Сучасні тенденції безперервного професійного розвитку науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні тенденції безперервного професійного розвитку науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти

Оксана Бульвінська

На основі аналізу стратегічних документів Європейського простору вищої освіти охарак-теризовані сучасні тенденції навчання і викладання, відповідно до яких визначені напрями без-перервного професійного розвитку науково-педагогічних працівників. До цих напрямів віднесені: розвиток якостей фасилітатора, коуча, модератора, тьютора, зміну авторитарної ролі ви-кладача на більш м'який педагогічний супровід в умовах студентоцентрованоїмоделі навчання та викладання; вдосконалення іншомовної та міжкультурної компетентності для здійснення інтернаціоналізації вищої освіти; розвиток власної дослідницької компетентності і викорис-тання дослідницьких методів в умовах організації освітнього процесу в університеті на основі наукових досліджень для розвитку критичного мислення та рефлексивного аналізу студентів; розвиток умінь адаптувати освітні цілі до високотехнологічного і мобільного навчального се-редовища і створення психологічно безпечного навчального середовища; освоєння нових елек-тронних засобів навчання, а також досвід використання засобів, методів і технологій електро-нного навчання в освітньому процесі закладу вищої освіти.

Ключові слова: безперервний професійний розвиток; електронне навчання; інтернаціоналі-зація вищої освіти; навчальне середовище; науково-педагогічні працівники; професійні компе-тентності; студентоцентроване навчання; тенденції навчання і викладання.

Вступ. Професійний розвиток науково-пе-дагогічних працівників університетів - один зі стратегічних напрямів реформування системи вищої освіти в Україні, адже без викладачів, чий професійний рівень відповідає сучасним тенденціям розвитку вищої освіти, виклада-чів, спроможних працювати в рамках моделі студентоцентрованого навчання, викладачів- дослідників, орієнтованих на академічну мо-більність і сповідування академічної добро-чесності, годі й сподіватись на конструктивні зміни в національній системі вищої освіти. Тому високі вимоги до професійних компе-тентностей науково-педагогічних працівників потребують реформування системи їх безпе-рервного професійного розвитку задля підви-щення рівня викладачів вищої школи, здатних відповісти на освітні виклики сучасності. У Паризькому комюніке (2018) міністрів осві-ти країн - членів Болонського процесу наго-лошується, що інституційні, національні та європейські ініціативи з педагогічної підго-товки, безперервного професійного розвитку викладачів, пошук шляхів кращого визнання високої якості та інноваційного викладання в їх кар'єрах є одним із напрямів сприяння ви-сокоякісній освіті (с. 7).

Професійний розвиток науково-педагогіч-них працівників закладів вищої освіти, під-вищення рівня їх професійних компетент-ностей є предметом дослідження В. Введен- ського, С. Вітвицької, О. Вознюка, О. Гури, Дубасенюк, Н. Кузьміної, Л. Хоружої, Ярмоли. Проте сучасні європейські тен-денції розвитку вищої освіти як основа для стратегічного планування професійного розвитку викладачів університетів досліджені в Україні недостатньо. навчання педагогічний викладач

Мета статті - обґрунтувати стратегічні на-прями безперервного професійного розвитку науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти в контексті сучасних європей-ських тенденції розвитку викладання і на-вчання у вищій освіті.

Визначення безперервного професійного розвитку. У Законі України «Про освіту» за-конодавчо закріплені визначення понять, що характеризують безперервний професійний розвиток науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти - освіта дорослих, піс- лядипломна освіта, підвищення кваліфікації, стажування, перепідготовка тощо. Аналізую-чи нормативно-правову базу України з цього питання, О. Жабенко (20017) відзначає деяку неузгодженість понять у Законі «Про освіту». У ст. 18 безперервний професійний розвиток названий складником освіти дорослих разом з підвищенням кваліфікації, а в ст. 59 професій-ний розвиток включає в себе будь-які форми професійного зростання, в тому числі підви-щення кваліфікації і самоосвіту (с. 433).

У Європейському просторі вищої освіти безперервний професійний розвиток викла-дача (Continuing Professional Development - CPD) визначається як постійний процес роз-витку професійних знань, навичок та ціннос-тей з допомогою кваліфікованих фахівців як на робочому місці, так і за його межами (Bubb & Earley, 2007, p. 5). Отже, дотримуючись тра-диційного європейського розуміння безпе-рервного професійного розвитку, візьмемо за основу визначення, закріплене у ст. 18 За-кону України «Про освіту» (2017): «Це безпе-рервний процес навчання та вдосконалення професійних компетентностей фахівців після здобуття вищої та/або післядипломної освіти, що дає змогу фахівцю підтримувати або по-кращувати стандарти професійної діяльності і триває впродовж усього періоду його профе-сійної діяльності».

Аналізуючи сутнісний зміст понять «про-фесійний розвиток», «саморозвиток», «про-фесійний саморозвиток», Ю. Скиба (2017) робить висновок, що у вітчизняній науковій літературі немає загальноприйнятого визна-чення безперервного професійного розвитку (с. 84). Оскільки це поняття, запозичене з єв-ропейського наукового дискурсу, нещодавно увійшло в український, усталеним науковим поняттям було поняття «професійний розви-ток». Так, «Енциклопедія освіти» (2008) визна-чає професійний розвиток як «процес форму-вання суб'єкта професійної діяльності, тобто систему певних властивостей в умовах непе-рервної професійної освіти, самовиховання та здійснення професійної діяльності. У процесі професійного розвитку особистість оволоді-ває системою професійно важливих якостей, до якої входять комунікативні, мотиваційні, характерологічні, рефлексивні, освітні, інте-лектуальні, психофізіологічні властивості лю-дини» (с. 733).

С. Мірошник (2016), проаналізувавши на-укові підходи до професійного розвитку пе-дагога, визначила, що провідними в його організації в сучасності є особистісно орі-єнтований, андрагогічний, акмеологічний та компетентнісний підходи. Окрім цих підхо-дів, цінним для розуміння професійного роз-витку викладача науковець визначає інтегра-тивний підхід О. Вознюка і О. Дубасенюк до професійного розвитку особистості педагога в умовах цивілізаційних змін, що передба-чає комплексне врахування закономірнос-тей і механізмів цілісного розвитку людини як фахівця, особистості і громадянина, тобто йдеться про громадянський розвиток осо-бистості професіонала (Мірошник, 2016).

Оскільки в Україні в документах держав-ного рівня утверджена компетентнісна освіт-ня парадигма, що передбачає акцент не на процесі освіти, а на її результаті, візьмемо за основу саме цей підхід і розглянемо сутність і сучасні тенденції безперервного професійно-го розвитку науково-педагогічних працівни-ків закладів вищої освіти.

Як уже зазначалось, Закон України «Про освіту» (2017) закріплює визначення безпе-рервного професійного розвитку як набуття нових та вдосконалення вже набутих про-фесійних компетентностей. Отже, для розу-міння сутності професійного розвитку слід визначити перелік професійних компетент-ностей науково-педагогічних працівників за-кладів вищої освіти.

У Наказі МОН № 665 від 01.06.13 р. «Про за-твердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-пе-дагогічних працівників навчальних закладів» (2013) перелічені 4 головні компетентності викладачів: професійна компетентність, ін-формаційна, комунікативна і правова. Професійні компетентності пов'язані перш за все з навчальною роботою, тобто з викладанням. Отже, проаналізувавши європейські страте-гічні документи щодо навчання і викладання у вищій освіті, відмітимо ті з тенденцій її роз-витку, що мають вплив безпосередньо на на-буття нових та вдосконалення вже набутих професійних компетентностей науково-педа-гогічних працівників закладів вищої освіти.

