Національно-патріотичне виховання як засіб формування соціальних та життєвих компетентностей школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Наша Україна - молода держава, перебуває на шляху радикальних політичних, соціальних та економічних перетворень, обравши шлях переходу від тоталітарних ідеологій до свободи й демократії, національного відродження, цивілізованої, соціально зорієнтованої економіки, побудови нового громадянського суспільства.

Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію. Виховати таких особистостей можна за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях народної філософії, засадах української етнопедагогіки, народознавства, основах християнської релігії, наукової педагогічної думки, родинного виховання тощо.

У Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що «національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Сьогодні вчителі покликані відповісти на запитання, як підготувати школяра до життя в майбутньому постіндустріальному чи інформаційному суспільстві, при цьому дбайливо оберігаючи і примножуючи систему норм і цінностей, що склалася в українського народу.

Національне виховання є однією з важливих складових проблеми виховання особистості. Ця проблема дуже багатогранна. У її рішення зробили внесок представники різних наук. Так, багато питань теорії і практики гуманістичного та національного виховання підростаючого покоління знайшли розгляд у працях Я. Гогебашвілі, М.Є. Евсевьева, Я.А. Каменського, К.Д. Ушинського. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце і роль в теорії та практиці національних відносин, отримала методологічно-теоретичне обґрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р.Г. Абдулатіпова, Ф.С. Бабейко, Л.М. Дробіжева, І.І. Сєрової, які висвітлюють різні теоретичні і соціологічні аспекти цієї проблеми, розглядають спектр по формуванню національної і міжнаціональної свідомості, переконання і поведінки щодо вдосконалення методів і форм.

Актуальність проблеми визначається вимогами до самовдосконалення, саморозвитку особистості, її естетичної культури; необхідністю найбільшого використання національно-особливого в культурному надбанні народу, з метою оволодіння особистістю багатством загальнолюдської культури.

Об'єкт дослідження: національно-патріотичне виховання школярів.

Предмет дослідження: використання національно-культурних традицій у вихованні школярів.

Мета дослідження: вивчити зміст і методику національно-патріотичного виховання школярів.

Гіпотеза дослідження: полягала у припущенні того, що використання національно-культурних традицій у вихованні школярів буде ефективним за умов:

- доступності;

- емоційності;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;

- зв'язок з життям;

- комплексний підхід до виховання національними традиціями.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження були встановлені такі завдання:

- розкрити сутність національного виховання школярів на засадах народної педагогіки;

- використання національно культурних традицій українського народу у вихованні молодших школярів.

Національно-патріотичне виховання і використання національно - культурних традицій

національний патріотичний виховання

1. Виховання школярів на засадах народної педагогіки

Протягом багатьох віків український народ створив традиції, які тільки притаманні українському народу. Джерелом українських традицій є народна педагогіка, яку невипадково називають усною традиційною фольклорною материнською школою, яка покликана формувати духовні цінності у людини.

Українська народна педагогіка традиційно охоплює такі важливі напрями виховання дітей, як трудове, моральне, інтелектуальне, фізичне й естетичне. Народ завжди турбувався про те, щоб дитина зростала здоровою фізично, засвоювала морально-етичні закони, ставала багатою духовно, оволодівала народною культурою, зростаючи палкими патріотами. Актуальність виховання на засадах народної педагогіки в процесі виховання зумовлена соціальною потребою сьогодення, тобто, відродження національної культури, збереження й збагачення неоціненних духовних скарбів народу.

Ідеї народної педагогіки високо цінували педагоги різних часів і епох, які всебічно вивчали їх і широко використовували для своїх виховних систем.

Одним із перших, хто теоретично обґрунтував народне виховання, був Я. А. Коменський. У своїх працях він звертався до побуту, культури народу та його традицій виховання. В основі його принципів та ідеалів лежать народні педагогічні погляди.

Ідеям народної педагогіки, як важливому засобу виховання молодого покоління, надавав Г.С. Сковорода. У своїх притчах, байках, листах він говорив про природовідповідність виховання та радив звертатися до рідного слова, народної творчості, бо «правильне виховання полягає у природі самого народу».

Особливе місце в науково-педагогічній спадщині К.Д. Ушинського займала народна педагогіка, де він писав про важливість у навчально-виховному процесі пам'яток народної культури: «Виховання, створене самим народом і побудоване на народних засадах, має ту виховну силу, якої немає у найліпших системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу».

Ідеями народної педагогіки переймалися і Т.Г. Шевченко, який добре знав побут і звичаї українського народу, і І.С. Нечуй-Левицький, який розглядав виховні проблеми як єдине ціле з етнічною педагогікою з формування національної самосвідомості, духовності: «Народні наші пісні, казки, приказки, колядки, козацькі думи, - все це в українського народу невичерпний, багатий скарб для навчання та виховання».

Саме з дитинства закладаються основи духовності, яка розвивається протягом усього життя. Духовність - це категорія, яка розкриває людину, як істоту, яка глибоко вкорінена в культуру, є гуманною, моральною, із широкими пізнавальними інтересами. Духовність не існує поза національною свідомістю. Духовність - поняття синтетичне, узагальнююче і всеохоплююче, воно включає такі поняття, як духовна культура, духовні потреби, духовні інтереси, духовне життя. Духовність виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних та емоційних запитах. Філософи стверджують, що «духовність - це якісна характеристика свідомості людини, що відображає панівний тип її цінностей». Духовність також не дається дитині в готовому вигляді, тобто вона не може бути лише просвітництвом або простим запам'ятовуванням ідейних та моральних норм, смислових орієнтацій. Кожен учень, поступово засвоюючи ідеї, ціннісні орієнтації, емоційно-естетичні надбання народу сам емоційно засвоює певні компоненти духовності, виробляє своє ставлення до них, реалізовуючи в практичній діяльності.

