Поняття "духовність", "моральність", "релігійність" у контексті духовного розвитку дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття “духовність”, “моральність”, “релігійність” у контексті духовного розвитку дітей дошкільного віку

Віолета Городиська, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти

Романна Мацелюх, спеціаліст соціально-гуманітарного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

У статті аналізується сутність понять “духовність”, “моральність” “релігійність”, висвітлюється розуміння релігійності у сучасних дошкільних навчальних закладах, здійснюється акцент на поєднанні релігійних, естетичних та національно-патріотичних почуттів у духовному розвитку дітей дошкільного віку.

Ключові слова: духовність, моральність, релігійність, моральне виховання, християнські свята, релігійно-духовний розвиток.

Понятие “духовность”, “нравственность”, “религиозность” в контексте духовного развития детей дошкольного возраста. Виолетта Городиская

В статье анализируется сущность понятий “духовность”, “нравственность” и “религиозность”, освещается понимание религиозности в современных дошкольных учебных заведениях, осуществляется акцент на сочетании религиозных, эстетических и национально-патриотических чувств в духовном развитии детей дошкольного возраста.

Ключевые слова: духовность, нравственность, религиозность, нравственное воспитание, христианские праздники, религиозно-духовное развитие.

The concepts “spirituality”, “morality”, “religiosity” in the context of spiritual development of preschool children. Violeta Gorodyska

The article analyzes the gist of the concepts “spirituality”, “morality”, “religiosity”, elucidates the understanding of religiosity in the modern preschool educational institutions. The emphasis is placed on a combination of religious, aesthetic and national-patriotic feelings in the spiritual development ofpreschool children. Keywords: spirituality, morality, religiosity, moral education, Christian holidays, religious and spiritual development.

Постановка проблеми. Особливої актуальності у сучасному інформатизованому і технізованому суспільстві набувають проблеми окультурення життя, створення і збереження духовності, формування етичної культури, душевної рівноваги, конструктивної поведінки, свідомості й відповідальності особистості.

Для початку формування духовно-моральних якостей найбільш сприятливим періодом життя людини є дошкільний вік. Він закладає основи образного сприймання світу як повного несподіванок і таємниць. Це перші кроки до духовного ідеалу, і при певних умовах вони можуть перетворитися в любов до правди, краси, рідного краю. Адже, дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли закладаються основи ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються перші моральні норми поведінки.

Орієнтири сучасного виховання дітей дошкільного віку знайшли своє відображення в Законах України “Про дошкільну освіту”; “Про охорону дитинства”; “Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст.”; Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні; Концепції сучасного українського виховання; Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; у програмах розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі”; “Українське дошкілля”; освітній програмі “Дитина в дошкільні роки” та інших нормативних документах, які визначили провідні напрями духовного удосконалення особистості.

Аналіз основних досліджень і публікацій. У системі сучасної освіти спостерігається значний дисбаланс, сутність якого полягає в надмірному акцентуванні на розвитку фізичних та інтелектуальних якостей дитини і недостатній увазі до духовного, а особливо морального її виховання як особистості. Водночас, саме від того, які моральні цінності засвоять старші дошкільники, залежить майбутнє українського народу, адже моральність нації - основа духовної стійкості та спадкоємності її історичного буття. Дослідники (О. Запорожець, О. Кононко, B. Мухіна, Я. Неверович та ін.), стверджують, що вже наприкінці дошкільного віку дитина виявляє здатність усвідомлювати і себе саму, і те місце, яке вона займає в житті. Відтак, у працях І. Беха, А. Богуш, О. Вишневського, Т. Кравченко, Н. Лисенко, Л. Рогальської, Ю. Руденка, О. Сухомлинської та інших сучасних науковців поширені різні тлумачення й розуміння розвитку духовного потенціалу, в якому виділяють такі складові, як: “духовність”, “моральність” та “релігійність”.

Метою статті є висвітлення сутності понять “духовність”, “моральність”, “релігійність” та з'ясування місця їх реалізації в дошкільній практиці. духовний розвиток дитина дошкільний

Виклад основного матеріалу. Поняття “духовність ” сучасні науковці розуміють з двох сторін: світської та релігійної. Так, проблеми духовності досліджували такі вчені М. Каган [5],

C. Кримський [6], Н. Силуянова [9], Ж. Юзвак [15] та ін. М. Каган пропонує розрізняти терміни “дух”, “духовний”, “духовність”. Ця необхідність зумовлена тим, що жодне інше поняття ні свідомість, ані розум, ні мислення, ні інтелект не фіксують дану реальність у всій її цілісності. Ці поняття цінні тим, що позначають якісну відмінність психічної діяльності людини від психічної активності тварин [5, 93 - 94].

Науковий інтерес становить праця С. Кримського “Контури духовності”, в якій автор на етичній основі характеризує духовність як здатність переводити зовнішній універсум у внутрішній світ особистості, створювати той внутрішній світ, завдяки якому реалізується самобутність людини, її воля залежно від ситуації, що постійно змінюється. У наведеному визначенні нас приваблює акцентуалізація на активності особистості, що створює власну духовність, а не сприймає її як даність [6, 21 - 22].

Заслуговує на увагу дослідження духовної сфери А. Алексеєнко, яка трактує духовність як міру прийняття людиною духа і виявлення його в усьому житті людини й у відносинах між людьми. На думку автора, дух - це об'єктивна реальність, така ж сама, як і будь-що інше; це знання,(інформація, енергія), що входить у нас, коли ми готові його сприйняти” [1, 12]. Дослідниця вважає, що духовність не тотожна релігійності і її слід розглядати у трьох вимірах.

Перший вимір духовності, на думку вченої, відповідає фізичному рівню буття індивіда і включає: потяг до ідеалу з метою досягнення успіху, завоювання місця у суспільстві, створення іміджу; прагнення до морального вдосконалення заради прихильного ставлення до себе; служіння людям заради отримання винагороди. Цей вимір духовності подвійний: прагнення добра затьмарене корисливістю.

Другий вимір становлення духовності відповідає тонкому душевному рівню людського буття і характеризується такими складовими: тугою за вищими ідеалами, марним їх пошуком у повсякденному житті; готовністю до подвигів в ім'я високих ідеалів; бажанням служити людям безкорисливо, яке здебільшого перетворюється на взаємний обмін послугами (я - тобі, ти - мені); реалізацією своїх сутнісних сил, талантів і здібностей зі завищеною самооцінкою, самозвеличуванням. На цьому рівні робиться спроба подолання зла, подвійності, пошуку справжньої духовності. Тут злети чергуються з падіннями, альтруїзм із егоцентризмом.

Третій вимір є вищим ступенем у оволодінні духовністю і характеризується: повним прийняттям християнських цінностей, очищенням через покаяння від гріховних пристрастей і думок; не лише моральне вдосконалення, а й повне перетворення людини, з глибоким усвідомленням усього, що відбувається в ній і навколо неї; результатом духовного перетворення стають розквіт талантів, здібностей. Творча самореалізація і безкорисливість є результатом духовного зростання; жертовне служіння іншим людям із любов'ю, за прикладом Ісуса Христа, монахині Матері Терези та інших.

Вищий ступінь духовності вимагає певних зусиль людини у пошуку зустрічі з Богом, молитовний подвиг, жертвування без думки про себе, подвиг безкорисливої любові до людей і служіння їм. Відтак, В. Зеньковський наголошує, що не моральний, а релігійно-духовний процес зростання утворюють істину і кінцеву мету виховного впливу на дітей [4, 151].

У дітях є “інстинкт релігії”, який у багатьох дітей під впливом оточення і “особистого духовного складу, занадто реалістичного, зникає”, зазначала С. Русова [8, 40]. Тому, релігійний інстинкт потрібно підтримувати і виховувати. А релігійні почуття, за С. Русовою, виявляються досить рано, вже тоді, коли в таїнах дитячої душі складається ідеал, з яким вона зіставляє, співвідносить, асоціює свої вчинки, думки, поведінку, коли дитина починає усвідомлювати, “що саме вона в даній конкретній ситуації повинна поводити себе так, як поводила б себе в ній ідеальна “особа”, і не робити того, чого не робила б ідеальна “особа” [Там само].

Рівень духовності визначається тільки рівнем пізнання людиною Бога, він не залежить від рівня освіченості людини, отриманих знань у сфері музики, поезії, мистецтва, які він відносить до культури, освіти, моральності. На думку А. Шевченка, моральна людина може бути бездуховною. Духовна ж людина обов'язково буде моральною, тому що виконує закони, дані Творцем, і віддзеркалює більш високий рівень, де моральність є лише початковим виявом. Через те найбільш ефективним і фундаментальним критерієм підвищення моральності є підвищення духовності [14, 115].

Духовність - це здатність людини бути вільною, незалежною, самостійною. Розуміючи відносність моральних критеріїв, що діють у суспільстві, високодуховна людина приймає рішення, виходячи із вищого розуміння добра, блага, істини, орієнтуючись на своє Вище Духовне “Я”, усвідомлення призначення і сенсу свого життя.

У сутність поняття “моральність ” науковці вкладають орієнтацію людини, передусім, на суспільно-історичні норми та цінності, конкретні оцінки інших, спільноти. Тому важливе завдання морального виховання - навчити жити людину серед людей, притримуючись певних норм і правил, що прийняті у даному суспільстві, тобто “адаптувати її до соціуму” [12, 133]. Духовність і моральність є різними рівнями розвитку особистості:

Адже, мораль - це система ідей, норм, принципів і правил поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Норми та принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості [2, 540; 3, 11].

Мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі своїх. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання [7, 210].

На нашу думку, духовно-моральне виховання, спрямоване на піднесення серця дитини як центру духовного життя. Воно є процесом організованого, цілеспрямованого як зовнішнього, так і внутрішнього (емоційно-серцевого) впливу педагога, батьків на духовно-моральну сферу особистості, що є складником творення її духовного образу (задоволення потреби дитини у вдосконаленні своєї природи, душі й тіла). Цей вплив має комплексний характер щодо почуттів, бажань, думок дитини. Таке виховання спирається на певну систему цінностей, яка закладена в змісті освіти й актуалізується позицією педагога.

Оцінюючи духотворну силу природи, науки й релігії, К. Ушинський наголошував, що найбільший вплив на народ має церква, яка впливає на його дух. Потреба віри, релігійності, духовного самовдосконалення, за його переконанням, є вродженою і особливо виразно спостерігається в дітей [13, 232].

Під релігією розуміється сукупність істин, наказів, вимог, які регулюють стосунки між людиною і Богом [4, 93]. Поняття ж “релігійності” виражає індивідуальне, особистісне ставлення особи до системи релігійних норм, виконанням яких, зрештою, людина сама себе й зобов'язує. Релігійність включає в себе релігійну свідомість, до якої належать релігійні уявлення, духовні переживання і ставлення до різних обрядів [Там само].

Проте згідно із Законом України “Про дошкільну освіту” виховання і навчання дітей у сучасних дошкільних навчальних закладах має світський характер, здійснюється на релігійних засадах та реалізується за вибором батьків й переважно в умовах родини, під впливом і за участі церкви, релігійних організацій.

Однак в країні, де проголошено необхідність наближення суспільної моралі до християнської, де головні християнські свята стали державними, не можна обійтися без формування у дітей уявлень про те, у що вірять християни: Біблію, Ісуса Христа, Божі та церковні заповіді, Божі та моральні чесноти, три головні добрі діла, милосердя, головні гріхи, молитви та ін. Зокрема,

С. Русова, наголошувала, що релігійне виховання бажано уводити в життя у згоді з народними звичаями, родинними нахилами, “індивідуальними змаганнями самої дитини”. О. Сухомлинська відзначає, що християнські свята пов'язані з давніми народними, релігійними віруваннями і овіяні національною поезією, а саме - Івана Купала, Маковея, Спаса, Зелені Свята і ін. - невичерпне багатство українського народу, в якому поєднані духовність поколінь, за допомогою яких здійснюється глибоке проникнення у дитячий світ, що викликають високі морально- естетичні почуття у дітей [10]. Настрій дитини, в якому поєднуються і релігійне й естетичне, національно-патріотичне почуття, може стати основою для розвитку в неї високої ідейності і прив'язаності до свого народу “Дитина, яка відчуває серцем іншу людину, стає доброзичливою” - писав В. Сухомлинський [11, 47].

Відтак, метою формування духовності є виховання у дітей високих інтелектуально- моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій та переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини, формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральних потягів, інтересів, думок, переконань [10, 16].

Натомість В. Зеньковський зазначав, що розкриття образа Божого, ставлення внутрішньої людини - є кінцевою метою виховання дітей [4, 40]. Означена мета конкретизується у двох завданнях: підготувати дитину до вічного життя в Бозі та з Богом, щоб земні дні не були витрачені даремно і щоб смерть не була духовною катастрофою, тобто розвиток внутрішнього життя дитини; виховання свободи від дрібниць життя, усього несуттєвого, “важливо не згасити Духа” [Там само].

Підкреслимо, що християнська педагогіка, на відміну від світської, провідною метою виховання й освіти визнає не розвиток фізичної та навіть не психічної сторін життя дитини, а духовної, залежно від її віку. “Не моральний, - наголошує B. Зеньковський, - а релігійно-духовний процес зростання утворюють істину і кінцеву мету виховного впливу на дітей” [4, 151].

Висновки. З вищевикладеного ми приходимо до висновку, що духовний розвиток дітей - один із найскладніших та найважливіших напрямів роботи з дошкільниками. Готовність до духовного розвитку закладена в кожній дитині, і для того, щоб його здійснити необхідно сучасним педагогам-вихователям навчитися розкривати сутність релігійно-духовного розвитку та наповнити життя і душу дитини національним тлом, тобто таким вихованням почуттів, яке спрямує розвиток особистості на позитивні ціннісні орієнтири. Адже, все, що існує в світі, може стати об'єктом ціннісного відношення, тобто оцінюватися людиною як добро чи зло, краса чи потворність, допустиме чи недопустиме, справжнє чи несправжнє. А загальнолюдські духовні цінності детермінуються моральними критеріями. Тому, виховання духовності з погляду релігії можливе через знайомство з основами релігії, зокрема, з християнством і християнською мораллю.

Література

1. Алексеєнко А.П. Природа духовності. - Харків: "Факт ", 2004. - 238 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - Київ, 2001. - 1440 с.

3. Волкова Н.П. Педагогіка [Текст]: посібник / Н.П. Волкова. - Київ: Академія, 2002. - 576 с.

4. Зеньковский В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. - М., 1993. - 224 с.

5. Каган М.С. О духовном // Вопросы философии. - 1985. - № 9. - С. 92 - 95.

6. Крымский С.Б. Контуры духовности. Новые контексты идентификации / С.Б. Крымский // Вопросы философии. - 1992. - № 12. - С. 21 - 22.

7. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: навч. посіб. / Т.І. Поніманська. - К.: Академвидав, 2008. - 456 с.

8. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - 303 с.

9. Силуянова Н.В. Духовность как способ жизнедеятельности человека / Н.В. Силуянова // Философские науки. - 1990. - № 12. - С. 100 - 104.

10. Сухомлинська О.В. Концептуальні засади формування духовності особистості на основі християнських духовних цінностей / О.В. Сухомлинська // Шлях освіти. - 2002. - № 4. - С. 13 - 18.

11. Сухомлинський В.О. Вибр. твори: у 5 т. - К.: Рад. шк., -Т.1. - К., 1976. - С. 209 - 401.

12. Тюріна Т. Духовна педагогіка: витоки, сутність і перспективи розвитку: монографія / Т. Тюріна. - Львів: СПОЛОМ, 2005. - 276 с.

13. Ушинський К.Д. Твори /К.Д. Ушинський. - К.: Радянська школа, 1955. - Т. 6. - 616 с.

14. Шевченко А.И. Нравственные критерии современных технологий // Человек и христианское мировоззрение. - Симферополь. - 2001. - № 6. - С. 326 - 328.

15. ЮзвакЖ.Н. Духовність: психологічні аспекти / Ж.Н. Юзвак // Українська психологія: сучасний потенціал. - К., 1996. - Т. 3. - С. 373 - 378.

Размещено на Allbest.ru