Зміст і структура дидактичного процесу формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ І СТРУКТУРА ДИДАКТИЧНОГО ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Попадич О.О.

АНОТАЦІЯ

комунікативний культура педагог виховний

Ключові слова: студент вищого навчального закладу, майбутній педагог вищої школи, комунікабельність, комунікативна культура, моделювання педагогічних ситуацій.

АННОТАЦИЯ

СОДЕРЖАНИЕ И СТРУКТУРА ДИДАКТИЧЕСКОГО ПРОЦЕССА ФОРМИРОВАНИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ КУЛЬТУРЫ БУДУЩИХ ПЕДАГОГОВ ВЫСШЕЙ ШКОЛЫ

Попадич Е.А.

ANNOTATION

HE CONTENT AND THE STRUCTURE OF DIDACTIC PROCESS FORMING THE HIGH SCHOOL FUTURE TEACHERS' COMMUNICATIVE CULTURE

Popadych ОІепа

Keywords: high school student, the high school future teacher, sociable, communicative culture, modeling the teaching situations.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Однією з якостей духовно багатої та розвиненої особистості, необхідних для освітньої, науково-дослідницької та організаційно-управлінської діяльності педагога вищої школи, є їх високий рівень комунікативної культури як фахівців, здатних досліджувати навчально-виховний процес, планувати стратегію і тактику розвитку освітнього закладу та шляхи особистісно-професійного розвитку, ухвалювати самостійні рішення, здійснювати корегувальну і педагогічну діяльність.

Комунікація як важлива складова частина людського буття присутня у всіх видах людської діяльності. Але в деяких професіях, особливо в педагогічній, спілкування стає категорією професійно значущою.

Питання формування комунікативної культури розглядаються у більшій чи меншій мірі в філософії, соціальній психології, етиці, театральній педагогіці, психології, теорії управління та ін. У силу специфіки цих предметів їх дані не можуть бути прямо перенесені в сферу педагогіки, але повинні бути використані в ній у модифікованому вигляді.

Усе очевиднішим стає той факт, що не сама сума знань, а синтез знань, умінь і професійних переконань є основним показником всебічно підготовленого фахівця, який обізнаний із найважливішими законами комунікативної культури, знає основи педагогічного спілкування в усній і писемній формах у педагогічних ситуаціях тощо, це і стало предметом нашого дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми.

Проблема розвитку комунікативної культури учнів та педагогів знайшла своє відображення в працях вчених- педагогів О. Абдуліної, І. Зязюна, О. Киричука, В. Кан-Каліка, Л. Кондрашової, Н. Кузьміної, Ю. Кулюткіна, А. Макаренка, А. Мудрика, В. Сластьоніна, Л. Спіріна, В. Сухомлинського, П. Щербаня та ін., психологів Б. Ананьєва, О. Бодальова, Я. Коломинського, В. Леви, О. Леонтьєва, Б. Ломова, В. Мясищева, Г. Сухобської, Т. Яценко та ін.

Учення про комунікативні якості мовлення та його теоретичне обґрунтування було розроблено Б. Головіним. Розробка ж теорії культури мовлення як наукової дисципліни з урахуванням вищеназваних комунікативних якостей знайшла своє відображення і практичне втілення у формуванні комунікативних якостей ділового мовлення, дослідженню яких присвячені роботи А. Коваль, І. Бшодід, В. Русанівського, М. Жовтобрюх, Н. Бабич та ін.

Проте доводиться констатувати відсутність узагальнювальних досліджень щодо змісту і структури дидактичного процесу формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи.

Формулювання цілей статті. Однією з найважливіших якостей педагога є його вміння організовувати взаємодію зі студентами, тобто спілкуватись з ними, керувати їх діяльністю. Саме процес спілкування викладача та студента становить суттєвий компонент змісту професійно-педагогічної діяльності. Формування комунікативної культури у викладачів та студентів полягає в умінні розв'язувати комунікативні ситуації спілкування. Оскільки комунікативна культура є одним з компонентів загальної національної культури, а магістр з педагогіки вищої школи повинен володіти такими комунікативними якостями ділового мовлення, як чистота, ясність, доцільність тощо, то мета нашої статті - дослідити зміст і структуру дидактичного процесу формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше проаналізовано формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи у цілісному педагогічному процесі вищої школи.

Виклад основного матеріалу дослідження. Готовність майбутнього педагога вищої школи до спілкування зі студентами полягає в умінні будувати розв'язок навчально-виховних ситуацій, в здатності ефективно використовувати їх здобутки для підвищення комунікативної культури. Формування і підвищення комунікативної культури повинно бути спрямоване на розвиток професійних якостей педагога, його здібностей, на здатність вміло використовувати теоретичні знання при моделюванні педагогічних ситуацій, які є засобом підвищення комунікативної культури.

Для того, щоб перейти до власне з'ясування і вирішення проблеми, необхідно визначити рівні готовності майбутніх вчителів до спілкування. При їх визначенні ми використали дослідження таких вчених: В. Кан-Калік, М. Кларін з технології психолого-педагогічного конструювання взаємодії вчителя й учнів та методичні рекомендації з підготовки майбутнього вчителя до взаємодії з учнями, автори: І. Зязюн, Л. Кондрашова, Н. Тарасевич.

Перш за все рівень готовності студентів до спілкування залежить від спрямованості тих умінь, які входять до структури спілкування. В. Кан-Калік на основі структури педагогічного спілкування пропонує такі групи комунікативних умінь, якими студенти повинні оволодіти - це уміння здійснювати попереднє орієнтування на спілкування та вміння налаштуватись на спілкування з певною аудиторією; організаторські вміння безпосереднього спілкування з певною аудиторією, що передбачає в себе вміння створити творче самопочуття в спілкуванні, самопрезентацію; вміння керувати спілкуванням з аудиторією, куди входить уміння увійти та керувати своєю поведінкою в процесі спілкування; вміння здійснювати непідготовлену комунікацію [4, с. 81].

На нашу думку, одним із засобів формування комунікативної культури майбутнього педагога є моделювання педагогічних ситуацій, що потребує розробки спеціальних критеріїв. Останні залежать, в свою чергу, від обсягу знань студентів про предмет, його сутність і від засобів виконання основних розумових, психологічних операцій. Теоретичні знання тут лише база, основа для оволодіння цим методом. Коли моделювання використовують у практичній діяльності педагога, то воно є засобом організації навчання і виховання, спрямованим на досягнення певних дидактичних або виховних цілей. Тут можна розглянути кілька випадків застосування моделювання до структури спілкування: по-перше, педагог використовує моделювання в процесі викладу нового матеріалу; по-друге, педагог будує модель спілкування згідно зі структурою обраної теми, прогнозуючи її основні етапи; по-третє, модель - алгоритм будується для розв'язання навчальної або виховної ситуації, а педагог у процесі роботи керує діяльністю студентів, з огляду на дану модель. При визначенні критеріїв уміння моделювати педагогічну ситуацію необхідно враховувати і теоретико-пізнавальний аспект (теоретичні основи, знання конкретних способів діяльності), і практичне застосування методу (впровадження у навчальний процес) [2, с. 87].

Моделювання педагогічних ситуацій передбачає й певну послідовність, відповідно до логіки формування і порядку зростання складності навчально-виховних завдань у практичній діяльності педагога [6, с. 212]. Змодельовані ситуації повинні відображати реально існуючий навчально-виховний процес з його конкретними завданнями, які зустрічає педагог у повсякденній роботі. Пошук виходу для студента із запропонованих завдань- ситуацій повинен супроводжуватись активною пізнавальною діяльністю, самостійним мисленням і власною творчістю у виборі педагогічних засобів і методів впливу на вихованців.

На нашу думку, можна виділити такі критерії, які зможуть забезпечити оволодіння моделюванням педагогічних ситуацій як засобом формування комунікативної культури процесів спілкування та педагогічних ситуацій: вміння аналізувати педагогічні явища і факти (аналітична діяльність); проектування (чи конструювання) змісту і способів майбутнього педагогічного впливу; практичне застосування змодельованих педагогічних ситуацій.

Зазначимо, що рівень готовності до спілкування залежить від спрямованості умінь, які входять до структури спілкування. Вміння - це володіння добре організованими структурами (ідеальними моделями) майбутніх дій та їх систем, які забезпечують результативність діяльності в умовах, що постійно змінюються. Основні риси: ознаки свідомості (вміння тісно зв'язано з мисленням і поза ним не існують, тому що дії, які вони забезпечують, вимагають обов'язкового «численного програвання»); гнучкість (порівняно з навичками структура умінь постійно змінюється і оновлюється, пристосовуючись до нових умов діяльності); синтетичний характер (структура умінь формується на основі складових взаємодії: знання, навички, особисті якості, здібності людини); багатозначність (широкий діапазон умінь - від елементарних до творчих); багатофункціональність (функції оцінки, планування, проектування, регулювання діяльності) [5, с. 287].

Варто зауважити, що провідну роль у піднесенні комунікативної культури відіграють мовознавці, письменники та засоби масової інформації. Висока комунікативна культура пов'язана з високим рівнем загальної культури людини -культури її мислення, культури поведінки, культури почуттів. Тому, дбаючи про комунікативну культуру в суспільстві, слід, насамперед, дбати про культуру (в широкому розумінні) кожного громадянина.

Точність мовлення педагога пов'язана з оптимальним слововживанням, використанням таких засобів мови, які цілком зрозуміло передають зміст висловлювання, розкривають його тему й основну думку. Тому майбутні педагоги вищої школи не повинні допускати двозначності у висловах. Стилістично вправним вважається мовлення, яке за своєю будовою і мовним оформленням відповідає особливостям певного функціонального стилю (розмовного, наукового, публіцистичного, орієнтовно-ділового, художнього) та типу мовлення (розповідь, опис, роздум), а також стилістичним нормам мови, що застерігають від невиправданої тавтології, вживання однокореневих слів, однотипних форм чи синтаксичних конструкцій. Таке мовлення характеризується стильовою єдністю, не припускає перенесення елементів одного стилю в інший.

Завдання вищого навчального закладу у навчанні комунікативної культури полягає в тому, шоб визначити основний об'єкт навчання, яким має бути мовна діяльність студента, яка, за визначенням Л. Паламар, «являє собою процес активної цілеспрямованої взаємодії людей між собою, опосередкований мовою і зумовлений ситуацією спілкування» [9, с. 7].

В основі мовної діяльності має бути мовна дія, спрямована на виконання конкретних завдань. На думку Е. Палихати, у системі мовної діяльності є три підсистеми дій, які співвідносяться з трьома сторонами мовлення - структурною (або граматичною), семантичною (або лексичною) та виражальною (або фонетичною для усної форми мовлення і графічною для писемної форми мовлення) [8, с. 30].

Для здійснення мовної діяльності необхідно володіти певними діями, які б сприяли розвитку мовлення у різних сферах суспільного життя. В основі мовних дій лежать навички, в основі мовної діяльності - вміння. Усі навички ділового мовлення формуються у процесі виконання мовних дій, спрямованих на виконання граматичних (морфолого-синтаксичних) завдань [7, с. 139].

Щоб стати навичкою, мовна дія має набути певних якостей, серед яких найважливішими вважаються її автоматизованість, стійкість, гнучкість тощо. Формування культури ділового мовлення здійснюється завдяки виробленню репродуктивних навичок в єдності таких найважливіших якостей, як автоматизованість, стійкість, гнучкість [3, с. 53].

Для ефективного формування вищевказаних навичок мовлення слід дотримуватися певних науково обгрунтованих принципів, якими є: структурний; принцип комунікативної спрямованості; принцип ситуативності та принцип свідомості.

У навчанні лексичних, граматичних структур ділового мовлення важливу роль відіграє структурний принцип. На сьогодні найпоширенішим способом організації одиниць мовлення (словоформи, фрази, надфразової єдності) з метою засвоєння їх структури є взірці мовлення, моделі, які у практиці навчання найчастіше використовуються на рівні фрази.

Проте в багатьох методичних ситуаціях доцільно використовувати взірці мовлення на рівні словоформи або словосполучення, що вживаються у мовленні як самостійні речення.

Одним з провідних принципів методики навчання української мови, культури мови, культури ділового мовлення є принцип комунікативної спрямованості. Згідно з принципами комунікативнесті викладач і студент виконують на практичних заняттях лише такі мовні дії, які, як правило, матимуть місце у процесі природної комунікації. Принцип комунікативності впливає як на весь процес навчання культури ділового мовлення в цілому, так і на презентацію нового мовного матеріалу, вправляння та контролю його засвоєння.

Важливим у виробленні практичних навичок та вмінь ділового мовлення є принцип ситуативності, в основі якого - використання реальних та уявних ситуацій мовлення, створених різними засобами - за допомогою вербального опису, ілюстративного, предметного унаочнення. Визначаючи принципи навчання культурі ділового мовлення, не можна не вказати на загальнодидактичний принцип свідомості. Студент під час мовної діяльності має усвідомлювати форму чи зміст мовлення. Це, в першу чергу, залежить від форми мовлення - усної чи писемної; від рівня автоматизованості у вживанні лексичних, граматичних форм, мовних кліше тощо; від усвідомлення форми, що забезпечується, головним чином, взірцем мовлення; від функціональної спрямованості структури, її ситуативного оточення. Практика викладання цієї навчальної дисципліни потребує багатоаспектного, об'ємного висвітлення мовних одиниць у всьому багатстві їх структурних, семантичних, функціональних властивостей.

Таким чином, вивчення культури ділового мовлення, формування мовленнєвої компетенції студентів є невід'ємною частиною формування професійних і ділових якостей кожної людини, органічною потребою виховання фахівців педагогічної галузі та суспільства в цілому. Для ефективного формування комунікативної культури майбутнього педагога вищої школи слід дотримуватися науково обґрунтованих принципів: структурного, принципу комунікативної спрямованості, ситуативності, свідомості навчання.

На нашу думку, проблема формування комунікативної культури педагогів є актуальною та привертає увагу багатьох дослідників. У сучасній філософській науці немає єдиної думки щодо розуміння процесу комунікації. У психологічній науці склалось кілька підходів до трактування спілкування; останнє тут розробляється з позицій функціонально-генетичного та структурно-аналітичного підходів.

Не завжди однозначними є поняття, які також складають зміст і структуру дидактичного процесу формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи («ділова мова», «ділове мовлення», «культура ділового мовлення», «комунікативна культура» тощо). Часто в науці спостерігаються розбіжності в їх трактуванні та вживанні. Паралельне вживання понять «ділова мова» і «ділове мовлення» свідчить про складний діалектичний зв'язок між ними і недостатню чіткість в їх характеристиці [1, с. 41].

Гадаємо, що ділове мовлення є одним з видів зв'язного писемного мовлення, яке формує у студентів стилістичні уміння, прилучає їх до складання документів, готує до життя, педагогічної і суспільної діяльності. У процесі вивчення ділового мовлення студенти - майбутні педагоги вищої школи опановують офіційно-діловий стиль, його особливості та тонкощі, що також є елементом змісту і структури дидактичного процесу формування їх комунікативної культури.

Підсумовуючи, зазначимо таке: навчальний процес підготовки фахівців спеціальності «Педагогіка вищої школи» орієнтується на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до самоосвіти, постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності тощо.

Особливе місце у підготовці магістрів має стати формування комунікативної культури. Ми визначаємо «комунікативну культуру майбутнього педагога вищої школи» як систему засобів і навичок органічної взаємодії педагога та вихованців, у зміст якої входить обмін інформацією, пізнання особистості, прояв виховного впливу, організація взаємовідносин за допомогою різних комунікативних засобів. Особлива увага у формуванні комунікативної культури відводиться: застосуванню методу вправ, ігор, тренінгів; вмінню аналізувати педагогічні явища і факти, проектуванню змісту і способів майбутнього педагогічного впливу, практичному застосуванню змодельованих педагогічних ситуацій; науково обґрунтованим принципам, якими є: структурний, принцип комунікативної спрямованості; принцип ситуативності та принцип свідомості. Але формування комунікативної культури у педагога вищої школи носить творчий характер, тому і потрібні такі методи, що передбачають створення максимального наближення до умов навчання і виховання. Одним із таких методів є моделювання педагогічних ситуацій.

ВИСНОВКИ

На основі теоретичного аналізу літератури з питань моделювання педагогічних ситуацій встановлено, що під моделюванням варто розуміти дослідження об'єктів пізнання за їх моделями, побудову і вивчення моделей реально існуючих об'єктів. У педагогіці моделювання може виступати як створення уявних ситуацій, які є для дослідника проблемою, що вимагає педагогічно-професійного реагування та розв'язання. Педагогічною ситуацією прийнято називати сукупність певних умов, обставин, станів, які склалися в даний момент під час взаємодії педагога та його вихованців.

Вважаємо, що позитивна мотивація у викладачів та студентів - майбутніх педагогів вищої школи до комунікативної культури пояснюється: уміннями професійного спілкування з врахуванням його закономірностей, засобів регуляції співвідносин з індивідом та групою; формуванням інтелектуальної, творчої особистості, яка має свій оригінальний ораторський стиль, володіє мистецтвом переконуючого слова; знаннями та уміннями грамотно використовувати в своїй діяльності професійну лексику.

Саме тому зміст і структура дидактичного процесу формування комунікативної культури майбутніх педагогів вищої школи тривалий і непростий, а одним з методів підвищення комунікативної культури вчителя є моделювання педагогічних ситуацій.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Біляєв О.М. Культура мовлення вчителя-словесника /О.М. Беляэв // Дивослово, - 2013. - №1. - С.37-44.

2. Березюк О.С. Моделювання педагогічних ситуацій як засіб підготовки майбутнього вчителя до спілкування з учнями: монографія /О.С. Березюк. - Житомир : ЖДПУ, 2011. - 174 с.

3. Дика Н. Поняття культури мовлення учнів // Дивослово, - 2013. - №2. - С.50-64.

4. Кан-Калик В.А. О профессионально-творческой подготовке учителя /В.А. Кан-Калик // Советская педагогика. - 1990. - № 9. - С.76-83.

5. Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне спілкування /А.П. Коваль. - 2-е вид. перероб. і допов. - К. : “Вища школа”, 2008. - С.283-290.

6. Кузьмина Н.В. Научно-практические методы анализа педагогической ситуации /Н.В. Кузьмина // Психология - производству и воспитанию. - Л., 2003. - С.211-212.

7. Культура української мови: довідник / авт. колектив: С.Я. Єрмоленко (керівник) та ін./ за ред. В.М. Русанівського. - К. : Либідь, 1990. - 304 с.

8. Палихата Е. Лінгвістичні особливості діалогічного мовлення /Е. Палихата // Дивослово. -1995. - №3. - С.29-31.

9. Паламар Л.М. Проблеми функціонування української мови у вузі в період національного відродження./Л.М. Палапамар // Українська мова у вищих навчальних закладах України. - К. : ІСДО. - 1993. - С.3-11.

Размещено на Allbest.ru