Виховання доброзичливого ставлення до однолітків у дітей старшого дошкільного віку як педагогічна проблема

аспірант Доманюк О.М.

Анотація

У статті здійснена спроба на основі теоретичного аналізу наукових праць розкрити деякі психолого-педагогічні аспекти доброзичливого ставлення молодої особистості до однолітків. У контексті досліджуваної проблеми висвітлено поняття «ставлення» та «доброзичливість». Здійснений теоретичний аналіз змісту означених понять дав підставу визначити доброзичливе ставлення дітей 5-6 років до однолітків як емоційно-позитивне ставлення до ровесників, що виявляється в задоволенні від взаємодії з ними, розумінні й прийнятті їхньої індивідуальності, вмінні цінувати, турбуватися про їхні потреби й інтереси, підтриманні з ними дружніх взаємин у різноманітних видах діяльності (спілкуванні, грі, праці, навчанні).

Ключові слова: самоставлення, ставлення, доброзичливість, доброзичливе ставлення, молода особистість, дошкільне дитинство, однолітки.

Аннотация

В статье предпринята попытка на основе теоретического анализа научных трудов раскрыть психолого-педагогические аспекты доброжелательного отношения растущей личности к сверстникам. В контексте исследуемой проблемы освещены понятия «отношение» и «доброжелательность». Теоретический анализ содержания указанных понятий дал основание определить доброжелательное отношение детей 5-6 лет к сверстникам как эмоционально-положительное отношение к ровесникам, проявляющееся в удовлетворении от взаимодействия с ними, понимании и принятии их индивидуальности, умении ценить, заботиться об их потребностях и интересах, поддержании с ними дружеских отношений в разны видах деятельности (общении, игре, труде, учебе).

Ключевые слова: самоотношение, отношение, доброжелательность, доброжелательное отношение, растущая личность, дошкольное детство, сверстники.

Annotation

The article attempts to reveal the psychological and pedagogical aspects of the benevolent attitude of the growing personality to coevals on the basis of theoretical analysis of scientific works. The concepts of “attitude” and “benevolence” are highlighted in the context of the researched problem. The performed theoretical analysis of the content on the specified concepts gave a reason to determine the benevolent attitude of the 5-6 years old children as an emotional and positive attitude towards coevals, manifested in satisfaction from interaction with them, understanding and acceptance of their individuality, ability to appreciate, worry about their needs and interests, support friendly relations with them in various kinds of activities (in communication, game, labour, study).

Key words: self-attitude, attitude, benevolence, benevolent attitude, growing personality, preschool childhood, coevals.

Постановка проблеми. Сьогодні в педагогічній, соціальній і культурній сферах життя проблема формування особистості є фундаментальною, оскільки саме з особистістю пов'язані всі перетворення, що відбуваються в суспільстві взагалі й у сфері освіти зокрема. Нормативними документами, що регламентують освітню діяльність, зокрема, законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI ст.»), Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. центром освітнього процесу визначено саме дитину.

Державний стандарт дошкільної освіти України орієнтує освітян на цілісний розвиток особистості дитини як основний ресурс, що визначає поступальний рух суспільства. Зміст «Базового компонента дошкільної освіти» підкреслює пріоритет соціально-морального розвитку особистості, формування в дітей уміння узгоджувати особисті інтереси з колективними. Освітня лінія «Дитина в соціумі» орієнтує на формування соціально-комунікативної компетенції, яка передбачає обізнаність дитини з елементарними соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних взаємин, уміння дотримуватися їх під час спілкування, здатність взаємодіяти з людьми, які її оточують: узгоджувати свої дії, поведінку з іншими; усвідомлювати своє місце в соціальному середовищі; позитивно сприймати себе; вміння співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях [2]. Отже, виховання гуманних, доброзичливих взаємин у ранньому онтогенезі є актуальним, оскільки саме в дошкільному віці закладаються основні моральні інстанції, формуються, зміцнюються індивідуальні варіанти ставлення до себе і до іншої людини.

З огляду на вищезазначене, фахівці спрямовують зусилля на пошук ефективних шляхів, засобів, форм і методів формування взаємин, які впливають на становлення суспільно значущих якостей особистості дитини та визначатимуть її поведінку серед дорослих і однолітків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема виховання моральних якостей молодої особистості завжди перебувала в центрі уваги дослідників. Значний внесок у висвітлення зазначеного питання зробили: I. Бех, В. Білоусова, А. Богуш, Н. Гавриш, О. Кононко, Т. Кравченко, В. Кузь, Л. Лохвицька, Т. Поніманська, I. Рогальська-Яблонська, О. Сухомлинська й інші. Зокрема, фахівці наголошують нанеобхідності якомога раніше знайомити дітей із моральними поняттями й уявленнями, навчати доброти, виховувати в них відповідні особистісні якості, а саме: довільність, самостійність і відповідальність, креативність, ініціативність, свободу поведінки і безпечність, самосвідомість, самоставлення, самооцінку [3; 5; 8; 11]. доброзичливість емоційний одноліток індивідуальність

У теоретико-експериментальних дослідженнях останніх років питання виховання доброзичливого ставлення в дітей старшого дошкільного віку висвітлюється багатоаспектно: як формування толерантності до представників різних народів (З. Амет-Уста); як виховання шанобливого ставлення до дорослих (О. Бутенко, А. Карнаухова, А. Курчатова); як виховання гуманної поведінки (Л. Артемова, Л. Врочинська, О. Козлюк, Г. Бєлєнька); як виховання гуманних взаємин дошкільників у спільній діяльності (О. Буракова, А. Гончаренко, В. Котирло, I. Савченко) тощо.

Варто зазначити, що, незважаючи на наявність численних досліджень в означеному напрямі, проблема виховання в дітей 5-6 років доброзичливого ставлення до однолітків висвітлена не повною мірою. Актуальність і доцільність наукової розвідки підтверджується також наявністю певних суперечностей між потребою суспільства в моральній особистості, що здатна до доброзичливих вчинків, та негативними явищами в соціальному середовищі, які нівелюють гуманістичну спрямованість освіти.

Постановка завдання. Метою статті є розкриття деяких психолого-педагогічних аспектів доброзичливого ставлення молодої особистості до однолітків на основі теоретичного аналізу наукових праць.

Виклад основного матеріалу дослідження. З раннього дитинства особистість осягає складну систему взаємин як удома, так і в закладі дошкільної освіти. Саме в ранньому онтогенезі дитина набуває первісного досвіду суспільної поведінки, формується її ставлення до себе, близьких, однолітків, речей і природи (Е. Еіксон, В. Котирло, Г. Олпорт).

У контексті досліджуваної проблеми потребує детального висвітлення поняття «ставлення». Аналіз досліджень у галузі педагогіки та психології (I. Беха [3], О. Кононко [5], М. Лісіна [6], Ю. Приходько [9], I. Чеснокової [12]) дозволив дійти висновку, що ця категорія вважається ключовою для процесу формування та розвитку особистості, адже вже на першому році життя відбувається становлення й розвиток трьох ліній ставлення дитини: до дорослих, до предметного світу й до самої себе. Як зазначає І. Чеснокова, на етапі становлення активності як сформованого особистісного утворення провідною стає лінія ставлення до себе, що виникає як ситуативний прояв і лише внаслідок багаторазових усвідомлень дитиною набуває ознак відносно стійкого утворення. Через ставлення дитини до себе відображується й проникає з однієї сфери в іншу весь досвід, надбаний нею по лінії ставлення до людей і предметного світу [12].

Згідно з дослідженнями І. Беха, ставлення до самого себе як осмислене ставлення до власних особистісних рис формується після виникнення ставлення до зовнішніх об'єктів. Оскільки для того, щоб ставитися до чогось у собі, треба, насамперед, це щось мати, тож важливо створювати умови для наповнення соціальним змістом «Я» особистості під час цілеспрямованого виховного процесу [3, с. 11].

Базовою характеристикою молодої особистості наприкінці дошкільного періоду О. Кононко називає самоставлення - це стале почуття, яке виникає на основі самосприйняття, самооцінки й оцінок значущого оточення - батьків і педагогів закладу дошкільної освіти. Вивчаючи психологічні основи особистісного становлення дошкільника, фахівець стверджує, що індивід перетворюється на особистість, коли починає свідомо визначати своє ставлення до навколишнього світу і власного «Я». У зв'язку із цим О. Кононко зазначає, що динаміка розвитку особистості пов'язана зі зміною ставлення дитини до середовища. Тому кожна зміна в цій єдиній динамічній системі відносин є новим етапом у розвитку свідомості дошкільника, оскільки вона відображає зміни в тому, як він виділяє себе з навколишнього світу і як із ним співвідноситься [7, с. 145].

Становлення й розвиток образу себе М. Лісіна пов'язує зі впливом двох чинників: досвіду індивідуальної діяльності й досвіду спілкування з людьми - значущими дорослими й однолітками. Фахівець наголошує, що саме завдяки спілкуванню молодої особистості з іншими формується неповторна своєрідність внутрішнього світу, виникає образ «Я», який стає відносно стійким особистісним новоутворенням [6].

Таку ж думку підкреслюють О. Смирнова, В. Холмогорова, зазначаючи, що передумови для розвитку реальних стосунків між дітьми створюються в спільній грі. Науковці зауважують, що дошкільний вік характеризується якісними змінами в системі ставлення дитини до себе й до однолітків завдяки формуванню складників образу «Я», що їх дитина може визначити й оцінити, порівнявши з подібними складниками образу «Я» однолітків [12, с. 69].

У дослідженні Ю. Приходько доведено, що саме в дошкільному дитинстві започатковуються основи формування особистості як суб'єкта моральних ставлень, що виступає необхідним атрибутом життєдіяльності молодої особистості та важливим чинником її розвитку. За визначенням автора, сутність поняття «ставлення» трактується як суб'єктивний, заснований на індивідуальному досвіді, вибірковий зв'язок людини з різними, значущими для неї сторонами дійсності [9, с. 7]. Таке визначення психологічного змісту категорії «ставлення» містить суб'єктивну позицію особистості щодо всього, що її оточує.

У науковому доробку О. Рейпольської знаходимо твердження, що лінія ставлення до себе є визначальною в системі ставлення суб'єкта до світу, що задає значеннєві орієнтири життєдіяльності людини. За словами автора, самоставлення, що виступає на позитивному полюсі у вигляді гордості, почуття власної гідності, а на негативному - у вигляді відчуття власної малоцінності, значною мірою обумовлює остаточний результат особистісного розвитку [10, с. 76].

Виходячи зі змісту наукових положень, З. Амет-Уста уточнює визначення категорії «ставлення» - це суб'єктивний, заснований на індивідуальному досвіді, вибірковий зв'язок людини з різними значущими для неї сторонами дійсності [1, с. 40].

Проведений науковий аналіз дозволяє стверджувати, що визначальним у ставленні до людини має бути довіра, доброзичливість, повага і толерантність. Доброзичливе ставлення дитини дошкільного віку до інших людей є важливим складником її соціальної компетентності та запорукою морального зростання.

З-поміж найважливіших для соціально-морального розвитку дошкільника почуттів О. Кононко виокремлює почуття доброти. Важливо, щоб дитина якомога частіше стикалася із проявами людської доброти: сама вчиняла гарно щодо людей, відчувала на собі добре ставлення рідних, близьких, друзів, незнайомих. Доброта як моральна якість проявляється в готовності дошкільника керуватися позитивними намірами, вчиняти справедливо, діяти з користю для інших, виявляти добродушність, людяність, турботу. Добре ставлення, за визначенням фахівця, означає вміння цінувати іншу людину, визнавати її чесноти і здібності, надавати їй право на свою позицію, навіть якщо вона не збігається із власною думкою. О. Кононко підкреслює, що вміння дошкільника диференціювати добро і зло станейому в нагоді під час розв'язання складних життєвих ситуацій і слугуватиме важливим моральним орієнтиром [5, с. 129].

До значущих завдань морального виховання, на думку Т. Поніманської, належить формування гуманного ставлення до навколишнього та морально-вольових якостей особистості. Дослідниця виокремлює серед них доброзичливість, яка передбачає співчутливе, прихильне ставлення до інших людей, піклування про них. На думку вченого, у поведінці старших дошкільників доброзичливість виявляється в загальному емоційно-позитивному ставленні до дітей, у відчутті радості та задоволення від взаємодії з ними [8].

На необхідності з раннього віку формувати в дітей вміння підтримувати доброзичливі взаємини з оточенням наголошує Н. Гавриш. Науковець визначає доброзичливість одним із проявів соціально довільної поведінки людини, поширення якої унеможливило б конфлікти в суспільстві. Розвинути навички доброзичливої взаємодії в дошкільників, за висновками фахівця, можна за умови відповідної націленості дорослих, усвідомлення ними своєї відповідальності в цьому напрямі виховної роботи [4, с. 40].

Слушною для нашого наукового пошуку є думка Т. Павленко, яка вважає, що доброзичливість - це ставлення до людини, орієнтоване на сприяння її благу, на вчинення добра, яке проявляється в прихильності, симпатії, співчутті, благодіянні; з морального погляду, доброзичливість є обов'язком людини. Дослідник зазначає, що в доброзичливості підкреслюється не тільки безумовне визнання в іншій людині її моральної гідності, а виражається миролюбність, дружність, готовність до плідної співпраці [7, с. 74].

Значущим для нашого дослідження є твердження З. Амет-Усти, яка виділяє три напрями трактування поняття:

- доброзичливість як утворення сфери моральної свідомості особистості;

- доброзичливість як утворення сфери моральних почуттів;

- доброзичливість як утворення моральної поведінки.

Прихильники першого напряму одностайні в думці про те, що доброзичливість формується лише за умов використання механізму свідомості, тобто на глибокому і всебічному розумінні необхідності поводитися на основі суспільно значущих норм і вимог. Відповідно до другого напряму, відповідно до того, як часто людина виявляє почуття доброзичливості, у неї формується внутрішня потреба в постійному прояві доброзичливості до оточуючих, яка збагачує і звеличує її особистість. Вивчаючи феномен «доброзичливість» у сфері моральної поведінки, науковець зазначає, що це вільний свідомий вибір людини, її власна позиція й активність щодо побудови доброзичливих взаємин. З. Амет-Уста вважає, що доцільно розглядати доброзичливість як моральну якість особистості, що проявляється в її відкритості, щирості, відвертості, чуйності, прихильності до інших, у її здатності до співпереживання та дієвої допомоги з позиції людинолюбства. У такому вимірі, на думку автора, доброзичливість уособлює елементи і моральної свідомості, і моральних почуттів, і моральної поведінки [1, с. 39].