Нормативними документами шкільної літературної освіти одним із найважливіших завдань етапів системного та літературно-критичного читання визначено формування уявлень про основні літературні епохи, напрями, течії в контексті вітчизняної та світової культури. Такий підхід дає можливість уявити стильове різноманіття художньої літератури, багатогранність творчості митця і окремого твору. Література приваблює тим, що вона відтворює художній образ світу, де кожне явище може виражатися засобами різних стилів, задовольняючи будь-які естетичні смаки читачів. Ефективність методики вивчення літератури на естетичних засадах великою мірою залежить від вибору методичних прийомів, їх спрямованості на засвоєння стильових орієнтирів мистецтва слова.

До розв'язання визначеної проблеми зверталися Н. Волошина та С. Жила, характеризуючи методи організації огляду літературного періоду:". слід зіставляти синхронно чи типологічно близькі події і закономірності в розвитку споріднених літератур періоду, розкривати теоретичні поняття, спільні для всього літературного процесу, творчий метод, напрям." [3, с.114].Г. Токмань окреслила низку методичних прийомів вивчення літературних напрямів, зокрема: встановлення зв'язків з іншими мистецтвами; тлумачення і унаочнення назви напряму; зіставлення творів українських і зарубіжних авторів, що репрезентують один напрям тощо [4, с. 207].

Мета статті - розглянути метод творчого читання відповідно до завдань формування великостильової літературної компетентності, схарактеризувати методичні прийоми сприйняття різностильових творів українського письменства.

Метод творчого читання справедливо пов'язують з культурою естетичного сприйняття, адже мета його застосування полягає в сприянні "потужному і тривалому художньому враженню, що потім постійно поглиблюється" [1, с.17] й забезпечує глибоке проникнення в світ художнього твору, засвоєння його ціннісного потенціалу. Водночас естетичні переживання, на думку М. Кудряшова, - це "перший і необхідний ступінь наукового пізнання літератури, оскільки при цьому відбувається безпосереднє засвоєння специфіки літератури" [1, с.59]. У методиці вивчення літературних напрямів призначення творчого читання полягає в розвитку чуттєвого сприйняття різностильових художніх творів, у налаштуванні на відповідний рівень емоційної рефлексії в процесі читацької діяльності, реалізація чого відбувається засобами методичних прийомів виразно-художнього, вибіркового, коментованого читання та стильових асоціацій.

Для виразно-художнього читання важливими умовами є образне мислення, відчуття емоційності тексту й міри її художнього втілення. Письменникам властиво виражати емоції через пафос. Літературознавці тлумачать це поняття як "піднесення, ентузіазм, пристрасне переживання, спричинені певною ідеєю, подією" [2, с. 194]. Призначення пафосу - впливати на почуття, адже він виявляється в творі й стильових літературних явищах у категоріях сентиментального, романтичного, оптимістичного, трагічного, меланхолічного, іронічного, настроями дитинного здивування, радісного наближення майбутнього тощо. Тому естетичні переживання, зафіксовані художником слова відтворюються читцем за допомогою пафосу, що потрібно опанувати зокрема в творі, загалом - у стилі й дотримуватися у власному виконанні. Наприклад: відчуття піднесеності, урочистості у виразно-художньому читанні барокових поезій акцентуватиме увагу на їх духовному змісті; витриманість етико-гуманістичного пафосу в творах, позначених класицизмом, сприятиме усвідомленню міри й гармонії; вираження романтичної піднесеності, мрійливості у виконанні творів романтиків підкреслюватиме чуттєвість художнього зображення. Виразно-художнє читання різностильових творів українського письменства передбачає особливий стан натхнення: в реалістичних - емоційної детермінованості реаліям зображеного; натуралістичних - напруженості, резонансності брутального, низького; імпресіоністичних - життєвого оптимізму; експресіоністичних - вибухової емоційності, що супроводжує показ людської трагедії; символістичних - сугестійності емоцій, песимістичності, зумовленої недосяжністю ідеалу; футуристичних - епатажності, піднесеності привітання майбутнього; сюрреалістичних - вираження "дитинного здивування" дивовижністю світу; постмодерністських - іронічності, скептичності тощо.

Звичайно, в одному творі можуть виражатися різні настрої, емоції, враження, однак зауважимо, що йдеться про читання художнього тексту, створеного за мистецькими законами якогось із стилів.

Розвитку емоційно-художньої рефлексії в процесі читання різностильових творів українського письменства сприятиме коментування образності, виражальних засобів мови, процесів художнього мислення. Наприклад, ознайомлення старшокласників із віршами, в яких окреслено особливості процесу творчості. Такі поезії умовно називають поетичними маніфестами. В українському символізмі такими можна вважати вірші М. Вороного з циклу "Ad astra", зокрема "В сяйві мрій", "Зоряне небо", "Вега", в яких старшокласники знайдуть відповіді на питання про творчі принципи символіста. Отож, перед тим, як аналізувати програмові поезії, позначені символізмом, читаємо й коментуємо "поетичні маніфести" з визначенням нових рис літературної творчості. Найбільш виразним у цьому плані є вірш М. Вороного "Ти - чарівник", присвячений Г. Чупринці - яскравому представникові символізму в українській літературі. Читаючи поезію, старшокласники усвідомлюють провідні принципи творчості символістів. Поет, наділений особливим даром чарівника, віщуна, а процес його творчості порівнюється з культово-обрядовим дійством ("Ти знаєш тайни волхвування"). Таким чином, митець намагається здійснити прорив у "нетрі світознання"; його дух "сягає понад хмари" в "незміряний простір", долучаючись до пізнання таємниць Всесвіту, абсолютного ідеалу "ясних зір", "чистих зір". Осягнення істини відбувається через абстрагування від конкретики, шляхом освоєння трансцендентного світу, презентованого символікою мрій, медитацій, тобто станів, коли з'являється можливість інтуїтивно відчути "музику сфер", що осмислюється як світова гармонія. Образ співця, який носить "вінець надлюдського страждання" і "квилить" у своїх піснях голосом сліз і крові, передає трагічне світосприйняття, викликане усвідомленням суперечностей між омріяним ідеалом і дійсністю, притаманне символістам.

Вивчення літературних напрямів на прикладах художніх творів зумовлює спрямованість вибіркового читання. Демонструючи риси великого стилю, вчитель обиратиме в бароковій літературі уривки творів із зображенням мотивів скороминущості, мінливості життя, барокових контрастів миті й вічності, життя і смерті, розкоші й аскетичності, духовного й матеріального. У класицизмі потрібно акцентувати увагу на рисах світогляду, зокрема підпорядкованості особистих бажань суспільним запитам, зумовленості моральної поведінки і вибору державними інтересами. У реалізмі цитуватимемо уривки з літературними пейзажами, портретами, інтер'єрами, історичними екскурсами, щоб відчути їх детальність і правдивість, а ще авторські відступи, де виражено національну ідею тощо. Вивчення натуралістичних творів вимагатиме перечитування фактів; імпресіоністичних - художніх вражень; експресіоністичних - уривків творів, де виражено блискавичні, вибухові емоції; символістичних - цитування мотивів смутку, меланхолії, страждання від нездійснених мрій, а ще казкових мотивів, в яких втілено проекції на Україну та український народ; екзистенціалістичних - мотивів пошуків сенсу життя людини, її самоідентифікації, самоствердження, свободи, вибору; футуристичних - урбаністичних мотивів; сюрреалістичних - картин фантастичного парадоксального відтворення світу; постмодерністських - уривків, позначених інтертекстуальністю тощо.

Проаналізовані види читання (виразно-художнє, коментоване, вибіркове) важливі для відкриття старшокласниками нової реальності, естетизованої якимось із великих стилів. Таким чином, абстрактність літературного напряму в якості стильової естетики художнього тексту набуває в свідомості читачів конкретизації. Необхідність набуття практичного досвіду естетичної взаємодії з різностильовим письменством зумовлює впровадження прийому стильових асоціацій. Літературний напрям слід асоціювати з художнім вираженням його стильової домінанти та конститутивних рис. Стильові асоціації мають бути не тільки "текстуальними" (Г. Токмань), але й стосуватися пластичної, образотворчої, музикальної техніки, що творчо засвоювалася письменниками, зокрема, це стосується: формальної гри пластичних мистецтв в літературі бароко, футуризму, постмодернізму; музикальності романтизму і символізму; мови живопису в імпресіонізмі, експресіонізмі, сюрреалізмі. У шкільній практиці старшокласники асоціюють:

- реалізм з деталізованими літературними пейзажами, образами соціально-побутової повісті "Кайдашева сім'я" І. Нечуя-Левицького, картинами народного життя з роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного;

- натуралізм - з літературною фотографією факту, побутовими картинами суспільного "дна", зображеними І. Франком в творах бориславського циклу;

- імпресіонізм - з імпресіоністичними пейзажами М. Коцюбинського, П. Тичини, Г. Косинки;

- експресіонізм - з приголомшливою художньою експресією, змальованою В. Стефаником, М. Кулішем, О. Довженком;

- символізм - із символічністю й музикальністю "Зів'ялого листя" І. Франка, який виспівав трагічну самотність ліричного героя, драматизм нездійсненного кохання, недосяжності ідеалу, а ще із поліфонією сенсів символу "Інфанти" М. Вороного, романсом "Чари ночі" О. Олеся, мотивом болісного зіткнення піднесених мрій із буденною дійсністю в його драматичному етюді "По дорозі в Казку", синестезією "мальовничої музичності" П. Тичини тощо;

- футуризм - з "футуристичним заумом", картинами механічного світу в поезіях М. Семенка;

- сюрреалізм - з магією химерних метафор у "казках для дорослих" (поезіях Б. - І. Антонича, В. Голобородька), де постають надзвичайно дивовижні художні образи;

- постмодернізм - з карнавальністю бубабістів, іронічною грою Ю. Позаяка, В. Недоступа, С. Либоня та ін.

Таким чином, творче застосування вчителем-словесником методичних прийомів творчого читання з акцентуванням стильових особливостей літературних напрямів сприятиме розвитку естетичного досвіду компетентного читача. Подальшого дослідження потребують репродуктивні й дослідницькі прийоми засвоєння рис літературних напрямів.

Використані джерела