Становлення підготовки фахівців для залізничної галузі в першій половині ХІХ ст. у Західній Україні за часів Австро-Угорської доби

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ДЛЯ ЗАЛІЗНИЧНОЇ ГАЛУЗІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ. У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ДОБИ

Т.О. ШАРГУН

Під час першого поділу Польщі в 1772 р. західноукраїнські землі були інкорпоровані до складу Австрійської монархії. Відтоді, протягом майже 150 років, Східна Галичина була частиною однієї з наймогутніших на той час держав світу. Історики одностайні в оцінці приєднання Східної Галичини до Австрії - цей історичний крок безперечно відіграв позитивну роль у розвитку краю. Зміни на краще виявилися разючими. Із входженням до складу Австро-Угорщини для галицьких українців настав період соціально-економічних реформ, пробудження національної свідомості, якій сприяла відносна свобода в умовах освіченого абсолютизму, а згодом - конституційного ладу. Цього були позбавлені українці тих земель, які входили до складу інших держав.

Аналіз історико-педагогічної літератури показав доцільність використання історичного досвіду підготовки фахівців для залізничної галузі, яку висвітлено в працях А. Бабичкова, В. Виргинського, І. Гурія, В. Кізченко, В. Компанійця, C. Кульчицького, Е. Луценко, М. Пузанова, В. Сологубова, Е. Степанович, Г. Терещенко, Ф. Ткаченка, у кінці ХІХ ст. - у праці В. Заячковського. У статті ми спиралися на архівні документи Державного Архіву Львівської області, Центрального державного історичного архіву України у Львові, фонди НТБ національного університету “Львівська політехніка” тощо.

За обраною тематикою, з оглядом на її галузевий аспект, майже відсутні публікації українських науковців, які містять узагальнюючий аналіз історичного досвіду підготовки фахівців для залізничної галузі в Україні в першій половині ХІХ ст. у Західній Україні за часів Австро-Угорської доби.

При цьому треба зазначити, що більшість науковців досліджували стан підготовки фахівців для залізничної галузі на території, яка входила до складу Царської Росії. В той час як у Західній Україні, де з'явилася перша залізнична колія на території сучасної держави “Україна”, ця проблема є недостатньо дослідженою, що унеможливлює об'єктивний узагальнюючий історичний аналіз підготовки фахівців для залізничної галузі в Україні.

Метою статті є аналіз становлення підготовки фахівців для залізничної галузі в першій половині ХІХ ст. у Західній Україні за часів Авст- ро-Угорської доби.

Помітно зросло значення Львова, який став столицею коронного краю. Цей статус дав можливість розвиватися не лише завдяки власним ресурсам, а й використовувати потужні інвестиції з державного бюджету. Так, під скіпетром Габсбурзького дому Львів із периферійного містечка з 20-тисячним населенням швидко перетворився на одне з найкрасивіших міст Європи. У 1807 р. у Львові вже проживало 45 тис. городян, що зробило його четвертим за величиною містом в Австрійській державі [3, с. 4-5]. У XIX ст. у розвинених країнах Європи відбувалася промислово-технічна революція, яка не оминула й м. Львів - центр галицького краю. Разом з іншими реформами в місті здійснювалася й освітянська, що супроводжувалася створенням нових навчальних закладів різного спрямування.

У Галичині система державної, церковно-приходської та приватної освіти ні в чому не поступалася тогочасним європейським зразкам. Чи не одразу після входження західноукраїнських земель до складу імперії, а саме у 1784 р., було відкрито Львівський університет (наразі - Львівський національний університет імені Івана Франка). Про рівень освітянського демократизму та про уважне ставлення до потреб місцевого населення свідчить той факт, що при університеті діяв особливий навчальний заклад. Його назвали “Руським інститутом” (на той час українців у державі на офіційному рівні було прийнято називати русинами або рутенцями) і він призначався спеціально для українського населення [3, с. 9]. В умовах характерного для Австро-Угорщини просвітительства зростав загальний освітній рівень широких мас. Із цією метою на нижчому рівні було засновано чимало гімназій, серед яких і власне українські. Відомо також, що, починаючи з ХVI ст., в австрійських університетах навчалися студенти з України.

Стрімкий розвиток промисловості на Галичині гостро потребував фахівців технічних спеціальностей. У листопаді (7 числа) 1817 р. згідно з цісарським декретом (декрет Надвірної комісії з освіти № 78, згідно з волевиявленням австрійського імператора Франца І в Мілані від 7 березня 1816 р. [1, с. 5]) у Львові було відкрито трирічну реальну школу, що вперше почала надавати початкові технічні знання своїм вихованцям. У школі готували спеціалістів із середньою освітою для техніки, будівництва, комерції та торгівлі.

Процес створення Реальної школи у Львові розпочався 4 вересня 1810 р., коли Надзвичайна придворна комісія у Відні вперше розглянула клопотання Галицького губернаторства “щодо заснування Реальної школи у Львові”. Рескриптом від 11 січня 1811 р. Надвірна комісія з освіти сповістила Крайовий Галицький уряд, що цісар дозволив створити Реальну школу у Львові. Водночас ця Комісія надіслала програму Реальної школи при церкві св. Анни у Відні із дорученням Крайовому урядові адаптувати її до місцевих умов і потреб. Віденська реальна школа була реорганізована у 1809 р. та, відповідно до програми, передбачала три класи з 30 год навчання на тиждень у кожному (документ “Einladung zur offentlichen Prufung der Schuler in der k.k. Realschule bei S. Anna nach den 2 Schulcurse den 29, 30 und 31 August”) [6, с. 10].

Крайовий уряд вніс свої пропозиції до цієї програми та переслав їх Комісії з освіти 9 листопада 1812 р.: 1) щоб реальна школа у Львові була створена на зразок віденської щодо предметів, які в ній повинні викладати та поділу цих предметів на відповідні класи, з тією лише відмінністю, що в ній замість італійської мови навчали польської мови, “оскільки місцеві промисловці та купці у внутрішньодержавних відносинах і у відносинах з прилеглими російськими провінціями не можуть обійтися без знання польської мови”; 2) щоб до цієї школи приймали учнів лише після закінчення двох років навчання четвертого класу нормальної школи, “в силу чого, до четвертого класу нормальної львівської школи потрібно додати другий рік навчання, чого вже раніше домагалися”; 3) щоб кожен звичайний учень був зобов'язаний вивчати всі предмети, які передбачені для кожного класу, разом з тим, щоб було дозволено навчатися в школі старшим людям з відповідною підготовкою для вивчення деяких предметів як надзвичайним учням [6, с. 11]. Надвірна комісія з освіти погодилася зі всіма пропозиціями Крайового уряду.

У звіті про роботу “Виклад найпокірнішого прохання вірнопослушної Придворної комісії з освіти задля закладання Реальної школи у Львові” від 5 січня 1816 р. зазначено, що [1, с. 365] “Проект організації Реальної школи у Львові набирає правової сили та успішно рухається вперед. Потрібне Ваше схвалення. Може здійснитися Ваша ідея об'єднання з Політехнічним інститутом у Відні, але на це потрібно зачекати. Поки що Політехнічного інституту у Львові немає. Натомість закладається Реальна школа, яка в змозі зарадити собі із цим завданням. Заклад забезпечить стале, тривке навчання, стане цариною науки, ремесла, діловодства та фахового викладання”. Перебуваючи в Мілані, імператор Франц Йосиф 7 березня 1816 р. власноруч підписав наказ про створення у Львові Реальної школи.

Перший клас було відкрито у 1817-1818 н.р. У навчальних планах Реальної школи основну роль відводили предметам природничо-математичного циклу, кресленню, рисунку та вивченню іноземних мов. Тоді реа- льну освіту протиставляли класичній, вона давала потрібні технічні знання для подальшої професійної діяльності. Вступати до Реальної школи могли випускники, які закінчили чотирирічну Нормальну школу.

У своїй праці “Szkola Politechniczna we Lwowie: rys history czny jej zalozenia і rozwoju, tudziez stan jej obecny” професор В. Заячковський наводить програму навчання Віденської школи [6, с. 11]. У документі про вступні екзамени “Einladung zur offentlichen Prufung der Schuler in der k.k. Realschule zu Lemberg, nach dem 1. Kurse am 31. Marz und 1. April 1818. Vormittags von 9 12 Uhr” зазначено відмінності Львівської школи від Віденської, а саме: у 1 класі навчали тих самих предметів, що й у віденській школі, тільки додано польську мову, яку викладали 3 год на тиждень, унаслідок чого, щоб значно не збільшувати сумарну кількість годин шкільного навчання, забрано по одній годині з німецької граматики та французької мови [1, с. 10]. Мовою викладання стала німецька. Зазначену навчальну програму наочно представлено в табл. 1.

Таблиця 1 Навчальна програма Реальної школи у Львові на 1817-1818 н.р.

* - Зменшено на 1 год; ** - Додано по 3 год на тиждень. Джерело: розроблено автором.

У подальшому декілька разів відбувалася реорганізація Реальної школи. Так, Цісар найвищим постановленням від 16 грудня 1825 р. розпорядився, щоб львівська Реальна школа від 1825-1826 н.р. була організована за зразком віденської як двокласна підготовча школа для технічних та комерційних наук. Вона мала на меті готувати молодь до технічного інституту, який ще не було засновано. Щоправда, ця ж постанова давала змогу випускникам реальної школи відвідувати лекції та поповнювати свої технічні знання у Львівському університеті. Але це не могло замінити технічного відділу: 1) на університетські лекції з технічних наук відводилося мало часу; 2) вони мали теоретичний характер; 3) давали абстрактні знання та не могли задовольнити спеціальних потреб для підготовки техніків. І навіть як школа загальної підготовки, вона тепер менше задовольняла освітні потреби, тому що з програми було усунуто такі предмети, як польська, французька та італійська мови, геометрія, фізика, хімія. Зрозуміло, що така реорганізація Реальної школи не могла задовольнити потреби краю.

Тож і дирекція школи, і станові сейми не припиняли домагатися розширення наук у реальній школі і доповнення її технічним відділом. Це спричинилося лише до того, що цісар декретом від 30 квітня 1832 р. установив чотири стипендії при Політехнічному інституті у Відні для галицької молоді по 200 зл., тобто два у фізико-математичному відділі, який охоплював будівництво, інженерію та механіку, і два у фізико-хімічному, а також наказав покривати з державної казни витрати на подорож учнів до Відня. Однак, це розпорядження не пришвидшило запровадження технічних шкіл у краї, а навпаки - відтермінувало їх. Адже поширеною та хибною була думка урядових кіл, що, коли з часом будуть повертатися з Відня щороку по чотири підготовлених техніка, то цього цілком вистачить.

Реорганізація Реальної школи продовжилася прийняттям постанови від 19 березня 1835 р. (рескрипт Надвірної комісії з освіти від 7 квітня 1835 р.), у якій цісар: 1) наказав від 1835-1836 рр. до двокласної реальної школи додати торговельний відділ відповідно до задуму проекту, розробленого Віденським політехнічним інститутом у 1821 р.; 2) розширеній школі надав титул Реально-торговельної академії й урівняв її урядовий статус зі статусом гімназії [1, с. 51-52]. Це постановлення зовсім не покращило стану справ. Уся реорганізація полягала у додаванні до реальної школи третього класу, у якому навчали торговельних наук, через що рівень школи значно знизився.

На чисельні звернення громадськості краю та Галицького сейму, декретом від 24 січня 1843 р. [1, с. 57], цісар дозволив запровадження Технічного відділу у Реально-торговельній академії, яку реорганізували в Цісарсько- королівську Технічну академію (зараз національний університет “Львівська політехніка”). Її урочисте відкриття відбулося 4 листопада 1844 р. Цей день вважається офіційною датою заснування Львівської політехніки.

Директором Академії призначили доктора філософії, професора Флоріана Шиндлера. Його заступником став уродженець Галичини професор математики Алєксандер Райзінгер. У перші роки діяльності Академії в її складі функціонували дворічний (а від 1847-1848 н.р. - трирічний) технічний відділ, однорічний торговельний відділ, а також реальна школа з дворічним терміном навчання. Працювали кафедри фізики й природознавства, вищої математики й механіки, технічної хімії [2, с. 10]. Навчання здійснювалося німецькою мовою.

Надвірна комісія з освіти визначила такий перелік дисциплін на 1844-1845 н.р.: а) для Реальної школи впродовж першого та другого років навчання: релігія по 2 год на тиждень, німецька граматика і стилістика - 3 год, географія - 2 год, арифметика - 2 год, елементарна математика - 3 год, зоологія і ботаніка - 2 год, каліграфія - 3 год, креслення - 5 год, польська мова - 2 год, французька й італійська мови - по 3 год на тиждень; б) на Технічному відділенні впродовж першого року викладали експериментальну фізику - 5 год, вищу математику - 8 год, практичну геометрію - 2 год, архітектуру - 3 год, креслення - 4 год на тиждень. Упродовж другого року навчання: технічна хімія - 5 год, механіка - 8 год, шляхове і гідробудівництво - 3 год та креслення - 4 год на тиждень [6, с. 32].

Під час розроблення нових навчальних планів знову виникла необхідність внести деякі поправки до раніше прийнятих постанов щодо врегулювання викладання фізики і математики, а також розподілу екзаменів. Важливо було надати слухачам технічного факультету вільний, за погодженням з дирекцією, вибір навчальних дисциплін за зразком Політехнічного інституту у Відні. Щодо Технічного відділу встановлено такий перелік дисциплін упродовж першого року навчання [1, с. 62-63]: елементарна математика (7 год), рисунок (5 год), іноземна мова (3 год); упродовж другого року навчання: вища математика (5 год), фізика (8 год), нарисна геометрія (5 год); упродовж третього року навчання: архітектура (4 год), архітектурний рисунок (4 год), механіка (5 год), машинобудівне креслення (5 год); упродовж четвертого року навчання: будівництво (4 год), технічне креслення (2 год), геодезія (3 год), рисунок (2 год), хімія (5 год). Цей план передбачав також певну свободу вибору дисциплін студентами і був введений у 1847-1848 н.р.

Аналізуючи стан Академії, професор В. Заячковський вказує на значні недоліки у викладанні окремих дисциплін. По-перше, загальна підготовка випускників гімназії та Реальної школи була недостатньою. Стосувалось це, зокрема, вивчення історії, яка повинна була формувати світогляд учня на сучасне суспільство як на результат багаторічної праці багатьох поколінь і без якого не варто очікуваим корисних досягнень. По-друге, причиною недостатньої підготовки було недооцінення вивчення навколишнього середовища, оскільки життя людини тісно пов'язане з природою і з діяльністю, спрямованою на перетворення природних ресурсів на користь людства [1, с. 65]. Тож, В. Заячковський наголосив на важливості вивчення природничо-гуманітарних дисциплін у формуванні технічного мислення фахівців відповідного напряму.

У 1853 р. відбулися зміни в структурі навчального закладу: відокремився Торговельний відділ, а в 1856 р. і Реальна школа [2, с. 11]. Залишився відділ, що охоплював найважливіші галузі інженерного фаху. Виразніше окреслилися основні технічні напрями, що заклали основу для майбутніх факультетів. Академія поступово здобуває визнання як осередок якісної технічної освіти та науки. Етапи становлення Цісарсько-королівської технічної академії подано в табл. 2.

Таблиця 2 Етапи становлення національного університету “Львівська політехніка” в першій половині ХІХ ст.

Джерело: розроблено автором.

Як свідчить статистика, у 1851-1852 н.р. у Технічній академії Львова навчалося 220 студентів, серед яких було 97 поляків (44, 1%), 50 євреїв (22, 7%), 48 німців (21, 8%), 19 русинів (8, 6%), 4 чехи (1, 8%), 2 угорці (0, 9%). У технічних закладах Австрії у Відні, Празі, Кракові, Брно, Будапешті, Львові, Трієсті, Грацу у 1851 р. навчалося 3797 осіб. Серед них 30, 8% становили чеські студенти, 29, 4% - німці, 13, 7% - поляки, 10, 8% - євреї, 8, 4% - угорці, 4, 7% - волохи, 2, 7% - південні слов'яни і русини [4, с. 13].

Першу залізничну колію на території сучасної держави “Україна” було відкрито в Західній Україні лише в 1861р. [5, с. 438-439]. Відтермінування колійного будівництва на Галичині відбулося з об'єктивних політико-економічних причин того часу, одна з яких - брак фахівців-залізничників через відсутність відповідних технічних навчальних закладів у Галичині. Тому відкриття Технічної академії у Львові заклало підвалини майбутньої навчальної бази з підготовки фахівців для залізничної галузі засвідчило, що Галичина є невід'ємною частиною Європи як у геополітичному, так і в економічному аспектах. Завдяки розвитку освіти та науки в місті почала розвиватися промисловість, а українська молодь отримала можливість здобувати якісну вищу технічну освіту та теренах Західної України.

Актуальність гуманізації процесу підготовки та формування технічного мислення фахівців відповідного профілю постала вже в середині ХІХ ст. Видатний учений того часу, професор В. Заячковський, наголошував на важливості включення природничо-гуманітарних дисциплін до навчальних програм технічних закладів.

Подальші розвідки вбачаємо в дослідженні стану підготовки фахівців залізничного транспорту в другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. у Західній Україні за часів Австро-Угорської доби.

залізничний університет львівський політехніка

Список використаної літератури

1. Від реальної школи до Львівської політехніки: нариси з історії Львівської політехніки (1816-1918) / упоряд. О. В. Шишка ; за ред. Ю. Я. Бобало ; Національний університет “Львівська політехніка” ; Науково-технічна бібліотека. - Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2016. - 440 с.

2. Національний університет “Львівська політехніка” / Презентаційне видання // ред. голова Ю. Я. Бобало. - Львів: Логос, 2009. - С. 10-259.

3. Українська Галичина і Австрія / Історичний нарис. - 2-ге вид., випр. - Львів: Австрійське Консульство у Львові, 2007. - 20 с.

4. Poptawski Z. Zarys dziejow Uczelni / Z. Poptawski // Politechnika Lwowska. 1844-1945. - Wroclaw, 1993. - S. 13.

5. Strach H. Geschichte der Eisenbahnen der Osterreichisch-Ungarischen Monarchie / H. Strach. - I. Band. I. Theil. - Wien ; Teschen ; Leipzig: Karl Prochaska, 1866. - S. 438-498.

6. Zajqczkowski W. C.K. Szkola Politechniczna we Lwowie: rys historyczny jej zalozenia і rozwoju, tudziez stan jej obecny / W. Zajqczkowski. - Lwow: Nakladem Szkoly Politechnicznej, 1894. - 170 s.

Размещено на Allbest.ru