Навчання учнів УРСР у 1950-х рр.: мовою періодики

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАВЧАННЯ УЧНІВ УРСР У 1950-Х РР.: МОВОЮ ПЕРІОДИКИ

О.О. Лаврут

Анотація

освіта ідеологія шкільний політика

У статті на основі вивчення деяких періодичних видань з 'ясували основні напрямки реалізації шкільної освітньої політики. Оскільки учні залишались об'єктом і суб'єктом цього, автор показав вплив на навчально-виховну діяльність суспільної ідеології та вплив забезпечення на якість освіти у цей період. Спираючись на джерела, робота показала, що періодика з офіційної точки зору висвітлювала питання освітнього розвитку. На її сторінках характеризували становище шкільних закладів, життя педагогів та учнів. Перспективою нашої роботи є вивчення цього питання, спираючись на документи архівів та порівнюючи різні їх види.

Ключові слова: УРСР, освіта, школа, навчання, учні, учителі, навчальні предмети, дисципліна.

Abstract

Lavrut O. Teaching students the USSR in 1950s: language periodicals.

Introduction. The beginning of the 50s of the last century was still building. Country and Ukrainian SSR comes to feelings from tribulations of World War II. However, the Soviet government since the expulsion of the Nazis sought to turn society into the usual state channel. To some extent he succeeded. The school remained a stronghold indoctrination. Of course, its learning function is also performed. What were the characteristics of the activity period of 1950 and referred to in our work.

Purpose. The article is to highlight the issue of educational activity of students in schools Ukrainian SSR in 1950 in the pages ofperiodicals. The source of its newspapers were writing “Soviet school ” and “Literary Ukraine ”, which allowed to achieve this goal.

Results. During the processing of the materials we have some results. They are to clarify the position of education community functionaries who covered their own vision on the pages ofperiodicals. They not only supported the necessary course of the Soviet government, but also analyzed the status of teaching, gaps and suggestions for overcoming them.

Originality. Based periodicals “Literary Ukraine ” and “Soviet school” we studied the main areas of school education policy, the results of educational activity ofstudents of different ages with socio-humanitarian and natural and mathematical sciences. A common problem teaching, and learning and were the following: absence of its practical orientation, the low level of knowledge and motivation of pupils, formal or condescending attitude to children - especially younger classes; lack ofproper maintenance, which affected the quality of knowledge and attitudes to school as a whole.

Conclusion. Thus, learning activities remained the primary school students SSR, as reflected in the pages of some periodicals early 1950s. Since the educational system was part of a branch ofsocial life, it was inserted into the transformation process. However, it remained a sphere of influence on the apprenticeship and the teachers.

Key words: USSR, education, school, teaching, students, teachers, subjects, discipline.

Постановка проблеми

Початок 1950-х рр. залишався ще відбудовчим - країна й Українська РСР оговтувалась від лихоліть Другої світової війни. Проте радянський уряд із часів вигнання фашистів намагався повернути суспільство у звичне державі русло. До певної міри йому це вдалося. Школа залишалась одним із форпостів ідеологічної обробки населення. Звичайно, свою навчальну функцію вона теж виконувала. Які були особливості цієї діяльності періоду 1950-х років і йдеться у цій роботі.

Аналіз останніх досліджень

Нашого питання торкались дослідники, висвітлюючи різні його аспекти. Перша група праць присвячена умовам розвитку освіти [1; 2, 79-86]. Друга - становищу та еволюції освітньої системи та її складових [3]. Треті - історіографічним та педагогічним аспектам проблеми [4, 30-38; 5].

Метою статті є висвітлення питання навчальної діяльності учнів шкіл Української РСР у 1950-х рр. на сторінках періодичних видань. Джерелом до її написання стали часописи «Радянська школа» та «Літературна Україна», які дозволили досягти поставленої мети.