Студентоцентрований підхід до навчання і викладання - це основоположний принцип Європейського простору вищої освіти, що зміщує акценти в освітньому процесі з викла-дання (передачі знань) на навчання (активну освітню діяльність студента). Центральною фігурою освітнього процесу стає не викла-дач як головне джерело і транслятор знань, а студент, який перестає пасивно сприймати та запам'ятовувати навчальну інформацію, а стає активним учасником освітнього проце-су, виступає повноправним суб'єктом відно-син в освіті, бере на себе долю відповідаль-ності за навчання.

У «Стандартах і рекомендаціях щодо за-безпечення якості в Європейському просто-рі вищої освіти», ухвалених на Міністерській конференції у Єревані 14-15 травня 2015 р., студентоцентроване навчання визначається також як фактор забезпечення якості вищої освіти і дефінується як таке, що (с. 12):

• «поважає і враховує різноманітність сту-дентів та їх потреби, уможливлюючи гнучкі навчальні траєкторії;

• враховує та використовує різні способи надання освітніх послуг, якщо це доцільно;

• гнучко використовує різноманітні педа-гогічні методи;

• регулярно оцінює та коригує способи на-дання освітніх послуг і педагогічні методи;

• підтримує відчуття автономності у того, хто навчається, водночас забезпечуючи йому відповідний супровід і підтримку з боку ви-кладача;

• сприяє взаємній повазі у стосунках «сту- дент-викладач»;

• має належні процедури для розгляду скарг студентів».

Отже, студентоцентрований підхід до на-вчання і викладання передбачає зміну ролі науково-педагогічного працівника: викла-дач створює умови для того, щоб студент мав можливість працювати зі своїм досвідом, роз-вивати комунікативні та організаторські здібності, планувати дослідницьку діяльність, приймати рішення і нести відповідальність за них тощо, адаптує навчальну мету до осо- бистісних якостей кожного студента, активі-зує і стимулює процес його індивідуального просування в системі освіти, тобто традицій-на роль викладача як наставника і трансля-тора знань трансформується у фасилітатора, модератора, тьютора, коуча (Бульвінська, 2017). Таким чином, одним з напрямів про-фесійного розвитку науково-педагогічного працівника є розвиток різних ролей, які він виконує в освітньому процесі, тобто розви-ток якостей фасилітатора, коуча, модератора, тьютора.

Інтернаціоналізація. І. Степаненко (2016) відзначає, що інтернаціоналізація вищої освіти має дві основні форми - зо-внішню, або інтернаціоналізацію за кор-доном (internationalization abroad), і вну-трішню, або інтернаціоналізацію вдома (internationalization at home) (с. 27). Не ак-центуючи увагу на академічній мобільності як елементі інтернаціоналізації за кордоном, зосередимось на інтернаціоналізації вдома як одному з напрямків професійного роз-витку викладачів. У доповіді Європейської асоціації університетів (EUA) «Тенденції 2015: навчання і викладання в європейських університетах» (Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities) відзнача-ються три аспекти інтернаціоналізації вдома: міжнародні студенти, міжнародний персонал і викладання англійською мовою (p. 71). І якщо перші два аспекти можна характеризу-вати як зовнішні фактори впливу на викла-дання і навчання в університеті, то розвиток іншомовної компетентності для викладання англійською мовою - це актуальний напрям професійного розвитку викладачів.

Н. Дівінська (2017), розглядаючи іншомов-ну комунікативну компетентність науково- педагогічних працівників у контексті між- культурної компетентності, робить висно-вок про необхідність не тільки практичного знання мов для міжнародної комунікації, а й знання законів, народних звичаїв, релігійних свят, національного менталітету країни, мова якої вивчається. Отже, для професійного розвитку викладачів мало розвивати тільки лінгвістичну складову; головний акцент по-винен бути зроблений на міжкультурній ко-мунікативній компетентності (с. 83).

