Академічно-університетський дуалізм світового дослідницького простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академічно-університетський дуалізм світового дослідницького простору

За логікою, формування, функціонування та розвиток дослідницького простору мають передовсім здійснювати спеціалізовані на дослідженнях і розробках (ДіР) організації. Однак на парламентських слуханнях «Про стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні» 16 листопада 2016 р. у виступі одного з очільників влади зазначалося: «Світова наука розвивається на основі того, що вона зосереджена в університетах» [1, с. 3]. Подібне безпідставне перебільшення дослідницької функції університетів в Україні зустрічається нерідко [2]. При цьому недооцінюється фундаментальна роль наукових академій (далі - академії). Водночас дослідження показують, що першим ключовим словом університетської місії в північноамериканському та європейському просторах вищої освіти, а також у групі суперелітних університетів, які знаходяться на 1-30 позиціях у міжнародному рейтингу «Шанхайський» [3], є «освіта», а другим - «дослідження» [4; 5]. Отже, потрібен об'єктивний аналіз світового дослідницького простору (СДП), його структури, ресурсів і тенденцій розвитку. Очевидно, що первісні емпіричні дані для теоретичних узагальнень мають бути кількісно та якісно необхідними і достатніми. Такі дані, що доступні он-лайн, накопичено й оновлюються ООН, ЮНЕСКО, Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), США, ЄС. Це сприяє подальшому осмисленню істинної дослідницької ролі академій та університетів [2-18].

Мета статті - на основі аналізу нових системних статистичних й інших фактологічних даних уточнити дуальну академічно-університетську характеристику СДП і його складових.

Для дослідження у першу чергу використано останні дані щодо 35 країн-членів та 7 країн-партнерів ОЕСР (загалом 42 країни) стосовно фінансового і кадрового забезпечення ДіР [15]. Ці країни виробляють близько 69% ВВП та фінансують понад 95% ДіР у світі, а продуктивність праці в них у середньому у 2,5 раза перевищує загальносвітову [13-16; 19]. Крім того, враховано оціночні дані ОЕСР по ЄС у цілому (28 країн) [12; 15].

Для окреслення меж та інтерпретації університетського сектору (сектору вищої освіти) використано класифікацію посібника Фраскаті [15; 20]. Терміни «сектор вищої освіти» і «університетський сектор» вжито як синоніми, оскільки ДіР зазвичай виконуються закладами вищої освіти, які мають статус університету [4; 16; 18].

Спеціально розглянуто характеристики країн, що є об'єктом підвищеної уваги Національної наукової ради та Національної наукової фундації США [15; 16; 21]. Це група 8 країн (США, Китай, Японія, Німеччина, Корея, Франція, Велика Британія, Росія) - найбільших інвесторів у ДіР: у 2015 р. витрати на ДіР кожної з цих країн перевищили 40 млрд дол. за паритетом купівельної спроможності (ПКС). Їх частка у сукупних видатках на ДіР вищезгаданих 42 країн становить 81%, а частка у світових витратах на ДіР - 77%. У цієї вісімки країн найбільше дослідників - від майже 270 тис. в еквіваленті повної зайнятості (ЕПЗ) у кожній (77% сукупної їх кількості у 42 згаданих країнах) [15; 16].

бюджет дослідницький університет науковий

Таблиця 1. Основні параметри світового дослідницького простору та найвагоміших його складових (організацій, країн) у 2015^а р.

Таблиця 2. Джерела фінансування досліджень і розробок у США у 1953-2013 рр.

Зазначені топ-8 країн характеризуються вищими за середні шкільними і університетськими досягненнями. За результатами Програми міжнародного оцінювання учнів (PISA) у 2015 р. [22] середній бал у природничих науках, читанні і математиці в цих країнах перевищував середній показник (473) 60 країн, що також брали участь у попередньому обстеженні 2012 р. У згаданих країнах у 2017 р. зосереджено 319 (64%) університетів, включених до топ-500 закладів «Шанхайського» рейтингу [3].

У цілому в світі у 2013 р. виконано ДіР на суму майже 1,7 трлн дол., що становить 1,7% світового ВВП [14; 16]. Згідно з оцінками, у 2015 р. ці показники дорівнювали понад 1,8 трлн дол. та майже 1,8% [19]. Приблизно таку ж саму частку витрат на ДіР у ВВП (1,7%) визначено Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2015 р.) [23].

Загальну характеристику СДП і найвпливовіших його організацій і країн подано в табл. 1.

Як видно з табл. 1, в ОЕСР, ЄС і шести з 8 країн, що є найбільшими інвесторами у ДіР, крім Сполученого Королівства і Росії, витрати на ДіР значно перевищують середньосвітові, тобто 1,76% ВВП. Цей показник є найвищим у Кореї (4,23%), Японії (3,49%), Німеччини (2,87%) і США (2,79%). Найвагоміший внесок у підтримку ДіР у всіх цих країнах здійснює виробничий (бізнесовий) сектор (крім Росії, 30%). Найбільше до середніх групових параметрів (валові внутрішні витрати - 2,56%; бізнес - 1,68%; уряд - 0,69%; інші джерела - 0,19%) наближені показники США (2,79; 1,79; 0,67 та 0,33%).

Структуру джерел фінансування ДіР у США з 1953 по 2013 рік узагальнено в табл. 2.

З табл. 2 неважко бачити, що частка витрат на ДіР у ВВП протягом десятиріччя з 1953 по 1963 рік подвоїлась, в основному за рахунок видатків федерального уряду, і в наступний період перевищувала 2% ВВП. Як показано в дослідженнях О. Слюсаренко [4], у 60-х роках, що стали тріумфальними для науково-технічного прогресу, світові простори досліджень і вищої освіти розвивалися прискореними темпами. Водночас протягом 50-річного періоду з 1963 по 2013 рік частки внесків федерального уряду і бізнесу в ДіР за величиною «обмінялися» значеннями. Привертає увагу вагомість фінансування ДіР федеральним урядом - 0,73% ВВП (0,67% у 2015 р., табл. 1).

Своєчасна, потужна і тривала підтримка ДіР федеральним урядом США може бути прикладом для інших країн із низькотехнологічною економікою, особливо для України. Як видно з табл. 2, на початку 50-х років витрати федерального уряду і бізнесу на ДіР були приблизно паритетними. Підтримуючи інноваційний розвиток, уряд країни нарощував видатки на ДіР, і в середині 60-х років частка урядових витрат значно перевищила частку витрат бізнес-сектору зі співвідношенням 2,2 у 1964 р. Зазнавши позитивного впливу ДіР, економіка почала збільшувати власні інвестиції в дослідницько-інноваційну сферу, і у 1980 р. бізнес уперше став домінувати у фінансуванні ДіР, а з 1988 р. це домінування стало абсолютним і стійко зростаючим (у 2015 р. співвідношення між частками витрат бізнесу і федерального уряду досягло 2,7 раза, табл. 1). Відтак державне фінансування ДіР на певному етапі виконало функцію «start up». Неусвідомлення цього спокушає до передчасної мінімізації державної підтримки наукової і науково - технічної сфери ще до того, як економіка набуде інвестиційної спроможності компенсувати таку мінімізацію [17].

Отже, країни зі слабшою економікою, як Росія, повинні підтримувати високий рівень участі держави у фінансуванні ДіР (майже 70%). У такий спосіб уряд запобігає зниженню витрат на ДіР нижче критичного порогу - 1,1% ВВП (табл. 1).

Аналіз видатків федерального уряду США показує, що вони за типами ДіР спрямовувалися у 1952-2017 рр. [17] таким чином:

Держава послідовно збільшувала фінансову підтримку фундаментальних досліджень, яка за часткою у видатках федерального уряду на ДіР зросла з 6,3% у 1952 р. до 24-25% у 2015-2017 рр. Починаючи з 1988 р. зазначена частка приблизно зрівнялася з часткою прикладних досліджень. Водночас питома вага федерального фінансування розробок, навпаки, зменшилася до 50-52%.

За виконавцями видатки федерального уряду США на ДіР у 2014-2017 рр. [17] розподілялися так:

Федеральний уряд США найбільше коштів на виконання ДіР спрямовував організаціям бізнес-сектору - 40-42%. Наступними за обсягами отримуваних федеральних видатків є урядові організації - близько 27%. Далі - університети і коледжі, на які припадає 24%, за ними - інші неко - мерційні організації (7%). Відтак університетам виділяється менше четвертої частини видатків федерального уряду. Логічно також, що із урядових коштів, виділених у 2015-2017 рр. на фундаментальні дослідження, університетам надано 57-58%, на прикладні - 34%, на розробки - 3% [17]. Адже основна місія університету - вища освіта, базована на дослідженнях, передовсім фундаментальних. Університети забезпечують інноваційний розвиток економіки і суспільства через підготовку компетентного, конкурентоспроможного людського капіталу.

Водночас із федерального бюджету фінансуються урядові й інші дослідницькі організації, подібні до національних академій наук України. Відповідно до інституційної практики в США, як і у світі в цілому, характер цих організацій, як і закладів вищої освіти, дуже різноманітний. Як результат, академії і університети утворюють широкий і строкатий мережевий спектр. Що стосується останніх, то заклади з університетським статусом називаються як університетами, так й інститутами, коледжами, школами, центрами, академіями з відмінними (навіть майже з діаметрально протилежними) співвідношеннями освітньої і дослідницької діяльності. Наприклад, у бюджеті Рокфеллерського університету (36 місце за рейтингом «Шанхайський» 2017 р.) частка витрат на ДіР становить 92%. Цей заклад фактично є науковою академією, основна діяльність якої, крім ДіР, включає підготовку магістрів, докторів і постдокторів. Перехідним типом напівуніверситету-напів - академії можна вважати Університет Джонса Хопкінса (18-й за рейтингом), у бюджеті якого витрати на ДіР (2,3 млрд дол.) складають майже половину. Зокрема, бюджет однієї університетської лабораторії прикладної фізики становить понад 1,3 млрд дол. [4; 5; 18].

Прикладом унікальної позауніверситетської форми реалізації ДіР є Національні інститути здоров'я (НІЗ) США. Нині це своєрідна галузева академія-агенція, що трансформувалась у наукову агенцію із дослідницької лабораторії, якою вона була у 1887 р. Функціонально й організаційно НІЗ складається з двох підсистем - внутрішньої і зовнішньої. Внутрішня включає 27 власних наукових інститутів і центрів, на її потреби у 2015 р. витрачено понад п'яту частину (6,1 млрд дол.) 29-мільярдного бюджету НІЗ. Зовнішня спрямована на координацію і фінансове забезпечення розвитку ДіР та підготовку фахівців найвищих дослідницьких кваліфікацій насамперед у галузях наук про життя і біомедицини в провідних університетах і наукових установах США та зарубіжних країн [4; 5; 18].

У табл. 3 систематизовано роль різних секторів (виробничого, університетського, урядового, інших) у виконанні та у фінансуванні ДіР.

Табл. 3 показує, що сектор вищої освіти не є основним виконавцем ДіР ні в ОЕСР, ні в її країнах-партнерах, ні в ЄС, ні у 8 країнах, які інвестують найбільше фінансових і людських ресурсів у ДіР. Частка університетського сектору як виконавця ДіР коливається від 7,0% у Китаї до 25,6% у Великій Британії. Якщо не враховувати Росію (9,6%), тоді частка видатків на виконання ДіР сектором вищої освіти у валових внутрішніх витратах на ДіР є найбільшою у європейських, особливо у західноєвропейських, країнах і найменшою - у східноазійських. У США розподіл виконаних ДіР між виробничим, університетським і урядовим секторами (відповідно, 71,5; 13,2; 11,2%) найбільше з-поміж інших країн схожий на аналогічний розподіл для8 країн (70,3; 14,3; 14,1%). Відтак організації-виконавці ДіР у США, з університетами включно, на які часто бездоказово посилаються, потребують уважного об'єктивного розгляду.

Таблиця 3. Роль секторів у виконанні та фінансуванні досліджень і розробок у 2015^а р.