Інноваційні процеси в контексті реформування інклюзивної освіти в Республіці Мальта (1950–2005 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інноваційні процеси в контексті реформування інклюзивної освіти в Республіці Мальта (1950-2005 роки)

На сучасному етапі реформування національної освіти в цілому актуалізується проблема пошуку найбільш оптимальних інноваційних механізмів якісного надання особам з особливими потребами освітніх послуг у навчальних закладах. Статистичні дані інформують, щов Україні проживає 2,7 млн. осіб з інвалідністю різної нозології [2, с. 3], серед яких близько 10% дітей потребують створення належних умов для здобуття освіти й реалізації прав з урахуванням їхніх індивідуальних потреб. Нині, у зв'язку із військовими подіями в країні, кількість таких осіб збільшується, загострюючи проблему пошуку моделей для їхнього навчання, перекваліфікації, соціально-трудової адаптації.

Послідовні дії органів державної влади й громадськості щодо реалізації урядом зобов'язань Конвенції ООН «Про права інвалідів», (ратифікованої Законом України у 2009 р.), знайшли своє відображення у низці прийнятих законодавчих актів і нормативно-правових документів: Указі Президента «Про заходи щодо розв'язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями» (2011 р.); наказах МОН України «Про затвердження Концепції інклюзивної освіти України (2010 р.), «Про затвердження Плану заходів щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітньому просторі» (2015 р.) та ін. На часі важливим є ухвалення Верховною Радою України законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг» (2017 р.), який закріплює право на освіту осіб з особливими освітніми потребами і надає їм можливість: отримувати освіту в усіх навчальних закладах, у тому числі безоплатно в державних і комунальних навчальних закладах, незалежно від «встановлення інвалідності» шляхом запровадження дистанційної та індивідуальної форм навчання у створених інклюзивних та спеціальних групах (класах) у загальноосвітніх навчальних закладах; одержувати психолого-педагогічну та корекційно-розвиткову допомогу; самореалізовуватись як особистість, поліпшувати станз доров'я та якість життя, брати участь у житті громади [3].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У наукових працях вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених вирішенню проблем розвитку спеціальної освіти й створенню сприятливих умов для всебічної адаптації осіб з обмеженими можливостями у соціокультурному середовищі, акцентується увага на: підходах до проблем інвалідності, основних принципах концепції інклюзивної освіти, досвіді реалізації рішень з розвитку інклюзії (В. Азін, Л. Байда, Н. Госс, І. Сухініна, А. Флетчер та ін.); вирішенні психолого-педагогічних проблем інклюзивної освіти, розробленні моделей організації інклюзивного навчання в системі освіти (Н. Борякова, Н. Компанець, Т. Чепель та ін.); створенні умов длясоціалізації дітей з обмеженими розумовими можливостями в сучасному освітньому вимірі (І. Гладченко, М. Супрун, А. Висоцька та ін.). Окремі аспекти дослідження історичної еволюції відносин суспільства до осіб з обмеженими можливостями розкрито А. Єкушевською, Н. Лур'єта ін.; М. Малофеєв, Ф. Ратнер, В. Феоктістова та ін. у своїх працях обґрунтовують зарубіжні практики інклюзивного навчання, міжнародний досвід розвитку ідей інклюзивної освіти тощо.

Водночас, у теорії педагогічної науки досвід Республіки Мальта щодо розвитку інклюзивної освіти за конкретними історичними періодами є малодослідженим, проте реформації в контексті організації спеціального навчання для учнів з особливими потребами (1950-1990 рр.), переходу від роздільної системи навчання до освітнього мейнстрімінгу (1990-2000 рр.), формування моделі інклюзивної освіти (2000-2005 рр.) характеризуються особливими інноваційними процесами, вивчення яких може слугувати пересторогою для уникнення помилок й основою для здійснення якісних трансформаційних змін у становленні національної інклюзивної освіти.

Мета статті - охарактеризувати інноваційні процеси в контексті реформування інклюзивної освіти в Республіці Мальта у період 1950-2005 рр.

Ставлення суспільства до осіб з обмеженими можливостями й особливими потребами має історичний характер та детерміновано рівнем розвитку суспільства, станом науки та культури, соціально-економічними відносинами, домінуючими релігійними поглядами, національними традиціями та правовими нормами [1, с. 16]. Система освіти в цілому, як важлива ланка розвитку суспільства, розпочала новий виток становлення після Другої світової війни. Післявоєнний період реформування освіти у Республіці Мальта знаменується увагою суспільства до проблем людей з обмеженими можливостями.

Визначальні реформи щодо навчання людей з особливими потребами у Мальті, розпочинаючи із 1950 р., були детерміновані тенденціями змін в системі освіти Великої Британії, оскільки Мальта на цей час була британською колонією. Відтак закономірно, що британська медична модель регламентувала розвиток спеціальної освіти у Мальті. За умов домінування медичної моделі, діти-інваліди деяких категорій не підлягали навчанню, догляд за ними забезпечувала Служба охорони здоров'я [16]. У свою чергу, інваліди інших категорії направлялись лікарями до спеціальних шкіл, з необхідністю розширення яких у Мальті зіткнулись як британські експерти мальтійської системи освіти, так і представники діючих на той час громадських організацій: «Реабілітаційний фонд для осіб із фізичними вадами» (Rehabilitation Fund for the Physically Disabled), «Комісія для хворих та інвалідів» (Commission for the Sickand Handicapped), «Товариство сліпих» (Society for the Blind) та ін. [4, с. 207].

Провідна ідея необхідності відкриття спеціальних шкіл полягала у створенні таких умов для навчання дітей з особливими потребами ді - тей-інвалідів, за яких вони могли б опановувати певні практичні навички, які забезпечать їхню адаптацію в соціумі, матеріальну незалежність, активну участь у громадському житті.

Започаткування нового експерименту в освіті (1950 р.), котрий передбачав створення спеціальних класів для дітей з низьким розумовими здібностями, значно пришвидшило темпи відкриття спеціальних шкіл у Мальті для сліпих дітей; для таких, що страждали на параліч; із дефектами мовлення та порушенням слуху; для осіб із сенсорними порушеннями тощо. Слід зазначити, що педагогічні колективи спеціальних шкіл, батьки та громадські організації усебічно сприяли залученню дітей-інвалідів до участі у шкільних та позашкільних заходах, вбачаючи у такій діяльності позитивний результат.

Відкриття спеціальних шкіл повело за собою вирішення деяких проблем у системі загальної освіти завдяки створенню при навчальних закладах підрозділів й центрів для дітей, які мали труднощі у навчанні, із затримкою психічного розвитку, дезадаптованих учнів, тим самим розмежовуючи осіб з особливими освітніми потребами та здоровими однолітками. На переконання більшості директорів загальноосвітніх шкіл у Мальті, проблеми фізичного, психологічного або соціального характеру перешкоджали швидкості й продуктивності навчання учнів, що зумовило необхідність переведення «несприятливих» учнів до спеціальних шкіл. З огляду на це, П. Бартоло висловлює слушні застереження: «відмінність від інших та особливі потреби часто сприймалися як перешкода до прогресу, якого мали досягти «нормальні» учні, тому підігрівання конкуренції серед учнів водночас розвивало ідею сегрегації та менталітету спеціальних шкіл» [4, с. 212].

На початку 1960-х рр. мальтійське суспільство, за активної участі батьків, чиї діти страждали від фізичних або сенсорних порушень, але не мали розумових порушень, розпочало інклюзивний рух проти сегрегативних тенденції, з вимогою інтеграції їхніх дітей до звичайних шкіл.

Інноваційні процеси реформування спеціальної освіти у Мальті можна датувати 1978 р., коли на шляху до інтеграції дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітні школи Департаментом освіти (Education Department) було затверджено коректну термінологію, зокрема поняття «особливі освітні потреби» (Special Education Needs - SEN), що уможливило змістити акцент з медичної моделі інвалідності на соціальну та переконати суспільство в тому, що людина з інвалідністю є, насамперед, «особистістю із тими ж самими правами, як і всі інші перед Богом й людством» [6]. Проте частина терміну, зокрема «особливі», викликала дискусія у колах соціологів, асоціюючи це поняття із сегрегацією. Згодом, робочою групою з питань розвитку інклюзивної освіти було надано ґрунтовне пояснення, що термін «особливі» стосується індивідуальних освітніх, власних унікальних потреб кожної дитини, котрі школа повинна задовольняти [13].

Варто зазначити, що проблеми осіб з особливими потребами (фізичними, освітніми, соціальними) не були пріоритетними для вирішення урядом у період становлення економіки Республіки Мальта. У планах розвитку мальтійських островів (1969-1974 рр., 1981-1983 рр.) в основному увага була сфокусована на забезпеченні населення робочими місцями, становленні професійної освіти, формуванні у суб'єктів навчання здатностей до гнучкості, адаптації, інновацій, роботи в команді й прагнення служити суспільству.