Виклад основного матеріалу

У часописах знайшло відображення ідеологічного вектору суспільних процесів. У «Літературній Україні» містились постанова ЦК КП(б)У від 24 серпня 1946 р. «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі української літератури» [6, 3-6], статті «Програма комуністичного виховання молоді» [7, 13-14], «Проти ворожих теорій в українському літературознавстві» [8, 7-36], «Сталінські праці з мовознавства покласти в основу викладання» [9, 5-9], «Розквіт народної освіти в Румунській Народній Республіці», «Ватікан - оплот імперіалістичної реакції в галузі освіти» [11].

Довгий час в Українській РСР викорінювалась українська самобутність, ідентифікація народу. Натомість завжди підносились досягнення «старшого брата» - російського народу, російської культури, російської науки. Сфера освіти не стала виключенням. У доповідях, під час проведення різних заходів наголошувалось на «братній допомозі великого російського народу трудящим України у відбудові народного господарства», зокрема, шкільній освіті. А «Міністерство освіти Російської Федерації допомогло видрукувати достатню кількість підручників, програм, навчально-методичної літератури та наочних посібників». Можливо, мова йшла про певну кількість встановленого плану для «молодшого брата», адже достатньої кількості не вистачало протягом, щонайменше, першого повоєнного десятиріччя [9, 5-9]. План відбудови народного господарства в галузі освіти був спрямований на реалізацію вказівок XVIII з'їзду ВКП(б) щодо отримання обов'язкової семирічної освіти в сільській місцевості і десятирічної - в містах і робітничих селищах. Завдання школи вбачалось у забезпеченні більшовицької ідейності в процесі викладання навчальних дисциплін, комуністичному вихованні в навчальній та позанавчальній діяльності [7, 13-20].

Звітуючи про надбання, зазначалось про збільшення контингенту учнів у школах республіки до 6.311 тис. (на 33,5 %) - аж до перевиконання 5-річного плану Хоча ці показники й не відповідали дійсності. Оскільки матеріальний фонд шкіл був майже повністю зруйнований і фінансове становище УРСР було вкрай тяжким, недивно, що шукали шляхи відбудови втраченого, чим дійсно стала «всенародна відбудова». «Відчувалось і батьківське піклування Сталіна про народну освіту, яке щоденно відчувають діти та вчителі». Такі погляди довго ще зберігались у свідомості населення. Ще однією рисою стала демонстрація контрасту досягнень царської Росії та Радянського Союзу в цій галузі, що було притаманне вцілому й радянській історіографії. Вони зазначали: «...у Києві, Юзівці було 4 гімназії, де навчались діти фабрикантів та їх прислужників, а зараз у Сталіно - 115 шкіл, із них 52 середніх. Тут 4 інститути, 10 технікумів. У Ворошиловграді працює 41 школа, із них 15 середніх і 6 вечірніх.., такі ж величезні культурні зміни відбулись на селі. Тепер уже не має такого села, яке б не виростило принаймні кілька десятків учнів, астрономів, лікарів, інженерів, офіцерів. До революції у селах були лише початкові школи, а населення було неписьменним, а тепер там - школи, сільські клуби, дитячі ясла, лікарні, гуртки». Дійсно освіта ставала обов'язковою. Це цілком нормальне явище і необхідне, адже йшлося про двадцяте сторіччя. У цей час країни Європи пішли попереду у своєму розвитку, а Радянський Союз, не дивлячись на потужні ресурси і перемогу у Другій світовій війні, відставав від показників розвитку, хизуючись обов'язковістю освіти в тоталітарному суспільстві, засуджуючи досягнення демократичних держав: «Не такий стан народної освіти в країнах, де хазяйнують англо-американські імперіалісти та їх лакеї від науки». Як можна було «навчатись у цих країнах, де йшла мілітаризація (що характерно і для СРСР - авт.), а кошти, які виділяють на освіту в невеликій кількості - видатки на учня - 6 тис. доларів на рік - йшли на задоволення потреб дітей буржуазії»? Позитивний наслідок політики СРСР вбачався у радянізації західноукраїнських земель та «повній можливості знову навчатись рідною мовою» [11, 5-9].

На сторінках офіційної періодики висували цілком зрозумілі лозунги, які були спрямовані на авторитетність СРСР, який «стояв на чолі могутнього міжнародного табору миру, демократизації, соціалізму, на чолі світової цивілізації»; виконання та перевиконання державних планів, на відбудову економічного потенціалу й покращення добробуту робітників, селян та інтелігенції. Заклики майже не супроводжувались матеріальними благами, тому за поліпшення будення не доводиться й говорити. Радянське суспільство протиставляли західноєвропейському, що було цілком зрозумілим: «У той час, як реакційні кола капіталістичних країн розв'язують війну, ми ведемо енергійну боротьбу за мир в усьому світі... У нас - велична програма післявоєнної сталінської 5-річки... У капіталістичних країнах - «атомний психоз», культура у них прийшла до крайнього занепаду». Заступник міністра освіти УРСР Дудник П.Т. наводив такі цифри: «...у США із 100 осіб лише 3 мали змогу навчатись у школах; там 20 млн. неписьменних та малописьменних... У Індії - діти гнуть спину на рисових полях поміщиків; у Австрії та Японії торгують дітьми, у Греції - дітей міняють на консерви та цигарки». Таке «жахливе життя» у цих державах! Від їхніх устоїв «страждали люди, особливо - діти». А в СРСР «збільшуються асигнування на культурно-побутові потреби народу, освіту, театр, бібліотеку, клуби». П. Дудник зазначав і про покращення навчального забезпечення шкіл, і про поповнення шкіл кваліфікованими учителями, яких у 1950 р. було більше, ніж на 10 тис., порівняно з 1940 р. Проте замовчувались реальні факти: педагогів бракувало. Лише незначна їх кількість мала відповідну освіту, інша частина - спеціальну, ще й були ті, котрі її не мали. Особливо бракувало чоловіків. Вирішити цю проблему радянський уряд намагався через заочну освіту. Її якість не завжди мала високі показники [12, 10-17].

Функціонер пишався і «високою успішністю учнів», що не відповідала дійсності [13, 52-68]. Будучи людиною свого часу, він не оминув і питань мовознавства, філософії, біології, вивчення спадщини І. Павлова. Він торкнувся і питань навчання, зазначаючи, що екзамени показали високі знання випускників, які «стали системними, міцними», сприяли «підвищенню загальної грамотності школярів. Вони знали історичні факти, вміли викладати їх у хронологічній послідовності, аналізувати, самостійно робити висновки та узагальнення. Усні відповіді і письмові екзаменаційні роботи з літератури показали, що учні зрозуміли, засвоїли ідейний зміст літературних творів. Випускники знали краще матеріал, ніж у попередні роки.., збільшилась кількість випускників, які нагороджені золотими та срібними медалями». Проте ще не всі діти були охоплені навчанням (у Ізмаїльскій, Чернівецькій, Закарпатській областях). І не лише у цих - фактично в усіх регіонах УРСР. Бракувало контролю за відвідуванням занять у школах Вінницької, Дніпропетровської та Миколаївської областей. У Дніпропетровську, Сталіно, Ворошиловграді не були охоплені навчанням випускники 7 класів у 8 класах [12, 10-17].

У сільських місцевостях Дніпропетровської, Львівської, Дрогобицької, Станіславської областей не створили достатньої кількості шкільних інтернатів. У закладах освіти спостерігались пропуски у заняттях, учні залишались на другий рік. У цьому звинувачували педагогів, які «недостатньо уваги приділяли підвищенню власного ідейно-наукового рівня, практикували формалізм та відсутність наочності». Останнє пояснювалось браком належного забезпечення, а не діяльністю учителів. Все ж, саме їх звинувачували у тому, що 375 тис. учнів шкіл УРСР мали незадовільні оцінки з предметів. Найбільш поблажливо до оцінювання підходили до учнів початкової школи. Педагоги не приділяли належної уваги змістовому наповненню уроку. У результаті учні не навчились красиво й грамотно писати, осмислено читати. Причиною цього називали відсутність звички у дітей плавно та виразно читати. Уроки пояснювального читання рідко пов'язували з вивченням граматики. Орфографія вивчалась у відриві від практичного опанування дітьми усної й літературної мови. Педагоги мало уваги приділяли позакласному читанню. У сільських школах, в основному - україномовних, - незадовільний стан викладання російської мови. «Учителі не здійснювали зв'язок двох братніх мов - української і російської, що призводило до ускладнення учнями навчального матеріалу з російської мови». Так, у школах УРСР не скрізь був «запроваджений єдиний мовний режим» [12, 10-17].

Якщо характеризувати вивчення та викладання окремих дисциплін з учнями 5-10 класів, то увагу приділяли філологічним, суспільним та природничим. В принципі - усім базовим та обов'язковим предметам. Боротьба з неграмотністю проводилася лише учителями-філологами, діяльність яких характеризувалась одноманітною: писали диктанти і твори, рекомендували частіше проводити літературне читання для збагачення лексики учнів. Вивчаючи іноземну мову, діти не вміли правильно і грамотно читати текст, давати відповіді на елементарні питання, не могли аудіювати текст, мали бідний словниковий запас, не вели словників. Не дивлячись на це, педагоги завищували показники їх знань [12, 10-17].

Державні функціонери наголошували на тому, що учителі історії формально передавали учням лише фактичний матеріал «без належної партійної оцінки історичних фактів, що призводило до суб'єктивізму, антинаукового, вульгарного висвітлення історичних явищ, подій, аполітичності, безідейності». Працювало мало історичних гуртків, краєзнавчих екскурсій. Недарма зазначалось про недостатнє використання матеріалів із навколишнього життя «нашої багатої радянської дійсності».

Щодо природничих дисциплін, то, зокрема, про вивчення математики зазначалось, що учні не використовували теоретичні знання під час вирішення задач, у них не були розвинені просторові уявлення. Під час вивчення фізики учні поверхово розуміли її закони, поняття. Вони не всі вміли пояснювати основні теплові явища, зміни агрегатного стану речовин на основі молекулярно-кінетичної теорії, трансформацію електричного струму, хвильову, квантову природу світла; не вміли застосовувати знання в процесі виконання практичних та лабораторних занять. Учні були недостатньо обізнані з навчальним приладдям, педагоги мало висвітлювали досягнення радянських учених: С. Вавілова, Є. Патона, А. Амосова. У процесі вивчення хімії учні не розуміли суті та значення вивчення теоретичних положень, мали слабке уявлення про процеси хімічного виробництва, мало використовували дослідних та лабораторних робіт, «не вижито так званого крейдяного способу вивчення хімії». З географії діти мали схематичні й формальні знання, не розуміли взаємозв'язків (клімат - рельєф, клімат - ґрунти - рослинність), не користувались картами як самостійними джерелами знань, не вміли вимірювати напрямки та зіставляти карти.

Важливу роль відводили педагогам, які мали підвищувати власну кваліфікацію через очно-заочну систему навчання, підвищення кваліфікації та підвищення власного «ідейно-політичного рівня». Проте не лише учителі були «винні» у цьому, а й місцеві відділи освіти, адміністрація закладів, які мали й забезпечити учителів повним комплектом методичних матеріалів з певних предметів. У статтях пишуть про забезпечення великої кількості посібників, приладь із різних дисциплін: «Для кожного учня виготовлена достатня кількість шкільного письмового приладдя: зошитів, ручок, пер, олівців, чорнильниць. Директори шкіл мали подбати, щоб учень мав усі потрібні йому підручники, мав на чому і чим виконати в школі і вдома письмові роботи». [12, 10-17]. Це часто суперечило реальному стану речей [14, 31-34].

Зазначалось про перенавантаження учнів навчальною та позашкільною роботою, тому у них було мало часу на відпочинок. Про подібні тенденції відмічали і в наступні періоди. Функціонери й педагогічна громадськість змушені були засуджувати надбання «буржуазної педагогіки». Але «учитель міг індивідуально, диференційовано допомагати учневі, самостійно працювати, виконувати творчі роботи». Самостійні роботи мали бути творчого спрямування: спостереження за явищами природи, виконання експериментально-дослідних завдань, лабораторні заняття, практична праця на пришкільних ділянках, вироблення саморобного навчального приладдя, посильна «громадсько-корисна праця учнів», «підпорядкування діяльності навчально-виховним цілям школи». Це часто суперечило дійсності. Окрім традиційних форм та методів роботи з учнями пропонували використовувати кінофільми. В УРСР вже працювало 1250 вузькоплівкових апаратів, для яких Міністерство освіти придбало 50 різних навчальних фільмів. Вони зберігалися в інститутах удосконалення учителів. Науково-популярні та навчальні кінофільми можна було брати у цих закладах і безкоштовно користуватись у конторах кінопрокату [12, 10-17].

Фізичне виховання також залишалось важливим. Його метою став всебічний розвиток молоді, виховання її у дусі «стійких будівників комунізму, здатних і морально і свідомо захистити свою Батьківщину». В процесі викладання дисципліни, її уроки замінювалися іншими, не була організована масова позакласна робота зі школярами. Тому рекомендували реалізовувати навчальні програми, вносити в уроки більше елементів легкої атлетики, рухливих і спортивних ігор, звернути увагу на вікові особливості учнів, добирати для них відповідні вправи, не «допускати підміну загальнофізичної підготовки учнів, складання норм «Будь готовий до праці та оборони». Постанова Пленуму ЦК КП(б)У «Про стан і заходи поліпшення політичної і виховної роботи комсомольських організацій серед міської і сільської молоді УРСР» зазначила про «повну успішність усіх учнів, поліпшення дисципліни та більшовицького порядку в школі, пошани й любові до соціалістичної праці, в дусі полум'яного радянського патріотизму» [12, 10-17].

Важливою передумовою якісної освіти є контроль успішності учнів [15, 28-34]. На уроках це могли здійснювати шляхом опитування. Постанова ЦК ВКП(б) від 25 серпня 1932 р. «Про навчальні програми та режим у початкових і середніх школах», надала вказівки щодо видів навчальної роботи в школах: «Основна форма організації навчальної роботи - урок». В основі обліку шкільної роботи мав бути поточний та індивідуальний контроль. Головний вид поточного обліку - опитування, оцінка знань учнів на уроках. Опитування мало сприяти повторенню, поглибленню та систематизації знань. «Механічне заучування текстів - це просте відтворення матеріалу: прочитав - переказав, чим ближче до тексту - тим краще. Це прийом старої школи». Наприклад, учениця 3 класу розповідала тему «Яри і боротьба з ними». Вона - отримала «4», розповідаючи основний зміст, але що таке «яр» учениця не знала. Часто учні переказували все, що написано у підручнику, навіть якщо матеріал не вивчався і, навіть, якщо написане не відповідало реальному становищу. Наприклад, учень відповідав: «Якщо порівняти результат лабораторної роботи з даними таблиці», - проте ніякої лабораторної роботи не було. Тому, засвоєння матеріалу не було свідомим, творчим [16, 18-24].

Опитування учнів відбувалося не лише за вивченим в переддень параграфом, але й інших - вивчених за 2-4 уроки до цього. Наприклад, шестикласникам на уроці історії питання задавали за трьома різними темами: «Утворення арабського халіфату» (який вивчали на попередньому уроці), «Реформи Діоколетіана», «Християнство» (ще раніше). Учні мали дати відповідь на такі: «Як утворився арабський халіфат?», «На що була спрямована політика Діоклетіана?», «Розкажи про Мухаммеда», «Які внутрішні реформи провів Діоклетіан?», «Розкажи про завоювання арабів», «Як виникло християнство?».

На уроках географії 5 класу типічними запитаннями стали: «Розкажи про сніги на вершинах гір. Як утворюються снігові обвали?», «Як утворюються яри?», «Які причини впливали на зміну поверхні землі?», «Що таке літосфера?», «Які є типи морів?», «Що називається вивітрюванням?», «Які Ви знаєте материки?», «Розкажи про стародавнє зледеніння. Що таке айсберг?». Запитання - цілком відповідали вивченому матеріалові. Проте тема уроку - «Тропічний пояс». Вивчаючи із семикласниками тему «Далекий Схід», учні згадували про попередній матеріал, який вивчали у 5-6 класах. Учитель запитував: «Що Ви знаєте про це з попереднього уроку? Покажіть на карті...». Учень розповів про географічне розташування Південного Сахаліну, «повернення його та Курильських островів після капітуляції імперіалістичної Японії».

Вивчаючи із шестикласниками байку Крилова «Ворона і Куриця» на уроці російської літератури, учитель задавала такі питання: «Які події з історії нашої країни зображені у творі?», «Який саме «момент?» (коли Франція підійшла до Москви - авт.)?», «Ворона» - зрадники Батьківщини, які допомогли ворогу». По закінченню відповідей учні та учитель прийшли до висновку: справжні патріоти при першому ж виклику можуть прийти на виклик Батьківщини, а зрадники думають про власну користь, потреби, діючи собі ж на шкоду. Вивчаючи байки «Щука й Кіт», «Вовк на псарні», твори «Бородіно», «Тарас Бульба», «Полтава», педагоги звертали увагу на аналіз ідеї та образів твору, «героїчне минуле Батьківщини, перемоги нашого народу, красу нашої природи».

У періодиці зазначали про створення різноманітних картотек із запитаннями та відповідями (типу - сучасних тестових завдань - авт.). У результаті - за кілька років учитель міг «зібрати багатющий матеріал». Виходячи із вище зазначеного, висувалися певні вимоги до складання запитань: вони мали бути чіткими, розкривати глибину засвоєння знань учнями; учитель задавав питання, даючи час подумати, вибираючи учня, який мав дати відповідь, при цьому усі діти уважно слідкували, бо кожен мав продовжити її в будь-який момент, коли педагог зупинить попереднього і визначить наступного відповідача. Учитель міг одночасно опитувати трьох учнів: перший відповідав усно, другий - письмово біля дошки, а третій - готувався. Відповідаючи на запитання, часто педагог, підтримуючи та скеровуючи учня, ставив йому навідні запитання, перебивав його, фактично відповідаючи за нього. Вони «гналися і за процентоманією». Рекомендували кожному учителю завести щоденник спостереження за навчальними досягненнями дітей з кожного розділу чи теми, задля своєчасного виявлення прогалин і їх ліквідації [16, 18-24].

Одним із видів письмових робіт учнів залишались їх письмові перекази. Джерелом до написання цього стали роботи учнів 4 класів м.Києва. Педагоги міста провели експеримент. Вони ділили кожен клас на 2 групи: перша, прослуховувала текст і переказувала вслух перед написанням у зошит, друга - ні. Вищі показники були у перших групах. Четвертокласники писали переказ оповідання «Піонер Василько», основна думка якого була надання допомоги дітям, які пускали змія. Він потрапив на проводи телеграфного стовпа. Василько зняв та віддав дітям. Учні до цього доповнили переказ деталями, яких не було у тексті, що свідчило про їх творчий підхід. «Пишучи інший переказ «Про червону зірку», багато учнів вносили цікаві моменти, яких не було у тексті. Цим вони пожвавили переказ деталями, виявляючи власну спостережливість та уміння змальовувати події». Пропонуємо порівняльну таблицю тексту та переказу [17, 25 - 26].

Табл. 1

Порівняльна таблиця тексту й переказу учнів

«Це стало підтвердженням образності, динамічності мислення учнів». Деякі вирази дітей вважали невдалими, наприклад, «Куля тоненько співала над сніжним полем», інші зробили зауваження: «Куля свистить, вона не може співати, бо дуже швидко летить», «Куля, коли наближується, то вона наче дзижчить», «Пісня приємна, а свист кулі завжди неприємний. Це ж були кулі гітлерівські!». Звернення Олександра Матросова до командира про дозвіл знищити ворожий дзот більшість учнів передавало прямою мовою, що значно пожвавлювало текст, робило його більш динамічним. Замість «Іди» (що сказав командир), діти написали: «Ну, іди, Сашо» (що продемонструвало тепле ставлення учнів до нього). Так, акцент здійснювався на героїзацію «подвигів» радянських воїнів. І не дивлячись на те, що четвертокласники 30 школи м. Києва багато читали про О. Матросова й бачили фільм про нього, все ж це не послабило їх інтересу до теми. Діяльність М. Щорса - стала ще однією темою про «героя громадянської війни». Ворогами вважали петлюрівців, що було цілком зрозумілим.

Часто учні помилялись в переказах тому, що не розуміли якогось місця тексту, чи не могли уявити якихось подій, бо не мали певних знань, не розуміли окремих термінів. Наприклад, учні 4 класів не розуміли поняття «радянське військо», «партизанський загін», дівчата - вислів «у тилу радянських вогневих позицій», діти не знали що є «кулеметною чергою», деякі написали - «кулеметна череда». Під час написання переказу про Тараса Шевченка окремі діти не зрозуміли причини засудження та заслання поета в солдати, вони написали: «Заслали на каторгу, а потім віддали в солдати». У незнанні та плутаниці звинувачували учителів, бо вони не охарактеризували епоху, коли жив Шевченко, а солдатчина була справжньою каторгою, в солдати віддавали як покарання. Відзначали, що у письмових переказах мова учнів стрункіша, у ній менше повторень, ніж в усній розповіді. Наприклад, учень 3 класу у різних типах мовлення відзначав:

Таблиця 2

Порівняння різних типів мовлення в учнів

Недоліком називали незначну увагу учителів на засвоєння правопису: вони не виправляли у переказах лексичних і синтаксичних помилок, зосереджуючись на орфографічних та пунктуаційних [17, 25-26].

З метою якісного написання робіт і висловлювань з філологічних дисциплін варто було звернути увагу на розвиток мови, мовні конструкції. «Мова є засобом, знаряддям, за допомогою якої люди спілкуються один з одним, обмінюються думками і досягають взаємного розуміння». Звукове сприйняття мови є важливим для її усвідомлення дітьми Зокрема, фонетику у 5 класі викладали у тому об'ємі, щоб учні усвідомили природу звукової мови, її роль як засобу спілкування, правильно зрозуміли співвідношення між звуковою і писемною мовою, розуміли звуки мови, усвідомили орфоепічні, правописні норми мови, правильний правопис слів із сумнівними приголосними.

Щодо викладання математики в школі, то Відділ методики математики Українського науково-дослідного інституту педагогіки здійснив його аналіз. Акцент при цьому здійснювали на з'ясуванні недоліків, які виявились у неглибоких теоретичних знаннях учнів, невмінні обґрунтувати правила. Вони не засвоїли принципу помісцевого знання цифр, питань законів арифметичних дій, залежності між даними та результатом дій. Власне дисципліна була побудована індуктивним методом, бракувало стрункої системи аксіом, теорем, доказів (наприклад, у геометрії). Уроки арифметики часто зведені до вправ з короткими поясненнями, без узагальнень. Необхідно було звернути увагу учителя на удосконалення, закріплення теоретичних знань, організацію активної, розумової діяльності дітей. Спостерігалось надмірне захоплення окремих учителів певними стандартними прийомами, методами за рахунок інших. Тому, пропонували удосконалити програми з арифметики, видати детальну пояснювальну записку до кожної теми, навчальну літературу до тих тем, яких не було у підручнику. Необхідно було ліквідувати перенавантаженість програм з арифметики. Наприклад, у 4 класі доречно було звільнити її від пропедевтики дробів та відсотків, на що витрачалося 23 години. У 5 класі - звернути увагу на вивчення дробових чисел і спрямувати діяльність на засвоєння основних типів задач. Більш важкі задачі пропонували перенести до 6 класу. З 6 класу і старших - вивчати і повторювати матеріал у зв'язку з іншими математичними дисциплінами. Наголошувалось на розриві у вимогах до учнів 4 і 5 класів, бо під час переходу зменшувалася успішність. Окрім цього, треба було висвітлювати і діяльність вітчизняних науковців [18, 31-32].

Висновки

Отже, навчальна діяльність залишалась основною учнів шкіл УРСР, що й відображали на сторінках деяких періодичних видань початку 1950-х рр. Оскільки система освіти була складовою галуззю суспільного життя, то вона була втягнена у трансформаційні процеси. Водночас, вона залишалась сферою впливу на учнівство та учительство.

Список використаної літератури

1. Лаас Н. Мовно-комунікативна сфера українського радянського суспільства часів пізнього сталінізму та хрущовського періоду: дослідження проблеми в англо-американській історіографії [Електронний ресурс] / Н. Лаас // Київ: Інститут історії НАН України, 2008. Режим доступу: http://history.org.ua/JournALL/xxx/15.

2. Лаврут О.О. Реалізація освітньої політики в УРСР у ІІ половині 1940-х - І половини 1980-х років: історіографія питання / О.О. Лаврут // Гілея: науковий вісник. 2016. Вип. 106 (3). С. 79-86.

3. Сворак С.Д. Народна освіта у західноукраїнському регіоні: історія та етнополітика (1944-1964 рр.) / С. Д. Сворак. К.: Правда Ярославичів, 1998. 239 с.

4. Гупан Н.М. Нові підходи до висвітлення історії освіти в Україні в дослідженнях першої половини 90-х років ХХ ст. / Н. М. Гупан // Науковий вісник Південного дер;авного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. О., 2000. Вип. 12. С. 30-38.

5. Курило В.М. Освіта України і науково-технічний та соціальний прогрес: історія, досвід, уроки / В. М. Курило, В. П. Шепотько. К.: Деміур, 2006. 432 с.

6. Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі української літератури». З постанови ЦК КП(б)У від 24 серпня 1946 р. // Літературна Україна. 1947. № 7-8. С. 3-6.

7. Шевель Г Програма комуністичного виховання молоді / Г Шевель // Радянська школа. 1950. № 5. С. 13-14.

8. Стебун І. Проти ворожих теорій в українському літературознавстві / І. Стебун // Літературна Україна, 1947. № 7-8. С. 7-36.

9. Пінчук Г.П. Сталінські праці з мовознавства покласти в основу викладання / Г.П. Пінчук // Радянська школа. 1950. № 4. С. 5-9.

10. Гагарін В.К. Розквіт народної освіти в Румунській Народній Республіці / В.К. Гагарін // Радянська школа - 1950. № 5. С. 45-46; Константінов М.О. Ватікан - оплот імперіалістичної реакції в галузі освіти / М.О.Константінов // Радянська школа - 1950. № 5. С. 47-52.

11. Пінчук Г. Сталінське піклування про народну освіту / Г Пінчук // Радянська школа. 1950. № 4. С. 5-9.

12. Дудник П.Т. До нових успіхів радянської школи / П.Т. Дудник // Радянська школа. 1950. № 4. С. 10-17.

13. Лаврут О.О. Створення підручників в УРСР у 1940-х - 1960-х рр.: методологічні та організаційні аспекти / О.О.Лаврут // Історичні і політологічні дослідження: науковий журнал. Вінниця: Вид-во ДонНУ. 2016. № 1 (59). С. 52-68.

14. Лаврут О.О. Навчальне забезпечення учнів шкіл УРСР у 1940-1950-х рр.: деякі нормативно-правові аспекти / О.О.Лаврут // Теоретичні, методичні і практичні проблеми соціології, історії та політології: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м.Херсон, 18 - 19 листопада 2016 р. Херсон: ВД «Гельветика», 2016. С. 31-34.

15. Новоміська С.Ю. Виховання у дітей інтересу до навчання / С.Ю. Новоміська // Радянська школа. 1950. № 5. C. 28-34.

16. Горбенко Ю. Опитування учнів на уроках школи / Ю. Горбенко // Радянська школа. 1950. № 4. С.18-24.

17. Балацька Н.К. Про письмові перекази учнів / Н.К. Балацька // Радянська школа. 1950. № 4. C. 25-31.

18. Тищенко М. Вивчення основ фонетики в 5 класі / М. Тищенко // Радянська школа. 1950. № 4. C. 31-32.

Размещено на Allbest.ru