мінятися» [12]. Але ж саме ці зміни і знаходять висвітлення в економічній стратегії.

Отже, для розробки ефективної економічної стратегії необхідно:

по-перше, обґрунтований вибір таких способів виявлення стратегічних цілей, які приводили б до скорочення витрат;

по-друге, досягнення цих цілій вимагало б менших сумарних витрат;

по-третє, їх досягнення забезпечувало б найбільший приріст рівня конкурентного статусу вищого навчального закладу за рахунок посилення сукупного впливу його стратегічного потенціалу.

Величина стратегічних витрат значно залежить від ступеня невизначеності зовнішнього середовища, в умовах якої ВНЗ має функціонувати в перспективі. В свою чергу, ступінь невизначеності зовнішнього середовища характеризується передбачуваністю очікуваних подій, темпів змін, можливостей прогнозування майбутнього. Чим вище невизначеність зовнішнього середовища, тим складніше розробляти адекватні стратегічні рішення, тим більший обсяг інформації необхідно зібрати і обробити, тим більше число необхідних контактів для правильної оцінки складного в тій чи іншій стратегічній зоні ринку освітніх послуг положення, тим більше число стратегічних варіантів потрібно обґрунтувати. Ступінь невизначеності зовнішнього середовища впливає і на вибір виду стратегічного управління.

Для визначення основних особливостей та складових економічної стратегії вищого навчального закладу нами було адаптовано підхід, який рекомендує А.П. Градов при розгляді економічних аспектів стратегії фірми [8].

Виділимо наступні основні особливості економічної стратегії вищого навчального закладу.

Перша особливість полягає в тому, що процес формування економічної стратегії не завершується якою-небудь негайною дією. Звичайно він закінчується встановленням загальних напрямків, просування по яких повинно забезпечити бажаний приріст рівня конкурентного статусу вищого навчального закладу і, як наслідок, -- рівня конкурентної переваги ВНЗ.

Друга особливість полягає в істотній відмінності вибору та реалізації оперативних (тактичних) рішень, повнота і надійність інформації для яких, значно вище, ніж повнота і надійність інформації, що є в розпорядженні вищого навчального закладу при виборі стратегічних рішень. У ході формування економічної стратегії не можна передбачити всі можливості, які відкриваються при складанні конкретного стратегічного проекту. Тому доводиться користуватися узагальненою, неповною і неточною інформацією про різні альтернативи, що призводить до росту невизначеності всіх типів: невизначеності зовнішнього середовища; невизначеності цілей; невизначеності дій конкурентів. Тому економічна стратегія виробляє своєрідну “зону невизначеності ” -- безліч варіантів розвитку ВНЗ, кожен з яких є оптимальним за можливим сполученням зовнішніх умов.

Третя особливість виражається в істотному посиленні ролі зворотного зв'язку при формуванні економічної стратегії вищого навчального закладу. Оскільки в процесі розробки стратегічних рішень постійно з'являються нові альтернативи, здійснюється цілеспрямований пошук оптимальних рішень, з'являється більше повна і достовірна інформація про ті чи інші стратегічні цілі, то намічені цілі стратегічного розвитку можуть бути сумнівними або просто відкинутими. Внаслідок цього розробка економічної стратегії являє собою циклічний процес із постійним коригуванням первинних цілей внаслідок уточнення інформації про фактори, що визначають конкурентний статус ВНЗ в перспективі.

Четверта особливість економічної стратегії вищого навчального закладу полягає в тому, що на рівні стратегічного планування - на відміну від планування на тактичному рівні - досить важко визначити корисності тих чи інших стратегічних рішень. Це призводить до необхідності користуватися для вибору кращих рішень або порядковими мірами корисності, або «псевдо абсолютними» показниками, які ґрунтуються на сполученні параметрів, що піддаються квантифікації (наприклад, витрати в грошовому вираженні), і порядковими якісними показниками, такими, наприклад, як «стратегічна корисність», для вираження якої використовується бальна система оцінок.

Основними складовими економічної стратегії вищого навчального закладу можуть бути наступні:

а) Ті що реалізуються у зовнішньому середовищі: товарна стратегія; стратегія ціноутворення; стратегія взаємодії з ринками ресурсів; стратегія поведінки на ринку цінних паперів; стратегія зниження трансакційних витрат; стратегія зовнішньоекономічної діяльності.

б) Ті що реалізуються у внутрішньому середовищі: стратегія зниження виробничих витрат; стратегія інвестиційної діяльності; стратегія стимулювання персоналу.

На нашу думку у сучасних умовах їх необхідно доповнити наступними складовими економічної стратегії яки впливають на стимулювання та підтримку розвитку вищого навчального закладу:

- використання державних та регіональних трансфертів (грантів), які направляються в освіту. Це є ефективним важелем впливу на розвиток матеріально - технічної бази ВНЗ;

- використання інвестицій у розвиток соціальної сфери ВНЗ на основі концепції іпотечного кредитування;

- планування позабюджетних доходів вищого навчального закладу, який в значної степені залежить від сегментації та кон'юнктури ринку освітніх послуг, а також маркетинговій політики ВНЗ.

Результати реалізації керівництвом закладу стратегічних рішень тією чи іншою мірою обумовлено, з одного боку, впливом цих сфер на характер розроблюваних рішень, а з іншого - впливом самих стратегічних рішень на процеси, що протікають у внутрішній і зовнішній сферах. Загальним для всіх складових економічної стратегії є формування спонукальних мотивів прийняття тих або інших стратегічних рішень. Тому вибір економічної стратегії залежить від зовнішньої і внутрішньої сфери діяльності ВНЗ.