Відтак, необхідні суспільству зміни щодо інтеграції осіб з обмеженими можливостями в усі сфери соціального життя, були включені до Плану з питань охорони здоров'я Республіки Мальта (1986-1990 рр.). У цьому документі акцентовано, що медичні, освітні, реабілітаційні й соціальні послуги мають бути спрямовані на допомогу людині з обмеженими можливостями інтегруватися в середовище її однолітків й брати повноцінну участь у професійному й соціальному житті суспільства [11, с. 138]. У передвиборній програмі націоналістичної партії (1987 р.) сподівання та пропозиції людей з обмеженими можливостями щодо їхніх прав на безперешкодне функціонування в усіх соціальних сферах були висвітлені у розділі «Охорона здоров'я та соціальна політика» на основі принципів Декларації ООН про права людей з обмеженими можливостями (invention on the Rights of Persons with Disabilities) [9], серед яких: мати нормальний рівень життя, наскільки це можливо; брати максимально можливу участь у суспільному житті; бути захищеним від усіх форм жорстокого поводження.

Якісно нову позицію щодо включення інвалідів до усіх сфер життєдіяльності окреслив міністр соціальної політики, доктор Л. Галеа (L. Galea), створивши у 1987 р. Національну Комісію з питань інвалідів, яка «у своїй роботі має реалізовувати прогресивні ідеї уряду, а саме: замість того, щоб здійснювати певні заходи для інвалідів, уряд буде здійснювати їх разом із інвалідами. Ця комісія має активізувати національну свідомість таким чином, щоб усі ми доклали максимум зусиль для захисту інтересів людей з обмеженими можливостями» [4, с. 219]. До складу Національної Комісії з питань інвалідів увійшли представники департаментів соціального забезпечення, праці, освіти, охорони здоров'я, а також представники Федерації асоціацій інвалідів та осіб з інвалідністю, інші особи громадських організацій. З метою якісної реалізації державної програми щодо справ та інтересів інваліді - ві їхніх сімей, структуру Національної Комісії з питань інвалідів було розширено десятьма підкомітетами, серед яких і підкомітет «Освіта» (Education). На першому семінарі, проведеному даною комісією на державному рівні у 1989 р. за участю міністрів, керівників департаментів, батьків та людей з обмеженими можливостями, для системи освіти окреслювались актуальні завдання щодо забезпечення рівних можливостей для людей з інвалідністю, що зумовлювало необхідність підготовки «Акту рівних можливостей» з реалізацією усіх його положень у наступному періоді розвитку інклюзивної освіти у Республіці Мальта (1990-2000 рр.).

Таким чином, результати реформацій інклюзивної освіти попереднього періоду (1950-1990 рр.) започаткували нову лінію інноваційних змін - «мейнстрімінг інвалідності», спрямовану на включення осіб з особливими потребами до спілкування з однолітками у межах різних програм дозвілля, долучення спеціальних класів до класів загальної школи, розширення можливостей соціальних контактів тощо. Визначальним принципом розгортання мейнстрімінгу є комплексність, що ґрунтується на урахуванні інтересів усіх зацікавлених сторін у розв'язанні актуальних проблем у певних часових рамках.

До участі у розвитку освітнього мейнстрімінгу у Республіці Мальта (1990-2000 рр.) активно долучились громадські організації. Так, на початку 90-х рр. групою-тиску «Muviment Edukazzjoni Umana» було розроблено, ухвалено й впроваджено у діяльність шкіл «Хартію прав студентів/учнів» (Charter of Students' Rights), у якій проголошувалась рівноправність усіх студентів/ учнів у користуванні ресурсами, необхідними для їхнього повноцінного розвитку [4, с. 223-224]. Урядові структури підтримували діяльність громадських організацій, делегуючи батькам право вибору на відвідування дітьми з особливими потребами загальної чи спеціальної школи.

У свою чергу, у 1993 р. Департаментом освіти, відділами соціальної політики й охорони здоров'я був схвалений документ «Спеціальна освіта на Мальті: Національна політика» (Special Educationin Malta: National Policy) [7] й презентований Національною Комісією з питань інвалідів на семінарі для фахівців та педагогів, які займалися вирішенням проблем людей з особливими потребами. Провідна ідея цього документа відображала принципи реалізації соціальної моделі інвалідності, серед яких: повага до різноманітності (розуміння того, що люди з обмеженими можливостями є частиною прийнятої різноманітності людства, котра включає в себе визнання відмінностей, тому треба їх цінувати такими, якими вони) [5, с. 18]; принцип інклюзії (реформування процесу навчання для надання можливості реалізувати потреби дітей з обмеженими можливостями в умовах загальноосвітньої школи) [4, с. 222]. За підсумками семінару окреслились невідкладні завдання для уряду щодо: розвитку політики рівних можливостей, що забезпечується достатніми ресурсами й ретельним моніторингом; розроблення антидискримінаційного законодавства; оновлення Національних мінімальних навчальних програм з урахуванням принципів поваги до різноманітності та інклюзії тощо.

Основні положення національної політики з питань інвалідів були відображені у концепції «повної інтеграції» (1994 р.), запропонованої новообраним головою Національної Комісії з питань інвалідів Джо Каміллері (Joe Camilleri), який сам був особою із фізичними вадами. Ідея концепції «повної інтеграції» полягала у реалізації соціальної моделі інвалідності на основі взаємозв'язків освіти, що забезпечує певну підготовку й дає змогу працювати, відтак, - досягнення фінансової незалежності і свободи вибору [10].

Відсутність нового Закону про освіту дещо гальмувала повноцінне розгортання національної політики з питань інвалідів та процесів повної інтеграції. Однак, перехід від роздільної системи навчання до освітнього мейнстрімінгу здійснювався за активної участі новостворених урядових підструктур та громадських організацій, які консолідували зусилля для формування єдиного напряму розвитку системи інклюзивної освіти у Республіці Мальта. Зокрема, у період мейнстрімінгу був створений «Міністерський комітет з інклюзивної освіти» (Ministerial Committee on Inclusive Education, 1997 р.), перша консультативна рада (Statementing Board, 1998 р.), практико-орієнтований Фонд Еден (Eden Foundation, 1998 р.) та ін. Спільна діяльність цих організації поступово призводила до закриття спеціальних шкіл у Республіці Мальта, що викликало гостру необхідність в оновленні Національних мінімальних навчальних програм, адаптованих до потреб осіб з особливими освітніми потребами.

Так, у 1999 р. парламент Республіки Мальта ухвалив Національну мінімальну навчальну програму, у якій були відображені принципи інклюзивної освіти, а саме: якісна освіта для всіх; повага до різноманітності; принцип інклюзії; гнучке оцінювання навчальних досягнень [15]. З метою ефективної реалізації різних аспектів оновлених програм у цьому ж році було створено 18 робочих груп, до складу яких входили представники уряду, викладачі університету, учителі загальноосвітніх шкіл. Пріоритетними завданнями, що постали для вирішення у діяльності робочих груп були: запровадження інклюзивної освіти на різних етапах навчання; розробка системи оцінювання; створення умов для особистісного й соціального розвитку всіх учнів; організація диференційованого навчання; забезпечення рівності прав усіх дітей у школах та ін. Результати роботи над актуальними проблемами інвалідів заклали основу для створення у 2000 р. Закону про рівні можливості (Equal Opportunities Act) [14], який забезпечував інтеграцію зусиль усіх зацікавлених установ у створенні умов ефективного розвитку потенціалу осіб з особливими потребами в освітніх установах і їхнього безперешкодного включення до усіх сфер життєдіяльності суспільства.

Таким чином, сформувалось підґрунтя для невідкладних дій щодо оновлення методичного забезпечення й пошуку оптимальних способів якісного впровадження Національних мінімальних навчальних програм, що й визначило наступні напрями реформування інклюзивної освіти на період 2000-2005 рр., який характеризується процесами формування моделі інклюзивної освіти у Республіці Мальта.

Нові реформації на початку 2000 р. знаменуються ухваленням Міністерством освіти Республіки Мальта важливого документа «Політика в галузі інклюзивної освіти для учнів з обмеженими можливостями» (Inclusive Education Policy regarding Students with Disabilities), задля введення у дію якою була створена експертна група «Statementing Moderating Panel», що займалась виявленням дітей з особливими потребами та забезпеченням для них якісної освіти. У той же час, паралельно із експертною групою, продовжували свою діяльність й підструктури Національної комісії з питань інвалідів, які у 2002 р. представили стратегію практичної реалізації Національної мінімальної навчальної програми у документі «Створення інклюзивних шкіл» (Creating Inclusive Schools) [8, с. 45]. Основні вектори стратегії передбачали зміни у сферах культури, політики, практики, спрямовані на забезпечення оптимальних умов перебування осіб з обмеженими можливостями здоров'я у громадському, освітньому й соціокультурному середовищах. Спеціально створена у 2004 р. робоча група здійснювала комплексний моніторинг процесів розвитку інклюзивної освіти, зокрема, за такими напрямами: оцінювання результатів виконання стратегічних завдань щодо впровадження «якісної освіти для всіх»; наявність навчально-методичного забезпечення для ефективної реалізації інклюзивної освіти на різних освітніх рівнях; вивчення стану діяльності діючих спеціальних шкіл; використання фінансових ресурсів; аналіз способів підвищення рентабельності освітніх послуг тощо. За підсумками моніторингу у 2005 р. робочою групою був представлений звіт про стан та перспективи розвитку інклюзивної та спеціальної освіти (Inclusive and Special Education Review), у якому були узагальнені рекомендації й пропозиції щодо здійснення змін у культурі й політиці суспільства з метою формування «нової моделі» інклюзивної освіти у Республіці Мальта. Першочерговими для вирішення постали такі завдання: