Нормативно-правове забезпечення вищої хореографічної освіти в об'єднаній Німеччині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.014.018. 792.8(1:4=112.2)

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка

Нормативно-правове забезпечення вищої хореографічної освіти в об'єднаній Німеччині

Вікторія Солощенко

Анотація

освіта федеральний танцювальний управління

Ключові слова: нормативно-правова база, розвиток, освіта, вища освіта, хореографія, танець, вищий навчальний заклад, університет, Німеччина.

Резюме

Солощенко Виктория. Нормативно-правовое обеспечение высшего хореографического образования в объединенной Германии.

В статье показано нормативно-правовое обеспечение высшего хореографического образования в объединенной Германии, что и было целью этой публикации.

Ключевые слова: нормативно-правовая база, развитие, образование, высшее образование, хореография, танец, высшее учебное заведение, университет, Германия.

Summary

Soloshchenko Viktoriia. Normative legal support for higher choreographic education in the united Germany.

In this article the legal framework of higher choreographic education in united Germany is examined. The hierarchy of levels of management of the system of higher education in the country and its competence are outlined. It is proved that the leading administrative bodies of the higher education system in Germany are the Federal Ministry of Education and Research of the country, the Permanent Conference of the Ministers of Education and Culture of the Federal Regions of Germany, the Federal Land Commissions for the planning of education and research development activities, the annual Conference of Rectors of Higher Education Institutions in Germany and Science Council.

Key words: normative-legal base, development, education, higher education, choreography, dance, higher education institution, university, Germany.

Постановка проблеми. Шлях Німеччини до вільної демократії та дієвої парламентської системи проходив крізь багато історичних переломів, зокрема державну роздрібненість ранньої новітньої історії, поразки березневої революції 1848 р. та Веймарської республіки - до пори націонал-соціалізму. Так, єдність і свобода - основні поняття, що, починаючи з ХІХ століття, хвилювали німців також і за часів поділу країни після Другої світової війни.

Лише після возз'єднання 1990 року було вирішене «німецьке питання», яке тривало 184 роки. Воно виникло, коли 6 серпня 1806 року останній кайзер Священної Римської імперії німецької нації Франц ІІ підкорився ультиматуму Наполеона й відмовився від імперської корони, звільнив імперські стани від їхніх обов'язків і тим самим розпустив «Стару імперію» [7; 17]. 3 жовтня 1990 року було вирішено питання щодо держави Німеччина. За згодою колишніх чотирьох окупаційних держав Німецька Демократична Республіка приєдналася до Федеративної Республіки Німеччина. Під час державного акту в Берлінській філармонії Федеральний президент Ріхард фон Вайцзекер (Richard von Weizsacker) описав історичне значення Возз'єднання одним реченням, вартим того, щоб воно увійшло до підручників історії: «Прийшов день, коли вперше в історії вся Німеччина знайшла своє постійне місце в колі західних демократій» (від нім. „Der Tag ist gekommen, an dem zum ersten Mal in der Geschichte das ganze Deutschland seinen dauerhaften Platz im Kreis der westlichen Demokratien findet") [18].

Відтоді, «політична система Федеративної Республіки Німеччина стала моделлю успіху та експортним рекордом» (від нім. „Das politische System der Bundesrepublik Deutschland ist zum Erfolgsmodell und zum Exportrekord geworden") [19], стверджує Гайнріх Август Вінклер (Heinrich August Winkler) - історик, професор університету імені Гумбольдта в Берліні, автор праці «Довгий шлях на Захід». Учений переконаний, що основний закон приніс після Другої світової війни свободу і стабільність, хоча спершу лише німцям на заході країни, яка залишалася поділеною до 1990 року [19]. Вважаємо, що дослідження основ нормативно-правового забезпечення вищої хореографічної освіти в об'єднанні Німеччини є актуальним для України на етапі модернізації існуючої системи вищої освіти. Тим і визначається актуальність цієї публікації.

Аналіз актуальних досліджень засвідчив, що питання існування та перспективи розвитку вищої освіти в Німеччині загалом та хореографічної зокрема є предметом наукового пошуку таких вітчизняних науковців, як О. Бойко, О. Бурля, Т. Благова, А. Вєтринська, О. Касьянова, Л. Кнодель, Т. Прокопович, І. Ткаченко та ін. Необхідність змін і диверсифікації бакалаврської й магістерської освіти як традиційного та інноваційного рівнів обґрунтовано у статтях Р. Вітзман, Е. Каттнер-Ульріх, Г. Кляйнс та ін.

Метою публікації є дослідження нормативно-правового забезпечення вищої хореографічної освіти в об'єднаній Німеччині.

Методи дослідження. У статті використано описово-аналітичні методи наукового дослідження, зокрема теоретичний аналіз, на основі якого виокремлено три рівні управління вищою освітою, порівняльно-зіставний аналіз, на основі якого зображено ієрархію управління системою вищої освіти в країні, на основі узагальнення охарактеризовано основні положення «Танцювального плану Німеччини» (2005-2010 рр.), визначено його мету, завдання та окреслено його структуру, на основі причинно-наслідкового аналізу доведено успішність у досягненні мети цього проекту, що забезпечило йому всесвітньо відому славу.

Виклад основного матеріалу. Німецька Федеративна Республіка є комплексним утворенням, що складається з шістнадцяти федеральних земель, які виникли з-понад удвічі більшої кількості королівств і князівств та має центральний державний рівень управління (федерація) та регіональний - на рівні кожної із шістнадцяти федеральних земель. Федералізм та культурна суверенність федеральних земель зумовили формування надзвичайно складної структури органів управління системою вищої освіти в Німеччині. До 60-х років ХХ століття в кожній федеральній землі існувало Міністерство культури, до компетенції якого входило управління освітньою галуззю в державі. Координація та співробітництво центральних та федеральних земельних органів освіти здійснювалося через Постійну конференцію міністрів культури федеральних земель [5].

У 1962 році було засновано німецьку Конференцію ректорів університетів та інших вищих навчальних закладів, рішення якої мали рекомендаційний характер і виконувалися в кожному виші країни. У період між 1965-1970 роками було створено нові державні органи управління освітою, зокрема Федеральне Міністерство науки і освіти, Комітет з наукових досліджень та питань освіти, Наукову Раду та Раду ректорів провідних університетів. Після об'єднання Німеччини в період між 1992-1993 роками було створено нові управлінські структури, зокрема Постійну конференцію міністрів освіти і культури та Федеративно-земельну комісію з планування і розвитку освіти і дослідницької діяльності [3].

Основним законом Федеративної Республіки Німеччини є Конституція (від нім. die Verfassung) [4], яка була створена в період між 1948-1949 роками тільки для Західної Німеччини, що в 1990 році стала Основним законом (від нім. Grundgesetz fur die Bundesrepublik Deutschland) для всієї об'єднаної країни [8]. Наголосимо, що в 1990 році після інтеграції НДР до складу ФРН, Німецька Демократична Республіка зникла як юридичний та міжнародно-правовий суб'єкт. На основі статті 23 Основного закону ФРН у редакції, що діяла на той час, стало можливим возз'єднання ФРН і НДР і утворення єдиної правової держави. [8].

Основний закон узгоджує законодавство із конституційним ладом, а державне управлення - із законом і правом. Наголосимо, що особливе значення має стаття 1 Основного закону. Вона визначає, що найвищою цінністю конституційного ладу є повага до людської гідності: «Гідність людини -недоторкана. Шанувати й захищати її є зобов'язанням всієї державної влади» (від нім. "Die Menschenwurde ist unberuhrt. Der Respekt und der Schutz ist eine Verpflichtung aller staatlichen Macht") [8]. Подальші основні права гарантують, зокрема, свободу дій у межах законів, рівність людей перед законом, свободу преси та засобів масової інформації, а також захист сім'ї [8; 12].

Наголошуючи на тому, що народ здійснює свою владу через відповідні органи, Основний закон закріплює представницьку демократію як форму правління. Крім того, Німеччину як правову державу визначає й те, що будь-яка діяльність органів державної влади підконтрольна судам. Подальшим конституційним принципом є федеральний устрій держави, що означає розподіл владних повноважень поміж низкою держав-членів федерації та центральною державою. Зрештою, Основний закон позиціонує Німеччину як соціальну державу. Соціальна держава вимагає, аби політика вживала заходів, щоб забезпечити людям гідне матеріальне існування у випадку безробіття, каліцтва, хвороби та в літньому віці. Особливість Основного закону країни полягає в так званому «вічному характері» цих основних конституційних принципів. Основні права, демократична форма правління, федеральний устрій держави та принципи соціальної держави недоторканні навіть і за умови пізніших змін Основного закону або прийняття цілком нової конституції [8].

Входження Федеративної Республіки Німеччина до Європейського Союзу (ЄС) сприяло впровадженню нових освітніх реформ та вдосконаленню вищої освіти відповідно до головних цілей ЄС. Так, у 1993 році було підписано Маастрихтський договір про створення ЄС, що характеризується якісними змінами в розвиткові загальноєвропейської освітньої політики. Разом зі своїми європейськими сусідами, Німеччина в Болоньї у 1999 році поставила собі за мету створити до 2010 року спільний європейський простір вищої освіти. Результат реформ полягає в переведенні навчальних курсів на двоступеневу систему навчання - бакалавр і магістр (міжнародного зразка) - і запровадження оцінки знань за визнаною всією Європою системою [6; 7].

Нормативно-правовою основою діяльності вищої школи ФРН є федеральний Основний (рамковий) закон «Про вищу освіту» (від нім. Hochschulrahmengesetz) [9], прийнятий в останній редакції, зі змінами у 2017 році. Основний закон «Про вищу освіту» став першим законом у цій галузі, що встановив єдині принципи функціонування вищої школи в усіх федеральних землях та сприяв затвердженню єдиних освітніх стандартів. Так, відповідно до Основного закону «Про вищу освіту», законодавче регулювання основних положень діяльності системи освіти перебуває в компетенції федерального уряду. Цим федерація гарантує функціонування загальних засад вищої освіти. Однак, при цьому, федеральні землі самостійно регулюють діяльність вишів, які перебувають під їхньою юрисдикцією, шляхом більш деталізованих законодавчих актів. Зазначимо, що в Німеччині функціонує шістнадцять суб'єктів федерації, відповідно в країні діє шістнадцять законодавчих систем у сфері вищої школи [9].

Відповідно до статті 2, пункту 1 Основного Закону Німеччини, кожен громадянин країни незалежно від статі, віку, попередньої освіти, соціального і професійного статусу, політичних та ідеологічних поглядів чи національності має право отримувати вищу освіту, а наявність вищої освіти має забезпечити наявність низки компетенцій, що виявляються у здобутих знаннях, уміннях та навичках, необхідних для повноцінної участі людини в трудовому житті й житті суспільства в цілому [8]. На основі цього базового закону розробляються і приймаються більш конкретні й уніфіковані федеральні земельні закони. Джерелознавчий аналіз нормативних актів та офіційних документів Німеччини засвідчує, що нормативно-правова діяльність закладів вищої освіти країни, зокрема хореографічних, визначається офіційними державними документами країни, а саме: Основним законом ФРН [8] та Рамковим законом «Про вищу освіту» [9].

На підставі теоретичного аналізу офіційного сайту Федерального міністерства освіти й наукових досліджень Німеччини [1] нами було виокремлено три рівні управління вищою освітою, а саме: федеральний (загальнонаціональний,центральний);суб'єктно-федеральний (регіональний); місцевий (муніципальний).

Так, на федеральному рівні управління вищою освітою здійснюють державні органи управління освітою, а саме:

• вищі державні органи законодавчої і виконавчої влади (глава держави - Федеральний президент), парламент (Бундестаг), федеральний уряд);

• федеральні або центральні державні органи управління освітою (Міністерство освіти, науки, досліджень і технологій країни);

• державні відомчі органи управління освітою (Конференція ректорів вищих навчальних закладів країни);

• державно-громадські об'єднання та організації тощо.

Так, на суб'єктно-федеральному (регіональному) рівні освітою опікуються вищі органи законодавчої і виконавчої влади суб'єктів державного устрою, а саме: прем'єр-міністр, який знаходиться на чолі федеральних земельних урядів та органи управління освітою суб'єктів державного устрою (у кожній землі є Міністерства освіти і культури на чолі зі своїми міністрами). Так, Міністерство культури, що існує в кожній федеральній землі, співпрацює з Німецькою радою з освіти, а координація їх діяльності здійснюється через постійно діючу Конференцію ректорів вищих навчальних закладів країни.

Так, на місцевому (муніципальному) рівні керівництво вишами здійснюють профільні міністерства федеральних земель. Варто зазначити, що в кожній землі діє власний закон «Про освіту», який складено відповідно до Основного закону країни «Про вищу освіту».

На основі порівняльно-зіставного аналізу Рамкового закону «Про вищу освіту» [9], Закону «Про створення фонду з акредитації навчальних програм» [2] (15.02.2005 р.) та офіційного сайту Федерального міністерства освіти й наукових досліджень Німеччини [1] нами було створено рис. 1.1 «Органи управління системою вищої освіти Німеччини», на якому зображено ієрархію управлінської системи вищої освіти в країні (див. рис.1.1).

За матеріалами рис. 1.1 стає очевидним, що нині провідними управлінськими органами системи вищої освіти в Німеччині є Федеральне міністерство освіти та наукових досліджень країни, Постійна конференція міністрів освіти та культури федеральних земель Німеччини, Федерально- земельні комісії з планування освіти та розвитку дослідницької діяльності, щорічні Конференції ректорів вищих навчальних закладів Німеччини та Рада з науки. Наголосимо, що зазначені інституції тісно взаємодіють та ініціюють ухвалення спільних проектів і документів. Крім того, федеральні землі мають фінансувати заклади вищої освіти.

Рис. 1.1 Органи управління системою вищої освіти Німеччини

На підставі теоретичного аналізу наукових праць німецьких дослідників (Е. Каттнер-Ульріх (Е. Kattner-Ulrich) [10], Ю. Шаян (J. Schayan) [14], С. Шпоуна (S. Spoun) [15]) було складено таблицю «Провідні компетенції управлінських структур вищої освіти Німеччини», що дає змогу окреслити провідні компетенції та обов'язки управлінських структур системи вищої освіти Німеччини (див. табл. 1). На основі табл. 1. очевидним є той факт, що система вищої освіти Німеччини має визнану якість, оскільки освіта і наука, дослідження та розробки, посідають центральне місце, запорукою цьому є професійно-скоординована система управління вищої освіти на федеральному, регіональному та місцевому рівнях та професійно визначені компетенції та обов'язки її управлінських органів.

У 2005 році Федеральним фондом культури Німеччини (від нім. Kulturstiftung des Bundes) [11] з метою популяризації танцю, здорового способу життя та хореографічної освіти серед населення країни було прийнято рішення інвестувати близько 12,5 млн. євро в розвиток мистецької (танцювальної) галузі, що було реалізовано в «Танцювальному плані Німеччини» (2005-2010 рр.) [16; 17]. У своєму інтерв'ю німецькій газеті «Більд» (видавництво Акселя Шпрінгера) Нео Раух (Neo Rauch) [13] - найвідоміший представник «нової лейпцизької школи митців» зазначив, що нове, сучасне сприйняття танцю як еквівалентної форми мистецтва поряд із класичними оперними та театральними виставами визначає прогресивний поштовх у розвиткові державної політики щодо мистецтва і культури в країні.

У 2005 році розпорядженням Консультативної ради Федерального фонду культури Німеччини було визначено групу кураторів, які несли відповідальність за реалізацію цього проекту на містах. Так, членами цієї групи стали: віце-президент академії мистецтв Берліну - Н. Хертлінг (N. Hertling), провідна танцівниця, хореограф країни - Р. Хоффманн (R. Hoffmann), професор спортивної педагогіки і спортивної дидактики факультету спортивного мистецтва рурського університету в м. Бохум - А. Клінге (A. Klinge), керівник відділу танцю, музики, театру будинку культури світу в Берліні - Й. Оденталь (J. Odenthal). Керівником проекту було обрано кваліфікованого юриста, артистку, арт-директора федерального проекту «Реформ танцю в Кельні», міжнародного продюсера сучасного танцю (1999-2004 рр.) - М. Ріттер (M. Ritter) [11; 16].

Теоретичний аналіз основних положень «Танцювального плану Німеччини» (2005-2010 рр.) (від нім. Tanzрlan Deutschland) [16] дозволив сформулювати його мету, визначити завдання та окреслити його структуру (див. рис. 1.2).

За матеріалами рис. 1.2 стає очевидним, що в цьому проекті мали право брати участь усі освітні (танцювальні) заклади країни. Його мета полягала в популяризації танцю, здорового способу життя та хореографічної освіти серед населення Німеччини. Провідними завданнями цього проекту стали: на державному рівні (відкриття нових мистецьких навчальних закладів (з метою підготовки професійних хореографів) та реорганізація окремих структурних підрозділів при вишах країни); на університетському рівні (модернізація змісту існуючих бакалаврських та магістерських програми, за спеціальністю «Танець») тощо. Структурні особливості цього проекту було виражено в реалізації двох його структурних елементів, а саме:

«Танцювальний план на місці», що передбачав популяризацію мистецтва танцю та хореографії у федеративних землях Німеччини та «Танцювальний план освітніх проектів», що мав на меті розроблення нових та вдосконалення існуючих навчальних програм у галузі хореографії, танцю та педагогіки танцю.

Рис. 1.2. Танцювальний план Німеччини

Таблиця 1. Провідні компетенції управлінських структур вищої освіти Німеччини