Сучасні аспекти управління освітньою системою: філософсько-освітні концепти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КВНЗ «Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» (Україна, Дніпро)

Кафедра освітнього менеджменту

Сучасні аспекти управління освітньою системою: філософсько-освітні концепти

кандидат філософських наук (доктор філософії), доцент

Безена І.М.

Анотація

Управління освітньої системи є специфічною функцією, яка виконує завдання підтримки режиму освітньої діяльності та реалізацію її програм і цілей. Сучасна структура управління освітньої системи мала 6 аналізувати, систематизувати і здійснювати цілепокладання. Вказаних аспектів не досить для сучасної освітньої системи, адже постають вагомі потреби у виробленні і координації власної діяльності із громадами та спільнотами, обробка системоутворюючої і динамічної інформації про стан системи, визначати цикли та заходи. На практиці, нажаль, постають «старі» та «нові» проблеми: застою і односторонності управлінського мислення, заорганізованості та вигляду «активності діяльності», порушення демократичних принципів і ігнорування думки громади при процесі розгляду кроків змін, відсутність професійності і стратегії трансформацій у прийнятих рішеннях, які призводять до великих та малих криз у системі освіти {місцевих, регіональних та загальнонаціональних). Нервова система, якою є управлінська структура освіти має бути у постійному «ефективному тонусі» діяльності у напрямку створення сприятливого освітнього середовища для особистості. Освітнє середовище є одним із визначальних факторів формування майбутнього суспільства і «нової людини», яка буде активно змінювати все життя суспільства.

Ключові слова: освітня система, культура управління сучасної освіти, криза системи, спільна діяльність, гнучкість системи, ефективність управління, демократичні принципи управління системою, професійність, управлінське мислення, нова управлінська культура.

Annotation

The management of the educational system is a specific function that serves the purpose of supporting the educational activity and implementing its programs and goals. The current structure of the management of the educational system should be analyzed, systematized and goal-oriented. These aspects are not suffcientfor the modern educational system, as there are significant needs in developing and coordinating their own activities with communities and communities, processing system-based and dynamic information about the state of the system, determining cycles and measures. In practice, unfortunately, there are «old» and «new» problems: the stagnation and one--sidedness of managerial thinking, disorganization and the kind of «activity», the violation of democratic principles and the neglect of community opinion in the process of reviewing the steps of changes, lack of professionalism and strategy of transformation in the decisions, 'which lead to large and small crises in the education system (local, regional, and national). The nervous system, which is the managerial structure of education, should be in a constant «effective tone» of activity towards creating an enabling educational environment for the individual. The educational environment is one of the determining factors in shaping the future of society and the «new person», 'which 'will actively change the whole life of society.

Keywords: educational system, modern education culture, system crisis, joint activity, system flexibility, efficiency of management, democratic principles of system management, professionalism, managerial thinking, new management culture.

Освітня система має постійно розвиватись та змінюватись відповідно до трансформацій в суспільстві. Для її функціонування, ефективного розвитку та адаптування відповідно до актуалізованих змін, потрібні посадовці, які особливо чутливі до питань освітньої системи і проявляють творчість у генеруванні нових ідей, реально розуміють освітні потреби суспільства. У нових публічних підходах до державно-громадських регулюючих систем освітнього середовища, які актуалізують її та створюють баланс діяльності суб'єктів освітньої діяльності у ефективному розвитку освітнього середовища, потрібно розвивати стратегічний маркетинг в освіті та процес вибору цілей, стратегій, форм організації, нового фінансування та менеджменту освітньої системи. управління освітній програма

Цілі дослідження. Дослідити сучасні тенденції у діяльності провідників, менеджерів, керівників освітньої системи на мікро- та макрорівнях.

Традиційна модель управління освітньої системи полягала у загальному забезпеченні оптимального функціонування закладу освіти; інноваційна - переведення його нового змісту на більш високий якісний рівень, забезпечення ефективного освітнього середовища і особистісного розвитку, сутнісного оновлення змісту, новизна педагогічного процесу. Основними напрямами управління освітньої системи є: концептуальність; цільовий підхід; психологізація; приведення функцій управління у відповідність до освітніх завдань закладу освіти; управління змістом і якістю освіти, вироблення нових підходів до визначення ефективності педагогічного процесу; комп'ютеризація, технологізація управління освітнім середовищем; адаптація наукового менеджменту до практики управління закладом освіти.

Сучасний стан розвитку та результативність освітньої системи не задовольняють ні державу, ні суспільство, ні особистість. Дослідник В. Ватиль висловив думку, що <«...> гострота сучасної ситуації, як в політиці, так і в освіті перебуває в досить тяжкому, неоднозначному стані перехідності <...»>, «міжпарадигмальному» конфлікті, в основі якого лежить «криза людини», <«...> до цього часу так і не вдалося подолати відчуження людини і політики, людини і освіти, людини і управління <...»> [1, с. 24]. Адже основу будь-якої суспільної системи є людина та її діяльність, відповідно від їх позицій буде залежати наскільки швидко і конструктивно пройде трансформація освітньої системи до нових умов.

Суспільство окреслило перспективи кардинальних змін у соціальній сфері держави, та освітній галузі, яка об'єднує соціальний інституційний пласт - від сфери управління освітньої системи до діяльності закладу освіти. Актуалізується пошук найбільш ефективних моделей управління системи освіти, її нові повноваження, зміст і сфери її управління, оптимальність та функціональні важелі регулювання освітніх процесів.

С. Ніколаєнко висловив думку, що <«...> результативність управління інноваційним розвитком національної системи освіти залежить від формування психологічної і практичної готовності менеджерів освіти до управління <...> діяльністю закладів <...> освіти, усвідомлення ними важливості інноваційних змін, що відбуваються в державі, розуміння державних і міжнародних стандартів якості освіти і прагнення адаптувати їх до національних традицій <...»> [2, с. 5]. Інноваційність в управлінні освітніми процесами актуалізується через те, що вона спрямована на збереження/передачу досягнень минулого і є генератором процесу модернізації змісту і системи освіти. Слушною є думка науковця, що управління інноваційним розвитком освітньої системи ґрунтується на сукупності наукових підходів - системності, синергетизму, ситуаційності, глобалістичності, аксіологічності, екзистенційності, гносеологічності, діяльносності, соціокультурності принципів. Сучасне соціальне управління має базуватися на принципах демократизму та інноваційності глибинного впливу на відповідні освітні процеси системи.

В національній теорії управління склались дві тенденції - перша, прагнення перейти від авторитарної моделі управління до демократичної та гуманістичної, друга, прагнення осмислити нові наукові основи управлінських процесів освітньої системи. На сучасному етапі розвитку управління освітнім процесом спостерігаються поява: нових навчальних систем - у вигляді кредитно-модульної, ступеневої, розвивальної, профільної тощо; інноваційних компонентів у змісті шкільництва - у формі дистанційного та екстернатного навчання, нових інтерактивних/педагогічних методів освіти, сучасних виховних тем для спільного обговорення, індивідуальної траєкторії розвитку, різнопланові моніторингові дослідження, залучення батьків до процесу формування змісту шкільної освіти, тощо; педагогічних новацій - від практики культури спілкування до культури співпраці і співучасті, формування та розвиток життєвої компетентності у здобувачів освіти, формування самоосвітніх навичок, педагогічний менеджмент тощо; нових підходів демократично-зорієнтоеаного адміністрування діяльності закладів освіти - розвитком нових типів закладів шкільництва, публічності і прозорості їх діяльності, становлення нової системи інноваційної діяльності, моніторингу якості освіти, особистісно-зорієнтованого змісту, нового освітнього маркетингу, бюджетно-інвестиційного фінансування, демократизації всіх освітніх та управлінських процесів тощо; кардинальних змін ролі інформаційно-комунікативних систем в управлінні системою та освітнім процесом - формування цифрової бази даних управлінських, організаційних, методичних, педагогічних, предметних, розвиваючих тощо [3, с. 120]. Від подальшого розвитку управлінської системи освітнього середовища залежить яким шляхом піде розвиток шкільництва. Необхідно відмітити, що змінюючи систему і зміст шкільництва, і залишати без змін її надбудову (систему управління освіти та їх повноваження), що може привести анти-реформи, яка відповідно поглибить кризу системи освіти.

Саме через методи наукового пізнання, ми маємо можливість осмислити складні і можливо суперечливі процеси, які проходять в системі управління освітньої системи, виявляючи об'єктивні/суб'єктивні тенденції розвитку освіти і суспільства, осмислення процесу пізнання освітнього менеджменту. Відповідно до методів науковості і обґрунтування потрібно порівнювати теоретичні та практичні питання освітньої діяльності через встановлення правової бази діяльності, своєчасності прийняття рішень, визначення меж їх застосування, оцінка повноти і достовірності інформації та її ефективність застосування у практичній діяльності тощо. Особливе місце в даних процесах займає комунікативний процес у формальному чи неформальному, вербальному чи невербальному спілкуванні системний аналіз потрібний для досягнення вищої ефективності освітніх процесів та управління освітньої системи.

Сучасні реалії розвитку суспільства свідчать про необхідність застосування знання сучасної синергетики, яке направлене на подолання остраху перед існуючою невизначеністю у розумінні подальших процесів розвитку, подій та ситуації соціального значення. Фактором соціального та економічного буття постає невизначеність у стратегічному плануванні, адже це є надзвичайно важливою психологічною проблемою, яка впливає на екзистенційні переживання людини/ посадовця/управлінця/менеджера освітньої системи. Нерішучість/невпевненість надають їй негативний заряд, вони ведуть до депресії, втрати волі, байдужості та розгубленості, що приводить особистість до психологічно-кризового стану, а це відповідно впливає і на загальний стан справ у системі управління освітньої системи.

П. Друкер визначає провідну роль менеджменту як соціального інституту, виходячи із постулатів концепції «людських відносин», яка поєднує системну «управлінську дію», «інституційні принципи» та «управлінську практику» [4]. Адже, ми можемо окреслити менеджмент як вміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей. Впровадження менеджменту дає можливість здійснити чітке розмежування між діяльністю підсистеми управління та механізмів самоуправління самої освітньої галузі. У філософії визначається, що «управління як система» передбачає наявність «<...> підсистем: організації відносин її елементів, режиму її функціонування у вигляді сукупності певних механізмів, діючих під певним контролем відповідно визначеним нормам, розвитку у відповідній програмі у напрямку до окресленої мети <...>» [5, с. 380]. Діяльність система освіти та її підсистем направлена на повне задоволення потреби особистості у якісній та змістовній освіті для життєвого успіху. Саме людина оцінює/здійснює менеджмент як вид діяльності, процес, ієрархічна організаційна структура, категорія людей як професійних діячів, наука та мистецтво соціального управління.

А. Маслоу свого часу висловив думку про соціальні передумови необхідні для задоволення потреб особистості, до них він відніс: «<...> свободу слова, свободу вибору діяльності, <...> яка не шкодить іншим людям, свободу самовираження, право на дослідницьку активність і отримання інформації, право на самозахист, а також соціальний устрій, який характерний справедливістю, чесністю і порядком <...>» [6, с. 113]. Ми можемо окреслити коло взаємопов'язаних питань, наприклад: когнітивні здібності особистості - індивідуально-інтелектуальні та потенціали до навчання, мета та сила волі, які направлено до засвоєння нових знань та допомагають людині в соціальній адаптації і служать основою для задоволення вищих потреб. Необхідно відзначити, що заборона або обмеження застосування певних особистісних здібностей, автоматично негативно впливає на задоволення потреб людини та призводить до певних відхилень у особистісній поведінці і діяльності. Особливого значення у даних аспектах набуває питання у контексті: «колектив-індивід».

Дж. Д'юї писав, що «<...> сама по собі філософія не спроможна розрішити конфлікти і зламати хибні плани сучасного світу, <...> тільки об'єднані громадяни, <...> своїми колективними зусиллями можуть здійснити цю роботу, <...> але для створення керівних ідей і планів дій потрібні інтелектуальні інструменти <...>» [7, с. 145]. Необхідно визначити, що зміни в освіті мають проходити на основах демократизації, децентралізації, автономії закладів освіти та шляхами спільної, професійної і прозорої роботи суб'єктів освітньої діяльності. Від їх злагодженої роботи/співпраці залежить ефективність стратегії, розуміння її змісту, злагоджена робота та прогнозується ефективний результат: від ідей, планів і дій до суспільного успіху та ефективних змін в освіті і суспільстві, до омріяного суспільного ідеалу особистості.

Особливими аспектами є питання про управлінські проблеми освітнього менеджменту і шкільництва. Марк Генсон висловлює думку, що <«...> школа як фабрика, <...> заклад освіти перейняв методи й організацію, розроблені для комерційних підприємств, характерні для економічного життя, <...> взято <...>, їхні показники: вимірювати результати зусиль, вкладених у навчальний процес, у показниках ціни і продукту - показниках, які <...> використовуються на підприємствах, <...> але освіта, <...> має справу, по-перше, з організмами, по-друге, з окремими особистостями, не може бути аналогом стандартного виробничого процесу <...»> [8, с. 33]. Ми говоримо, що результативність освітньої системи не може вимірятись такими показниками, які використовуються у виробництві, наприклад: яка кількість прибутку на гривну витрат, чи навіть в кількості викладацьких годин, яка припадає на гривну заробітної плати. У процесі оцінювання ефективності роботи освітньої системи, маємо застосовувати показники індивідуального запиту на зміст освіти і її результати, гуманізації освіти, ефективність сили освітнього впливу на розвиток особистості, академічної доброчесності тощо.

Сучасна бюрократична освітня система досить складна, не функціональна та не відповідає сучасному суспільному запиту, демократизації розвитку освіти. Практика управління системи освіти, на жаль, пострадянськи бюрократизована та вступила у протиріччя з ліберальною моделлю розбудови українського суспільства. Постає питання - чи ефективна і раціональна вона у своїй побудові, завданнях та принципах роботи? Адже на часі вже гостро стоїть системна проблема - відхід від авторитаризму і перехід до демократичних принципів управління та потреба у проведенні децентралізації владних повноважень та відповідальності за стан справ (фінансової, структурної, організаційної, змістовної), формування нової управлінської культури.

Якщо демократизація і її процеси в загальних рисах зрозуміла для більшості суспільства, то із питаннями децентралізації влади виникає деяка плутанина. Так, М. Генсон висловлює думку, що існує три типи децентралізації у прийнятті управлінського рішення: «деконцентрація», «делегування» і «деволюція». Так, «деконцентрація» - це перенесення завдань і обсягу роботи на підрозділи системи; «делегування» - перенесення повноважень прийняття рішень з вищого на нижчий ієрархічний рівень; «деволюція» - форма децентралізації, яка полягає у повному перенесенні повноважень до автономної одиниці, яка може діяти незалежно. Централізація влади присутня усередині усіх трьох концепцій. Вона виявляється тоді, коли діяльність окремої частини чи її делегована влада переходить на вищі щаблі організації. Децентралізація не є радикальним переміщенням влади; зазвичай вона «виявляється зважено, дозовано» [8, с. 35-37]. В ході оцінки окреслених чинників потрібно ефективність управління збалансувати з іншими орієнтирами в керівництві. Адже класична теорія менеджменту, з її раціональним підґрунтям, не враховує чинники нераціонального світу, який проявляється у випадковості, спонтанності, особистісному або загальнолюдському факторі, національній ментальності тощо.

Роль провідників і менеджерів освітніх систем досліджували американські науковці Ф. Габрісон, Ц. Меєрз та М. Генсон, які висловили думку, що «<...> тон діяльності будь-якої організації, який задає керівник, та успіх справи можуть <...> залежати від його вміння пожвавити життя всієї ієрархії і дати їй мрію <...>» [9, с. 15]. Особа, яка є провідником/менеджером/керівником організації займає виняткову позицію, від якої залежать аспекти регулювання, коригування та визначення ефективності освітньої системи. У кожній окресленій дії ми можемо визначити різні аспекти впливу на кінцевий результат освітньої діяльності. Провідник освітньої системи для досягнення ефективного результату та якості освіти має створити у освітньому середовищі сприятливі відносини, сформувати командний підхід до всебічного врахування зовнішніх і внутрішніх систем освітнього простору.

М. Романенко відмічає, що «<...> освіта для стійкого розвитку, зорієнтована на людину та її потреби, у сприятливому природному і соціальному середовищі, породжує і суспільство, зорієнтоване на людину <...>» [10, с. 52]. Нажаль, певні змістовні ризики закладено в нормативно-правовій базі з питань реалізації державних стандартів і навчальних програм базових предметів. Шкільний менеджмент і педагоги-практики відмічають негативні процеси шкільництва: перевантаженість стандарту/програм інформаційними блоками, відсутність гнучкості змісту освітньої системи для врахування індивідуальних потреб, пошук особистісних мотиваційних стимулів до навчання, відсутність практично-навчального класно-урочного розподілу часу для формування компетенцій. Тобто, не розкриває, не розвиває та не трансформує здобувачів освіти до викликів нового часу, відповідно втрачає свою стимулюючу константу до успішної особистісної самореалізації.

Місія сучасного вчителя шкільництва значно змінюється, у зв'язку із новими суспільними викликами, процесами та потребами. На сьогодні, є актуальним освітній процес сучасної школи у якому школяр попереду, а вчитель поряд допомагає, консультує і направляє школяра через вмотивований самостійний рух до окресленої освітньої мети, використовуючи інтерактивні форми навчання, практичне проектування та формуючи компетенції для життєвих ситуацій. На скільки сучасний вчитель/агент змін зможе сформувати освітчену/компетентісну особистість, яка буде самостійно розвиватись та реалізовуватися у житті.

В даному контексті найбільш суттєвим постає питання про освітню систему, а це відповідно шкільний простір та її публічний менеджмент. Нажаль, система переобтяжена старими не потрібними авторитарними функціями та процедурами. Її сучасна місія має кардинально повернутися до основ змісту діяльності освітньої системи - розвиток особистості та «патронат» освітнього середовища. Співпрацювати з громадськістю, прогнозувати, досліджувати, консолідувати та розвивати її через залучення зовнішніх інвестицій в систему освіти.

Особлива проблема освітньої системи - оцінка ефективності освітньої діяльності закладу освіти, основною метою даного напрямку проблеми є визначення:критеріїв оцінювання якості освіти та індикаторів засвоєння школярами програмного матеріалу базових предметів. Для управлінського виду моніторингу якості освіти притаманне з'ясування та комплексний аналіз результатів закладу освіти за різними показниками для вироблення управлінського рішення, оцінювання ефективності управління освітньої системи.

Основними завданнями моніторингів та оцінки якості шкільної освіти є: перше - отримання об'єктивної інформації про якість освіти, стан системи освіти, а також прогнозування її розвитку; друге - оцінка стану системи освіти відповідно до завдань державної політики в галузі освіти; третє - забезпечення суспільства аналітичною інформацією про якість освіти. Будь-яка освітня система має долучитись до міжнародних оцінок, які проводяться за напрямами: математичні та природничі дисципліни (TIMSS); грамотність читання, математична та природнича грамотність (PISA); читання та розуміння тексту (PIRLS) [11; 12]. Крім вищевказаних трьох, ще є дослідження порівняльної оцінки математичної підготовки учнів (ІЕАР); порівняльна оцінка громадянської освіти випускників середньої школи (CIVICS); порівняльне дослідження інформаційних та комунікаційних технологій освіти (SITES). Найскладнішими завданнями мають бути питання щодо порівняння об'єктів, установлення міжпредметних зв'язків, застосування теоретичних знань на практиці та застосування компетенцій.

Н. Бобак висловив думку, що <«...> визначення напрямків модернізації української школи <...> потребує об'єктивної інформації про рівень ефективності національної середньої освіти у порівнянні із зарубіжними державами <...»> [13]. Ми маємо розуміти, що моніторинг є за сутністю певна інформаційна система, за процесом - створення умов для прийняття відповідних рішень та коригування системи стандартів/ програм; за результативністю - технологія оцінювання поточного стану освітнього об'єкта, його регулювання та прогнозування розвитку.

Сьогодні актуалізується наступне: запровадження трирівневого моніторингу якості освіти (внутрішкільного, зовнішнього: національного та міжнародного); поєднання письмового оцінювання з усними та практичними методами; використання новітніх технологій оцінювання, що супроводжують «відкрите навчання», в поєднанні з національно усталеними; поширення компетентнісного підходу на всі рівні шкільної освіти.

Філософські проблеми управління освітньої системи актуалізуються і осмислюються тоді, коли у людини виникає особлива потреба особисто перейнятися всім змістом освітнього середовища, зрозуміти його сутнісні складові та побачити свою місію у її процесах. Філософія управління освіти - це і науковість, і знання, які впливають і регулюють суспільні питання у осмисленні ризиків: авторитарності, невизначеності, неоднозначності, послідовності обмеження прав особистості тощо. Для подолання ризиків та врахування зовнішніх і внутрішніх факторів потрібно посилити демократизацію освітньої діяльності.

Е. Фромм відмічає, що <«...> людина турбується не про своє життя і щастя, а про те, щоб стати потрібним товаром <...»> [14, с. 73]. Сформована у ринковому суспільстві особистість/людина прагне отримати більше значимі для себе результативні/ефективні підсумки та продати «себе як можна дорожче», діючи з підходом «за будь-яку ціну», агресивно, егоїстично та переступаючи моральність і традиції. Самореалізація особистості у цифровому суспільстві потребує «нових публічних рішень» та гнучкої освітньої системи.

На нашу думку, в основу нової української школи потрібно окреслити наступні концептуальні основи/ідеї: завданням публічного менеджменту освіти є створення розвивального освітнього середовища, в якому можна виявити мотивацію і знайти користь для організації та індивіда (за теорією Д. МакГрегора ) [15, с. 80]; гнучкість системи освіти і можливості різнобічного розвитку, виховання і соціалізації особистості, яка реально усвідомлює себе здатною до життя в суспільстві та взаємодії з природою, має прагнення до саморозвитку; демократизація освітньої системи та її компетентісні чинники, посили влади для створення справедливого(до очікуваного) і розвиваючого середовища [16, с. 28]. Адже особистісна думка є лише частиною реальності, тому завдання системи освіти полягає у тому, щоб навчити здобувачів освіти пізнавати, аналізувати і оцінювати світ з метою передбачати наслідки управлінської та життєвої діяльності.

Ю. Бех висловив думку, що «<...> сучасна криза доводить, що вузловою проблемою теорії пізнання, <...> є оптимізація управління життям людини, <...> на тлі загальної соціальної кризи національні, демографічні, <...> та інші глобальні проблеми сприймаються як її наслідки, <...> вочевидь, що <...> повинно стати часом нових <...> підходів <...> розв'язання проблем <...>» [17, с. 9-10]. Розбудова сучасного менеджменту освіти має світоглядно-ідеологічний вимір, оскільки нові способи осмислення, багатоваріантність соціальної уяви, розвинена здатність особистості до самоорганізації і соціальної відповідальності у світі є потужними інструментами коеволюції людини та суспільства. Освітня політика і реформа може здійснюватися двома основними підходами: діяльністю та аналітикою процесу. Перший підхід концентрується у взаємодії різних соціальних інститутів держави та особистості, другий - постійний процес аналізу, моніторингу та осмислення, які здійснюються в управлінській діяльності та оцінці її ефективності. Під сутністю вказаних явищ слід визнати ціннісно-смисловий вплив на здобувала освіти з метою організувати/скорегувати його мислення, поведінку, сформувати компетенції за принципом «суб'єкт - суб'єктних відносин».

Висновки

Таким чином, управління освітньою системою на сучасному етапі трансформацій в освіті є актуальним питанням, яке по особливому впливає на хід змін та ефективність реформи освіти. Не змінюючи саму систему управління освіти ми не змінимо ефективність шкільництва, зміст і якість освіти в цілому. Широка демократизація у сфері освіти передбачає формування якісно нової управлінської культури у всіх суб'єктів освітньої діяльності та всебічної соціально- філософської рефлексії.

Адже, демократія встановлює принципи прийняття управлінських рішень на основі знання, чіткого розуміння, між «чим і як» ми вибираємо. Сучасною вимогою до людини, яка наділена функціями управління є освіченість, професійність, демократичність, яка особливо чутлива до оцінок буття, ситуацій, перспектив діяльності і постійно розвивається, працює у «соціальному конструюванні» дійсності та формує діяльнісне середовище, ефективний і відповідальний стратегічний менеджмент. Вказані аспекти актуалізуються для всіх рівнів менеджменту освітньої системи (від керівника владних повноважень до вчителя школи).

Таким чином, без нового динамічного суспільного поштовху, управлінського підходу та вмотивованого на реальні і потрібні зміни як провідників/агентів змін, реформа має сформувати умови змін в шкільництві та сучасного менеджменту/адміністрування на демократичну, гнучку, ефективну і динамічну систему.

Список використаних джерел

1. Ватиль В. Н. Идеология, политическое знание и университетская образовательная середа:философско-антропологический аспект / В. Н. Ватиль. - Материалы международной научно-практической конференции: «ТехноОбраз -2011»в4ч. - Гродно: ГрГУ, 2011. -- 4.1. -- С.24-27.

2. Ніколаєнко С. М. Теоретико-методологічні онови управління інноваційним розвитком системи освіти України: автореф. дис. ... доктора педагогічних наук /С.М. Ніколаєнко. -К., 2009. -44 с.

3. Везена І. М. Технологічний вимір трансформації змісту освіти для розвитку та самореалізації особистості школяра: філософсько- освітній аспект / І. М. Везена // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2015. - №3 (119) березень. - С.118-124.

4. Drucker Р. F. Innovations and Entrepreneurship. Practice and Principles IP. F. Drucker. -N.Y.: Harper and Row, 1985. - 296 p.

5. Новейший философский словарь. Постмоденизм / Главный научный редактор и составитель А. А. Грицанов. - Минск: «Современный литератор», 2007. - 817 с.

6. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / А. Маслоу. - М.: Смысл, 1999, Терминологическая правка В. Данченко; К.: PSYLIB, 2003.-540 с.

7. Д'юї Д. Демократія і освіта / Дж. Д'юї / Пер. з англ. - Львів: «Літопис», 2003. - 294 с.

8. Генсон МаркЕ. Керування освітою та організаційна поведінка / М. Генсон / Пер. з англ. X. Проців. - Львів: Літопис, 2002. - 384 с.

9. Harbison F., Myers С. Management in the Industrial World: An Intematinal Analysis. - New York: McGraw-Hill, 1959. -P.15-16.

10. Романенко M. І. Зміни парадигмальних засад управління освітою у контексті концепту стійкого розвитку / М. І. Романенко. - Грані. - 2013. - №4. - С.51-53.

11. Щоголєва Л. О. Моніторинг якості освіти: теоретико-методологічний аспект / Л. О. Щоголєва [Електронний ресурс]. - Педагогічний пошук. - 2014. - №2 (82). - С.36-40. - Електрон, аналог друк, вид.: Режим доступу: file:///C:/Documents%20and%20 Settings/er/%D0%9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE% D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/ DownloadsZpedp_2014_2_12.pdf

12. ВМ Schumied zuPISA2009: «ISAappelliert an uns: Wir musen den begonnenen Weg der Bildungsreform koseguent weiterfuren und unsere Vorhaben entschlossen umsetzen / Lasst Worten Taten folgen!» [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.bmukk.gv.at/pisa

13. Бобак H. В. Моніторнг якості освіти: міжнародний досвід [Електронний ресурс] / Н. В. Бобак, О. В. Мартинюк, Н. М. Марочко // Електрон, аналог друк, вид.: Режим доступу: http://serv.ippo.if.ua/ files/%DO%86%DO%9C/MON/Bobak.pdf

14. Фромм Э. Человек для себя. Исследование психологических проблем / Э. Фромм. - Минск: ООО «Попурри», 1992. - 248 с.

15. McGregor D. The Human Side of Enterprise / D. McGregor. - New York: McGrew-Hill, I960.

16. Безена I. M. Соціокультурні аспекти самоактуалізації особистості школяра в контексті структурних змін в освіті / І.М. Безена // Філософія і політологія в контексті сучасної культури: науковий журнал. - Дніпропетровський національний університет. - 2016. -Вип.2 (11), ISSN 2312 4342.-С.24-31.

17. Бех Ю. В. Філософія управління соціальними системами: монографія / Ю. В. Бех. - К.: Нац. Пед. ун-т імені М. Драгоманова, 2012.-623 с.

Размещено на Allbest.ru