Навчання у вищому навчальному закладі для молодої людини є важливим періодом її життя, особистісного зростання, становлення як майбутнього фахівця, успішності її подальшого життєвого шляху.

Більшість студентів, які вступають на навчання до вищого навчального закладу на перший курс, стикаються з цілою низкою проблем, серед яких головною є проблема адаптації до нових умов навчання у ВНЗ.

Термін "адаптація" використовується у багатьох галузях наукового знання. Різні автори розглядають це поняття і як результат "пристосування", і як "взаємодію" людини з людиною.

Психологічний словник Р.С. Нємова трактує цей термін у кількох значеннях: як адаптація сенсорна, адаптація соціальна. "Адаптація психологічна - пристосування психічних властивостей, станів та процесів людини до тих умов, в яких вона у даний час знаходиться [6, 70].

Аналіз досліджень і публікацій

Питанню адаптації студентської молоді до умов навчання у вищих начальних закладах у сучасній психологічній літературі приділяється увага. Це роботи Н. Герасимової, В. Демченка, Л. Литвинової, В. Скрипник та ін. Адаптацію як необхідну умову соціалізації людини розглядають М. Лукашевич, А. Мудрик, С. Пальчевський. Сприятливий розвиток особистості у соціумі за умови успішної адаптації першокурсників до навчання розглядають Л. Красовська, М. Прищак, Л. Гармаш.

Проблема адаптації актуальна та важлива на всіх ступенях освіти. На всіх ступенях освіти процес адаптації має загальні та специфічні особливості.

У процесі набуття освіти людина вчиться адаптуватися до нових освітніх та соціальних умов, отримує певні знання та уміння, які допоможуть їй у подальшому житті.

Адаптація - це не лише передумова активної діяльності, а й необхідна умова її ефективності. На нашу думку, адаптація виступає як процес активного освоєння особистістю нового соціально-освітнього середовища, як процес становлення та розвитку суб'єкта навчальної діяльності, яка вимагає осмислення власних дій, пошуку шляхів розв'язання різноманітних завдань і проблем.

Актуальність та важливість окресленої проблеми для подальшого розвитку особистості молодої людини, становлення її як суб'єкта власної діяльності та майбутнього фахівця зумовили визначення теми статті.

Навчання у вищому навчальному закладі - період інтенсивного розвитку інтелектуальної та моральної сфер особистості. К.Д. Ушинський називав цей період найбільш вирішальним у житті людини.

Дослідження засвідчують, що першокурсники не завжди успішно оволодівають знаннями не тому, що отримали слабку шкільну підготовку, а через не сформованість якостей, що визначають загальну готовність до навчання у вищому навчальному закладі, а саме: уміння навчатися самостійно, контролювати та оцінювати свої дії, знання.

Виклад основного матеріалу

Зміст процесу адаптації до навчання у вищому навчальному закладі включає соціально-психологічний, психолого-педагогічний психологічний компоненти.

Психологічний компонент відображає мислення і мовлення студента, розвиток зростання функції уваги, пам'яті та інших пізнавальних психічних процесів, розвиток особистості як суб'єкта навчальної діяльності.

На період навчання у вищому навчальному закладі припадає подальший розвиток особистості молодої людини. У цей період підвищується інтерес до сенсу життя, життєвих цілей. Тому дуже важливим є протікання процесу адаптації до нових умов навчання у вищому навчальному закладі якомога успішним, без зайвого напруження.

За визначенням О.К. Дусавицького "Особистість - це здатність людини до вибору власної поведінки у відповідності з його індивідною, суспільною сутністю та можливостями оточуючого світу при збереженні своєї цілісності".

Особистість зазначається як здатність людини до вибору власної поведінки. Особистістю людина стає, коли сама здатна відповідати за свою діяльність, за вчасні вчинки, за своє життя. Тобто, мова іде про виховання відповідальності, здатності самостійно приймати рішення, обирати власний життєвий шлях. Життя особистості - це процес вибору власної поведінки. Можливість реалізації вибору визначається здатністю людини аналізувати оточуючі умови та виділяти суттєві моменти, які показують, чи є сенс діяти [2, с.83-84].

О.К. Дусавицький розглядає інтерес як рушійну силу людської поведінки, як своєрідний показчик прагнень особистості, її активного відношення до життя. Він дає конкретну характеристику властивостей інтересу. Отже, інтерес визначається як психологічне поняття, що характеризує людину як суб'єкта праці, пізнання і спілкування. При цьому виділяється така риса інтересу, яка відображає пізнавальну природу індивіда.

Ця риса інтересу визначає силу інтересу як мотиву, його стійкість, що варіює від пасивного реагування на зовнішні дії до ініціативного пошуку і постановки нових завдань і проблем.

Тому, на нашу думку, є дуже важливим у період адаптації першокурсників до навчання у вищому навчальному закладі створювати умови для підтримки і виховання мотивації до навчання - навчально-пізнавального інтересу.

Можливо зробити висновок, що у вищому навчальному закладі має бути побудована така система організації навчального процесу, яка б забезпечувала справжнє виховання особистості, оскільки навчальна діяльність студента розглядається нами як фактор розвитку особистості, передусім її мотиваційної основи - інтересу як основного компоненту особистості.

У процесі дослідження проблем адаптації студентів-першокурсників у Національному авіаційному університеті було проведене анкетування студентів першого курсу у кінці першого семестру. Питання анкети подавалися у простій і доступній формі, анкета відкрита, анонімна, забезпечувала вільне висловлення студентів на поставлені запитання.

Анкета мала метою з'ясувати ставлення студентів до навчання, усвідомлення ними відповідальності за результати власної навчальної діяльності та уміння вчитися, а також встановлення взаємовідносин у колективі студентів (соціально-психологічна та психолого-педагогічна адаптація студентів 1 курсу до навчання у вищому навчальному закладі).

Аналіз результатів відповідей студентів свідчить про наступне:

а) 71% студентів вважають, що досягти кращих результатів та успіхів у навчання їм заважає відсутність наполегливості;

б) 36% студентів не задоволені своїми результатами у навчанні;

в) 48% студентів вважають, що взаємовідносини у групі впливають на результати навчальної діяльності.

Результати анкетування показали, що 60% студентів, за їх думкою, за два місяці адаптувалися до навчання у вищому навчальному закладі, але разом з тим, 40% студентів ще мають проблеми з організації власної навчальної діяльності, зі встановлення дружніх стосунків з однолітками.

На наш погляд, однією з головних причин відсутності готовності студентів до виконання самостійної навчальної діяльності є те, що студенти не є суб'єктами власної навчальної діяльності. Вони не вміють вчити себе: не володіють навичками самоконтролю, самооцінки, відсутній навчально-пізнавальний інтерес як мотив навчальної діяльності. Ці важливі та необхідні для успішного навчання у вищому навчальному закладі навички мають бути сформовані у період шкільного навчання (починаючи з першого класу). Крім того, до основних характеристик сформованості навичок навчальної праці відносяться:

уміння уважно слухати, спостерігати, відповідати на запитання, формулювати запитання;

уміння виявляти (аналізувати) та оцінювати факти, події, явища;

навички самостійної роботи з підручником та книгою;

навички письмового та усного викладу змісту прочитаного, виконання самостійних робіт (спочатку репродуктивного характеру, а потім творчого);

складання плану відповіді, конспекту, реферату, раціональне розміщення та акуратне ведення записів малюнків, схем, створення опорного конспекту за прочитаним текстом;

спостереження, застосування отриманих знань у різних навчально-практичних роботах;

уміння користуватися комп'ютером.

На жаль, студенти перших курсів не всі не володіють такими навичками. Викладачам вищих навчальних закладів на це треба зважати, враховувати при організації навчальних занять, а саме: поряд з засвоєнням навчального матеріалу дисципліни проводити вправи застосовувати різні форми організації навчання, які сприяють формуванню навичок навчальної праці (дискусійні, ігрові, тренінгові).

Разом з тим, треба зазначити, що уміння вчитися не співпадає з умінням користуватися довідковою літературою та знаходити потрібну інформацію. Самостійна у навчанні людина не зупиняється перед завданням, для розв'язання якого у неї відсутні засоби, а шукає способи його рішення. Уміння вчитися проявляється не тільки у ставленні до науки, але й в оволодінні виразними засобами мистецтва, поняттями моралі та права.

Навчальна самостійність - це вихід за межі власної компетентності для пошуку способів дії у нових ситуаціях. Навчальна самостійність вимагає таких умінь: а) здатність усвідомити, що невідомо, розпізнати завдання як нове, отже, це здатність до рефлексії; б) уміння шукати самостійно або за допомогою вчителя, викладача, довідкової літератури.

Період успішної адаптації до системи навчання у вищому навчальному закладі залежить від сформованості навчальної діяльності студентів першого курсу (мотиви, мета, навчальні дії, дії контролю, оцінки). У вищому навчальному закладі значно збільшується обсяг самостійної навчальної роботи, з'являються нові форми організації навчання (лекції, семінарські заняття).

Самостійна робота у вищому навчальному закладі є частиною навчального процесу, способом оволодіння навчальним матеріалом. Частка самостійної роботи велика: від 1/2 до 2/3 годин, передбачених навчальними планами на кожну дисципліну. Студенти першого курсу відразу ставляться в умови самостійного набуття знань. Тобто система навчання у вищому навчальному закладі розраховує, що випускник школи є суб'єктом навчання. Суб'єкт навчання - людина, яка вчить себе сама (це не учень, який сумлінно засвоює дані вчителем знання), тобто самостійно або за допомогою викладача знаходить потрібні знання та оволодіває ними. Бути суб'єктом навчання це значить, перш за все, вміти самостійно знаходити способи розв'язання нових завдань, які виникають у процесі навчання, а потім самостійно формулювати такі завдання.

Шкільне навчання, на жаль, спрямоване на здобуття учнями певної суми знань, а не на самостійний пошук (за допомогою вчителя) способів розв'язання задач.

За таких обставин без систематичного й повноцінного контролю з боку викладача самостійна робота студентів буде неефективною. Тобто, потрібно паралельно з засвоєнням навчального матеріалу вчити студентів здатності навчатися самостійно. За таких умов період адаптації до нових освітніх умов може пройти швидко й безболісно для психічного здоров'я студента.

Індивідуальні особливості студентів можуть бути враховані при розширенні видів та форм навчальної діяльності. Для успішних студентів можливо запровадити виступи в ролі консультантів для одногрупників, які не встигають. Замість доповіді на семінарському занятті студент може самостійно дослідити наукову працю будь-якого вченого і подати викладачеві письмову роботу із власними міркуваннями з цього приводу.

Треба пам'ятати, що в основі самостійної діяльності лежать навички контролю та самоконтролю, тобто постійне спостереження студентів за власною роботою, за роботою товаришів, аналіз, самоаналіз, знаходження помилок своїх одногрупників, виправлення їх, здатність удосконалювати навчально-пізнавальну діяльність на цій основі.

Самоконтроль, оцінка діяльності інших у формуванні суб'єкта навчальної діяльності відіграє важливу роль, стає стимулом підвищення активності студентів, зацікавленості в навчальному процесі, виховує колективістські мотиви у навчально-пізнавальній діяльності на етапах формування нових знань, умінь та навичок. Викладачі, як правило, внаслідок великої інформаційної завантаженості занять та впевненості в тому, що самі викладуть матеріал краще, швидше, самі займають багато часу, розповідаючи не покладаючись на студентів. Такий недолік усувається при організації та використанні проблемних ситуацій, коли в обговорення активно включається вся група. Важлива й робота з книгою, наприклад, для аналізу й вичленування суттєвої інформації тощо.

Успішній адаптації студентів сприяють колективні форми організації навчання (в групах, парах), організація взаємодопомоги під час колективних форм роботи.

Отже, організація заняття зі студентами має відображати його спрямованість на активізацію їх навчально-пізнавальної діяльності.

Основне значення має рівень сформованості синтетичної навчальної діяльності, в якій поєднуються не тільки пізнавальні функції діяльності (сприймання, увага, пам'ять, уява), але й потреби, мотиви, емоція, воля. У процесі засвоєння навчальної діяльності людина відтворює не тільки знання, уміння, але й саму здатність вчитися.

Для викладачів вищої школи важливо, на наш погляд, не стільки аналіз будови навчальної діяльності, скільки проблема її формування у студентів (перш за все на першому курсі). Мова іде про те, що необхідно вчити студентів вчитися, ще важливіше, ніж озброювати їх конкретними предметними знаннями.

П.Г. Щедровицький зазначав, що "засвоєння відбувається тільки тоді, коли у справу включається спрямована рефлексія, за рахунок якої виділяються самі схеми діяльності - способи розв'язання задач або міркувань".

Успішній адаптації сприятиме організація навчальних занять у формі постановки та розв'язання проблем самими студентами. Проблемне навчання - не відкриття сучасності. Починаючи з давніх часів, з евристичних бесід, проблемність постійно присутня при навчанні. Це основний стимул, перший етап розв'язання будь-якого протиріччя, руху вперед на шляху до пізнання суті, об'єктивних закономірностей реального світу.

Проблемна ситуація в навчанні - це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання, докласти інтелектуальних зусиль. Проблемна ситуація являє собою практичне або теоретичне затруднення, яке приводить студентів до виявлення недостатності раніше отриманих знань, особистого досвіду для пояснення нових фактів, явищ, тобто протиріччю між знаннями та незнаннями. Відповідь на питання, які виникли, можливо закласти у новій темі, яка буде вивчатися. Створення проблемної ситуації спрямовує думку студентів на самостійний пошук відповіді. Проблемна ситуація може виникнути у ході виконання навчально-практичного завдання, спостереження.

Висновок

1. Бондаренко О.Ф. Психологічні особливості сучасного студента та проблеми професійної підготовки психологів-практиків // Практична психологія та соціальна робота. - 2003. - №4. - С.8-11.

2. Дусавицкий А.К. Развивающее образование: теория и практика. Статьи. - Харьков: 2002. - С.83-85.

3. Дусавицкий А.К. Развитие личности в учебной деятельности. - М.: Дом педагогики, 1996. - С.118-127.

4. Жигайло Н. Психологічні проблеми адаптації студентів-першокурсників і шляхи їх вирішення // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2004. - №4. - С.107-112.

5. Кайданова Л.Г. Організація та контроль самостійної роботи студентів/ Л.Г. Кайдалова, Н.В. Шевченко // Проблеми освіти: наук. - метод. зб. К.: Науково-методичний центр вищої освіти, 2004. - Вип.37. - С.136-142.

6. Немов Р.С. Психология: Словарь-справочник: В 2 ч. - М.: Изд-во Владос-Пресс, 2007. - 4.1 - С.70

Размещено на Allbest.ru