Розвиток комунікативної компетентності фахівців у системі неперервної освіти: професійна комунікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 37.091.113

Олена Стахова, кандидат педагогічних наук, викладач-методист Вінницького технічного коледжу

Анотація

поведінка комунікативний компетентність професійний

Стаття присвячена питанням розвитку комунікативної компетентності фахівців та їх професійної комунікації. Охарактеризовані підходи щодо набуття фахівцями необхідних якостей і моделей поведінки у ході становлення комунікативної компетентності.

Ключові слова: інформація, комунікація, комунікативна компетентність, професійна комунікація, фахівець.

Аннотация

Статья посвящена вопросам развития коммуникативной компетентности специалистов и их профессиональной коммуникации. Дана характеристика подходам относительно приобретения специалистами необходимых качеств и моделей поведения в ходе развития коммуникативной компетентности.

Ключевые слова: информация, коммуникация, коммуникативная компетентность, профессиональная коммуникация, специалист.

Annotation

The article is devoted to the problem of development of communicative competence of specialists and their professional communication. The approaches to obtaining the necessary qualities and models of the behavior in the development of communicative competence are shown.

Key words: information, communication, communicative competence, professional communication, specialist.

Постановка проблеми. Сучасний етап реформування освіти вимагає розвитку професіоналізму кадрового потенціалу, підтримки неформальної та інформальної освіти фахівців. У сучасній освітній галузі України з проблемою підготовки фахівців у навчальних закладах пов'язана значна кількість нагальних проблем. При цьому пріоритетним напрямом освітньої політики є розвиток професійної компетентності (зокрема й комунікативної) фахівця в системі неперервної освіти. Неперервна освіта насамперед покликана сприяти загальному і професійному зростанню фахівця, становленню його професійної культури. Слід також наголосити на необхідності тісного зв'язку середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, що є запорукою реалізації неперервної освіти, освіти впродовж життя, яка покликана задовольняти потреби особистості у підвищенні кваліфікації чи здобутті нової професії. Означені потреби виникають унаслідок мінливих умов ринку праці та вимагають відповідної системи професійної підготовки в навчальних закладах різного типу, що забезпечить перехід особистості на більш високий інформаційний рівень, сприятиме створенню комунікативного освітнього простору. Таким чином, розвиток комунікативної компетентності фахівців є одним із важливих чинників становлення їх як професіоналів.

Аналіз наукових досліджень і публікацій. Дослідженням комунікативної компетентності як умови ефективності спілкування присвячено праці як вітчизняних, так і закордонних науковців (О. Бодальов,

B. Захаров, М. Заброцький, Г Костюк, Л. Петровська,

C. Петрушин та ін.). Поняття комунікативної компетентності в різних професійних контекстах представлено у дослідженнях Ю. Ємельянова, Є. Герасименко, Г Данченко, Л. Кайданової, С. Максименка, В. Черевко, Б. Шапіро та ін., де розглядаються різні форми прояву комунікативної компетентності.

Зауважимо, що вперше поняття «комунікативна компетентність» було використано О. Бодальовим і передбачало «здатність встановлювати і підтримувати дружні відносини з іншими людьми за наявності внутрішніх ресурсів (знань і вмінь)» [4, с. 15].

Науковці вважають, що під комунікативною компетентністю особистості слід розуміти насамперед досвід спілкування між людьми, що формується безпосередньо в умовах взаємодії. Комунікативна компетентність - це інтегральна особистісна якість, що передбачає ситуаційну адаптивність у використанні інформації та свободу володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, можливість адекватного відображення психічних станів і особистісного складу іншої людини, правильної оцінки її вчинків, прогнозування на цій основі особливостей поведінки [7, с. 9].

Учені В. Биков, Л. Калініна, В. Клочко, О. Спірін розмежовують поняття «інформація» та «комунікація». Зокрема, вони стверджують, що комунікація передбачає інформацію, яка передається і сприймається з певною метою [5, с.74].

Аналіз праць, присвячених розгляду комунікативної компетентності фахівців і шляхи її формування, свідчить про складність, багатоаспектність та недостатню дослідженість цього питання.

Метою статті є виокремлення основних підходів до розвитку комунікативної компетентності фахівця в системі неперервної освіти шляхом формування його професійної комунікації.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукових джерел із теми дослідження свідчить, що розвиток професійної комунікативної компетентності фахівця в системі неперервної освіти передбачає його різноплановість, а також взаємозв'язок таких складових, як комунікативні знання, комунікативні вміння та комунікативні здібності. Зміст навчання фахівця в системі післядипломної освіти включає: знання про спілкування, його види, фази і закономірності розвитку; знання комунікативних методів і прийомів.

Дослідження показало, що створення комунікативного простору забезпечує ефективна професійна комунікація у процесі перманентного навчання фахівця в системі післядипломної освіти, зокрема особистісно-смислова взаємодія, рефлексія дій, самореалізація суб'єктів управління. При цьому чинниками ефективної професійної комунікації стають інформаційна та комунікативна культура суб'єктів, а також рівень розвитку їх діалогічної та смислоутворюючої функції. Від того, наскільки розвинена здатність фахівця до професійної комунікації, залежить: розвиток творчого потенціалу особистості; становлення комунікативного простору взаємодії суб'єктів демократичного управління; створення ситуацій особистісного і професійного саморозвитку учасників освітнього процесу; морально-психологічний клімат у колективі; ефективність виконання працівниками доручень та їх задоволеність власною працею; взаємини з членами громади, іншими навчальними закладами, органами державної влади й управління освітою [7].

Вагомим чинником ефективності професійної комунікації є психологічна підготовленість фахівця, насамперед рівень розвитку його діагностичних і рефлексивних здібностей, схильність до діалогічної, суб'єктно-смислової взаємодії. В умовах особистісної орієнтації освіти і побудови демократичного суспільства неабияку роль відіграють суб'єктні якості фахівця.

Досвід управління навчальним закладом підтвердив думку науковців: «Щоб ефективно управляти, необхідно спочатку пізнати самого себе, визначити особливості своєї індивідуальності, а також власний потенціал» [2-4]. Отже, щоб оцінити свій професійно-особистісний потенціал, варто скористатися відомими психологічними методиками Айзенка, Кеттелла, Леонгарда та ін., які детально представлені у психологічній літературі, зокрема і в посібниках, спеціально підготовлених для менеджерів та психологів [6, с. 54].

Детальніше розглянемо здатність фахівця до ефективної передачі інформації, взаємодії з партнерами за допомогою знакових засобів. Означений процес є важливою ланкою комунікативного аспекту ділового спілкування. Узявши це за основу, пам'ятатимемо, що будь-яка інформація передбачає значення і сенс. Виходячи з цього, вважатимемо, що комунікація в управлінні - це діалог суб'єктів та їх взаєморозуміння у ході обміну думками. Ефективність комунікації, зокрема у сфері управління, обумовлюється не лише здатністю суб'єктів чітко формулювати, групувати та передавати інформацію, а й адекватно сприймати її зміст.

Важливим елементом ефективної передачі інформації є оптимальні комунікаційні мережі, які складаються з вертикальних, горизонтальних і діагональних зв'язків. Базовим поняттям є «комунікаційна мережа» - засіб діалогічної взаємодії суб'єктів різних видів професійної комунікації під впливом інформаційних потоків.

Різні зв'язки в комунікаційних мережах мають різну ефективність. У вертикальних потоках («керівник - підлеглий», «підлеглий - керівник», «керівник - група») ступінь засвоєння інформації становить 10-15% при рухові інформації знизу вверх та 20-25% - при розповсюдженні її зверху вниз. Щодо горизонтальних зв'язків, які реалізуються між однаковими за рівнем суб'єктами і групами однієї установи (між керівниками підрозділів, заступниками керівника, підлеглими), то вони забезпечують ефект засвоєння інформації на 90%.

Професійна комунікація в умовах особистісної орієнтації освіти вимагає від фахівця оптимальних напрямів комунікаційних потоків. У зв'язку з цим фахівець повинен на достатньому рівні орієнтуватися у типах комунікаційних мереж, знати їх сильні та слабкі сторони, вміти використовувати у групах апробовані варіанти комунікації.

Знання типів комунікаційних мереж особливо важливі для організації ефективної професійної комунікації відповідно до індивідуально-особистісних особливостей партнерів, характеру відносин суб'єктів, а також типів їх залежності та мети комунікації.

Відзначаючи значущість професійної комунікації, виокремимо її основні функції, від яких залежить спрямованість комунікативної діяльності фахівця, - інформаційно-смислову, соціально-представницьку, невербальну.

Інформаційно-смислова функція професійної комунікації пов'язана з точною передачею певного інформаційного змісту, виокремленням контексту і розкриттям сенсу повідомлення. Важливими при цьому є такі вміння фахівця: правильно застосовувати в усному і писемному мовленні типові смисло-лінгвістичні конструкції (участь у дискусіях і публічних виступах, аналіз отриманої інформації, ділове листування тощо); на достатньому рівні використовувати як вербальну, так і сенсорну інформацію.

Соціально-представницька функція спрямована на підтримку норм і звичаїв соціально-культурної поведінки (знайомство, вітання, спілкування з партнерами у ході зустрічей, спільних проектів тощо).

Невербальна функція професійної комунікації пов'язана з використанням жестів, міміки, інтонації як засобів професійної комунікації. Завдяки їм передається важлива інформація, особливо за участі очей, губ, пози, жестів. Інколи одна і та ж фраза, вимовлена з різною інтонацією і підкріплена відповідними жестами, може набувати прямо протилежних значень. Є жести, які самі по собі є сигналами і не потребують жодних пояснень. При цьому важливо пам'ятати, що будь-який, навіть «найпрозоріший» жест, наділений не лише емоційним, а й національним забарвленням, не кажучи вже про суто національні, зовсім не зрозумілі представникам інших народів і культур. Сфера і частота вживання жестів продиктовані традиціями, національним характером тих, хто спілкується, їх культурою. Стримані виразні жести - ознака високої загальної культури людини.

Для вибору способу професійної комунікації скористаємося висновками теорії «трансактного аналізу», в основу якої покладено філософську ідею про те, що з будь-якою людиною все буде гаразд, якщо вона сама нестиме за себе відповідальність (Е. Берн, 1955) [1, с. 142]. Зазначимо, що в ході різноманітної професійної комунікації (ділова бесіда, ділова полеміка, ділове листування, ділова нарада, телефонна розмова тощо) спостерігається взаємодія таких рівнів професійної комунікації: ординарного, маніпулятивного, стандартизованого, конвенційного, імітаційного, офіційно-ділового [3; 9; 10]. Розглянемо їх детальніше.

Ординарний рівень - комуніканти не є партнерами, а сприймають один одного як суб'єкти - важливі або такі, що заважають. Фаза взаємного інформування: суб'єкт без найменших самообмежень відкрито проявляє свою симпатію до того, хто йому подобається, або антипатію до того, хто не подобається. Взаємодії і взаєморозуміння при цьому досягти не вдається. Взаємодія з комунікантом, який знаходиться на ординарному рівні, передбачає впевнений і спокійний тон.

Маніпулятивний рівень - взаємодія суб'єктів, що сприймаються в грі як суперники, один із яких неодмінно повинен перемогти. При цьому хоча б один суб'єкт - це «маніпулятор», для якого перемога передбачає вигоду (матеріальну або психологічну). При цьому «маніпулятор» «розставляє пастки», знаходить слабкі місця співрозмовника. Людина, яка прагне до ефективної професійної комунікації, повинна пам'ятати, що є чимало людей, які, одягнувши на себе маски сором'язливості, невпевненості, прагнуть викликати в партнера певні очікування, а згодом не підтвердити їх. Однак у відносинах між колегами, керівником і підлеглим подібні маски ввічливості допоможуть зберегти зовні нормальні взаємини.

Конвенційний рівень - має на меті повноцінну діалогічну взаємодію суб'єктів, які прагнуть контакту, готові проявити турботу про партнера. При цьому важливо володіти такими якостями, як етичність, моральність, комунікативна грамотність. Означений рівень оптимальний в умовах особистісної, гуманістичної орієнтації освіти, а також у ситуаціях освоєння системних новацій, вимагає від партнерів високої культури, розвиненого особистісного досвіду, вміння вести діалог.

Імітаційний рівень - наявність інтересу до особистих якостей співрозмовника, симпатія до нього. Такий рівень професійної комунікації можливий лише з людьми, які нам знайомі та з якими нас поєднує не затьмарений розчаруваннями, образами досвід комунікації у минулому. Партнерам доводиться часто йти на компроміс, але робити це необхідно не через неприязнь, а завдяки спільній справі.

Рівні оптимального розвитку професійної комунікації фахівця забезпечують поєднання всіх вище- означених рівнів, які визначать його комунікативні здібності й уміння. Без комунікативних умінь фахівця будь-яка подальша діяльність буде марною, адже в процесі спілкування зароджується те, що у подальшому стане загальною колективною справою [9].

Розвитку комунікативних умінь та якостей фахівців сприяють практичні заняття, наприклад, вирішення тестових завдань із теми «Уміння слухати» з метою самооцінки розвиненості власних комунікативних якостей фахівців [7; 8].

Неабияке значення мають і рефлексивні завдання, які допоможуть фахівцеві у створенні напрямів комунікаційних потоків, знаходженні сильних і слабких сторін партнерів. При цьому варто скористатися апробованими варіантами комунікації при спілкуванні (див. табл.), а також типами комунікаційних мереж (див. рис.).