Формування мовленнєвої культури майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у процесі вузівської підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування мовленнєвої культури майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у процесі вузівської підготовки

Пенькова С.Д.

Серед завдань вітчизняної вищої освіти одним із пріоритетних загальновідомо вважається формування культури українського мовлення майбутніх фахівців педагогічної освіти, зокрема й дошкільної, оскільки набуті в дошкільному віці мовленнєві вміння та навички стають підґрунтям комунікативної компетентності мовлення на наступних етапах освіти.

Проблема культури мовлення завжди була у центрі посиленої уваги вітчизняних лінгвістів і методистів (Н. Бабич, І. Білодід, О. Біляєв, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, А. Каніщенко, А. Коваль, Л. Мацько, М. Пентилюк, М. Пилинський, В. Русанівський та ін.). У їхніх наукових дослідженнях визначено питання мовної культури людини та суспільства, теорії мовної норми, комунікативні якості культури мовлення. Для нашого дослідження становили інтерес лінгводидактичні засади навчання другої мови в білінгвістичному оточенні (А. Богуш, Н. Пашковська, А. Супрун, О. Хорошковська та ін.), психологічний та психолінгвістичний аспекти породження та особливостей усних мовленнєвих висловлювань (Л. Виготський, М. Жинкін, І. Зимня, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, І. Синиця та ін.).

Серед особистісних якостей майбутнього вихователя дошкільних навчальних закладів чільне місце посідає розвиток його мовленнєвої культури, що є першочерговою умовою високого професійного рівня й запорукою повноцінного спілкування з вихованцями та їх батьками.

Метою статті є визначення поняття «мовленнєва культура майбутнього педагога дошкільного освіти», його структурних компонентів (ціннісно-мотиваційного, змістового, емоційного та операційного); з'ясування змістових, організаційних і процесуальних умов удосконалення культури українського мовлення майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів

У сучасній лінгводидактиці загальноприйнятою є думка, що культура мовлення вивчає нормативність мови, володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, розробляє правила вимови, слововживання, формотворення, побудови словосполучень і речень. Розглядаючи проблему вдосконалення мовленнєвої культури в лінгво-психолого-педагогічному аспектах, слід зауважити на необхідності формування в майбутніх фахівців дошкільної освіти чіткої системи мовознавчих знань, адже їхні компетенції (орфоепічна, фонетична, лексична, граматична тощо) надалі стимулюватимуть розвиток аналогічних якостей мовлення вихованців дошкільних навчальних закладів [3]. Зважаючи на особливості формування нормативного мовлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, нами визначено першооснови мовленнєвої культури як здатність мовців правильно, точно, логічно висловлюватися, добираючи мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин комунікації, загальноприйнятого мовленнєвого етикету. Таке визначення, на нашу думку, досить повно відображає формування у старших дошкільників необхідних і достатніх ознак культури мовлення.

Конкретизація змісту поняття «культура мовлення» потребує визначення «основних комунікативних ознак культури мовлення» як реальних властивостей змістового та формального аспектів мови. У процесі дослідно-експериментальної роботи виявлено, що визначальною ознакою культури мовлення є його правильність, тобто використання мовцем норм сучасної української літературної мови. Доведено, що досконалий рівень мовлення людини характеризується не просто сукупністю основних комунікативних ознак, а саме їх системою. Разом із тим відомо, що в сучасній лінгводидактиці деякі комунікативні ознаки мовлення вивчені достатньо (точність, багатство, логічність, виразність, чистота, доречність), інші ж потребують подальшого вивчення (емоційність, дієвість, стислість, тональність, естетичність) [1]. Аналіз мовознавчих джерел дав змогу запропонувати власне розуміння системи основних комунікативних ознак:

правильність;

точність;

логічність;

чистота;

багатство;

виразність;

доречність;

мовленнєвий етикет.

Вважаємо, що саме таке наповнення культури мовлення як збірного поняття є необхідним і достатнім, коли йдеться про моделювання процесу формування культури українського мовлення майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у процесі їхньої лінгводидактичної підготовки. Згідно з результатами нашої дослідно-експериментальної роботи серед студентів, що здобувають вищу освіту за спеціальністю 6.010101 «Дошкільна освіта» в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, установлено, що більшість абітурієнтів, на жаль, недостатньо володіють нормативним українським мовленням унаслідок різних причин, зокрема білінгвального оточення.

