Модернізація сфери освіти та науки як об'єкта державного управління: конкурентні переваги для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОДЕРНІЗАЦІЯ СФЕРИ ОСВІТИ ТА НАУКИ ЯК ОБ'ЄКТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: КОНКУРЕНТНІ ПЕРЕВАГИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Валерій Воротін

Анотація

Ключові слова: освіта та наука, модифікація та модернізація, суспільство та економіка знань, механізми та інструменти державного управління.

Ключевые слова: образование и наука, модификация и модернизация, общество и экономика знаний, механизмы и инструменты государственного управления.

Keywords: education and science, modification and modernization, society and knowledge economy, mechanisms and tools of public administration.

Питання визначення суті та основних рис сучасного стану економіки з різним рівнем розвитку ринкових відносин є досить дискусійним, але незважаючи на відсутність єдності у розгляді проблеми світовою наукою, можна констатувати, що ефективна ринкова економіка початку третього тисячоліття заснована на знаннях, освіті, інформації, інноваціях, які матеріалізуються у вигляді нових високоефективних наукомістких технологій і продуктів. Економіка знань не оперує лише знаннями і не заміщує ними реальне виробництво, вона є якісно новою системою їх використання та впровадження у господарську діяльність.

Згідно з філософією Аристотеля, кожний окремий клас елементів природи та суспільства має певні природні властивості, індивідуальність або сутність. Характерною особливістю теорії пізнання за Аристотелем є те, що фундаментальним вважається наближене знання принципів, тобто сутності речей, а не знання емпіричних фактів. Емпіричні факти необхідно пояснювати на основі принципів, що висвітлюють факти із середини. На нашу думку, це стосується людини та суспільства, і окремих його частин - економіки, інформації, науки, освіти, управління, політики тощо.

Відомий швейцарський політеконом Генріх Бортіс зазначив у своїй книзі, що мета Кейнсіанського соціального лібералізму полягає не в створені ідеального суспільства, а у розбудові таких соціальних умов, щоб усі «соціальні індивідууми» могли мати гідний рівень життя. Це є одним із головних завдань держави. І дуже добре відомо, наскільки це далеко від того, що ми маємо зараз [1, с. 8-9].

Аналіз сутності парадигм «суспільство знань», «економіка знань» потребує їх розгляду у взаємозв'язку із сучасними економічними концепціями, які здійснили свій внесок у формування нової теорії економіки, заснованої на знаннях, і розкривають її різні аспекти. Тому з точки зору системного підходу, економіка знань формується на базі синтезу ключових сучасних теорій інформаційно-технократичної та гуманістичної спрямованості.

Саму категорію «економіка знань» впровадив у науковий вжиток австро- американський вчений Фріц Махлуп. Пізніше П. Друкер визначив нове знання як головний економічний ресурс. При цьому, на його думку, саме нова економіка є «економікою знань», сфера виробництва і розповсюдження інформації - «індустрія знань», а все суспільство - це «суспільство знань». Тобто не старі фактори виробництва, а виключно знання створюють сьогодні продуктивність і є підґрунтям для економічного зростання.

Лише декілька сторіч тому Ж. Б. Сей визначив три основні фактори, які протягом віків були основою процесу виробництва в людському суспільстві - земля, капітал, праця. Дж. Б. Кларк додав до цього переліку четвертий фактор - підприємницькі здібності. Проте вже у другій половині ХХ ст., з початком формування постіндустріальних суспільств, економічні системи визнали необхідність використання в процесі свого розвитку, окрім названих, ще одного фактору - інформації. Реалії ж сьогодення на перше місце серед детермінуючих чинників економічного зростання виводять не тільки інформацію, а й знання. Поясненням цього може слугувати той факт, що з плином часу інформація, як фактор виробництва, все більше починає трансформуватися в знання, оскільки в сьогоднішньому світі інформації нагромаджено стільки, що людина фізично не здатна її обробити. Якщо ж суб'єкти господарювання витрачатимуть на освоєння інформації надто багато часу, вони не зможуть реалізувати власні ідеї швидше за конкурентів. Тому й виникає необхідність у володінні саме знаннями. Відтак, починаючи з другої половини ХХ ст. роль знань і заснованої на їх основі економіки зростає особливо швидкими темпами.

