Методика стимулювання гіперкомпенсації порушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методика стимулювання гіперкомпенсації порушень

Постановка проблеми

гіперкомпенсація порушення синергетика педагогічний

Соціальна інтеграція осіб із психофізичними порушеннями (далі - ПФП) є надзвичайно проблематичною. Однією з причин ми вважаємо відсутність медико-психолого-педагогічних гіперкомпенсаційних методик роботи з людьми з ПФП. Адже в умовах недостатньої ефективності компенсації соціальних підсистем системи «дефект» (далі - «Д»), необхідно здійснювати гіперкомпенсацію даної групи підсистем дефекту з метою пришвидшення адаптації соціальних підсистем системи «особистість» (далі - «О») людей із ПФП до відповідних їм соціальних підсистем здорових людей [6], а отже, й підвищення ефективності соціалізації і соціальної інтеграції людей із ПФП. У ході реалізації евристично-синергетичної медико-психолого-педагогічної гіперкомпенсаційної методики відбувається взаємна адаптація систем «О» і «Д» учасників освітнього процесу за принципом установлення взаємно однозначної відповідності між взаємодіючими підсистемами, створюючи основу для соціалізації й соціальної інтеграції людей із ПФП.

Аналіз актуальних досліджень. Сутність і механізм процесу гіперкомпенсації, основний зміст методів гіперкомпенсації, кореляцію гіперкомпенсації з вертикальними процесами абілітації, розвитку, корекції, реабілітації, компенсації, а також закон взаємного стимулювання та пригнічення вертикальних процесів самоорганізації та саморуйнування систем «О» і «Д» у ході процесу гіперкомпенсації розкрито в попередніх публікаціях [3; 5]. В основі структури евристично-синергетичної медико- психолого-педагогічної гіперкомпенсаційної методики лежать такі теоретико-практичні дослідження, як теорія функціональних систем П. К. Анохіна [1], теорія Л. С. Виготського про зони розвитку [2], принцип «завтрашньої радості» А. С. Макаренка [7, 397], принципи та методи синергетики й евристики [9; 8], гештальтпсихологія тощо. Детальний аналіз взаємозв'язку даних розробок із евристично-синергетичною медико- психолого-педагогічною гіперкомпенсаційною та іншими методиками технології управління вертикальними процесами в системах «О» і «Д» проведено в попередніх публікаціях [4].

Метою даної статті є висвітлення евристично-синергетичної медико- психолого-педагогічної методики стимулювання гіперкомпенсації порушень.

Методи дослідження. У статті застосовані загальнонаукові методи (дедукція й індукція, аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування й конкретизація, мисленнєвий експеримент, метод мисленнєвого моделювання тощо) й евристично-синергетична методологія дослідження (елементи синергетичної теорії: теорія самоорганізації, теорія складностей, теорія катастроф, теорія біфуркацій, теорія флуктуацій, теорія фракталів тощо; принципи синергетики: принцип складності, принцип підпорядкування, принцип кооперативності й когерентності, принцип відкритості й нерівноважності, принцип нелінійності, принцип становлення, принцип діалогічності, принцип подвійності, принцип фрактальності тощо; принципи евристики: принцип особистісного цілепокладання учня, принцип вибору індивідуальної освітньої траєкторії, принцип метапредметних основ змісту освіти, принцип продуктивності освіти, принцип первинності освітньої продукції учня, принцип ситуативності навчання, принцип освітньої рефлексії тощо; синергетичні методи: модифікація лінійної гіперкомпенсаційної ситуації в нелінійну, нелінійний гіперкомпенсаційний діалог, пробуджуюча гіперкомпенсація, гештальтгіперкомпенсація, самогіперкомпенсація, гіперкомпенсація як фазовий перехід; евристичні методи: метод евристичних питань, метод синектики, метод інверсії, метод аналогії, метод багатовимірних матриць, метод організованих стратегій тощо).

Виклад основного матеріалу

У запропонованій нами методиці застосовуються синергетичні методи прямої гіперкомпенсації - способи стимулювання власної діяльності людини, спрямованої на процес самоорганізації системи «О», результатом якого є надзвичайно високий рівень розвитку мінімум двох підсистем системи «О» й утворення між ними горизонтальних зв'язків, які стають обхідним шляхом для встановлення взаємозв'язку менше розвинених підсистем системи «О», у яких за даних умов неможлива самоорганізація. Синергетичні методи стимулювання гіперкомпенсації порушень відображають сутність процесу гіперкомпенсації, способами реалізації якого вони є. Послідовність розміщення методів у методиці залежить від їхньої мети. Синергетичні методи стимулювання гіперкомпенсації порушень є етапами здійснення процесу гіперкомпенсації, при чому реалізація наступного етапу може початися тільки після досягнення мети попереднього, що дозволяє вчасно помічати незаплановані відхилення від головної мети процесу гіперкомпенсації й попереджати небажані затримки в роботі. Синергетичні методи стимулювання гіперкомпенсації порушень допомагають людині визначити мету гіперкомпенсаційної роботи над собою, сприяють позитивному мотивуванню такої діяльності. У результаті досягнення мети задовольняється потреба людини в гіперкомпенсації її порушень, отже, стимулюється самостійність у задоволенні її потреб та відповідальність за свої дії перед собою та перед іншими, що підвищує ефективність гіперкомпенсаційного процесу.

Евристично-синергетична медико-психолого-педагогічна методика стимулювання гіперкомпенсації порушень складається з підготовчого та п'яти основних етапів. Проаналізуємо роботу на кожному з них.

Протягом підготовчого етапу відбувається налаштування на гіперкомпенсаційну роботу учасників освітнього процесу й модифікація лінійної гіперкомпенсаційної ситуації в нелінійну. На підготовчому етапі застосування евристично-синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні й самоконтролі здійснення процесу і досягнення результату: 1) активної участі у створенні атмосфери взаємної довіри учасників гіперкомпенсаційного процесу через зміну системи морфогенів, які знаходяться в освітньому середовищі; 2) створення обстановочної аферентації для підсистем А і Д системи «О» - установлення системи взаємозв'язків між активними підсистемами першої сигнальної системи учасників гіперкомпенсаційного процесу.

Протягом першого етапу відбувається нелінійний гіперкомпенсаційний діалог між учасниками гіперкомпенсаційного процесу. На даному етапі застосування евристично-синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні й самоконтролі здійснення процесу й досягнення результату гіперкомпенсації, для чого необхідно: 1) виявити й охарактеризувати підсистему, яка є пусковою аферентацією, - перше Я- реальне недостатньо розвинених підсистем Б і Г системи «О», які за даних умов не можуть самоорганізовуватись, оскільки мають відповідні підсистеми Б і Г у системі «Д», і не можуть установити між собою горизонтальні зв'язки через найвищі рівні свого розвитку внаслідок наявності між ними ще менш розвиненої підсистеми В системи «О», яка має відповідну підсистему В у системі «Д»; 2) виявити й охарактеризувати перше Я-реальне ще менш розвиненої підсистеми В системи «О», яка має відповідну підсистему В у системі «Д», розміщується між недостатньо розвиненими підсистемами Б і Г системи «О» і заважає їм установити між ними горизонтальні зв'язки через найвищі рівні свого розвитку.

Протягом другого етапу головним методом роботи є пробуджуюча гіперкомпенсація підсистем А і Д системи «О» учасників гіперкомпенсаційного процесу. На даному етапі застосування евристично- синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні й самоконтролі здійснення процесу та досягнення результату: 1) виявлення підсистем А і Д системи «О», які є спорідненими підсистемам Б і Г системи «О», найчастіше об'єднуються з підсистемами Б і Г системи «О» у дисипативну функціональну структуру і мають вищі рівні розвитку, ніж недостатньо розвинені підсистеми Б і Г системи «О»; 2) характеризування першого Я-реального підсистем А і Д системи «О», які мають достатньо високі (проте не найвищі) рівні розвитку, знаходяться в зоні актуального регресивного розвитку (далі - АРР); 3) виявлення підсистем Е, Є, Ж, З тощо системи «О», які найчастіше об'єднуються з підсистемами А і Д системи «О» у дисипативну функціональну структуру, мають вищі рівні розвитку, ніж підсистеми А і Д системи «О»; 4) виявлення таких горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О», які мають недостатньо високі, на думку людини, рівні розвитку; 5) характеризування першого Я-реального горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О», які мають недостатньо високі рівні розвитку, знаходяться в зоні АРР;

6) виникнення потреби в наявності нових елементів підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 7) виникнення потреби в наявності вертикальних зв'язків між елементами наступного та попереднього рівнів розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 8) виникнення потреби в наявності вищих рівнів розвитку горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 9) активізація наявних елементів попередніх рівнів розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 10) активізація останніх горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О».

