Від низової ініціативи до локальної спільноти в університеті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Здійснено дослідження особливостей низових ініціатив та локальної спільноти університету. Низова ініціатива розглядається як передумова виникнення локальної спільноти. Доведено, що рух від низової ініціативи до локальних спільнот створює підстави для розвитку місцевого самоврядування,а далі і суспільного самоуправління у формі практичної всезагальності. Такий розвиток в потенціалі робить зайвим будь-які формальні та професійні структури управління і дає підстави вести мову про постдержавний етап розвитку суспільства.

Ключові слова: низова ініціатива, локальна спільнота, університет, постдержавність.

Annotation

The above study of the characteristics of grassroots initiatives and local community in University. The grassroots initiative is seen as a prerequisite for the emergence of the local community. It is proved that the movement from grassroots initiatives to local community creates a basis for the development of local authority, and public self-government in the form of practical universality. This development in capacity makes unnecessary any formal and professional governance structure and gives reason to talk about post--state society.

Keywords: grassroots initiative, locally community, University, post-state society.

Осінь 2014 року для одного з провідних ВНЗ України стала «чорною». Університет захлеснула хвиля кримінальних подій. Повідомлення про крадіжки ноутбуків, велосипедів, бійки та розбійні напади з'являлися практично щодня. Профільні підрозділи вишу (ДНД, служба безпеки, Департамент навчально-виховної роботи) пропонували не хвилюватися, поліція рапортувала про те, що ситуація під контролем, але повідомлення про нові протиправні дії на території кампусу продовжували надходити регулярно. локальний спільнота ініціатива самоврядування

Після чергового нападу на студента, в соціальних мережах розпочала роботу ініціативна група, яка взяла відповідальність за забезпечення безпеки на себе. Контакти оперативної групи були розміщені у мережі, її активісти почали патрулювання території кампусу, а також виступили ініціаторами активної громадської дискусії про ефективність профільних служб. Паралельно волонтерами велася активна робота з медіа (результат: 3-4 замітки у помітних міських ЗМІ) і лідерами думок у facebook (результат: реакція заступника міністра МВС). Всі ці активності дозволили до кінця осені принципово та якісно змінити, переламати ситуацію: кількість патрулів поліції збільшилася, кількість повідомлень про правопорушення різко скоротилася, необхідність у продовженні роботи самооборони ВНЗ відпала.

Це була класична ініціатива знизу. У термінології сучасного західного суспільствознавства: grassroots (укр.: «коріння трави»).

Ще одна, на цей раз екологічна, низова ініціатива, має назву «Чиста Поляна» (одна з відмінних рис низових ініціатив - очевидні назви, які відразу повідомляють про суть руху). Метою даної низової ініціативи стала боротьба за чистоту культового для студентів місця - скверу Поляна. Добровольці низової ініціативи «Чиста Поляна» організували збір грошей на розвиток інфраструктури скверу (встановлення нових смітників, лавок), а також ініціювали діалог з профільними службами ВНЗ, відповідальними за чистоту території скверу (дирекція студентського містечка).

В результаті громадські гроші дійсно були витрачені на смітники, профільні служби дійсно стали працювати ефективніше, а Поляна дійсно стала чистішою. Варто зазначити, що двома роками раніше, іншою низовою ініціативою було попереджено незаконне будівництво на місці скверу Поляна - волонтери спалили паркан забудовників і змусили тодішню владу міста виступити гарантом недоторканності де-юре не належної до кампусу території. Дія, можливо, була і на грані припустимого, але визначальним був фактор часу та блискавичної реакції.

Інші низові ініціативи, про які згадаємо лише побіжно: спроба при фактично нульовому бюджеті провести до Київської міської ради представника територіальної громади; примус «жовтої» профспілки до адекватної фінансової звітності; створення інтернет-платформи «Бюро знахідок» для пошуку зниклих на території кампусу речей; ініціатива, яка покликана поліпшити мережу харчування в університеті; створення у колись занедбаному приміщенні центрального корпусу арт-простору і т.д.

Всі ці ініціативи, крім спільного місця виникнення, мають ще й ряд дуже характерних для будь низової ініціативи рис.

- Передумовою для початку діяльності низової ініціативи є виникнення проблеми.

- Ядром низової ініціативи є ініціативна група. Завдання ініціативної групи: формулювання проблеми, розробка стратегії вирішення, залучення та координація діяльності волонтерів, взаємодія з усіма зацікавленими сторонами (адміністрація, профільні служби), інформування та контроль.

- Причиною виникнення низової ініціативи дуже часто є неефективність профільних служб.

- Життєвий цикл низової ініціативи дорівнює життєвому циклу проблеми. З її (проблеми) вирішенням низова ініціатива перестає існувати.

- Основною платформою для виникнення та координації низової ініціативи є соціальні мережі.

- Низові ініціативи найбільш ефективні при вирішенні проблем, не пов'язаних (або пов'язаних мінімально) з фінансуванням.

- Низова ініціатива складається зі «звичайних» громадян, які не є представниками формальних профільних організацій.

- Масштаб розв'язуваних низовою ініціативою проблем, по суті, не має меж.

Суть низової ініціативи найкраще, на нашу думку, виражена у формулі, яка прийшла до нас з американської суспільствознавчої традиції: «ординарні люди, які роблять екстраординарні речі, щоб поліпшити світ, в якому ми живемо» [1].

Про проблеми освіти говорять часто і дуже правильні речі. Зі свіжих і найбільш адекватних діагнозів українській освіті відзначив би особливо статтю І. Єгорченко «Наука в «вакуумі» українських університетів» [2]. Однією з ключових проблем вищої освіти України І. Єгорченко називає брехню: «Постійна брехня розмиває етичні та наукові стандарти».

Поділяючи в цілому песимістичний діагноз і пропоновані методи лікування «пацієнта» (вищої освіти), зазначимо, що на локальному рівні (окремо взятий університет) ряд загроз можуть бути трансформовані в можливість і без радикального «кровопускання», а лише з допомогою своєчасних та адресних заходів. Зупинимося на семи основних точках прикладання зусиль адекватної адміністрації.

- Низові ініціативи. Виникли як відповідь на нездатність профільних служб адекватно і в повному обсязі виконувати свої обов'язки.

Адекватний шлях дій: адміністрація допомагає «органічному» включенню низової ініціативи в «тіло» університету. Створює сприятливі умови для того, щоб ініціативна група стала частиною колективу університету, оберігає від бюрократичних зволікань, шукає та знаходить ставки, негайно після «зльоту» локального проекту намагається масштабувати його на весь університет.

Неадекватний шлях: адміністрація пробує «механічно» взяти під контроль. Створює положення, тобто прописує обов'язки низової ініціативи, без надання будь-яких гарантій і можливостей. У гіршому ж випадку: або просто не помічає, або брутально і відкрито протидіє. Не зупиняючись при цьому ні перед чим. Включаючи на повну потугу сумнозвісний «адміністративний ресурс».

- Зворотний зв'язок. Ключовими джерелами зворотного зв'язку є роботодавці та студенти. Всі вони є в інтернеті. І часто саме там вони повідомляють про проблеми, з якими зіштовхнулися в процесі навчання або найму працівника.

Адекватний шлях: адміністрація не відноситься до інтернету як до чогось вторинного. Сказане в інтернеті вона не сприймає легковажно. Будь-який сигнал про проблему, порушення, нестачі не залишаються без реакції тих, кому за своїми службовими обов'язками належить реагувати на них. Причому, про взяття під контроль проблеми профільна служба інформує там же - в інтернеті. І чим швидше, тим краще.

Неадекватний шлях: адміністрація не працює зі зворотним зв'язком. Вона запам'ятовує тих, хто повідомив про проблему та шукає способи звести рахунки з ними.

- Адміністрація в інтернеті.

Адекватний шлях: адміністрація є в інтернеті. При чому не в пасивному режимі, а в режимі активного зворотнього зв'язку, включно і виступаючи ініціатором нових ініціатив, які готова здійснювати разом з неформальними суб'єктами низових ініціатив. Адміністрація не читає роздруківки тредів, вона читає самі треди. Вона сама бере участь в обговореннях нарівні з усіма іншими. Критерій простий: якщо проблему можна вирішити онлайн, її потрібно вирішувати онлайн.

Неадекватний шлях: адміністрація реєструється в соціальних мережах, проте присутня там лише формально. Під час обговорення «гарячих» тем, адміністрація робить вигляд, що її в інтернеті немає, і про те, що там відбувається обговорення вона не має жодного уявлення. Імітація реагування покликає до життя імітацію практичних справ. Форма перетворена отримує чергову «перемогу».

