Духовний аспект підготовки майбутніх учителів-словесників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовний аспект підготовки майбутніх учителів-словесників

О.М. Антончук

Сучасний вчитель-словесник повинен володіти низкою духовних, моральних та професійних якостей, яких набуває в процесі навчання у вищій школі, що можна забезпечити рідномовною освітою і засвоєнням системи фахових дисциплін.

Згідно духовної парадигми, особистість слід розглядати в контексті цілісної життєдіяльності, основним змістом якої є її (людини) самовдосконалення як образу Божого, спрямованої до подоби Божої та вдосконалення світу як Царства Божого на землі. Духовність -- система усвідомлених і осмислених найвищих нематеріальних цінностей.

В історії дослідження психологічних особливостей духовного розвитку особистості виокремилися два напрями. Представники першого (І. Бех, М. Борушевський, Д. Леонтьєв та ін.) здійснюють пошук коренів духовності у сфері соціального та культурного буття людини. Другий напрям характеризується пошуком джерел духовності в сутнісній природі особистості (Б. Братусь, М. Савчин, В. Слободчиков та ін.). Тому метою статті стало уточнення поняття «духовний аспект підготовки студентів-філологів», його найважливіші складники.

Мета навчання української мови -- формування духовно багатої мовної особистості [6]. Духовність означає внутрішнє наповнення, а моральність -- зовнішній вияв цього змісту. Можна бути багатим на злість, гнів, заздрість і ненависть, а зовні сяяти посмішкою приязні й доброзичливості, дотримуватися усіх можливих правил етикету. Духовний розвиток -- це виклик примітивізму, егоїзму та споживацтву, і чим важчими є випробування соціального життя, тим більше існує можливостей для духовного перетворення [5, 241].

Апостол Павло підкреслює, що християнське життя -- це постійна боротьба, бо тіло бажає протилежного духові, а дух - протилежного тілу. Треба плекати плоди духу, а саме: любов, радість, мир, довготерпіння, милосердя, віра, стримання.

Серед завдань навчання української мови -- формування духовного світу учнів. Не просто якоїсь однієї риси, а цілого духовного світу. Кожна людина -- космос, а мова -- духовне начало цього всесвіту. В умовах суспільства споживачів дуже непросто формувати духовне, бо це як два протилежні полюси. Золотою серединою є, напевне, одухотворення споживацтва, його здорова мінімалізація. Згадаймо Соломонове «Лілії польові кращі, ніж цар у найкращому вбранні», слова Христа про те, що «не хлібом єдиним буде жити людина ...».

На всіх етапах мовної освіти рідна мова, твердо переконаний І. Огієнко, є могутнім засобом інтелектуального й духовного розвитку особистості. Як у школі, так і поза нею учитель повинен говорити тільки взірцевою рідною соборною літературною мовою й вимовою, щоб власним прикладом впливати на учнів і на оточення [3, 30]. Не обминув учений і молоде покоління. Студенти вищих шкіл обов'язані щорічно уряджувати врочисте «Свято рідної мови» [3, 38].

Вивчення мови -- це та площина, з якої починається пізнання світу, свого народу, його духовності. Звідси бере початок національно-патріотичне, моральне та й усяке інше виховання [2, 197].

Навчання означає смиренне визнання незнання чогось, бажання пізнати щось. Рідну мову вчать усе життя, тобто і духовно рости треба постійно. Вчитель-словесник -- це як старозавітній Адам і Господь водночас. Адам називає за вимогою Бога усе, що його оточує (номінує), дає усьому життя у слові. Учень після настанов батьків сприймає світ очима, словами педагога. Господь Ісус Христос -- Учитель усіх учителів, водночас пастух овечок словесних, сіяч слова, шлях, істина і життя. Усі ці якості уособлюють педагога.

Згадаймо вислів про сіяння розумного, доброго і вічного. У контексті триєдиної мети уроку: розумне -- знання, добре -- розвиток моральних якостей (волі, уваги тощо), вічне -- те, що виходить за межі повсякденного життя. Це щось більше, ніж виховні моделі етикету, що підвладні змінам. Слово має дихати вічністю, бо воно понад часом і простором. Як вчителю знайти таке слово, не втратити його, берегти і леліяти у душах учнів?

Не треба закликати вчити мову, а постійно демонструвати усім навколо любов до рідного слова. Слово -- першопричини усього сущого, без якого нічого не повстало. Святий апостол Яків пише: «Будьте виконавцями слова, а не слухачами лише, які обманюють самих себе. Хто слухає слово і не виконує, той подібний чоловікові, який розглядає природні риси обличчя свого в дзеркалі: він подивився на себе, відійшов, відразу забув, який він...виконавець буде у своєму ділі блаженним» [1].

Скільки чуємо настанов і порад від учителя, викладача, а чи виконуємо, чи врешті-решт слухаємо. Божевільний ритм часу порушує закони спілкування, зокрема педагогічного. Багато говоріння і відсутнє активне вдумливе слухання, яке передбачає продуктивну відповідь. Чому учні не слухають, не вміють слухати? Це вияв їх егоїзму, який лікується послухом, смиренням. Хочеш зробити щось -- пожертвуй тим, що хочеш сам, роби те, що каже інший. Коли сідаєш слухати, виділяєш час, щоб хтось розповів те, що він хоче. Навіть, якщо це здається нецікаве і смішне, ти повинен дивитися на це серйозно, оскільки для іншого (вчителя, учня, співрозмовника) це серйозно. Якщо не навчитися смиренно сприймати аргументи і реаліїї іншої людини, тоді, звичайно, зникає можливість повноцінного спілкування.

Звернімо увагу на триєдину мету уроку. У догматичному богослів'ї Свята Трійця єдина у трьох Особах (Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий). В основі єднання любов. Без любові важко навчити і так само навчитися.

Апостол Яків продовжує: «Хто не грішить у слові, той чоловік досконалий, може приборкати і все тіло...Ним благословляємо Бога і проклинаємо людей, створених за подобою Божою» [1]. Кожен учень -- образ Божий, ікона, а значить святиня, храм Бога. Уявіть, як вчитель має ставитися до дітей у такому духовному вимірі. Тільки з любов'ю, розчинити у любові кожну думку, слово і дію.

Наприклад, початок уроку. Усе починається з привітання, побажання. Як правило, чуємо скоромовку, а можна вдумливо молитовно побажати дітям Божого благословення на урок, день.

Педагог веде дитину не лише у країну знань, це зараз не гірше може зробити Інтернет. Ставимо духовні орієнтири перед навчальними. Цього жодна техніка не зробить, бо штучний інтелект бездуховний.

Апостол Яків продовжує: «Мудрість, що сходить з висоти, по-перше, чиста, потім мирна, скромна, слухняна, повна милосердя і добрих плодів» [1]. Щоб сіяти таку мудрість, треба і самому бути чистим, мирним, скромним, слухняним, повним милосердя і добра. Такий-от духовний портрет учителя-словесника. Цього важко досягти на практиці, але маючи віру, з Божою допомогою і фаховими знаннями, можна долати будь-які виклики навчального процесу.

Розглянемо мотиваційним компонент заняття. Слово формує когнітивну картину життя від зачаття. Технічний прогрес зробив можливим варіант, коли учень може наповнювати інформацією свого вчителя, який, звичайно, за усім не може встигнути просто фізично. З 2 років варто читати дітям, молитися з немовлятами, а святі з житійної літератури стануть героями наступного дня (практичне втілення виховної мети вдома і не лише).

Щодо засмічення мови позалітературними компонентами, то треба виробити силу трансформувати негативний вплив, принесене -- виправити, а не ізолюватися, закритися, тоді виробиться певний імунітет від генів злослів'я, які діють за принципом хвороботворних бактерій. Слова з іншою позитивною аурою ми промовляємо у поезії, молитві. Раніше за буквара слугував Псалтир, Закон Божий, коли перші букви творили духовний світ дитини через історії царя Давида, пророків, патріархів, суддів, апостолів, мучеників. Лише згодом пропонувалися світські тексти, але спочатку було сакральне.

Спілкування -- це не лише вміння добре говорити, не менш важливо уміння уважно слухати. Якщо прочитати текст Никодима Святогорця 17-18 ст., то зрозуміємо, як треба слухати (сидіти, дивитися на співбесідника, реагувати, робити рухи, бути уважним, не робити рухів, які можуть поставити іншого у незручне становище, як навіть треба дихати, коли слухаєш іншого). Ця дивна мудрість святості підкреслює сакральність слухання (недарма - два вуха і один рот).

Педагогічне спілкування -- це не просто передача знань, це момент єднання відомого з невідомим. Комунікативна компетенція залежить від контролю власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо. Це співзвучне зі словами ап. Якова про складність стримання у мові, контроль над мовленням означає контроль над усім організмом. Контроль мовлення передбачає спокій і виваженість, можливість помилитися і водночас не панікувати через неї. Смиренна людина не боїться помилитися. За висловом преподобного Ісаака Сирина, куди падати тому, хто нижче за всіх. І водночас не помиляється лише той, хто нічого не робить.

Майбутній вчитель повинен усвідомити, що зміст навчання мови має бути різноплановим і відображати три взаємопов'язані складники -- мовні і мовленнєві знання, практичні вміння й навички, духовні й моральні цінності [4, 88].

Таким чином, підготовка сучасного вчителя-словесника -- складний і багатогранний процес, у якому важливе місце займає духовний аспект. Його студент повинен осмислити й засвоїти на рідномовній основі під час професійної підготовки.

Література

філологічний освіта педагогічний духовний

1. Новий Заповіт. -- К.: 1993. -- 126 с.

2. Мова і нація: Тези про місце і роль мови в національному відродженні України / Я. Радевич-Винницький, В. Іванишин. -- Львів: Апріорі, 2012. -- 212 с.

3. Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки. -- Рідномовний катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства / І. Огієнко. -- К.: Ярославів Вал, 2014. -- 56 с.

4. Пентилюк М.І. Рідномовний аспект підготовки майбутніх учителів-словесників / М.І. Пентилюк // Наукові записки. Серія «Психологія і педагогіка». -- Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2014. -- Вип. 29. -- 176 с. -- С. 86-89.

5. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: монографія / Е.О. Помиткін. -- К.: Наш час, 2007. -- 280 с.

6. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Українська мова. 5-12 класи. -- К.: Перун, 2005. -- 176 с.

Размещено на Allbest.ru