Концепцію та істоту вказаних складових економічної стратегії на прикладі діяльності вищого навчального закладу розглянуто нами у роботі [13].

Отже, економічна стратегія - це система забезпечення конкурентних переваг вищого навчального закладу на цільовому ринку. Найбільший ефект досягається в тому випадку, якщо всі складові економічної стратегії реалізуються при координації з єдиного центра; рішення, прийняті в рамках кожної зі складових повинні бути ув'язані за часом, ресурсами і не суперечити один одному. При заданому рівні ресурсів стратегія має певні граничні можливості досягнення глобальної і локальної цілей. Економічна стратегія ВНЗ не може ігнорувати макро- і мікроекономічну ситуацію в країні і за її межами та вплив зовнішнього середовища. Найважливішими системо утворюючими елементами економічної стратегії повинні бути визнані: товарна стратегія, стратегія взаємодії з ринком праці та ринком освітніх послуг, стратегія зниження трансакційних витрат, стратегія інвестиційної діяльності ВНЗ, стратегія запобігання банкрутства.

Глобальна мета економічної стратегії полягає у створенні та підтримці конкурентних переваг і може бути досягнута тільки у випадку виконання комплексу складних робіт, взаємопов'язаних за часом і ресурсами.

Реалізувати глобальну мету економічної стратегії можливо за рахунок локальних цілей економічної стратегії. До локальних ми відносимо цілі підлеглого характеру. Локальні цілі економічної стратегії ініціюються зовнішніми та внутрішніми факторами, а також стратегічним потенціалом ВНЗ. Їх спільний вплив дозволяє сформувати місію вищого навчального закладу, його виробничий профіль і конкурентний статус.

Формування місії вищого навчального закладу є найважливішим елементом (метою) економічної стратегії. Місія ВНЗ повинна служити фактором залучення клієнтів, вона повинна показувати, які потреби клієнта вищий навчальний заклад може задовольнити найбільш ефективно.

Система формування економічної стратегії динамічна. Наявність зворотних зв'язків між портфелем стратегічних трансакцій і локальними цілями свідчить про необхідність здійснення постійного моніторингу ситуації в зовнішній і внутрішній сферах діяльності ВНЗ та внесення коректив як у місію і у конкурентний статус, так і в портфель стратегічних трансакцій.

Виходячи з вищевказаних особливостей, можна виділити наступні етапи формування економічної стратегії вищого навчального закладу:

1. Аналіз невизначеності зовнішнього середовища вищого навчального закладу і вибір виду стратегічного управління, найбільш прийнятного для прогнозованого рівня невизначеності в перспективі.

2. Аналіз досягнутого рівня конкурентного статусу ВНЗ та виявлення локальних стратегічних цілей, досягнення яких дозволить в умовах прогнозованого рівня невизначеності зовнішнього середовища забезпечити конкурентні переваги.

Вибір найбільш ефективних засобів досягнення стратегічних цілей за рахунок посилення стратегічного потенціалу вищого навчального закладу.

Розробка і реалізація стратегічної програми технічного та соціального розвитку ВНЗ на перспективу, коригування її з урахуванням аналізу “зворотних зв'язків”.

Розробка науково обґрунтованої методики формування економічної стратегії вищих навчальних закладів як важливої складової стратегії розвитку освіти дозволяє перейти на більш якісний рівень управління и підвисити конкурентоспроможність ВНЗ.

Список використаної літератури

освіта навчальний ринковий

1. Новое в государственной политике финансирования вузов в странах Запада // Экономика образования. 2001. № 3. С. 107-113.

2. Новые тенденции в финансировании высшего образования в США // Экономика образования. 2001. № 1. С. 66-79.

3. Рыбнов Е.И. Стратегическое планирование системной трансформации высших учебных заведений. СПб.: Изд-во ИРЭ РАН, 2001.

4. Гапоненко А.Л., Панкрухин А.П. Стратегическое управление. - М.: Омега-Л, 2004. - 472 с.

5. Салига С.Я., Яришко О.В. Управління вищими навчальними закладами. - Запоріжжя.: ЗЦНТЕІ, 2005.- 194 с.

6. Оболенська Т.Є. Маркетинг освітніх послуг: вітчизняний та зарубіжний досвід. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 208 с.

7. Кочарян І.С. Економічна стратегія вищого навчального закладу за умов демографічної кризи. Автореф. дис. канд. екон. наук. - К.: 2006.-20 с.

8. Градов А.П. Экономическая стратегия фирмы.- СПб.: Специальная литература, 1995.- 414 с.

9. Управление в высшей школе: опыт, тенденции, перспективы. Рук. авт. коллектива В.М. Филиппов. - М.: Логос, 2006. - 488 с.

10. Большой экономический словарь. -- М.: Книжний мир, 2003. --895 с.

11. Косарєв В.М. Вищий навчальний заклад в системі відтворення продуктивних сил // Академічний огляд. - 2006. - № 2. - С. 46-52.

12. Коуз Р., Фирма, рынок, и право. / Пер. с англ. - М.: Дело ЛТД, 1993.

13. Косарєв В.М. Концепція економічної стратегії вищих навчальних закладів // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Випуск 222: В 5 томах. - Т. 1. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 40-50.

Размещено на Allbest.ru