Творчий метод К. Піскорського в контексті становлення мистецької освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Творчий метод К. Піскорського в контексті становлення мистецької освіти України

ГУСЄВА Любов Григорівна -

викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну Кіровоградського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Серед багатьох проблем сучасної освіти активно розглядається також і її художньо-педагогічний аспект. В нинішніх умовах мистецька освіта має ряд характерних особливостей та переживає ряд суперечностей і протиріч, що зумовлені модифікаціями, яким підлягає суспільство на даному етапі свого розвитку (глобальне проникнення в життя суспільства новітніх технологій, експериментування зі штучною реальністю тощо). Тому особливо важливим, на нашу думку, є аналіз і усвідомлення попереднього художньо-педагогічного досвіду, виявлення і заповнення тих прогалин в історії мистецької освіти, які дали б цілісне уявлення про цей етап, та сприяло б якісному переходу до наступного.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останні роки науковці, мистецтвознавці, колекціонери, антиквари, нащадки художників відновлюють справжню історію українського мистецтва, зокрема мистецтва 1920 - 1930-х років, що в свою чергу є впливовим фактором на поцес розвитку мистецької й художньо-педагогічної освіти.

Про осмислення цінності зазначеного періоду в історії образотворчого мистецтва України свідчать численні дослідження та публікації, зокрема, роботи таких авторів, як: І. Диченко (мистецтвознавець художник, дослідник творчості Г. Нарбута, К. Піс- корского, А. Петрицкого, М. Бойчука, В. Єрмілова, Л. Лозовського, В. Седляра, О. Богомазова, К. Малевича, В. Касіяна, М. Глущенко, Т. Яблонскої), О. Новікова, Я. Кравченко, Л. Грабар, С. Білоконь, Г. Черкаська, Д. Горбачов та ін. Однак, слід зазначити ряд недостатньо досліджених імен в історії українського образотворчого мистецтва цього періоду, таких як Ю. Михайлов, І. Тригуб, В. Седляр, В. Кульженко, В. Вайсблат К. Піскорський, багатьох митців школи М. Бойчука.

Мета та завдання статті - висвітлити умови формуваня та особливості творчого методу К. Піскорського, як учня та однодумця Г. Нарбута і визначити його внесок у розвиток мистецької освіти України цього періоду.

Виклад основного матеріалу дослідження. Період кінця ХІХ початку ХХ століть можна назвати віхою так званого, за визначеням німецького філософа К. Ясперса, «осьового часу» українського суспільства, тобто часу, коли відбувається поворот в історії, який усвідомлюється суспільством в цілому. «Дискусії, утворення різноманітних партій, розщепленя духовної сфери, яка в протиріччі своїх частин зберігала їхню взаємозумовленість, - все це породило стурбованість і рух, що межувало з духовним хаосом», - так характеризував К. Ясперс особливості «осьового часу» [7, с. 33]. Будучи сучасником К. Піскорського, німецький філософ К. Ясперс мислив категоріями свого часу. Основною темою його філософії є людина й історія як початковий вимір людського буття. Кожна історична епоха відрізняється від іншої своєю специфічною ситуацією, наголошував мислитель. Поняття ситуації є ключовим у Ясперса під час аналізу людської екзистенції: ситуація з її неповторною констеляцією подій, що створюють історичну унікальність певної людської долі. піскорський мистецький освіта

Буремні роки цього періоду вплинули на образотворче мистецтво України, ставши віхою в історії його розвитку. В цей час відбуваються події в суспільстві і в історії українського мистецтва, які неможливо трактувати однозначно. Про цей складний час свідчать листи мистецтвознавця, перекладача, видавця, колекціонера В. Вайсблата до свого колеги та однодумця П. Еттингера [3, с. 187212]. З 1917 року В. Вайсблат став активним учасником всіх культурних процесів у Києві, який на той час був притулком для багатьох представників московської й петроградської творчої інтелігенції - акторів, музикантів, художників, літераторів. На вулицях Києва того часу можливо було зустріти Мандельштама й Собінова, Екстер і Марджарова, Еденбурга й Нейгауза, Глієра. З'являлися й зникали нові видавництва, театри, журнали, художні школи. Влада переходила із рук в руки, від більшовиків до білих. Центральною Радою була проголошена незалежність України, створювався гетьманат, виступав монархіст Шульгін, а пізніше місто було окуповане німецькими, польськими військами. В цей час було засновано київську Академію мистецтв.

На початку 1921 року, з приходом більшовиків, місто стало перетворюватися на провінційне: перенесення столиці до Харкова, знищення інтелігенції - це все викликало занепад, про який зазначають відомі діячі культури того часу М. Грушевський, Г. Лукомський, О. Екстер та ін. Вже на початку 30-х років посилилися репресії, під час яких було заарештовано й знищено багатьох представників інтелігенції та діячів культури, серед яких був В. Піскорський - батько К. Піскорського.

В умовах того часу формувалася особистість майбутнього художника Констянтина Піскорського, внесок якого в історію розвитку українського образотворчого мистецтва та розвиток мистецької освіти України ще недостатньо усвідомлено та оцінено.

Встановлюючи засади своєї філософії, К. Ясперс проникливо відчував дух свого часу і зазначав, що для того, щоб бути собою, людина потребує позитивно наповненого світу. Втрачаючи в кризі світ, людині належить, виходячи з існуючих в ній передумов, знову відтворити свій світ з першооснови [7]. Такими передумовами для К. Піскорського було щасливе дитинство та мистецтво. Характер К. Піскорського формувався в середовищі людей, захоплених наукою, які прагнули вивчати та зберігати культурну спадщину свого народу. Сім'я Піскорських була в дружніх стосунках з сім'ями видатних діячів української культури: Житецькими, Євреїновими, Требінськими, Голубковськими, Іванович-Завилейськими, Є. Ківшицьким, К. Якубовським.

Спілкування з підлітками з села та міста, проживання у великих містах в Україні та за кордоном, занурення в сільський побут, стосунки з розумними та освічетними людьми, читання Діккенса і братів Грімм, Толстого та Шиллера, вірші О. Блока і Ю. Балтрушайтіса, класична музика, знайомство з працями Канта і стародавніми філософіями, міфами, космогонічними картинами Білібіна формували внутрішній світ і смаки молодого К. Піскорського.

Життєвий і творчий шлях К. Піскорського висвітлено в дослідженнях В. Рубан [6]. Костянтин Піскорський, як зазначає автор дослідження, навчався в Казанському та Київському університетах на юридичному факультеті. Був банківським службовцем, під час Першої світової війни на воєнній службі санітаром, а після закінчення курсів при Київському військово-окружному інтендантському управлінні отримав звання чиновника резерву та почав з квітня 1916 р. служити в Управлінні інтендантської армії Південно-Західного фронту в Бердичеві. У 1917 р. працював в Управлінні зв'язку в Кам'янці-Подільському, надалі - в Києві, у 1918 р. був комісований і почав знову служити в банку.

Розуміння та переживання прекрасного для К. Піскорського були потребою його душі. Не маючи фахової художньої освіти, він деякий час навчався у Г. Нарбута. Акварелі К. Піскорського, за визнанням сучасників, створені 1915-1921 рр., надзвичайно тонко характеризують епоху та світобачення автора. У травні 1919 р. К. Піскорський вступив до Академії мистецтв в майстерню Г. Нарбута, який відразу оцінив учня: чотири його роботи були виставлені на виставці. У 1919 р. він був обраний членом професійної спілки художників м. Києва. Тоді ж почав працювати вчителем у с. Совки під Києвом (1920-1922).

Захоплення мистецтвом допомагає Піскорському пережити труднощі того часу. Він вірить в життєстверджуючу силу мистецтва, в те, що основою краси є «поєднання істини й добра». Роботи К. Піскорського несуть на собі відбиток того часу. Дух епохи відчувається в драматичній насиченості композицій, у філософській ємності думок і закладених в них почуттів. Художник не відділяє себе від долі України, яка палає у вогні, й саме у 1918 - 1919 роках планує цикл робіт, присвячених Україні. Відкриття Української Академії мистецтв і зустріч з Г. Нарбутом, творча активність якого була надзвичайним явищем для Києва того періоду, спонукали художника до творчості. Згадки про відкриття Академії мистецтв та виставки її професури (Мурашка, В. Кричевського і Ф. Кричевського, Маневича, Бурачека, Жука) містять роботи одного з перших біографів Г. Нарбута - Ф. Ернста.

В особі Г. Нарбута К. Піскорський здобув наставника та друга, а майстерня художника стала колективом однодумців. Нарбут та його оточення - В. Модзалевський, Є. Михайлов, П. Тичина, Ф. Козицький, Я. Степовий, М. Зеров - відіграли велику роль у творчості та життєвій орієнтації К. Піскорського. Внутрішня культура, власний погляд на світ, багатий запас знань, склад характеру Піскорського теж імпонували Г. Нарбуту.

Як вже було зазначено, одним із завдань статті є виявленя творчого методу К. Піс- корського як способу пізнання явищ довколишнього світу і відтворення його засобами мистецтва. Перш за все, необхідно з'ясувати саме поняття творчого методу.

Метод в мистецтві розглядається як принцип художньо-творчої діяльності в межах певного типу духовного й духовнопрактичного освоєння дійсності. В цьому значенні творчий метод складає принципову основу цілісного художнього утворення, що визначається як художня система - найбільш широка форма конкретно-історичного художнього розвитку [2]. Художні системи, які виникають знову й знову, в найбільшій мірі відповідають попиту свого часу і тому вони є для соєї епохи якісно-новим етапом в художньому розвитку суспільства.

Дослідженням самої проблеми творчого методу займалися такі науковці як: І. Волков, 0. Зісь, М. Гей, С. Вайман, Ю. Борєв, Г. Не- дошивін, Г. Поспєлов, В. Тасалов. Як зазначає 1. Волков, принципи на основі яких зміст ральної дійсності перетворюється у власне художній зміст, - це і є творчий метод в мистецтві [2].

Найбільш розробленим є питання про об'єктивне джерело художнього (творчого) методу. Вперше це питання було розглянуто Ю. Борєвим [1]. Існують різні думки щодо визначення поняття творчого методу: з одного боку, його розглядають як сукупність художніх прийомів і засобів, з іншого - як принцип естетичного ставлення мистецтва до дійсності, або ж - як систему світоглядних спрямувань творчості. За визначенням Ю. Борєва, художній метод є результатом активного творчого відображення предмету мистецтва, який сприйнятий через призму загального світогляду художника [1]. Іншими словами, художній метод можна визначити як історично обумовлений тип образного мислення, на формування якого визначально впливають три фактори: дійсність в її естетичному різноманітті, світогляд в його історичному й соціальному визначенні та попередньо накопичений художньо- мисленевий матеріал.

Більшість дослідників погоджуються з тим, що принципи, на які вказували І. Волков та Ю. Борєв визначаються, як особливостями сучасній художнику об'єктивно-історичної дійсності, так і світоглядом, тобто практично- духовним ставленням художника до світу та власною специфікою художньої діяльності.

Творчий метод К. Піскорського визначається тим часом, в якому живе художник. Як і його сучасники - живе, ніби, в двох вимірах: він втягнутий у вир революційних подій і в той же час - наповнений почуттями і розумінням того, що відбувається, і це відображається в композиціях митця. В циклі робіт, присвяченому Україні, відчувається трагічне напруження того часу. Для творчості художника характерними є парні композиції, зовні не схожі одна на одну: «Рай» і «Пекло» (1917), «Ліс» і «Лісовий пожар» (1919), «Човен-Всеплав» і «Пливе човен - води повен» (1919), в яких домінує різке протиставлення. Якщо в першій відчувається романтичний порив, віра в людину, що створює урочисто-космічне звучання, то інша - насичена відчуттям скорботи за жертвами громадянської війни. Мотив скорботи, трагічного мовчання автор пластично вирішує через звучання кольору.

Піскорський розумів художній образ як утілення почуттів та переживань, власного світосприйняття та уявлень і в той же час, відображення напруженої боротьби, драматизму людських доль. Авторські статті К. Піскорського про філософію, мораль, релігію, мистецтво розкривають його світогляд. В складний час, коли руйнувалися усталені уявлення, зникали духовні цінності, художник в своїй статті заявляє про важливе значення мистецтва, яке не відділяє від поняття добра [5]. Постійне наголошування художника на значенні добра як умови справжнього мистецтва свідчить про те, що вищою цінністю творчої особистості він вважає діяльну гуманність.

Художник володів особливим хистом «озвучувати» композиції, він інколи вводив нотну лінійку, іколи звертався до мотиву дзвону або своєрідно чергував форми. Творчий принцип К .Піскорського нагадував практику М. Чюрльоніса. Для Піскорського створення композиції - це результат тривалого «виношування» образу й уявлень, які в його уяві проходять всі стадії кристалізації. Іноді образ, що зрів в уяві художника, міг втілитися на папері уже в готовому вигляді, без ескізів, натурних зарисовок та етюдів. Образи, створені Піскорським витончено відображають його думки та настрої. Особливою, в сенсі презентації світогляду, настроїв художника є створена ним серія «Світи» («Небо», «Полюси», «Планета», «За межею», «Опівнічна зоря»).

Компонуючи лаконічні пластичні елементи, художник створює цілісну живописно-графічну систему - основний засіб втілення задуму. Схильність К. Піскорського до філософського осмислення зближує його з пошуками символістів та М. Реріха.

У Констянтина Піскорського був природжений талант педагога. Працюючи вчителем в с. Совське під Києвом, К. Піскорський на практиці намагається довести, що захоплення прекрасним разом з освіченістю та високою мораллю сприяє створенню гармонійної особистості, особистості нового типу.

У с. Совське Піскорський організовує театр, студію образотворчого мистецтва для сільських дітей, читає лекції з історії мистецтва та всесвітньої літератури для їх батьків, а згодом організовує спілку «Просвіта» імені Тараса Шевченка та випуск рукописного часопису цієї спілки - «Вісті» [4]. Залучає дітей до мистецтва: вивозить їх до музеїв Києва, виводить на замальовки памяток старовиної архітектури. У 1921 році члени комісії Відділу народної освіти зацікавилися системою викладання К. Піскорського і запропонували посаду інструктора в справах викладання образотворчого мистецтва. Це яскрава сторінка в історії української педагогіки.

Досить драматичним було життя художника і трагічною посмертна доля і доля його робіт. Збережені його дружиною - Надією, в складні та голодні часи, роботи протягом наступних років тривалий час не приймали до музеїв Києва, вважаючи їх формалістичними. Полотна інших авангардних митців, які знаходились в Музеї українського образотворчого мистецтва (Богомазова, Пальмова) теж були під загрозою. Незадовго до смерті Н. В. Піскорської твори К.Піскорського було передано в Державний архів-музей літератури та мистецтва УРСР в Києві. Численні роботи не потрапили до архіву та загубилися в приватних зібраннях колекціонерів. Сьогодні частину з них опубліковано у виданні «Український авангард 1910-1930 років» Дмитра Горбачова.

Відповідальністю та думками про майбутні покоління пронизані слова художника про те, що справжнє мистецтво є доброю справою і його твори збагачують скарбницю людства.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму. Аналіз літературних джерел, зібраного матеріалу з означеної проблеми надали змогу виявити умови формування та особливості творчого методу К. Піскорського. Отже, можна зазначити, що його характерними рисами є:

- впевненість художника у тому, що мистецтво і добро є неподільними складовими творчості митця;

- музикальність пластичних образів, яка втілилася через лінійну першооснову; музика пронизує всю пластичну систему, яка базується на лінійних ритмах, на перетіканні колірних плям, що чітко окреслені плавними або різкими контурами;

- свідомий вибір техніки акварелі, що відповідає світогляду художника, який не відтворює реальність, а творить власні світи, які співзвучні всесвіту;

- лаконічність, стилізованість, символізм образів, орнаментальність композицій, професіоналізм та філософська глибина творів;

- особливий спосіб бачення, захопленість мрією про інші світи та поклоніння гармонії природи;

- застосування парних композицій, побудованих на протиставленні і контрастах, що відображають єдність протилежного та ритми буття (день - ніч, добро - зло).

Художник Костянтин Піскорський, син В. К. Піскорського - унікальна постать в українському мистецтві, представник футуризму, авангарду та головним чином сецесії.

Коротке та насичене життя художника К. Піскорського стало значним внеском в українське мистецтво, тому вивчення його цінного досвіду, творчого методу митця, визначення цінності його творів постає як важливе завдання сьогодення.

Список джерел

1. Борев Ю. Б. О природе художественного метода. Эстетика. - 4-е изд. доп. - М.:Политиздат, 1988. - 496 с.

2. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. - 2-е изд., доп. - М.: Искусство, 1988. - 253 с.

3. Киев понемногу превращается в глухую провинцию. Письма В. Вайсблата П. Эттингеру //Эгупець. - 2007. - №17. - С. 187-212.

4. Пискорский К. Обрывки мыслей и чувств // ЦГАМЛИ УССР, ф.358, оп.1 ед.хр. 621, л.19.

5. Пискорский К. Беглые заметки о философии и об искусстве // ЦГАМЛИ УССР, ф.335, ед.хр. 21, л.4.

6. Рубан В. В. Забытые имена. Рассказы об украинских художниках ХІХ - начала ХХ века / Под ред. А.К.Федорука. - К.: Наукова думка, 1990. - 286 с.

7. Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М.: Политиздат, 1991. - 527 с..

8. Електронний ресурс. Режим доступу:Мїр: //uahistory.com/topics/famous people/5712.

9. Електронний ресурс. Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/skolko do siriusa nedaleko olveka semya kievskogo hudozhnika konstantina piskorskogo.

REFERENCES

1. Borev, Yu. B. (1988). O prirode hudozhestvennogo metoda. Estetika. [About nature of artistic method. Aesthetics.]. Moscow: Politizdat.

2. Volkov, I. F. (1988). Tvorcheskie metodyi i

hudozhestvennyie sistemyi. [Creative methods and artistic systems]. Moscow: Iskusstvo.

3. Egupets (2007). Kiev ponemnogu prevraschaetsya v gluhuyu provintsiyu. Pisma V. Vaysblata P.Ettingeru [Kyiv little by little grows into a deaf province. Letters of V.Vaysblat P.Ettinger] Kyiv.

4. Piskorskiy, K. Obryivki myisley i chuvstv [Snatches of ideas and feelings] TsGAMLI USSR, f.358, op. 1 ed.hr. 621, l.19.

5. Piskorskiy, K. Beglyie zametki o filosofii i ob iskusstve [Fugitive notes about philosophy andabout an art] TsGAMLI USSR, f.335, ed.hr. 21, l.4.

6. Ruban, V.V. (1990). Zabyityie imena. Rasskazyi ob ukrainskih hudozhnikah ХІХ - nachala ХХ veka. [Forgotten names. Recitals of the Ukrainian artists of ХІХ arebeginning of ХХ of century] Kyiv:Naukova dumka.

7. Yaspers, K. (1991). Smyisl i naznachenie istorii. [Sense and setting of history]. Moscow: Politizdat.

8. Elektronniy resurs. Rezhim dostupu:http: //uahistory.com/topics/famous people/5712.

9. Elektronniy resurs. Rezhim dostupu: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/skolko do siriusa nedaleko polveka semya kievskogo hudozhnika konstantina piskorskogo.

Размещено на Allbest.ru