Формування правової компетентності майбутніх економістів

м. Івано-Франківськ, Україна

В умовах реформування освіти у вищій школі з метою її наближення до загальноєвропейських стандартів доводиться констатувати збільшення розриву між її вимогами до випускника ВНЗ і результатом їхньої підготовки, що зумовлює необхідність відповідних змін у вищій школі. Сьогодні вкрай необхідна орієнтація змісту і технологій викладання на розвиток індивідуальності, нестандартності особистості майбутнього фахівця, що спрямовані на професійне зростання та вдосконалення. Стратегія держави в царині освітньої політики у вищій школі спрямована на підготовку кадрів нового покоління, удосконалення системи освіти щодо формування високого рівня професійної компетентності майбутніх спеціалістів.

Університетська освіта майбутнього фахівця - основний етап його професійної підготовки. Саме на вищі навчальні заклади покладено завдання закласти базу щодо формування правової компетентності фахівців-економістів. Знання права, розуміння його вимог, заборон, дозволів набуває життєво важливого значення у правовій державі. У сучасному світі, де значно розширилися можливості людей автономно й самостійно брати участь у цивільному обороті, адміністративних, конституційних, господарських правових відносинах, роль правової компетентності набуває набагато більшого сенсу, порівняно з попередніми роками. Тому в студентів, в тому числі економічного профілю, існує потреба в підвищенні юридичної грамотності.

Серед вітчизняних науковців проблему компетентності на різних рівнях аналізу досліджували С. Гончаренко (тлумачення явищ компетентності), І. Тараненко (компетентність як здатність до найефективнішого застосування знань), К. Корсак (цивілізаційна компетентність), І. Ящук (життєва компетентність особистості), В. Ковальчук (соціальна компетентність учителя), О. Овчарук (європейські підходи до проблеми компетентності), А. Михайличенко, В. Аніщенко (професійна підготовка на основі стандарту компетентності), М. Прадівлянний, Г. Копил, Ю. Семенчук (іншомовна компетентність).

Проблема компетентнісного підходу до освіти широко досліджується науковцями (Н. Бібік, Н. Денисова, В. Краєвський, О. Локшина, І. Ніконенко, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, А. Хуторськой та ін.), які підкреслюють його інтернаціональний характер. На їх думку, набуття молоддю знань, умінь і навичок, спрямоване на вдосконалення їхньої компетентності, сприяє культурному розвитку особистості, формуванню в неї здатності оперативно реагувати на запити часу.

Мета статті полягає у теоретичному обгрунтуванні освітньої компетентності та її необхідності для формування компетентного фахівця в сфері економіки в умовах глобалізації.

Теоретичний аналіз літератури засвідчив, що визначення «правової компетентності» неможливо без уточнення таких дефініцій, як «компетентність» та «компетенції». Ці терміни стійко ввійшли сьогодні у сферу освіти, практичну діяльність людей у різних галузях виробництва.

Зазначимо, що науковцями (В. Байденко, І. Зимняя, М. Нечаєв, М. Рижков, А. Хуторськой та ін.) інтенсивно обговорюються проблеми реалізації компетентнісного підходу під час підготовки майбутніх спеціалістів різних галузей. Оскільки компетентність - це кінцевий результат навчання, актуалізується проблема оцінювання системи перевірки й оцінювання навчальних досягнень особистості на засадах компетентністного підходу. Компетентнісний підхід в освіті розуміють як спрямованість навчального процесу на формуванні і розвиток основних компетентностей особистості.

Терміни компетентнісний підхід, компетенція, компетентність є достатньо новими в українській педагогіці. Тому спочатку розкриємо сутність цих понять.

Варто зазначити, що в психолого-педагогічній літературі немає єдиної думки щодо розуміння «компетентності» як категорії, її структури і видів. Мабуть, необхідно диференціювати поняття «компетентність» і «компетентний». Перше походить від латинського competens, що в перекладі означає «обізнаність», «поінформованість», а друге - теж від латинського competent, що перекладається як «належний», «відповідний», а також досвідчений у певній галузі знань.

Звернемось до словникових джерел. Так, за новим тлумачним словником української мови «компетенція» - добра обізнаність із чим-небудь; «компетентний» - який має достатні знання в який-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий [1, с.305].

В іншому словнику ми знайшли таке тлумачення даних понять. «Компетенція» - коло питань, в яких дана особа володіє пізнанням, досвідом. «Компетентність» - 1) володіння компетенцією; 2) володіння знаннями, що дозволяють судити про щось. Поняття «компетентний» тлумачиться як: 1) той, хто володіє компетенцією; 2) знаючий, обізнаний в певній галузі [6, с.247].

У науковий обіг поняття «компетентність», «компетенція», «компетентнісний підхід», увійшли з професійної сфери, тому більшість європейських дослідників розглядають «компетентність» як оцінну категорію, що характеризує людину як суб'єкта професійної діяльності, її здатність успішно виконувати свої повноваження [2].

Термін «компетенція» сьогодні широко використовується там, де йдеться про навчання та виховання. За словами В. Краєвського та А. Хуторського, компетенція - це коло питань, щодо яких людина добре обізнана, пізнала їх на основі власного досвіду, а компетентність у визначеній галузі - це поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обгрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній [5, с.3-10].

Р. Стернберг [4], аналізуючи природу компетентності, підкреслює, що психологи досліджують і визначають сутність цього явища з двох позицій. У межах першої, вона розглядається як наслідок розвитку певних розумових процесів, а саме: планування, відслідковування, оцінки рішення проблеми, прийняття рішення, одержання і обробка інформації тощо. За другою позицією, компетентність - це наслідок накопичення людиною бази знань і досвіду різних способів її організації та реорганізації.

Науковці розуміють компетентність таким чином: це володіння відповідними знаннями й здібностями, які дозволяють грунтовно судити про цю галузь і ефективно діяти в ній, самостійно реалізована здібність, що заснована на набутих знаннях дитини, її навчальному й життєвому досвіді, цінностях і схильностях, яка розвивається в пізнавальній діяльності й освітній практиці (А.В.Баранніков), здатність до здійснення практичної діяльності, що вимагає наявності понятійної системи, і, як наслідок, розуміння, відповідного типу мислення, що дозволяє оперативно вирішувати проблеми й завдання (Д. А. Іванов), інтелектуально й особистісно зумовлена соціально-професійна життєдіяльність людини, що грунтується на знаннях, компетенціях (І. О. Зимняя), здатність людини успішно виконувати певну діяльність; характеристика суб'єкта з професійного погляду (Н. Бібік).

Оскільки компетентність є основою будь-якої свідомої діяльності, то, на думку М. Голованя, структуру поняття компетентності можна зіставити зі структурою діяльності, до складу якої входять її компоненти: усвідомлення потреби, формування мотиву, вибір способу здійснення діяльності, планування діяльності, перелік дій, виконання дій. Європейські експерти визначають поняття «компетентність» як здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти та виконувати поставлені завдання.

На нашу думку, «компетентність» - це комплексна характеристика особистості, яка включає суму знань, навичок та відношень, що дають змогу ефективно здійснювати певну діяльність. На кожному віковому етапі компетентність має орієнтовні показники розвитку особистості.

Отже, компетенцію потрібно розуміти як реальну вимогу до засвоєння студентами сукупності знань, способів діяльності, досвіду, ставлення з певної галузі знань, якостей особистості, яка діє в соціумі, а компетентність - як реально сформовані особистісні якості того, хто навчається та досвід діяльності. Процес підготовки сучасного фахівця має визначатися стратегічними напрямками розвитку світової освіти [7]. Так, у доповіді заступника директора Департаменту освіти, культури і спорту Ради Європи М. Стобарта окреслено 5 ключових компетенцій:

1) політичні й соціальні компетенції, такі, як здатність брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, регулювати конфлікти ненасильницьким шляхом, брати участь у функціонуванні та у поліпшенні демократичних інститутів;

2) компетенції, що стосуються життя в суспільстві, які повинні перешкоджати виникненню расизму або ксенофобії. Освіта повинна озброїти молодь такими міжкультурними компетенціями, як повага один до одного, здатність жити з людьми інших культур, мов, релігій;

3) компетенції, що стосуються володіння усним і письмовим спілкуванням. Вони настількі важливі в роботі та суспільному житті, що тим, хто ними не володіє, загрожує виключення із суспільства. До цієї групи компетенцій належить володіння декількома мовами, значення яких все більше зростає;

4) компетенції, пов'язані з виникненням інформаційного суспільства. До них належать: володіння новими технологіями, уміння їх застосовувати, розуміти їх сильні і слабкі сторони, здатність критично осмислювати інформацію та рекламу, яку поширюють ЗМІ;

5) здатність навчатися протягом життя як основа безперервної підготовки у професійному плані, а також в особистому й суспільному житті[7]. Компетентнісний підхід у сучасній парадигмі освіти розглядається як один із напрямів модернізації освіти, оскільки він дозволяє ліквідувати дистанцію між когнітивним, діяльнісним, і особистісним рівнями розвитку особистості. Компетентнісний підхід полягає в необхідності підготовки компетентних фахівців у галузі економіки, які б мали змогу успішно здійснювати професійну діяльність або виконувати інші функції, до яких ставляться певні вимоги відповідно до чинних стандартів у професійній галузі чи виду діяльності.

