Логопедичний тренінг як засіб розвитку комунікативної діяльності дітей з мовленнєвими порушеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 372.46:376.36

логопедичний тренінг як засіб розвитку комунікативної діяльності дітей з мовленнєвими порушеннями

Оксана Керик, кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та корекційноїосвіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Оксана Керик, кандидат психологических наук, доцент кафедры социальной педагогики и коррекционного образования Дрогобычского государственного педагогического университета имени Ивана Франко

ЛОГОПЕДИЧЕСКИЙ ТРЕНИНГ КАК СРЕДСТВО РАЗВИТИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ДЕТЕЙ С РЕЧЕВЫМИ НАРУШЕНИЯМИ

В статье рассматриваются главные аспекты использования логопедического тренинга в коррекционно-развивающей работе с детьми, имеющими речевые нарушения. Логотренинг рассматривается как система тренировочных упражнений в логопедической работе для преодоления речевых расстройств. Раскрыты возможности использования логопедического тренинга как средства развития коммуникативной деятельности детей. Изучаются психолого-педагогические условия использования тренинговых занятий с детьми-логопатами и их роль в формировании социальных навыков детей.

Oksana Keryk, Ph.D (Psychology), Associate Professor of the Social Pedagogy and Correctional Education Department

THE SPEECH THERAPY TRAINING AS THE MEANS OF DEVELOPMENT OF COMMUNICATIVE ACTIVITY OF CHILDREN WITH SPEECH DISORDERS

The article deals with the main aspects of therapy training in correctional work with children with speech disorders. Speech training is seen as a system of the exercises aimed at overcoming speech disorders, reveals the possibility of using speech therapy training as a means of communication of children. It is defined the basic principles of psychological and pedagogical usage of training sessions with children and their role in shaping the social skills of children.

Постановка проблеми

Навчання та виховання дітей з вадами мовлення є важливим аспектом науково- методичних досліджень сучасної науки у галузі педагогіки, психології, спеціальної освіти. Програми корекції мовленнєвого розвитку дитини, розроблені фахівцями-логопедами, базуються на сучасних досягненнях в галузі психофізіології, нейропсихології, лінгвістики, психології. Реалізація таких програм є ефективною у діагностичній та корекційно-розвивальній роботі з дітьми, які мають різні ступені мовленнєвих порушень.

Важливим елементом вдосконалення системи корекційної освіти є впровадження інноваційних технологій та методик у роботі з дітьми- логопатами. Серед них ефективним є логопедичний тренінг як комплекс тренувальних занять з логопедичною спрямованістю [1; 2]. Загалом тренінг, як форма інтерактивної взаємодії, має ряд переваг, у порівнянні з іншими формами навчання. Це активний метод засвоєння нових знань та навиків, він передбачає невимушений, ігровий стиль спілкування, має чітку логічну побудову та конкретні етапи, які забезпечують цілісність та завершеність процесу навчання [1; 7].

Використання такого тренінгу сприяє не лише подоланню мовленнєвих порушень у дітей, але і розвитку соціальних навичок та комунікативної діяльності таких дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

логопедичний тренінг корекційний розвивальний

Розвиток комунікативної діяльності дітей з порушенням мовлення є одним із центральних питань сучасної корекційної освіти. Ця проблема є предметом дослідження багатьох науковців (А. Малярчук, М. Шеремет, С. Конопляста, К. Ковилова, В. Коржевіна, О. Харитонова, О. Ревуцька, В. Калягін, Т. Овчинникова, О. Мілевська, Ю. Рібцун, І. Мартиненко та ін.). Фахівці вказують, що порушення комунікативної діяльності у дітей з мовленнєвими вадами проявляються у несформованості його основних форм (В. Воробйова), зміщенні ієрархії мети спілкування (О. Грибова), зниженні потреби у спілкуванні (О. Павлова), недостатній сформованості комунікативних вмінь та володінні засобами спілкування (В. Коржевіна).

Метою статті є визначення особливостей використання логопедичного тренінгу як засобу розвитку комунікативної діяльності у системі корекційної роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку.

Виклад основного матеріалу

У сучасній психологічній та педагогічній термінології “спілкування” і “комунікація” чітко розмежовуються, хоч позначають спільні процеси. Комунікація є процесом передачі чи отримання інформації різними засобами, а її провідним мотивом є пізнавальна потреба особистості. Спілкування розглядається як безпосередній міжособистісний контакт, зумовлений потребою людини у взаємодії.

Поняття “спілкування” та “комунікативна діяльність”, навпаки, часто трактуються як тотожні: спілкування і є саме тим видом діяльності, яка забезпечує обмін інформацією, діями, емоціями між учасниками взаємодії. Успішність комунікативної діяльності забезпечується достатньо високим рівнем самоорганізації особистості, потребує скоординованої активності декількох осіб. У спілкуванні співрозмовники досягають часткових цілей, таких як “повідомити”, “попросити”, “отримати інформацію” [5, 45 - 46].

У дітей навички комунікативної діяльності формуються поступово у різні вікові періоди. У дошкільному та молодому дошкільному віці діти з нормальним рівнем розвитку володіють цілим комплексом соціальних навичок, які забезпечують достатній рівень комунікативної діяльності та є необхідною умовою успішної соціалізації. До них належать навички спілкування (вміння чітко і спокійно висловити свою думку, вислухати іншого); навички активного слухання та говоріння, вміння виражати свої почуття та емоції, навички встановлення контактів, використання етикетних ситуацій спілкування тощо [5; 3; 4].

Недостатній рівень сформованості мовленнєвого спілкування, затримка комунікативних вмінь, обмеженість засобів спілкування, несформованість вказаних соціальних навичок є ознаками порушень комунікативної діяльності дитини. У дітей з мовленнєвими вадами різного рівня порушене формування всіх компонентів мовленнєвої системи як у звуковому, так і у змістовому аспектах. Зокрема, крім недорозвинення мовлення, у таких дітей слаборозвинені невербальні засоби комунікації. Ці порушення в подальшому призводять до труднощів соціалізації.

Дослідження рівня комунікативної діяльності у дітей з порушенням мовлення дозволили виокремити групи дітей з високим, середнім та низьким рівнем комунікативної діяльності та проаналізувати особливості їх спілкування. О. Олефір, на основі проведених емпіричних досліджень, охарактеризувала особливості поведінки та спілкування дітей з різним рівнем комунікативної діяльності. Автор зазначає, що труднощі у комунікативній діяльності дітей з порушенням мовлення пов'язані з тим, що у них недостатньою сформовані ті форми спілкування, які характерні для дошкільного та молодшого шкільного віку. Це виявляється у недорозвитку структурних компонентів спілкування; уповільненим темпом емоційно-особистісного розвитку; несформованістю невербальних засобів спілкування; недостатнім усвідомленням мотиву спілкування. Порушення комунікативної діяльності проявляється у тому, що такі діти малоініціативні, у них не сформоване вміння вести розмову; вони маже не користуються невербальними засобами спілкування; часто не враховують ситуацію спілкування, звертаються до дорослих на “ти”, мають визначене нешироке коло співрозмовників [5].

Саме ця категорія дітей потребує особливих корекційно-розвивальних програм. Вони повинні бути спрямовані не лише на подолання мовленнєвих дефектів, але і на розвиток комунікативної діяльності, соціальних навичок спілкування загалом.

Як зазначає дослідниця Ю. Рібцун, стимулювання мовленнєвої активності дошкільників, закріплення набутих мовленнєвих навичок під час проведення логопедичних занять відбувається шляхом спонтанних різноманітних мовленнєвих ситуацій (дитина - дитина); моделювання мовленнєвих ситуацій (учитель-логопед - дитина); поєднання під час ігор-занять і режимних моментів слухання та говоріння; вільної самостійної мовленнєвої діяльності дітей із обов'язковим контролем з боку педагогів; використання діалогічних форм мовлення під час ігрової діяльності чи співпраці дитини та дорослого; постійного супроводу мовленням різноманітних ситуацій (повсякденних, ігрових, навчально-виховних тощо); застосування різних видів продуктивної та ігрової діяльності; наявність у предметно-розвивальному середовищі групи секторів мовленнєвого розвитку тощо [6, 178].

Корекція провідного дефекту мовлення дитини є основою корекційно-розвивальної роботи. Проте, нерідко такі методики спрямовані лише на периферійні мовленнєві симптоми. Оскільки мовленнєва діяльність розглядається як системний міжаналізаторний єдиний акт, можливий за умови злагодженого функціонування центральних і периферійних механізмів: мозкові структури забезпечують керівну роль у здійсненні мовленнєвої діяльності, а периферійні відділи (мовленнєвий, дихальний апарат, голосовий апарат) забезпечують виконавчу функцію - зовнішню реалізацію мовленнєвого акту. Науковці зазначають, що система стимуляції мовленнєвої функції у дітей повинна розроблятись за принципом взаємозв'язку між різними механізмами мовленнєвої діяльності, центральним та периферійним [2, 8].

Важливим елементом розвивальної роботи з дітьми з порушенням мовлення є здійснення психолого-педагогічної корекції. Метою такої роботи є створення умов для прояву природних рушійних сил психічного та особистісного зростання. Адже своєрідний емоційний розвиток, наявність труднощів у спілкуванні, несформованість мотивів спілкування можуть стати підґрунтям для виникнення особистісних деформацій, прояву таких якостей як замкнутість, негативізм, підвищена вразливість, тривожність невпевненість у своїх силах тощо. Тому, як вказують фахівці-практики, виникає потреба у психологічному супроводі дітей з вадами мовлення. Така допомога є специфічною як за цільовою спрямованістю, так і за особливостями організації, вимагає враховувати особливості розвитку дітей, ступінь вираженості відхилень, соціальні впливи.

При організації логотренінгу варто дотримуватися таких психолого-педагогічних умов:

- Оцінка можливостей дитини. Необхідно враховувати, що для дітей з порушенням мовлення характерні проблеми, пов'язані з гіперактивністю чи загальмованістю психічних процесів. Таким дітям властиві невмотивована збудливість, непосидючість, неуважність тощо. При гіпокінетичні поведінці спостерігається емоційна млявість, пасивність поведінки, бездіяльність. Оскільки діти з вадами мовлення потребують постійної концентрації уваги, педагогу потрібно пропонувати підказки- символи, використовувати звукові сигнали, часто брати участь у грі як рівноправному партнеру. Важливо також вилучити ті подразники, які відволікатимуть дітей.

Кожна гра має розвиваючий характер, тому педагог повинен пропонувати дитині ігрові стимули на межі можливого. Навчання буде успішним у тому випадку, якщо воно буде орієнтоване на зону найближчого розвитку дитини, розвиватиме потенційні її можливості. Тому при організації ігрової діяльності необхідно, щоб конкретна гра була “під силу дитині”, а ігрові завдання сприяли поступовому розвитку життєвих навиків

- Мотивація стимулів та наслідування. Важливою психологічною умовою успішної мотивації є моделювання таких ігрових ситуацій, в яких дитина усвідомлює своє бажання спілкуватись. Діти з порушенням мовлення повільніше засвоюють ігрові прийоми, тому часто можуть по-своєму зрозуміти певне командне завдання. Педагогу необхідно пам'ятати, що діти вчаться наслідуючи. Тому дуже важливим компонентом мотивації є створення такого комунікативно-ігрового середовища, в якому дитина зможе розвивати довільне спілкування, вироблятиме вміння організувати спільну гру, привернути до себе увагу інших, узгоджувати правила гри тощо. Цьому сприятимуть спільне проведення гри разом із здоровими дітьми, які допомагають сформувати модель поведінки у відкритому суспільстві та виробити для цього необхідні навики.

- Досвід відчуття. Ігрова діяльність дітей з мовленнєвими порушеннями має бути спрямована на постійне розширення досвіду відчуттів дитини: дотикових, слухових, зорових. Під час ігор діти повинні торкатися різних предметів, відчувати форму, величину іграшок, температуру Принцип“відчуття світу на дотик” є одним із базових компонентів мовленнєвого та загального розвитку дитини.

Досвід відчуттів тісно повязаний з розвитком дрібної моторики рук дитини. Така ігрова діяльність, яка базується на вирізанні, клеєнні, ліпленні, пісочних методиках, арт-методиках, стимулюватиме не лише мовленнєву діяльність, але й розширить творчі можливості, уяву, фантазію, світосприйняття тощо. Адже мета ігор

- не просто розвивати сенсорні відчуття дитини, а сприяти виробленню досвіду адекватної поведінки у життєвих ситуаціях.

- Зворотній звязок особливо важливий у роботі з дітьми з мовленнєвими порушеннями. Він спрямований на емоційне підкріплення та позитивну комунікативну взаємодію. Встановлення довірливих відносин між дорослим і дитиною-логопатом сприятимуть позитивному реагуванню, підкріпленню та заохоченню до спілкування. Дитина, яка відчуватиме задоволення від спілкування, розширюватиме потреби власної мовленнєвої діяльності.

Важливим елементом встановлення довірливих взаємостосунків дитини і дорослого є релаксація. Дитина повинна почувати себе комфортно, розслаблено, вільно. Прийомами релаксації можуть бути ігри з водою, музичні заняття, ігри, де діти тримаються за руки тощо. Важливо, щоб дитина не лише налагодила емоційний звязок з педагогом, але і з іншими дітьми, активно включалася в ігрові ситуації.

Правильно розроблена система логоритмічного тренінгу дозволить також реалізувати додаткові завдання, а саме: розвивати фізіологічне та мовленнєве дихання, зорову та слухову увагу, активізувати вібраційно-тактильні відчуття в області артикуляційного і голосового відділів периферійного мовленнєвого апарату, розвивати тонку моторику рук дитини, розвивати ритміко- і нтон а ці йн и й а сп ект м овл ен ня , с л ухов е сприймання тощо [2, 167].

М. Шеремет зазначає, що логопедична робота

- це динамічний процес, який передбачає різні етапи. Серед обовязкових елементів логопедичного тренінгу у роботі з дітьми з мовленнєвими порушеннями можна виділити наступні:

- психологічна підготовка до сприймання інформації. Це початковий етап роботи, який має на меті налаштувати дитину на позитивні емоцій, довіру до тренера;

- розвиток артикуляційної моторики - етап “розминки”, передбачає проведення дихальних, динамічних, артикуляційно-мовленнєвих, голосових вправ;

- артикуляційна гімнастика - комплекс виконуваних артикуляційних вправ, які сприятимуть вдосконаленню артикуляційної моторики, зміцненню мязів артикуляційних органів;

- розвиток дрібної моторики пальців рук. Цей елемент заняття є важливим стимулюванням мовленнєвого розвитку, сприяє покращенню артикуляційної моторики, підготовці кисті руки до письма, підвищує працездатність кори головного мозку;

- розвиток мовленнєвого дихання. Часто у дітей з різними проявами мовленнєвих порушень зустрічається неповне поверхневе дихання. Тому дихальні вправи рекомендовані для того, щоб навчати дитину правильному диханню - короткому і глибокому вдихові та тривалому поступовому видихові;

- розвиток фонематичного сприймання, слухової уваги та пам'яті. Такі вправи спрямовані на виконання нейропсихологічних комплексів (повторення автоматизованих ряді, фонетичні та фонематичні вправи, робота з мнемосхемами) [8].

Завершальною частиною логотренінгу можуть стати вправи, спрямовані на приведення дитячого організму у стан спокою, рівноваги. Це можуть бути вправи-казки, вправи з ляльковими персонажами тощо.

Висновки

Таким чином, логопедичний тренінг є інноваційною формою корекційної роботи з дітьми різного віку, які мають мовленнєві порушення. Він поєднує у своїй структурі різні аспекти корекційної, логопедичної, психологічної та педагогічної роботи. Така форма проведення занять є ефективною не лише для успішного подолання мовленнєвих вад дитини, але і для розвитку її комунікативної діяльності, формування соціальних навичок, загального особистісного зростання.

Перспектива подальших наукових пошуків полягає у розробці комплексів логопедичних тренінгових занять для дітей-логопатів підліткового віку.

Література

1. Голуб Н. Психологічний тренінг як засіб корекції мовлення у дітей з мовленнєвими порушеннями / Н. Голуб // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Ч. 3 / Уман. держ. пед. ун-т ім. Павла Тичини - Умань: Жовтий О.О., - С. 96 - 102.

2. Мілевська О.П. Логотренінг як форма роботи зі стимуляції у дітей мовленнєвих механізмів різного рівня / О. Мілевська // Збірник наукових праць Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. - 2010. - Вип. 14. - С. 165 - 174.

3. Мартиненко І.В. Психолого-педагогічні підходи до діагностики комунікативної діяльності дітей з системним порушенням мовлення /1. Мартиненко // Логопедія. - Науково-методичний журнал. - - № 5.- С. 38 - 45.

4. Марченко І.С. Особливості логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення / І. Марченко // Логопедія. - Науково-методичний журнал. - 2013. - № 3. - С. 52 - 56.