Професійний розвиток педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у відкритому суспільстві

У Концепції «Нової української школи» (2016) серед пріоритетних завдань визначено підготовку вмотивованого педагога нової формації, агента змін6, який організовує дитиноцентрований суб'єкт-суб'єктний освітній процес на засадах компетентнісного й особистісно орієнтованого підходів, має свободу творчості й розвивається професійно впродовж життя, зорієнтований на формування всебічно розвиненої, здатної до критичного мислення цілісної особистості, патріота з активною позицією, інноватора, спроможного змінювати навколишній світ. Від наставника та єдиного джерела знань педагог стає коучем, фасилітатором, тьютором, модератором в індивідуальній освітній траєкторії дитини. Довготермінова реформа Нової української школи передбачає формування впродовж 2019-2022 рр. нової системи підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних працівників та кадрів освіти, розроблення професійних стандартів педагогічної діяльності (так звана друга фаза реформування Нової школи), збільшення кількості моделей підготовки, диверсифікацію форм підвищення кваліфікації (курси при ППО, вебінари, он-лайн-курси, конференції, самоосвітня діяльність тощо).

На сьогодні для таких реформ в післядипломній педагогічній освіті уже закладено міцний фундамент.

Зокрема, сучасна система ППО здатна реагувати на цивілізаційно-історичні, соціально-технологічні й освітні імперативи ХХІ століття, орієнтована на ринок освітніх послуг і створює гнучке конкурентне освітнє середовище з домінуванням варіативних освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації, перевагою інтерактивних, проектних та медійних технологій навчання, інноваційних форм і методів на засадах компетентнісного підходу, з урахуванням мотиваційних особливостей, індивідуальних запитів і потреб слухачів на кожному етапі професіоналізації. Вона здатна мобільно трансформуватися відповідно до швидкозмінних темпів кризи або перерозпаду компетентностей, процесів знецінювання знань, умінь і компетенцій, можливостей та особливостей освіти дипломованих спеціалістів, має випереджувальний характер надання освітніх послуг в умовах глобалізації і відкритості інформаційного освітнього простору. Система ППО забезпечує неперервність процесу розвитку педагогів на різних етапах професійної кар'єри, на курсах підвищення кваліфікації та в міжкурсовий період, при цьому цілковито використовуючи можливості формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих.

У 2010 році ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України ініціював створення Всеукраїнської громадської організації «Консорціум закладів післядипломної освіти» як самостійної, неприбуткової, добровільної всеукраїнської громадської організації, а в 2015 р. в межах Консорціуму започатковано діяльність Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВУПО) як інноваційного сучасного навчального закладу європейського типу, куди увійшли заклади післядипломної освіти та їх партнери в освітній сфері. Метою діяльності цих організацій є об'єднання кадрового та науково-методичного потенціалу для спільної реалізації інноваційних програм, максимальне задовольння вимог працівників системи освіти щодо змісту та якості програм перепідготовки та підвищення кваліфікації, поширення практики започаткування спільних проектів у системі надання освітніх послуг, сприяння підвищенню рівня конкурентоспроможності освіти України та розвитку українського суспільства, захист соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних інтересів учасників. Така кластерна взаємодія регіональних і центральних закладів ППО в єдиному освітньому просторі вже розпочата, і вважаємо, що вона сприятиме успішному проведенню освітньої реформи в Україні.

Отже, система ППО виступає могутнім чинником поглиблення професійного досвіду, взаємозбагачення фахівців новими перспективними знаннями, нескінченного творчого пошуку, забезпечує перехід від репродуктивного засвоєння інформації до формування професійно значущих компетентностей, використання знань на ціннісних засадах.

Підготовка майбутнього педагога в системі університетської освіти є короткотривалим періодом його фахового становлення, набуття базових і фахових компетентностей. Після закінчення ВНЗ актуалізується професійний простір випускника, він включається у сферу професійних відносин, опановує нові соціально значущі ролі і функції в умовах реформування освіти, долає суперечності між індивідуальним рівнем професійної компетентності, здобутими знаннями, уміннями, навичками та багатовекторними завданнями професійно-педагогічної діяльності, збагачує досвід новим професійно значущим змістом. Цей неперервний багаторівневий циклічний особистісно-осмислений процес становлення, удосконалення саморозвивальної особистості та розвитку професійно значущих компетентностей, формування педагогічного професіоналізму триває понад 30-40 років. І забезпечує та супроводжує неперервний професійний розвиток педагога система післядипломної освіти.

Професійний розвиток, або акмепрофесіогенез педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти у відкритому суспільстві розглядаємо як цілеспрямований, пролонгований і поетапний процес фахового становлення, саморозвитку компетентного фахівця, професіонала, особистості, яка характеризується неперервністю, системністю, динамізмом, циклічністю і синергізмом та передбачає інноваційний науково-методичний супровід з урахуванням освітніх потреб, мотивації і потреб педагогів тощо. В основу акмепрофесіогенезу педагогічних працівників покладено перетворення чотирьох аспектів в їх цілісності і взаємозумовленості, зокрема біологічного, пов'язаного з розвитком індивідуальних якостей фахівця; психічного - з його особистістю; духовного - із творчою індивідуальністю, ціннісно-смисловим простором, який формується протягом усіх періодів професійного розвитку й через певні відповідні соціокультурні інституції на основі інтеріоризації загальнолюдських і національних морально-етичних орієнтирів транслюється усім суб'єктам професійно-педагогічної взаємодії; професійного - із неперервним професійним саморозвитком і самовдосконаленням упродовж усього життя.

Періоди або фази професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти утворюють цілісний андрагогічний цикл курсової підготовки і міжкурсового періоду в органічній єдності та взаємозалежності. Кожен період тією чи іншою мірою характеризує ступінь самореалізації фахівця в професійному соціумі, рівень оволодіння ним професійними знаннями, уміннями, ціннісним досвідом тощо.

В умовах епохальних освітніх змін (реформування освіти, перехід на 12- річну систему навчання) підготовка сучасного педагогічного працівника відкритого суспільства передбачає оновлення принципів і методів професійного розвитку, переорієнтацію з процесу на результат, трансформацію особистості, її поведінки й ціннісних настанов. Отже, основним орієнтиром післядипломної освіти стає формування творчої особистості, акмепрофесіонала, здатного забезпечити професійно вартісний результат у розвиток професійної спільноти.

Для професійного розвитку фахівців як атрибутивної характеристики соціально-економічних трансформацій освіти дорослих у контексті економіки знань слід забезпечити зміст і технології підвищення кваліфікації та міжкурсового періоду сучасними концепціями та методиками на засадах андрагогічного, компетентнісного, акмеологічного, людиноцентрованого та інних підходів, модернізувати підготовку в освітніх моделях курсів підвищення кваліфікації та міжкурсового періоду як цілісного андрагогічного циклу тощо.

Створення ефективної системи неперервного професійного розвитку науково-педагогічних і педагогічних працівників та керівних кадрів освіти на засадах неперервності, випереджувальності, гнучкості і мобільності, інтеграції національних надбань світового значення й усталених європейських традицій зумовлює необхідність використання у практиці ППО таких андрагогічних моделей:

• компетентнісна модель спрямована не на процес, а на результат професійного розвитку фахівців на курсах підвищення кваліфікації та в міжкурсовий період, що виражений у профілях базових компетентностей, потрібних для якісного й компетентного виконання професійних обов'язків і функцій, які піддаються вимірюванню та слугують показником досягнутого рівня професіоналізу діяльності й особистості;

• акмеологічна модель професійного розвитку націлює педагога на максимальну творчу самореалізацію в процесі пошуково-перетворювальної професійно-педагогічної діяльності, прагнення підняти себе до рівня акме-вершинних професійних еталонів у соціальній, професійній та особистісній сферах, на формування сталої акмеологічної професійної позиції, акмеологічної культури, отримання найвищого професійно значущого результату;

• диференційована модель забезпечує впровадження в систему підвищення кваліфікації багатоваріантних, різнорівневих, диверсифікованих за профілем освітньо-професійних програм, форм і технологій професійного розвитку як цілісного андрагогічного циклу відповідно до соціально-педагогічних запитів та особистісно-професійних потреб фахівців, що забезпечують їм свободу вибору параметрів, місця, термінів, змісту навчання за індивідуальною освітньою траєкторією, зокрема варіативних навчальних модулів (спецкурсів), а також різноаспектність напрямів науково-методичного супроводу, вибір наукових консультантів, тьюторів, коучів, модераторів тощо;

• кластерна модель допомагає розширити й посилити науково-методичне партнерство з актуальних питань професійного розвитку фахівців відповідно до соціально-економічних трансформацій, залучити в простір післядипломної освіти потенційних партнерів наукової, методичної, практичної сфери, що, у свою чергу, передбачає обмін між установами-патрнерами перспективним досвідом, файндрайзинг освітніх педагогічних ініціатив та інновацій, реалізацію спільних освітніх і наукових проектів, взаємозалучення наукових експертів, консультантів і коучів із відповідної проблематики, активізацію наукових дискусій і рефлексії, взаємозбагачення й поширення кращих практик та ін.;

• пролонгована модель ураховує потребу педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у навчанні впродовж життя через формальну, неформальну та інформальну освіту;

• накопичувальна модель, що ґрунтується на засадах ЄКТС, передбачає розроблення й реалізацію освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації на основі поєднання модульних технологій навчання і залікових кредитів, накопичення і врахування під час атестаційних процедур розвинутих на всіх етапах міжкурсового періоду компетентностей, професійних досягнень із високим рівнем самостійності, індивідуалізації і варіативності освітніх траєкторій. Зміст освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації орієнтований на реалізацію принципів і моделей відкритої освіти, інтегруючи основні методологічні підходи до освіти дорослих, зокрема андрагогічний, компетентнісний, акмеологічний, людиноцентрований, коучинговий, герменевтичний, системний тощо. Результативність і якість підвищення кваліфікації може бути презентована у формі професійної акмеограми чи акмеокарти, проекту професійного розвитку, технологічного портфоліо, папки успіху, узагальненого майстерного педагогічного досвіду тощо;

• особистісно орієнтована або людиноцентрована модель передбачає екзистенціальність, гуманістичність, людиноцентрованість побудови освітнього процесу з урахуванням цілісності природи кожного педагогічного працівника, його інтелектуальних можливостей, суб'єктного досвіду, професійних запитів і потреб тощо. У сучасних умовах мета професійного розвитку стала усвідомлюватися не як підготовка фахівця, а як плекання, вирощування майстра, акмепрофесіонала, людини у всій повноті її особистісного духовного багатства й індивідуальної своєрідності, компетентості у сфері людинознавства й культури спілкування, із розвиненим комунікативним ядром.

Модернізація системи професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти відбувається завдяки розробленню й впровадженню актуальних варіативних освітніх моделей курсів підвищення кваліфікації і міжкурсового періоду як цілісного анрагогічного циклу відповідно до сучасних викликів інтернаціоналізації наукової й освітньої діяльності, технологічності у сфері освіти і науки.

За даними «Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні» (2016), що підготовлена науковцями і практиками НАПН України до 25 річниці незалежності, щороку понад 123 тис. педагогічних, науково-педагогічних працівників і керівників закладів освіти здійснюють підвищення кваліфікації в закладах ППО, системою методичної роботи в міжкурсовий період охоплено близько 400 тис. працівників галузі; лише впродовж 20002015 рр. інноваційними формами навчання були охоплені практично всі педагогічні й управлінські кадри системи загальної середньої освіти України (близько 500 тис. осіб).

Курси підвищення кваліфікації є важливим системотвірним складником неперервної освіти, своєрідним стартовим майданчиком на шляху професійного розвитку науково-педагогічних і педагогічних працівників та керівних кадрів освіти, оновлення здобутих професійно значущих знань, набуття необхідних компетентностей, активізації творчо-дослідницької діяльності, тобто всебічного задоволення освітніх запитів і потреб.

Ефективна організація курсової підготовки, наповнення новим змістом і формами, результативність використовуваних методик і технологій є викликом часу і визначальним показником діяльності закладів ППО.

Основними формами навчання на курсах підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти є очна, заочна, дистанційна, очно-дистанційна, заочна (дистанційна), індивідуальна та стажування. Слухачі мають право вибору форм та планів-графіків навчання.

Серед сучасних форм підвищення кваліфікації, затребуваних замовниками освітніх послуг, можна виділити такі: курси підвищення кваліфікації за фахом (ураховують вимоги до професійного розвитку та професійної діяльності спеціалістів певного фаху, сприяють кращій адаптації в певних професійних спільнотах та ін.); інтегровані курси підвищення кваліфікації (забезпечують поєднання підготовки за спорідненими галузями знань, спеціальностями, напрямами професійно-педагогічної діяльності та ін.); модульні курси підвищення кваліфікації (надають можливість слухачам обрати додаткові модулі (варіативні навчальні модулі), що сприяє економії часу та коштів і водночас підвищує конкурентоздатність фахівців на ринку праці); спеціалізовані курси підвищення кваліфікації (забезпечують поглиблення спеціалізації фахівця за певним напрямом професійної діяльності, набуття вузькопрофесійних знань, умінь, навичок); авторські курси підвищення кваліфікації (уможливлюють опанування слухачами інноваційного доробку, нового змісту, технологій професійної діяльності педагога-майстра (або авторської школи), який досяг значних результатів за певним напрямом і може транслювати досвід іншим фахівцям); тематичні курси (передбачають поглиблене вивчення актуальної для професійної діяльності чи певної освітньої галузі теми, проблеми, спрямовують як на оволодіння новітнім змістом, так і на набуття умінь, навичок, методів, способів діяльності); курси підвищення кваліфікації «Організація, яка навчається» (передбачає розроблення освітньо-професійної програми на запит окремого закладу, установи чи організації за конкретною проблемою); виїзні курси (задовольняють освітні запити й професійні потреби слухачів за місцем їхньої роботи, у разі необхідності - без відриву від виробництва) тощо.

Забезпечити інформаційно-комунікаційну підтримку неперервного професійного розвитку фахівців допомагає створення єдиної інформаційно- технологічної інфраструктури системи ППО, включаючи освітянську телекомунікаційну мережу, платформи з обміну знань, освітні сайти, навчальні освітні портали, інформаційні бази даних, електронні каталоги, персональні веб-ресурси тощо, сприяючи тим самим формуванню і вдосконаленню медіа-грамотності й медіа-компетентності.

У 2016 році з початком діяльності Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВУПО) створено Єдине інформаційне середовище Консорціуму закладів ППО, яке покликане допомагати педагогічним, науково-педагогічним працівникам та керівним кадрам освіти оволодіти необхідними знаннями, цінностями, навичками та дає можливість висвітлювати результати й здобутки науково-педагогічної діяльності в умовах єдиного інформаційного середовища. У рамках електронного депозитарію ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України разом із партнерами УВУПО створюється віртуальний банк видів освітніх послуг, зокрема, сучасних моделей, андрагогічних технологій професійного розвитку фахівців у системі освіти дорослих, інноваційних напрямів науково-методичного супроводу в їх різноманітності й варіативності, адресній спрямованості (зокрема, сервісний, дорадницький, експертний, модераційний, акмеологічний, коучинговий, фасилітаційний, коригувально-рефлексійний напрями тощо). У перспективі - створення і розвиток міжнародних мереж, утворених на базі транснаціональних консорціумів, що об'єднають педагогічні навчальні заклади і заклади ППО, Центри досконалості, факультети, кафедри, дослідницькі колективи, аналітичні центри та ін.

