Освітньо-кваліфікаційні рівні та форми навчання у вищих навчальних закладах.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Розвиток вищої освіти України у XXI столітті

2. Структура вищої освіти України

3. Організаційні форми роботи у вищому навчальному закладі

4. Зміни у вищій освіті, що передують покращенню сфери освіти

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В Україні проблема докорінної зміни підходів до освіти, передусім до вищої освіти, постала на початку 80-х років XX століття. Але так зване соціалістичне суспільство вже перебувало в агонії і не спроможне було віднайти необхідні засоби модернізації освіти. Вже в ті часи теоретично була сформульована мета реформ у сфері освіти, визначені проблеми співвідношення процесів трансформації та модернізації в освіті, інформаційного оснащення шкіл, вузів тощо. Практичні кроки в цій сфері почали здійснювати тільки на рубежі століть, та й то завдяки зовнішній і спонсорській допомозі. Досі зберігається розрив між теорією і практикою освітніх реформ, оскільки держава ще не може ці реформи матеріально забезпечити. Проте теоретичний пошук має здійснюватися і надалі, щоб за розширення матеріальної підтримки держави більш динамічно здійснювати реформи.

Важливою проблемою прогресивної освітньої реформи вважається просування до інформаційного співтовариства, в якому є виробництво і розподіл інформації робиться сферою зайнятості широких верств населення, а використання нових інформаційних технологій, є нормою для вчителя, педагога, вихованця, учня. Головним видом їх роботи є розумова праця, що вимагає найвищого значення професійних знань, доступу до інформаційних потоків, важкої інтелектуальної техніки і технології переробки, накопичення знань, правового захисту підсумків даної роботи.

У той час, виховання залишається на провідних позиціях педагогічної справи, спільної роботи педагога і учня. В педагогічній роботі все частіше на 1-ий план виходить сучасна активність, котра стала основним джерелом науково-тех. прогресу, але вона ніяк не перекреслює досягнень минулих епох, а навпаки, робить краще і модернізує їх.

Державна освітня політика орієнтована на отримання спільнотою знання, важливого для публічного становлення. Для досягнення цієї мети уряд виконує взаємодію різних суспільних процесів, які впливають на «створення знань» і «створення професіоналів», які ці знання використовують. Зазначені процеси можуть відбуватися як в сфері виховання, так і за межами її. Так, в процесі прийняття державного бюджету, у Верховній Раді України відповідно до положення Кабінету Міністрів вирішуються питання розміру і головних напрямків фінансування виховання. Для зміцнення та забезпечення освітнього процесу потрібні інші умови, які не відносяться конкретно до змісту виховання: присутність навчених співробітників, необхідна інфраструктура (будівлі), відсутність екстремістських політичних (партійних) дій, присутність нормативно-законної бази освітньої діяльності і тому подібне.

Основним процесом у сфері освіти є навчання, а основною ланкою його - людина, яка навчається на всіх рівнях освіти, незалежно від віку (від дитячого садка до рівнів перекваліфікації та підвищення рівня освіти). Наступною ланкою є «люди освіти», тобто вчителі, викладачі. І, нарешті, здійснення як самого процесу навчання, так і його зовнішнього забезпечення неможливе без діяльності управлінського персоналу (менеджменту) всіх рівнів. Ці три ланки і утворюють, власне, «особовий склад» системи освіти, який здійснює процес навчання і є провідником певної освітньої політики.

1. Розвиток вищої освіти України у XXI столітті

Значний прогрес у формуванні освіти в 2-ій половині XX століття, характеризують як «вибух освіти», досить помітне підняття середнього значення освіченості населення планети знаменують в 1-й з найбільш великих змін загальноосвітнього сенсу. Її вплив на фінансове, соц, культурне і політичне життя виявився набагато більшим, ніж можемо допустити. Саме формування вищої освіти, темпи якого були досить швидкими, став одним з головних причин прогресу освіти в цілому. Саме формування цього через кілька десятків років сприяло дивовижному підйому індустрії, інших секторів економіки виготовлення, котра предствила базу для практичного впровадження та введення технічних інновацій, зокрема перехід до інформаційного співтовариства.

Зараз, коли країни переконливо показують всьому світу значимість саме освіти для втілення тих глибинних структурних змін в суспільному житті, які несуть людям свободу саморозвитку, матеріальні блага, гарантовані цивільні права, задоволення зростаючих потреб, соціальний захист і т.д., майже всіма вченими і політичними діячами освіта нерідко проголошується передвісницею новоспеченого способу життя, масивним джерелом витоку на Землі нової епохи - епохи високих технологій, епохи Розуму. Цим підкреслюється великий модернізаційний потенціал освіти, насамперед вищої

Україна, яка інтенсивно переймається сьогодні пошуком значущих для свого розвитку ціннісних орієнтацій, також починає відкривати для себе освіту в такому модерністському розумінні. З освітою пов`язується, наприклад, можливість якісних соціокультурних зрушень, успіхи в державотворенні, збереження та нарощування інтелектуального потенціалу нації - основи духовного її багатства. А ще освіта тлумачиться як потужне соціокультурне модерністське знаряддя, завдячуючи якому Україна має долучатися до планетарних цивілізаційних змагань, відповідним чином наближатися до тих, хто переймається сьогодні проблемами планування та прискорення розвитку інтелектуального капіталу нації - самогенеруючої сили людського духу, могутнього джерела досягнення надвисоких прибутків, наближення бажаного в розвитку культури.

Як відомо, Україна в спадок від колишнього СРСР дістала тільки частку досить дієвї для свого часу системи вищої освіти, котра згідно головної ознаками була звичайною для індустріальних соціумів із середнім виробничим розвитком і централізовано-тоталітарним управлінням. В рамках союзної єдності і відповідно до принципів старих соц і соціально-особистих потреб система сищої була взагалі збалансована з потребами спільноти і досить дієвою. Ступінь підготовки професіоналів відповідав середнім загальноєвропейським і високим стандартам. Незаперечним досягненням української вищої освіти був її універсалізм і базова підготовка, яку рентабельно розрізняли її учні від вузькоспеціалізованих західних вчених. Більш того, в деяких західних державах і державах Південно-Східної Азії, які зараз вважаються фаворитами згідно темпів фінансового підйому, як відомо, була впроваджена система виховання і способи навчання, які мало чим відрізнялися від українських зразків. [2]

Величезним недоліком зведення освітнього процесу в основній масі інститутів, зараз вважається відсутність єдності в баченні мети і шляху підготовки адекватного передовим потребам випускника, неадекватнрсті змісту освітніх потреб виготовлення, неузгодженості попиту та пропозиції на професіоналів - випускників інститутів, що призводить до їх відсутності роботи і вимушеної еміграції за кордон.

Практика XXI століття розкривається до цього тільки інформаційними технологіями, комп'ютерними системами, лазерним взаємозв'язком, біотехнологіями і іншими інноваціями. Досить високе лідерство, матеріальне благополуччя, успіх і прогрес належать тим народам і культурам, які першими визначилися в даному, дали підготовку професіоналів, здатних свіжо оцінити та опанувати і впровадити в практику [4].

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

За роки незалежності на основі Конституції України (254к/96-ВР) визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття) (896а-93-п)

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властивості сучасної цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головної мети, ключових показників і основних важелів сучасного прогресу, потреби в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх проблем.

Важливим завданням вважається отримання доступності забезпечення високоякісної освіти протягом життя для всіх людей і майбутні позиції її національного характеру. Потрібно безперервно оновлювати зміст виховання і організацію навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, передових науково-технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти та науки, де бракує ступеня оплати праці працівників освіти та науки [1].

2. Структура вищої освіти України

Вища освіта визначається сукупністю систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти та регулюється Законом України “Про вищу освіту” від 28 вересня 2017 року № 1556-18.

Даний Закон встановлює правові, організаційні, фінансові основи функціонування системи вищої освіти, робить умови для посилення спільної роботи державних органів і бізнесу з університетами на принципах незалежності вищих навчальних закладів, обєднання освіти з наукою і виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможності людських грошових коштів для високотехнологічного і інноваційного становлення держави, самореалізації особистості, постачання потреб спільноти, ринку праці і потреби в навчених фахівцях.

Законодавство України про вищу освіту ґрунтується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність» та інших нормативно-правових актів, а ще інтернаціональних угод України, укладених в установленому законом порядку [5].

Громадяни України мають перевагу безоплатно отримувати вищу освіту в державних і комунальних установах вищої освіти на конкурсній основі відповідно до стандартів вищої освіти, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за кошти державного або місцевого бюджету.

Громадяни України, які не завершили навчання за кошти державного або місцевого бюджету за певним ступенем освіти, мають право повторно безоплатно здобувати вищу освіту за тим самим ступенем освіти, за умови відшкодування до державного або місцевого бюджету коштів, витрачених на оплату послуг з підготовки фахівців, у порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 658.

В нашій державі встановлено 4 рівні акредитації:

· ВНЗ І рівня (технікум) - на базі повної загальної середньої освіти, особи здобувають неповну вищу освіту та кваліфікацію молодшого спеціаліста, на базі базової загальної середньої освіти, особи здобувають повну загальну середню освіту та кваліфікацію молодшого спеціаліста;

· ВНЗ ІІ рівня (коледж) - здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

· ВНЗ ІІІ рівня (інститут, коледж як структурний підрозділ, технікум як структурний підрозділ) - здійснює підготовку фахівців за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо кваліфікаційного рівня магістра;

· ВНЗ IV рівня (університет, академія, інститут, коледж як структурний підрозділ, технікум як структурний підрозділ) - здійснює підготовку фахівців за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми чи науковими програмами на різних рівнях вищої освіти:

1. початковий рівень (короткий цикл)

2. перший (бакалаврський) рівень

3. другий (магістерський) рівень

4. третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень

5. науковий рівень

Дані рівні регулюються Державними рамками кваліфікацій, котрі спеціалізовані для застосування органами виконавчої влади, установами і організаціями, що реалізують муніципальну політику в сфері освіти, зайнятості та суспільно-трудових відносин, навчальними закладами, роботодавцями, іншими юридичними і фізичними особами з метою дослідження, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і становлення кваліфікацій [9].

Документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка вдало здала відповідну освітню (наукову) програму і пройшла атестацію.

Встановлено такі види документів про вищу освіту (наукові ступені) за відповідними ступенями:

1. Диплом молодшого бакалавра

2. Диплом бакалавра

3. Диплом магістра

У дипломі молодшого бакалавра, бакалавра, магістра вказується назва установи вищої освіти (наукової установи), що видав даний документ, а ще кваліфікація, що складається з інформації про набутий особою ступінь вищої освіти згідно кваліфікації та кваліфікації, і в конкретних варіантах - професійної кваліфікації.

Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра вважається додаток до диплома. Для диплома бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва вважається додаток до диплому європейського зразка, який зберігає структуровану інформацію про закінчення освіти. У додатку до диплома тримається інформація про підсумки освіти особи, що складається з інформації про назву дисциплін, отримані оцінки і придбана чисельність кредитів ЄКТС, а ще відомості про державну систему вищої освіти України.

У дипломі доктора філософії/доктора мистецтва, доктора наук вказуються назва установи вищої освіти (наукової установи), в якій виконувалася підготовка, назва установи вищої освіти, в спеціальній вченій раді якої захищені наукові/мистецькі заслуги, а ще назву кваліфікації.

У заголовку кваліфікації доктора філософії вказується назва ступеня, області знань і/або кваліфікації. У разі якщо дисертаційне дослідження зроблено в сусідніх областях, ступені доктора філософії і доктора наук присуджуються у ведучій гілці із зазначенням міжгалузевого характеру роботи.

У назві кваліфікації доктора мистецтва вказується назва ступеня, кваліфікації і в окремих випадках - назва кваліфікації.

Ступінь доктора мистецтва присуджується спеціалізованою радою з присудження ступеня доктора мистецтва закладу вищої освіти мистецького спрямування за результатом успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньо-творчої програми та публічного захисту творчого мистецького проекту в порядку, визначеному КМУ. Строк підготовки доктора мистецтва у творчій аспірантурі становить три роки. Обсяг освітньої складової освітньо-творчої програми підготовки доктора мистецтва становить 30-60 кредитів ЄКТС.

Диплом доктора наук. Доктор наук - це другий науковий ступінь, що здобувається особою на науковому рівні вищої освіти на основі ступеня доктора філософії і передбачає набуття найвищих компетентностей у галузі розроблення і впровадження методології дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які забезпечують розв'язання важливої теоретичної або прикладної проблеми, мають загальнонаціональне або світове значення та опубліковані в наукових виданнях.

Ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою закладу вищої освіти чи наукової установи за результатами публічного захисту наукових досягнень у вигляді дисертації або опублікованої монографії, або за сукупністю статей, опублікованих у вітчизняних і міжнародних рецензованих фахових виданнях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Документ про вищу освіту державного зразка видається закладом вищої освіти тільки за акредитованою освітньою програмою. За неакредитованою освітньою програмою заклади вищої освіти виготовляють і видають власні документи про вищу освіту у порядку та за зразком, що визначені вченою радою закладу вищої освіти.

Документ про вищу освіту державного зразку для осіб, що навчаються по державному замовленню, робляться університетами і видаються за рахунок коштів державного бюджету, а для осіб, які навчаються за засоби фізичних чи юридичних осіб, ціна документів про вищу освіту включається в ціну навчання. Максимальна ціна документів про вищу освіту державного зразку і список інформації, яка повинна триматися в акті про вищу освіту, встановлюється КМУ.

У разі отримання особою вищої освіти згідно злагодженності між університетами, в тому числі закордонними, освітніми програмами вищих навчальних закладів мають перевагу виготовляти і вручати загальні дипломи згідно зразку, конкретним загальним рішенням експертів рекомендацій таких установ вищої освіти.

Якщо особа здобуває вищу освіту одночасно за двома спеціальностями (спеціалізаціями) заклад вищої освіти має право виготовляти та видавати подвійний диплом за зразком, визначеним вченою радою закладу вищої освіти.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (включає Реєстр закладів вищої освіти, Реєстр документів про вищу освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання та Реєстр студентських (учнівських) квитків).

3. Організаційні форми роботи у вищому навчальному закладі

Навчально-виховний процес забезпечує можливість: здобутя особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічних сферах; інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості [6].

Процес навчання у вищій школі реалізується в межах багатоманітної цілісної системи організаційних форм. Форма організації навчального процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних заннять, у яких реалізуються зміст [10]. Різні аспекти проблеми пошуку ефективних форм навчання знайшли своє відображення в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки (Я. А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г. Песталоцці, А.В. Дістервег, Дж. Дьюї, К.Д. Ушинський, Т. Лубенець, В.О. Сухомлинський та інші) та набувать особливої актуальності й розробляються у багатьох напрямах на сучасному етапі.

Суттєвими ознаками поняття “організаційна форма навчання” є: характер спілкування; розподіл навчально-організаційних функцій; добір і послідовність ланок навчальної роботи; режим - часовий і просторовий.

Навчання у вищих навчальних закладах здійснюється за такими формами: денна (очна), вечірня, заочна (дистанційна), екстернатна (особлива форма навчання, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін, складання у вищому навчальному закладі заліків, екзаменів та проходження інших форм підсумкового контролю, передбачених навчальним планом [7].

Залежно від мети форми організації навчального процесу класифікують на: - форми навчального процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальнгі заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); - форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); - форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об?єднання, школи, студентські наукові товариства).

Залежно від тривалості навчальних занять форми організації навчального процесу ділять на: аудиторні (практикуми, лекції і т.д.) і поза аудиторні (заліки, консультації, конференції, іспити, наукові гуртки і т.п.). Провідною формою здобутття знань в інституті вважається лекція. Її основна дидактична мета є створення орієнтовної бази для майбутнього засвоєння студентами навчання яка була використана.

Лекція (лат. lectio - читання) - систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки [6].

Існує декілька видів лекцій як форми органнізації навчання:

1. Тематична лекція. Вона вважається головним видом лекції в інституті; тлумачить певну тему навчальної програми відповідно до конкретної дисципліни. Ці лекції ділять на вступні і підсумкові. Вступна лекція відчужує суцільне поняття про загальне завдання і зміст курсу, відкриває текстуру і логіку становлення конктретної області науки, зв'язку з іншими дисциплінами. Підсумкова лекція закінчує лекційний курс, систематизує отримані знання, підкреслює підсумки прочитаного.

2. Оглядова лекція. Передбачає систематичний аналіз важливих наукових проблем курсу, які пов'язані з практичним експериментом учнів, завданнями професійної діяльності. Цю лекцію читають перед виробничою практикою, написанням дипломних (магістерських) робіт або здачею державних іспитів.

3. Консультативна лекція. Вона доповнює і встановлює який був використаний оглядовий матеріал, розкриває сегмент курсу, який викликає проблеми при автономному дослідженні.

4. Лекційний спецкурс. Значно розширює межі навчальної програми, істотно розширює і поглиблює наукові знання, спрощує їх творче розуміння, «вводить» учнів в проблематику конкретної наукової школи.

Найчастіше спецкурси ґрунтуються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача. Активність учня на лекції має можливість характеризуватися зовнішньою і внутрішньою енергійністю. Нерідко зовнішня енергійність ніяк не завжди схожа з внутрішньою, так як не будь-лекція дуже цікава. Наприклад, академічна лекція має можливість бути сухою за змістом. В цьому випадку слід вводити вольове мотивування - самонаказ, самоактівізацію і самонавіювання [4]. Значне місце в системі підготовки фахівців займають фактичні заняття. Основне їх завдання - зміцнення, переклад в тривалу пам'ять, теоретичних знань, умінь і навичок тієї чи іншої навчальної дисципліни, ововлодіння апаратом наукових досліджень [9].

Практичне заняття - форма навчального процесу, на якому педагог організовує детальне обговорення студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує знання і вміння їх практичного впровадження шляхом особистого виконання студентами відповідних завдань. Семінарське заняття - особлива форма фактичних занять, котра міститься в автономному дослідженні студентами окремих питань і тем лекційного курсу з наступним обговоренням і (або) оформленням яке було використане у вигляді реферату, доповіді і тому подібне. Семінарське заняття сприяє глибокому засвоєнню студентами теоретичних проблем, формуванню у них умінь ораторського мистецтва, мистецтва доводити власні судження.

Лабораторне заняття - вид практичних занять у вищій школі, що проводиться за завданням викладача і з застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок, вимірювальних приладів, комп'ютерів та інших технічних засобів. Проводять лабораторні роботи у двох формах - фронтальні й практикуми. Під час фронтальної лабораторної роботи всі студенти (кожен окремо чи по двоє) виконують на простому обладнанні одночасно одну й ту саму роботу, що відповідає темі, яку вивчають, утворює з нею одне ціле. Практикуми проводять після вивчення великих розділів курсу наприкінці періоду навчання (семестру, року), вони мають переважно повторювальний та узагальнювальний характер і розраховані на більшу самостійність студентів, ніж фронтальні. Консультація (лат. consultatio - за порадою) - поради, пояснення викладача студентам з будь-якого питання. Оскільки час консультації обмежений, запитання викладачу мають бути чітко сформульовані з питань, які неналежно висвітлено у джерелах навчальної інформації, опорних питань і питань, що виникли під час самостійної роботи, тощо.

Педагогічна практика. Практична підготовка учнів здійснюється через навчальні та виробничі (педагогічні) практики. Практика гарантує черговість і безперервність формування умінь і навичок і проф розвиток прийдешніх викладачів. Зміст практики та форми звітності орієнтуються до Положення про педагогічну практику учнів і програмами практик, які створені кафедрами факультету та кафедрами педагогіки і психології інституту. Реалії вимагають, щоб виховання в університетах було інтерактивним.

Інтерактивне виховання - спільна робота, сумісного навчання, де педагог і учень вузу вважаються рівноправними, рівнозначними суб'єктами вивчення. Організація інтерактивного вивчення має на увазі прогнозування життєвих і педагогічних ситуацій, впровадження рольових ігор, суцільне рішення проблем, вироблення єдиної стратегії подолання важких ситуацій і т.д. [7].

Таким чином, використання різних форм і видів навчання сприяє фрмуванню високоосвічених, компетентних, мобільних, самоорганізованих, конкурентноспроможних фахівців, готових входити в світ, відкрите інформаційне товариство.

4. Зміни у вищій освіті, що передують покращенню сфери освіти

Зміни, впроваджені законом «Про вищу освіту», стали поки що найпомітнішою, якщо не єдиною, системною реформою в Україні [11].

Отже, що зміниться в українських вишах?

Лілія Гриневич зазначила, що головною метою реформування системи вищої освіти є забезпечення якості освіти. Саме зростання якості освіти дасть змогу зупинити відтік молоді закордон. Зокрема, МОН вбачає декілька кроків, необхідних для підвищення якості:

• створення високоякісного контингенту вищих навчальних закладів на таким приладам, які довели власну віддача, але можуть поліпшуватися (прибуття згідно підсумками ЗНО, одного вступного випробування, адресне розташування держзамовлення, місцевий конкурс, конкурсне розташування державного замовлення в магістратуру)

• інноваційний зміст освіти. До цього тільки, новітні проектів на складі компетентністі підходу та інноваційні освітні програми. В даний момент створено біля 200 проектів для бакалаврів і магістрів, які передбачаються в 2018 році і стануть проектними стандартами для докторів філософії і молодших бакалаврів (при потребі);

• функціонування внутрішньої і зовнішньої систем постачання якості освіти;

• запровадження нових моделей підготовки професіоналів. Мається на увазі реформування освіти регульованих професій - медична, юридична та педагогічна освіта, правило підготовки професіоналів по схемі «молодший бакалавр, магістр», введення ЗНО для вступу до магістратури згідно ряду кваліфікацій;

• проведення наукової атестації. Згідно підсумкам такої атестації очікується ділити базисне фінансування на наукові дослідження в університетах.

Також акцентовано увагу і на основні завдання для установ вищої освітина 2018-2019 роки:

• формування внутрішніх систем постачання якості відповідно до вимог європейських стандартів;

• модернізація змісту виховання и текстури освітніх програм, зведення їх у відповідність з новими зразками вищої освіти;

• дебюрократизації на рівні установи вищої освіти;

• неухильне дотримання конкретних нововведень Законодавством України «Про освіту» вимог до академічної доброчесності;

• видимі зрушення в підготовці наукових співробітників, зокрема, у вимогах до дисертацій на здобуття наукових ступенів.

Окремо на Колегії МОН розглянули і питання реформування фінансування і фінансових взаємин у сфері вищої освіти. Міністр підкреслила, що в даному році відомство спільно з інститутами повинно сконцентруватися на дослідженні документів, які стануть визначати головні правила розподілу базисного фінансування на науку для вищих навчальних закладів.

Очікується, що базисне фінансування університетської науки, буде використано згідно підсумкам атестації - вона зобов'язана зав'язатися в даному році. Щоб оцінювання було об'єктивним і справедливим, планується атестувати не кожен окремий виш, а наукові напрями у ньому. В даний момент їх 7. вищий освіта навчальний якість

Слід зауважити, що Нацрада по питанням становлення науки і технологій підтвердила план Регламенту державної атестації вищих навчальних закладів при частині здійснення ними наукової (науково-тех.) діяльності. В даний момент він дає згоду з центральними органами виконавчої влади та після доопрацювання стане орієнтований на пропозицію в Кабмін.

У плані, зокрема, закладено, що інститути стануть розцінювати впливові фахівці на підставі об'єктивних цифрових характеристик результативності спрямованості за минулі 5 років і його реального потенціалу, наукового звіту за той же період і наміри становлення ще на 5 років.

За підсумками оцінки науковий напрям університету відноситимуть до однієї з 3 груп:

А - лідери, для яких передбачене пріоритетне фінансування;

Б - міцні "середняки", які отримуватимуть базове фінансування за наявності коштів;

В - ті, які мають значення насамперед для навчальної роботи університету, а відтак на базове фінансування претендувати наразі не можуть.

Водночас усі ці групи завжди матимуть змогу претендувати й на конкурсне фінансування. Упродовж 2018 року МОН планує апробувати формулу розподілу бюджетних коштів між ВНЗ і впроваджувати Концепцію підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти.

Наступного року, а саме до 1 березня 2019 року, сфера вищої освіти України отримає проект стратегії розвитку до 2025 року, над яким працюватиме МОН, Інститут освітньої аналітики та Національна академія педагогічних наук України.

Висновки

На протязі автономії України вищі навчальні заклади отримали перевагу формувати і виконувати програми обміну учнів і персоналу при державних і зарубіжних університетах. Міністерство виховання і науки України сприяє розвитку мобільності та навчання учнів за психологічним бар'єром, як за системою грантів, так і по особистим програмам.

Міністерство освіти і науки України підтримує європейську спрямованість в області вищої освіти згідно розвитку співпраці між інститутами, програм обміну, загальних навчальних програм і перепідготовки.

Однак в системі вищої освіти України є труднощі, які заважають збільшенню мобільності учнів і педагогів.

Серед інших перешкод є принципово слаба підготовка згідно іноземним мовам у середній і вищій школі, візовий режим, різниця в рівні життя населення України та держав Європи.

Таким чином, формування освіти України, завдання, які ставляться перед вищою освітою, і фактичними кроками щодо її розвитку, вдосконалення організації і змісту, інформатизація і введення інноваційних освітніх технологій орієнтовані на багатосторонню (комплексну) інтеграцію відчизняного виховання з європейською, що призведе до дієвого і швидкого досягнення головних цілей Болонського процесу. Спираючись на все ці положення Міністерство освіти і науки України спільно зі значною частиною провідних найвищих навчальних закладів - учасників педагогічного досвіду згідно введенню загальноєвропейських основ вищої освіти готує значущі кроки в цьому напрямку.

Список використаних джерел

1. Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, І.Г. Оніщенко, А.М. Грехов, Ю.І. Палеха. К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. 102 с.

2. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В.С. Журавський. К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2003. 416 с.

3. Закон України “Про вищу освіту” від 17.01.2002, розділ 7. “Організація навчально - виховного процесу”, статті 41 - 43.

4. Лузан П. Г. Історія педагогіки та освіти: навчальний посібник / П. Г. Лузан, О. В. Васюк. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: ДАКККіМ, 2010. 296 с.

5. Мешко Г. М. Вступ до педагогічної професії: навч. посіб. / Г. М. Мешко. К.: Академвидав, 2010. 200 с. С. 68 -75.

6. Об образовании. Закон РФ // Директор школы. 2002. №8. С. 97.

7. Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. К., 2009. 472 с.

8. Педагогіка вищої школи / за ред. З. Н. Курлянд. Київ: Знання, 2005. 399 с.

9. Передерій І. Г. Розбудова національної системи освіти в Україні за доби Центральної Ради: історичний аспект / І. Г. Передерій. Полтава: Видавництво ПолтНТУ, 2009. 160 с.

10. Розовик Д. І. Культурне будівництво в Украіні у 1917 - 1920 роках / Д. І. Розовник. К.: Аквилон Плюс, 2011. 544 с.

11. http://obljustif.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru