Індивідуально-диференційований підхід до формування математичних уявлень у дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Індивідуально-диференційований підхід до формування математичних уявлень у дітей дошкільного віку

Вступ

індивідуальний диференційований математичний дошкільник

Інтенсивний розвиток світових технологій та інформатизація світу зумовлює підготовку фахівців з високим рівнем інтелектуальних можливостей, а це зумовлює певні вимоги до системи освіти, в тому числі і дошкільної. У Базовому компоненті дошкільної освіти серед завдань підготовки дошкільників виокремлюється потреба у формуванні певних математичних понять, розвиток логіко-математичних здібностей. Без комплексної та професійної математичної підготовки неможливі ті якісні зміни, які є необхідні для переходу у систему шкільного навчання.

Проблема індивідуалізації у навчанні та вихованні дітей дошкільного віку є однією з актуальних на сучасному етапі. Її теоретичною розробкою передбачений комплексний підхід до навчання, який поєднує фронтальні, колективні, групові та індивідуальні форми, методи й засоби. На сьогодні індивідуально-диференційована система навчання спирається на таке вихідне положення - пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини, як активного носія суб'єктивного досвіду.

Індивідуально-диференційований підхід до освіти приніс із собою нове розуміння завдань індивідуалізації навчальної діяльності, де головним є не формування особистості з визначеними, заданими властивостями, по встановленій моделі, а створення умов для повноцінного прояву і розвитку специфічних особистісних функцій суб'єктів освітнього процесу.

Дискусія про необхідність систематичної математичної підготовки дітей дошкільного віку тривала майже століття (від праць А.В. Грубе, Й.Г.Песталоцці, В.А. Лая, С.І.Шохор-Троцького і до праць Л.К. Шлегер, Є.І. Тихєєвої, Ф.Н. Блехер, Г.М. Леушиної та ін.).

Індивідуалізація та диференціація навчання досліджувалась у різних аспектах, а саме: висвітлення рівнів, форм і видів диференціації та її навчально-методичне забезпечення (К. Л. Крутій, В. А. Старченко, В. В. Данілова, Т.І. Поніманська та ін.); визначення шляхів здійснення індивідуального та диференційованого підходу (Н. І. Баглаєв, А.Г. Конфорович та ін.); дослідження форм навчальної діяльності й методів навчання дошкільників (Л. Білоусько, К.Й. Щербакова та ін).

Актуальність теми дослідження зумовлена положенням сучасної теорії дошкільного виховання, спрямованої на використання потенційних можливостей розвитку кожної дитини, формування індивідуально-творчих здібностей уже на етапі дошкільного дитинства. Це передбачає диференціацію навчально-виховного процесу відповідно до індивідуальних задатків, нахилів, здібностей, інтересів та потреб кожного вихованця, виявлення талантів, створення як найсприятливіших умов для самовираження, самоствердження й самореалізації кожного індивіда.

Об'єкт дослідження - процес формування математичних уявлень у дошкільників.

Предмет дослідження - здійснення індивідуально-диференційованого підходу до формування математичних уявлень у дітей дошкільного віку.

Мета роботи - науково обґрунтувати методику здійснення індивідуально-диференційованого підходу до формування математичних уявлень дошкільників.

Відповідно до мети визначено наступні завдання дослідження:

· опрацювати наукову, науково-педагогічну літературу;

· на теоретичному рівні обґрунтувати ефективність застосування індивідуально-диференційованого підходу на заняттях з математики;

· дослідити методичні засади реалізації індивідуально-диференційованого підходу до формування математичних уявлень дошкільників.

Розробка індивідуально-диференційованого підходу -- дуже складна теоретична і практична проблема. Її складність зумовлена тією обставиною, що індивід є чи не найскладнішим утворенням у світі. Визначення особистості, самооцінки кожного вихованця, розвитку, наділеного своїм неповторним досвідом, лежить в основі заданого підходу до розуміння та організації індивідуально-диференційованого навчання. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку особистості, дитини. Підготовка до здійснення математичних дій передбачає не лише засвоєння дітьми певних знань, формування у них кількісних, просторових і часових уявлень. Найбільш важливим є розвиток у дошкільнят розумових здібностей, а вміння конструктивно мислити - актуальним і сучасним, тому що на сьогоднішній день залишається однією з основ математичного розвитку дошкільників.

Отже, індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу, базується на тому, що будь-який освітній вплив заломлюється крізь призму індивідуальних особливостей конкретної дитини. Реалізувати індивідуальний підхід означає брати до уваги індивідуальну своєрідність, неповторність кожної окремої дитини як особистості. Це підхід дорослого до дитини та її особливої сутності.

1. Індивідуально-диференційований підхід, як складова навчання

В умовах модернізації освіти особливої уваги набуває проблема цілісного розвитку особистості. Реалізація цього завдання може забезпечуватися лише за умови здійснення індивідуально-диференційованого підходу до навчання, виховання та розвитку. Індивідуалізація та диференціація навчально-виховного процесу є пріоритетними складовими особистісно орієнтованої моделі освіти.

Сьогодні в Україні відбувається глибинне реформування системи освіти. Кардинальних змін зазнає і дошкільна освіта. Перетворення, що відбуваються в системі дошкільної освіти України, спричинили виникнення нового соціального замовлення на вихователя, спроможного до реалізації особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти.

Характерною рисою сьогодення є перегляд традиційних поглядів на витоки дитячого розвитку. Все ширше в дошкільних закладах розповсюджується тенденція до індивідуалізації навчально-виховної роботи, яка передбачає здійснення педагогами індивідуального підходу до дітей, створення найсприятливіших умов для розвитку кожної конкретної дитини як своєрідної, неповторної, унікальної особистості.

Під індивідуалізацією слід розуміти організацію процесу навчання на основі врахування індивідуальних особливостей дитини. Реалізація індивідуального підходу значною мірою залежить від особистісних якостей педагога, його власної педагогічної позиції, культурного й освітнього рівня, від його бажання пізнати дитину в її неповторності. Це підкреслював В. Сухомлинський: «Виховання - це, насамперед, людинознавство. Без знання дитини, її розумового розвитку, мислення, інтересів, смаків, здібностей, нахилів ? немає виховання».

Індивідуальний підхід вимагає від педагога великого терпіння, вміння розібратися у складних проявах поведінки, за допомогою індивідуального підходу можна знайти «ключ» до кожної дитини. Таким чином, принцип індивідуального підходу у навчанні - це вихідне, початкове положення щодо відбору змісту, форм організації та методів навчання, який реалізується через індивідуалізацію навчальної діяльності.

Індивідуальний підхід припускає вивчення одних і тих же питань програми на різних рівнях, в залежності від підготовленості дітей, їх інтересів здібностей та інших критеріїв так, щоб кожний вихованець був зайнятий. Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь дітей, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.

Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних особливостей особистості кожної дитини, що зумовлені деякими природженими відмінностями або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання та навчання.

В індивідуально-диференційованому підході до дитини у процесі навчання та виховання можна виділити два аспекти - психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановлені неповторної своєрідності вихованця, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб'єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів і форм впливу на дитину, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний та педагогічний ефект.

З найдавніших часів усі видатні мислителі зверталися до найціннішого у світі - людини, її індивідуальності. Індивідуалізм був і залишається сьогодні ідеологією цілої низки педагогічних систем, а саме Платона й Аристотеля. За своєю сутністю вони індивідуалістичні, ставлять за мету пробудження в душі кожної людини властивих їй від народження як особистості ідей істини, добра, краси. Ідею індивідуального підходу до виховання і навчання дітей в різних формах і варіантах розробляли й реалізовували відомі педагоги минулого: Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, Ф.Фребель, Г.Спенсер, М.Монтессорі, К.Ушинський, Я.Корчак, С.Русова, В.Сухомлинський та ін.

Проблемі індивідуального підходу у дітей приділяли увагу багато представників прогресивної педагогіки. Вже в педагогічні системі Я.А.Коменского - великого чеського педагога - чітко визначені положення про те, що весь процес навчання і виховання дітей треба будувати з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей, а виявляти ці особливості потрібно шляхом безперервних спостережень.

К.Д.Ушинский розробив методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи профілактичної роботи з виховання корисних звичок. К.Д.Ушинский у своїй праці «Людина як предмет виховання» писав: "Якщо педагогіка хоче виховувати людину у всіх відношеннях, то вона повинна передусім узнати її також у всіх відношеннях." (№8.с.13. Ковальчук Л.И. Індивідуальний підхід вчених дитини: Посібник для вихователя дет.сада.-2-ге вид., доп. - М.: Просвітництво, 1985 р. - 112с.).

Нове звучання одержала ідея індивідуального підходу, висловлена Ж.-Ж. Руссо, розвинута Й.-Г. Песталоцці - педагогічний процес повинен бути спрямованим на розвиток природних здібностей дітей, забезпечення природного росту дитини, розкриття закладених у ній потенціалів; учителі повинні підтримувати природу дітей. Такий підхід до розуміння сутності виховання унеможливлював авторитаризм, перетворював педагога в помічника дитини, що організує середовище, в якому вона формується, і в такий спосіб керівника дитячим розвитком. Ж.-Ж. Руссо виходив з того, що вихователь, виконуючи свої педагогічні функції, не повинен ні в якому разі нав'язувати свою волю дитині, а лише сприяти її природному росту, створювати умови для її індивідуального розвитку, організовувати те виховне середовище, в якому дитина зможе знайти самостійність і свободу. У навчанні важливо не стільки пристосовувати знання до рівня дитини, скільки співвідносити їх з її інтересами, досвідом, який уможливлює їх актуалізацію. Ще Й. Песталоцці застерігав від будь-яких спроб "стригти всіх дітей під один гребінець".

Ф. Фребель вказував на те, що виховання має своїм завданням сприяти розвиткові в дитині закладених природою властивостей. Виховувати дитину -- значить дати їй можливість вільно розвиватися, тобто ставити її в такі умови, щоб усі її фізичні та духовні сили, які дала їй природа, могли рости й удосконалюватись природно й вільно. Розвиток дитини, на думку Ф. Фребеля, є саморозкриття її сил, яке може відбуватися лише у вільній, творчій самодіяльності.

Виховання, за Г. Спенсером, повинно ґрунтуватися на основі допомоги вияву внутрішніх сил дитини, а не на простій передачі набутих раніше знань.

Головними характеристиками психолого-педагогічної системи індивідуального виховання дітей, запропонованої М. Монтессорі, є особистісно-орієнтована мета (дитина - в центрі виховання), творчо- продуктивний зміст навчання, свобода у вихованні. Уже в перших дослідженнях суспільного дошкільного виховання у нашій країні (О. Дорошенкова, Н. Лубенець, Е. Малицька, С. Русова та ін.) є важливі для сучасної теорії і практики дошкільного виховання положення про необхідність здійснення індивідуального підходу. Розкриваючи необхідність та значення індивідуального підходу, С. Русова детально спиняється на питанні, чому в дошкільне виховання прийшла “метода індивідуального виховання”, в силу труднощів виховання малих дітей у дошкільних установах перше, ніж у других, взялися за психологію, почали досліджувати дитину, внесли нову педагогічну методу - вільного індивідуального виховання”. Відстоюючи ідею гармонійного виховання, С. Русова викладає низку умов, необхідних для його здійснення, і на перше місце ставить такі: “Усе виховання будується на пошані до особистості дитини”, а також: «виховання має бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини”. Важливою психологічною вимогою до організації навчання в дошкільному періоді, на думку С. Русової, є його індивідуалізація: “..ще більше ваги має індивідуалізація виховання й навчання серед малих дітей по дитячих садках. Серед цих малих хлопців і дівчаток дуже виразно виявляються різнобарвні духовні постаті й треба до кожного підходити з тим словом, яке найкраще дійде до душі, захопить думку й викличе самостійну моральну роботу, або хоч один моральний рух”; “хай кожна душа, кожна голівонька одрізняється своєю фарбою, своєю формою”; “індивідуалізація - то є перша вимога справедливого виховання,” - підкреслювала вона.

А.С.Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим, під час вирішення низки педагогічних проблем. Він дійшов висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинен вносити у ній «поправки» відповідно до індивідуальних особливостей дитини. Загальне і особливе у характері людини тісно переплітаються, створюючи так звані «заплутані вузли». Цим визначенням А.С.Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважає, що у процесі виховання і навчання необхідно поступово переорієнтовуватися під позитивні властивості дитини- це головна опора у системі виховання дітей. Тому в кожної дитини, передусім, потрібно виявити позитивні риси характеру і вчинків і на їх основі зміцнювати у неї віру у власні сили й можливості. З перших років життя виховання має бути таким, щоб воно розвивало в дитини активність та ініціативу. А. С. Макаренко надавав велике значення індивідуальному підходу і не рекомендував якісь спеціальні методи. Педагог завжди повинен вибирати відповідні методи, які найбільше підходять в цій ситуації. Велика заслуга А.С.Макаренка у тому, що він не лише обґрунтував, а й фактично здійснив у своїй практичній діяльності основні тези індивідуального підходу до дітей.

Проблема індивідуального підходу до дітей отримала всебічний розвиток у практичному досвіді та у педагогічному вченні В.О.Сухомлинського. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності дитини. Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини В.А.Сухомлинский вважав за потрібне розпочинати з її сім'ї, одночасно підкреслюючи необхідність педагогічної освіти батьків: «Як на моє глибоке переконання, педагогіка має стати наукою для всіх…» (№8.с.9). Заодно В. Сухомлинський зазначав, що загальні форми роботи з батьками необхідно поєднувати з індивідуальними, оскільки у кожній родині свій спосіб життя, традиції, і складні стосунки між її членами. В.А.Сухомлинский знаходив цікаві форми роботи з розвитку індивідуальності кожної дитини при її вихованні.

Проблема індивідуального підходу до дітей не може бути успішно вирішена без знань педагогом психології. Радянські психологи А.В.Запорожец, А.Н.Леонтьєв, А.А.Люблинская, Д.Б.Ельконин та інші займалися проблемою індивідуального підходу у зв'язку з вирішенням завдань формування особистості. Сучасна психологія виділяє такі суттєві ознаки поняття особистості: особистість - індивідуальність, тобто неповторне поєднання фізичних і психологічних особливостей, властивих конкретні людині і які відрізняють її від усіх людей

Визначальне місце у формуванні теоретичних основ диференціації займають психолого-педагогічні дослідження Б. Г. Ананьєва, В. Г. Леонтьєва, Г. І. Щукіної. У своїх працях О. О. Бодальов та В. Г. Леонтьєв розглядали питання диференціації дітей за характером мотивації. Дуже важливою умовою ефективності індивідуального підходу опора на позитивний характер і властивості дитині. Індивідуальний підхід потребує великого терпіння від педагога, вміння дати раду у складних ситуаціях. В усіх випадках необхідно знайти причину формування тих чи інших індивідуальних особливостей дитини. Однією з умов правильного здійснення індивідуального підходу до дитини є єдність вимог до нього як працівників дитсадка так і батьків. Здійснюючи індивідуальний підхід до дітей, педагог повинен пам'ятати, що його завдання не лише розвивати ті позитивні властивості, які є в дитини, а й формувати позитивні якості особистості.

Проблема індивідуального підходу до дітей знайшла втілення у таких нормативних документах, як: Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Законі України “Про дошкільну освіту”, “Концепції дошкільного виховання в Україні” (проект), Базовому компоненті дошкільної освіти та ін. Серед основних засад в них визначено: “…максимальне пристосування до природи дитини, до її вікових, статевих та індивідуальних особливостей, до фізіологічних, психологічних (генетичних), національних рис”. Базовий компонент дошкільної освіти визначає обов'язковий рівень знань, умінь і навичок для нормального функціонування дитини-дошкільника в довкіллі. Із його введенням відпадає потреба орієнтуватися вихователеві на роботу із "середньою" дитиною, оскільки кінцевих результатів навчально- виховної роботи повинні досягти всі діти.

Отже, вчені всебічно обґрунтовували необхідність і можливість оптимізації навчання шляхом здійснення індивідуального підходу. Разом з тим, аналіз реального життя дитини в дитячому колективі свідчить про те, що принцип індивідуалізації виховного процесу ще не усталився в дошкільній практиці, хоча система життєдіяльності дитини в дитячому садку створює чудові можливості для прояву і розвитку її індивідуальності, неповторності. Таким чином, індивідуальний підхід - важливий принцип педагогіки, запорука ефективності педагогічного процесу. У відповідності з ним досягається вплив на кожного, враховуються їхні можливості і різноманітність характеристик, статеві особливості, темперамент, здібності тощо. Базується індивідуальний підхід на тому, що будь-який освітній вплив здійснюється крізь призму індивідуальних особливостей конкретної дитини. Отже, реалізовувати індивідуальний підхід означає брати до уваги індивідуальну своєрідність, неповторність кожної окремої дитини як особистості.

2. Роль і місце індивідуалізації в системі індивідуально-диференційованого підходу до навчання на заняттях з математики

На сучасному етапі розвитку суспільства забезпечення відповідного рівня математичної підготовки є дуже важливим Це зумовлено насамперед тим, що сьогодні все більше спеціальностей потребують високого рівня математичних знань. Вивчення математики має велике значення для наукового сприйняття світу, для розвитку інтелектуально розвиненої особистості. Тому сучасна педагогічна система математичної освіти вимагає удосконалення методики викладання математики. Досвід роботи з дітьми підтверджу те, що однією з ефективних форм навчання є індивідульно-диференційоване. Це форма організації пізнавальної діяльності, що має конкретну, передбачену мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожна дитина відчує свою необхідність, зможе розкрити свої здібності й продемонструвати знання з предмета, відчути впевненість у собі. Правильний вибір методів навчання впливає на ефективність пізнавальної діяльності вихованців. Традиційні репродуктивні методи навчання ґрунтуються на провідній ролі педагога в навчальному процесі, тоді як діти відіграють здебільшого пасивну роль слухачів і виконавців завдань педагогів, що не може забезпечити належну якість навчання.

Математика - це явище загальнолюдської культури. Широке використання техніки, в тому числі комп'ютерної, вимагає від кожного мінімуму математичних знань і уявлень. Дитина зустрічається з математикою ще в ранньому дитинстві. Дошкільна математична освіта тісно пов'язана з процесом навчання математики в початковій школі.

Необхідність систематичної математичної підготовки дітей дошкільного віку досліджувалась майже століття, від праць А.В.Грубе, Й.Г.Песталоцці, В.А.Лая, С.І.Шохор-Троцького і до праць Л.К. Шлегер, Є.І.Тихєєвої, Ф.Н.Блехер, Г.М.Леушиної.

Індивідуально - диференційований підхід до освіти приніс із собою нове розуміння завдань індивідуалізації навчальної діяльності, де головним є не формування особистості з визначеними, заданими властивостями, по встановленій моделі, а створення умов для повноцінного прояву і розвитку специфічних особистісних функцій суб'єктів освітнього процесу.

Є велика кількість педагогічних і психологічних досліджень Б.М.Теплов, С.Т.Шацький, Г.О.Люблінська, З.І.Калмикова, М.М.Анцібор, К.М. Гуревич, І.С.Якиманська, які доводять, що при забезпеченні систематичного індивідуального підходу до дитини при вивченні будь-якого предмета можна одержати набагато високі навчальні результати. Крім того, індивідуальний підхід з урахуванням особливостей особистості дитини, безумовно, впливає на її психічний стан, мотивацію навчання, формування навчальної діяльності Ш.О.Амонашвілі, А.М.Матюшкін, З.І.Калмикова, Я.І.Ковальчук, Л.М.Зюбин, З.П.Шабаліна, Н.Г.Уткіна, М.К.Акімова, Г.Ф.Суворова.

У педагогічній науці індивідуалізація визначається як організація навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпів навчання враховує індивідуальні відмінності дітей, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання. [2]. З метою розвитку мислення учнів,їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках. Так,особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями,що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту,що словниковий запас більшості учнів бідний:вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів,не можуть відтворювати основні поняття теми, роз'яснити, що вони означають і не завжди розуміють зміст матеріалу,що вивчається.

На першому етапі навчання,коли знання вперше вводяться в пам'ять учнів,вони засвоюються не в повному об'ємі і далеко не в тій формі,що є метою навчання,Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота, у ході якої вихідні поняття піддаються «багатоланкової та багатоаспектної диференціації», і у результаті формується нова система знань.

При навчанні та вихованні слід використовувати індивідуальний підхід, який забезпечує:досягнення кожним учнем соціально -необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижчого від державного стандарту;задовольняє індивідуальні запити дітей,батьків у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями,ранній допрофесійній спеціалізації створенням оптимальних умов для самореалізації особистості.

Індивідуалізація навчання-це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання,підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання

До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті,уяви,інтересів, нахилів, здібностей.

Урахування індивідуальних особливостей - це пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особистостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистостей.

Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил,активності,схильностей і обдарувань кожного учня.

Існують такі способи індивідуалізації навчання:під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів,для яких він може бути незрозумілим;під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів,допомагає і підбадьорює їх;індивідуалізує домашнє завдання;частіше створює вибіркову перевірку зошитів учнів,яким важче дається навчання.

Індивідуалізація навчання передбачає:

1)індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб,інтересів,цілей навчання;

2)створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;

3)підтримку школяра у творчому само втіленні;

4)підтримку учня у само втіленні;

Педагогічна підтримка використовується з метою допомоги учням у вирішенні проблем:діагностичної,пошукової, діяльнісної, рефлексійної.

Принцип індивідуального підходу до учнів дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до володіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип,потрібно враховувати рівень розумового розвитку дітей,їх знань і вмінь,пізнавальної та практичної самостійності,інтересів,вольового розвитку, працездатності. Щоб врахувати учнів,учитель повинен уважно вивчити кожного з них,знати їх індивідуальні інтереси та схильності,розвиток і домашні умови.

Індивідуалізація на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня,його підготовленість,створює можливості для диференціації завдань,контролю і оцінювання результатів,забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

У класі виділяють декілька груп учнів. До групи «сильних» відносять таких,які легко і швидко засвоюють матеріал у максимальному обсязі вирізняються здібностями до широкого узагальнення матеріалу,гнучкістю мислитель них процесів умінням знаходити декілька обґрунтованих способів розв'язку задач і вільним перемиканням з однієї розумової операції на іншу.

У групу «середніх» учнів входять ті, які оволодівають основним обсягом знань визначених програмою. Для успішного засвоєння матеріалу цим учням необхідна тренувальна робота. Вони виділяють головне,істотне лише після певних вправ. Які виконують під керівництвом вчителя. Учні цієї групи вміють аналізувати,робити нескладні висновки,до узагальнення матеріалу можуть підійти після проміжних видів роботи.

Групу « слабких» учнів складають ті,які з великими труднощами і не завжди в повному обсязі засвоюють навчальний матеріал після тривалого тренування. Вони не можуть виділити всі необхідні елементи матеріалу який вивчається,відтворюють лише окремі з них і не в змозі з'ясувати суть відношень між ними, встановити зв'язки, з великими труднощами узагальнюють матеріал,відзначаються інертністю мислення,не можуть застосувати знання або ж важко це роблять у типовій ситуації.

Як свідчать спостереження,ефективною формою диференціації є триразове пояснення нового матеріалу. Після першого пояснення група «сильних» учнів переходить до самостійного виконання додаткових завдань.

Після другого пояснення самостійні завдання одержують учні «середньої» групи,робота з якими повинна бути спрямована на засвоєння і закріплення знань,автоматизацію умінь та навичок.

Третє пояснення спрямоване тільки на «слабких» учнів.Наприкінці уроку учитель перевіряє завдання,які виконувалися учнями перших двох груп.

За наявності рівневих підручників та робочих зошитів спосіб дій учителя такий:усі учні класу одержують завдання -опрацювати тему на першому рівні засвоювання. Після того.як учень дасть відповідь на контрольні завдання цього рівня і вчитель перевірить їх правильність.він приступає до вивчення теми на другому рівні засвоєння,а потім переходить до третього. Тобто кожен учень має можливість працювати відповідно до свого темпу засвоєння,а вчитель -забезпечувати контроль над засвоюванням.

Великі можливості для врахування індивідуальних відмінностей учнів має диференціація домашніх завдань,контрольних робіт,робота за здалегідь складеним планом.

У процесі формування позитивного ставлення до навчання в учнів коригуються пізнавальні інтереси, поповнюються знання,формуються навички. Все це сприяє,з одного боку, розвитку розуміння необхідності шкільних знань,інтересу до шкільних дисциплін,а з другого боку-підвищенню успішності,що,в свою чергу,стимулює учня до ще кращого ставлення до школи.

В процесі виховання свідомого ставлення до навчальної діяльності провідне місце належить вихованню мотивів.

Певне ставлення до навчання у розумово відсталих учнів може спонукатись такими групами мотивів: інтерес до шкільної обстановки,особистість вчителя,різні види оцінки,підготовка до майбутньої роботи,інтерес до матеріалу або одержання знань,інтерес до процесу навчальної праці,звичка виконувати пред'явлені школою і вчителем вимоги.

Вихованню позитивного ставлення до навчальної діяльності сприяє формування розумово відсталих дітей цілого ряду звичок наполегливого й терпляче працювати, працювати самостійно,систематично і організовано,працювати ретельно і охайно й перевіряти себе в процесі роботи,любити працю.Всю роботу з формування позитивного ставлення до навчальної діяльності слід ґрунтувати на корекції інтелекту розумово відсталих дітей.Чим вищим є їхній інтелект,тим більшу здатність вони проявляють до усвідомлення мотивів навчання,а значить, тим більше є можливостей виховати в них ставлення до навчання на якнайвищому,доступному їм рівні.

В процесі формування позитивного ставлення до навчальної діяльності у розумово відсталих школярів відбувається цілий ряд якісних змін особистості:змінюються деякі риси їхнього характеру,схильності,інтереси,активність.

Учня, який виявляє талант хоча б до одного навчального предмета,має помітити школа. Що ж до предметів,до оволодіння якими учень не виявив відповідних здібностей,то тут слід давати передусім найважливішу інформацію,заощаджуючи при цьому його час і зусилля до оволодіння знаннями обраного предмету. Занадто велику кількість інформації учень з низьким рівнем розвитку такої сталої якості,як інтелігентність не може засвоїти. Тому для нього треба ретельно виділяти найважливішу інформацію яку він,безумовно,повинен засвоїти.не гаючи часу на спроби засвоєння менш важливої та занадто деталізованої. Навпаки,учневі з високим рівнем інтелігентності не потрібно звужувати кола проблем,а давати різноманітну інформацію і сприяти його участі в дискусіях.

Розглянемо можливості реалізації даного визначення в конкретній навчальній діяльності педагога. Варто визнати, що в реальній практиці навчання конкретному предметному змісту вибір способів і прийомів навчання, як правило, обумовлений характером навчального матеріалу і типом заняття, але ні в одній з існуючих сьогодні методик (чи то методика розвитку мови, навчання математиці, образотворчому мистецтву і т.д.) він не обумовлений індивідуальними відмінностями дітей. Навпаки, всі рекомендації дидактів і методистів, як правило, орієнтовані на деякий загальний образ дитини, що володіє середнім рівнем розвитку здібностей до навчання, однаковим провідним типом сприйняття, здатністю до запам'ятовування і до навчання в однаковому темпі.

Для здійснення індивідуально-диференційованого підходу важливо навчити вихователів диференціювати дидактичну мету залежно від рівня сформованості математичних уявлень у дітей. Відповідно до поставленої мети добирають зміст навчальних завдань, матеріал, методи навчання, форми навчальної діяльності дошкільників. Розв'язанню даної проблеми сприяють активні форми навчання: диспути, аналіз проблемних ситуацій, педагогічних задач, „брейнстормінг”, „ділові ігри” тощо. Здійснювати індивідуально-диференційований підхід неможливо без вивчення індивідуальних особливостей дитини та врахування їх у навчанні. Степанова Т.М. [3] радить додержуватися таких принципів діагностики:комплексний підхід, що вимагає всебічних знань про дитину: психічний розвиток, научуваність, розумова працездатність, рівень фізичного розвитку, соціальне середовище; цілісне системне вивчення особистості дитини, що дає можливість не тільки констатувати індивідуальну своєрідність, а й установити та пояснити її причини. Щоб забезпечити всім дітям продуктивність пізнавальної діяльності, психологічний комфорт, успіх у процесі діяльності, доцільно поділили їх на дві підгрупи. До першої підгрупи входять діти з підвищеним рівнем сформованості математичних уявлень, до другої - решта дітей, які мають достатній рівень сформованості математичних уявлень. Постає проблема передбачати різні результати навчання. Тому зміст програми адаптують для кожної підгрупи відповідно до можливостей дітей, виділивши базовий і підвищений рівні. Завжди в групах є одна-дві дитини, які на початок навчального року лічать, знають числа і цифри, усвідомлено та осмислено роблять обчислення в межах 20 і більше. Тому для цих дітей складають індивідуальні програми. Робота за різнокореневими програмами дає змогу працювати з кожною підгрупою дошкільників у своєму темпі [3]. Успіх індивідуально-диференційованого підходу значною мірою залежить від наявності дидактичного матеріалу. Оскільки на сьогодні дошкільні заклади не мають його в достатній кількості, то педагоги виготовляли його самі. При розробці дидактичного матеріалу потрібно прагнути, щоб він був багатофункціональним, різним за складністю й давав можливість здійснювати рівневі диференціацію та індивідуалізацію навчання. Наведемо кілька прикладів.

Так, наприклад, з теми „Кількість та лічба” виготовляють індивідуальні роздаткові картки із зображенням певної кількості предметів (наприклад, різнобарвних квітів). На звороті такої картки в кишеньці зберігають інші площинні предмети (наприклад, метелики), прикріплені до неї ниткою. Вони легко перекидаються на передню частину картки. Різнобарвність предметів - це обов'язкова умова. Тоді картки можна використовувати багатопланово, а саме: формувати знання про утворення числа та про те, що число не залежить від величини предметів, просторового розміщення, напряму лічби; встановлювати рівність з нерівності груп (на основі лічби); вставляти в кількісній і порядковій лічбі; ознайомлювати з кількісним складом числа з одиниць; порівнювати суміжні числа; складати задачі. Для дітей, які працюють за підвищеним рівнем програми, виготовляють картки для складання задач різних типів, розв'язання прикладів з одним невідомим. Потрібно зробити навчання, щоб за змістом і ступенем складності відповідало можливостям дитини, сприяло здійсненню індивідуально- диференційованого підходу.

Диференціація навчання досягається шляхом забезпечення кожного учня навантаженням, відповідно з його індивідуальними можливостями, що практикується різними способами: диференційовані домашні завдання. необов'язкові завдання, додаткові індивідуальні завдання.

Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.

Отже, організація індивідуального підходу до навчання математиці є одним із складних питань, в якому пов'язані теоретичні, частіше не до кінця розв'язані питання, і практичні вимоги їх реалізації на конкретному предметі, в конкретних класах.

Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

Размещено на Allbest.ru