Підготовка педагогів позашкільних навчальних закладів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підготовка педагогів позашкільних навчальних закладів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах

Дрозд О.В.

Багатонаціональний склад учнів і педагогів позашкільних закладів України накладає відбиток на навчально-виховний процес і міжкультурну комунікацію всіх суб'єктів взаємодії. Педагоги-позашкільники відчувають потребу в набутті досвіду толерантної взаємодії з вихованцями, оновленні колишніх форм і методів роботи, ураховуючи національні особливості учнів, оскільки розуміють, що саме вони є ретрансляторами гуманістичних ідей у дитячому середовищі, натхненниками формування толерантності.

У Законі України «Про позашкільну освіту» зазначено, що «педагогічним працівником позашкільного навчального закладу повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в позашкільних навчальних закладах. Педагогічним працівником позашкільного навчального закладу може бути також народний умілець із високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності навчально-виховного процесу» [4].

З огляду на організацію навчально-виховного процесу позашкільних навчальних закладів на принципах гуманізму, добровільності, індивідуального особистісного вибору вихованцем виду діяльності та власне педагога, особливої значущості набувають особистісні та професійні якості педагогічного працівника. Так, Г. Пустовіт наголошує на значенні особистості педагога позашкільного навчального закладу, який розглядається в такому контексті як «суб'єкт педагогічної підтримки розвитку та становлення особистості» [6, с. 58].

В основу реформування національних освітніх систем у розглянутому нами контексті покладено такі фундаментальні дослідження: сучасні концепції гуманізації освіти (Г. Балл, В. Білоусова, Є. Бондаревська, С. Гончаренко, М. Євтух, Ю. Мальований, О. Сухомлинська та ін.); теоретичні засади виховання (І. Бех, Б. Бітінас, В. Галузинський, Ю. Гамон, Н. Голубєв та ін.); концепція позашкільної освіти й технології педагогічного процесу в позашкільному навчальному закладі (О. Биковська, В. Вербицький, А. Золотарьова, Л. Ковбасенко, О. Лебедєв, Г. Пустовіт, Т. Сущенко та ін.). Психологічні основи толерантності вивчали Л. Братченко, О. Кононко, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Л. Озадовська, Л. Рубінштейн, Г. Солдатова, О. Шемякіна.

Мета статті - розкрити шляхи здійснення підготовки педагогів позашкільних навчальних закладів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах.

На сучасному етапі педагогічна практика, вирішуючи завдання формування толерантної особистості, стикається з цілою низкою труднощів:

дефіцит дидактичних розробок з урахуванням базових цінностей толерантності в освітніх програмах;

недостатня увага до здатності використання унікальних можливостей предметів художньо-естетичного циклу для виховання толерантності в поліетнічному середовищі;

відсутність систематичності в урочній, позакласній та позашкільній діяльності учнів у контексті толерантного виховання особистості;

дефіцит методичної бази для вимірювання комфортності освітнього середовища (його емоційного наповнення) з метою подальшого моніторингу;

дефіцит апробованих методів вимірювання толерантності та самоактуалізації учнів;

брак досвіду проектування та моделювання толерантного середовища засобами оптимізації комплексів педагогічних засобів позашкільної діяльності для формування толерантності в умовах поліетнічного середовища [2, с. 5].

У зв'язку з цим виникла необхідність підготовки високоморальних, інтелігентних, творчих та ініціативних людей з чіткою національною ідентифікацією, почуттям національної самосвідомості, здатних поєднувати національні та інтернаціональні інтереси, не вважаючи свої цінності та культуру абсолютними. Ураховуючи наведене, на особливу увагу заслуговували питання підготовки педагогічних кадрів, здатних успішно працювати в поліетнічному середовищі, а саме:

навчання педагогів з метою подолання елементарної та функціональної неграмотності у сфері міжетнічної взаємодії;

перепідготовка, додаткова підготовка у сфері етнокультури;

підвищення професійної кваліфікації в галузі вже отриманої спеціальності через розширення та збагачення знань у сфері регіональної специфіки й етнокультурної спрямованості [11].

Пріоритетними методами підготовки педагогів до толерантної взаємодії на гуманістичних засадах визначено такі:

крос-культурний (паралельне вивчення етнокультур; аналіз подібностей і відмінностей);

метод емпатії (переживання учасником навчально-виховного процесу станів, які відчувають представники іноетнічних груп);

метод контрасту (надання можливості учасникам освітнього процесу взяти участь у ситуаціях з контрастними позиціями: добрий-злий, господар-гість, агресивний-доброзичливий тощо);

тренінг міжетнічної взаємодії (моделювання комунікативних ситуацій між представниками різних етнічних груп);

метод проектів (метод стимулювання творчої діяльності - наприклад, розробка творчих проектів, оригінальних новинок етнічного спрямування);

дослідницький метод (аналіз світових витворів мистецтва, фольклору) [11, с. 177].

Для того щоб процес формування толерантності учнів у позашкільному

навчальному закладі відбувався ефективно, педагоги цієї ланки освіти мають дотримуватися таких принципів:

Створювати сприятливу психологічну атмосферу в кожному гуртку.

Позитивно ставитися до національної своєрідності.

Розвивати розуміння «іншого».

Набувати полікультурної освіченості.

Звертати увагу на те, що об'єднує, а не роз'єднує людей [10, с. 11].

Крім того одним з головних завдань, пов'язаних із професійною готовністю педагога до здійснення толерантної взаємодії з учнями в поліетнічному середовищі, є діяльність, пов'язана з подоланням власних етнічних стереотипів і упереджень. Тому неприпустимими є будь-які форми переваг, привілеїв для одних національностей і утиски інших. Це вимагає від педагога високого професіоналізму, толерантності, здатності до емпатії та рефлексії. Причому професіоналізм педагога-позашкільника визначається не тільки знаннями, уміннями й досвідом, але й загальною культурою, ціннісними орієнтаціями, мотивами його діяльності, стилем педагогічного спілкування, творчим потенціалом [11, с. 166-167]. На нашу думку, якісній підготовці педагогів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах сприятимуть активні методи навчання, які передбачатимуть знання про толерантність; досвід здійснення толерантної взаємодії з людьми; толерантне спілкування. Цінність використання системи активних методів полягає в тому, що саме за їх допомогою вдасться створити вільний обмін думками, дібрати найкращі прийоми навчання й виховання.

Для підготовки педагогів до толерантної взаємодії з учнями на базі Миколаївського будинку художньої творчості нами використовувалися ділові та рольові ігри, що містили педагогічні завдання, наприклад: «Як вчинити педагогові в певній конфліктній ситуації на національному ґрунті?». У процесі гри вироблялися навички роботи в поліетнічному середовищі, спрямовані на толерантну взаємодію, а саме позитивне ставлення до етнічних відмінностей, швидке реагування на непередбачувані педагогічні ситуації, педагогічний такт, гумористична розрядка. Тобто лише в ході програвання певних педагогічних ситуацій, що вимагали морального вибору, відбувалося формування толерантності самих педагогів. Адже педагогічні ситуації, моральні дилеми - це фрагмент педагогічної діяльності, через їх розв'язання виявляється педагогічна культура та професійна майстерність педагогів.

Під час підготовки педагогів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах ми зверталися до таких форм роботи, як лекційно-практичні заняття, інсценізація, психокорекційні та арт-терапевтичні вправи, дискусії, круглі столи, тренінги тощо. Саме завдяки ним відбувався розвиток критичного й аналітичного мислення педагогів, удосконалювалося вміння переконливо висловлювати думку, дискутувати, формувалося асертивне та саногенне мислення, навички емпатії. Основними тенденціями гуманістичного освітнього процесу в позашкільному навчальному закладі було визначено такі: використання психолого-педагогічних інтерактивних технологій, розвиток навичок ефективної комунікації, розроблення сучасного стилю педагогічного спілкування та методик психолого-педагогічного супроводу. Зокрема ефективною з позиції формування толерантності педагогів була вправа «Збирання ідей», яка проводилася у формі мозкового штурму, під час якого учасники відповідали на запитання «Що значить бути іншим?», «Чи добре бути іншим?», «Відмінності, які об'єднують». Такий вид роботи сприяв викоріненню прихованої етнокультурної дискримінації, розвитку етнічної сензитивності [11, с. 186].

Слід зазначити, що з толерантним ставленням до іноетнічних груп пов'язане позитивне ставлення до рідної культури, адже порушення позитивного образу своєї національної культури призводить до зниження етнічної толерантності. Тому виникла необхідність здійснювати діяльність, спрямовану передусім на формування соціальної компетентності в культурі свого народу, національної самосвідомості, позитивного ставлення до власної етнічності керівників позашкільної сфери [11, с. 171]. Важливим напрямком у діяльності педагогів позашкільного навчального закладу в поліетнічному середовищі стала робота, скерована на попередження міжетнічних конфліктів у дитячому колективі. Вона полягала у створенні позитивного психологічного мікроклімату, що сприяло розвитку розуміння, поваги та прийняття культури різних народів, представники яких навчаються разом. У роботі з розвитку міжетнічного й міжкультурного діалогу в позашкільних навчальних закладах виникала низка труднощів об'єктивного характеру, зокрема очевидна суперечність під час сполучення національного й патріотичного виховання з полікультурним. Для ефективної організації роботи керівника в поліетнічному колективі враховано необхідність проведення відповідних заходів у ході планування, організації, контролю й аналізу навчально-виховної роботи в позашкільному навчальному закладі.

Першоосновою цієї діяльності стало вивчення національно-психологічних цінностей різних етнічних спільнот, і тому педагоги попередньо знайомилися зі звичаями й традиціями народів, представники яких навчаються в колективі. Особливу увагу працівників позашкільних закладів ми звертали на дітей мігрантів і переселенців, які перенесли психологічні травми у зв'язку з вимушеним переїздом, утратою близьких людей і звичного середовища існування. У такій ситуації педагогам необхідно було вивчати особливості й етапи міжкультурної адаптації, наслідки «культурного шоку», давати таким учням час на освоєння в нових умовах [11, с. 165]. Організація педагогічної роботи з формування толерантності учнів передбачала врахування певних орієнтирів, а саме: необхідності звертати увагу дітей на те, що визнання «іншого» (людини, точки зору, думки, ідеї) полягає в усвідомленні права бути «іншим», особливим, несхожим; умінні бачити і розуміти «інше /іншого», адже воно розвиває здатність дивитися на світ одночасно з двох точок зору - «іншої» і власної [9, с. 9]. Тому важливо було сформувати в учнів образ «хорошого іншого» в процесі спілкування, спільної діяльності тощо. Якщо ми будемо розуміти інших людей, будемо більше розуміти себе, і навпаки [3, с. 255].

Відтак на підставі зазначених вище умов у підготовці педагогів до здійснення толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах акцентовано особливу увагу на розвитку розуміння «іншого», а це насамперед досягалося через прийняття власної особистості. Так, К. Юнг одним із перших виокремив у психіці людини системи «Я», «Маска», «Тінь». Так, він довів важливість виявлення «Тіні»: «якби ми могли побачити свою Тінь (темну сторону власної натури), ми б були імунні щодо моральної та інтелектуальної інфекції, втручання» [7, с. 57]. Ідеї зарубіжних психологів К. Уїлберга, Р. Асаджолі, К. Роджерса тотожні в тому, що приймати себе - означає знаходити позитив навіть у своїх слабких якостях і проявах, не ведучи боротьбу з самим собою, не придушуючи власну особистість. Це дає можливість приймати інших з їхніми слабкими рисами. Неприйняття себе зумовлює негативне сприймання оточуючих, прагнення зайняти авторитарну позицію, самоствердитися будь-якою ціною. Результат розуміння педагогом самого себе та своїх учнів впливає на формування тієї чи іншої позиції у взаємодії. Цей шлях називають «стратегією професійно-особистісного зростання педагога», адже він базується на моделі суб'єкт-суб'єктних зв'язків педагога з учнями, створює умови для толерантної взаємодії [7, с. 59].

Крім того важливим моментом було й те, що знайомство підлітка з культурою іншого народу ефективне лише тоді, коли воно педагогічно привабливе для аудиторії, де це відбувається. Практичний досвід багатьох фахівців підтвердив, що формування толерантної позиції дітей найбільш ефективно відбувається в умовах міжкультурного діалогу ровесників. Причому така взаємодія не завжди призводила до позитивних зрушень у свідомості підлітка, адже після знайомства з певною культурою він не обов'язково одразу починав її поважати. Тому педагоги делікатно давали зрозуміти учневі, що його попередній досвід або негативне ставлення були лише стереотипом, хибним уявленням про іншу культуру.

Працівники позашкільних навчальних закладів дотримувалися основного правила - єдності слова та діла, а також презентували підліткам світ не тільки в його цілісності, але й у його закономірних суперечностях. Саме тому формування толерантності не обмежувалося лише засвоєнням понять «толерантність» та «інтолерантність». У ході організованого виховного процесу відбувався постійний розвиток таких складників толерантності, як довіра, симпатія, уява, співчуття, співпереживання, повага. Украй важливо було закласти основи знання й розуміння таких понять: «расизм», «націоналізм», «фашизм», «етнічні чистки», «політичні репресії», «релігійні переслідування», «геноцид» та ін.

Часто думка про учня обростає новими даними за правилами відомої дитячої гри «зіпсований телефон». Відомий педагог А. Макаренко вірив у безмежні можливості людини, яка зростає, а тому закликав підходити до кожної дитини з оптимістичною гіпотезою, хай навіть із певним ризиком помилитися. У своїй практиці педагог часто діяв радикально. У колонії, до якої потрапляли малолітні правопорушники, їхнє минуле не бралося до уваги. Біографічні дані навмисно приховувалися від вихователів та інших вихованців. Діти входили в новий колектив, начебто починаючи життя з «чистого аркуша», позбуваючись своїх колишніх помилок символічним актом - спалюючи старий одяг [5, с. 138]. У цьому контексті доречним виявився ефект Пігмаліона (Р. Розенталь і Л. Якобсон), зона найближчого розвитку Л. Виготського, ефект Голема (Бабад, Інбар). Зазначені феномени підтвердили думку про те, що наші уявлення про учнів можуть уміщувати широкий спектр найрізноманітніших поглядів на одне й те ж явище, причому все залежить від того, чи зуміємо ми свою оцінку та уявлення змінювати відповідно до того, як змінюються самі діти. Тому педагоги, працюючи з підлітками, зосереджувалися на успіхах, а не загострювали увагу на провалах. Тобто намагалися підтримувати в дитині певну емоційну стабільність, самоповагу, що є важливим для формування толерантної особистості.

Також керівники гуртків зверталися до дитини за іменем. Для підкріплення і збереження позитивної мотивації педагоги створювали на заняттях таку обстановку, щоб у кожної дитини була можливість проявити природжену здатність до творчості, задовольнити природну допитливість, і в той же час підтримували у свідомості кожної дитини таке враження, що її діяльність надзвичайно успішна. Важливою умовою було надання кожному вихованцю права на помилку, адже стратегія «не припуститися помилки» перешкоджає розвитку творчих здібностей. Надмірна суворість, безкомпромісність, вимогливість педагога-позашкільника - це нівелювальний фактор, який може обернутися лихом для дітей з невротичною схильністю до паніки. Для таких учнів кожна помилка - це катастрофа, вони легко впадають у відчай, і всупереч дійсності в них з'являється думка «я нічого не вмію», що може спровокувати рішення взагалі покинути гурток.

Толерантний педагог, який прагне виховувати толерантних учнів в поліетнічних умовах, має дотримуватися таких засад:

виховувати їх у дусі миру;

залучати до процесу виховання батьків і громаду;

заохочувати спільну творчу діяльність;

визнавати значущість, почуття, здібності та позицію кожного;

формувати почуття справедливості;

уникати жорстких ієрархічних відносин;

створювати вільну та невимушену атмосферу в колективі;

не припускати виявлення авторитаризму та маніпулювання;

бути готовим і здатним до діалогу, розуміння та солідарності;

бути прикладом для дітей;

показувати, що досягнення і збереження миру дійсно можливе;

уміти слухати;

висловлювати схвалення щодо вже зробленого;

підтримувати емоційні зв'язки, розвивати в учнів почуття взаємної прихильності;

давати учням можливість самостійно розв'язувати проблеми [10, с. 14].

Розглядаючи толерантність як виховний ідеал у поліетнічному середовищі

позашкільних навчальних закладів, педагоги спиралися на такі параметри:

мовлення (не вживалися принизливі вислови та натяки, висловлювалася повага до інших мов і тих, хто ними спілкується);

соціальні відносини (повага й сердечність у відносинах педагога та вихованців);

ухвалення рішень (з усіма дітьми радяться, їм пропонується висловити свою думку);

стосунки між більшістю та меншістю (делікатне ставлення й інтерес до представників релігійних, культурних, етнічних, лінгвістичних меншин, урахування життєвого досвіду і перспектив таких учнів під час складання навчальних планів і програм);

особливі події (однакова участь усіх дітей у фестивалях, конкурсах, змаганнях та інших заходах);

культурні події та дії (визнання свят усіх культурних груп, у яких усі можуть брати участь);

релігійні звичаї (повага до віросповідання всіх дітей, поширення інформації, за їхнім бажанням, про особливості свого віросповідання);

міжгрупова взаємодія (спільні практики, виконання робіт групами, у яких представлені різні культури та характери) [8, с. 98-99].

Підсумовуючи викладене та враховуючи важливість такої умови, вважаємо, що для результативності виховної роботи, спрямованої на формування толерантної особистості, ефективними виявилися такі положення:

сприймати дитину такою, якою вона є;

поважати особистість учня;

за жодних обставин не принижувати гідність дитини;

пам'ятати: кожен має право на помилку, право на власну думку [1, с. 20].

У гуртках, де учні й педагоги кооперуються, де панує дружня робоча атмосфера, де можна спостерігати позитивне ставлення дітей і до педагога, і одне до одного, а в наставника було відчуття, що він з дітьми в одному човні - у таких групах усі керівники виступають єдиним педагогічним фронтом.

Отже, процес підготовки педагогів до толерантної взаємодії з учнями на гуманістичних засадах передусім пов'язаний з актуалізацією здібності педагога до особистісного зростання, відкритості, уміння розібратися в собі, адекватно оцінювати свої моральні якості, рефлексувати. Пошук оптимальних шляхів удосконалення підготовки педагогів до толерантної взаємодії з учнями складає перспективу подальших наукових розвідок.

Література

педагогічний толерантний гуманізм

1. Безкоровайна О. Як зробити школу толерантною: можливості і засоби / О. Безкоровайна // Психолог. - К.: Шкільний світ, 2006. - 128 с.

2. Воробьёва О.Я. Педагогические технологии воспитания толерантности учащихся / О.Я. Воробьёва. - Волгоград: Панорама, 2006. - 80 с.

3. Гукаленко О.В. Поликультурное образование: теория и практика: монография / О.В. Гукаленко. - Ростов-на-Дону: РГПУ, 2003. - 512 с.

4. Закон України Про позашкільну освіту від 22 червня 2000 № 1841 - ІІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

5. Макаренко А.С. Флаги на банях: повесть: в 3-х ч. / А.С. Макаренко - М.: Правда, 1983. - 478 с.

6. Оптимізація виховного потенціалу позашкільного навчального закладу: колективна монографія / [В.В. Вербицький, О.В. Литовченко, Л.І. Ковбасенко та ін.]; за ред. О.В. Литовченко. - К.: Педагогічна думка, 2012. - 192 с.

7. Педагогіка: навчально-методичний посібник для закладів педагогічної освіти ІІІ і IV рівнів акредитації / [за ред. док. пед. наук, проф., член-кор. АПН України А.М. Бойко]. - Київ; Полтава, 2002. - 370 с.

8. Риэрдон Бетти Э. Толерантность - дорога к миру / Бетти Риэрдон. - М., 2001.

9. Учимся толерантности: методическое пособие для проведения классных часов, бесед и тренинговых занятий с учащимися 7-11 классов / [авт-сост. С.В. Баныкина, В.К. Егоров]. - М.: АРКТИ, 2007. - 128 с.

10. Федоренко Л.Г. Толерантность в общеобразовательной школе: методические материалы / Л.Г. Федоренко. - СПб.: КАРО, 2006. - 128 с.

11. Формирование толерантной личности в полиэтнической образовательной среде: учебное пособие / [Гуров В.Н., Вульфов Б.З., Галяпина В.Н. и др.]. - М., 2004. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru