Сучасні проблеми трудової підготовки учнів в сільських загальноосвітніх школах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні проблеми трудової підготовки учнів в сільських загальноосвітніх школах

Андрощук І.П.

Хмельницький державний університет

Анотація

Зроблено аналіз стану трудової підготовки в сільських загальноосвітніх школах, виявлено основні проблеми та шляхи їх подолання.

Ключові слова: трудова підготовка, сільська загальноосвітня школа, система і зміст трудової підготовки.

Українське село віддавна було колискою нації, її еліти. Воно допомагало зберегти національну культуру, мову, традиції, твердинею стояло супроти бездуховності, аморальності. В цьому провідну роль, протягом багатьох століть, відігравала школа.

Школа на селі завжди відзначалася своєю поліфункціональністю: забезпечуючи конституційне право громадян на освіту, вона разом з тим виступала духовним і культурним чинником у житті громадян. Адже головна мета сільської школи, як загальноосвітнього навчального закладу - забезпечення повноцінного фізичного, інтелектуального, соціального і духовного розвитку учнів шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських і національно-культурних цінностях виховання селянина у високому розумінні його соціальної ролі в нашому суспільстві через формування дбайливого, старанного, відповідального господаря, який повинен мати глибокі знання з техніки, технології, економіки, екології, організації сільськогосподарського виробництва тощо. Ще О.Духнович говорив, що школа в селі має стати “кузнею освіти”, школою моральності, центром культурного життя населення, а отже, джерелом світлого майбутнього всього народу [2, 62]. Саме тому школа в багатьох населених пунктах була, є і залишиться єдиним соціально стабілізуючим і культурно-просвітницьким осередком життя.

Слід визнати, що сьогодні освіта в селі залишається далекою від сучасних стандартів. Сільська школа повинна виступати ключовою ланкою цілісної системи освіти на селі, в тому числі і трудової підготовки майбутнього господаря землі на уроках трудового навчання, чого на жаль не відбувається. Це пов'язано з рядом причин, які необхідно не лише виявити, але й визначити напрями їх подолання. Тільки тоді можна стверджувати про підготовку учнів до трудової діяльності в умовах сучасного високо розвиненого сільськогосподарського виробництва, про формування дбайливого, старанного господаря.

Отже, є потреба розкрити стан трудової підготовки учнів сільських загальноосвітніх шкіл.

Сільська загальноосвітня школа функціонує в особливих умовах, які пов'язані з специфікою сільського способу життя та побуту, особливостями багатоукладного сільськогосподарського виробництва; соціальним, природним та предметним середовищем; малою наповнюваністю більшості шкіл; низьким рівнем матеріальної бази трудового навчання; регіональними, національними, демографічними та іншими характерними ознаками навчального закладу в сільській місцевості, що значною мірою впливає на організацію трудової підготовки сільських школярів та ефективність її управління, в першу чергу це ті зміни й реформи в сільськогосподарському виробництві, що відбуваються на певних етапах його розвитку. Трудова підготовка учнів у сучасній сільській загальноосвітній школі не може здійснюватись відірвано від реального місцевого соціального та виробничого середовища, без глибокого аналізу і врахування соціально-економічних процесів і демографічних змін на селі, а повинна передбачати ознайомлення з особливостями трудової діяльності представників багатьох професій та з вимогами професій до людини. Так, основні вимоги щодо викладання трудового навчання визначені у Типових навчальних планах на 2001/2002 - 2004/2005 навчальні роки (наказ Міністерства освіти і науки України від 25.04.2001 року №342) та інструктивно подані у методичному листі Головного управління змісту освіти Міністерства освіти і науки України. Згідно із зазначеними документами трудове навчання передбачається на всіх ступенях навчання і може закінчуватися профільною чи професійною підготовкою старшокласників (виходячи з бажання дітей та можливостей регіону).

В Україні в даний час функціонує 14,9 тисяч сільських загальноосвітніх шкіл, або 70,4% загальної кількості, у тому числі: І ступеня - 2,8 тисяч (90,2%), І-ІІ ступеня - 5,7 тисяч (87,9%), І-ІІІ ступеня - 6,4 тисяч (55,0%), в яких навчається близько 2227,0 тисяч школярів, що складає 32,4% загальної чисельності [4, 3]. При цьому лише 4,7 відсотка шкіл сільської місцевості забезпечено сучасними навчальними комплексами, в тому числі і обладнанням для навчальних майстерень з трудового навчання. Протягом останніх десяти років одиниці навчальних майстерень отримали нові комплекти інструментів чи нове обладнання. В більшості ж випадків навчальні майстерні втратили й те що мали, а якщо щось і залишилося, то знаходиться в аварійному або непридатному для експлуатації стані і може бути використане лише як наочність. Окремою проблемою виступає забезпечення учнів шкіл підручниками, навчальними посібниками, науково-довідниковою літературою. Вже протягом чотирьох років підготовка учнів з трудового навчання здійснюється за новою програмою, але підручників та навчальних посібників відповідних даній програмі немає, що не дає можливості учневі підготуватися до занять в домашніх умовах. В аналогічних умовах знаходяться і вчителі трудового навчання сільських шкіл, які через погану методичну забезпеченість, а іноді і повну її відсутність не в змозі користуватися сучасною фаховою літературою та іншими періодичними виданнями, що не дозволяє на належному рівні підготуватися до заняття. Так, за результатами опитування вчителів трудового навчання сільських загальноосвітніх навчальних закладів, матеріально-технічне забезпечення трудового навчання відповідає на 40%, а науково-методичне забезпечення - на 38,7%. А це створює неоднакові можливості для здобуття учнями в селі якісної освіти. Як наслідок, лише 15 відсотків абітурієнтів із сільських шкіл вступають до вищих навчальних закладів [5, 2].

Не слід забувати й про демографічну ситуацію на селі й набагато нижчі від міських показників наповнюваності класів. Так, наприклад, за останні десять років кількість сільських шкіл зросла на 2 тисячі, однак учнів у них зменшилося на 7,5 тисяч. При цьому характерною особливістю сільських шкіл є їх малокомплектність. На 1 січня 2000 року в Україні їх налічено 12,8 тисяч, що становить 85,9% від загальної кількості сільських загальноосвітніх шкіл в цілому [4, 3]. Якщо порівняно недавно, говорячи про малокомплектні школи, мали на увазі початкові, то нині до цієї категорії належать більшість основних і значна частина базових шкіл. Малокомплектність сільських шкіл, мала наявність класів утруднює здійснення статевої диференціації учнів та поділ 5-11 класів на групи дівчат і хлопців, що, в свою чергу, не сприяє повноцінному здійсненню процесу освіти і трудової підготовки школярів зокрема. Зменшується інтерес до уроків трудового навчання і з сторони учнів, адже одноманітне перекопування ґрунту та постійне прибирання території школи від листя, снігу та іншого сміття не несе ніякої новизни та користі для учня.

Гострою була і залишається проблема сільського вчителя у малокомплектній школі - робота з комплектами класів, неповне тижневе навантаження, викладання не за фахом. До того не сприяють підвищенню фахової майстерності вчителя низька заробітна плата, неспроможність забезпечення себе науково-методичною літературою, відсутність умов та часу для самоосвіти. Економічна ситуація позбавила сільського вчителя притаманної йому ролі сільського інтелігента, натомість збагативши його рисами сільськогосподарського працівника через необхідність ведення присадибного господарства. Це створює серйозну проблему для вчителя у плані забезпечення учнів знаннями і практичними вміннями відповідно до вимог державних стандартів.

На сьогоднішній день відсутність підготовлених педагогічних кадрів для впровадження процесу трудового навчання є значною прогалиною в системі сільської освіти. Хоча ця відсутність не відображає тієї кількості випускників гуманітарно-педагогічних та гуманітарно-індустріальних факультетів та відділень вищих навчальних закладів, які щороку встають перед вибором - праця в освітянській галузі, чи в інших галузях народного господарства. І, в більшості випадків, такі чинники як: мала заробітна плата, безперспективність праці вчителя, соціально-побутова незахищеність молодого спеціаліста на селі, впливають не на користь галузі освіти. тобто гостро стоїть проблема сільського вчителя. Соціальна незахищеність педагогічних працівників на селі, практичне невиконання статей 14, 55 та 57 Закону України „Про освіту”, складні умови проживання в малих селах, відсутність власного житла у значної кількості вчителів викликають плинність кадрів, дефіцит фахівців із ряду предметів, невідповідність фаховій педагогічній освіті. Саме ці причини лежать в основі реального незадовільного стану викладання трудового навчання, того, що години трудового навчання, як правило, відводяться на будь-який інший предмет чи вид необхідної роботи. В кращому випадку трудове навчання викладає людина не маючи відповідної освіти, знань, умінь, тому неможливо говорити про трудову підготовку учнів, відповідно до вимог програми. Так, дані анкетування свідчать про те, що педагогічну освіту серед вчителів трудового навчання сільських загальноосвітніх навчальних закладів сільської місцевості мають лише 70 відсотків. З них лише 52% закінчили вищі навчальні заклади за спеціальністю „Трудове навчання”, 16% закінчили середні спеціальні заклади за спеціальністю „Трудове навчання”, 28% мають вищу педагогічну освіту за іншими спеціальностями та 4% мають середню спеціальну педагогічну освіту за іншими спеціальностями. З 30 відсотків вчителів трудового навчання сільської місцевості вищу освіту мають 27%, середню спеціальну (вищу незакінчену) - 55%, середню спеціальну (професійно-технічну освіту) - 18%.

Учні вважають, що такий предмет як трудове навчання необхідний в навчальному плані школи, але з докорінною зміною змісту предмету, на їх погляд, сучасна система підготовки учнів до праці має орієнтуватися на швидкозмінні умови праці. Вона вимагає самостійного оволодіння новими знаннями і вміннями, готовності до зміни праці. Сьогодні на другий план відходить виконання одноманітних механічних функцій і зростає значення інтелектуально-пошукової праці, а робота у нових економічних умовах впливає на розширення діапазону професій на ринку праці. Фахівці, які займаються цією проблемою, переконані, що контингент учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів є базовим для формування майбутніх висококваліфікованих працівників. Вони довели, що період навчання у школі посідає визначальне місце в процесі професійного самовизначення молоді.

Через це, важко не погодитися з думкою Володимира Кузя, ректора Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини, який на парламентських педагогічних слуханнях зазначив, що вчителя для сільської школи доцільно готувати з числа кращих випускників сільських шкіл; необхідно готувати вчителів двох, а то й трьох навчальних дисциплін; збільшити відсоток вчителів-чоловіків, адже справжнього господаря землі має виховувати справжній господар - вчитель-чоловік, який зможе навчити учня азів столярної і слюсарної справи, електротехніки і економіки, ґрунтознавства і землеробства, рослинництва і тваринництва, овочівництва і садівництва [5, 5].

У сільській школі і батьки, і педагоги з ранніх років виховують дітей на засадах сільського способу життя, поваги до традиційно пріоритетної на Україні праці хлібороба, яка включає у себе початки багатьох професій: агронома і метеоролога, економіста і еколога, ветеринара і зоотехніка, механіка і технолога, а тепер ще й підприємця-фермера, спеціаліста у галузі маркетингу й менеджменту.

В умовах кардинальних економічних та соціальних змін, які відбуваються в нашій країні, освіта в сільських регіонах залишилася без змін, а тому перестала забезпечувати повною мірою освітні запити населення. Реформи стихійно пішли шляхом примітивного скорочення всіх напрямків діяльності школи та згортання мережі закладів освіти. Суттєвих змін в ході реформування потребує трудове навчання та технологічна підготовка сільської молоді. Зміст та організація навчально-виховної діяльності, трудової підготовки в сільській школі повинні враховувати потреби сільської дитини в спеціальних знаннях, бо вона з дитинства веде трудове життя, включена у виробничу працю - на відміну від міської дитини, яка в школі ще тільки готується до трудової діяльності. Це вимагає від розробників програм нового підходу до їх складання, які мають бути мобільними, багатоваріативними, зручними для реалізації їх вчителями сільської школи.

До всіх проблем додається ще й підвезення школярів, які мешкають за межею пішохідної доступності, до місця навчання. Для вирішення цього питання розроблено Державну програму “Шкільний автобус”, реалізація якої розпочалася в 2003 році. Але на сьогоднішній день нові шкільні автобуси не лише не дійшли до сільського школяра, а й не зроблено оптимального вибору щодо конструкції автобуса із запропонованих вітчизняними автовиробниками. Хоча експериментальні зразки шкільних автобусів вже декілька років з успіхом витісняють зарубіжні аналоги з приватних міських маршрутів Києва та інших міст України. Саме тому з 260 тисяч дітей, які навчаються не за місцем проживання, лише 70% підвозять до школи [7, 4].

Дані проблеми сільських загальноосвітніх навчальних закладів широко обговорюються на Всеукраїнських конференціях, зокрема „Сільська школа: проблеми та перспективи розвитку”, Кабінет Міністрів України пропонує шляхи їх розв'язку, зміст яких розкривається в постановах, наприклад: „Про трудове навчання та виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів”, „Про організацію підвезення учнів та вчителів сільських загальноосвітніх навчальних закладів”.

На думку Біляк Б., розв'язання проблем, які стоять перед сільськими загальноосвітніми закладами повинно здійснюватися в чотирьох напрямах:

— оптимізація мережі шкіл з огляду на потреби особистості та сьогоднішню демографічну ситуацію;

— оновлення змісту освіти та запровадження інноваційних технологій;

— кадрове забезпечення сільської школи;

— зміцнення матеріальної бази сільської загальноосвітньої школи[1, 9].

Та оптимізація мережі сільських шкіл не внесе змін в процес покращення трудової підготовки учнів сільських шкіл: виникнуть проблеми із закриттям шкіл, збільшаться проблеми щодо підвезення школярів, які мешкають за межею пішохідної доступності до загальноосвітнього навчального закладу тощо.

Оновлення змісту потрібно здійснювати паралельно з розробленням та забезпеченням сільських вчителів навчально-методичною літературою, їх перепідготовкою, відповідно до вимог нового змісту навчальних програм. Впроваджувати реформування змісту освіти при цьому повинні фахівці, педагоги, які безпосередньо пов'язані з навчальним процесом в сільській загальноосвітній школі.

Кадрове забезпечення сільської школи не можливо без відповідного матеріального забезпечення, соціально-побутового захисту сільського вчителя, підвищення його соціального статусу.

Зміцнення матеріально-технічної бази школи та навчальних майстерень повинно відбуватися відповідно до потреб школи та окремих вимог навчальних програм. Це дасть можливість підняти рейтинг освіти на селі та предмету трудового навчання, зокрема, покращити якість знань та підвищити інтерес до процесу навчання в цілому.

Ці напрямки співпадають з шляхами розв'язання проблем сільської школи, запропонованими Кабінетом Міністрів України в постанові від 20 липня 1999р. №1305. Згідно неї затверджено Комплексний план заходів щодо розвитку загальноосвітніх навчальних закладів в сільській місцевості у 1999-2005 роках, який складається з чотирьох розділів:

— мережа загальноосвітніх навчальних закладів;

— матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності сільських загальноосвітніх навчальних закладів;

— організаційне та навчально-методичне забезпечення діяльності сільських навчально-виховних закладів;

— кадрове забезпечення роботи загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості.

Запропоновані етапи розв'язання проблем сільської школи виходять з її потреб сьогодення, чітко їх окреслюють і визначають послідовність їх вирішення, але не передбачають на якому підґрунті вони будуть здійснюватись. Слід зазначити, що ці заходи також не враховують особливості різних навчальних предметів в сільському загальноосвітньому закладі, зокрема специфіки трудового навчання, а це велика прогалина в процесі реформування сільської школи.

Отже, щоб втілювати ці напрямки на практиці, потрібно створити необхідні передумови:

— підвищити рівень заробітної плати сільського вчителя;

— відновити пільги соціального захисту вчителя в сільському загальноосвітньому навчальному закладі;

— визначити основні напрямки реформування змісту освіти з врахуванням практичного досвіду сільських вчителів та побажань учнів;

— багатопрофільність та мобільність програм трудового навчання.

Це лише невелика частина проблем з якими бореться сільська школа на сучасному етапі становлення освіти в Україні. Ще більша їх кількість залишилася поза нашою увагою, але це не говорить що їх немає.

Висновки

Як показує аналіз ситуації яка склалась на сьогоднішній день в освітній галузі “Технології” в сільських загальноосвітніх школах, суттєвого поліпшення вимагає організація трудового навчання і профорієнтаційної роботи з учнями сільських шкіл, яка потребує урахування сучасних умов розвитку агропромислового комплексу. Доцільно включати у навчальні плани шкіл всіх ступенів предмети сільськогосподарського циклу, ввести як факультативи, гуртки, клуби чи інші організаційні форми профорієнтаційні предмети, які б давали учням змогу орієнтуватися в нових технологіях, у сучасній зоотехніці, агрономії, переробній промисловості. Тобто роботу слід проводити в таких напрямках:

1. пошук засобів, які компенсують недоліки організації трудової підготовки учнів в сільському загальноосвітньому навчальному закладі;

2. пошук засобів, які дають можливість гнучко управляти процесом трудової підготовки сільських школярів для позитивного використання цих умов;

3. пошук шляхів технологічної підготовки старшокласників сільських шкіл професіям сільськогосподарського напрямку;

4. корегування змісту трудової підготовки учнів сільських шкіл відповідно до потреб сільського господарства і суспільства в цілому;

5. пошук шляхів для покращення умов праці сільського вчителя.

трудова підготовка сільський загальноосвітній

Література

1. Біляк Б. Сільська школа - центр відродження українського села //Директор школи, ліцею, гімназії. - 2003. №14. - С.9.

2. Дуда О. Сільська малокомплектна школа: проблеми, пошук, досвід //Директор школи, ліцею, гімназії. - 2002. - №6. - С.61 - 64.

3. Коберник О.М. Навчально-виховний процес у сільських загальноосвітніх школах: Сутність, проектування, організація. - К.: Наук. світ. 1998.

4. Концепція трудової підготовки учнів сільських загальноосвітніх навчальних закладів: проект. - Умань.: Видавництво Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини: Науково-дослідна лабораторія, 2003. - 12с.

5. Кремень В. Сільська школа може і повинна давати якісну освіту вже сьогодні: Із засідання колегії міністерства освіти і науки України //Сільська школа. - 2002. - №31 - 32. - С.2.

6. Пічкур М. Якою сьогодні є сільська школа і якого вчителя вона потребує //Освіта України. - 2003. - №10. - С.4.

7. Ніколаєнко С. Відроджувати Україну треба із сільської школи //Сільська школа. - 2002. - №27 - 28. - С.3.

Размещено на Allbest.ru