- Формальні органи студентського самоврядування. У нинішньому своєму вигляді вони не потрібні. Більше того, вони шкідливі. Замість того, щоб бути оплотом боротьби за права студентів, органи студентського самоврядування найчастіше є «фабриками» з виробництва та відтворення маленьких бюрократів в поганому сенсі цього слова. Але ключова шкода їх навіть не від цілковитої їх непотрібності, але від того, що молоді люди, які щиро бажають робити щось хороше для ВНЗ, потрапляючи до них, перетворюються в таких же «личинок» бюрократа. Тобто в чистому вигляді - перетворена форма.

Адекватний шлях: адміністрація перестає робити вигляд, що формальні органи студентського самоврядування є повноважними представниками студентів і комунікує безпосередньо.

- Позанавчальний час.

Адекватний шлях: адміністрацію цікавить, чим зайнятий студент після пар. Більше того, адміністрація створює умови, щоб студент після пар був в університеті, займався творенням. Не пив, але розвивався. Розвиток мережі відкритих просторів (ревіталізація звичайних бібліотек, аудиторій) з цілодобовим доступом, де студент слухає ті відкриті лекції, які хоче, а не ті, на які «зігнали», читає, сидить в інтернеті, робить що завгодно, але не залишаються без діла.

- Університет як прозора платформа.

Адекватний шлях: адміністрація розуміє, що

зовнішній аудит - найкращий спосіб подивитися на себе з боку та побачити свої слабкі сторони. Все, що можна не приховувати, потрібно не приховувати: бюджети, навчальні програми, нормативні документи і т.д. Адміністрація не затягує з поясненням логіки індексації стипендії, вона перша, хто зацікавлена у повній прозорості фінансів. Адміністрація робить все для автоматизації будь-яких організаційних процесів за допомогою кращих світових зразків, а не витрачає силу- силенну часу і сил на «винахід власного велосипеда». Адміністрація не декларує прозорість, але робить її основою своєї діяльності.

- Свобода слова.

Адекватний шлях: адміністрацію цікавить те, що про її роботу кажуть, навіть якщо це - неприємні речі. Адміністрація завжди відкрита до конструктивної критики та реагує на неї адекватно. Більше того, вона створює умови для існування і розвитку справді вільної студентської преси.

Неадекватний шлях:адміністрація закриває неугодні локальні медіа та цензурує будь-які джерела, до яких може дотягнутися. Тим самим, своїми руками створює умови для стихійного розвитку альтернативних інформаційних платформ, що в перспективі загрожує ще більшими репутаційними втратами для самої ж адміністрації.

Допоможе адекватна робота адміністрації за вказаними напрямками радикально змінити ситуацію на краще? Хочеться сподіватися, що так. Але ми впевнені у тому, що іншого вектора, крім «навчальні заклади взагалі повинні стати свого роду повноважним представництвом майбутнього в сьогоднішньому, і в науково-технічному відношенні, і в організації громадських (колективістських) відносин працівників» [3] у нормального університету немає, якщо він не хоче закінчити погано.

Адже нормальний університет - це завжди незрівнянно більше, ніж місце для надання/отримання освітніх послуг. В ідеалі - це полюс сили, здатний генерувати науково-добротну візію для суспільства, а в разі необхідності здатний стати точкою регенерації, відродження, а, в перспективі - зростання регіону, країни. У нашому випадку - місцем початку регенерації соціуму, який вже тривалий час перебуває в системній кризі.

Існує і зворотна залежність, адже університет сам в мініатюрі: регіон, країна, з усіма характерними об'єктивними та суб'єктивними проблемами.

І якщо з першими (несприятлива зовнішньополітична обстановка, деградуюча економіка, перманентний бюджетний дефіцит і т.д.) силами ВНЗ складно щось вдіяти, то суб'єктивні проблеми (надмірна забюрократизованість, застарілі навчальні програми, побутова невлаштованість, неефективне витрачання фінансових ресурсів тощо) можуть і повинні бути подолані. Більше того, у процесі їх подолання, університет здатний повернути собі роль активного суб'єкта перетворення суспільства. Тобто фактично повернути собі себе. Про це - докладніше.

Досвід ряду провідних вишів України свідчить про те, що низова ініціатива з чогось виняткового й унікального ще кілька років тому, поступово перетворюється на природну форму вирішення будь- яких проблем в університетському середовищі. Головна цінність низової ініціативи, крім безпосереднього вирішення окремої проблеми - здатність стати передумовою для формування та подальшого розвитку локальної спільноти в університеті.

Під локальною спільнотою пропонуємо, слідом за дослідником Р. В. Пєтуховим [4], розуміти стійку спільність людей зі сформованими та перманентно розвиваючимися соціальними зв'язками, обумовленими спільною територією проживання і зацікавленістю в її розвитку. Це - базові, вихідні, проте: аж ніяк не вичерпні ознаки.

Почнемо з останньої риси. Зацікавленість у розвитку, мабуть, ключова характеристика локальної спільноти. Діяльне відношення до університету, бажання змінювати його на краще, є сутнісним маркером, що відрізняє людей, які просто одержують (надають) освітні послуги, від членів локальної (у нашому випадку - університетської) спільноти.

Наступна характеристика локальної спільноти: сформовані соціальні зв'язки. Або, в термінології М. О. Ліфшиця, ще більш виразно: «близькодія» [5]. На перший погляд, будь-який університет є спільнотою зі сформованими та досить стійкими соціальними зв'язками, що називається, за визначенням. Але це не так. Вилаштовування соціальних зв'язків є процес. У випадку університетської локальної спільноти - процес перманентний і циклічний. Зі своїми проміжними результатами, зрозуміло. Найбільш активними учасниками цього процесу, - що цілком природно, - є студенти. Спочатку вони просто приходять отримувати освітні послуги, але поступово діяльно включаються самостійно (і настільки ж діяльно залучаються вже сформованим співтовариством) у життя університету, заражаючи своєю енергією змін і старших людей. Важливим інструментом для трансляції досвіду та включення новачків у локальну спільноту університету є соціальні мережі. Причому саме ті, де зосереджена найбільша кількість студентів вишу.

І третя характеристика локальної спільноти: територія. Наявність території, яка є базовою для групи людей - є те найважливіше, що відрізняє локальну спільноту від низової ініціативи (яка, варто визнати, часто носить безсистемний характер і найбільш ефективна в боротьбі «проти»). Локальна спільнота характеризується стійкістю. Стійкість, своєю чергою, пов'язана з територією безпосередньо. Осередками локальної спільноти можуть бути і «жива» лабораторія, і вільний студентський простір, і бібліотека - будь-яке місце, де є умови для спільної діяльності (творчості) по зміні університету на краще.

В ідеалі, вся територія кампусу повинна стати таким місцем. Тобто університет, по суті - це місце, де формується цілісна людина: універсальна унікальність, а не людина часткова. Це, що називається,

за визначенням: універсальність є своє-інше-себе унікальності.

Стійкість локальної спільноти також забезпечується цілком природним процесом заміни неефективних діячів (функціонерів) формальних структур (членів різноманітних органів студентського самоврядування, представників адміністрації, викладачів) вихідцями з низових ініціатив, які, вміючи передбачити, осмислювати та вирішувати проблему, знаходять можливість займатися цим не спорадично, але системно.

Ми переконані, що рух від низової ініціативи до локальних спільнот (не в одному лише університеті, скрізь) в яких близькодія (М. О. Ліфшиц) створює підстави спочатку для «розперетворення форм» (Г. С. Батіщев), а далі через дійсне місцеве самоврядування як кореневу систему - до суспільного самоуправління, що існує у формі практичної всезагальності і є природний процес розвитку суспільства. Такий розвиток робить зайвим будь-які формальні та «професійні» структури управління і дає підстави вести мову про постдержавний етап розвитку суспільства, розвитку адекватного логіці історії, розвитку у векторі дійсного гуманізму.

Список використаних джерел

1. Ordinary people doing extraordinary things // http://www. nbcl2.com URL: http://www.nbcl2.com/story/16400590/ordinary- people-doing-extraordinary-things

2. Єгорченко І. Наука у «вакуумі» українських університетів // Освітня політика. - 2015. - 20.11.

3. Босенко В. О. Виховати вихователя. - К.: ВСР, 2004. - 352 с.

4. Петухов Р. В. Локальні спільноти і громадянський активізм // Моніторинг громадської думки. Економічні і соціальні зміни. - 2014. - №4 (122). - С.60-71.

5. Ліфшиц М. О. Зібр. тв. в трьох томах. Том 3. - М.: «Образотворче мистецтво», 1988. - 230 с.

Размещено на Allbest.ru