Моделюючи процес формування мовленнєвої культури майбутніх вихователів ДНЗ, ми виходили з того, що він має відповідати провідним принципам, що забезпечуватимуть його ефективність і дієвість, а саме: адекватності моделі цілям та завданням навчально-виховного процесу у вищій школі педагогічного профілю, практично-професійній спрямованості фахової підготовки майбутніх вихователів; орієнтації на аксіологічний розвиток особистості майбутнього фахівця дошкільної освіти; особистісної свободи та самостійності в оволодінні мовними та мовленнєвими знаннями, уміннями та навичками під час навчання у ВНЗ; соціокультурної детермінованості процесу формування мовленнєвої культури студента - майбутнього вихователя; взаємозумовленості традиційних та інноваційних форм і методів формування мовленнєвої культури фахівців [2]. Формування мовленнєвої культури майбутніх вихователів детермінується сьогодні соціальним замовленням на певний рівень професійної компетентності фахівця. Майбутньому випускнику вищого навчального закладу, який прагне бути конкурентоспроможним на ринку праці, сьогодні слід не лише систематично опановувати новий навчальний зміст і технології його застосування на практиці, а й навчитися ефективно використовувати пізнавальну інформацію з різних джерел, приймати адекватні рішення в різних практичних ситуаціях, успішно працювати в педагогічних колективах державної та приватної форм власності тощо.

Аналіз доробку науковців і творчої діяльності вихователів дошкільних навчальних закладів Ізмаїльщини дозволив узагальнити зміст і методичне забезпечення структурних компонентів процесу формування мовленнєвої культури студентів - майбутніх вихователів ДНЗ. У процесі педагогічного експерименту доведено необхідність урахування цільового, змістового, організаційного та результативного компонентів. Однак варто зазначити, що змістовий компонент моделі є, на нашу думку, визначальним, найбільшим за обсягом і передбачає передання й засвоєння знань, умінь та навичок комунікативної взаємодії як основи професійної компетентності шляхом опанування гуманітарних (психолого-педагогічних) і спеціальних дисциплін. У межах цього блоку моделі відбувається опанування студентами лінгводидактичних засад культури мовлення, теоретичних і практичних основ комунікативної взаємодії між колегами та вихованцями у процесі професійної діяльності. У процесі вивчення професійно-практичних дисциплін навчального плану в них удосконалюється система комунікативних умінь, розвивається професійне спілкування, чим забезпечується вибір оптимальних форм, методів і засобів формування мовленнєвої культури, мети та конкретного виду навчально-виховної діяльності.

Аналізуючи зміст лінгводидактичної підготовки майбутніх вихователів дошкільних закладів освіти, ми виділяємо в ньому блок психолого-педагогічних та мовних дисциплін, які відіграють провідну роль у контексті досліджуваної нами проблеми. Крім того, існує поділ змісту навчання на традиційний (нормативні спеціальні та гуманітарні дисципліни) та інноваційний (спецкурси та спецсемінари, факультативи за вибором студента).

На основі аналізу навчально-методичної літератури та педагогічного досвіду проаналізовано зміст робочих навчальних програм, підручників і навчально-методичних посібників щодо формування мовленнєвої культури студентів, що слугувало підґрунтям організаційного компонента розробленої нами системи. Згідно з комунікативно-діяльнісним підходом до розвитку українського мовлення нами визначено провідні принципи і критерії добору мовного матеріалу для засвоєння основних комунікативних ознак нормативного українського мовлення дітьми старшого дошкільного віку.

На основі цього було зроблено висновок про врахування лінгводидактичних принципів під час добору мовного матеріалу; про відображення поширеності мовних явищ, їх здатність бути зразковими для подальшого продукування усного мовлення. Провідними визначено такі критерії добору мовного матеріалу, як: системність, комунікативність, функціональність, ситуативність. Виявлено, що причинами низької культури мовлення є байдуже ставлення до вивчення лінгвістичних дисциплін з боку старшокласників і студентів у старшій та вищій школах, зменшення кількості навчальних годин у ВНЗ, яке спостерігається останнім часом. Недостатньо часу приділяє молодь читанню художньої літератури, ознайомленню з найкращими зразками української літературної мови. Не сформована й звичка користування мовними словниками та довідковою літературою, в яких висвітлюються норми та правила літературної вимови. У процесі апробації та впровадження дослідно-експериментального навчання слід дотримуватися певних вимог, а саме:

- зміст мовного матеріалу, дібраного з метою формування основних комунікативних ознак культури мовлення, має відповідати віковим особливостям дітей старшого дошкільного віку, бути доступним їхньому розумінню, зацікавлювати їх і збуджувати увагу. Це передусім загадки, скоромовки, лічилки, вірші, де розкриваються знайомі дошкільникам теми «Родина», «Дитячий садок», «Іграшки» тощо;

добираючи мовні одиниці, слід зважати на комунікативну значущість того чи іншого мовного матеріалу, його необхідність під час розгортання власної мовленнєвої діяльності; подолання проявів інтерференції (фонетичної, лексичної, граматичної), принцип опори на життєвий досвід дітей;

для організації мовного забезпечення слід використовувати різні одиниці мовлення передусім речення й тексти, які є зразками мовлення з боку змістовності, граматичного оформлення, структурної організації та комунікативної спрямованості. Запропонований мовний матеріал має комплексний характер, охоплює найважливіші та доступні дитячому розумінню основні комунікативні ознаки культури мовлення (правильність, точність, логічність, багатство, доречність, чистота, виразність, мовленнєвий етикет). Добір мовного матеріалу для засвоєння цих ознак є основою експериментально розробленої технології поетапного формування культури українського мовлення на початковому етапі вивчення української мови.

Модель розвитку мовленнєвої культури майбутнього вихователя складається, на наш погляд, з чотирьох взаємопов'язаних структурних компонентів: ціннісно-мотиваційного; змістового; емоційного; операційного з урахуванням навчально-методичного забезпечення мовленнєвого середовища дошкільників та науково-педагогічних засад підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти, зокрема Програм розвитку дитини дошкільного віку («Малятко», «Я у світі», «Упевнений старт», «Дитина», «Українське дошкілля», «Світ дитинства» тощо).

Від майбутнього вихователя дошкільних навчальних закладів сьогодні вимагається опанування певного обсягу знань - лінгвістичних, теорії мовленнєвої діяльності, теорії спілкування, теорії мовленнєвої культури тощо. Студенти мають оволодіти правилами поведінки, вивчити формули мовленнєвого етикету, пам'ятати, що необхідною й важливою складовою спілкування є ситуації «ввічливого контакту» між комунікантами, зокрема ситуації вітання, знайомства, прощання, подяки, вибачення, поздоровлення тощо [4].

Основною метою мовної освіти майбутніх спеціалістів дошкільної освіти є формування комунікативної компетенції, високого рівня мовної культури професійного спрямування шляхом ознайомлення з термінологічними та фразеологічними особливостями мови обраного фаху, складання та оформлення професійних текстів і документів, редагування і переклад текстів професійного спрямування, ознайомлення з основними засадами комунікації тощо. Від цього залежатиме формування всіх інших компетенцій, необхідних для успішного функціонування майбутнього фахівця у професійному житті.

Процес формування культури українського мовлення стає ефективнішим, якщо спиратися на психологічні основи та психолінгвістичні особливості його опанування, лінгвістичні основи, які включають засвоєння дітьми орфоепічних, лексичних і граматичних норм сучасної української літературної мови. Експериментально доведено, що набуття вмінь досконалого мовлення виробляється ефективно, якщо забезпечується вчителем відповідна організація навчально-мовленнєвої діяльності, яка полягає передусім у створенні системи вправ для опанування мовленнєвої культури, спеціальному мовному забезпеченні цього процесу (мовленнєве середовище, позитивне емоційне стимулювання, пізнавальний інтерес, активізація мовленнєвої діяльності), зразковому мовленні вихователя. З'ясовано, що у структурі вмінь унормованого мовлення дошкільників домінуючими є правильна звуковимова, уточнення, збагачення й активізація лексичного складу, усне мовлення. Згідно з цим, як переконує здійснений аналіз психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури й дослідно-експериментальна робота, проведена нами на базі педагогічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету, формування культури українського мовлення дітей дошкільного віку має підпорядковуватися таким напрямкам:

засвоєння норм сучасної української літературної мови;

формування навичок активної роботи зі словом;

формування вмінь діалогічного висловлювання;

формування первинних умінь монологічного висловлювання;

формування культури мовленнєвої поведінки.

Таким чином, проведене локальне педагогічне дослідження щодо формування культури українського мовлення майбутніх фахівців дошкільної освіти дозволяє узагальнити, що вихователь має постійно стежити за змінами літературних норм вимови, давати дітям правильні мовні зразки, уникати нелітературних слів, запобігати помилкам інтерферуючого характеру, дотримуватися правил вимови і правопису. На підставі аналізу експериментальних даних з'ясовано, що системність і різноманітність підготовчих та мовленнєвих вправ за змістом і формою виконання мають забезпечувати позитивну мотивацію навчальної діяльності, збуджувати пізнавальний інтерес студентів до оволодіння ними мовленнєвою культурою, продуктивно-творчого засвоєння нормативного українського мовлення. Перспективи подальших розвідок у цьому напрямку пов'язуємо з розробкою лінгводидактичної технології формування монологічного мовлення дітей старшого дошкільного віку.

Література

україномовний спілкування студент навчальний

1. Бабич Н.Д.Основи культури мовлення: монографія / Н.Д. Бабич. - Л.: Світ, 1990. - 232 с.

2. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика / А.М. Богуш. - Запоріжжя: Просвіта, 2000. - 228 с.

3. Мацько Л.І. Стратегія мовної освіти в Україні / Л.І. Мацько // Педагогічна газета. - 2004. - № 5 [118]. - С. 3.

4. Пентилюк М.І. Ділове спілкування та культура мовлення: навчальний посібник / М. Пентилюк, І. Марунич, І. Гайдаєнко. - К.: Центр навчальної літератури, 2010. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru