Соціально-економічна ситуація в Україні, що супроводжується модернізацією системи охорони здоров'я та вищої освіти, актуалізує проблеми поліпшення якості медичної допомоги та професійної підготовки майбутніх спеціалістів-медиків, у тому числі й іноземних. На сучасному етапі важливим завданням для викладачів медичних навчальних закладів є підготовка компетентного фахівця, здатного на вирішення професійних завдань. Результатом вузівської підготовки вважають готовність майбутніх спеціалістів до професійної діяльності, важливою складовою якої є професійна комунікація.

Мета статті - проаналізувати компоненти, критерії та показники формування готовності майбутніх іноземних спеціалістів-медиків до професійного спілкування, надати порівняльну характеристику рівнів сформованості у майбутніх іноземних спеціалістів-медиків готовності до професійного спілкування на різних етапах педагогічного експерименту.

У науковій літературі існують споріднені, взаємопов'язані поняття, що характеризують підготовку особистості до будь-якої діяльності: “підготовка" і “готовність”. Підготовка - це процес, який характеризується певним рівнем розвитку особистості, сформованістю необхідних знань, умінь і навичок та їх теоретичним і практичним оволодінням. Метою та результатом підготовки є готовність [3].

Аналіз літератури [2; 4; 5; 7] свідчить про те, що науковці по-різному визначають поняття “готовність”. У педагогіці “готовність" розглядають як інтегративну, професійно значущу якість особистості, що становить систему взаємопов'язаних структурних компонентів, які містять особистісні (професійні мотиви й інтереси) і процесуальні (професійні знання та вміння) аспекти.

Професійну готовність визначають як один із критеріїв результативності процесу підготовки, як систему інтеграційних властивостей і якостей особистості та як установку на майбутню діяльність [3].

Під готовністю до професійного спілкування розуміють властивість особистості, що сприяє досягненню цілей професійної діяльності за допомогою обміну інформацією [2].

У науковій літературі значна увага приділяється вивченню структури готовності, проте проблема базових компонентів готовності студентів - медиків до професійного спілкування, на нашу думку, потребує додаткового дослідження. У результаті ознайомлення з різними підходами до визначення структури означеного феномена, спираючись на їх концептуальні положення, виокремлюємо мотиваційний, діяльнісний, комунікативний, результативний компоненти готовності майбутніх медиків до професійного спілкування.

З урахуванням названих компонентів реалізація педагогічного забезпечення формування готовності іноземних студентів-медиків до професійного спілкування передбачає розробку критеріїв і показників готовності. Під “критерієм” розуміють якісну характеристику об'єкта дослідження, на базі якої виводиться його оцінка, визначення або класифікація [8]. Критерії визначаються переліком специфічних ознак і є зразком, “мірилом” досліджуваного явища.

Для розробки критеріїв готовності іноземних студентів-медиків до професійного спілкування необхідно визначити рівень розвитку їх готовності та рівень професійно орієнтованої мовленнєвої підготовки. Саме тому необхідно розглядати критерії та показники готовності студентів - іноземців медичних ВНЗ до професійного спілкування з позицій перетину психології, педагогіки та лінгвістики. На основі результатів вивчення науково-педагогічної та методичної літератури [1; 2; 3; 4] нами було конкретизовано компоненти, критерії і показники готовності майбутніх іноземних спеціалістів-медиків до професійного спілкування.

На формування мотивації в професійній сфері впливає безліч факторів: суб'єктивні особливості особистості (потреба в знаннях, рівень інтелектуального розвитку, здібностей тощо), організаційні форми навчальної діяльності, адаптованість студента до навчального процесу тощо. Як відомо, “будь-яка дія походить з мотиву, тобто переживання суб'єктом чогось значущого тільки для нього, того, що надає дії сенс. Свідома дія спрямовується на мету, яка повинна бути усвідомлена індивідом. Переживання суб'єктом мети дії є спонуканням до її виконання, її джерелом, і нарешті - позіціонується як її мотив" [2].

Важливим показником готовності до професійно орієнтованого іншомовного спілкування є інформаційна потреба, яка є основою пізнавальної мотивації. Інтерес до майбутньої професії - один з мотивів навчання. З огляду на те, що навчання у вищих навчальних закладах передбачає підготовку до майбутньої професії, а отже і формування та розвиток, передусім, умінь і навичок, необхідних у майбутній професійній діяльності.

Мотиваційний компонент готовності іноземних студентів медичних ВНЗ до професійного іншомовного спілкування передбачає активність в іншомовній мовленнєвій діяльності з метою вирішення поставлених завдань, професійної реалізації, отримання позитивних результатів комунікації.

Цей компонент безпосередньо пов'язаний з умовами навчальної діяльності, де особливої уваги вимагає пізнавальна потреба. До дидактичних складових компонента належать: робота з інформаційними джерелами, знання про сутність іншомовної підготовки (опанування та користування необхідним матеріалом). Окрім того, готовність студентів до професійно орієнтованого іншомовного спілкування включає здатність як до діалогічного спілкування, так і до монологічного висловлювання, коли словниковий запас, граматико-парадигматичні та семантико-синтаксичні зв'язки дають змогу спілкуватися з носієм мови без помилок, які ведуть до порушення процесу комунікації.

Комунікативний компонент полягає в оволодінні іноземними студентами іншомовною комунікацією, здатності адекватно оцінювати умови спілкування та відповідно до них обирати необхідні мовні засоби. Іншими словами, комунікативний компонент полягає у формуванні та розвитку комунікативної компетенції, оскільки однією з особливостей комунікативно спрямованого навчання іншомовному спілкуванню є поєднання лінгвістичної компетенції (засвоєння мовних норм) та спілкування як основного виду мовленнєвої діяльності (мовленнєва компетенція); вміння ініціювати та підтримувати ефективну комунікативну взаємодію, що передбачає наявність необхідних знань для подолання конфліктних ситуацій; володіння основними комунікативними стратегіями: вміння спонукати до діалогу, адекватно відреагувати на висловлювання співрозмовника.

вміння ініціювати професійний діалог - розпитування, підтримувати його, відповідати на питання, давати рекомендації та поради;

здатність до самоконтролю у спілкуванні як чинника ефективності професійної комунікативної взаємодії;

навички планування власних комунікативних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності.

Навчання професійно орієнтованого іншомовного спілкування містить аспекти: по-перше, вивчення мови міжособистісної взаємодії, яка сприяє адекватній орієнтації в задумах комунікантів, по-друге, професійно орієнтоване навчання цінностей і знань, понятійного апарату та ситуацій професійної сфери, від яких відштовхуються учасники спілкування.

Дослідниця Г. Андрєєва виокремлює три взаємопов'язані складові комунікативного компонента: власне комунікативну, перцептивну та інтерактивну [1]. Оскільки професійна комунікація передбачає такі мовленнєві дії, як презентація матеріалу, усний обмін інформацією, вираження думки, обговорення тощо, комунікативна сторона міжособистісної комунікації характеризується обміном інформацією між партнерами по спілкуванню, передачею та прийомом думок і почуттів, здатністю орієнтуватися в іншомовному середовищі. Інтерактивний аспект міжособистісної комунікації полягає в обміні діями між партнерами, наявності істинного співробітництва, де основний акцент зроблено на розвиток умінь спілкуватися і груповій роботі. Перцептивний аспект міжособистісної комунікації торкається процесу сприйняття і розуміння людьми один одного, формування визначених міжособистісних відносин.

Дані демонструють позитивну динаміку в експериментальній групі: кількісні показники кожного з компонентів свідчать про якісні зміни у процесі формування готовності іноземних студентів-медиків до професійного спілкування. Відтак можна стверджувати про ефективність формувальних заходів, упроваджених у процес педагогічного експерименту, зокрема про доцільність введення до навчального плану дистанційного спецкурсу “Професійне спілкування “лікар - хворий” як інтерактивної платформи формування умови професійного самовдосконалення майбутнього спеціаліста-медика.

Висновки