Швидкоплинний перебіг соціально-економічних процесів вимагає вдосконалення систем, які забезпечують освіту впродовж усього життя, а отже - оновлення змісту професійної та вищої освіти. Останнім часом можна було спостерігати хвилеподібні зміни пріоритетів: якщо на початку 90-х років минулого століття відбулося різке зростання попиту на гуманітарну освіту (менеджмент, право, політологія, психологія, іноземні мови), то на початку ХХІ століття в багатьох країнах Східної Європи та США лідерство посіли такі галузі, як комп'ютерні науки, інформаційні системи та ін. При цьому попит на фахову морську освіту виявляється стійким за всіх часів, особливо для морських держав, до яких належить Україна. І хоча український ринок праці моряків сьогодні має яскраво виражену експортну спрямованість, що пояснюється практичною відсутністю вітчизняного флоту, підвищення ефективності професійної підготовки моряків є актуальним завданням.

Наша держава не тільки задекларувала свій намір вступити до європейської спільноти, а й підписала відповідну угоду, згідно з якою бере участь в інтеграційних процесах у сфері вищої освіти європейських країн. Тож виникає потреба принципових змін в організації освіти в Україні на основі парадигми освіти впродовж життя, потреба вирішення проблем у галузі морської освіти, які мають якісно змінити її зміст, форми, методи, засоби й технології навчання.

Метою статті є висвітлення основних аспектів підготовки плавскладу у вітчизняних морських ВНЗ згідно з вимогами інтеграції України до Європейського Союзу. У документах ЄС обґрунтовано політику щодо такого навчання, визначено цілі в цій галузі, зокрема: удосконалення початкового й подальшого професійного навчання з метою інтеграції та реінтеграції з ринком праці; стимулювання співробітництва в навчанні між навчальними закладами або центрами професійної підготовки і фірмами; розвиток обміну інформацією та досвідом із загальних проблем для системи професійного навчання держав - членів ЄС.

Питання підвищення якості вищої освіти висвітлено в дисертаціях О. Ануфрієва, В. Панасюк, Л. Петренко і В. Стельмашенко, монографіях М. Аронова, В. Кальнея, О. Локшиної, С. Шишова, статтях В. Головінова, Л. Герганова, В. Житник, А. Севрук та інших вітчизняних учених. На підставі аналізу доробку названих науковців стверджуємо, що для морської галузі питання професійної компетентності є дуже важливим, адже Резолюцією 7 Міжнародної Конвенції ПДНВ установлено відповідальність судноплавних компаній за добір і підготовку кадрів моряків, а також визнається, що ефективність процесів добору та підготовки моряків може бути оцінена лише на підставі навичок, умінь і компетентності, які демонструють моряки під час роботи на судні. Нині якість стала однією з пріоритетних переваг не тільки у виробництві, айв освіті, тому значне підвищення якості професійної підготовки фахівців є нагальним завданням керівників ВНЗ різного рівня акредитації, малих і великих судноплавних компаній, регіональних і місцевих органів управління.

Вивчення джерельного масиву з менеджменту підприємств показує, що наприкінці 90-х років минулого століття поняття "професійна компетентність" стає пріоритетним у галузі освіти і розглядається як оцінна категорія, що характеризує ступінь готовності випускника ВНЗ до здійснення професійної діяльності. Змістовний аналіз численних наукових доробок засвідчує, що поняття "професійна компетентність працівника (ПКП)" зазвичай тлумачать через повноваження особи; її знання, уміння та досвід; особистісну сферу; теоретико-прикладну підготовленість до здійснення професійної діяльності; актуальну та потенційну готовність до вирішення завдань зі знанням справи тощо.

Застосування системно-структурного та структурно-функціонального аналізу до визначення змісту зазначеного поняття надало науковцям можливість розглядати ПКП як структурну єдність у взаємозв'язаній сукупності її основних компонентів; виділити певну множину елементів в її структурі; згрупувати елементи в оптимальне коло підструктур; виявити зв'язки й відносини функціональної підпорядкованості між окремими компонентами та елементами ПКП; виділити чинники, що впливають на становлення і розвиток ПКП; визначити напрямки дії та передбачити результати впливу цих чинників. Зауважимо, що певна група дослідників [4] розглядають поняття "професійна компетентність працівника" у поєднанні з поняттям "професійна кваліфікація", розуміючи під ним якість виконання професійної діяльності та наголошуючи на його оцінному аспекті.

Світове мореплавство діє відповідно до нормативних документів - міжнародних угод та актів, до яких належать Конвенції, Правила, Кодекси, протоколи тощо; станом на 2008 рік таких документів нараховувалося близько 70. Усі вони розробляються відповідними міжнародними та національними організаціями, діяльність яких координує Міжнародна морська організація (International Maritime Organization, далі - ІМО).

Загалом морська освіта має певні особливості, які суттєво відрізняють її від інших освітніх галузей. Основна особливість полягає в тому, що морська освіта регламентується не лише вітчизняними, але й міжнародними нормативними документами. Так, підготовка морських фахівців в Україні має відповідати Міжнародній конвенції підготовки й дипломування моряків і несення вахти (ПДНВ), яку було прийнято Міжнародною морською організацією 1978 року (чинна для України з 1997 р.). Ця конвенція визначає міжнародні норми щодо підготовки моряків (досвід, кваліфікація, ставлення до роботи, стан здоров'я, вік і т. ін.), які мають бути готові до виконання професійних обов'язків таким чином, щоб убезпечити на морі людське життя і зберегти матеріальні цінності та морське середовище.

Відповідно до змін, які відбуваються у світі, ускладнення технологій будівництва та експлуатації водного транспорту міжнародне морське співтовариство планомірно підвищує вимоги до якості підготовки морських фахівців. Тому до Конвенції вносилися правки у 1995, 1999 та 2010 роках. Доповнення 2012 року, що стосувалися введення сертифікатів компетентності, повністю змінили парадигму професійної підготовки моряків.

Сучасна морська освіта в Україні має дві складові: теоретичну (знання) та практичну (вміння, що формуються під час плав практики). По закінченні вищого морського навчального закладу випускники отримують два сертифікати: перший - "навчальний диплом", що підтверджує навчання за спеціалізованою програмою, і другий - "робочий диплом", що засвідчує право посідати робочі посади на судні. Наявність цих документів у фахівця має гарантувати його здатність діяти в умовах впливів на судно різних несприятливих і небезпечних факторів природного (гідрографічна обстановка й погодні умови), технологічного (технічний стан судна, небезпечні вантажі і специфіка виконання вантажних операцій), соціального (компетентність персоналу і психологічний клімат у колективі) і політичного (війни, арешти суден, піратство, тероризм) характеру. Саме це й розуміють під компетентністю працівника.

Отже, компетентність - це здібності особистості, які формуються в неї під час навчання та базуються на навчальному й життєвому досвіді. З огляду на зазначене вище, система компетентностей фахівця морської галузі має включати: ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні), які відтворюють здатність людини здійснювати складні багатофункціональні та багатопредметні види діяльності, ефективно розв'язуючи актуальні професійні завдання; загальногалузеві компетентності, які формуються впродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі та відбиваються в розумінні способу існування відповідної галузі, а також уміння застосовувати їх на практиці для вирішення індивідуальних і соціальних проблем; предметні компетентності, що є складовою загальногалузевих і стосуються конкретного предмета діяльності. Таким чином, компетентність виражає значення традиційної тріади "знання - уміння-навички", інтегруючи їх у єдиний комплекс.

У тлумачному словнику української мови зазначено, що "компетентна людина - така, що має достатні знання в якій-небудь галузі, яка з чим-небудь добре обізнана, тямуща, кваліфікована і має певні повноваження, права й владу" [1, с.451]; у словнику іншомовних слів професійна компетентність трактується як "особисті можливості посадової особи, її кваліфікація (знання, досвід), що дозволяють брати участь у розробці певного кола рішень або вирішувати самому питання завдяки наявності певних знань, навичок" [9, с.134].

Під терміном "компетенція" науковці розуміють галузь, у якій індивід добре обізнаний і виявляє готовність до виконання діяльності, а "компетентність" - інтегрована характеристика якостей особи, яка є результатом підготовки випускника для виконання діяльності в певних галузях. Е. Зеєр розглядає кваліфікацію як частину компетентності, що означає інтереси особистості, які поєднують знання й уміння, індивідуальні здібності, ставлення до праці й соціального оточення. До основних компонентів професійної компетентності, на його думку, належать:

- спеціальна компетенція - підготовленість до самостійного виконання професійних завдань, уміння оцінювати результати своєї праці, здатність самостійно здобувати нові знання й уміння;

- соціальна компетенція - здатність до групової діяльності й співробітництва з іншими працівниками, готовність до прийняття на себе відповідальності за результати своєї праці, навколишнє середовище та інші цінності;

- індивідуальна компетенція - готовність до постійного підвищення кваліфікації, здатність до самоосвіти, рефлексії, самоосвіти особистості в професійній діяльності [3, с.102].

С. Сисоєва професійну компетентність працівника розглядає як потенційну готовність вирішувати завдання зі знанням справи, що включає:

- глибоке розуміння сутності виконуваних завдань і проблем, що розв'язуються;

- знання досвіду, що наявний у певній галузі, активне володіння її кращими досягненнями;

- уміння вибирати засоби і способи дії, адекватні конкретним обставинам, тобто вміння "володіти ситуацією";

- почуття відповідальності за досягнуті результати;

- здатність учитися на помилках і вносити корективи в процесі досягнення цілей [10, с.62].

Вивчення наукових джерел іноземних авторів показало, що переважна більшість американських фахівців у галузі професійної освіти ґрунтуються на синергетичному підході, визначаючи "професійну компетентність працівника" як сполучення таких шести складових:

- концептуальної (наукової) - розуміння теоретичних основ власної професійної діяльності;

- інструментальної - володіння базовими професійними вміннями;

- інтегративної - здатність поєднувати теорію і практику при вирішенні професійних проблем;

- контекстуальної - розуміння соціального й культурного середовища, в якому здійснюється професійна діяльність;

- адаптивної - уміння передбачати зміни і заздалегідь бути до них готовим;

- комунікативної - уміння ефективно використовувати письмові й усні засоби в міжособистісному спілкуванні [12].

У більшості європейських країн професійну компетентність працівника визнано інтегральним соціально-особистісно-поведінковим феноменом - показником, що найбільшою мірою відповідає сучасним вимогам до конкурентоспроможності фахівця. При цьому загальновизнаними характеристиками професійної компетентності вважаються такі:

- розуміння сутності завдань, що виконуються;

- знання досвіду в цій сфері й активне його використання;

- уміння обирати засоби, адекватні конкретним обставинам;

- почуття відповідальності за досягнуті результати;

- здатність визнавати власні помилки й коригувати їх [7, с.53].

Поєднуючи окремі компоненти ПК працівника, група українських дослідників розглядає професійну компетентність як сукупність ключової, базової та спеціальної компетентностей. Ключові компетентності необхідні для будь-якої професійної діяльності й пов'язані з успіхом особистості у швидко змінюваному світі. Вони виявляються в здатності вирішувати професійні завдання на основі використання: інформації; комунікації, зокрема іноземною мовою; соціально-правових основ поводження особистості в громадському суспільстві. Базові компетентності відбивають специфіку визначеної професійної діяльності, спеціальні компетентності відтворюють специфіку конкретної професійної діяльності - наприклад, несення безпечної навігаційної вахти (використання інформації з навігаційного обладнання); володіння технікою управління судном в умовах обмеженої видимості; управління ресурсами містка.

У конвенції ПДНВ чітко прописано таке важливе поняття, як "професійна придатність", що встановлюється шляхом: наявності схваленого стажу роботи на судні під час виконання функцій, які відповідають наявному диплому, на строк не менше одного року з попередніх п'яти; проходження схваленої перевірки або успішного закінчення схваленого курсу; проходження схвалених курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації стосовно охорони життя на морі, охорони та захисту морського середовища, а також узяття до уваги будь-яких удосконалень відповідного стандарту компетентності [6].

Сьогодні підготовка морських фахівців і підвищення їх кваліфікації здійснюється за програмами і курсами, затвердженими з урахуванням мінімальних стандартів компетентності міжнародного кодексу з підготовки та дипломування моряків (ПДНВ-78/95). У Кодексі зокрема прописано стандарти мінімальної компетентності, яких мають дотримуватися сторони учасники конвенції. Окремо слід зауважити, що крім складових професійної компетентності єврокомісія виділяє 8 ключових компетенцій, якими має володіти кожний європеєць, це зокрема: компетенція в галузі рідної мови; компетенція в сфері іноземних мов; математична та фундаментальна природничо-наукова та технічна компетенції; комп'ютерна компетенція; навчальна компетенція; міжособистісна, міжкультурна та соціальна компетенції, а також громадянська компетенція; компетенція підприємництва; культурна компетенція. Зрозуміло, що всі вищезазначені компетенції мають бути сформовані в морських фахівців, оскільки їх наявність забезпечить їм успішне співробітництво з іноземними роботодавцями.

Отже, сучасна економіка висуває високі вимоги до рівня кваліфікації та компетентності кожного працівника. Однак підготовку конкурентоспроможних на міжнародному ринку праці фахівців морської галузі можна здійснити лише за наявності взаємозв'язку між системами освіти, науки і виробництва. Компанії - судновласники встановлюють критерії та процедури відбору персоналу з достатньо високими стандартами технічних знань, умінь, професіоналізму. Тому основним завданням системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та перевірки компетентності кваліфікованих робітників морського профілю є забезпечення такого рівня знань, умінь і навичок, які дають можливість українським морякам успішно конкурувати на міжнародному ринку праці. Відповідно до вимог сьогодення слід посилити практичну підготовку моряка, зокрема щодо опанування нових компетенцій, пов'язаних із застосуванням систем ECDIS (електронна картографія) для безпеки судноводіння; застосуванням навичок керівництва та вміння працювати в команді; внеском у забезпечення безпеки персоналу й судна.

Перспективи подальших наукових пошуків у цьому напрямку, на наш погляд, пов'язані з такими позиціями впливу на якість підготовки моряків, як придбання сучасних тренажерів і тренажерних комплексів; розроблення навчальних програм відповідно до рекомендацій ІМО-моделей курсів; залучення до процесу підготовки фахівців, які мають досвід роботи на суднах сучасного типу; організація проходження спеціальної та спеціалізованої підготовки і виробничої практики на навчально-тренажерних суднах.

Література