Формування духовної культури у майбутніх вихователів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.064/37.04 (045)

Хмельницька гуманітарно-педагогіна академія

ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ

Олена Сас

Постановка проблеми. Актуальною проблемою в сучасних умовах, які постійно змінюються, є підготовка майбутніх вихователів до професійної діяльності, в процесі якої майбутні вихователі не лише оволодівають спеціальними знаннями, уміннями та навичками, а й формується їх професійний і особистий світогляд, розвивається особистісна культура, коло цінностей тощо. Тому однією із передумов підвищення ефективності навчально- виховного процесу майбутніх вихователів є формування їхньої духовної культури.

Сучасна парадигма освіти визнає духовність, одним із пріоритетних принципів наскрізної освіти. Формування духовно культурної особистості майбутнього вихователя в процесі навчання є невід'ємною складовою загальної одухотвореності. Важливо стимулювати розвиток духовної сфери особистості майбутніх вихователів, що передусім вимагає певного підходу до процесу професійної підготовки та використання відповідних засобів впливу на їх духовний розвиток.

Сьогодні, в період інформаційного етапу розвитку суспільства, питання духовної культури стоїть особливо гостро. Зростає перевага матеріальних цінностей над духовними, моральними. Сучасна молодь все більше потопає в меркантильності, безвідповідальності, байдужості. Такий стан визначає необхідність відродження пріоритету виховання духовної людини на принципах загальної культури, високої моральності, віри, любові, свободи. Тому, сучасним дошкільним установам потрібен сучасний вихователь, який здатний виховувати духовно культурних дітей, дітей з добрим, милосердним серцем, гуманними почуттями та чистою, благородною душею.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблема розвитку духовності розкривається в контексті загальних питань культури (Н. Злобін, Л. Коган, О. Колісник, В. Сильвестров, Б. Яковлєв та ін). У дослідженннях сучасних вчених акцентується увага на естетичній культурі для розвитку духовної культури людини (Б. Нєменський, А. Семашко, Б. Юсов та ін). Психологи наголошують на взаємозв'язку між духовним розвитком людини, дитини та її емоціями, почуттями (Л. Виготський, А. Петровський, П. Якобсон та ін. ). Над проблемою професійної підготовки майбутніх вихователів працюють Г. Бєлєнька, О. Богініч, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Лисенко, З. Плохій, Ю. Косенко, М. Машовець та інші.

Мета дослідження - розкрити окремі методи формування духовної культури майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу. Як показує аналіз наукових джерел поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; розкриває соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. Духовна культура проявляється у таких продуктах духовної діяльності людини: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Можна відзначити, що духовна культура - особливий світ цінностей, який формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби; це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Науковці Г. Шевченко, М. Євтух, зазначають, що духовне перетворення, переведення зовнішніх впливів у внутрішні переконання становлять сутність духовної культури особистості. На їхню думку, освіта та виховання становлять базу духовності, а педагогіка являється сферою духовного, бо вона прагне удосконалити саму природу людини, її дух, її культурність. Тому, розвиток духовної культури майбутніх вихователів, впровадження сучасних технологій у практику навчально-виховного процесу - пріоритетні шляхи розвитку сучасної освіти.

У своєму дослідженні ми оперуємо такими дефініціями “духовність”, “культура”, “духовна культура” тощо. Розкриємо їх суть враховуючи підходи науковців.

У своєму дослідженні Т.Л. Антоненко зазначає, що духовність - це сукупність системно інтегрованих особливостей когнітивно- інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер, яка забезпечує людині здатність до психічно-особистісного вдосконалення та самовдосконалення. З одного боку, духовність - це системно-інтегрована складова психіки, з іншого - синергетичний чинник взаємодії різних психічних сфер людини [1].

В свою чергу поняття “культура” у Великому тлумачному словнику визначається так: сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; освіченість, вихованість тощо [3, 596].

