Модернізація вітчизняної освіти, інтеграція до міжнародної освітньої спільноти вимагають залучення ефективних і дієвих підходів, спрямованих на забезпечення фундаментальної професійної та наукової підготовки майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах. Законом України “Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті обґрунтовано впровадження компетентнісного підходу в систему вищої професійної підготовки, метою якого є переорієнтація з процесу накопичення теоретичних знань на формування й розвиток у студентів навичок практичної діяльності. Відтак першочерговим завданням вищих навчальних закладів постає відбір змісту підготовки (склад дисциплін, застосування форм, методів тощо) відповідно до освітніх стандартів, що визначають перелік ключових компетентностей, якими має оволодіти майбутній фахівець певного освітнього рівня. Проте сьогодні спостерігається стійка тенденція до зменшення обсягу дисциплін соціально-гуманітарного циклу, недостатньої усвідомленості їх значення, тоді як саме ці дисципліни забезпечують усебічний розвиток майбутнього фахівця, його загальнонаукову підготовку й освіченість, світогляд, що, у свою чергу, вдосконалює здатність вирішувати складні полісистемні проблеми в різних сферах життєдіяльності; розвиває моральні якості, дає можливість відчувати себе активним діячем суспільних подій. Недостатня увага до циклу соціально-гуманітарних дисциплін, їх ролі у становленні особистості зумовили актуальність дослідження, метою якого є розкриття дидактичного потенціалу соціально-гуманітарних дисциплін у формуванні професійної компетентності майбутнього фахівця.

Відповідно до чинного законодавства, освітню діяльність вищих навчальних закладів і наукових установ регламентують Стандарти вищої освіти, які розробляють у межах окремих спеціальностей згідно з Національною рамкою кваліфікацій та використовують для визначення й оцінювання якості змісту та результатів освітньої діяльності. Аналіз нормативно - правових документів (Закон України “Про вищу освіту”, Галузеві стандарти вищої освіти) та науково-методичної літератури з проблем професійного становлення й розвитку майбутніх фахівців (О. Антонова, Ю. Бабансь - кий, В. Бондар, А. Петровський, О. Щербаков та ін.) дає підстави констатувати, що впродовж тривалого часу пріоритетним завданням підготовки до майбутньої професійної діяльності у вищому навчальному закладі було формування системи відповідних знань, умінь і навичок, а перелік дисциплін та алгоритми їх викладання регламентувало Міністерство освіти і науки (далі - МОН). Проте така система була недосконалою та вимагала створення нових стандартів, які було розроблено впродовж 2002-2014 рр. (рекомендації затверджені наказом МОН України від 1 червня 2016 р. № 600). Нові стандарти базуються на компетентісному підході і поділяють філософію визначення вимог до фахівця, закладену в основу Болонського процесу та міжнародного Проекту Європейської комісії “Гармонізація освітніх структур у Європі” (Tuning Educational Structures in Europe, TUNING).

Так, обов'язковою складовою стандарту вищої освіти, відповідно до Закону України “Про вищу освіту”, є перелік компетентностей випускника - динамічних комбінацій знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально - етичних цінностей, які визначають здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатам навчання на певному рівні вищої освіти. Ключовими компетентностями, необхідними кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності, у Законі України “Про освіту” визначено такі:

вільне володіння державною мовою;

здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

математична компетентність;

компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;

інноваційність;

екологічна компетентність;

інформаційно-комунікаційна компетентність;

навчання впродовж життя;

громадянські та соціальні компетентності, пов'язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;

культурна компетентність;

підприємливість та фінансова грамотність;

інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

На формування цих компетентностей у вищих навчальних закладах спрямовані, крім профільних, дисципліни соціально-гуманітарного циклу, до яких належать науки, що вивчають духовну, розумову, моральну, культурну й суспільну сфери діяльності людини: філософія, релігієзнавство, мистецтвознавство, етика, естетика, філологія, економіка, правознавство, історія, археологія, соціологія, політологія, психологія, педагогіка.

Метою цих дисциплін є всебічний розвиток студента не як “вузького" спеціаліста, який виконує призначені йому функції, що призводить до стандартизації особистості, а як багатогранної гармонійної особистості, здатної розкривати й реалізовувати власний потенціал; розвиток таких компетенцій майбутнього фахівця, що ґрунтуються на фундаментальних гуманітарних знаннях, емоційно-ціннісному й соціально-творчому досвіді та спрямовані на вдосконалення морально-етичних, інтелектуальних, творчих і громадянських якостей особистості, а також на розвиток соціально - професійного мислення, культури соціальної комунікації, адаптації й мобільності випускника [6, с.57].

Відповідно до мети вивчення дисциплін соціально-гуманітарного циклу виокремлено основні загальнонаукові принципи, на яких будується навчальний процес: фундаментальність, системність у зв'язках із досягненнями інших наук, єдність історичного та логічного, національного й загальнолюдського, суспільного та особистого, теорії і практики навчання й виховання. Проте важливим є й урахування того, що ці дисципліни мають обов'язково ґрунтуватися на положеннях контекстного підходу (за А. Вербицьким), відповідно до якого зміст усіх без винятку навчальних дисциплін, незалежно від їх специфіки, а також навчально-пізнавальної діяльності студентів, має бути обов'язково зорієнтованим на контекст їх майбутньої професії й спеціалізації професійної діяльності. Під час вивчення студентами дисциплін соціально-гуманітарного циклу потрібно домагатися того, щоб знання, уміння та навички, які засвоюються, мали для них професійну й особистісну значущість. У зв'язку із цим професійна підготовка постає не тільки як процес спеціально стимульованого й активного навчального пізнання, що безперервно цілеспрямований і особистісно зорієнтований на осягнення сутності та способів реалізації функцій подальшої професійної діяльності, а і як засіб їх особистісно-професійного саморозвитку, розвитку всіх складових їх готовності професійної діяльності [5]. Згідно із цим кожен навчальний предмет, що входить до робочого плану професійної підготовки майбутніх економістів, повинен проектуватися не у вигляді певної знакової системи, яка відповідає семіотичним (організації текстової інформації), психолого-педагогічним (що відображають закономірності засвоєння знань), науково-організаційним (достовірне відображення в навчальному предметі фундаменту наукової дисципліни) і професійним (відповідність моделі спеціаліста) вимогам, а як предмет навчальної, квазіпрофесійної й навчально-професійної діяльності студента як майбутнього фахівця. Саме в такому аспекті, як слушно підкреслює А. Вербицький, засвоєння знань із самого початку буде здійснюватися в контексті цієї діяльності, а самі знання виконуватимуть функції орієнтувальної основи діяльності та засобів її регуляції [1].

При цьому, на нашу думку, кожний навчальний предмет, що входить до плану професійної підготовки, має бути динамічним, множинним, відповідним логіці переходу від навчання до майбутньої професійної праці. Останнього можна досягти тоді, коли: по-перше, суб'єкт навчання з самого початку ставиться в діяльнішу позицію, предмет якої поступово перетворюється із суто навчального в практично-професійний; по-друге, вимоги з боку професійної діяльності стануть системоутворювальними, здатними задати контекстний принцип побудови та розгортання не тільки кожної навчальної дисципліни, а й змісту всієї підготовки майбутнього фахівця; по-третє, зміст навчальної дисципліни буде формуватися, виходячи з трьох зустрічних напрямів - з боку наукової галузі знання, вимог професійної діяльності й вимог безперервної самоосвіти та професійного саморозвитку студента, які повинні стати провідними.

Як зазначено в концепції з “Оптимізації циклу соціально-гуманітарних дисциплін у вищій освіті України в контексті євро інтеграції” [6], результатами вивчення студентами дисциплін соціально-гуманітарного циклу мають бути набуті такі знання та вміння, що є основою для утворення загальнонаукових компетентностей:

- оволодіння системою знань про людину та суспільство;

- вивчення суспільства як цілісної системи;

- вивчення основних галузей філософського знання, форм буття та шляхів пізнання світу;

- вивчення загальних основ, методів пізнання, законів і принципів функціонування знання;

- вивчення історичного минулого та етапів формування світового простору та незалежної України;

- формування патріотизму;

- формування навичок писемного та усного ділового спілкування;

- вивчення політичного та релігійного життя суспільства в його різноманітних проявах;

- вивчення культури як суспільного явища;

соціальна гуманітарна дисципліна професійна компетентність

- провадження освітньої діяльності за сучасними інноваційними технологіями навчання.

Відтак дисципліни соціально-гуманітарної підготовки майбутніх фахівців, відповідно до нормативних документів, мають бути зорієнтовані на:

- конструювання способів отримання нових знань, тобто тих знань, яких немає в суб'єктивному досвіді студентів, але які йому необхідні для вирішення поставлених перед ними завдань та подолання проблемних ситуацій, які виникають як у навчальному, професійному, так і соціальному житті. Тому їх зміст, форми й методи мають трансформуватися з традиційних репродуктивного типу до розвивальних, для яких характерно використання предметних знань та вмінь як засобу розвитку пізнавальних і соціальних потреб студентів крізь актуалізацію їх творчого потенціалу та потенціалу викладачів;

- формування не тільки пізнавальних, а й комунікативних здібностей, розвиток у процесі навчання не тільки інтелектуальної, але й інших сфер свідомості: особистісної, духовної, емоційної, що відображають цілісне здоров'я суб'єктів професійної підготовки;

- розвиток потреби у неперервній освіті та самоосвіті, основу яких становлять психогігієнічні освітні технології, “наскрізні” для різних ступенів освіти;

- розвиток рефлексивної сфери особистості, без чого неможливе професійне, особистісне та соціальне самовизначення студентів в умовах мінливого суспільства, тому особливу роль відіграють комунікативно - розвивальні технології, що побудовані на групових формах навчально - професійної й проектно-дослідницької діяльності.

Висновки