Система післядипломної освіти активно враховує й те, що дорослі учні вже мають стійку навчальну мотивацію, соціальний і професійний досвід, певний кваліфікаційний рівень, коло розвинутих компетентностей. Тому в системі підвищення кваліфікації переглянуто традиційний арсенал засобів і технологій навчання дорослих. Перевага надається компетентній активності педагога, його самостійності і творчості.

На курсовому етапі професійного розвитку педагогічних, науково- педагогічних працівників та керівних кадрів освіти переважають практикозорієнтовані заняття, що ґрунтуються на активних, проектних, інформаційно-комунікаційних технологіях, зокрема інтерактивні, адаптивні, акмеологічні практикуми, тренінґи, практичні та семінарські заняття, вебінари, круглі столи, тематичні дискусії, науково-практичні конференції, конференції з обміну досвідом тощо. Активні технології під час навчання дорослих є довгостроковими інвестиціями у розвиток людського капіталу, чинником підвищення якості й ефективності системи післядипломної освіти, підвищення попиту на освітні послуги, зміни мотиваційної готовності до навчання впродовж життя.

На дистанційному етапі підвищення кваліфікації основними видами навчальних занять, сучасних за змістом і зручних за часом, є такі: дистанційна лекція в синхронному (on-line) й асинхронному (off-line) режимах, відеолекція, мультимедіалекція, вебінар, дистанційне консультування, відеоконференція за допомогою сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, чат- заняття, форум тощо.

Найбільше можливостей для перенесення знань у практичну площину, застосування набутих під час курсової підготовки вмінь і навичок, вироблення авторських теорій та індивідуального творчого стилю професійно-педагогічної діяльності, повнішої самореалізації фахівців надає міжкурсовий період. Спланована система міжкурсових заходів уможливлює стимулювання цілеспрямованого професійного розвитку, підготовку компетентного педагога з інноваційним мисленням, інноваційною культурою, яскравої творчої індивідуальності, здатної до нестандартних рішень, готової до роботи в сучасних соціокультурних умовах. Підвищити методичну й методологічну компетентність педагогічних працівників допомагає їхнє залучення до різних форм навчання, активна участь у науково-методичних заходах, зокрема постійних семінарах, фестивалях, панорамах, творчих дискусіях, професійних зустрічах, методичниих турнірах, методичних діалогах, психолого-педагогічних брейнстормінгах та інших активних формах розвитку професіоналізму.

Щорічно розробляється нове науково-методичне забезпечення професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників і керівних кадрів, зокрема інтерактивні навчально-методичні комплекси, навчальні плани, програми, опорні конспекти, посібники і підручники, зокрема на електронних носіях. Так, лише за період з 2005 по 2015 рр. науково-педагогічними та методичними працівниками системи ППО підготовлено та видано 1512 навчальних і навчально-методичних посібників для системи підвищення кваліфікації.

Висновки

Фундатор андрагогіки Малкол Ноулз чітко сформулював завдання, які стоять перед системою неперервної освіти у відкритому суспільстві: «Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей - таких людей, які були б здатні застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і...чия основна компетенція полягає в умінні включатися в постійне самонавчання впродовж усього життя». Післядипломна педагогічна освіта, як складник системи неперервної освіти, спрямована на формування еліти відкритого суспільства, тобто високоерудованих і конкурентоспроможних фахівців, які здатні забезпечувати випереджувальність розвитку країни, активно зреалізовувати освітні проекти національного масштабу, витримувати конкуренцію на європейському і світовому ринку освітніх послуг, налаштовані на сприйняття цивілізаційних змін як суспільної норми. Ефективність цього процесу залежить від узгодження таких важливих складників: змісту освіти, організації освітнього процесу, наявності інноваційного науково-методичного супроводу і науково-методичного забезпечення й відповідності цих компонентів соціокультурним та освітнім викликам.

Література