Узагальнюючи думки психологів та філософів, щодо визначення поняття духовна культура можна зазначити, що духовна культура - це результат духовної діяльності людей. Вона існує як досягнення, що показують рівень і глибину пізнання природи і суспільства, широту світогляду, втілення в суспільне життя ідей і знань. Найкраще сутність духовної культури розкриває її структура, такі основні елементи: а) цінності сфери суспільної свідомості, тобто світоглядна культура (філософські, політичні, наукові, релігійні та інші ідеї і погляди людей), моральна культура (норми поведінки, “культурні форми спілкування”, культура почуттів), естетична культура (мистецтво і література, художнє конструювання, технічна естетика), а також науково-технічна творчість тощо. Ці цінності закріплюються у поглядах та вчинках людей, звичаях і традиціях, у творах літератури і мистецтва [6]. професійний освіта тренінг семінар

Формування гармонійно розвиненої, високодуховної особистості - провідні завдання підготовки майбутніх вихователів. Реалізація визначених завдань передбачає реформування системи підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти, психолого-педагогічного обґрунтування процесу духовного розвитку особистості, розробки програм розвитку духовності молоді, оновлення змісту і методів навчання студентів [5, 47].

В о с нову пр оце су формува н ня духов ної культури майбутніх вихователів варто покласти ідею системного розвитку духовних якостей майбутніх спеціалістів за допомогою застосування комплексу методів, форм та засобів виховання духовної культури особистості, адаптованих до навчально-виховного процесу їхньої професійної підготовки. Важливе місце в процесі формування духовної культури належить засобам, формам і методам.

Під засобами формування духовної культури слід розуміти організовану методичну систему, яка об'єднує предмети, технічні можливості, а також різні шляхи передачі змісту культурних норм, інформації, тобто все те, що використовується для реалізації та досягнення розвитку духовної культури.

В загальному до форм формування духовної культури можна віднести: духовну освіту (навчання); духовну пропаганду; духовну агітацію; форми духовної соціально-активної діяльності [1].

Крім того, важливим є арсенал методів, які безпосередньо використовуються для формування духовної культури майбутніх вихователів. Зокрема, на нашу думку доречними будуть такі методи:

- методи, що стимулюють духовні установки, мотиви, відносини, формують уявлення, поняття, ідеї;

- методи, що створюють звички, що визначають той чи інший тип поведінки.

Значну увагу слід приділити формуванню духовної культури під час викладання професійно спрямованих дисциплін, які створюють основу становлення майбутнього спеціаліста як професіонала, зокрема: вступ до спеціальності, основи педагогічної майстерності, дошкільна педагогіка тощо.

Кожен з методів має свою специфіку і галузь застосування, а також вимагає високої педагогічної кваліфікації. Важливий за змістом і застосуванням у формуванні духовної культури майбутніх вихователів метод словесно-емоційного впливу - етична бесіда. Зі студентами можна організовувати етичні бесіди на теми: “Духовність - проблема сучасності, чи пережитки минулого”, “Чесність і честь”, “Твори самого себе”, “Що означає бути сучасним?”, “Що робить людину великою”, “Чи актуальним сьогодні є золоте правило моралі: не чини іншому того, чого не хотів би собі?”, “Прекрасне і потворне у нашому житті”. У педагогічній літературі етична бесіда розглядається як: метод залучення студентів до обговорення, аналізу вчинків,вироблення моральних оцінок; форма роз'яснення принципів моральності і їх осмислення, і як засіб формування системи моральних уявлень і понять, які в свою чергу виступають в якості основи для формування моральних поглядів і переконань.

У процесі етичної бесіди варто враховувати такі моменти: бесіда має більш ефективний вплив, коли вона носить проблемний характер; в процесі бесіди потрібно з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору; не допускати, щоб бесіда перетворювалася в лекцію; важливо виявити і зіставити всі точки зору. Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти студентам самостійно прийти до правильного висновку.

Для вирішення окресленої нами проблеми доречним буде використання таких методів, як диспут, тренінг тощо. Диспути цінні тим, що переконання, мотиви виробляються при зіткненні і зіставленні різних точок зору Цінність тренінгу проявляється у формі його проведення, яка передбачає насамперед створення атмосфери довіри, взаємоповаги. Як правило, тренінг передбачає систему взаємопов'язаних занять. Кожне заняття складається з вправ, що сприяють зниженню емоційного напруження, активізації учасників тренінгу, вирішення намічених завдань, таких як: розвиток духовних цінностей, підвищення рівня самосвідомості. Проводяться релаксаційні вправи та вправи-метафори. Після виконання основних вправ відбувається обговорення, груповий аналіз власних дій, самоаналіз ефективності використання прийомів на кожному занятті. Для формування духовної культури майбутніх вихователів варто провести тренінг на тему “Духовність - ознака професійного іміджу сучасного вихователя....”. Тренінг може включати такі заняття: 1. “Знайомство”;

2. “Сучасний вихователь - хто він?”;

3. “Духовність - реальність чи міф?”;

4. “Вихователь і дитячий колекив”; 5. “Духовні цінності: в чому їхні переваги?”; 6. “Моя особиста відповідальність”; 7. “Як розвиватися духовно?”; 8. “Дари учіння” тощо.

Даний тренінг передбачає розвиток духовної культури, мотивацію майбутніх вихователів до духовного розвитку, вироблення навичок саморозвитку та впливу на розвиток дітей дошкільного віку.

Варто пам'ятати, що систематична робота щодо формування духовної культури стає звичкою, створює умови для формування її продуктивності. Та незважаючи на це, тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного й того ж самого. Розвиваючи духовну культуру особистості студента, кожного разу потрібно виявляти наполегливість, силу та впевненість, постійно домагатися кращих результатів. Також не варто себе лякати невдачами, вдосконаленню ключових ознак духовної культури дуже шкодять перенапруження, негативні емоції, пасивність та лінощі. Педагогічна професія вимагає від особистості творчих здібностей [2, 8].

Окрім вище зазначених видів роботи, доцільно проводити конференції (“Простір духовної культури: межі та перспективи”, “Естетичне та етичне у духовній культурі”), семінари (“Духовна культура як головна передумова життєдіяльності”, “Духовна культура України: реалії та перспективи”, “Духовна культура розвитку як передумова професійного становлення вихователя”), засідання круглого столу (“Дошкільна освіти крізь призму духовності”). Слід акцентували увагу на розвитку духовної культури особистості не як окремому феномені, а у поєднанні з професійним становленням особистості майбутніх вихователів дошкільного навчального закладу.

Висновки

Отже, формування духовної культури є одним із напрямів підготовки майбутніх вихователів, і здійснюється, перш за все, для забезпечення максимально ефективної професійної самореалізації кожної людини з урахуванням її індивідуально-особистісного потенціалу. Необхідним для формування духовного світу майбутнього вихователя виступає системний підхід, який передбачає цілісний, взаємозалежний і відкритий процес залучення студентів до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів формування духовної культури.

Перспективи подальших досліджень.

Подальша робота з теми вбачається в розширенні засобів, форм, методів впливу на формування духовної культури.

Література

1. Антоненко Т. Л. Психологія духовності / Т. Л. Антоненко // Духовність особистості методологія, теорія і практика: зб. наук. пр.; гол. редактор: Г. П. Шевченко. - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2005. - [вип. 4 (10)]. - С. 15-18.

2. Буравльова К. М. Формування педагогічної майстерності викладача вищої школи / К. М Буравльова // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: зб. наук. праць / [гол. ред. Г.П.Шевченко]. - Вип. 4 (67). - Сєвєродонецьк: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2015. - С. 5 -10.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [укладач і гол. ред. В. Т. Бусел]. - К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. - 1440 с.

4. Колісник О. П. Ступені духовності та психічні механізми саморозвитку особистості / О.П. Колісник // Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості: тези доп. та матеріали Міжнар. н-практ. конф. - Луцьк, 1994. - [І част., ІІІрозд.]. - С. 349 - 392.

5. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості: [моногр.] / Е. О. Помикін. - К.: Наш час. - 2007. - 280 с.

6. Психологічні закономірності розвитку духовності особистості: [моногр.] / М. Й. Боришевський, О. В. Шевченко, Н. Д. Володарька та ін.; [за заг. ред. М. Й. Боришевського]. - К.: Педагогічна думка, 2011. - 200 с.

Анотація

У статті розглянуто окремі аспекти проблеми формування духовної культури майбутніх вихователів. Проведено аналіз наукових досліджень з означеної проблеми, розкрито сутність основних понять. З'ясовано, що поняття духовна культура складне і визначається певною структурою. Доведено необхідність формування духовної культури у майбутніх вихователів. Наголошено на доцільності використання різних методів формування духовної культури у процесі професійної підготовки фахівців дошкільної освіти. Надано поради щодо застосування окремих форм та методів роботи, зокрема таких: етичні бесіди, дискусії, тренінги, конференції, семінари тощо.