Гуманізація мистецької освіти як методологічне підґрунтя формування інноваційного потенціалу педагогів-музикантів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманізація мистецької освіти як методологічне підґрунтя формування інноваційного потенціалу педагогів-музикантів

Гао Іюань

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Проблема фахової підготовки особистості у галузі мистецької освіти вимагає нового погляду на її методологічні основи з врахуванням практичного успіху. Даний напрямок мислення науковців пов'язаний зі зміною парадигми, що відбулася на рівні свідомості сучасної людини, скоординованого суспільно-політичними катаклізмами та їхніми похідними, тотальною модернізацією і технологізацією життя. Усе це породжує небезпеку духовно-естетичного вакууму. Освіта, і, зокрема, мистецька освіта, на думку багатьох науковців є занадто раціоналізованою, що призводить до утилітарної професіоналізації на фоні втрати життєвих орієнтирів.

Отже, актуальною стає проблема гуманістичної парадигми, яка окреслює принципово інший підхід до організації системи мистецької освіти.

Як слушно зауважує Ю. Макушин, пріоритети гуманістичних освітніх технологій, системно-гуманітарний стиль мислення, комунікативно-інформаційна взаємодія визначають стратегію подолання кризи сучасної освіти як глобального загальносвітового і окремого національного явища [11]. мистецький освіта гуманітарний

У зв'язку з цим неабиякої актуальності набуває проблема підготовки фахівців із сформованим інноваційним потенціалом, здатними до саморозуміння і самовизначення в нових соціокультурних умовах; які можуть самостійно формувати й коригувати професійні цілі, адекватні особливостям конкретної ситуації; створювати певний спосіб життя, який уможливить переосмислення власної особистісної та професійної сутності в умовах постійно змінної дійсності.

Узагальнюючи розробки дослідників проблеми гуманізації мистецької освіти, зазначимо, що він є ключовим аспектом розуміння процесу формування інноваційного потенціалу особистості педагога-музиканта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До проблеми формування інноваційного потенціалу вчителя зверталися такі науковці, як Н. Василенко, Ю. Галатюк, О. Гончарова, Н. Ільїна, Д. Мазоха, Н. Опанасенко, Н. Савчук, В. Сластьонін, В. Химинець та інші. Педагогічні умови як рушійні сили запуску внутрішньо- особистісних потенцій студентів розкривають у своїх дослідженнях В. Воєводін, А. Зайцева, Лихварь, С. Олійник, О. Побірченко, Щеглова, Л. Яренчук та інші.

Проблема гуманізації освітнього процесу у вищих навчальних закладах знайшла своє відображення в дослідженнях багатьох учених, зокрема О. Барно, С. Гончаренка, Добриніна, Т. Кухтевича, М. Добрускіна, М. Зязюна, Є. Шиянова та інших. У галузі мистецької освіти провідниками гуманістичного підходу, безперечно, є Горбенко, О. Отич, Г. Падалка, О. Рудницька, О. Ростовський, О Щолокова, В. Шульгіна та інші.

Наукові розвідки українських і зарубіжних учених (Г. Балл, Д. Богоявленська, І. Бех, Н. Бібік, М. Євтух, П. Кравчук, Кремень, В. Кудін, О. Пєхота, Е. Помиткін, Сисоєва, В. Сластьонін, А. Сущенко, О. Яковлєва та інші), присвячені ідеям гуманізації професійної підготовки фахівця, здатного до реалізації власного потенціалу.

Мета статті полягає в аналізі гуманістичного підходу як методологічної основи формування інноваційного потенціалу особистості, дослідити його концептуальність у визначенні шляхів впровадження принципів гуманізації та окресленні педагогічних умов формування інноваційного потенціалу педагога-музиканта.

Виклад основного матеріалу дослідження. Науковці розглядають поняття "інноваційний потенціал особистості" у різних аспектах, а саме: у феноменологічному просторі (Ю. Власенко); як певний комплекс соціально-антропологічних якостей, що ініціюють нададаптивну активність людини та забезпечують психологічну готовність генерувати, сприймати, реалізовувати нововведення, а також вчасно відмовлятися від застарілих недоцільних способів діяльності (О. Михайлова); як підґрунтя для розгортання інноваційної поведінки та інноваційної діяльності як проявів нададаптивної активності людини (Е. Галанжинський, В. Клочко, О. Кузнєцова, О. Санникова та інші).

Як сутнісна категорія інноваційний потенціал характеризує здатність людини до осмисленого, диференційованого сприйняття інновацій в образі світу, з яким він взаємодіє. Як динамічна характеристика інноваційний потенціал відображає генералізовану властивість особистості здійснювати активно- перетворювальний спосіб взаємодії зі світом, визначаючи перспективу ставлення людини до світу і самої себе [14].

Ю. Власенко рельєфно і об'ємно характеризує дане поняття як динамічну поліфункціональну складну систему, що характеризує можливості людини до диференційованої, усвідомленої, активної інноваційної взаємодії зі світом на різних рівнях: із природою як середовищем, із соціумом, в межах культури, а також на вищому рівні - організації власного життя. Таке широке розуміння Ю. Власенко інноваційного потенціалу особистості, на нашу думку, скероване тенденціями сучасної наукової парадигми бачення людини яка змінюється у мінливому світі.

Цілком слушними вважаємо твердження Ю. Власенко, що інноваційний потенціал особистості характеризує здатність людини до конструктивного, нестереотипного мислення та поведінки в новій ситуації, до виявлення нових способів вирішення проблем, усвідомлення та розвитку свого інноваційного досвіду. Основними компонентами інноваційного потенціалу, на думку дослідниці, є потенційні можливості людини у гносеологічному (можливість виявлення нового інформаційного простору та орієнтації в ньому), аксіологічному (можливість адекватної оцінки нового явища), праксеологічному (можливість ефективно діяти в новій ситуації) аспектах [2].

У науковій думці присутній широкий спектр тлумачення поняття "інноваційний потенціал учителя". Так, Д. Мазоха, Н. Опанасенко розглядають інноваційний потенціал педагога як сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості педагога, який виявляє готовність удосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність [12].

Є. Горенков розуміє інноваційний потенціал учителя як "енергію, напруження фізичних, духовних сил у створенні (пошуку) педагогічної новизни, її реалізації, існуючу у потенції внутрішню енергію, напруження, що обумовлює процес виховання інноваційного потенціалу випускника" [6, с. 57-60].

Зв'язок інноваційного потенціалу з творчими процесами простежуються у дослідженнях Н. Василенко, Н. Волкової, Ю. Галатюк, Ю. Кучерявої, Т Туркот та інших. Так, Н. Василенко розглядає інноваційний потенціал педагога як "особливість стану індивідуальної свідомості педагога, його відкритість до сприйняття нового, незалежність від стереотипів і шаблонів" і розуміє його як комплекс особистісних якостей, які залежать від творчого потенціалу, професійності та мети інноваційної діяльності, і проявляється він у вирішенні нестандартних ситуацій [1, c. 25].

Ю. Кучерява суть інноваційного потенціалу педагога вбачає у його здатності до творчого проектування, саморозвитку та реалізації інноваційних ідей і технологій [9].

Дотичним думці Ю Кучерявої є визначення інноваційного потенціалу педагога Ю. Галатюк. Автор окреслює його як творчу здатність генерувати нові ідеї, особистість з високим культурно-естетичним рівнем, відкритістю до нового, розумінням і сприйняттям нових ідей, думок, напрямів, течій [4].

Основними чинниками, що визначають наявність інноваційного потенціалу педагога, Т. Туркот називає такі: творча здатність генерувати нові ідеї; високий культурно- естетичний рівень, освіченість, інтелектуальна глибина і різнобічність інтересів; відкритість особистості педагога новому і сприйняття різних ідей, думок, поглядів, концепцій, що базується на толерантності особистості, гнучкості та широті мислення [13].

Н. Волкова до чинників, що окреслюють наявність інноваційного потенціалу, включає "творчу здатність генерувати нові уявлення та ідеї, що зумовлюються професійною установкою на досягнення пріоритетних завдань освіти; вміння проектувати і моделювати свої ідеї на практиці; нове розуміння цінностей освіти, прагнення до змін, моделювання експериментальних систем; високий культурно-естетичний рівень, освіченість, інтелектуальну глибину і різнобічність інтересів педагога; вибір різних форм культурної та наукової, творчої активності; відкритість особистості педагога до нового розуміння і сприйняття різних ідей, думок, напрямів, течій, що базується на толерантності особистості, гнучкості та широті мислення" [3, с. 459].

Отже, як бачимо, у ракурсі сучасних тлумачень поняття "інноваційний потенціал учителя", закладено основні постулати гуманістичного підходу. Українські дослідники гуманізації освіти Г. Балл, А. Гончаренко, П. Кононенко, В. Рибалко, М. Романенко, О. Романовський, В. Семиченко та інші, підтримують думку, що гуманізм - це безальтернативний шлях розвитку освіти.

Серед науковців, праці яких безпосередньо торкаються гуманістичних орієнтацій мистецької освіти (С. Горбенко, І. Зязюн, О. Отич, Г. Падалка, О. Рудницька, О. Щолокова та інших) визнається, що головною потребою мистецької освіти є забезпечення гуманістичного спрямування художньої навчальної діяльності, цілеспрямоване перетворення здобутків світового мистецтва в особистісний естетичний досвід.

За словами І. Зязюна, "Своєрідний культурно-історичний універсалізм "філософії освіти" і її оптимізм базуються на визнанні загальнолюдських цінностей... освіта - та сфера соціокультурної життєдіяльності, де реалізується становлення духовно зрілої, моральної особистості." [7, с. 20].

На думку С. Горбенка, особистісна, гуманістична орієнтація передбачає пріоритетні мотиви освіти як то: самопізнання, самоутвердження, самореалізацію особистості, свободу розвитку її художньо-творчих задатків та духовних інтересів. На основі аналізу нових пріоритетів, які закріпились у суспільстві під назвою "нове педагогічне мислення", і в основі якого покладено загальнолюдські цінності духовного життя: людина, як самоцінність вищого порядку, свобода, добро, краса, рівність і справедливість, С. Горбенко виводить висновки, що саме ці цінності та їхня взаємодія один з одним утворюють межу, від якої починається нове мислення. Воно виходить з того, що система цінностей не статична і знаходиться в постійній динаміці, бо кожний часовий період обумовлений рівнем розвитку суспільства в галузі культури і духовного багатства людини [5].

Ми цілком згідні з висновками І. Лисакової, що гуманізацію освіти можна вважати процесом самовідтворення людини, обміну енергією та інформацією з навколишнім світом. Освіта в її гуманному вимірі - процес глибоко індивідуальний, що не піддається стандартизації та алгоритмізації, це діалог індивіда та всієї товщини культурних пластів. Тільки на основі гуманізації освіти можна сприяти формуванню таких людей, які зможуть подолати шлях до збалансованого розвитку суспільства [10].

Як слушно зауважила І. Лисакова "завдання гуманізації освіти полягає в тому, щоб якомога більше людей замислилися про перспективи розвитку людини та суспільства, навчилися передбачати наслідки своїх дій". Продовжуючи думку, автор стверджує, що освіта має вчити мистецтву розуміння як іншої живої істоти, так і іншої культури, мистецтву інтерпретації, емпатійного проникнення в світ іншого, співчуття, переживання, рефлексивного мислення [10, с. 282].

На думку Р. Євсович, гуманістичний підхід не може бути реалізований під час навчання та виховання "без гармонійного поєднання внутрішніх механізмів особистості та впливів соціального середовища, у якому розвивається особистість. Це відповідно вимагає зміни стратегії управління процесом навчання, зокрема у вищих навчальних закладах, за якою акценти переносяться на особистість як суб'єкт навчальної діяльності, а освіта у зв'язку з цим одержує нові філософські й методологічні передумови: демократизацію, індивідуалізацію, свободу творчості" [8, с. 80].

О. Щолокова, у контексті гуманістичного підходу, виділяє завдання мистецької освіти, які полягають у переосмисленні світоглядно- методологічних основ гуманістичного пізнання; забезпеченні гуманістичної спадкоємності в мистецькій освіті, підвищуючи її ефективність на всіх етапах; упровадженні різних навчальних програм, спрямованих на вивчення здобутків національної культури. Враховуючи надбання науковців, автор пропонує нову модель мистецької освіти, обов'язковим критерієм якої повинно бути "все передове і креативне, вивірене досвідом" [15, с. 12].

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму

Таким чином, можна зазначити, що нова модель суспільства, пов'язана з процесами в освіті, потребує значного переосмислення уявлень щодо сутності розвитку людської цивілізації. У цьому перспективним є ознайомлення освітянської спільноти з досвідом вищої освіти людства під новим кутом її гуманізації. Розглядаючи поняття "інноваційний потенціал особистості педагога-музиканта" у контексті гуманістичного підходу, зауважимо на необхідності розуміння його не тільки як сукупність потенцій людини (творчих, комунікативних, компетентністних тощо), але і їхню взаємодоповнюваність, взаємодію, оскільки останні здатні породжувати нові системні якості та ефекти. Дане дослідження не претендує на вичерпний розгляд усіх аспектів складної і різноманітної проблеми формування інноваційного потенціалу педагогів-музикантів у процесі фахової підготовки. На нашу думку, детальнішого вивчення потребують технології формування інноваційного потенціалу студентів вищих мистецьких навчальних закладів.

Список джерел