Загалом правову компетенцію можна визначити як сукупність здібностей та особистісно-вольових настанов, які визначають здатність та прагнення співвіднести свою соціальну поведінку з правовими нормами. Правова компетентність фахівців будь-якої сфери тісно пов'язана з правовою культурою та правовою грамотністю. Зміст правової свідомості особистості, її правова інформованість, оцінка правової дійсності, мотивація правомірної поведінки визначаються соціальними зв'язками та середовищем, в якому ця особистість існує, ступенем її залучення до правової культури суспільства. За відповідних зовнішніх і внутрішніх умов правова культура як система ціннісних орієнтацій стає частиною загальної культури особистості.

В літературі виділяють три рівні формування правової компетентності особистості. правовий компетентність економіст

Перший рівень - формування ключових правових компетенцій, яке відбувається з моменту народження особистості до її професійно спрямованого навчання.

Другий рівень - формування базових правових компетенцій, яке відбувається з моменту визначення особистості щодо майбутньої професійної діяльності та до закінчення вищого навчального закладу.

Третій рівень - формування спеціальних правових компетенцій, яке відбувається в процесі самонавчання та підвищення своєї кваліфікації [3].

Необхідними складовими правових знань економістів, які слід покласти в основу їх юридичної (правової) підготовки, на нашу думку, є наступні:

1. Знання основ конституційного ладу, базових конституційних засад організації держави і суспільства, системи прав, свобод та обов'язків людини і громадянина та гарантій їх здійснення, системи, компетенції та механізмів діяльності апарату державної влади (органів держави), основ територіального устрою держави, системи, принципів організації та діяльності, розмежування підвідомчості органів судової влади. Ця система правових знань є предметом вивчення конституційного права та може бути представлена в навчальній дисципліні для студентів неюридичних спеціальностей - «Основи конституційного права України».

2. Система знань про зміст основних засад діючого господарського законодавства; основних положень щодо правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності; основних положень щодо правового регулювання господарської діяльності в окремих галузях та сферах господарського життя; способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання; основних проблемних питань теорії, практики та законотворчості в сфері господарських відносин та можливі шляхи їх вирішення. Ці норми належать до предмету «Господарське право України».

3. Економісту необхідне чітке знання нормативно-правової бази своєї професійної діяльності, свого правового статусу для того, щоб ефективно здійснювати інвестиційну діяльність, що передбачає вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти господарської діяльності чи певні соціальні проекти з метою отримання економічного чи іншого ефекту. Водночас забезпечення належного рівня інвестиційної активності неможливе без створення належного «інвестиційного клімату», тобто відповідних правових, економічних, організаційних та інших передумов для успішного здійснення інвестиційної діяльності. Така система знань може бути представлена в навчальній дисципліні «Інвестиційне право» як складової частини процесу підготовки економістів - фахівців високого рівня.

Аналіз діючих навчальних планів, стандартів, роз'яснень Міністерства освіти і науки України свідчить про те, що загальні навчальні дисципліни правового спрямування, а саме «Основи правознавства», «Основи конституційного права» належать до дисциплін вільного вибору студента і не завжди представлені в конкретних робочих планах підготовки економістів. Обов'язковий ж правовий навчальний курс «Право інтелектуальної власності» є вузькопрофільним і не має суттєвого значення для професійної діяльності економіста. Що стосується інших спеціалізованих правових дисциплін, як наприклад, «Господарське право», «Договірне право», «Міжнародне приватне право» тощо, то вони поодиноко відображені в планах підготовки «магістрів» і не мають широкого втілення.

Разом з тим, для успішної самореалізації майбутнього висококваліфікованого фахівця поряд із професійними якостями надзвичайно важливим є формування правової компетентності. Правова компетентність економіста - якість, необхідна йому в професійній діяльності. Успішне формування правової компетентності безпосередньо впливає на формування світогляду майбутнього фахівця, на його ціннісні орієнтації. Правова компетентність дає економісту чіткі й непорушні критерії того, як юридично правильно здійснювати свою професійну діяльність, що слід робити в кожному конкретному випадку, відповідно до встановлених державою правових приписів. Лише фахівець із сформованою правовою компетентністю зможе створити середовище відповідно до норм моралі й цивілізованого рівня економічного розвитку суспільства.

Правова компетентність майбутнього економіста - це наявність системи професійно-правових знань чинного законодавства, вміння мислити правовими категоріями та доречно використовувати набуті правові знання у професійній діяльності.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у визначені педагогічних умов успішного формування правової компетентності майбутніх економістів. Отже, категорія компетентність пов'язана насамперед з майбутньою діяльністю і здатністю особистості здійснювати професійні дії, основою яких є певні професійні знання, уміння і навички.

Формирование правовой компетентности будущих экономистов. Ирина Евгеньевна Галущак, кандидат экономических наук, доцент кафедры учета и налогообложения, Прикарпатский национальный университет им. В. Стефаника, ул. Шевченка 57, м. Ивано-Франковск, Украина

Formation of future economists' legal competence. Iryna Halushchak, PhD in Economics, Associate Professor at the Faculty of Accounting and Taxation, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, 57, Shevchenko Str., Ivano-Frankivsk, Ukraine