Мовна, мовленнєва та комунікативна компетенції у студентів вищих навчальних закладів як складники фахової культури майбутнього корекційного педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна, мовленнєва та комунікативна компетенції у студентів вищих навчальних закладів як складники фахової культури майбутнього корекційного педагога

Постановка проблеми

мовний комунікативний компетенція логопед

Реформування системи вищої професійної освіти вимагає вдосконалення фахової підготовки педагогічних кадрів, яка є підґрунтям педагогічної майстерності корекційного педагога, і є обов'язковою умовою його професійної компетентності.

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв'язання професійних завдань, тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Актуальність питання пов'язана з виявленням серед майбутніх корекційних педагогів та логопедів, студентів, які мають мовленнєві порушення та тих, які не володіють на високому рівні мовною, мовленнєвою та комунікативною компетенціями, плутають поняття «мова» і «мовлення», мають дисграфічні та дизорфографічні помилки на письмі.

Водночас, мова і мовлення обслуговують усі види діяльності корекційного педагога, яка вимагає від нього володіння на високому рівні мовною, мовленнєвою та комунікативною компетенціями.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній вітчизняній та зарубіжній психолого-педагогічній літературі представлено дослідження із теорії та практики підвищення професійної компетентності фахівців. Досліджувалися:культура педагогічного спілкування й комунікативна майстерність учителя (Л. Виготський, І.Зязюн, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.); зміст і структура педагогічного спілкування (Г. Андреєва, Б. Ломов, С.Максименко, П. М'ясоїд, Б. Паригін, П. Петровська, В. Семиченко та ін.); психологічні механізми педагогічного спілкування (О. Головаха, Е. Коваленко, Н. Паніна та ін.); комунікативні вміння вчителя та їх структурні компоненти (В. Абрамян, А. Богуш, О. Бодальова, Н. Бутенко, А. Годлевська, В. Кан-Калік, А. Капська, І. Лапшина, О. Леонтьєв, О. Нещерет, Л. Онищук, Л. Савенкова, Т. Фатихова, Н. Шацька та ін.), технології розвитку комунікативної компетентності вчителя (Г. Андрєєва, О. Бодальов, Ю. Жуков, М. Забродський, Л. Кайгородова, В. Кан-Калік, М. Коць, Г. Лещенко, С. Литвин- Кіндратюк, О. Мерзлякова, А. Панфілова, Л. Петровська, Ю. Федоренко, В. Федорчук, В. Черевко, Т. Щербан та інші), мовна компетенція (М. Муканов, В. Павлов, О. Шахнарович, Ж. Лендел та ін.), мовленнєва компетенція (Г. Богін, Ю. Паскевська, М. Орап, Н. Шацька та ін.), комунікативна компетенція (А. Богуш, Т. Гончар, Н. Завіниченко, М. Ісаєнко, Т. Кобзар, М. Львов, С. Макаренко, К. Моісеєнко, O. Нещерет, Л. Петровська, О. Попова, Л. Савчук, Л. Федорова, Д. Хаймз та ін.); комунікативні навички, вміння (А. Богуш, О. Бодальов, С. Бондаренко, Н. Кузьміна, Л. Курінна, Т. Ладиженська, Т. Піроженко, А. Петрова, Н. Притулик, В. Семиченко, Т. Шепеленко, О. Яковлєва, та інші), комунікативний потенціал особистості (В. Кольцова,

P.Максимова, В. Рижов, С. Терещук та інші), шляхи та формування мовно/мовленнєвої/комунікативної компетентності у системі освіти (М. Девдера, О. Кучерук, Н. Юрійчук та ін.).

Постановка завдання. Мета статті - розкрити сутність дефініцій «мовна компетенція», «мовленнєва компетенція», «комунікативна компетенція», структуру мовленнєвих умінь та критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії у наукових джерелах, як важливих складових професійної компетентності корекційного педагога та логопеда.

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз літератури демонструє пильну увагу науковців до проблеми мовної / мовленнєвої компетенції та, одночасно, різні тлумачення і пояснення цього феномена.

У лінгвістичній парадигмі мовна компетенція визначається як правильність та багатство мовних засобів, котрими володіє особистість.

Теоретичний і теоретико-методичний аналіз понять мовної і мовленнєвої компетенцій дає змогу зробити висновок про те, що вчені вкладають у них неоднозначний зміст. Розглянемо їх докладніше.

Термін "мовна компетенція" було введено Ноамом Хомським близько середини ХХ століття і семантично протиставлено терміну "використання мови" [14].

Н. Хомський трактував мовну компетенцію «як ідеальне знання мовця-слухача про свою мову». За автором, ґрунтом мовної компетенції є вроджені знання основних лінґвістичних категорій (універсалій) і здатність дитини "конструювати для себе граматику" - правила опису речень, що сприймаються в мовному середовищі [14].

О. Демська-Кульчицька трактує як „імпліцитне знання (імпліцитну обізнаність), що уможливлює мовцеві змогу розуміти і творити кожного разу нові речення, відрізняючи граматично правильні від неправильних, перефразовуючи їх, творячи синонімічні конструкції, без зміни змісту висловлювання, розпізнавати багатозначність" [1, с. 227; 3 ; 8].

Визнання наявності суб'єкта-реципієнта й одночасно творця мови - спонукало дослідників (О. Арцишевська, Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Кубрякова, О. Леонтьєв, О. Леонтьєв, О. Лурія, О. Шахнарович) до пошуків психологічного підґрунтя аналізованих явищ.

О.Д. Божович розглядає «мовну компетенцію» як психологічну систему, що включає два основних компоненти: мовний досвід, накопичений людиною в процесі спілкування і діяльності; і знання про мову, засвоєні в процесі спеціально організованого навчання [8]..

У О.О. Леонтьєва ми знаходимо таку трактовку: "...володіння лексикою, граматикою, вміння адекватно сприймати й породжувати текст" [8].

Лінгводидакти А.М. Богуш, Л. П. Федоренко визначають мовну та мовленнєву компетенцію основою і критерієм успішності процесу засвоєння мови. Т.О. Піроженко розглядає мовну компетенцію як „вільне висловлення своїх бажань, намірів, а також пояснення смислу і складу своїх дій за допомогою мовленнєвих і немовних засобів" [8 ; 9 ; 11].

Для науковців А.Г. Арушанової, Л.О. Парамонової показником мовної компетенції дитини дошкільного віку є "здатність будувати своє мовне спілкування з іншими людьми, з огляду на інтуїтивно або свідомо історично сформовані мовленнєві канони фонетики, лексики, граматики, а в немовленнєвих мовних формах - загальнолюдські способи виразної поведінки" [3 ; 9].

Спираючись на праці раніше згаданих авторів і на власні міркування, вважаємо за можливе користуватися такими визначеннями: Мовна компетенція - це засвоєння, усвідомлення мовних норм, що склалися історично в фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в професійній діяльності.

Ми, слідом за О.М. Шахнаровичем, виділяємо структурні компоненти мовної компетенції, що відповідають рівням системи мови: фонетичний, лексичний, граматичний.

Лексична компетенція - наявність певного запасу слів у межах професійного розвитку, здатність до адекватного використання лексем, доречне вживання образних виразів, приказок, прислів'їв, фразеологічних зворотів [1, с. 13].

Фонетична компетенція - правильна вимова всіх звуків ділової мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголосів, добре розвинений фонематичний слух, що дозволяє диференціювати фонеми; володіння інтонаційними засобами виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічний наголос тощо) [1, с. 13].

Граматична компетенція - неусвідомлене вживання граматичних форм рідної та іноземної мови згідно із законами і нормами граматики (рід, число, відмінок тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних форм [1, с. 13].

Л.В. Щерба, О.Д. Божович стверджують, що процес перетворення мовної системи у індивідуальний засіб формування і формулювання думки завершується формуванням мовленнєвої компетентності [3; 8;9].

Аналіз досліджень засвідчує, що вчені визначають мовленнєву компетентність з різних позицій. Мовленнєва компетентність у лінгводидактиці розглядається як мовленнєвий досвід (О. Біляєв, А. Богуш, Є. Божович, О. Горошкіна, І. Гудзик, Т. Ладиженська, Л. Мацько, Р. Мільруд, М. Пентилюк Т. Симоненко), дискурсна (дискурсивна) компетенція (Є. Бастрикова), лінгвістична компетенція (загальноєвропейські рекомендації), володіння мовою (Ю. Апресян).

На сучасному етапі при аналізі феномену мовленнєва компетенція за основу беруться досягнення таких наук як риторика, соціопсихолінгвістика, неориторика, етносоціопсихолінгвістика.

На думку М. Бахтіна, Д. Девідсона, О. Митрофанова, М. Кабардов мовленнєва компетенція - є ні чим іншим, як знаннями правил вираження розумового змісту за допомогою певної мови та володіння необхідними для цього виду діяльності операційними структурами та навичками їх реалізації; - це мовна система в дії, використання обмеженої кількості мовних засобів, закономірностей її функціонування для побудови висловлювання [3 ; 5].

За А.М. Богуш, «мовленнєва компетенція - це вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення [1, с. 13]. Мовленнєва компетенція визначається, як вдосконалення комунікативних умінь в основних видах мовленнєвої діяльності - слуханні, говорінні, читанні та письмовій діяльності; уміння планувати свою мовленнєву і не мовленнєву поведінку, уміння застосовувати стилістичні багатства рідної мови [1, с. 53].

Отже, під мовленнєвою компетенцією розуміється здатність особистості використовувати мову для досягнення поставлених конкретною мовленнєвою ситуацією цілей, використовуючи для цього мовні, позамовні та інтонаційні засоби виразності, відповідно до існуючих в мові норм та правил.

Структура мовленнєвої компетенції охоплює компетенції у говорінні, аудіюванні, читанні та письмі.

Тому, можна сказати, що мовна компетенція характеризує володіння або не володіння нормами “мовленнєвих жанрів” (термін М.М. Бахтіна), а мовленнєва компетенція - нормами вербального й невербального спілкування.

Мовна і мовленнєва компетентність співвідносяться таким же чином, як і мова і мовлення - мова як знакова система, а мовлення як спосіб використання зазначеної системи. Отже, мовна компетентність є передумовою становлення мовленнєвої компетентності, а мовленнєва компетентність визначається суб'єктним утворенням, що містить сукупність мовних і мовленнєвих знань. Мовленнєва компетентність є більш ширшим утворенням, що містить і мовну компетентність. Таким чином, мовленнєва компетентність відображає рівень знань про закономірності утворення із даної системи мови зв'язних висловлювань для формулювання думки. Її змістом є: знання про точність, влучність, адекватність, правильність використання мовних засобів, знання про особливості використання мовних засобів залежно від типу, стилю мовлення, знання особливостей використання зображувально- виражальних засобів мови.

Відтак мовна і мовленнєва компетенції визначаються необхідними умовами здобуття компетентності в усіх сферах життєдіяльності корекційного педагога.

Мовленнєва компетенція є підґрунтям формування комунікативної компетенції. Засобами формування є мовленнєві уміння.

Поняття комунікативної компетенції ввійшло у науковий обіг у 1972 р. завдяки американському лінгвісту Деллу Хаймзу [15] на противагу теорії мовної компетенції Ноаму Хомського [14]. Теорія комунікативної компетенції Делла Хаймза спрямована на визначення того, що має знати мовець, аби бути компетентним у спілкуванні. На наш погляд, важливим чинником у ній є те, що наголошується на необхідності у навчанні мови зосереджуватися на комунікативних уміннях [15].

Комунікативна компетенція є складним, системним утворенням. За твердженням Р. Белла, у сучасній соціолінгвістиці її розуміють саме як систему, що виконує функцію балансування існуючих мовних форм, які визначаються з опорою на мовну компетенцію комуніканта на тлі певних соціальних функцій [13].

Комунікативна компетенція в літературі розглядається як ступінь задовільного оволодіння певними нормами спілкування, поводження, як результат научіння. Комунікативна компетенція - це засвоєння етно- і соціально-психологічних еталонів, стандартів, стереотипів поводження; ступінь володіння "технікою" спілкування. У так званих комунікативних методиках передбачається поряд з оволодінням знаннями з мови практичне оволодіння технікою спілкування, правилами ввічливості, нормами поводження тощо [1, с. 14 ; 8 ; 9].

За М. Львовим, комунікативна компетенція, охоплює не лише теоретичні знання, але і вільне володіння мовленням. На його думку, вона передбачає успішний розвиток всіх видів зовнішнього (говоріння, аудіювання, письмо, читання) та внутрішнього (мисленнєве) мовлення, що постійно перебувають у процесі взаємодії [5 ; 8 ; 9].

Таким чином, проблема комунікативної компетенції, яка включає у себе мовну і мовленнєву компетенції, постає у сучасному суспільстві у новому ракурсі, і її актуальність викликана сучасними процесами перебудови усіх аспектів і рівнів спілкування у соціальному просторі.

На підставі аналізу відомих досліджень у галузі психології і педагогіки, стану розв'язання проблеми на практиці, а також, виходячи з того, що мовленнєві уміння особистості формуються не лише у предметній діяльності, а й у самому процесі життєдіяльності, самореалізації, А.Й. Капська виділяє два блоки мовленнєвих умінь, які по суті відображають їх спрямованість на певний вид професійної діяльності. А відтак кожен з блоків має свій обсяг і зміст мовленнєвих умінь. Саме вони забезпечують оптимальний варіант прояву комунікативності [6].

Перший блок мовленнєвих умінь охоплює переважно ті, які забезпечують якісний характер мовлення, зокрема: володіння технікою мовлення, володіння логікою мовлення, володіння інтонаційною варіативністю, прогнозування комунікативної поведінки, здійснення взаємодії, здійснення емоційно-експериментального впливу, володіння мовленнєвим етикетом; другий блок включає мовленнєві уміння, які посилюють ефективність комунікативного процесу взагалі і соціально- виховного впливу, зокрема:формування цілі мовлення (всього комунікативного процесу), ініціювання процесу мовлення, вибір і реалізація видів мовлення, адаптація комунікативних умінь до соціально-виховних умов і конкретного клієнта, використання результатів аналізу мовлення і комунікативного процесу, здійснення управління мовленнєвим процесом і його корекція.

Комунікативна компетенція передбачає широке коло вмінь, серед яких виділяють прості та складні комунікативні вміння. До простих вмінь відносять: вміння вербального і невербального спілкування, тобто, вміння, говорити, слухати, використовувати жести, міміку, пантоміміку, погляд, інші невербальні засоби; вміння розподіляти свою увагу; вміння соціальної перцепції (сприймати та розуміти внутрішній стан партнера за зовнішніми ознаками); вміння здійснювати прогнозування реакції партнера по спілкуванню; вміння «подавати себе» у спілкуванні з даною аудиторією; вміння керувати своєю поведінкою в спілкуванні.

Складні комунікативні вміння розподіляють на: вміння встановити діловий та емоційний контакт з партнерами, вміння організувати пристосування у спілкуванні, вміння здійснювати «комунікативну атаку», вміння втримати і перехопити ініціативу в спілкуванні, вміння спрямовувати процес спілкування на розв'язання педагогічних завдань.

Для здійсненняхарактеристики іоцінки професійних комунікативних умінь на базі визначених двох блоків А.Й. Капською розроблено критерії професійних рівнів готовності до комунікативної дії [6; 7].

Високий рівень - фахівець вільно володіє мовленнєвими уміннями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, добирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на оволодіння різними видами мовлення і може уже на перших порах роботи реалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Низький рівеньсформованостімовленнєвих умінь характеризується тим, що у фахівця недостатньо сформовані вміння. В комунікативний процес він включається лише за вимогами керівників закладів. Не проявляє інтересу до особливостей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удосконалення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається в комунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретна проблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Визначені показники рівнів дозволяють проаналізувати власні уміння, виявити "білі плями" у власному мовленні, а керівникам відповідних соціально-виховних інститутів - об'єктивно і критично оцінити одну із професійних якостей підлеглих.

Ефективність педагогічної комунікації залежить від формування у корекційних педагогів чітких уявлень про сутність та структуру комунікативних умінь, їх сформованість.

На наш погляд, готовність майбутнього педагога до комунікативної діяльності є не лише результатом професійної підготовки студентів, а й її метою і важливим компонентом у формуванні особистості корекційного педагога.

Висновки з даного дослідження

Отже, у контексті дослідження мовно/мовленнєвої/комунікативної компетенцій як складника фахової культури майбутнього корекційного педагога треба відмітити, що мовна компетенція включає мовні знання (фонетичні, лексичні, граматичні); мовленнєва компетенція включає чотири види комунікацій: аудіювання, говоріння, читання і письмо; комунікативна компетенція включає у себе мовну і мовленнєву компетенції. Особистість корекційного педагога, особливо логопеда, повинна характеризуватись високим рівнем мовленнєвого розвитку, котрий визначає загальний рівень розвитку свідомості і самосвідомості, когнітивних процесів і, найголовніше, обумовлює успішність в опануванні фаховими знаннями.

Список використаних джерел

1. Богуш А. М. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку: програма та методичні рекомендації / Укл. А.М. Богуш. - К. : ІЗМН, 1997. - 112 с. 2. Бібік Н. М. Компетентніший підхід: рефлексивний аналіз застосування / Компетентнісний підхід в освіті: світовий досвід та українськи перспективи. Бібліотека освітньої політики / під заг. ред.О. В. Овчарук. - К. : К.І.С., 2004. - С. 47-52. 3.Глазова О. Словесник - творець Homo eloguens. - URL:http://ippo.org.ua/index.php

?option=com content&task=view&id=53&Itemid=79. 4.Дубасенюк О.А., Семенюк Т.В., Антонова О.Є. Професійна підготовка майбутнього вчителя до педагогічної діяльності :[монографія]. - Житомир:

Житомирський держ. пед. ун-т.,2003. - 192 с. - С.44. 5.Заболоцька Л.А. Педагогічні умови формування комунікативних умінь учителя. - URL: http://lib.mdpu.org.ua/nvsp/BAK7/7/14.pdf. б.Капська Л.Й. Педагогіка живого слова: Навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 140 с.

7. Капська А.Й. Виразне читання. - К.: Просвещение, 1986. - С.15-22.

8. Крутій К.Л. Формування ключових компетенцій у дітей дошкільного віку в умовах полілінґвальності. - URL:http://www.ukrdeti.com/umservik/ukm sv0.html. 9.Крутій К.Л. Граматична компетенція дитини дошкільного віку:термінологічне визначення. - URL: http://www.ukrdeti.eom/2003/2 a8 2003.html. 10.Культура мовлення вчителя-словесника / [Горошкіна О. М., Нікітіна А. В., Попова Л. О., Порохня Л. В., Рудіна О. М.]. - Луганськ: СПД Рєзніков В. С., 2007. - 112 с.]. ІІ.Пироженко Т.А. Коммуникативно-речевое развитие ребенка: [монография] / Т.А. Пироженко. - Киев: Нора-принт, 2002. - 308с.

12. Словник-довідник з української лінгводидактики:Навчальний посібник / [кол. авторів за ред М. Пентилюк]. - К. : Ленвіт, 2003. - 149 с.

13. Соколова І.В. Професійна підготовка майбутнього вчителя-філолога за двома спеціальностями: монографія / за ред. С.О. Сисоєвої // МОН України. АПН України. Ін-т пед. освіти і освіти дорослих. - Маріуполь - Д.: АРТ-ПРЕС, 2008. - 400 с. 14.Хомский Н. Язык и мышление. - М.: Прогресс, 1972. - 164 с. 15.Hymes D.H. On communicative competence. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1971. - 213 p.

Spysok vykorystanykh dzherel

1. Bohush A. M. Vytoky movlennievoho rozvytku ditei doshkilnoho viku: prohrama ta metodychni rekomendatsii / Ukl. A.M. Bohush. - K. : IZMN, 1997. - 112 s. 2. Bibik N. M. Kompetentnisnyi pidkhid: refleksyvnyi analiz zastosuvannia / Kompetentnisnyi pidkhid v osviti: svitovyi dosvid ta ukrainsky perspektyvy. Biblioteka osvitnoi polityky / pid zah. red.O. V. Ovcharuk. - K. : K.I.S., 2004. - S. 47-52. 3.Hlazova O. Slovesnyk - tvorets Homo eloguens. - URL: http://ippo.org.ua/index.php ?option=com_content&task=view&id=53&Itemid=79. 4.Dubaseniuk O.A., Semeniuk T.V., Antonova O.Ie. Profesiina pidhotovka maibutnoho vchytelia do pedahohichnoi diialnosti : [monohrafiia]. - Zhytomyr: Zhytomyrskyi derzh. ped. un-t.,2003. - 192 s. - S.44. 5.Zabolotska L.A. Pedahohichni umovy formuvannia komunikatyvnykh umin uchytelia. - URL: http://lib.mdpu.org.ua/nvsp/BAK7/7/14.pdf. 6.Kapska L.I.Pedahohika zhyvoho slova: Navch.-metod. posibnyk. - K.: IZMN, 1997. - 140 s.

7. Kapska A.I. Vyrazne chytannia. - K.: Prosveshchenye, 1986. - S.15-22.

8. Krutii K.L. Formuvannia kliuchovykh kompetentsii u ditei doshkilnoho viku v umovakh polilingvalnosti. - URL:http://www.ukrdeti.com/ umservik/ukmsv0.html. 9.Krutii K.L. Hramatychna kompetentsiia dytyny doshkilnoho viku:terminolohichne vyznachennia. - URL: http://www.ukrdeti.com/2003/2_a8_2003.html.

9. 10.Kulturamovlennia vchytelia-slovesnyka / [Horoshkina O. M., Nikitina A. V., Popova L. O., Porokhnia L. V., Rudina O. M.]. - Luhansk: SPD Rieznikov V. S., 2007. - 112 s.]. 11.Pyrozhenko T.A. Kommunykatyvno-rechevoe razvytye rebenka: [monohrafyia] / T.A. Pyrozhenko. - Kyev: Nora-prynt, 2002. - 308s. 12.Slovnyk-dovidnyk z ukrainskoi linhvodydaktyky: Navchalnyi posibnyk / [kol. avtoriv za red M. Pentyliuk]. - K. : Lenvit, 2003. - 149 s.

13.Sokolova I.V. Profesiina pidhotovka maibutnoho vchytelia-filoloha za dvoma spetsialnostiamy: monohrafiia / za red. S.O. Sysoievoi // MON Ukrainy. APN Ukrainy. In-t ped. osvity i osvity doroslykh. - Mariupol - D.: ART-PRES, 2008. - 400 s.

14.Khomskyi N. Yazbik y mbishlenye. - M.: Prohress, 1972. - 164 s. 15.Hymes D.H. On communicative competence. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1971. - 213 p.

Размещено на Allbest.ru