Управління процесом надання освітніх послуг вищої школи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ НАДАННЯ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ ВИЩОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ

Анотація

управління якість освітній послуга

Розглянуто основні питання процесів модернізації систем управління якістю та шляхи вирішення проблем, пов'язаних із розвитком, актуалізацією та покращенням систем управління якістю надання освітніх послуг вищими навчальними закладами в Україні.

Обґрунтовано теоретичні аспекти управління процесом надання освітніх послуг вищої школи.

Встановлено, що система державного управління має базуватися на механізмах і стимулах, які впливатимуть на поведінку вищих навчальних закладів і будуть примушувати їх підвищувати якість освітніх послуг та нести відповідальність за результати своєї діяльності.

Доведено, що в умовах реформи вищої освіти дуже велике значення має якість управління як фактор системної організації університету, який забезпечує його успіх, конкурентоспроможність, необхідні умови його розвитку. Наголошено, що своєчасно проведений аналіз середовища функціонування ВНЗ та об'єктивна оцінка його результатів дають змогу керівництву зробити оптимальний вибір напрямку розвитку університету в умовах ринкового середовища.

Запропоновано цикл покращення управління якістю освітніх послуг у ВНЗ із використанням методології PDCA. Вказано, що методологія PDCA виступає алгоритмом дій керівника ВНЗ з управління процесом і досягнення його цілей.

Ключові слова: вища освіта, ринок освітніх послуг, управління процесом надання освітніх послуг, вищий навчальний заклад, якість управління, якість освітніх послуг.

Постановка проблеми

Вища освіта України перебуває у процесі вдосконалення. Входження нашої держави в європейський освітній простір ставить вимоги щодо якісних змін в управлінні процесом надання освітніх послуг. Зазначимо, що змін потребує вся система управління вищою освітою. Система державного управління має базуватися на механізмах і стимулах, що впливатимуть на поведінку вищих навчальних закладів і будуть примушувати їх підвищувати якість освітніх послуг та нести відповідальність за результати своєї діяльності. Як у науковому, так і в практичному вимірі дослідження механізмів управління якістю вищої освіти є складною проблемою. Для функціонування ВНЗ та виконання ними своїх завдань необхідна удосконалена організація внутрішньої структури органів управління, яке потребує докладного вивчення, а отже, є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання щодо державного управління системою вищої освіти висвітлюються в дослідженнях В. Винокурова, Б. Данилишина, Г Дмитренка, О. Коваленка, К. Корсака, В. Лугового, В. Паламарчука, В. Прохорова, С. Домбровської та інших. Проте, незважаючи на наявність значної кількості досліджень щодо державного управління системою вищої освіти, не вирішеними залишились окремі їх аспекти. Таким чином, потребує глибшого вивчення саме організація внутрішньої структури органів управління щодо надання якісних освітніх послуг, що слугує основним фактором забезпечення ринку праці висококваліфікованими та конкурентоспроможними фахівцями.

Мета роботи полягає у дослідженні аспектів управління процесом надання освітніх послуг вищої школи.

Виклад основного матеріалу

Управління процесом надання освітніх послуг значною мірою залежить від менеджменту вищої освіти взагалі. Для того, щоб з'ясувати основні положення щодо надання освітніх послуг, зупинимося на аналізі системи управління вищою школою в Україні.

Організаційна структура управління національною системою вищої освіти України є складною. Її класифікують за різними ознаками: за встановленими нормативно-правовими актами; за ознаками підпорядкованості ВНЗ; за ознакою повноважень зі здійснення видатків Державного бюджету України на державне замовлення. Розглянемо детальніше кожен із варіантів:

1. Особливості управління національною системою вищої освіти України - суб'єкти, об'єкти та функції встановлюються різними нормативно-правовими актами.

Парламент України визначає основні засади діяльності у сфері вищої освіти, а також функціональні обов'язки діяльності органів державного управління. Частиною 1 статті 3 Закону України “Про вищу освіту” встановлено, що “державну політику у сфері вищої освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України та центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки” [1].

2. За підпорядкуванням на початку 2015-2016 рр. навчального року 659 вищих навчальних закладів належали до сфери управління центральних органів влади. Натомість за формами власності: 525 закладів державної та комунальної форми та 134 - приватної форми власності.

3. У переліку державних замовників на підготовку фахівців, наукових, науково- педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів для державних потреб у 2014 р. наведено 38 центральних органів державної влади - головних розпорядників коштів, які здійснювали видатки Державного бюджету [2].

Вища школа в Україні успадкувала від радянської системи освіти всі методи управління, які були властиві тоталітарним режимам. Свідченням цього виступають постійні зміни в законодавстві про вищу освіту. Проте основні принципи управління залишаються на сьогоднішній день незмінними. Так, останній Закон України “Про вищу освіту” (липень 2014 р.) вніс певні зміни в систему управління, але він ще потребує додаткових доопрацювань. У процесі розробки законів завжди проявляються інтереси відповідних структур, причетних до управління. Вони намагаються зберегти свій вплив на управління вищою школою. Протиріччя інтересів при розробці законів призводить до недосконалості суті і змісту законів. У системі управління вищою школою залишається ідея централізму. Основним принципом у діяльності Міністерства освіти України є принцип недовіри. Оскільки ця організація залишає за собою право розпоряджатися фінансами, то, відповідно, вона зберігає всі важелі впливу на університет.

Згаданий закон, який готувався переважно ректорами столичних ВНЗ, значною мірою зміцнив роль ректора в управлінні університетом, наділивши його практично необмеженими повноваженнями. Тільки ректор має повне право розпоряджатися фінансами університетів, укладати контракти з працівниками про працевлаштування, звільнення, впливати на присвоєння вчених звань тощо.

Важливою умовою реформування вищої школи в Україні, в тому числі й управління, виступає потреба суспільства у зміні системи вищої школи. Суспільство має усвідомити для чого потрібні ці зміни. Насамперед необхідно виявити недоліки існуючої системи, знайти шляхи і способи усунення цих недоліків. Сьогодні ми маємо ситуацію, коли зміни хочуть провести для самих змін або для задоволення потреб певних груп людей. Згаданий Закон “Про вищу освіту”, з одного боку, надає більше можливостей (автономії) університетам, а з іншого - більш регламентує діяльність університету. Таке протиріччя потребує подальшого вдосконалення системи управління вищою школою.

Ми виділяємо два рівні вдосконалення системи управління вищою школою: зовнішній і внутрішній. До зовнішнього рівня системи управління належать законодавство, соціальна політика держави, економічне становище населення тощо. Про важливість цього рівня свідчить той факт, що в Україні за останні роки приймалося три закони про вищу освіту. В останньому законі досить сильно відображені інтереси ректорського корпусу, за якими залишилося повне право одноосібно розпоряджатися фінансами, приймати і звільняти працівників усіх категорій, здійснювати навчально-дидактичну та наукову діяльність. Разом з тим, Міністерство освіти залишає за собою повне право контролювати фінансову, наукову, дидактичну діяльність вищої школи.

До внутрішнього рівня системи управління належить якість управління. Потрібно спочатку визначити умови, в яких функціонує університет. Необхідно наголосити і на тому факті, що в Україні відбувся величезний розрив між вищою освітою та потребами суспільства у фахівцях з вищою освітою. Якщо на підприємствах ще працюють старі верстати й обладнання, то підготовлений в університеті інженер для роботи на сучасних верстатах і устаткуванні не зможе працювати на такому підприємстві. Це стосується й інших сфер діяльності: промисловість, торгівля, сільське господарство, освіта, медицина, політика тощо.

Ефективність функціонування системи управління ВНЗ зумовлюється багатьма факторами, серед яких особливо необхідно відзначити суб'єкт-об'єктні взаємозв'язки. Процес державного управління вищим закладом відбувається як діалектична взаємодія між його суб'єктом та об'єктом на основі прямих і зворотних зв'язків, що встановлюються між ними. Так, ВНЗ як об'єкт управління справляє “ активний вплив” не тільки на характер діяльності і структуру суб'єкта управління, а й визначає організаційну побудову всієї системи управління. Суб'єкт управління закладом, який наділений правами приймати рішення і перетворювати їх на вимоги, обов'язкові для виконання об'єктом, впливає на цей об'єкт. Процес державного управління зводиться, таким чином, до опосередкованої взаємодії суб'єкта та об'єкта, які в результаті такої взаємодії набувають нових якостей [3, с. 25].

За останні десятиліття у сфері управління як серед науковців, так і серед практиків переноситься акцент від “управління якістю” до “якості управління”. В умовах реформи вищої освіти дуже велике значення має якість управління як фактор системної організації університету, що забезпечує його успіх, конкурентоспроможність, необхідні умови його розвитку. Якість управління може досліджуватися у різних аспектах. Виявляється якість управління у виборі та обґрунтуванні цілей діяльності університету, в способах впливу на наукові та освітні процеси підготовки фахівців, у характері дій визначення і формування нових цілей та завдань залежно від зміни ситуації в економіці країни.

Таким чином, якість управління - це сукупність властивостей, що визначають можливість створення належних умов для ефективного функціонування, розвитку і забезпечення конкурентоспроможності університету шляхом вибору, інтегрування та комбінування засобів впливу на певні фактори внутрішнього і зовнішнього середовища [4].

Якість управління не можна зараховувати лише до якості менеджменту, подібно як не можна зводити якість освітніх послуг до якості процесів їх створення. Якість управління - це не тільки властивості, які виявляються в системі управління інформаційних, науково- освітніх, виховних та інших процесів, але і результативність діяльності університету на ринку праці. Це також прояв того, в якій мірі встановлені цілі діяльності відповідають стану зовнішнього середовища, наскільки випускники можуть бути затребувані роботодавцями тощо.

Процес переходу від управління якістю до якості управління вищої школи можливий тільки при обліку його результатів діяльності.

Якщо розглядати якість управління вищим навчальним закладом, то ми повинні враховувати, що це складна багаторівнева система. Виділення рівнів дасть змогу побудувати відповідну ієрархічну структуру: 1. Якість управління системою вищої освіти на рівні державної політики. 2. Якість управління університетом. 3. Якість системи управління (якість управління об'єктом). 4. Якість управління функціональними об'єктами (сфера діяльності): освітній, науково-дослідний, фінансово-господарський, міжнародний, соціально-політичний аспекти тощо. 5. Якість управління ресурсами: матеріальними, трудовими, інформаційними тощо. 6. Якість праці груп виконавців (інститут, факультет, кафедра, лабораторія). 7. Якість праці окремих виконавців (професор, викладач, науковий співробітник, допоміжний персонал).

Якість управління необхідно розглядати й оцінювати за рівнями, і, відповідно, критерії оцінки за своєю природою будуть різними. Одні будуть характеризувати якість самої управлінської діяльності (прийняті як єдине ціле (адаптивність, прибутковість); другі - якість управління різними підрозділами університету (інститут, факультет, кафедра, лабораторія тощо); треті - якість управління професорсько-викладацьким та допоміжним персоналом тощо. Пропонований цикл управління якістю освітніх послуг наведений на рис. 1.

Модель покращення якості освітніх послуг

Аналіз проблеми

--;

З'ясування причин

Планування відповідних заходів

Рис. 1 Цикл покращення управління якістю освітніх послуг у ВНЗ
з використанням методології PDCA