Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича

Кафедра педагогіки та методики початкового навчання

Факультет педагогіки, психології та соціальної роботи

Реферат

Риторика в житті та діяльності педагога

Виконала

Студентка 3 курсу (310 групи)

Гуда Світлана Василівна

Науковий керівник: асистент кафедри педагогіки та методики початкової освіти Костащук О.І.

Чернівці, 2018

ВСТУП

Актуальність. На даний момент багато вчителів нехтують риторичною культурою у своїй професійній діяльності і обмежуються лише методичними та дидактичними знаннями. Однак риторична компетентність є дуже важливою складовою професії педагога, адже без її знання вчитель не лише може зробити уроки не цікавими для учнів, але й пошкодити або, в гіршому випадку, зруйнувати їхню психіку.

Риторична освіта - це один із найбільш важливих і перспективних сучасних лінгводидактичних напрямків, мета якого не обмежується формуванням навичок гарного й переконливого мовлення; одне з ключових її завдань - виховання моральних і патріотичних складників характеристики людини, що в сумі зі знаннями мови сформують національно мовну особистість, носія елітарного типу культури.

Мета роботи: провести короткий екскурс в історію становлення риторики, розкрити її значення, необхідність та прояви у житті та діяльності педагогів минулого та сучасності.

У наші дні інтерес до риторики і методики її навчання значно зріс. Створюються авторські програми, видаються підручники, посібники, хрестоматії і словники, упорядковується українська риторична термінологія, розробляються сучасні системи навчання (автори - Л. Мацько, Н. Бабич, Г. Сагач, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Мацько, С. Абрамович, В. Молдован, М. Чикарькова, З. Куньч, Н. Колотілова, А. Первушина, Я. Білоусова, Л. Спанатій, І. Хоменко та інші). Відродження цього інтересу закономірне, оскільки демократичні процеси в суспільстві супроводжуються посиленою увагою до прав і свобод людини, серед яких свобода слова займає не останнє місце. Знання риторики, сформовані риторичні вміння дають можливість людині відчути себе дієвим учасником професійного і суспільного життя.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку літератури.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ РИТОРИКИ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У ЖИТТІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГІВ МИНУЛОГО

професійний педагог риторика освіта

Історія риторики сягає середини І тис. до н. е. Зародившись у Давній демократичній Греції з суспільної потреби переконувати слухачів живим словом, вона швидко здобула суспільне визнання в єдності з філософією і логосом, виробила свої технології, категорії й закони, стала наукою, моральною й патріотичною, перетворилася на мистецтво слова і засіб здобуття кар'єри громадського діяча, політика, державотворця. Захоплюючи елітні прошарки суспільств, риторика поширилася у просторі й часі на всю Європу. Прикметно, що сповідуючи постулати істинності й щирості, риторика багато набувала, щось утрачала, розквітала в періоди навіть короткого демократизму, національного відродження, Просвітництва і занепадала в періоди тоталітарних режимів, які керували силою влади і зброї, а не засобами переконливого дієвого слова. У перекладі з грецької мови слово "rhetorike" означає "ораторське мистецтво". Отже, можна сказати, що риторика - це наука, яка вивчає ораторське мистецтво, майстерність публічного виступу перед певною аудиторією. Риторика покликана навчити ефективно впливати на аудиторію, відстоювати чи доводити свою точку зору через публічний виступ. Таким чином, риторика - це наука про мистецтво публічного виступу [2, с. 4].

Будучи ще гомілетикою (церковною), вітчизняна риторика все більше збагачувалася соціальними мотивами і мусила шукати простіші, доступніші форми вираження змісту проповідей. Особливою повагою в Україні користувалася грецька міфологія й антична риторика у бароковий період розвитку української культури, коли найхарактернішими її ознаками були пишномовність, урочистість, яскравість образів і прикрас. Поширенню античної міфології та риторики грецького й римського класицизму сприяла і система освіти, яка склалася на той час в Україні. У школах усіх типів вивчалися грецька і латинська мови (грека і латина), риторика, поетика, драма. Поети працювали вчителями, а вчителі мали самі вміти віршувати, складати драми і вимагали цього від учнів. Тому давня українська книжна мова насичена грецькими та латинськими словами й виразами, що несли античну образність [9, с. 71-72].

Наприклад, в Чернігівській риторичній школі в ХVІІ - XVІІІ ст. риторика, як наука була спрямована на те, щоб сформувати у майбутніх вчителів такі професійні навички:

Ш саморегулювання власного психічного стану;

Ш дотримання тактовної поведінки у процесі спілкування зі своїми вихованцями, батьками, колегами;

Ш відповідати за якість знання й моральні чесноти своїх учнів.

Після проходження риторики і формування в учнів риторично-мовленнєвої підготовки до педагогів ставилися високі вимоги:

Ш досконале володіння своїм предметом;

Ш вміння працювати з будь-якими джерелами, написаними різною мовою;

Ш виявляти творчі здібності у своїй професійній діяльності, а саме - створення підручників, словників, посібників з риторики тощо [8, с. 15].

Загальна риторика складалася із трьох частин. Перша частина (deInvention) створювала певні початкові думки майбутнього ритора. Друга частина (de Disposition) виявляла правильний хід думок, тобто судження самих риторів . Третя частина - вираження думок (de Elocntione), прививала любов і витонченість учителя-ритора [7, с. 3]. Риторично-мовленнєва підготовка вчителів у духовних школах Чернігівщини базувалася на думці окремого учня, тобто одна думка повинна народжувати іншу, а кожне речення повинне народжувати інше, й так послідовно учні йшли до кінцевої мети - розв'язання проблемних питань, що виносилися на обговорення. Наприклад, таке початкове речення: "Все змінюється на землі" мимоволі наштовхує на інше - "А небо незмінне". Саме такими реченнями кожен учень-ритор продовжував один одного, бо відкривати з однієї думки іншу, шукати щось нове спонукало до логічного мислення. Це допомагало їм у майбутньому швидко пристосуватися до педагогічної праці, бо не може той учень, який хоче стати вчителем не вміти складати та виголошувати свої проповіді, адже той хто вміє писати - повинен гарно мислити і залучити своїх слухачів до плідної праці. Саме тому вчитель-ритор повинен був володіти практичною логікою, що виступала базою для його подальшого навчання. М. Кошанський зазначає: "Не поспішай писати, а навчися мислити і відчувати - повнота думок і почуттів знайде спосіб виражатися" [7, с. 8 ].

Учитель завжди мав служити істині, доброті, красі, майстерно володіти ораторським мистецтвом, формувати високу культуру спілкування. Авторитет такого вчителя значною мірою залежав від рівня володіння живим словом, уміння ефективно, переконливо виступати публічно. [4, с. 141].

Майстерне володіння словом у духовних закладах освіти потребувало від майбутнього учителя постійного вдосконалення власних умінь, оскільки словесна творчість - це процес короткочасний і його повторення можливе лише тоді, коли педагог зуміє відтворити заново в собі той внутрішній стан, у якому він перебував у хвилини найвищого злету, зафіксувати його в собі за допомогою певних асоціацій, звуків, слів і включити в дію в потрібний момент залежно від педагогічної ситуації чи установки [3, с. 17].

Отож, риторика - це наука про мистецтво публічного виступу. У педагогічній сфері діяльності минулого вона сприяла саморегулюванню вчителем власного психічного стану; дотриманню тактовної поведінки у процесі спілкування зі своїми вихованцями, батьками, колегами; відповідальності за якість знання й моральні чесноти своїх учнів; розвитку логічного мислення, вміння працювати з будь-якими джерелами, написаними різною мовою, виявляти творчі здібності у своїй професійній діяльності, а саме - створення підручників, словників, посібників з риторики тощо. І саме від рівня володіння живим словом, уміння ефективно, переконливо виступати публічно значною мірою залежав авторитет вчителя.

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ РИТОРИКИ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

На різних етапах розвитку риторику характеризували як “знаряддя стилю”, “мистецтво мислити - мистецтво говорити - мистецтво писати”, “мистецтво переконання”, “чесну й велику вільну мудрість”, “княгиню душ”, “царицю мистецтв”, “мистецтво переконання”, “теорію й майстерність ефективного мовлення” тощо. Сучасні дослідники риторику розглядають як “науку лінгвістичну, тобто мовознавчу, більше того - живомовну”, як “науку успіху” (Л. Мацько), “фундаментальну теорію і мистецтво мовлення”, “мистецтво мислити”, “вчення про мовленнєве виховання” (В. Аннушкін), “мистецтво керування суспільними процесами” (Ю. Рождественський) тощо.

Риторична освіта - це один із найбільш важливих і перспективних сучасних лінгводидактичних напрямків, мета якого не обмежується формуванням навичок гарного й переконливого мовлення; одне з ключових її завдань - виховання моральних і патріотичних складників характеристики людини, що в сумі зі знаннями мови сформують національномовну особистість, носія елітарного типу культури. Як зазначав Сенека, спочатку вчися гарної моралі, а потім мудрості, яка без гарної моралі засвоюється погано. Необхідність широкого запровадження риторики в систему освіти зумовлена, з одного боку, загрозою тотального безкультур'я і бездуховності в державі, з іншого - освітньо-виховним потенціалом риторики як навчальної дисципліни, її спроможністю реалізовувати провідні принципи сучасної освіти, засобами інтелектуально-естетичного впливу української мови формувати гармонійно розвинену, національно свідому особистість. В Україні традиційно цінувалася мовна майстерність як одна з головних характеристик людини і показник морального клімату суспільства. Свідченням цього є численні прислів'я й приказки.

Варто зазначити: сила мистецтва красного слова - не лише в його миттєвому впливові наслухачів, а й у тому досить тривалому підготовчому процесі, який здійснюється задовго до вимовленняпотрібного тексту, водночас завдяки збігові акту словесної творчості й акту сприйняття відбуваєтьсябезпосереднє співпереживання і співтворчість суб'єкта і об'єкта виховання, а це дає естетичнезадоволення як слухачам, так і мовцям. Звідси і випливають виховні та розвивальні завдання, що їхставлять перед собою педагоги - читці-оратори.

"Професійні вміння педагога співвідносяться зхарактеристиками структури його діяльності-дії, з потребами суспільства, волею, інтересами, інтелектомі установками самої особистості і закріплюються в дії. Відповідно цьому, доцільно здійснювати двапідходи у визначенні об'єктивних вимог до особистості майбутнього педагога як мовця, читця, оратора," -відзначала А. Капська.

Опанування мистецтва красномовства - це не лише задоволення, а й праця,пов'язана з оволодінням знаннями, вміннями, це праця творча, радісна, але водночас і наполеглива,спрямована на досягнення певного результату, праця, яка потребує зацікавленості, ініціативності, уміння переборювати труднощі, критично ставитися до зробленого. Набуття майбутнім педагогом спеціальних знань і вмінь не самоціль. Процес оволодіння мистецтвом красномовства має на меті виховування у студентів і школярів творчої активності, прагнення до творчої віддачі одержаних знань і вмінь, доформування потреби в цьому [3, с. 16].

Красномовство - сила, за допомогою якої вдається впливати на світ, змінювати його, реалізуючи власну волю. Без риторики не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч. Для майбутніх педагогів риторика стала найважливішим предметом, адже за допомогою неї вчитель міг переконувати шляхом впливу на аудиторію переважно мовною формою.

Поза увагою питань техніки риторики несправедливо залишається поняття “педагогічного голосу”. А це важливий складник процесу спілкування. Бути почутим - для вчителя важливо як у прямому, так і в переносному значенні. Суттєвою перешкодою цьому часто є тихий, сухий, монотонний, позбавлений будь-яких емоцій чи надто емоційний голос. На думку вчених, голос - одна із форм енергії. Енергетика голосу, за спостереженнями спеціалістів, здійснює максимальний вплив на учнів, слугує ключем для налагодження й підтримування контакту, сприяє формуванню довіри до мовця. Голос віддзеркалює внутрішній світ людини, її характер, особливості психіки, почуттєву сферу і наміри. Своїм звучанням він дає нам інформацію про темперамент мовця, його характер, світовідчуття, настрій, щирість і навіть рівень його обізнаності чи ступінь готовності.

А. Князьков, комплексно досліджуючи голос, виокремлює такі його параметри: гучність, широта, висота, різноманітність тембрів, милозвучність (чистота і ясність, відсутність хрипів чи інших призвуків); здатність протистояти зовнішнім звуковим перешкодам, сугестивність (здатність впливати на емоції й поведінку слухачів незалежно від змісту сказаного), адаптивність, гнучкість, стійкість і витривалість [5; 6]. Голос для вчителя - що пензель для художника чи різець для скульптора. Незнання його особливостей, невміння чи небажання відточувати й ефективно використовувати голосові можливості часто спричиняють антипедагогічне використання голосу, про яке писав І. Драч:

Ми ситі знаннями. Друковані дуже.

Чого ж ти горлаєш, коханий мій друже,

На це синьооке твоє, синьонебе,

Що мудрості хоче, не ґвалту від тебе..,

…, яке засуджував В. Коротич:

Я не люблю, коли кричать,

Ненавиджу, коли лякають,

Соромлюся, коли звикають,

Принижень несучи печать.

Своєрідним штрихом до портрета оратора є й інші невербальні засоби: рух, міміка, жести, паузи. Учитель повинен знати, що виразні й доречні жести, міміка пожвавлюють промову, а часто повторювані, одноманітні, вжиті не до ладу дратують слухачів. Знання композиції будь -якого виступу і прийомів для кожного структурного елемента допоможуть учителеві (і фізику, й лірику!) легко налагодити контакт з учнівською аудиторією, у якої в міру спадання інтересу держави до високоосвічених її громадян з такими ж темпами зникає інтерес до освіти й науки. Так, у вступній частині пояснення нового матеріалу прийом учителеві може підказати тема уроку. Стереотип, згідно з яким мова - філологу, а фізикові (хімікові та іншим) досить фізики (хімії) зламано давно. Ефективним чинником збудження інтересу може слугувати коротка життєва історія, легенда, влучний афоризм чи цікаві статистичні дані. Це може бути інтрига на початку розповіді, оригінальна характеристика-портрет ученого.

Дослідники виокремлюють і такий важливий аспект сучасної риторики, як реалізація культурологічної й естетичної функцій мови, звернення до яких потребує глибокої лінгвістичної підготовки, знань важливих світоглядних філософських понять і умінь використовувати прецедентні тексти, зокрема українські паремії як засіб виразності і впливу на мовну свідомість слухачів/читачів. Це і засіб налагодження довірливих стосунків з аудиторією в результаті “співзвучності” думок і почуттів під час сприйняття знайомих і зрозумілих з дитинства народних мудрих думок, що, відкриваючи світ моральних цінностей українського народу, його ментальність, стали крилатими. Наприклад: Терпить Бог лукавих, та не до віку. Засвітить сонце і в наше віконце. Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому. Докоряв ворон галці, що вона чорна.

Наближення процесу здобування знань до реального спілкування активізує мовленнєво-мисленнєву діяльність учнів, сприяє оволодінню певними прийомами стратегії і тактики мовлення, навчає застосовувати їх для побудови того чи іншого висловлювання в будь-якій конкретній ситуації.

Загальновідомо, що кожна мовна особистість наділена комунікативними соціальними психологічними ролями, сукупність яких визначає варіанти мовної поведінки, втілені у різноманітних висловлюваннях і дискурсах. Таким чином, високий рівень сформованості мовної особистості вчителя пов'язаний з гнучкістю комунікативної поведінки, тобто вміннями виконувати різні комунікативні ролі, характери і для цієї професійної діяльності. Прийнято вважати, що поряд з унікальністю й неповторністю, мовлення людини підпорядковане різним законам: граматики, текстотворення, стилістики, соціально-мовленнєвої поведінки.

Показником сформованості професійно важливих риторичних умінь вважається: активне використання у мовленні різноманітних мовно-виражальних засобів; вдалий вибір стратегій і тактик залежно від ситуації спілкування; продукування оригінальних текстів; уміле використання жанрового багатства мови; самовладання перед аудиторією; ефективна організація українськомовного спілкування у різних ситуаціях навчально-виховного процесу; аналіз власних і чужих виступів; долання бар'єрів у спілкуванні; майстерне виголошення промови будь-якого виду; варіювання жестів і міміки; формування власного іміджу тощо.

Отже, риторика є дуже необхідною складовою професійної діяльності педагога. Адже саме за допомогою її складових, таких як: голос, жести, міміка і т.д., вчитель вміє налагодити контакт зі своїми вихованцями, їх батьками, колегами, вміє зробити навчальний процес цікавим для учнів та сприяє їх ефективнішому навчанню та засвоєнню необхідного матеріалу.

ВИСНОВОК

Отож, риторика - це наука про мистецтво публічного виступу. У педагогічній сфері діяльності минулого вона сприяла саморегулюванню вчителем власного психічного стану; дотриманню тактовної поведінки у процесі спілкування зі своїми вихованцями, батьками, колегами; відповідальності за якість знання й моральні чесноти своїх учнів; розвитку логічного мислення, вміння працювати з будь-якими джерелами, написаними різною мовою, виявляти творчі здібності у своїй професійній діяльності, а саме - створення підручників, словників, посібників з риторики тощо. І саме від рівня володіння живим словом, уміння ефективно, переконливо виступати публічно значною мірою залежав авторитет вчителя.

На сучасному етапі риторика є дуже необхідною складовою професійної діяльності педагога. Адже саме за допомогою її складових, таких як: голос, жести, міміка і т.д., вчитель вміє налагодити контакт зі своїми вихованцями, їх батьками, колегами, вміє зробити навчальний процес цікавим для учнів та сприяє їх ефективнішому навчанню та засвоєнню необхідного матеріалу.

Таким чином, риторичні знання, вміння та навички є потрібними кожному вчителю в його професійній діяльності не лише для розвитку його особистісних якостей та різноманітних психічних явищ, але й для того, щоб вміти зацікавити учнів, доступно пояснити їм необхідний матеріал, розвивати їх інтерес до вивчення того чи іншого навчального предмета, вміти мотивувати їх, а також для того, щоб вміти розмовляти з іншими людьми, особливо батьками та колегами на доступному їм рівні, відповідно до їх інтересів і тому подібне.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамович С. Риторика / С. Абрамович, М. Чікарькова. - Л.: Світ, 2001. 240 с.

2. Бондаренко В.В. Риторика: конспект лекцій / В. В. Бондаренко: - Харків: Вид-во ХНАДУ, 2008. -121 с.

3. Капська А. Й. Педагогіка живого слова : [навч.-метод. посібник] / А.Й. Капська - К.: ІЗМН, 1997. - 140 с.

4. Кирильчук О. Б. Витоки педагогічної майстерності / О. Б. Кирильчук Збірник наукових праць. - Полтава, 2011. - 233 с.

5. Князьков А. А. Голос, Акустика голоса, Интонация, Артикуляция, коммуникативные качества голоса, Постановка голоса , Слух / А. А. Князьков Эффективная коммуникация: история, теория, практика : Словарь-справочник Отв. ред. М. И. Панов; сост. М. И. Панов, Л. Е. Тумина. - М. : ООО Агентство ““КРПА Олимп”, 2005.

6. Князьков А. А. О сугестивностипедагогическогоголоса / А. А. Князьков Педагогическое образование. - Прометей, 1990. - Вып . 2 - С. 68 -71.

7. Кошанский Н. Общая Реторика, Н. Кошанского / Н. Кошанского. - 2-е изд. - Санкт-Петербург : При Императорской Академии Наук, 1830. - 125 с.

8. Лавріненко О. А. Тенденції розвитку ідеї педагогічної майстерності вчителя: теорія і практика (середина XVI -XX ст.) Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук. - К. 2009 р. - 36 с.

9. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Вища шк., 2006. - 311 с.

Размещено на Allbest.ur