Евристичне навчання: сутність і змістові характеристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Евристичне навчання: сутність і змістові характеристики

Крівшенко Ліна Миколаївна

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Реформування професійної освіти в Україні зорієнтоване на підготовку фахівців-самореалізаторів з високим рівнем чітко визначених фахових умінь і здібностей, здатних оперативно вирішувати проблеми й постійно створювати якісні освітні продукти, реалізовувати нові освітні стратегії на практиці. Тому нагальною стала потреба використання інноваційних технологій навчання, серед яких, на нашу думку, пріоритетним є евристичне навчання та його провідна складова - евристичний навчальний діалог, що поєднує в собі плідну співпрацю й евристичну діалогову взаємодію викладача й студента. Однак, не зважаючи на наявність новітніх евристичних технологій навчання, спрямованих на підготовку вищеозначеного фахівця-самореалізатора, викладачі вишів і вчителі шкіл не готові до їх застосування. Це пояснюється повільним освоєнням цих технологій педагогічними працівниками [7, с. 198].

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Проведений нами аналіз наукових праць показав, що існує велика низка досліджень, присвячених різним аспектам евристики. Так філософи Р. Абдаєв, В. Андрущенко, В. Баранський та ін. висвітлюють роль евристики в науковому пізнанні та становленні людини - суб'єкта власної життєдіяльності. Теоретичні засади евристичного навчання з точки зору психології та педагогіки представлено у працях А. Короля, В. Соколова, А. Хуторського. Спеціальні розділи евристики як методології формування діяльності розглядаються В. Андреєвим, Г. Альтшулером, М. Бурдою, Ю. Колягіним, Ю. Кулюткіним, М. Лазарєвим, В. Лозовою, Д. Пойя, І. Проценко, О. Пєхотою, Г. Саранцевим, О. Скафою, Л. Фрідманом та іншими.

Мета статті - висвітлити основні теоретичні засади сутності й основних характеристик евристичного навчання.

Здійснити аналіз наукових поглядів з означеної проблеми.

Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасній зарубіжній і вітчизняній педагогіці склалася парадигма інноваційного евристичного навчання, в основу якої покладено дослідження К. Роджерса й А. Маслоу, а також ряду наукових шкіл евристичного навчання. Так, школа А. Маслоу досліджує проблеми сутності й умов творчої самоактуалізації та самореалізації особистості. Науковцями школи В. Андреєва розроблено концепцію педагогіки творчості, її закономірностей, принципів, умов, методів. Школою В. Пушкіна евристика розглядається як наука про творче мислення. Науковою школою евристичного навчання С. Сисоєвої розглядаються питання методології та пізнавально-творчої діяльності. Теорія і практика формування творчої особистості досліджується науковою школою евристичного навчання В. Алфімова. У школі М. Лазарєва досліджується сутність і методи творчої педагогічної діяльності. Методи проблемного і дослідницького навчання у школі В. Лозової. Проектна технологія в освітньому процесі досліджується школою О. Пєхоти. Креативне навчання і створення педагогічних умов для розвитку креативної особистості вивчається у школі В. Сологуба. В основу наукової школи А. Хуторського покладено дослідження теорії і методики евристичного навчання як альтернативи традиційній освіті. освіта евристичний самореалізатор

У перекладі з грецької термін "евристика" походить від грецького heurisko (еврика) - "відкриваю", "відшукую", "знаходжу". У науці поняття "евристика", "евристичне навчання" пов'язують у першу чергу із Сократівською бесідою. Сократ за допомогою особливих запитань активізував і направляв мислення співрозмовника, допомагав таким способом йому самостійно підійти до розв'язання проблеми. При цьому істина відкривалася не тільки учневі, а й учителю [13]. Метод Сократа та вищеозначені поняття у різні часи розвивалися й удосконалювалися у працях видатних педагогів.

Так, поняття "евристика" як термін увів у ІІІ столітті н.е. давньогрецький математик Папп Олександрійський. Він, узагальнивши праці античних математиків, зокрема Евкліда, Апполонія й Аристотеля, об'єднав методи, що суттєво відрізнялися від логічних, і назвав їх загальним поняттям "евристика". Однак у сучасному значенні цей термін ужив чеський філософ Б. Больцано у своїй праці "Наукоучіння", назвавши її значну частину "Про мистецтво відкриття, або Евристика" [14, с. 205].

У розвиток евристики досить значимий внесок зробив дослідник різних способів і можливостей розв'язання геометричних задач Рене Декарт (1596-1650). Учений вважав, що процес розв'язання будь-якої задачі обов'язково задіює творче мислення. Декарт розширив застосований у геометрії метод на виконання будь-якого завдання шляхом зведення його спочатку до математичного, потім до виду простого алгебраїчного і, нарешті, до розв'язання одного рівняння [3, с. 245].

Французький філософ, математик, фізик, астроном, механік Ж.А. Пуанкаре, вивчаючи механізми виникнення творчих рішень, говорить про те, що правильний шлях до розв'язання обирається раптово, в результаті "наукового прозріння", якому передує тривала несвідома робота, при тому що вчений працює в тому ж напрямі [3].

Три етапи процесу творчої роботи над виконанням завдання: задум, коли людина усвідомлює, як буде виглядати виконане завдання; план, за яким воно буде виконуватись; втілення плану в життя - визначив П. Енгельмайєр у своїй праці "Теорія творчості" [3, с. 246].

У якості окремої науки евристика більш чітко виділяється у кінці ХХ століття і розглядається кількома науками з різних позицій. Так, у філософії поняття "евристика" трактується як наука про виникнення нового (суджень, ідей, способів дії) у знанні і діяльності людини [12].

Психологи розглядають евристику як спеціальний розділ науки про мислення. Психолог В. Пушкін указує на те, що евристика - це "галузь знання, яка вивчає формування нових дій у незвичайній ситуації та стає наукою тільки в тому випадку, якщо евристичні процеси, що призводять до нових дій, знайдуть своє математичне обґрунтування" [10, с. 23].

Науковці Г. Альтшулер, Г. Буш, Н. Латипов, Д. Троїцький та інші в інженерії й винахідництві ототожнюють евристику з психологією наукової творчості - процесом подолання інертності мислення та прискоренням пошуку розв'язування нестандартних задач.

У педагогіці А. Уварова трактує евристику як особливий метод ведення діалогу, навчання, що ґрунтується на системі навідних запитань, які спонукають, "підштовхують" співрозмовника до самостійного вирішення проблеми [11].

У педагогічному словнику С. Гончаренка поняття "евристика" розглядається з різних позицій: 1) спеціальні методи розв'язування задач (евристичні методи); 2) організація процесу продуктивного творчого мислення (евристична діяльність); 3) наука, яка вивчає евристичну діяльність; спеціальний розділ науки про мислення; 4) спеціальний метод навчання (сократичні бесіди) або колективне розв'язування проблем; 5) методична або методологічна наука, предметом якої є розв'язання проблем в умовах неозначеності, - спеціальний розділ науки про мислення [2].

Аналіз наукових джерел свідчить, що в різних науках під поняттям евристика розуміють різний зміст, але незаперечним є те, що евристика тісно пов'язана з творчою діяльністю і являє собою новизну, унікальність, непередбачуваність, нестандартність. Ці якості, на думку М. Гулішевської, застосовуються до поняття "творчість" як до результату творчої діяльності, а до поняття "евристика" - як прийоми, методи й засоби досягнення результату. Тому дослідниця говорить, що поняття "евристика" - це наука, за допомогою якої можна знайти джерело відкриття нових знань. Метою евристики є дослідження методів, прийомів, засобів, які можна використовувати для відкриття і конструювання власних знань. "Дізнатись, яким чином людина знаходить принципово нові розв'язки виникаючих завдань - це є предметом сучасної науки, яка називається евристика" [3, с. 244].

Розвивальні можливості в евристичному підході до навчання вбачав А. Дістервег. Стимулюючи самодіяльність учня, він сприяв відкриттю істини дітьми шляхом власних міркувань і досліджень: "Учи якомога менше. Усяка метода погана, якщо привчає учнів до простого сприйняття чи пасивності, і хороша, якщо збуджує в ньому самодіяльність" [4, с. 14].

Перше вагоме обґрунтування евристичного методу навчання здійснив англійський педагог Г. Армстронг у 1889 р. у книзі "Евристичний метод". Автор зазначає, що "евристичний метод ставить учнів у положення дослідника і дозволяє відкривати наукові факти, замість того, щоб тільки слухати про них... " [1, с. 9].

З позицій педагогіки проблему евристичної діяльності розглядав американський педагог і математик сучасної доби Д. Пойя. Учений сформулював загальні правила, що лежать в основі пошуку розв'язків, на прикладах описав структуру окремих евристичних прийомів [9]. Науковець розробив і застосував у практичній діяльності систему евристичних запитань для розв'язання математичних задач. Аналіз цієї системи дозволяє припустити, що запитання можуть бути доречними для складання завдань при вивченні різних предметів майбутніми вчителями початкових класів.

Саме поняття евристичного навчання в педагогіці використовується відносно недавно. Тому немає єдиного підходу до його визначення. У педагогіці, говорячи про евристичне навчання, мають на увазі або форму навчання (наприклад, евристична бесіда), або метод навчання (наприклад, мозковий штурм), або технологію творчого розвитку учнів. Так, наприклад, терміни "евристика", "евристичний пошук" та "евристичне навчання" були застосовані американським науковцем М. Мінскі в 1961 році в контексті "пошук" через "великий проблемний простір." [15, с. 81].

На думку А. Хуторського, мета евристичного навчання полягає в тому, щоб дати студентам (учням) можливість конструювати власний сенс, цілі і зміст освіти, а також процесу його організації, діагностики й усвідомлення, тобто творити знання, створювати освітню продукцію з усіх навчальних предметів, навчити школярів самостійно вирішувати виникаючі проблеми. Особистий досвід студента (учня) стає компонентом його освіти, а зміст навчання створюється в процесі діяльності. Окрім цього, науковець зосереджує увагу на тому, що ключовим елементом евристичного навчання є реалізація принципу евристичної освітньої ситуації, що створюється з метою активізації учнівського незнання: народження учнем особистої ідеї, схеми, твору, гіпотези, проблеми тощо. Зважаючи на те, що освітній результат в евристичному навчанні непередбачуваний, кожен студент чи учень може отримувати абсолютно різні підсумки [13, с. 271].

Варто зосередити увагу на тому, що евристична діяльність тісно пов'язана з творчою діяльністю. Однак перше поняття є значно ширшим і має ряд відмінностей. Перш за все, евристична діяльність включає в себе самі творчі процеси зі створення освітньої продукції. У цій діяльності організаційні, методологічні, психологічні та інші процеси забезпечують творчу і пізнавальну діяльність. У свою чергу пізнавальні процеси, що супроводжують творчість, є складовою евристичної діяльності. Специфічною особливістю евристичного навчання є те, що вивчення освітніх стандартів і особиста творчість студента міняються місцями. Іншими словами, студент (учень) зіставляє свою освітню продукцію з культурно-історичними досягненнями людства, закріпленими в освітніх стандартах, після її створення.

Вітчизняні й зарубіжні науковці (С. Кульневич, А. Маслоу, К. Роджерс, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, А. Хуторський та інші) вважають творчу самореалізацію особистості основою евристичного навчання, тому що теорія самореалізації визначає найважливішим чинником зростання сутнісних сил людини, її свободу і творчість. Епіцентром евристичного навчання, що зорієнтоване на провідну мету освіти - самореалізацію творчого потенціалу особистості, є її творча і самостійна діяльність. У навчальних умовах самореалізація здійснюється наступним чином: студент отримує матеріал для конструювання, але викладач не дає про нього жодних готових знань. Створивши освітній продукт (твір, малюнок, гіпотезу тощо), студент за допомогою педагога порівнює його з історичними аналогами в цій галузі. Таким чином, у результаті переосмислення власного результату у студента (учня) відбувається особистісне перетворення. Це можуть бути зміни в почуттях, досвіді, знаннях, здібностях, загальнокультурному розвитку тощо.

Основоположники гуманістичної психології і педагогіки К. Роджерс, А. Маслоу, П. Фрейре наголошували на тому, що такий процес можна здійснити успішно лише у процесі зміни парадигми передавального способу навчання на евристичний. Таким чином, парадигма гуманістично-спрямованого навчання і засади евристичного навчання відповідають основній ідеї самореалізації, самостійного створення свого життя, а значить, і створення, а не отримання із зовнішніх джерел власних знань.

На нашу думку, евристичне навчання цінне й тим, що при його впровадженні стрімко зростає не тільки студент, а й сам викладач, у якого значно поліпшуються насамперед інтелектуальні та дослідницькі здібності, підвищується інтерес до навчальної й виховної діяльності. Евристичне навчання стає пріоритетним і втілюється у формуванні знань, умінь і навичок за допомогою евристичної діалогової взаємодії.

Аналізуючи наукову літературу ми також з'ясували, що лише окремі дослідники дають визначення поняттю "евристичне навчання". Так, Л.П. Крившенко, окреслюючи евристичне навчання як окремий вид освіти, робить наступне визначення: "Евристичне - це навчання, що базується на основних принципах проблемного і розвиваючого навчання, яке передбачає успішність розвитку учня за рахунок побудови та самореалізації особистісної освітньої траєкторії в заданому освітньому просторі [8, с. 309].

Однак, на нашу думку, евристичне навчання з його принципами особистісного цілепокладання студента, вибору індивідуальної освітньої траєкторії, метапредметної основи змісту освіти, продуктивності навчання, первинності освітньої продукції учня, ситуативності, освітньої рефлексії має значні переваги над проблемним та розвивальним. На відміну від проблемного навчання метою евристичного є не передача студентам досвіду минулого, а створення ними особистого досвіду і продукції, орієнтованої на конструювання майбутнього. Стосовно проблемного навчання варто зробити акцент на тому, що воно застосовується при вивченні тих предметів, де потрібний інтелектуальний підхід. Евристичне навчання є більш універсальним. Його варто й доречно застосовувати при вивченні всіх предметів. "Евристичне навчання відрізняється від розвивального якісно новим завданням: розвитком не тільки студента, але й траєкторії його освіти, уключаючи розвиток цілей, технологій, змісту освіти, і передбачає достатнє володіння механізмами, методами і прийомами творчої діяльності, такими, як "аналіз через синтез", мозковий штурм, логічна низка евристичних запитань, методи розвитку емпіричних знань до рівня теоретичних, асоціації, порівняння, узагальнення, абстрагування, об'єктивна діагностика й оцінювання власної чи чужої роботи тощо" (Г. Чередніченко).

А. Хуторськой з позицій дидактики, визначає евристичне навчання як навчання учнів і студентів пошуку та створення нового в їхніх знаннях, уміннях, способах діяльності, особових якостях, матеріалізованих продуктах освіти. Визначаючи евристичний тип освіти, науковець зосереджує увагу на тому, що евристична освіта - це "... пошук нового, вільне відкриття світу. Освіта є відкритою, спрямованою на освоєння невідомого, а не тільки на вивчення відомого. Освітній рух повинен спиратись на базові основи, але його метою є не вивчення цих основ, а створення нового. Освіта - суть творіння, а не присвоєння. Тому, вивчаючи минуле, вона створює майбутнє. Через особистісну діяльність в історичному часі людина стає учасником культурно-історичних процесів людства. Евристична освіта не може бути невільною, тому що відкривати особистість може лише у стані відкритості. Вільна та відкрита освіта, у свою чергу, може бути тільки евристичною, оскільки тільки в цьому випадку можна уникнути заданості" [13, с. 73-74].

Е. Кокарєва у своїх дослідженнях виокремлює евристичне навчання з позицій творчого саморозвитку майбутніх педагогів. За визначенням дослідниці, евристичне навчання - це основна складова евристичної діяльності, тип навчання, націлений на розвиток особистісних якостей студентів, що забезпечує пошук і створення ними нових навчальних продуктів та уможливлюється завдяки спрямуванню наставника, керівна позиція якого є завуальованою [5, с. 9].

А. Король вважає, що з філософсько-методологічних позицій, - евристичне навчання являє собою процес учнівського евристичного запитування на кожному етапі його індивідуального освітнього шляху. Дослідник визначає основою евристичного навчання діалог, в якому учням надається перевага щодо постановки запитань з визначеної теми. Здійснюється це наступним чином. Педагог, визначивши ключове запитання за темою уроку, пропонує школярам знайти відповідь на нього, ставлячи свої запитання до вчителя, однокласників тощо в такій послідовності: Що?, Як?, Чому? Однак, якщо послідовність буде порушена, то вчитель або однокласник поставить зустрічне запитання. Науковець пропонує й дещо інший варіант такої діяльності. Учням подають проблему уроку та пропонують ключові слова, дізнатися значення яких школяр може, застосовуючи власні запитання. Для цього вчитель організує запитувально-відповідні ситуації. Запитання учнів оцінюються як продукти їхньої діяльності [6, с. 240] . Однак, на нашу думку, запропонована А. Королем модель евристичного навчання є дещо недосконалою, оскільки в ній немає самої технології навчання учнів правильній постановці запитань.

Аналіз наукових джерел показав, що існує низка різних підходів до визначення поняття "евристичне навчання". Однак, це поняття пов'язане з пізнавально-творчою діяльністю вчителя й учня, що націлена на відкриття нових знань, побудову власної освітньої траєкторії, творчу самореалізацією особистості та створення нею власних матеріалізованих освітніх продуктів.

Беручи до уваги вище означені визначення та спираючись філософсько-методологічні, психолого-педагогічні дослідження

В. Андрєєва, А. Хуторського, А. Короля та ін., у проведеному дослідженні ми виходимо з того, що евристичне навчання має бути визначено на таких філософсько-педагогічних підставах (методологічних, цільових, змістових, суто технологічних, пов'язаних з формуванням креативних умінь своїх суб'єктів) : а) як завершена система інноваційної освіти, що має певну мету, пов'язану з реалізацією мети національної освіти; б) як система пізнавально-творчих технологій, що забезпечують реалізацію поставленої вище мети; в) як спосіб і умова формування гармонійної, вільної та креативної особистості.

Таким чином, евристичне навчання можна розглядати як такий тип навчання, у якому пріоритетною є пізнавально-творча діяльність суб'єктів навчально-виховного процесу, що має на меті їх розвиток і самореалізацію творчого потенціалу та об'єднує в собі певні пізнавально-творчі технології навчання, що спираються на інтерактивну (діалогову) взаємодію, результатом якої є створення освітніх продуктів з певними критеріально-діагностичними характеристиками.

Висновок та перспективи подальших розвідок напряму

Розглянувши різні точки зору щодо визначення поняття "евристика" ми виявили, що це - наука про творчість; наука, яка вивчає специфіку творчої діяльності; наука, за допомогою якої можна знайти джерело нових знань; спеціальний розділ психології про мислення; метод навчання; метод ведення діалогу; сукупність прийомів для пошуку способів та розв'язування задач, виконання теоретичних досліджень, конструювання моделей; метод відкриття нового; процес пошуку нового продукту діяльності; навчання, що ґрунтується на системі навідних запитань, які спонукають, "підштовхують" співрозмовника до самостійного вирішення проблеми.

У свою чергу, евристичне навчання - це основна складова евристичної діяльності, тип навчання; навчання пошуку та створення нового в знаннях, уміннях, способах діяльності, особових якостях, матеріалізованих продуктах освіти; навчання, яке передбачає успішність розвитку учня за рахунок побудови та самореалізації особистісної освітньої траєкторії в заданому освітньому просторі; процес учнівського запитування на кожному етапі його індивідуального освітнього шляху; навчання, в якому пріоритетною є пізнавально-творча діяльність суб'єктів навчально-виховного процесу.

З'ясувавши сутність і основні змістові характеристики евристичного навчання, ми дійшли висновку, що саме евристичне навчання є тим потужним механізмом, що здатний сформувати майбутнього вчителя-самореалізатора з чітко означеними професійними вміннями. Фахівця, здатного приймати рішення у складних і часто непередбачуваних у педагогічній діяльності ситуаціях, швидко знаходити шляхи розв'язання складних завдань, спроможного постійно створювати якісні освітні продукти.

Наші подальші розвідки будуть стосуватися провідної складової евристичного навчання - евристичного навчального діалогу в професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів.

Список джерел