За словами Е. Тоффлера, знання - це те, на чому заснована вся економічна система. На перший погляд, це невидимий ресурс, він не відображається на балансах підприємств, але він проявляється у синергетичному ефекті від найбільш ефективного використання таких ресурсів, як земля, капітал, праця.

Більшість авторів, розглядаючи сучасну економіку, аналізують окремі особливості її формування, деякі риси та прояви економічної системи. Так, в рамках теорії інформаційної економіки досліджується вплив сучасних електронно-цифрових технологій на зміни в економічному середовищі. У теорії глобальної мережевої економіки головний акцент зміщується на формування економічних взаємозв'язків, особливості яких обумовлюються розвитком нових технологій і швидкістю розповсюдження інформації. При цьому досить опосередковано висвітлено роль освіти та науки у довгостроковому економічному розвитку. Економіка знань, як нова форма економічних відносин, інтегрує в себе основні існуючі на цей час концепції сучасної економіки.

Тобто в широкому розумінні, економіка знань виступає як інноваційна економіка, оскільки тільки знання можуть бути основою для формування потреби та втілення у життя нововведень; як постіндустріальна економіка, однією з головних рис якої є збільшення питомої ваги сфери послуг у матеріальному виробництві; як інформаційна і глобальна мережева економіка, де знання, втілені в інформацію, є головним чинником виробництва.

Метою статті є аналіз основних напрямів формування нової парадигми суспільства знань і економіки знань, дослідження та розкриття напрямів і процесу модернізації сфери освіти та науки як об'єкта державного управління в Україні.

Зазначимо, що економіка знань для України - це шанс і один з головних інструментів інноваційного прогресу та основний шлях до поєднання існуючих культурних традицій і наявного гуманітарного потенціалу зі світовими економічними вимогами.

Сама економіка знань, як нова парадигма, складається з: доступної, якісної і безперервної освіти населення на основі нових наукових знань; економічних стимулів та інституційного аспекту, що заохочують до ефективного використання національних і глобальних знань в усіх секторах економіки; ефективної інноваційної системи, що об'єднує в єдиний комплекс економіку, наукові, академічні та дослідницькі центри; інфраструктури, яка з'єднує елементи інноваційної системи між собою та із зовнішнім середовищем; держави як ініціатора та координатора процесів розбудови економіки на основі нових знань.

Саме виробництво знань на сьогодні виступає основним джерелом зростання економіки в розвинених країнах. Підтвердженням цього може слугувати той факт, що 90 % вчених та інженерів, які працювали за всю історію розвитку людства, - наші сучасники, а серед усього обсягу знань 90 % створені за останні три десятиліття. За часткою високотехнологічних секторів у ВВП список найбільш передових країн світу очолює Республіка Корея, потім йдуть Швеція, Швейцарія, Німеччина, Японія, США. При цьому, за обсягом виробництва високотехнологічної продукції країни ЄС помітно випереджають США.

Одним із поширених у світовій практиці показників постіндустріального розвитку країн є інвестиції в економіку знань. Лідируючі позиції серед країн ОЕСР за інвестиціями у знання посідають США (6,6 % ВВП), за ними йдуть Японія (5,0 %) і країни ЄС (3,8 %). У Китаї економіка знань офіційно визнана державною стратегією. Її гасло: «Основа економіки знань - освіта».

У розвинених країнах 25 % трудових ресурсів сьогодні зайнято у сфері науки та високих технологій. У США 8 % населення створюють понад 20 % ВВП, а країна витрачає на НДДКР близько 40 % від загальносвітових витрат, близько 66 % працюючих сьогодні мають вищу або незакінчену вищу освіту (адміністрація має намір за життя нинішнього покоління довести цей показник до 90 %). Політика розвитку людського інтелектуального капіталу на сьогодні стає однією з головних складових стратегії конкурентоспроможності тієї чи іншої країни при формуванні економіки, що базується на знаннях. економіка знання населення гуманістичний

Одна із найзначніших конкурентних переваг України на шляху до розбудови економіки знань - високий рівень освіченості її громадян. Так, 45 % української робочої сили мають вищу освіту, і за цим показником Україна посідає п'яте місце серед європейських країн.

Україна володіє високорозвиненим науковим потенціалом, який спроможний ефективно розв'язувати актуальні проблеми суспільного розвитку та вирішувати сучасні інноваційні завдання. Інтелектуальний потенціал України, незважаючи на негативні наслідки соціально-економічних трансформацій, які мали місце до середини 90-х років минулого сторіччя, й дотепер лишається досить потужним.

На нашу думку, щоб змінити становище та не відстати від загального європейського вектору руху, що набирає швидкість, в якому країни з різним рівнем розвитку ринкових відносин відправляються в майбутнє, де суспільством стануть керувати закони економіки та суспільства знань, всім лідерам нації доцільно, перш за все, спрямувати свої зусилля на консолідацію людей та формування середовища для розвитку економіки та суспільства знань. Таким чином, економіка та суспільство знань можуть бути представлені як нова парадигма економічної теорії та теорії державного управління на сучасному етапі розвитку суспільства.

За сучасних умов державотворення в Україні, найбільш актуальними є питання формування простору освіти та науки як складової забезпечення розвитку національного потенціалу в багатьох сферах суспільних відносин.

Сьогодні в Україні склалися вкрай несприятливі обставини щодо відтворення, розвитку та управління людським капіталом, функціонування всієї системи освіти та науки, фінансування та подальшого зростання. Серед них: недостатність інвестування в розвиток людського капіталу; диспропорції у розвитку сучасної системи освіти; невідповідність структури підготовки кваліфікованих кадрів потребам ринку праці; поглиблення освітньої міграції; відставання у забезпеченні економіки висококваліфікованими фахівцями; зниження кількісних параметрів використання наукового потенціалу; низька частка інноваційних підприємств; відсутність належного рівня інвестування економіки.

Слід відзначити, що за останні 15-20 років суттєво поглибився розрив між потребами вітчизняного ринку праці та загальною системою підготовки кадрів, що призвело до зростаючих диспропорцій між системою освіти в Україні та потребами економіки і суспільства. За даними Всесвітнього економічного форуму, в 2016 р. за Індексом глобальної конкурентоспроможності Україна з 67-го місця перейшла на 79 позицію з 140 проіндексованих країн світу, та за Індексом людського капіталу - на 26 позицію зі 130 країн.

Відбувається скорочення та погіршення якості освітніх послуг у країні, що справляє дестабілізуючий вплив на національну господарчу систему; складне становище щодо фінансування професійно-технічної освіти, вищої освіти, стипендіального забезпечення студентів, державної підтримки учасників бойових дій та їх дітей і, особливо, фінансування вітчизняної науки.

Середньостроковим планом пріоритетних дій Уряду України до 2020 року визначено напрями формування нової системи управління та фінансування освіти та науки, створення відповідних умов для подальшого прогресивного функціонування науки та освіти як системи. Українські науковці об'єднаними зусиллями під час обговорення на наукових конференціях, на засіданнях круглих столів, на форумах, громадських і Парламентських слуханнях обговорювали питання подальшого розвитку освіти та науки в Україні, доводили свої думки і погляди до відповідних управлінських інституцій, формулювали висновки і доносили їх до наукової та освітньої сфер суспільства.

Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», оновлений перелік галузей знань і спеціальностей, за якими буде здійснюватися підготовка здобувачів вищої освіти, внесли відповідні корективи в організацію діяльності наукових інституцій та закладів вищої освіти, що не залишилося поза увагою наукової громадськості України. Зокрема, під час участі автора в наукових дослідженнях, дискусіях, громадських обговореннях презентованого Міністерством освіти та науки України проекту Концепції розвитку освіти на період 2015 - 2025 років засвідчено і підтверджено твердження Концепції про те, що впродовж усього періоду існування незалежної України в системі освіти накопичувалися численні проблеми системного характеру, без вирішення яких проблематично говорити про будь-які позитивні зрушення у перспективному прогресивному утвердженні розвитку України як самостійної, незалежної держави. Певні зрушення у реформуванні освітньої системи дають надію на досягнення позитивних результатів.

Необхідно відмітити, що Кабінет Міністрів України ухвалив концепцію «Нової української школи», яка передбачає створити умови підготовки конкурентоспроможних випускників шкіл. Концепція «Нової української школи», як відомо, передбачає перехід на 12-річне навчання, починаючи з 2018 року. Усі складові Концепції стали об'єктом дослідження провідних науковців України, зокрема, Інституту законодавства Верховної Ради України під час проведення цілого ряду круглих столів саме з цього напряму.

Важливо, що залишається найбільш дискусійним питання переходу на 12-річну систему навчання у школах. Проте можна відзначити, що наукова думка зосереджена не на визначенні терміну навчання у школі, а на цінностях, змісті, сенсі, зацікавленості молоді у навчанні. На думку науковців, експертів сама дискусія про перехід чи неперехід на нову систему освіти втрачає сенс, якщо провести неупереджене дослідження умов виходу вперше на ринок праці випускників сучасної школи в Україні. Так, на сьогоднішній день усі пострадянські країни, крім України, Білорусії та Росії перейшли на 12-річний термін навчання; перехід на 12-річний термін навчання посилює схожість вітчизняної шкільної освіти з європейською моделлю; перехід значно розвантажить шкільну програму в старшій школі, дозволить ввести профільну освіту, що значною мірою полегшить вступ випускників шкіл до вищої школи; випускники сучасних шкіл дуже часто виявляють бажання вступити на навчання в європейські вищі навчальні заклади, проте після 11-річного навчання неспроможні цього зробити, оскільки їм ще не виповнилося 18 років і вони не опанували певну кількість годин з різних предметів.

Але попри усі аргументи щодо низької якості освіти в України та брак дійсно кваліфікованої праці, що викликає суттєве недоотримання валового внутрішнього продукту та загострення соціальної напруги в країні, за результатами опитування Фонду Демократичної ініціативи ім. Ілька Кучерева, 70 % батьків і 68 % педагогів влітку 2017 року висловились проти 12-річної системи освіти у школі.

Сьогодні актуальність реформування вищої школи в Україні знаходиться у центрі наукових досліджень та фахових диспутів науковців, студентів, магістрів вищих закладів в Україні тощо.

Відзначимо, що науковцями Інституту законодавства Верховної Ради України, Національного інституту стратегічних досліджень проводилися дослідження та здійснювалися експертизи законодавчих актів і інституційних ініціатив з питань реформування вищої освіти. Зокрема, Інститутом законодавства Верховної Ради України протягом останнього часу неодноразово проводилися засідання круглих столів щодо реформування системи освіти та науки в Україні.

Недосконалість нового Закону України «Про вищу освіту», відсутність професійних освітніх експертів, незалежного освітнього консалтингу, належної співпраці освітніх експертів, Міністерства освіти і науки та Уряду України призводять до того, що не формується єдине бачення шляхів підвищення якості вищої освіти в Україні.

Один із пріоритетних напрямів діяльності сфери освіти і науки, який було визначено Урядом України - модернізація професійно-технічної освіти. На нашу думку, найбільш актуальними питаннями в цьому напрямі є питання фінансування та власності. Внаслідок внесення поспішних змін до бюджетного законодавства з 1 січня 2016 року із 817 професійно-технічних навчальних закладів 722 переведено на фінансування з місцевих бюджетів, а саме, на рівень областей та міст обласного значення, зокрема, малих міст обласного значення. Практично відбулася необдумана передача науково-технічної освіти на місцевий рівень - без алгоритмів, без інструментів, без стратегічного розуміння місця та впливу держави на цю галузь. Як результат, це потребувало громадних зусиль Комітету ВРУ з питань науки та освіти, Міністерства освіти та науки України, аби практично врятувати галузь професійно-технічної освіти, особливо після приїзду під Верховну Раду України людей зі всієї країни.

Слід відзначити, що оскільки не в усіх бюджетах були кошти, 50 професійно-технічних навчальних закладів не фінансувалися взагалі. Урядом було виділено стабілізаційну дотацію 500 мільйонів гривень, що дало змогу вирівняти ситуацію, але за підрахунками на сьогодні не вистачає 1,2 млрд. грн. Підтримуємо чітку позицію Міністра освіти та науки України Л. Гриневич, що фінансування професійно-технічної освіти не може бути лише за кошти місцевих бюджетів, але місцеві бюджети все-таки у процесі надходження додаткового фінансування зобов'язані спрямовувати кошти на цей напрям освіти. Не може бути такого, що деякі місцеві ради тримають кошти своїх місцевих бюджетів на депозитах, але не покривають фінансування професійно-технічної освіти, а обласні державні адміністрації після отримання коштів з резервного фонду не профінансували проблемні малі міста обласного значення та витратили їх на всі ПТНЗ, зокрема на ті, де є необхідні надходження з бюджету [2].

Важлива проблема цього напряму освіти - регіональне та галузеве замовлення, що може покриватися за додаткові кошти бюджетів різних рівнів, великих роботодавців і платників податків.

На сьогодні впроваджується нова - трирівнева модель фінансування професійно- технічної освіти, яка прописана у проекті нового Закону «Про професійну освіту», що передбачає такі джерела фінансування:

1. Освітня субвенція з державного бюджету на здобуття учнями системи професійно- технічної освіти повної загальної середньої освіти, а також відповідна державна програма фінансування здобуття професійної освіти за професіями загальнодержавного значення;

2. Місцеві бюджети, які фінансуватимуть підготовку кадрів для своїх регіональних ринків праці (обласні центри та міста з населенням не менше 200 тисяч жителів);

3. Кошти роботодавців, так зване галузеве замовлення.

Відзначимо, що нова модель потребує значної зміни пріоритетів розвитку ПТНЗ і зміни всіх компонентів формування нової системи такої освіти, оскільки цього вимагає сучасний ринок праці, нові стандарти та умови ринку в Україні. Слід підтримати позицію Комітету ВРУ з питань науки та освіти, який провів багато нарад, зустрічей, на яких обговорювалися напрями збереження навчальних закладів за нинішніх умов і забезпечення збереження їх матеріальної та кадрової бази. В цілому, економіка країни потребує більше випускників професійно-технічних навчальних закладів, коледжів і технікумів, ніж випускників вищих навчальних закладів. За структурою бюджетних видатків держава більшою мірою фінансує заклади вищої освіти, ніж професійно-технічні та вищі навчальні заклади I--II рівнів акредитації. Необхідно розробити національну програму підвищення престижності професійно-технічної освіти, яка врахує об'єктивні обставини розвитку національної економіки та надвисокий попит серед молоді на вищу освіту, ніж освіту, що надається в професійно-технічних навчальних закладах, технікумах і коледжах, і суттєво підвищить престиж навчання в таких спеціалізованих закладах освіти.

Як вияв реальної демократії у реформуванні вищої освіти, було створення, як передбачено Законом України «Про вищу освіту» ще у 2014 році, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти - НАЗЯВО. Кабінет Міністрів України 27 липня 2016 року вніс зміни до статуту, затвердив персональний склад, визначив граничну чисельність та штатний розпис. До повноважень НАЗЯВО входить формування вимог до системи забезпечення якості вищої освіти, розробка положення про акредитацію освітніх програм, проведення ліцензійної експертизи щодо можливості видачі ліцензії на впровадження освітньої діяльності у сфері вищої освіти, присвоєння певних статусів вищим навчальним закладам, контроль за процесом захисту дисертацій.

Безперечно, у реформуванні функціонування системи вищої освіти України зроблено чимало: імплементовано новий Закон України «Про вищу освіту», змінено процедуру вступу до вищих навчальних закладів на прозору, автоматизовану процедуру; затверджено новий перелік галузей знань і спеціальностей, що наближає їх перелік до міжнародних класифікацій; скасовано типові штатні розписи, що забезпечує принцип університетської кадрової автономії; університетам дозволено самостійно формувати навчальні програми; створено умови для інтенсивнішої міжнародної співпраці в межах «Положення про академічну мобільність» та спрощення процедури визнання іноземних дипломів (нострифікації).

Відмітимо, що приєднання до «Горизонту 2020» відкрило для студентів і науково- педагогічних працівників добрі можливості вивчення міжнародного досвіду. Ключовим завданням стало оновлення змісту освіти: обрані за конкурсом члени науково- методичних комісій мають розробляти нові стандарти, стандарти нового покоління, без адміністративних вказівок для університетів, які предмети і в якому порядку мають вивчати студенти. Очікуються кардинальні зміни фінансування вищої освіти, зменшується кількість вищих навчальних закладів; посилюється боротьба за академічну доброчесність, проти плагіату, запускається за підтримки Посольства США в Україні «Проект сприяння академічній доброчесності в Україні». На разі стоїть питання про зовнішнє оцінювання знань абітурієнтів при вступі до магістратури. В цілому ці реформаторські кроки у галузі вищої освіти супроводжувалися і супроводжуються науковими дослідженнями науковців-економістів, критичним аналізом і оцінками шляхів реформування та підвищення якості вищої освіти.

Зазначимо, що з 2017 року проведена кардинальна зміна фінансування вітчизняної сфери освіти та передбачено новий механізм фінансування загальноосвітніх навчальних закладів. За рахунок освітньої субвенції передбачається фінансування заробітної плати педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно- технічних навчальних закладів в частині надання повної загальної середньої освіти. Всі ці витрати, пов'язані з утриманням загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі й оплата праці господарського та навчально-допоміжного персоналу, мають здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів. Для забезпечення фінансування переданих видатків на утримання загальноосвітніх навчальних закладів і медичних закладів Законом України «Про Державний бюджет України на 2017» була передбачена додаткова дотація в обсязі 14,9 млрд. грн. для обласних і районних бюджетів та бюджетів об'єднаних територіальних громад. З 1 січня 2017 р. здійснено підвищення посадових окладів працівників першого тарифного розряду, відповідно й посадових окладів працівників всіх інших тарифних розрядів і підвищення на 2 тарифні розряди посадових окладів педагогічних працівників, оплата праці яких здійснюється за рахунок освітньої субвенції. Для працівників інших навчальних закладів таке підвищення має здійснитися з 1 вересня 2017 р. Така тенденція буде зберігатися й у 2018 році.

Щодо фінансування вищої освіти, то законом «Про Державний бюджет на 2017 р.» було передбачено 20507,3 млн грн, але обсяг видатків на оплату комунальних послуг та енергоносіїв взмозі покрити не більше 40 відсотків необхідної потреби вищих навчальних закладів, що загрожує зривом навчального процесу через недотримання температурного режиму та необхідності продовження канікул. За даними Міністерства освіти та науки, додаткові потреби у бюджетних асигнуваннях для оплати комунальних послуг і енергоносіїв складають 968,9 млн грн. Така ситуація врахована в бюджеті на 2018 р.

Починаючи з 2017 року кардинально було змінено систему виплат академічних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів. Це здійснювалося за окремою бюджетною програмою, на що було передбачено 3985,7 млн грн, що в цілому дало змогу в поточному році значно підвищити стипендії: для студентів вищих навчальних закладів I- II івнів акредитації - 830 гривень на місяць, що на 33,4 % більше у порівнянні з 2016 р., і по гостродефіцитним спеціальностям - 1056 гривень, що на 54,3 % більше ніж у 2016 р.; для студентів вищих начальних закладів III-IV рівнів акредитації - 1100 гривень на місяць, що на 33,4 % більше у порівнянні з 2016 р., і по гостродефіцитним спеціальностям - 1400 гривень, що на 54,3 % більше ніж у 2016 р.

Змінено підходи до надання стипендій без залежності від середнього балу, відповідно до рейтингу успішності, що буде складатися на підставі об'єднаних і прозорих характеристик, із можливістю підвищення на 45,5 %.

Слід відмітити, що згідно загальної тенденції поступового збільшення фінансування освіти на наступний 2018 рік, наукова сфера має серйозні резерви в цьому напрямі.

Відзначимо, що сучасні зусилля науковців економістів і управлінців у поточному році були спрямовані на нарощення національного інтелектуального потенціалу, вивчення та впровадження іноземного наукового досвіду в інноваційній розвиток України, системне сприяння об'єднанню зусиль влади, науки, інвесторів, представників підприємницької діяльності і бізнесу для інноваційного розвитку України.

Наприклад, члени Спілки економістів України, зокрема, секції освіти та науки проводили дослідження як у державних, так і в приватних організаціях [3]. Державний сектор науки представлений науковцями Національної академії наук України, галузевими академіями наук, науково-дослідними підрозділами університетів, Інститутом законодавства Верховної Ради України, дослідними підрозділами окремих міністерств, провів суттєві дослідження сучасного стану сфери освіти та науки і напрямів її модифікації. Було проаналізовано основні напрями формування нової парадигми суспільства знань і економіки знань та процес модернізації сфери освіти та науки як об'єкта державного управління в Україні.

Висновок. Можемо зробити висновок, що базовий економічний науковий потенціал наукових державних, приватних і громадських організацій в умовах відносно стабільного розвитку та уваги влади, на жаль, залишається на неналежному рівні, що пояснюється багатьма перешкоджаючими чинниками, до яких, насамперед, можна віднести: незадовільний рівень фінансування; низький рівень матеріально-технічної бази наукових досліджень; незадовільний і недосконалий попит на результати наукових досліджень, в тому числі, дисертаційні розробки; надмірне завантаження науково-педагогічних кадрів університетів викладацькою роботою, чим обумовлено недостатній рівень і ефективність науки вищих закладів освіти; вкрай недосконала нормативно-правова та організаційна база функціонування наукових установ і підрозділів; майже повна відсутність об'єктивних критеріїв оцінки результатів діяльності науковців. Як наслідок, низький рівень престижу наукової роботи, відтік талановитих вчених, особливо молоді, за кордон і критичне відношення наукової спільноти до стратегічних перспектив підвищення ефективності наукової діяльності.

Список використаних джерел

1. Генріх Бортіс. Інституції, поведінка, та економічна теорія. Внесок до класико- кейнсіанської політичної економії / Генріх Бортіс. - К, 2007. - 560 с.

2. Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення : матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 1 червня 2016 року // Верховна Рада України, Комітет з питань науки і освіти. - К. : Парлам. вид-во, 2016. - 320 с.

3. Воротіна Л. І. Звіт про діяльність Спілки економістів України за 2016 рік / Л. І. Воротіна та ін. - К., 2017. - С. 270.

Размещено на Allbest.ru