Зв'язок між викладанням і досліджен-ням. Інтеграція вищої освіти і науки, орга-нізація освітнього процесу в університеті на основі наукових досліджень, «органіч-ного поєднання в освітньому процесі освіт-ньої, наукової та інноваційної діяльності», «сприяння провадження наукової діяльнос-ті шляхом проведення наукових досліджень і забезпечення творчої діяльності учасників освітнього процесу» (Закон України «Про вищу освіту», 2014) вимагають гнучкого ви-користання різноманітних педагогічних ме-тодів, які спрямовані не на енциклопедичне засвоєння і накопичення знань застиглого, готового характеру, а на їх освоєння, при-дбання знань у діалозі, у процесі інтелекту-альної взаємодії всіх учасників освітнього процесу; на формування культури мислення, навчанні критичного мислення та рефлек-сивного аналізу. Зв'язок між викладанням і дослідженням є вагомим чинником якісної підготовки фахівців-дослідників, які володі-ють методиками творчого пошуку, вміннями використовувати сучасну наукову інформа-цію, здатних приймати науково обґрунтовані рішення у швидкозмінюваних умовах. Усі ці фактори, як слушно зазначає О. Ярошенко (2017), потребують від викладача сукупнос-ті теоретичних знань, практичного досвіду і професійних умінь, щоб створити умови для всебічного гармонійного розвитку майбут-ніх спеціалістів, максимального розкриття їх творчого, інтелектуального й духовного по-тенціалу не лише у навчальній, а й науковій діяльності (с. 99). Отже, організація освіт-нього процесу в університеті на основі нау-кових досліджень вимагає від науково-педа-гогічних працівників високого рівня власної дослідницької компетентності, а також вико-ристання методів і способів викладання, які сприяють розв'язанню освітніх і дослідниць-ких завдань у процесі інтелектуальної вза-ємодії викладачів і студентів. Таким чином, важливим напрямом професійного розвитку науково-педагогічних працівників є набуття досвіду викладання на основі наукових дослі-джень, досвіду використання нових методів і способів викладання, спрямованих на акти-візацію аналітичної і рефлексивної діяльнос-ті студентів, а також розвиток власної дослід-ницької компетентності.

Удосконалення навчального середови-ща. У доповіді «Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities» (2015) на-зиваються такі аспекти вдосконалення на-вчального середовища: розвиток бібліотек та навчальних ресурсних центрів; інвестування в наукові, комп'ютерні та інші лабораторії; адаптація фізичних просторів до вимог різ-них методів навчання; впровадження зеле-них (екологічних) ініціатив; створення спіль-них просторів для збільшення взаємодії сту-дентів і викладачів (p. 85).

Отже, сучасне навчальне середовище міс-тить традиційні та електронні засоби навчан-ня; воно насичене сучасним науковим, тех-нічним і технологічним обладнанням; воно характеризується варіативністю і мобільніс-тю (навчальну аудиторію за рахунок мобіль-них меблів і обладнання легко перетворити в імітаційну лабораторію чи конференц-зал для дискусійних занять).

Але слід відмітити і психологічне напо-внення освітнього середовища. Психолог І. Баєва (2002) вводить поняття «безпечного освітнього середовища», під яким розумієть-ся «середовище взаємодії, вільне від проявів психологічного насилля, яке має позитивну значущість для суб'єктів навчально-виховно-го процесу, яке характеризується переважан-ням гуманістичної центрації і яке відобража-ється в емоційно-особистісних і комуніка-тивних характеристиках її суб'єктів» (с. 27). У психологічно безпечному освітньому серед-овищі студенту і викладачу комфортно; сту-дент має право на незгоду, на власну думку, на помилку і не боїться помилитись. Студент має право на особистий навчальний стиль і індивідуальний освітній пошук. В емоційно безпечному навчальному середовищі ство-рюється атмосфера довіри, поваги студентів і викладачів один до одного. Авторитарна роль викладача змінюється на більш м'який супровід, де наставник-професіонал поділяє зі студентом відповідальність не тільки за академічну успішність, а й за особистісний і професійний розвиток. Отже, напрямом професійного розвитку викладача в контек-сті формування безпечного освітнього се-редовища є набуття досвіду тактовного, рів-ноправного діалогу зі студентами, розвитку комунікативної професійної компетентності (Bulvinska, 2017).

Електронне навчання. Як відзначається в доповіді «Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities» (2015), «ІКТ є важливим інституційним пріоритетом, який впливає на всі аспекти діяльності інституту вищої освіти, включаючи навчання і викла-дання (електронне навчання та змішане на-вчання, платформи управління навчанням, «перевернуте навчання», МООКи тощо), дослідження (великі масиви даних, відкри-ті дані), бібліотеки та підтримку послуг для студентів» (p. 34).

Серед основних систем та інструментів ІТ-технологій, які використовуються в за-кладах вищої освіти, за результатами опиту-вання Європейської асоціації університетів (Trends 2015), найбільшу популярними були такі (розташовані за спаданням): доступ до комп'ютерних класів; доступ до Wi-Fi в уні-верситеті; онлайн-бібліотеки; університет-ська електронна пошта; Інтернет-каталог курсів навчання; студентський портал; со-ціальні медіа для спілкування студентів та випускників; ліцензії університету на про-грамне забезпечення, яке необхідне студен-там для навчання; персональний навчальний портал; репозиторії; електронні студентські портфоліо; онлайн-іспити та тести (p. 73). Слід доповнити цей список уже згадуваними МООКами, підходом «bring your own device» (принеси свій власний девайс), технологіями віртуальної реальності.

Звичайно, засоби електронного навчання пропонують більш гнучкі пропозиції навчан-ня для студентів (навчатися у навчальній аудиторії чи поза нею), підвищують ефек-тивність навчального часу, надають більше освітніх можливостей для навчання студен-тів і безпосередньо в аудиторії і поза нею (Trends 2015, p. 73). Проте слід враховувати соціальні і освітні наслідки зростання зна-чення Інтернету і соціальних мереж як дже-рела інформації. По-перше, відкриті і лег-ко доступні ресурси потребують перевірки якості, актуальності, надійності та обґрун-тованості інформації, оскільки вона часто не має авторитетних посилань. Отже, робота з такими джерелами потребує високого рів-ня критичного мислення і від викладача, і від студента. По-друге, використання нових освітніх джерел дає студентам багато можли-востей для персоналізації навчання, для на-буття трансверсальних компетентностей, які дуже затребувані на ринку праці, для розвитку творчості і креативності, і цих факторів не можна не враховувати в освітньому про-цесі. Таким чином, в умовах широкого засто-сування Е-навчання переосмислюються стра-тегії взаємодії студентів і науково-педагогіч-них працівників, роль викладача змінюється від наставника до фасилітатора. Отже, без-перервний професійний розвиток викладача повинен орієнтуватись не тільки на освоєн-ня нових технологічних засобів навчання, а й на розвиток дослідницької компетентності для пошуку необхідної наукової інформації і управління великими базами даних, досвід використання нових методів і способів ви-кладання, спрямованих на розвиток дослід-ницьких і проектувальних умінь студентів, їх комунікативних здібностей і навичок роботи в команді.

Отже, аналізуючи сучасні тенденції на-вчання і викладання у вищій освіті, робимо висновок, що безперервний професійний розвиток науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти має бути спрямований на набуття нових та вдосконалення вже на-бутих професійних компетентностей, що від-повідають сучасним тенденціям навчання і викладання у вищій освіті: перехід до студен- тоцентрованої моделі навчання та викладан-ня і розвиток якостей фасилітатора, коуча, модератора, тьютора; інтернаціоналізація і вдосконалення іншомовної та міжкультурної компетентності; зв'язок навчання та викла-дання і розвиток як власної дослідницької компетентності, так і використання дослід-ницьких методів і способів у навчанні студен-тів; удосконалення навчального середовища і розвиток як умінь адаптувати освітні цілі до високотехнологічного і мобільного навчаль-ного середовища, так і зміни авторитарної ролі викладача на більш м'який супровід для створення психологічно безпечного на-вчального середовища; електронне навчання і освоєння нових технологічних засобів на-вчання, а також досвід використання засобів, методів і технологій електронного навчання в освітньому процесі закладу вищої освіти.

У перспективі подальших досліджень пла-нуємо узагальнити досвід безперервного професійного розвитку викладачів універси-тетів у країнах ЄС для розроблення відповід-них перспективних напрямів в Україні.

Література

Баева И. А. Тренинги психологической безопасности в школе. Санкт-Петербург: Речь, 2002. 251 с.

Бульвінська О. І. Трансформація комунікативних ролей викладача в умовах інтеграції ви-щої освіти і науки. Актуальні питання підготовки майбутніх вчителів хімії: теорія і практика: збірник наукових праць. Випуск 3. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. С. 60-64.

Енциклопедія освіти / гол.ред. В. Г. Кремень. Київ: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

Жабенко О. В. Підвищення рівня професійної компетентності науково-педагогічних праців-ників: право чи обов'язок. Молодий вчений. 2017. № 10. С. 432-438.

Закон України «Про вищу освіту». URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (дата звернення: 10.04.2018).

Закон України «Про освіту». URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/page3 (дата звернення: 10.04.2018).

Інтернаціоналізація вищої освіти в Україні: методичні рекомендації / Л. Горбунова, М. Де-бич, В. Зінченко, І. Сікорська, І. Степаненко, О. Шипко / За ред. І. Степаненко. Київ: ІВО НАПН України, 2016. 158 с.

Мірошник С. І. Професійний розвиток педагога: сучасні підходи. Народна освіта. 2016. № 2 (29). URL: www.narodnaosvita.kiev.ua/ (дата звернення: 11.04.2018).

Паризьке комюніке (2018). URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/%D0%9D%D0% BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2018/06/06/12/paris-communiqueenua2018.pdf (дата звернення: 25.05.2018).

Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково- педагогічних працівників навчальних закладів: Наказ МОН № 665 від 01.06.13 р. URL: https://ru.osvita.ua/legislation/other/37302/ (дата звернення: 11.04.2018).

Скиба Ю. А. Сутнісний аналіз дефініцій «саморозвиток» і «професійний саморозвиток» на-уково-педагогічних працівників закладів вищої освіти. Актуальні питання підготовки майбутніх вчителів хімії: теорія і практика: збірник наукових праць. Випуск 3. Вінни-ця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2017. С. 83-88.

Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти. Ухвалено на Міністерській конференції у Єревані 14-15 травня 2015 р. URL: https://ihed. org.ua/images/pdf/standards-and-guidelines_for_qa_in_the_ehea_2015.pdf (дата звернення: 15.04.2018).

Ярошенко О. Г. Дослідницька компонента у структурі професійної діяльності науково-педа-гогічних працівників університету. Актуальні питання підготовки майбутнього вчи-теля хімії: теорія і практика: збірник наукових праць. Випуск 3. Вінниця: ТОВ «Нілан- ЛТД», 2017. С. 99-103.

Bubb S. & Earley P. Leading and Managing Continuing Professional Development. London: SAGE Publications, 2007. 188 р. doi: http://dx.doi.org/10.4135/9781446216637.

Bulvinska O. Teacher communication competence: different theoretical approaches. Internauka. 2017. № 15 (37). Vol. 1. P. 20-23.

Divinska N. Ways of Developing Foreign Languages Competence of Scientific and Pedagogical Workers. Modern Science - Moderni veda. 2017. № 6. С. 79-85.

Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities. Brussels: EUA publication, 2015. 130 с.

References

Baeva, Y. A. (2002). Trenyngy psykholohycheskoi bezopasnosty v shkole [Trainings of psychological safety in school]. Saint-Petersburg, Russia: Rech (rus).

Bulvinska, O. I. (2017). Transformatsiia komunikatyvnykh rolei vykladacha v umovakh intehratsii vyshchoi osvity i nauky [Transformation of teacher's communicative roles in the integration of higher education and science]. In Aktualnipytanniapidhotovky maibutnoho vchytelia khimii:

teoriia i praktyka: zbirnyk naukovykh prats (pp. 60-64). Vypusk 3. Vinnytsia, Ukraine: TOV «Nilan-LTD» (ukr).

Kremen, V. H. (Ed.). (2008). Entsyklopediia osvity [Encyclopedia of Education]. Kyiv, Ukraine: Yurink- om Inter (ukr).

Zhabenko, O. V. (2017). Pidvyshchennia rivnia profesiinoi kompetentnosti naukovo-pedahohichnykh pratsivnykiv: pravo chy oboviazok [Increasing the Level of Professional Competence of Scientif-ic-Pedagogical Employees: the Right or Duty]. Molody vcheny, 10, 432-438 (ukr).

Zakon Ukrainy ««Pro vyshchu osvitu» [Law of Ukraine On Higher Educanion]. Retrieved from http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (ukr).

Zakon Ukrainy «Pro osvitu» [The Law of Ukraine On Education]. Retrieved from http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/2145-19/page3 (ukr).

Stepanenko, I. (Ed.) (2016). Internatsionalizatsiia vyshchoi osvity v Ukraini: metodychni rekomendatsii [Internationalization of Higher Education in Ukraine: Methodological Recommendations]. Kyiv: IVO NAPN Ukrainy (ukr).

Miroshnyk, S. I. (2016). Profesiinyi rozvytok pedahoha: suchasni pidkhody [Professional development of the teacher: modern approaches]. Narodna osvita, 2 (29). Retrieved from www.narodnaosvita. kiev.ua/ (ukr).

Paris Communique (2018). Retrieved from https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/%D0%9D% D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2018/06/06/12/paris-communiqueenua2018.pdf (ukr).

Pro zatverdzhennia kvalifikatsiinykh kharakterystyk profesii (posad) pedahohichnykh ta naukovo- pedahohichnykh pratsivnykiv navchalnykh zakladiv: Nakaz MON № 665 vid 01.06.13 r. [On ap-proval of qualification characteristics of professions (positions) of pedagogical and scientific and pedagogical workers of educational institutions]. Retrieved from https://ru.osvita.ua/legislation/ other/37302/ (ukr).

Skyba, Yu. (2017). Sutnisnyi analiz definitsii «samorozvytok» i «profesiinyi samorozvytok» naukovo- pedahohichnykh pratsivnykiv zakladiv vyshchoi osvity [Essential analysis of the definitions of «self-development» and «professional self-development» of scientific and pedagogical workers of institutions of higher education]. In Aktualnipytanniapidhotovky maibutnoho vchytelia khi- mii: teoriia i praktyka: zbirnyk naukovykh prats (pp. 83-88). Vypusk 3. Vinnytsia, Ukraine: TOV «Nilan-LTD» (ukr).

Standarty i rekomendatsii shchodo zabezpechennia yakosti v Yevropeiskomu prostori vyshchoi osv-ity [Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area] (2015). Retrieved from https://ihed.org.ua/images/pdf/standards-and-guidelines_for_qa_in_ the_ehea_2015.pdf (ukr).

Yaroshenko, O. H. (2017). Doslidnytska komponenta u strukturi profesiinoi diialnosti naukovo-ped-ahohichnykh pratsivnykiv universytetu [Research component in the structure of professional ac-tivity of scientific and pedagogical workers of the university]. In Aktualni pytannia pidhotovky maibutnoho vchytelia khimii: teoriia ipraktyka: zbirnyk naukovykh prats (pp. 99-103). Vypusk 3. Vinnytsia, Ukraine: TOV «Nilan-LTD» (ukr).

Bubb, S. & Earley, P. (2007). Leading and Managing Continuing Professional Development. London, Great Britain: SAGE Publications. doi: http://dx.doi.org/10.4135/9781446216637 (eng).

Bulvinska, O. (2017). Teacher communication competence: different theoretical approaches. Inter- nauka, 15 (37), vol. 1, 20-23 (eng).

Divinska, N. (2017). Ways of Developing Foreign Languages Competence of Scientific and Pedagogi-cal Workers. Modern Science - Moderni vёda, 6, 79-85 (eng).

Trends 2015: Learning and Teaching in European Universities (2015). Brussels, Belgium: EUA publica-tion (eng).

Размещено на Allbest.ru