Головний метод третього етапу - гештальтгіперкомпенсація - дозволяє здійснювати аферентний синтез підсистем системи «О», активованих на попередньому етапі роботи. На третьому етапі застосування евристично-синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні й самоконтролі здійснення процесу і досягнення результату створення синестезичного образу себе, у якому наявні: 1) образи нових (раніше відсутніх) елементів підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 2) образи вертикальних зв'язків між елементами наступного та попереднього рівнів розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О»; 3) образи підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» з приєднаними новими елементами наступного рівня розвитку даних підсистем; 4) образи надзвичайно високого рівня розвитку підсистем А і Д (а за необхідності й підсистем Е, Є, Ж, З тощо) системи «О»; 5) образи підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О», між якими утворились нові горизонтальні зв'язки; 6) образи останніх наявних безпосередніх горизонтальних зв'язків між низькими рівнями розвитку підсистеми А системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Б системи «О»;

7) образи останніх наявних безпосередніх горизонтальних зв'язків між низькими рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми В системи «О»; 8) образи останніх наявних безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми В системи «О» і низькими рівнями розвитку підсистеми Г системи «О»; 9) образи останніх наявних безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» і низькими рівнями розвитку підсистеми Д системи «О»; 10) образи останніх наявних безпосередніх горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О»; 11) образи нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми А системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми Б системи «О»; 12) образи нових (раніше і зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О»; 13) образи нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Г системи «О»; 14) образи нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Д системи «О»; 15) образи нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О». Необхідно стимулювати виникнення в людини потреби в наявності названих образів.

Акцепторами проміжних результатів самоорганізації підсистем системи «О» є підсистеми образів зони найближчого прогресивного розвитку (далі - НПР) наступного (вищого) рівня розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (перше Я-ідеальне підсистеми А системи «О», перше Я-ідеальне підсистеми Д системи «О», перше Я-ідеальне підсистеми Е системи «О», перше Я-ідеальне підсистеми Є системи «О», перше Я-ідеальне підсистеми Ж системи «О», перше Я-ідеальне підсистеми З системи «О»). Акцепторами остаточних результатів самоорганізації підсистем системи «О» є підсистеми образів зони актуального прогресивного розвитку (далі - АПР) наступного (вищого) рівня розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (друге Я- ідеальне підсистеми А системи «О», друге Я-ідеальне підсистеми Д системи «О», друге Я-ідеальне підсистеми Е системи «О», друге Я-ідеальне підсистеми Є системи «О», друге Я-ідеальне підсистеми Ж системи «О», друге Я-ідеальне підсистеми З системи «О»).

Акцепторами проміжних результатів самоорганізації горизонтальних зв'язків між підсистемами системи «О» є підсистеми образів зони НПР наступного (вищого) рівня розвитку горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (перше Я-ідеальне кожного горизонтального зв'язку). Акцепторами остаточних результатів є підсистеми образів зони АПР наступного (вищого) рівня розвитку горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (друге Я-ідеальне кожного горизонтального зв'язку).

Протягом четвертого етапу відбувається самогіперкомпенсація неможливості встановити безпосередні зв'язки між вищими рівнями розвитку недостатньо розвинених підсистем Б і Г системи «О» учасників гіперкомпенсаційного процесу. На даному етапі застосування евристично- синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні й самоконтролі здійснення процесу й досягнення результату гіперкомпенсації, для чого необхідно:

1) ухвалити рішення про спосіб досягнення проміжного результату: а) приєднання нових (раніше відсутніх) елементів підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (зона НПР); б) утворення вертикальних зв'язків між елементами наступного та попереднього рівнів розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (зона НПР); в) здійснення пунктів а і б до досягнення надзвичайно високого рівня розвитку підсистемами А і Д (а за необхідності й підсистемами Е, Є, Ж, З тощо) системи «О» (зона НПР); г) приєднання нових (раніше і зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми А системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» (зона НПР); д) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О» (зона НПР); е) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» (зона НПР); є) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Д системи «О» (зона НПР); ж) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О» (зона НПР);

2) вибрати програму дій у прямому гіперкомпенсаційному процесі: а) визначити шлях переходу (спосіб використання) підсистем А і Д (а за необхідності й підсистем Е, Є, Ж, З тощо) системи «О» від зони АРР до зони НПР; б) визначити шлях переходу (спосіб використання) горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» від зони АРР до зони НПР;

3) викликати гіперкомпенсаційне еферентне збудження в підсистемах А і Д системи «О», що проявляється як виникнення у людини бажання досягти зони НПР наступного (вищого) рівня розвитку: а) підсистем А і Д системи «О»; б) горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О»;

4) забезпечити реагування підсистем А і Д системи «О» на евристично-синергетичний стимулювальний вплив самоорганізацією підсистем А і Д системи «О» до досягнення ними зони НПР наступного (вищого) рівня їх розвитку: використовуючи як аттрактор створений синестезичний образ себе з вищим рівнем розвитку підсистем А і Д системи «О», здійснювати процес переходу підсистем А і Д системи «О» від зони АРР до зони НПР;

5) забезпечити реагування підсистем А і Д системи «О» на евристично-синергетичний стимулювальний вплив самоорганізацією горизонтальних зв'язків між підсистемами А і Д системи «О» до досягнення даними зв'язками зони НПР наступного (вищого) рівня їх розвитку: використовуючи як аттрактор створений синестезичний образ себе з вищим рівнем розвитку горизонтальних зв'язків між підсистемами А і Д системи «О», здійснювати процес переходу горизонтальних зв'язків між названими підсистемами від зони АРР до зони НПР;

6) досягти запланованих параметрів проміжного результату гіперкомпенсаційної діяльності, тобто характеристик: а) другого Я- реального підсистем системи «О»: у результаті евристично-синергетичної стимулювальної роботи з людиною її підсистеми А і Д системи «О» мають нестабільно приєднані елементи, наступний (вищий) рівень розвитку і знаходяться в зоні НПР; б) другого Я-реального горизонтальних зв'язків системи «О»: у результаті евристично-синергетичної стимулювальної роботи горизонтальні зв'язки між підсистемами А і Д системи «О» мають такі (вищі) рівні розвитку, знаходяться в зоні НПР, є нестабільними;

7) забезпечити діяльність рецепторів проміжного результату гіперкомпенсації, якими є вищі рівні розвитку підсистем А і Д системи «О», з'єднаних між собою горизонтальними зв'язками;

8) реалізувати зворотний зв'язок між підсистемами системи «О»: за допомогою утворення горизонтальних зв'язків забезпечити перехід інформації: а) від другого Я-реального (нестабільно більш розвинених підсистем А і Д системи «О») до першого Я-ідеального (образу реальних нестабільно більш розвинених підсистем А і Д системи «О»); б) від другого Я-реального (нестабільних горизонтальних зв'язків між більш високими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О») до першого Я-ідеального (образу реальних нестабільних горизонтальних зв'язків між більш високими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О»).

Протягом п'ятого етапу здійснюється гіперкомпенсація як фазовий перехід неможливості встановити безпосередні зв'язки між вищими рівнями розвитку недостатньо розвинених підсистем Б і Г системи «О» учасників гіперкомпенсаційного процесу. На даному етапі застосування евристично-синергетичної гіперкомпенсаційної методики робота полягає у плануванні та самоконтролі здійснення процесу й досягнення результату гіперкомпенсації, для чого необхідно:

1) ухвалити рішення про спосіб досягнення остаточного результату: а) приєднання нових (раніше відсутніх) елементів підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (зона АПР); б) утворення вертикальних зв'язків між елементами наступного та попереднього рівнів розвитку підсистем А, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» (зона АПР); в) здійснення пунктів а і б до досягнення надзвичайно високого рівня розвитку підсистемами А і Д (а за необхідності й підсистемами Е, Є, Ж, З тощо) системи «О» (зона АПР); г) приєднання нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми А системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» (зона АПР); д) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між середніми рівнями розвитку підсистеми Б системи «О» і високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О» (зона АПР); е) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми В системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» (зона АПР); є) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між високими рівнями розвитку підсистеми Г системи «О» і середніми рівнями розвитку підсистеми Д системи «О» (зона АПР); ж) утворення нових (раніше й зараз відсутніх) безпосередніх горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О» (зона АПР);

2) вибрати програму дій у прямому гіперкомпенсаційному процесі: а) визначити шлях переходу (спосіб використання) підсистем А і Д (а за необхідності й підсистем Е, Є, Ж, З тощо) системи «О» від зони АРР до зони АПР; б) визначити шлях переходу (спосіб використання) горизонтальних зв'язків між підсистемами А, Б, В, Г, Д, Е, Є, Ж, З тощо системи «О» від зони НПР до зони АПР;

3) викликати гіперкомпенсаційне еферентне збудження в підсистемах А і Д системи «О», що проявляється як виникнення в людини бажання досягти зони АПР наступного (вищого) рівня розвитку: а) підсистем А і Д системи «О»; б) горизонтальних зв'язків між найвищими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О»;

4) забезпечити реагування підсистем А і Д системи «О» на евристично-синергетичний стимулюючий вплив самоорганізацією підсистем А і Д системи «О» до досягнення ними зони АПР наступного (вищого) рівня їх розвитку: використовуючи як аттрактор створений синестезичний образ себе з вищим рівнем розвитку підсистем А і Д системи «О», здійснювати процес переходу підсистем А і Д системи «О» від зони НПР до зони АПР;

5) забезпечити реагування підсистем А і Д системи «О» на евристично-синергетичний стимулюючий вплив самоорганізацією горизонтальних зв'язків між підсистемами А і Д системи «О» до досягнення даними зв'язками зони АПР наступного (вищого) рівня їх розвитку: використовуючи як аттрактор створений синестезичний образ себе з вищим рівнем розвитку горизонтальних зв'язків між підсистемами А і Д системи «О», здійснювати процес переходу горизонтальних зв'язків між названими підсистемами від зони НПР до зони АПР;

6) досягти запланованих параметрів остаточного результату гіперкомпенсаційної діяльності, тобто характеристик: а) третього Я- реального підсистем системи «О»: у результаті евристично-синергетичної стимулювальної роботи з людиною її підсистеми А і Д системи «О» мають стабільно приєднані елементи, наступний (вищий) рівень розвитку і знаходяться в зоні АПР; б) третього Я-реального горизонтальних зв'язків системи «О»: у результаті евристично-синергетичної стимулювальної роботи горизонтальні зв'язки між підсистемами А і Д системи «О» мають такий (вищий) рівень розвитку, знаходяться в зоні АПР, є стабільними;

7) забезпечити діяльність рецепторів остаточного результату гіперкомпенсації, якими є вищі рівні розвитку підсистем А і Д системи «О», з'єднаних між собою горизонтальними зв'язками;

8) реалізувати зворотний зв'язок між підсистемами системи «О»: за допомогою утворення горизонтальних зв'язків забезпечити перехід інформації: а) від третього Я-реального (стабільно більш розвинених підсистем А і Д системи «О») до другого Я-ідеального (образу реальних стабільно більш розвинених підсистем А і Д системи «О»); б) від третього Я-реального (стабільних горизонтальних зв'язків між більш високими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О») до другого Я-ідеального (образу реальних стабільних горизонтальних зв'язків між більш високими рівнями розвитку підсистем А і Д системи «О»).

Отже, евристично-синергетична медико-психолого-педагогічна методика стимулювання гіперкомпенсації порушень має такіі характеристики: 1) сутність гіперкомпенсаційної методики корелює із сутністю процесу гіперкомпенсації; 2) структура гіперкомпенсаційної методики корелює зі структурою процесу гіперкомпенсації; 3) гіперкомпенсаційна методика базується на принципах, аналогічних принципам самоорганізації та саморуйнування в системах «О» і «Д» людини в ході гіперкомпенсаційного процесу; 4) методи гіперкомпенсаційної методики є способами реалізації процесу гіперкомпенсації; 5) етапи гіперкомпенсаційної методики корелюють із етапами процесу гіперкомпенсації; 6) система цілей і бажаних результатів гіперкомпенсаційної методики співпадає з системою цілей і бажаних результатів процесу гіперкомпенсації; 7) гіперкомпенсаційна методика відповідає системі потреб людини в гіперкомпенсації підсистем системи «Д» тощо. Методика з названими характеристиками здатна забезпечити ефективне зовнішнє управління внутрішнім прямим процесом гіперкомпенсації в системах «О» і «Д».

Висновки

Таким чином, методика стимулювання гіперкомпенсації порушень пригнічує самоорганізацію та стимулює саморуйнування біологічної, психологічної та соціальної підсистем системи «Д» і пригнічує саморуйнування та стимулює самоорганізацію біологічної, психологічної та соціальної підсистем системи «О», здійснюючи зовнішнє й забезпечуючи внутрішнє управління процесом гіперкомпенсації порушень людини, сприяючи міцному закріпленню нових емерджентних якостей біологічної, психологічної та соціальної складових систем «О» і «Д» й досягненню системи гіперкомпенсаційних цілей. Дану методику можна застосовувати для роботи з людьми з порушенням роботи аналізаторних систем, із людьми з легкою розумовою відсталістю, затримкою психічного розвитку, дитячим церебральним паралічем; у модифікованому вигляді методика може бути використана в освітньому процесі осіб із іншими ПФП.

Перспективи подальших розвідок. У подальшому необхідно модифікувати евристично-синергетичну медико-психолого-педагогічну методику стимулювання гіперкомпенсації порушень для використання її в освітньому процесі осіб зі складними дефектами, порушеннями мовлення та іншими ПФП.

Література

1. Анохин, П. К. (1975). Очерки по физиологии функциональных систем. Москва: Медицина (Anokhin, P. K. (1975). Features on physiology of the functional systems. Moscow: Medicine).

2. Выготский, Л. С. (2003). Основы дефектологи. Санкт-Петербург: Лань (Vyhotskii, L. S. (2003) Foundations of defectology. Saint Petersburg: Fallow deer ).

3. Золотарьова, Т. В. (2010). Кореляція вертикальних процесів у системах «особистість» і «дефект» у дітей із психофізичними порушеннями. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 8, 128-150 (Zolotariova, Т. V. (2010). Correlation of vertical processes in systems "personality" and "defect" of children with psychophysical disorders. Pedagogical sciences: theory, hbtory, innovative technologies, 8, 128-150).

4. Золотарьова, Т. В. (2016). Пізнавально-творча самореалізація молодших школярів із ДЦП і стан сформованості їх емоцій, волі, інтересів, потреб, цілей, мотивів і мотивації.

Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, 8, 241-263 (Zolotariova, Т. V. (2016) Cognitive-creative self-realization of pupils of junior forms with child's cerebral palsy and level of development of their emotions, will, interests, necessities, aims, motives and motivations. Pedagogical sciences: theory, hbtory, innovative technologies, 8, 241-263).

5. Золотарьова, Т. В. (2011). Синергетичні методи корекційної педагогіки. Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова, 19, 73-77 (Zolotariova, Т. V. (2011). Synergetic methods of correctional pedagogics. Scientific magazine of NPU named after M. P. Dragomanov, 19, 73-77).

6. Золотарьова, Т. В. (2015). Характеристика дисипативних функціональних структур, які виникають у системах «особистість» і «дефект». Актуальні питання корекційної освіти (педагогічні науки): 5, т. 2, 117-132 (Zolotariova, Т. V. (2015). Characteristic of dissipative functional structures, which arise in systems "personality" and "defect". Actual problems of the correctional education (pedagogic sciences): in 5 vol, vol. 2, 117-132).

7. Макаренко, А. С. (1984). Педагогические сочинения: в 8-ми т., 3 т. Москва: Педагогика (Makarenko, A. S. (1984). The pedagogical works in eight volumes, 3 v. Moscow: Pedagogics).

8. Хуторской, А. В. (2003). Дидактическая эвристика. Теория и технология креативного обучения. Москва: МГУ (Hutorskoi, A. V. (2003). Didactic heuristic. Theory and technology of the creative teaching. Moscow: MSU).

9. Цикин, В. А., Брижатый, А. В. (2005). Синергетика и образование: новые подходы. Сумы: СумГПУ (Tsikin, V. A., Brizhatyi, А. В. (2005). Synergetics and education: new approaches. Sumy: SumSPU).

Размещено на Allbest.ru