Роль педагога у становленні особистості дитини за методикою Марії Монтессорі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль педагога у становленні особистості дитини за методикою Марії Монтессорі

Спроби гуманізації процесу виховання, що передбачають постановку дитини в центр виховної системи, будуть безуспішними до тих пір, доки в тіні залишається педагог, доки він використовується в якості засобів гуманізації, а не її мети. Якщо стосовно дитини стереотипи уявлень про неї як «навчальнулюдину» (К.Д. Ушинський) сьогодні повільно, але долаються, то педагог усе ще залишається як у теорії, так і в практиці людиною «навчальною». Зрозуміло, що гуманізація повинна рівною мірою стосуватися і особистості дитини, і особистості педагога.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Педагогічна діяльність Марії Монтессорі була предметом досліджень таких вітчизняних вчених як: В.М. Богуславський, І.М. Дичківської, Б.М. Жебровського, Н.Д. Лубинець, ТІ. Поніманської, С.Ф. Русової, Д.Г. Сороков, Ю.І. Фаусек та багатьох інших вчених Польщі, Німеччини, Франції, США та Великобританії, що не лише популяризували ідеї М. Монтессорі, а й втілювали їх на практиці. Для розкриття теми також були опрацьовані праці самої М. Монтессорі.

Мета статті полягає в обґрунтуванні ролі педагога у становленні особистості дитини за методикою Марії Монтессорі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Педагогіка М. Монтессорі не відокремлює особистість педагога і дитини, виходить із їх рівноцінності у вихованні і навчанні. Вона пронизана вірою в силу особистості, творчий потенціал і людський талант того, хто покликаний «керувати дітьми в їх розвитку» (М. Монтессорі). Вимоги до особистості і підготовки педагога є важливою складовою педагогічної системи М. Монтессорі, мета якої - «залишити дитину вільною» для її розвитку. «Дитина повинна не лише жити, як людина, але творити в собі людську особистість: у цьому проявляється її індивідуальність, її призначення», - підкреслює видатний педагог [3; 6].

У «Керівництві до мого методу» Монтессорі висловлює свій ідеал педагога, посилюючи свою думку посиланням на Святе Письмо: «Ми тут для того, щоб дати цьому новому життю, що вступає у світ, засоби для його розвитку. На цьому завершується наше завдання, і ми повинні чекати цього розвитку з усією повагою, на яку ми спроможні.

Нехай життя розвивається на свободі, - будемо лише спостерігати цей внутрішній процес. У цьому вся сутність нашої місії. Той, Хто був абсолютно Добром, сказав: «Пустіть дітей до мене». Це означає: не заважайте їм іти; якщо вони залишаться вільними і без перешкод - вони прийдуть».

Свобода, яку дитина повинна отримати для свого розвитку, - це не свавілля в її діях, а свідома дисципліна, «дисципліна в свободі» (М. Монтессорі). Завдання вихователя тому - «дисциплінувати для діяльності, для праці, для добра», а не для пасивності й нерухливості. Марія Монтессорі тісно пов'язує проблему вільної дисципліни і проблему особистості педагога, якому належить зовнішньо пасивна, але внутрішньо досить напружена, діяльна роль. Явна ж активність повинна полягати в самому явищі, тобто у вільній самостійній діяльності дитини, яку педагог повинен спроектувати, організувати, спостерігати й аналізувати. «У моєму методі, - каже Монтессорі, - педагог мало викладає, багато спостерігає і головним чином спрямовує психічну діяльність дітей і їх фізіологічний розвиток» [4; 59]. Але для цього педагог повинен пройти велику наукову школу.

Підкреслюючи відмінність Монтессорі - вчителя від звичайного педагога, автор системи вказує, що він не може «переробитися» із останнього: «Його слід створити заново, уникаючи педагогічних забобонів». Передусім, він повинен володіти особливим баченням дитини «в іншому духовному полі і впевнено шукати самопрояви її інтересів». Для цього необхідні два плани підготовки педагога: «Учитель, що присвячує себе дітям, повинен пам'ятати, що вони дивовижні люди й їм він зобов'язаний розумінням і повагою». Такій учительці дитина може «несвідомо робити компліменти, вважаючи її такою ж прекрасною, як її мати, яка, природно, є для неї ідеалом краси» [2, 44].

Дитина не лише несвідомо захоплюється красою педагога: внаслідок наслідування вона слідує і моральному прикладу його, «тому особливо важливо поводитись з дітьми з усією чуйністю, м'якістю і добротою, які вчителю хочеться розвинути в дітях». Виховання на такому ідеалі, а не на ідеологічних поглядах - істинно гуманістична цінність виховної системи М. Монтессорі.

Педагог повинен уміти спостерігати й логічно мислити, «вміти бачити» (М. Монтессорі). «Хто вміє бачити, починає цікавитися, і цей інтерес є рушійна сила, що створює дух ученого. Як для маленької дитини внутрішнє «Я» є точкою кристалізації, навколо якої починає складатися уся психічна форма, так і для педагога інтерес до спостережуваного явища буде центром, навколо якого сформується сама по собі вся його особистість».

Гуманістична спрямованість особистості педагога полягає, насамперед, у прагненні до творчості. З одного боку, педагог повинен науково мислити, досліджувати особистість дитини в процесі її формування, а з іншого - повинен досконало володіти педагогічною майстерністю. Монтессорі заявляє про те, що як ученому потрібна лабораторія, пристосована для його наукових пошуків, так і вчителю потрібна школа, в якій діти могли б вільно проявляти свою особистість, а вчитель - вивчати їх і спрямовувати їх розвиток. «Можливість спостереження як природних явищ, так і експериментальних реакцій у психічному житті дитини перетворює і саму школу в науковий кабінет для психогенетичного вивчення людини, - відзначає М. Монтессорі. - Школа, можливо, у найближчому майбутньому стане найдосконалішим експериментальним полем для психологів. Створити таку школу досконало - означає підготувати не лише «кращий спосіб виховання дітей», але й також матеріали для оновлення науки» [3; 6].

Зміст підготовки Монтессорі-вчителя ще за її життя описано Ю.І. Фаусек. Наприклад, програма курсів підготовки керівниць за методом Монтессорі в Неаполі (1918 р.) була дворічною і включала теорію методу Монтессорі, вивчення її праць і дидактичного матеріалу, а також загальної педагогіки, фізіології і гігієни, загальної і дитячої психології, методики викладання в початковій школі, дитячої літератури, музики для дітей. Обов'язковими були також відвідування шкіл Монтессорі й обговорення цих відвідувань.

Одна із сучасних програм підготовки американських Монтессорі-вчителів (навчальний центр Монтессорі в Сент-Луїсі) розрахована на два роки підготовки. Слухачі вивчають дитячу психологію і філософію за Монтессорі (перший рік навчання) і потім поглиблюють ці знання на семінарах (другий рік навчання), навчаються мовленнєвої майстерності, вправ у практичному житті і сенсорних, відвідують школи Монтессорі (а на другому році навчання проходять у них практику), складають довідкові альбоми, виготовляють дидактичний матеріал, ведуть спостереження за розвитком дітей.

Змістовна підготовленість Монтессорі-вчителя - основа діяльності педагога, його професійної відповідності. Не випадково автор методу в низці праць підкреслювала значення спеціальної підготовки вчителя. У визначенні її змісту можна і сьогодні виходити з професійних функцій педагога, сформульованих самою М. Монтессорі. На наш погляд, їх можна стисло сформулювати таким чином.

Монтессорі-вчитель - це дипломований педагог, який любить дітей, культурно і професійно зацікавлена особа. Він бажає брати участь у розробках курсів, що сприяють розвитку Монтессорі-педагогіки і своєму особистому зростанню. Він працює декілька років з одним класом, проводячи індивідуальні уроки (щонайменше три години щоранку) і групові уроки п' ять днів на тиждень; організовує батьківські збори і консультації для членів сімей, відповідає за підбір матеріалів і порядок їх утримання; готує завдання для дітей і аналізує їх виконання для того, щоб знати, що запропонувати дитині наступного разу, а також, щоб перехід її з класу в клас викликав мінімум проблем; організовує розвивальну діяльність дітей; несе відповідальність за прийняті педагогічні рішення [1,32].

Педагог повинен уміти працювати на фізичному й ментальному рівні дитини, вибирати темп і стиль роботи, що підходить для неї, розмовляти спокійним, мелодійним голосом, проявляти внутрішнє відчуття порядку, бути привабливим, витончено і невимушено рухатися, уникати зовнішньої демонстрації, авторитарних методів виховного впливу, поважати свободу й гідність дітей і дорослих. Будучи важливою об'єднувальною ланкою між дитиною і дидактичним матеріалом, педагог повинен уміти робити його цікавим для дитини, давати індивідуальні уроки коротко, змістовно, точно, цілеспрямовано, організувати середовище так, щоб воно відповідало віку і сенситивним періодам розвитку дитини, виконувати роль помічника в її розвитку.

Помилковість поверхової думки про метод Монтессорі полягає в тому, що він нібито мало вимагає від учителя, який повинен утримуватися від втручання, полишаючи дітей на їх власну активність. Однак завдання вчителя виступають діяльно і повно при розгляді дидактичного матеріалу, його кількості, порядку і методики подання. Неправда, що Монтессорі-вчитель бездіяльний, коли звичайний учитель активний; уся діяльність забезпечується активною підготовкою і керівництвом учителя, і його наступна «бездіяльність» - знак успіху, що забезпечує успішне виконання завдання. Щасливий учитель, у якого клас перебуває на такому рівні розвитку, коли він може сказати: «Присутній я чи ні, клас працює. Група досягла незалежності».

Звичайний учитель не може розвинутись у Монтессорі-вчителя: його слід створити заново, уникаючи педагогічних забобонів. Перший крок у самостійній підготовці уяви Монтессорі-вчителя - наочне уявлення відсутньої дитини, реального спілкування; віра в дитину, яка відкриває себе в роботі [1, 30].

1. Учитель повинен нічого не випускати з уваги, необхідно, щоб матеріал для дитини був повним, новим і готовим для використання, він, учитель, як частина навколишнього середовища, повинен сам бути привабливим, бажано молодим і гарним, одягненим зі смаком, випромінювати свіжість, щастя і бути поблажливим. Це ідеал, якого не можна досягти досконало. Але вчитель, який присвячує себе дітям, повинен пам'ятати, що вони чудові люди і що їм він зобов'язаний розумінням і повагою. Учителька повинна стежити за своїми рухами, робити їх якомога більш м'якими і граційними, щоб дитина могла підсвідомо робити їй компліменти, бачачи її такою ж прекрасною, як і її мати, яка, природно, є для неї ідеалом краси.

2. Вчитель повинен працювати з дітьми, які все ще недисципліновані, з тими ж безпорадними думками, які потрібно навчити концентруватися на певній роботі. Учитель повинен захоплювати, для того, щоб привернути увагу дітей, він може використати будь-який прийом. Учитель, втручання якого не було успішним, може змінити дії на свій власний розсуд, але головне - пропозиція діяльності. Діти, які продовжують заважати іншим, повинні бути призупинені. Така діяльність не повинна розвиватися.

3. У дітей виникає інтерес, зазвичай з допомогою якоїсь вправи з практичного життя, тому що матеріал ще не задовольняє умови для виникнення інтересу. Учитель відходить на другий план і не втручається ні за яких умов. Найчастіше за все помилки робляться в цей момент, наприклад, схваленням, заохоченням «добре» дитини, яка до цих пір була вередливою, але яка, нарешті, зосередилася на якійсь роботі. Такого схвалення достатньо, щоб завдати шкоди; у дитини пропадає бажання до роботи на тиждень. Також, коли дитина відчуває труднощі, учитель не повинен показувати їй, як їх подолати, інакше дитина втратить інтерес, бо виявиться, що подолання труднощів - не її завдання. Дитина, яка піднімає щось занадто важке для неї, не потребує допомоги, часто для неї достатньо навіть погляду вчителя, щоб припинити роботу. Як тільки у дитини з'являється зосередження, учитель не повинен звертати на неї уваги, ніби ця дитина не існує. Принаймні, вона не повинна здогадуватися про увагу вчителя. Навіть якщо двоє дітей посперечалися через один і той же матеріал, учитель не повинен втручатися до тих пір, поки до нього не звернуться за допомогою. Його обов'язок - лише пропонувати новий матеріал, коли вичерпаються можливості старого. У дитини, яка виконала роботу, що вимагає зосередження, може з'явитися бажання показати її вчителеві і одержати схвалення, у такому випадку вчитель повинен похвалити охоче і щиро: «Як чудово». Учитель радіє досягненню дитини разом з нею [2, 45].

У центрі уваги системи М. Монтессорі була дитина, навколишнє середовище, вчитель. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою, стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку та навчання. В продовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона розуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадково. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місці. Спостерігаючи за дітьми педагог зробила висновок - діти проходять певні етапи розвитку. Дитина повинна навчатися самостійно за допомогою спеціально розроблених матеріалів.

Суть педагогічної теорії М. Монтессорі зводиться до того, що виховання дитини повинно бути вільним, індивідуальним та спиратися на спостереженні за дитиною. Марія Монтессорі створювала будинки дитини, в яких метою було те, щоб дисциплінувати для діяльності, для праці і добра, а не для нерухомості, пасивності і слухняності.

Література

монтессорі виховання педагогіка дитина

1. Бондар В. Психолого-педагогічні основи розвитку дітей в системі М. Монтессорі: Навч. посібник. / В. Боднар, А. Ільченко. - Полтава: РВВ ПДАА, 2009. - 252 с.

2. Дичківська І.М. Монтессорі: Теорія і технологія./ І.М. Дичківська, Т.І. Поніманська. - К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. - 304 с.

3. Дичківська І. Через свободу і самостійність: Розвиток індивідуальності дитини в теорії і практиці М. Монтессорі. / І. Дичківська. // Дошкільне виховання. - 1993. - №5. - C. 6 - 7.

4. МонтессориМ. Самовоспитание и самообучение в начальной школе /М. Монтессори. - К., 1995. - 108 с.

5. СалтишеваВ. ШколаМ. Монтессорі - ключ до дитячих сердець. В. Салтишева // Нова педагогічна думка. - 2004. - №1. - C. 16 - 19.

6. Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. - К.: Академія, 2000. - 586 с.

Размещено на Allbest.ru