Методологічні напрямки дослідження національної освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 340.115

Методологічні напрямки дослідження національної освіти

Грабовська Ганна Миронівна,

к.ю.н., доцент, доцент кафедри цивільного права і процесу Навчально-наукового Юридичного інституту Національного авіаційного університету

Анотація

Методологічні напрямки дослідження національної освіти

Грабовська Ганна Миронівна

У статті визначаються методологічні підходи дослідження національної освіти при використанні філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів. Виокремлюються періоди розвитку і визначаються напрямки порівняльних досліджень у галузі освіти.

Ключові слова: методологічні напрямки, метод, національна освіта, періодизація.

В статье определяются методологические подходы исследования национального образования при использовании философских, общенаучных и специально-правовых методов. Выделяются периоды развития и определяются направления сравнительных исследований в области образования.

Ключевые слова: методологические направления, метод, национальное образование, периодизация.

The article defined methodological approaches research using national education philosophy, general and special legal methods. Distinguishes periods of development and identifies areas of comparative research in education.

Keywords: methodological directions, method, national education, periodization.

Зміст статті

Актуальність дослідження запропонованої теми обумовлена потребою у цілісному науковому осмисленні освіти, у визначенні її ролі у процесах соціального розвитку та вироблення новітніх концептуальних шляхів.

Сьогодні в українській системі освіти відбувається кардинальні зміни, що мають зумовити перехід від опису стану освіти як об'єкта дослідження до пояснення того, що відбувається з даним об'єктом і його майбутнього стану.

Суттєві перетворення суспільного життя сприяють змінам у системі освіти щодо формування особистості майбутнього фахівця, здатного самостійно і вільно орієнтуватися в інноваційній діяльності. Успішність проведення будь-якої наукової розвідки щодо особливостей розвитку національної освіти великою мірою залежатиме від методологічних основ.

Методологія має ґрунтуватися на принципах взаємодоповнюваності методів і методологічного плюралізму, що дає змогу всебічно та об'єктивно висвітлювати тему.

Застосування таких основних філософських методів, як діалектичний, герменевтики, релятивізму, антропологічного та аксіологічного підходів до права, сприятиме всебічному осмисленні предмету дослідження. Проте зауважимо, що використання плюралістичного підходу, традиційних та нетрадиційних (некласичних) для юриспруденції методів не применшує важливості діалектичного. Критику сучасними науковцями діалектичного методу за його універсальність у радянській науці, в тому числі в юридичній, не вважаємо підставою для нехтування ним сьогодні в дослідженнях історико-правового спрямування.

"…Суть діалектичного методу пізнання державно-правових явищ, - як зазначає В. Котюк, - зводиться до того, що в природі і в суспільстві все виникає, розвивається, рухається, все взаємопов'язане, все має свій початок і кінець (все виникає, розвивається, розквітає і поступово зникає або відмирає), переходить з одного стану в інший, все перебуває у безперервному русі, а іноді і в застої, в прогресі або регресі (за законом деградації)" Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. / В.О. Котюк. - К. : Атіка, 2005. - С. 25.. Цей метод є способом і мистецтвом вирішення проблем, визначення протилежностей, аналізом, розмежуванням і синтезом, розкриттям руху і розвитку відповідних структур, напрямком, тенденцією їхнього генезису.

Таким чином, діалектичний метод дає змогу охарактеризувати освіту як складне й багатогранне соціокультурне явище, котре потребує об'єктивного та всебічного дослідження, а також вказати на взаємодію і взаємозалежність останнього з іншими соціокультурними явищами та процесами; з'ясувати особливості зародження, становлення і розвитку національної системи освіти України і вплив на неї як подій української національної революції, так і результатів міжнародної співпраці; проаналізувати процес розвитку правових і суспільно-політичних концепцій освіти, що домінували в суспільстві, та розкрити їхній взаємозв'язок із право- та державотворчістю в сфері освіти.

Як відомо, герменевтика - це мистецтво і теорія тлумачення, що передбачає з'ясування смислу тексту відповідно до його об'єктивних (значення слів та їхніх історично зумовлених варіацій) і суб'єктивних (наміри авторів) підстав. "…Представники герменевтичного підходу акцентують не так на поясненні права як того, що вже є, існує і лише треба пояснити його причинно-наслідкові обумовленості, як на феномені розуміння, причому будь-який дослідник у цій галузі формує своє розуміння феномена права, виходячи із попереднього досвіду, думки, передрозуміння, що виростає з визначеної наукової традиції, повсякденного досвіду, виховання, спілкування, культури тощо" Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: навч. посіб. / М.Г. Патей-Братасюк. - Тернопіль, 2006. - С. 15., - зазначає М. Патей-Братасюк. Вважаємо, що суть герменевтичного методу не зводиться лише до процесу з'ясування змісту тексту, а полягає в здатності його читача з позицій реально існуючого та бажаного (істинного) на основі як власного досвіду, так і попередників і сучасників здійснити суб'єктивне тлумачення отриманої інформації.

В історико-правових дослідженнях за допомогою цього методу не лише здійснюється аналіз змісту текстів нормативно-правових актів (законів, універсалів, обіжників тощо) та архівних документів періоду формування, становлення і розвитку освіти, а й охарактеризовуються процеси, що відбувалися в соціумі, політиці, культурі, ідеології та вплинули на законодавство.

Оскільки герменевтика відстоює цінність традицій, вказує на зразки поведінки, що існували в минулому, як на еталони для сучасності, за допомогою цього методу можемо глибше з'ясувати природу правових аспектів освіти минулого і сьогодення та розробити нові напрямки реформування освітньої сфери, що, наприклад, у правотворчості сприятиме усуненню певних колізій та вдосконаленню законодавчої техніки.

"…Правова герменевтика має стати основою для ведення діалогу в умовах існуючої розмаїтості правових культу" Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" / Ю.М. Оборотов. - Одеса, 2003. - С. 7., - стверджує Ю. Оборотов. - Її використання не може бути обмежене сферою тлумачення права, а повинно мати вихід на всю правову реальність.

На думку знавця права, необхідно враховувати специфіку правових систем і правових сімей, оскільки свобода, демократія, відповідальність по-різному інтерпретуються у праві різних цивілізацій. Звідси випливає, що на формування демократичної системи освіти в сучасній багатоетнічній Україні впливатимуть культури національних меншин, які проживають на її території.

Ґрунтовно вивчити предмет дослідження дає змогу також метод релятивізму, або проблематизму. У "Філософському енциклопедичному словнику" за редакцією В. Шинкарук подано таке тлумачення цього терміна: "…Релятивізм - методологічний принцип наукового, культурологічного, філософського мислення, світоглядно-філософська позиція,... що заперечує будь-які абсолюти у сфері соціальних явищ і цінностей культури, наголошує на мінливості, плинності, історичності, плюральності духовного світу людини, її знань та уявлень, форм і соціального буття " Філософський енциклопедичний словник / [за ред. В.І. Шинкарука, Є.К. Бистрицького та ін. ; Нац. акад. наук України; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди]. - К. : Абрис, 2002. - С. 546..

Оскільки метод релятивізму зазнавав різкої критики з боку радянських науковців, у словниках зазначеного періоду наявні відповідні його трактування: "…у буржуазній філософії релятивізм проявляється у запереченні об'єктивних історичних законів і використовується як засіб боротьби проти матеріалістичної філософії. Діалектичний матеріалізм визнає відносність пізнання тільки в тому розумінні, що кожен історичний етап пізнання обмежений даним рівнем розвитку виробничих сил і рівнем науки, а не у розумінні заперечення об'єктивної істини" Философский словарь / [ред. И.Т. Фролов]. - 6-е изд., переработ. и допол - М. : Политиздат, 1991. - С. 388.. Такий погляд радянських учених на релятивістський метод зрозумілий, оскільки він ґрунтується на легістському мисленні, котре передбачає мінімалізацію ролі людини як учасника будь-яких правових процесів, а все, що створює держава, зокрема й закони, дає змогу трактувати як непорушні об'єктивні істини, критика яких є негативним явищем і, в першу чергу, згубною для того, хто наважився критикувати радянські псевдоістини. "…Знання з права - це фундаментальні властивості культури, бо право має орієнтуватись на природні цінності людини, що повністю відтворює ідею природного права. Відповідно позитивне право має відповідати природному, а закон - праву " Енциклопедія законодавства: матеріали до спецкурсу / [С.І. Алаіс, С.В. Бобровник, Д.Д. Лилак та ін. ; за заг. ред. В. Самохвалова]. - К. : Укр. центр духовн. культ., 2003. - С. 6..

Наприклад, метод релятивізму дає можливість позбутися насаджених міфів щодо історії Української держави в період 1917-1921 рр., які збереглися донині у свідомості значної частини населення, та з позиції світоглядного плюралізму сприяє пошуку власної істини. Вважаємо, що зміст і значення соціально-правових явищ залежать насамперед від "духу" історичної епохи, цінностей суспільства, правосвідомості законодавця тощо. Водночас зазначимо, що висунуті положення не претендують на незаперечність, але вони науково обґрунтовані і дають змогу висвітлити не досліджені питання розвитку інституту освіти в нашій державі, а тому мають право на існування.

Важливими методами при здійсненні дослідження є антропологічний та аксіологічний підходи до права. Як відомо, існує залежність змін соціальних явищ від змін, яких зазнає людина, оскільки на різних історичних етапах можна побачити, як із змінами особливостей існуючих поколінь відповідно змінювалася сутність суспільних відносин і установ, хоч їхні форми зберігалися ще довготривалий період у незмінному вигляді. З огляду на це помилковою вважаємо тенденцію вивчення відносин у сфері освіти, що розвивалися на початку другого тисячоліття в Україні, залишивши поза увагою місце людини у цих процесах.

Сьогодні юриспруденція потребує "…дослідницького, методологічного антропоцентризму, що дозволить, з одного боку, глибше проникнути в сутність права через пізнання природи людини, а з іншого боку, допоможе краще зрозуміти природу людини через пізнання сутності права" Плавич В.П. Філософсько-правовий аналіз сучасного праворозуміння / В.П. Плавич // Правова держава. - Одеса: ОНУ, 2004. - № 7. - С. 19..

Застосуванню антропологічного підходу до права, як стверджує М. Патей-Братасюк, перешкоджає легістське трактування сутності права, яке нині вбачає основне призначення права у його здатності "…регулювати суспільні відносини, бути волею державної влади. Але ж насправді для права... мета всіх його зусиль - життя індивіда, людина здатна до органічного і духовно піднесеного самоздійснення, розкриття всіх своїх потенційних творчих можливостей. Але для того, щоб сягнути цієї мети, право має бути динамічним, дієздатним, постійно наближатися до конкретного живого індивіда, щоб долати відчуженість людини від права, яка ще так поширена в сучасному праві" Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: навч. посіб. / М.Г. Патей-Братасюк. - Тернопіль, 2006. - С. 32..

Зауважимо, що застосувавши антропологічний підхід для висвітлення впливу людини-особистості на становлення і розвиток освіти на різних історичних етапах, дає змогу розкрити її вирішальну роль у реформуванні освіти сучасної України. З допомогою цього методу на гуманістичних засадах оцінюється нормативно-правова база та діяльність державних органів у сфері освіти минулого та сьогодення.

На основі аксіологічного підходу можна відобразити важливу роль освіти як соціокультурного явища у формуванні власної державності, побудові громадянського суспільства та розвитку особистості, а також дослідженню політико-правових поглядів, законодавчої бази та правової практики, які безпосередньо стосуються сфери освіти.

Використання таких сучасних методів юридичної науки, як феноменологічний та екзистенціальний підходи до права, сприятиме як розкриттю духовності українського суспільства, менталітету української нації та національних меншин, їхнього прагнення побудувати власну державність і реалізувати суверенні права - на власну освіту, мову, культурний розвиток тощо, так і усвідомленню впливу організаційно-правових засад розвитку освіти на рівень національної та правової свідомості й культури окремої особистості та народу України загалом.

Окрім вищеперелічених, для отримання ймовірної та повної інформації щодо дослідження правових засад розвитку освіти на різних історичних етапах, необхідно застосовувати такі загальнонаукові методи: як хронологічний, об'єктивності, узагальнення, аналогії, системного аналізу, сходження від загального до конкретного, порівняльно-історичний, діахронний тощо.

"…Порівняльно-історичний метод - це сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дають змогу встановити подібність і відмінність між досліджуваними явищами, виявити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням)" Філософський енциклопедичний словник / [за ред. В.І. Шинкарука, Є.К. Бистрицького та ін. ; Нац. акад. наук України; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди]. - К. : Абрис, 2002. - С. 499.. Цей метод застосовується для виявлення закономірностей розвитку національної системи освіти українських урядів на різних етапах становлення державності, пошуку оптимальних для держави засад розвитку національної системи освіти.

Хронологічний метод сприятиме з'ясуванню послідовності подій у процесі розвитку та функціонування освіти на різних історичних етапах.

Д. Керімов щодо методу системного аналізу зазначає, що саме "…системний підхід у дослідженні складних динамічних цілісностей дозволяє знайти внутрішній механізм не тільки дії окремих його компонентів, а й взаємодії їх на різних рівнях. Тим самим відкриває можливість віднайти субстанціонарно-змістовну й організаційно "багаторівневу" систему, глибокий діалектичний зв'язок і взаємопов'язаність субстанціонарно-змістовних частин, структур і функціонування явищ життя як складних цілісних організмів" Керімов Д.А. Методологія права (предмет, функції, проблеми філософії права) / Д.А. Керімов. - М. : Вид-во СГУ, 2008. - С. 226.. Вважаємо, що застосування цього методу дає можливість розглянути правові аспекти освіти як системи взаємозв'язку з різними політичними, соціальними та правовими явищами.

Водночас, серед різноманітних шляхів дослідження національної освіти, особливу увагу слід звернути на використання в історико-правових дослідженнях такого загальнонаукового методу, як діахронний (періодизації). М. Страхов щодо періодизації історико-правових знань стверджує, що проблема поділу на періоди всесвітньої історії людства загалом та історії держави і права зокрема відіграє важливу методологічну роль, оскільки це один із найголовніших чинників, які дають змогу зрозуміти рушійні сили і загальні закономірності історичного процесу розвитку суспільства та з'ясувати специфіку історичного життя різних епох і країн Страхов М. Методологічні основи періодизації історії держави і права / М. Страхов, О. Криворучко // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 171.. З огляду на це лише науково обґрунтований розподіл історико-правового матеріалу, відповідне методологічне забезпечення періодизації сприятимуть виробленню уявлення про основні закономірності розвитку державних і правових інститутів, відображатимуть їхню динаміку й взаємозв'язок, дадуть змогу зіставити загальне й особливе у розвитку держави і права конкретної країни. На значущості періодизації суспільних процесів наголошує також О. Ярмиш. Учений вважає, що найбільш важливою для будь-якої науки, пов'язаної з історичним розвитком соціальних процесів, є саме проблема наукової періодизації. "…Історія держави і права як відображення реальних соціальних процесів і на субстанційному, і на функціональному, і на атрибутному рівнях відзначається сутнісним, змістовним поєднанням безперервності, єдиного потоку, а також дискретності, діалектики, еволюції та реформаторства.... Найбільш виразним виявом цієї дискретності - на думку дослідника, - є проблема наукової періодизації. Вона залишається одним з найбільш принципових моментів, що відображають загальні підходи методології" Ярмиш О. Актуальні проблеми історико-правових досліджень в Україні / О. Ярмиш // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 162..

У процесі розвитку історичної науки було здійснено велику кількість спроб визначити етапи історичного розвитку на основі використання різних критеріїв, чинників, принципів, схем періодизації ("розвиток розуму", "світовий дух", формаційний, цивілізаційний, часовий підходи), проте класифікації, альтернативної формаційній, немає досі. Погоджуємося з твердженням М. Страхова, що нині знову потрібно звернутися до періодизації історії держави і права на основі формаційного підходу, внести до неї уточнення чи корективи. Це дасть змогу розкрити "…загальне і особливе для кожного періоду, межі якого охоплювали б найбільш суттєві елементи суспільства (спосіб виробництва, політику, державу, право, мораль, релігію, мистецтво тощо)" Страхов М. Методологічні основи періодизації історії держави і права / М. Страхов, О. Криворучко // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 178..

Періодизація дає можливість з'ясувати послідовність розвитку національної системи освіти, охарактеризувати процеси формування законодавчого забезпечення для врегулювання освітніх питань і створення системи управління цією сферою на кожному з етапів державо- та правотворення.

Сьогодні дослідження в освіті, спрямовано на розкриття їх значних потенційних можливостей для підвищення ефективності національних систем освіти; дозволяє не тільки вивчати, узагальнювати та використовувати міжнародний досвід, а й визначати стратегічний напрямок розвитку освіти з урахуванням національних особливостей. Виділяють декілька періодів: суб'єктивно-імпліцитний (XIX ст.), який базується на імпліцитному порівнянні (опис зарубіжної системи освіти без її зіставлення з національною); об'єктивно-дескриптивний (перша половина XX ст.), що відзначався порівняльними дослідженнями, які носили здебільшого історичний або філософський характер, передбачали опис, виявлення та зіставлення історичних та соціокультурних домінант освіти дорослих (національних матриць); аналітичний (друга половина XX - початок XXI ст.) період відрізняє науковість та доведеність, використання комплексу методів для обробки та аналізу матеріалів. Цей етап ніби об'єднує два попередніх етапи на рівні наукового пізнання, класифікації та встановлення взаємозумовлених зв'язків освіти, культури та суспільства, що потребує врахування в порівняльних дослідженнях, як національних тенденцій та взаємного впливу держав, так і пошуку та обґрунтування нових методологічних підходів та напрямків; мають такі основні напрямки: зарубіжні порівняльно-педагогічні дослідження, які містять опис та аналіз систем освіти Огієнко О.І. Методологія порівняльних досліджень у галузі освіти дорослих / О.І. Огієнко // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. Вип.. 2 (9) 2014. - С. 151..

Зазначимо, що важливими спеціально-правовими методами, є соціально- і культурно-правовий, формально-догматичний, порівняльно- та історико-правовий.

Соціально-правовий метод передбачає дослідження національної системи освіти як соціально-правового явища. Відповідно всі соціальні чинники, які прямо чи опосередковано впливають на сферу освіти, мають брати до уваги законодавці та урядовці в процесі правотворчої діяльності. Крім цього, вивчення впливу соціальних чинників на національну систему освіти у досліджуваний історичний період дасть змогу зрозуміти й оцінити ефективність та адекватність розроблених і застосованих державною владою організаційно-правових заходів для функціонування сфери освіти.

Культурно-правовий метод дає можливість розкрити особливості правової свідомості та правової культури українського суспільства, визначити їхній вплив на розвиток правових явищ і процесів, зокрема тих, що впливають на національну освіту. Важливим завданням також стало вивчення правової культури народів, що впливали на хід право- і державотворчих процесів Української держави зазначеного історичного періоду. національний освіта розвиток метод

Формально-логічний метод сприятиме виявленню загальної тенденції в законодавстві сфери освіти, а також внесенню конкретних пропозицій з удосконалення правових норм відповідно до європейських вимог і стандартів та принципів Болонського процесу.

Порівняльно-правовий метод дає можливість зіставити організаційні методи діяльності українських урядів. Вважаємо, що слід взяти до уваги їхній позитивний досвід при вдосконаленні українського законодавства з питань освіти з метою його наближення до європейських стандартів.

У правових дослідженнях історичного спрямування важливу роль відіграє історико-правовий метод. Ю. Оборотов вказує, що визначення сутності та значущості права як основи функціонування освіти є однією з головних методологічних засад. Це твердження не потребує суттєвої аргументації, оскільки найбільш цінним надбанням для сучасників є правотворчий досвід, набутий попередніми державотворцями. Щодо цього науковець зазначає, що сучасний правовий розвиток України обмежено орієнтований на використання власної правової спадщини, характеризується значною правовою акультурацією (запозичення положень інших правових культур, які негативно впливають на послідовність власної правової культури), некритичним запозиченням досягнень традиції права країн Заходу Оборотов Ю.М. Традиції та новації у правовому розвитку: моногр. / Ю.М. Оборотов. - Одеса: Юрид. л-ра, 2001. - С. 70-71..

С. Ніколаєнко, аналізуючи концептуальні засади розвитку освіти, зауважує, що "…актуальними завданнями залишаються збереження і поширення кращих традицій національної системи освіти, забезпечення доступності здобуття якісної освіти для всіх громадян та входження вітчизняної системи освіти в освітній і науковий простір Європи" Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття / С.М. Ніколаєнко. - К. : Знання, 2006. - С. 8..

Таким чином, доходимо висновку, що освіта це перспективний напрям розвитку наукових досліджень, яка знаходиться у постійно прогресуючій динаміці. Використання вищеперелічених методів у процесі дослідження дає змогу ґрунтовно проаналізувати концептуальні та стратегічні напрямки для здійснення державної освітньої політики.

Список використаних джерел

1. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: навч. посіб. / В.О. Котюк. - К. : Атіка, 2005. - 592 с.

2. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: навч. посіб. / М.Г. Патей-Братасюк. - Тернопіль, 2006. - 344 с.

3. Оборотов Ю.М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" / Ю.М. Оборотов. - Одеса, 2003. - 37 с.

4. Філософський енциклопедичний словник / [за ред. В.І. Шинкарука, Є.К. Бистрицького та ін. ; Нац. акад. наук України; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди]. - К. : Абрис, 2002. - 742 с.

5. Философский словарь / [ред. И.Т. Фролов]. - 6-е изд., переработ. и допол - М. : Политиздат, 1991. - 590 с.

6. Енциклопедія законодавства: матеріали до спецкурсу / [С.І. Алаіс, С.В. Бобровник, Д.Д. Лилак та ін. ; за заг. ред. В. Самохвалова]. - К. : Укр. центр духовн. культ., 2003. - 228 с.

7. Плавич В.П. Філософсько-правовий аналіз сучасного праворозуміння / В.П. Плавич // Правова держава. - Одеса: ОНУ, 2004. - № 7. - С. 15-20.

8. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права: навч. посіб. / М.Г. Патей-Братасюк. - Тернопіль, 2006. - 344 с.

9. Філософський енциклопедичний словник / [за ред. В.І. Шинкарука, Є.К. Бистрицького та ін. ; Нац. акад. наук України; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди]. - К. : Абрис, 2002. - 742 с.

10. Керімов Д.А. Методологія права (предмет, функції, проблеми філософії права) / Д.А. Керімов. - М. : Вид-во СГУ, 2008. - 521 с.

11. Страхов М. Методологічні основи періодизації історії держави і права / М. Страхов, О. Криворучко // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 170-179.

12. Ярмиш О. Актуальні проблеми історико-правових досліджень в Україні / О. Ярмиш // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 161-170.

13. Страхов М. Методологічні основи періодизації історії держави і права / М. Страхов, О. Криворучко // Вісник академії правових наук. - 2003. - № 2 (33) - № 3 (34). - С. 170-179.

14. Огієнко О.І. Методологія порівняльних досліджень у галузі освіти дорослих / О.І. Огієнко // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. Вип.. 2 (9) 2014. - С. 145-153.

15. Оборотов Ю.М. Традиції та новації у правовому розвитку: моногр. / Ю.М. Оборотов. - Одеса: Юрид. л-ра, 2001. - 196 с.

16. Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок ХХІ століття / С.М. Ніколаєнко. - К. : Знання, 2006. - 254 с.

Размещено на Allbest.ru