Національне виховання як педагогічна проблема

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національне виховання як педагогічна проблема

Оксана КРУСЬ,

старший викладач кафедри історії, теорії музики та методики музичного виховання Інституту мистецтв

Рівненського державного гуманітарного університету

Анотація

національний виховання педагогічний культурний

У пропонованій статті розглянуто історичні витоки і напрями національного виховання як педагогічної проблеми.

Ключові слова: національна ідея, патріотичне виховання, національна самосвідомість.

Аннотация

В предлагаемой статье рассматриваются исторические истоки и направления национального воспитания как педагогической проблемы.

Ключевые слова: национальная идея, патриотическое воспитание, национальное самосознание.

Annotation

This article deals with the historical origins and destinations of the national education as a pedagogical problem.

Key words: national idea, patriotic education, national identity.

Постановка проблеми. Сучасній епосі притаманний суперечливий характер, оскільки, з одного боку, спостерігається тенденція до інтеграції країн і поглиблення міжнаціональних відносин, а з іншого, - прагнення етносів створити власні суверенні держави, зберегти і захистити свою ідентичність - один із визначальних факторів самобутності нації як природної, історично неповторної й невідновлюваної форми людської спільноти. Зважаючи на це, дослідженням сутності, специфіки, динаміки й загальних тенденцій сучасних національних взаємин і національного виховання є людина - особистість із притаманними їй інтелектуальними, емоційними та вольовими якостями, ідеалами, устремліннями, цінностями, принципами і світоглядом [4]. Таким чином, національне виховання - така систематична цілеспрямована дія на матеріальний і духовний розвиток людини, що дозволяє сформувати в неї систему знань, навичок, почуттів, переконань, ідеалів, традицій та устремлінь, властивих даній нації; відображення системи цінностей, що передбачає плекання патріота рідної землі, власної держави; формування, особливо в молоді, усвідомлення (як на рівні раціональному, так і чуттєвому) свого українського «Я», себе самого як невід'ємної складової (атрибута) єдиної спільності та, в кінцевому підсумку, нації як цілого, відрізняючись від інших факторами, що перешкоджають асиміляції означеної спільноти з іншими, дозволяючи етносу зберегти себе як націю, інакше остання поступово асимілюється більш стійкими, що може призвести до її цілковитого зникнення [7].

Мета статті - розкриття проблеми національно-патріотичного виховання майбутніх учителів у вищих педагогічних навчальних закладах.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. До проблеми національно-патріотичного виховання, реалізації української національної ідеї, прищеплення любові до Батьківщини, рідних місць, рідної мови, пошанування історичної спадщини, розуміння свого обов'язку перед державою, поваги до інших народів зверталися відомі українські історики, діячі науки і культури, педагоги, композитори, етнографи і фольклористи, зокрема М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Костомаров, Леся Українка, І. Франко та ін. Варто пригадати, що саме М. Грушевський єднав інтереси Західної і Східної України. Це він, піднявшись над вируючими політичними пристрастями, дав нашому народові національну ідею - історичну закономірність здобуття українцями власної державності й незалежності, водночас застерігаючи, що втрата етносом своєї культури та ідентичності неминуче спричинить до його розчинення в інших етносах.

М. Драгоманов, добре розуміючи значення виховання, побудованого на національному грунті, збереженні власної самобутності, мови, культури, народної пісні, наголошував: «Денаціоналізація є деморалізація. Денаціоналізуються найгірші елементи нації (бо вони роблять це з користі), і тоді маємо штучний вибір найгірших елементів народу, що їх саме підтримують денаціоналізатори. А чесні й найкращі елементи задушуються. Усе це веде до пониження морального й інтелектуального нації» [1].

Різноманітні аспекти національно-патріотичного виховання молоді знаходимо у працях вітчизняних науковців багатьох поколінь, де провідною є теза про те, що ідеологією державного будівництва в Україні

має бути національна ідея, яка повинна слугувати «обручем нації», об'єктивно відображати сучасні реалії й формувати завдання, мета яких - інтегрувати наше суспільство в єдине ціле [6]. Разом із тим, реалізація української національної ідеї вимагає докорінної перебудови системи освіти й виховання, що в недавні часи мала на меті інкубування «нової історичної спільності», тобто індивіда без національних ознак. Про це стверджували у своїх дослідженнях Ю. Бабанський, М. Попович, Є. Сявавко, В. Табачковський, М. Тараненко та ін.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, проблема національного виховання постала не сьогодні й впродовж багатьох століть існування українського народу розв'язувалася по-різному. Проте навіть в умовах бездержавності кращі його представники пробуджували в людях приспану національну гідність, патріотичні почуття, засуджували моральну стагнацію еліти, яка яскраво проявлялася в її зреченні від усього, що носило національний характер.

Розбудова та відродження вітчизняної системи освіти вимагають відходу від засад авторитарної педагогіки, подолання девальвації загальнолюдських вартостей, національного нігілізму. Наша школа має бути невіддільною від того ґрунту, на якому стоїть. Вона повинна поєднувати та утверджувати загальнолюдські й національні цінності, до яких відносять патріотизм, почуття національної гідності, історичну пам'ять, національну солідарність тощо, закладені в національну ідею. При цьому мета національної ідеї - зміцнення національного середовища, актуалізація культурного розвитку народу, сприяння процесові національного розвою, стимулювання державотворення. Реалізація національної ідеї сприяє формуванню національної свідомості, без якої жоден народ не може почуватися дійовою особою історії й сучасності, розбудовувати національне життя країни, виявляти власні духовні надбання й цінності, інтереси та потреби. Таким чином, національна свідомість і самосвідомість є тими виховними цінностями, які на сьогодні мають жити у нашій ментальності, сприяючи духовному самоутворенню [2].

Зважаючи на державну концепцію національного виховання, в сучасній школі доцільно на вивіреній методичній основі потурбуватися про те, аби учні отримали фундаментальні знання про свій народ, особливості його побуту, психологію, історико-культурний досвід, родовід, народні традиції та звичаї, батьківську землю [3].

Усвідомлені й трансформовані в душу дитини національні духовні багатства не є обтяженням архаїкою. Без оволодіння молоддю культури свого народу, без пізнання та усвідомлення суті його ментальних ознак і характеристик, як і без особистого активного збагачення культурно-історичної практики етносу, не можна претендувати на власну оцінку вихованої, інтелігентної й цивілізованої людини [5].

Педагогіка, за влучним висловом К. Ушинського, не тільки наука, а й мистецтво. Останнє, як правило, має своє національне вираження. Крім того, педагогіка стосується особливої, властивої лише їй сфери - формування особистості з притаманними їй національними рисами та почуттями. Вона на основі виховання та навчання дітей і молоді відтворює, продовжує й розвиває в кожному наступному поколінні народ, націю. Тому й національний підхід у науковому розв'язанні педагогічних проблем є обов'язковим.

Народне детермінує педагогіку буття й свідомості етносу. Національне зумовлюється буттям означеної спільноти, своєрідністю історичного шляху, нею пройденого. Виявлення співвідношення національного із загальнолюдським, утіленим у здобутках світової педагогічної думки й шкільної практики, дозволяє виокремити у педагогічній культурі українського народу ті національні риси виховання, які мають демократичний, гуманістичний характер, неминущу пізнавально-виховну, науково-теоретичну та практичну цінність.

Достеменно відомо, коли боротьба за соціальне й національне визволення, за незалежність країни набуває апогею, в суспільстві надзвичайно загострюється й посилюється інтерес до проблеми національного виховання. Новітній історичний етап, розпочатий в Україні після 1 грудня 1991 року, ознаменувався проголошенням власної суверенної держави. Ця вікопомна подія в житті українців, а також прийняття Декларації про державний суверенітет висунули на порядок денний вимогу щодо неухильного забезпечення національно-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості, збереження національно-етнографічних особливостей. Розбудова незалежної Української держави створила також сприятливі передумови для подальшого розвитку національної педагогіки, реформування української системи освіти й виховання. Зокрема, передбачено спрямовувати систему освіти, стратегію національного виховання на формування особистості патріота, який усвідомлює свою належність до нації і сучасної цивілізації; зберігає та продовжує національні культурно-історичні традиції, шанобливо ставиться до державних святинь, історії народу, його мови й культури. У центрі цієї стратегії має бути формування моральної життєтворчої мотивації, активної громадянської позиції, етичне та естетичне виховання й розвиток високої гуманістичної культури особистості, здатної протидіяти проявам бездуховності. Не важко здогадатися, що всі ці пріоритети входять до компетенції національного виховання як психолого-педагогічної проблеми [8].

Однією зі взаємопов'язаних ланок системи освіти (поряд із дошкільною, професійно-технічною та ін.) є загальна середня освіта, де промоутером у плеканні особистості виступає педагог-наставник. Тому її перебудова вимагає нагального вдосконалення національно орієнтованої фахової підготовки майбутніх учителів загальноосвітніх шкіл. Як і вся система освіти, процес підготовки педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах на сучасному етапі має бути спрямований на втілення в життя національної ідеї, тобто на національне виховання студентської молоді. А це передбачає збереження та передачу молодому поколінню історичного й соціального досвіду народу, багатства його духовних надбань, ментальності, а на цій основі - формування особистісних рис громадянина України, а саме: національну самосвідомість, свободу, державницьку ідеологію; розвинену духовність; моральну, естетичну, правову, трудову, фізичну та екологічну культуру; індивідуальні здібності й таланти, патріотизм.

Висновки

Вважаємо, що методологічною базою у ході пошуку шляхів національного виховання молоді поряд із поглядами, настановами й рекомендаціями відомих політичних і громадських діячів, філософів, істориків, педагогів, письменників, як у минулому, так і тепер, можуть стати наукові здобутки сучасних учених, чий доробок - це неоціненний матеріал для розробки концепції національно орієнтованої освіти й виховання, визначення ролі особистості в цьому важливому процесі, дослідження філософських і психолого-педагогічних аспектів формування, розвитку й трансформації духовних цінностей (моральних, громадянських, світоглядних, естетичних тощо) як значущого утворення в структурі свідомості й самосвідомості особистості. Крім того, необхідно методологічно забезпечити особистісно орієнтоване навчання й виховання підростаючого покоління в умовах демократизації сучасного освітньо-виховного процесу, надати йому цивілізованого, гуманістичного спрямування, викликати в студентської молоді інтерес до історії рідного краю, його минулого; усвідомити об'єднуючу, державотворчу роль української мови; допомогти збагнути не лише величні, героїчні етапи в історії Батьківщини, а й причини трагічних занепадів, страждань народу; прищепити інтерес до постатей видатних людей, героїв нації, які жертовно служили народові, збагачували його культуру, науку, примножуючи внесок України в скарбницю світової цивілізації; брати активну участь у збереженні та примноженні традицій народу, його культури, мистецтва, науки тощо. І найголовніше - допомогти майбутнім учителям у формуванні національної свідомості й самосвідомості (прагнення до ідентифікації зі своїм етносом, нацією), національної гідності у поєднанні з повагою до всіх етносів; усвідомлення етносу, нації як носіїв неповторного, своєрідного, того, що має неоціненне значення в системі загальнолюдських цінностей, у збагаченні людства, примноженні його духовних і матеріальних цінностей.

Список використаної літератури

1. Драгоманов М. П. Вибране / М. П. Драгоманов. - К., 1991. - 593 с.

2. Захарченко Р. О. Національна самосвідомість у системі загальнолюдських цінностей / Р. О. Захарченко // Цінності освіти і виховання : наук.-метод. зб. / за заг. ред. О. В. Сухомлинської. - К., 1997. - С. 41-43.

3. Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах : тези вист. на наук.-практ. конф. (Запоріжжя, 25-26 травня 1995 р.). - Запоріжжя, 1995. - 193 с.

4. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті : проект / МОН України ; АПН України. - К.: Шкільний світ, 2001. - С. 4-6.

5. Тхоржевський Д. О. Виховання національно свідомої особистості : метод. посібник / Д. О. Тхор- жевський. - Глухів, 2001. - 144 с.

6. Черненко А. М. Українська національна ідея / А. М. Черненко. - Дніпропетровськ, 1994. - 82 с.

7. Чорна K. I. Патріотизм - духовна цінність молодих громадян України / K. I. Чорна // Цінності освіти і виховання : наук.-метод. зб. / за заг. ред. О. В. Су- хомлинської. - К., 1997. - С. 209-212.

8. Указ Президента України «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки» № 580/2015 від 13.10.2015 // Урядовий кур'єр. - 2015. - № 193. - 17 лютого.

Дата надходження до редакції: 23.03.2017р.

Размещено на Allbest.ru