Використовуючи скарби народної педагогіки, її заповіді, викладачі, вихователі, повинні знаходити різні засоби, щоб зацікавити, спонукати учнівську молодь до праці, пробудити їхню допитливість, виховуючи любов і повагу до рідної мови, як першоелементу народності, живого організму спілкування, основи національного вираження, єдиної скарбниці духовних цінностей, адже через мову народ генерує національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.

Вітчизняна педагогіка - це не лише наука, але й мистецтво, яке сповідує ідеї народності, гуманізму, національного виховання, гармонійного розвитку особистості, доступності освіти, всебічної уваги і поваги до дітей, підготовки молодого покоління до життя.

Основну мету виховання народна педагогіка вбачає в тому, щоб навчити кожного бути людиною. Навіть знання без людяності нічого не варті. «Знання без людяності - це меч у руках безумця», - кажуть у народі.

Людина, яка не знала історії свого роду вважалася безрідною. Повага і любов до свого роду, рідної землі, національних звичаїв і традицій починалася з цінування писемних пам'яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій та інших матеріалів про життя пращурів.

Знання свого родоводу по батьківській лінії та материнській, свого генетичного коріння - ознака цивілізованої людини.

Однією з характерних рис української народної педагогіки було шанобливе ставлення до жінки матері, жінки-трудівниці. Мати - символ життя, тепла і всеперемагаючої любові! За народною мораллю, образити матір або батька, вважалося великим злочином.

За народними поглядами, працьовитість - це вагоме мірило гідності людини, її становище в суспільстві та сім'ї. Ставлення до праці широко відображено в прислів'ях і приказках, в яких закладено ідеали народу, його морально-етичні норми; оспівано в народних піснях. Народ дуже цінував честь трудової людини і осуджував зневажання етики й моралі; цінував і цінує лицарську честь, готовність віддати своє життя за Батьківщину. Любов до рідної Вітчизни, патріотизм - визначальні риси справжньої людини.

Таким чином кожен педагог має широкі можливості для створення власної системи роботи, методичної концепції на основі народознавчих ідей і засобів. Справжня педагогічна творчість неможлива без використання в повсякденній діяльності скарбів народної творчості, її традицій.

Відродження народної педагогіки, виховання на засадах народної педагогіки та її окремих ланок, вітчизняних педагогічних здобутків, ідей ґрунтується на педагогічних традиціях українського народу, які вироблялися протягом усієї історії розвитку народу. Відроджуємо не лише для того, щоб відновити кращі здобутки минулого, а й для того, щоб наснажити її сучасним науковим змістом, який й дотепер не втрачає свого значення.

2. Багатство та різновидність традицій українського народу

Поняття "традиції" походить від латинського traditio, що в перекладі означає - передача. Кожне покоління входить у життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивідууму як особистості. Передусім, саме шляхом передачі соціального досвіду від старших до прийдешніх поколінь традиції забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних, нагромаджених віками цінностей, норм, правил, ідеалів, відображають наступність соціального досвіду.

У педагогічному словнику виділяються традиції в сім'ї і традиції шкільні. Традиції в сім'ї розглядаються як "сукупність звичаїв і норм поведінки, прийнятих у сім'ї, що передаються від старшого покоління молодшому". Традиції шкільні - це "звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися в школі, які зберігає колектив та які передаються від одного покоління учнів до іншого. Таким чином, традиції складаються в суспільному житті певного народу, в сім'ї, школі, побуті, праці, моралі, мистецтві тощо.

Виховуючи учнів на традиціях, прагнемо сформувати у молодого покоління вірність ідеалам побудови в Україні демократичної, правової держави, горде почуття належності до українського народу, стимулювати національне пробудження, відродити громадянське сумління і національний обов'язок. Доводимо глибинний зв'язок національного з духовністю особистості, інтелектуальною зрілістю і красою. У цьому полягає мета виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу.

Отже, національні традиції - це святиня певного народу, те, чим він користується в своїй життєдіяльності. В.О.Сухомлинський писав: "Душа не може жити без святині. Щось для людини стає дорогим і непорушним, невикорінним і незнищенним". Видатний педагог вдумливо говорить, що людська душа для нього, неначе родюче поле, на якому потрібно виростити пшеничний колос. "Не будеш орати землю й зрошувати її потом, запліднювати турботами і тривогами, - поле буде пустирем, а на пустирі виросте чортополох".

В.О.Сухомлинський впевнений, що вихователь є творцем людської душі, плугатарем і сіячем, він формує уявлення про щастя. Якщо йому не вдалося посіяти справді людське насіння щастя, то в душі може утвердитися інша святиня. Він називав народні традиції "живим, вічним джерелом педагогічної мудрості", "зосередженням духовного життя народу".

Світовий досвід розвитку педагогічної теорії й практики переконливо показує, що кожний народ упродовж віків створює власну національну систему виховання і освіти. В епоху державного й духовного відродження України головну роль відіграє національна система освіти й виховання.

Національна система виховання - це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Таким чином, національно-патріотичне виховання - це передусім виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, в основі якого - його традиції, звичаї, обряди, ритуали, свята.

Свято - це джерело буття людини, виразник важливих і цікавих сторін її життя. Цей визнаний феномен культури заслуговують на увагу в шкільній практиці передусім тому, що покликаний організовувати вільний від навчання час. Свята викликають особливий психологічний настрій, впливаючи на почуття. Отже, за своєю природою свята, ритуали і обряди виконують важливу роль чинників формування морально-естетичних почуттів, смаків, відносин у людей. Звичаї, обряди, ритуали, свята можуть сприйматися як форми традицій. Вони органічно поєднують у собі духовний зміст традицій: усну народну творчість, зокрема інструментальну музик) народну пісню, національну хореографію, моральні норми, правила, проповіді, заповіді, заклинання тощо. Таким чином, залучаючи дітей до краєзнавчої роботи проведення народознавчих пошуків, участі в народних ритуалах і обрядах і святах, педагог організовує їх виховання на національно-культурних традиціях.

На національних засадах народу будуються трудові, морально-побутові та художньо-естетичні традиції кожного навчально-виховного закладу.

Трудові моральні цінності завжди складали підґрунтя національної культури. Серед них національні моральні норми, вічні народні категорії совісті, праці, любові гуманності, милосердя, поваги, вдячності тощо, до них ми сьогодні прагнемо їх сьогодні критично оцінюємо і пересвідчуємося в їх вічності.

Основними осередками трудового виховання були і є сім'я, школа, позакласні та позашкільні навчальні заклади, вся громада.

Виховання любові і поваги до праці означає виховання свідомого ставлення до неї, особистісного і громадянського обов'язку перед Батьківщиною.

Найширший поділ національних народних традицій можна визнати такий: родинні, регіональні, загальнолюдські, трудові, моральні, естетичні, культуротворчі, державотворчі, політичні, побутові, релігійні, місцеві, шкільнолюдські, національні, родинні (за приналежністю); ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні (за своєю спрямованістю); культуротворчі, релігійні, політичні, державотворчі, побутові (за метою і призначенням); сімейні, шкільні, місцеві, сільські, міські, регіональні, загальнонаціональні (за місцем виникнення і розвитку); віковічні, новаторські, відроджувальні, розвивальні (за часом появи і примноження); прогресивні, реакційні, шкідливі, корисні, віджилі (за значенням).

Слід зауважити, що розроблена нами кваліфікація традицій, що мають виховне значення, досить умовна. За певних соціально-історичних обставин одні традиції можуть активізуватися у вихованні, інші - відходити на периферію педагогічного процесу.

3. Практичне впровадження національно-патріотичного виховання в школі

Наша школа - це співучий вулик дитячих мрій і захоплень! Вона живе своїм особливим життям. Це не просто приміщення, де навчаються діти, це - дитяча Дзвінка Країна. Вона притягує до себе, приваблює нестримною радістю, веселим сміхом, дитячою безпосередністю, чистотою ніжної дитячої душі. Тут ростуть і навчаються учні. Тут формується їх характер і поведінка, словом, відбувається становлення людини, яка виходить із цих стін і йде у самостійне життя…

«Невміння використовувати таке природне багатство, як здатність до творчості, чи то через незнання, що вона є, чи то через байдужість або острах видатися смішним - це є не просто марнотратство, це є зрада самого себе...» Життя сформулювало соціальний запит на виховання творчої особистості, яка зможе творчо мислити, творчо приймати рішення і потім творчо їх виконувати.

Соціально активна та духовно багата творча особистість учня формується в процесі безпосередньої участі в навчально-виховному процесі, що здійснюється на уроках учителем, а в позаурочний час - класним керівником, вихователем, батьками, громадськістю.

Завдання загальноосвітнього навчального закладу полягає в тому, щоб не тільки збагачувати учнів знаннями, а й формувати глибокі та стійкі пізнавальні інтереси. Свої завдання навчальний заклад може вирішувати тоді успішно, коли більше в навчально-виховній діяльності будуть ураховуватися індивідуальні особливості, нахили та пізнавальні інтереси дітей до того чи іншого виду діяльності. Їх напрямок, зміст у значній мірі залежать не тільки від успішного навчання, а й від гармонійного розвитку особистості. Шкільна програма, хоч би як вона відповідала потребам часу, не може дати повного обсягу знань, не встигає за науковими відкриттями. Заповнити цю прогалину має система різноманітної за змістом і формами позаурочної роботи. Позаурочна робота є необхідною ланкою в єдиній системі виховання школярів. Вона є багатоплановою, всеохоплюючою. Тому вважаю, що позаурочна робота має спиратися на знання, здобуті на уроках, поглиблювати та розширювати їх; логічно продовжувати урочну роботу, мати певну систему, враховувати принципи послідовності, наступності, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні інтереси та бажання; бути доступною, цікавою, емоційно насиченою, щоб у процесі її проведення розвивалися учнівська творчість, самостійна ініціатива, щоб кожна дитина отримувала від участі в ній задоволення та насолоду.

Педагог-виховник - це не робота, це - життя - складне, відповідальне, важке, де коло відповідальності велике. Але немає роботи більш цікавої! Адже це - радість спілкування з дітьми та радість перемог, досягнень виховання у ставленні нового покоління, виховання творчої соціально-активної, всебічно розвиненої особистості. Бути педагогом-виховником важко, бо це не робота, а саме життя. Вона повсякчасна, постійна, неперервна й завжди непроста, як і виховання. Але якщо зумієш підкорити серця дітей, отримуєш радість і втіху, адже щодня відчуватимеш щиру вдячність учнів та їхніх батьків.

Кожний педагог-виховник повинен завжди задумуватися, як він працює, якими методами і принципами керується у своїй роботі. Я ж пропоную перелік заповідей виховника, якими керуюсь у роботі з дітьми:

1. Головна мета виховання - щаслива людина.

2. Люби не себе в дитині, а дитину в собі.

3. Не сварити, навчити.

4. Розвивати впевненість дитини в собі.

5. Ніколи не зраджувати дітей.

6. Не бути нудним.

7. Мірою вихованості є інтелігентність.

8. Виховання і повага вихованців.

9. Бути незвичайним вихователем.

10. Діти мають бути кращими за нас, а їхнє життя кращим за наше.

З метою створення виховного середовища, яке забезпечуватиме цілісність, наступність, послідовність і системність у вихованні і дозволятиме залучати різні соціальні інститути до організації виховної діяльності з учнівською молоддю, я та весь педагогічний колектив працюємо за районною програмою національного виховання учнівської молоді Березнівщини, над проблемним питанням «Ціннісні орієнтації і ставлення сучасної молоді».

Кожен народ органічно продовжує себе через систему виховання в своїх дітях, генерує національний дух, ментальність, характер, психологію, родинно-побутову культуру, основу якої складає збереження рідної мови, пізнання духовної спадщини батьків, дідів, прадідів, вивчення свого родоводу, життя за нормами народної моралі тощо. В основу системи національного виховання покладено національну ідею як консолідуючий чинник розвитку суспільства і нації в цілому. Гадаю, що однією з рис національної системи виховання повинно бути формування культури, толерантності особистості, виховання відданості цінностям демократії, свободи у виборі власних світоглядних позицій, прагнення активно вникати в державотворчі процеси, громадське життя сільської чи міської громади, в якій живе дитина.

Важливим є виховання молодої людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я оточуючих як до найвищої індивідуальної і суспільної цінності, формування культури здоров'я підлітка, здатності подолати шкідливі звички.

Одним із важливих напрямів національної системи виховання є формування гармонійних відносин дитини з природою, її екологічного світогляду, готовності до включення в активну природоохоронну діяльність.

Формування в учнівської молоді ціннісного ставлення до світу неможливе без виховання в неї ціннісного ставлення до мистецтва. Учнівська молодь повинна знати фольклор, звичаї, обряди, котрими уславлена рівненська земля, про життя і діяльність славетних діячів історії, науки і культури краю, котрі гідні наслідування прийдешніми поколіннями.

Кожен народ має свою систему національного виховання, яка відповідає його характерним рисам. «Виховання, створене самим народом, має виховну силу, якої немає в найкращих системах, що ґрунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу» - підкреслював К. Д. Ушинський. Він вважав, що «...виховання бере людину всю, якою вона є з усіма її народними і поодинокими особливостями, - її тіло, душу й розум...».

Основною метою національно-патріотичного виховання на сучасному етапі є передання вихованцям соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування незалежно від національної приналежності особистісних рис громадянина Української держави, духовності, трудової, моральної, розумової, естетичної, правової, фізичної та екологічної культури.

Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно-вікових особливостей учнів певного класу. Особливе місце в цьому процесі належить учням початкового рівня освіти - 1-4 класів. Пояснюється це особливостями психології дітей, прикметою яких є здатність охоче пізнавати довколишній світ, нові знання, сприймати норми поведінки, виробляти власне світосприймання та світобачення. Саме тому основи національного виховання значною мірою закладаються в цей період життя та навчання.

Проблемна тема, над якою я працюю, «Національно-патріотичне виховання як засіб формування соціальних та життєвих компетентностей школярів» набуває особливої актуальності в умовах становлення Української держави.

Мета цієї роботи полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів, роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови, літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.

Маючи вищу педагогічну освіту та дев'ятнадцятирічний трудовий стаж роботи з вихованцями, завжди ставлю перед собою завдання пошуку нових шляхів організації виховної роботи з учнями, бо цього вимагає демократизація та гуманізація виховного процесу. Демократизація та гуманізація сучасної школи зумовлює актуальність раціонального відродження в людині національної свідомості, духовної єдності поколінь, культури рідного народу.

В своїй роботі впроваджу різні заняття, використовуючи різноманітні форми нетрадиційних виховних заходів, які забезпечать поступове, поетапне, послідовне формування стійкої позитивної мотивації учнів до вивчення національно-культурних традицій українського народу.

У виховній діяльності значну увагу приділяю розвитку моделі навчально-виховного процесу шляхом активного впровадження системи національної освіти та виховання через засвоєння кожною особистістю духовної спадщини рідного народу, кращих надбань світової цивілізації, поєднання високого рівня загальноосвітньої предметно-профільної підготовки й культурного розвитку учнів. У закладі створювалися максимально сприятливі умови для інтелектуального, морального, фізичного й естетичного розвитку учнів.

Програма національного виховання учнівської молоді визначає пріоритети в системі національного виховання учнівської молоді Березнівщини через формування системи життєвих цінностей особистості в урочній та позаурочній виховній діяльності. Програма є багатоаспектною і має гуманістичну спрямованість. Дібрані до неї методи, форми, технології організації виховної діяльності ґрунтуються на взаємодії вихователя та вихованця і забезпечують цілісне формування гуманістичного світогляду особистості, закладають основи формування особистості, здатної у шкільному житті, діловій, громадській та сімейно-родинній сферах уникати конфліктів, поступатися і знаходити шлях до компромісів.

Виховна діяльність з учнями ліцею спрямована на виховання національної самосвідомості, почуття патріотизму, формування культури поведінки, кращих моральних якостей на основі засвоєння національних та загальнолюдських цінностей, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учнів, забезпечення умов для їхньої життєтворчості та самореалізації.

В ході реалізації плану роботи проведені тижні - безпеки руху «Увага! Діти на дорозі!», правових знань, Шевченківський, дитячої та юнацької книги; місячники Милосердя, оборонно-масової роботи, екологічного виховання „Зелена весна”, родинного виховання та декади національного виховання „Я, родина, Україна”.

З цією метою проводилися такі виховні заходи:

- благодійні акції до Дня Святого Миколая, зустріч з випускниками, день учнівського самоврядування;

- свято з нагоди Міжнародного Дня рідної мови «Мова наша солов'їна» ;

- благодійний ярмарок;

- свято «На крилах пісні»;

- родинне свято «Прощання з початковою школою»;

- усний журнал до Дня Соборності України;

- свято «Великодній ранок»;

- акцію «А ліцей наш колядує»;

- свято до Дня землі;

- усний журнал до дня пам'яті герої Крут;

- благодійну акцію «Радість людям»;

- родинне свято до Міжнародного дня сім'ї ;

- родинне свято Букваря.

На високому рівні проведені традиційні загальноліцейні свята: Першого та Останнього дзвоника, випускний вечір «На хвилях прощального вальсу», День ліцеїста, День учнівського самоврядування.

Пріоритетними питаннями реалізації завдань з розвитку виховної системи закладу були такі:

- процес становлення, розвитку виховних систем класних колективів;

- сприяння розвиткові інтересу до національної культури;

- організація діяльності класних керівників з виховання толерантної особистості учнів;

- вивчення виховного потенціалу уроку;

- психологічний супровід виховного процесу;

- реалізація завдань громадянського виховання засобами включення учнів у природозахисну, екологічну, проектну діяльність;

- удосконалення професійної підготовки класних керівників до впровадження завдань виховання, проектування виховної роботи, упровадження психолого-педагогічних технологій саморозвитку особистості учнів;

- подальший розвиток спорту, туризму, підтримка учнівського самоврядування.

Активізувалася робота, скерована на формування в учнів прагнення до здорового способу життя: проведення традиційного Дня здоров'я, зустрічі учнів з наркологом, гінекологом, інфекціоністом, систематичні бесіди класних керівників, випуск санітарних бюлетенів, організований медичний огляд. Активно проводилася робота з учнями зі спортивного профілю.

Активізувалася робота з національного виховання ліцеїстів. Цьому сприяло проведення патріотичних заходів, які мали результативний вплив на усвідомлення національної самоідентифікації учнів.

Учні 1-11-х класів під вмілим керівництвом класних керівників долучилися до Всеукраїнського проекту «Трансформація ринку в напрямку енергоефективного освітлення», що впроваджується Програмою розвитку ООН в Україні. Учні та вчителі активно долучилися до проведення інформаційної роботи щодо заміни застарілих типів освітлення на сучасні, і таким чином внесли свій внесок у майбутнє. За проведену роботу закладу вручено Сертифікат.

Виховний процес перебуває в постійному стані пошуку і вдосконаленні. Головними завданнями на новий навчальний рік є спрямування виховної роботи на становлення демократично зорієнтованої, відповідальної, моральної і самодостатньої особистості. Пріоритетними напрямами виховної роботи залишаються формування здорового способу життя, патріотичне, національне та громадянське виховання, зокрема оновлення роботи органів учнівського самоврядування, удосконалення форм позанавчальної роботи, старт інтелектуального марафону для ліцеїстів.

Реалізація шляхів, методів і форм організації діяльності школярів сприяє створенню під час народознавчої роботи нової виховної ситуації, що інтенсифікує розвиток морально цілісної гуманної особистості. У виховній роботі з народознавства створюється оптимальна база для позитивних змін у пізнавальній, емоційній та поведінковій сфері особистості учня, що забезпечує формування системи цінностей у школярів.

Важливим традиційним засобом національно-патріотичного виховання є вивчення символіки нашого народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в першому класі, яке постійно поглиблюється в ході проведення виховних годин та ранків («Національні символи України», «Наша Батьківщино», «Хліб - символ народного добра», «Український рушник», «Без верби і калини немає України»).

В процесі вирішення завдань національного виховання молодших школярів підвищується значення спільної діяльності педагогічного колективу школи, сім'ї , громадськості. Ці зв'язки необхідно зміцнювати, бо ні школа, ні сім'я окремо не зможуть забезпечити цілісність національного виховання школярів.

Таким чином, важливою умовою формування патріотичних почуттів є забезпечення засвоєння дітьми знань з історії українського народу, народних та родинних традицій, обрядів, звичаїв, народного мистецтва, рідної мови, ознайомлення з кращими зразками сучасної культури, науки, мистецтва.

Центр усієї виховної діяльності має бути спрямований на учня, на розвиток у нього позитивних загальнолюдських якостей. Перед сучасним українським навчальним закладом стоїть завдання не просто давати учню знання, а формувати компетентну особистість, створювати умови для її повноцінного інтелектуального, духовного, фізичного розвитку. Адже компетентне ставлення особистості до життя означає потребу в самопізнанні, саморозумінні, самореалізації у різних видах творчої діяльності; оволодіння науковими знаннями про сутність власного «Я», принципами і методами життя.

Діти - це неоціненний скарб кожного народу. Школа - це золотий ключ, що відкриває невідоме, це - шлях до пізнання. Школа - це святиня знань, людяності, порядності, духовності. А ми, педагоги, відповідальні за те покоління, яке опікуватиметься державою, тож дбаймо про наше майбутнє як належить і ніколи не забуваймо про те, що писав Доріс Лоу Ноумен: «Діти вчаться того, що бачать у своєму житті. Якщо дитина оточена критикою, вона вчиться ненавидіти. Якщо дитина бачить ворожість, вона вчиться бути агресивною. Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою. Якщо дитина зростає в докорах, вона починає жити з почуттям провини. Якщо дитина оточена терпимістю, вона вчиться бути терпимою. Якщо дитину підтримують, вона вчиться впевненості. Якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться бути вдячною. Якщо з дитиною поводяться справедливо, вона вчиться справедливості. Якщо дитина почувається в безпеці, вона вчиться вірити. Якщо дитина живе в розумінні, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому».

Тож продовжуємо засівати щиру, відверту дитячу душу зернами знань, любові, доброти.

Висновки

Основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання молодших школярів засобами національних традицій:

- зв'язок виховання учнів засобами національних традицій із життям;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;

- емоційність виховання;

- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання школярів;

- доступність національних традицій.

Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні учнів були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, розмови за «круглим столом», тренінги, спостереження, розповіді, вікторини, конкурси, свята, розваги, екскурсії, походи.

Основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :

· любов до Батьківщини;

· гуманність;

· чесність;

· позитивне ставлення до праці;

· любов до прекрасного.

Реалізація народознавчого принципу виступає важливою ланкою системи роботи щодо всебічного розвитку школярів.

В школі закладається основа національної свідомості учнів, любов до рідної землі, своєї «малої батьківщини», виховується патріотична гордість за минуле і сучасне України, любов до рідної мови, формується духовно розвинена, творча, працелюбна особистість.

Кожен педагог у своїй практичній діяльності має керуватись тим, що система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості, суспільства, держави, нації. Важливою формулою успіху кожного з нас у вихованні учнівської молоді має стати наступна істина: «Без історії - немає культури, без культури - немає духовності, без духовності - немає виховання, без виховання - немає Людини, без Людини - намає Народу».

Література

1 Національна доктрина розвитку освіти України: затв. Указом Президента від 17 квітня 2002р. - № 347//Освіта України. - 2002 - 23 квіт. (№ 33) - С.4-6.

2 Концепція громадянського виховання особистості в умовах української державності (проект) //Освіта України. - 2000. - № 32, 9 серпня. - С. 6-7.

3 Концепція національного виховання //Рідна школа. - 1995. - № 6. - С. 18-25.

4 Руденко Ю. Концепція “Патріотичне виховання учнів” //Освіта, 22-29 серпня, 2001. - С. 10-15.

5 Подласый И. П. Педагогика: 100 вопросов - 100 ответов: Учеб.пособие для студ. высш. учеб. заведений. - М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2001. - 368 с. - (Внимание, экзамен!).

6 Сипченко В.І. Педагогіка: основні положення курсу: Навчальний посібник для студентів педагогічних інститутів. - Слов'янськ, 2000. - С.139.

7 Стельмахович М. Українська родинна етнопедагогіка - наука про взаємини батьків і дітей //Родинні взаємини і проблеми виховання дітей: Збірник статей /С. Карпінець, Б. Кіндратюк, Л. Ковальчук та ін./ За ред. В.Костіва. - Івано-Франківськ, 1995. - С.48.

8 Стельмахович М.Г. Виховні цінності традиційної української родини //Цінності освіти і виховання. Наук.метод. збір. /За заг. ред. О.В.Сухомлинської. - К., 1997. - С. 129-132.

9 Громадянин - Держава - громадянське виховання. Антологія/Упорядники Н.П. Рогозін і В.О. Сухомлинська - Донецьк, 2001 - С.262

10 Кононенко П., Усатенко Т. Концепція української національної школи - родини //Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. - К.: Школяр, 1997. - С. 123-133.

Додатки

Позакласний захід для учнів 6-8 класів:

«Мова - душа народу»

Мета. Ознайомити з історією створення свята, із пісенним та літературним багатством нашого народу, формувати почуття поваги до рідної мови, розвивати вміння помічати і виправляти помилки у своєму мовленні, виховувати почуття гордості за приналежність до українського народу, почуття поваги до своєї мови.

(На сцену виходять ведучі - хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишитому рушнику)

Дівчинка. Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Хлопчик. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром,

Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

Сьогодні ми зібралися, щоб відсвяткувати день рідної мови. Любов до рідної мови починається ще з колиски. Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Запрошуємо вас переглянути і разом послухати про міжнародний день мови.

Отже , надаємо слово учням 5-Б класу

Дівчинка. Батьківщина починається з батька і матері, з оселі, де ви вперше побачили світ, з мови, якою розмовляють ваші батьки, з подвір'я, по якому ви бігали, з села чи міста, з України, де ви народилися. А Україна - це наша Батьківщина.

Хлопчик. У нашій світлиці сьогодні тепло і світло, тож давайте поговоримо про Україну, нашу рідну мову. Україна - золота, чарівна сторона. Земля рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть.

Люблю тебе, моя Вітчизно мила,

Твої поля і небо голубе,

Бо ти дала мені малому крила.

То як же не любить мені тебе!

Люблю тебе я, мила Україно!

І все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я буду вчитись в школі на «відмінно»,

Щоб мною ти пишатися могла!

Люблю твої ліси, струмки, джерельця

І все-усе, що є в моїм краю!

Тепло долонь, і розуму, і серця

Я Україні милій віддаю!

Україна моя починається

Там, де доля моя усміхається,

І, як небо, як даль солов'їна,

Не кінчається Україна.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

На землі великій

Є одна країна:

Гарна, неповторна,

Красна, як калина.

І живуть тут люди

Добрі, працьовиті,

І скажу, до речі,

Ще й талановиті.

Землю засівають.

І пісні співають,

На бандурі грають

І вірші складають

Про ліси і гори,

І про синєє море,

Про людей і квіти...

То скажіть же, діти,

Що це за країна?

Разом. Наша Україна!

Пісня «Спитай себе, дитино, хто ти є»

Мій друже, брате,

Звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою.

Вся історія народу - в мові,

Мова - душа народу.

Позбавити народ рідної мови -

Це означає вбити народ.

Слова летять у душу, як лебідки,

І пахнуть п'янко житом і росою,

Калиною, цілющою травою,

Вербички юної дівочою красою.

Учень. Кожен народ гордий з того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закон і бореться за її незалежність і волю, якщо того немає.

Учениця. А ми, українці, тільки зовсім недавно здобули свою незалежність, у 1991 р. Тепер у нас є свої держава, воля, своя мова. І хоч як не глумились із нашої мови, принижували і забороняли, не хотіли слухати і чути її мелодику звучання, а сьогодні вона відроджується.

Учень. Бо й не замовкла в устах патріотів рідного слова, звучала в народній пісні, бо люди берегли її, як перлину, щоб колись заговорити нею на повний голос. Яка ж вона чиста, гарна, багата і мелодійна, наша українська мова.

Мова моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену -

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів покликану

Не з словників насмикану



Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси накована,

В чистій воді смакована,

«Розвивайся, звеселяйся»

Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,

У барвінки зодягайся, моє щире слово.

Колосися житом в полі, піснею в оселі,

Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.

Щоб на все життя з тобою ми запам'ятали,

Як з колиски дорогої мовоньку кохали.

Пісня «Наша мова, колискова»

Звісно ж, слід володіти якомога більшою кількістю різних мов. Це зручно й корисно. Але вкрай важливо не тільки знати, а й активно та щоденно послуговуватися мовою своєї країни.

Є мови більш й менш розвинені, є мови, що своїм чарівним звучанням здобули світову славу, та наймиліша й найдорожча для людини -- її рідна мова. Розмовляймо українською!!!

Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Послухаймо, як відгукуються про нашу мову у всьому світі.

Ролик 1

Ой яка чудова українська мова!

Де береться це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,

І така розкішна і гнучка, як мрія...

Є в ній хурделиця, віхола,

Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.

Та не в тому справа, що така багата.

Помагало слово нам у боротьбі,

Кликало на битву проти супостата

Та звучало сміхом на полях плаката,

І за все це, мово, дякуєм тобі.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має.

Як ту мову нам забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити,

Ненька наша мила.

Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.



Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос -

Більш нічого.

А серце б'ється - ожива,

Як їх почує!...

Уривок «Катерина»

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі -- чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине --

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Серце в'яне співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть -- ледащо!

Кохайтеся ж, чорнобриві,

Та не з москалями



«Як сонця безсмертного кола»

Українська мова багата не тільки в піснях, а й у побуті. Хто з вас не був в українській хаті? Кругом вишивки, скатертини, серветки і рушники. Від сивої давнини і до наших днів, в радості й горі рушник - невід'ємна частинка нашого побуту. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Ще й тепер у деяких селах жінки тчуть і вишивають рушники. Проводжаючи сина в далеку дорогу, мати дарує рушник, як оберіг від лиха.

Учень. Український народ щей дотепний, він вміє не тільки співати й танцювати. Але й влучно жартувати. Павло Глазовий «Кухлик»

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші - не мина жодної крамниці.

Попросив він:

- Покажіть кухлик той, що з краю.-

Продавщиця:

- Что? Чево? Я нє панімаю.

Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.

- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

- На Вкраїні живете й не знаєте мови.-

Продавщиця теж була гостра та бідова.

- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

НАШІ ХЛОПЦІ

Іде вуйко Хрещатиком -

Приїжджа людина.

Запитує у зустрічних:

- А котра година?

Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

- Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

- Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.

Ролик2

Разом і з піснею народився український народний танець. До вашої уваги Гопак з елементами бойового гопака у виконанні хлопців

«Гопак» 5-Б

Пісня «Мова єднання»

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини.

І саме сьогодні, в ці дні 22-23 лютого ми не можемо не згадати і про ті події в нашій державі , які рік тому сколихнули весь світ і не залишили байдужою жодну людину. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2014-2015 роках. Давайте пригадаємо, як це було…

У нашій пам'яті Ви назавжди лишились,

Історія одна, і Ви - її частина.

Ви тільки знайте, браття, ми за Вас молились,

І молимось: за Вами - ненька Україна!

Вже не повернеться додому той хлопчина,

Що його вчора тільки мати відпустила,

Поцілувала, тихо мовивши: “Іди, дитино,

За щастя України, бо вона - єдина”.

Казала мати берегти себе. Але даремно,

Бо хлопець був готовий йти безстрашно,

Аби лише країна, котру так кохав страшенно,

Не стала на коліна, а боролася відважно.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам'ять не загине,

Як і омріяні тобою воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче, словом вже не з нами.

Але в думках ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава Україні!” над ланами.

Пісня «Над землею тумани»

О Господи ! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми, пізнавши віру і надію,

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та сповнена любові і відваги

З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви,

Невинна кров пролита в боротьбі.

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

Ось і підходить до кінця наше свято української мови.

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Не посмій забути

Маминої мови.

Нею квітне поле,

І гудуть діброви.

Можеш призабути

Запах рути-м'яти,

Але рідну мову

Мусиш пам'ятати.

Можеш не впізнати

Голосу діброви,

Та не смій зректися

Маминої мови.

Бо як відречешся,

Кине тебе пісня,

Будеш ти без неї

Наче вишня пізня.

Позакласний захід для учнів школи: «Свято Останнього дзвоника»

Мета. Розвивати творчі здібності учнів, виховувати в них стійке почуття національної свідомості й високої духовності, любов до рідного краю, почуття гордості за своїх земляків.

Звучать фанфари…

Учень

Сьогодні привітніше сонечко сяє,

Відчинені двері у нас для гостей.

Серцями відкритими друзів вітає

І щиро запрошує в гості ліцей.

Ведуча

Ось зайдуть на лінійку востаннє

Наші учні - 11 клас.

Хай здійсняться всі ваші бажання !

Ми ласкаво запрошуємо вас!

Учень

Злинь же, музико, в небо гучніше,

В добру пору лунай, в добрий час.

Вище голови, йдіть веселіше,

З нетерпінням чекають всі вас!

(звучить музика, заходять випускники під оплески і мелодію)

Ведуча: Шановна ліцейна родино!

До внесення Державного прапора прошу струнко стояти. Прапор внести!

( звучить козацький марш, вносять прапор; виходять співати гімн)

Урочисте свято з нагоди закінчення навчального року, Свято Останнього дзвоника оголошується відкритим! ( звучить гімн України, ліцею)

Ведуча Бойчук Євген учень 10-Б класу та його власна поезія «Я малюю небо…» (читає вірш)

Ведуча

Просимо вшанувати хвилиною мовчання героїв Небесної сотні, учасників майдану та АТО Антитерористичної операції, які полягли за волю, незалежність, єдність і цілісність нашої держави. (Пісня «Гей, плине кача…»)

Учень

Моя Вкраїнонько квітчата

В любистку, мальвах, нагідках,

В ромашках, маках, руті-м'яті,

У чорнобривцях, васильках !

Учень

Боротись буду повсякчас,

Щоб більше ти не знала болю.

Нехай барвінок, білий ряст

Квітчають твою світлу долю !

Учень

Грай, кобзо ! Й ти, сопілко, тни !

Гопак танцюють українці,

Нехай позаздрять нам чужинці

На вроду нашу та пісні.

Учень

На вишивці на сорочках -

Доріг і далей перехрестя,

Який тобі не ляже шлях,

Під ним легко серце нести.

Учень

Де вітер чеше спориші,

Золотосяйний, наче мрія,

Храм української душі

Мені на цілий світ зоріє.

Учень

Я - українець! Добрий господар, вірний заповітам батьків і дідів наших, славний син своєї рідної України.

Учень

Я - українка! Вигодувана й випестувана материнською піснею, бабусиною казкою. Понад усе в житті люблю лагідну і щиру нашу мову, отчий край, де я виростала, рідну мою Україну.

Разом:

Як пісню, що лине зорею…

Всім серцем ми любим Вкраїну свою,-

Й щасливі і вічні ми будемо з нею!

Художній номер «Україна - це я…».

Ведуча

З вітальним словом виступить директор закладу …

Ведуча:

- на сцену для вручення нагород запрошуються директор та заступники директора з навчально-виховної роботи …

Ведуча: За доброю ліцейною традицією слово до випускників мають учні 1-го класу (звучить мелодія, виходять першокласники… )

1

Мов чарівнії дзвіночки,

Наші ніжні голосочки

Прозвучать в святковий час

З побажаннями для вас.

2

Ми прийшли вас привітати

З цим щасливим світлим днем.

Хочем вам пообіцяти:

Скоро ми сюди прийдем!

3

Сьогодні рідний дзвоник вам

Востаннє заспіває,

Сьогодні вам, випускники,

Малеча обіцяє.

4

Нехай ми зовсім невеличкі,

Ми перейшли у другий клас.

Ми - ваші братики й сестрички

І доганяти будем вас,

І будем мати вмілі руки,

І будем знати всі науки.

5

Ми вам успіхів бажаєм

І здоровя, і добра!

Естафету ми приймаєм -

Вчитись нам прийшла пора!

6

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб ви були щасливі і здорові

На многіїі многії літа.

Випускниця: Ми вдячні нашій юній зміні за ці прекрасні слова і на згадку хочемо подарувати книжечки ( під музику обмінюються квітами і книжечками

1

Вам, спасибі, дорогі учителі,

За безсонні ночі і турботи,

За одвічні вчительські клопоти,

За слова, що піднімають з болю

2

Ми не забудемо ніколи

Світле дитинство, класи і зоряні дні,

Де б не були, ми прийдем до рідного ліцею

В очі поглянуть ваші ніжні, ясні!

3

Нехай чебрецем квітнуть ваші літа,

Вам щастя належить по праву.

Хай посмішка, ніжні дитячі вуста,

І праця приносить вам славу.

4

Ваше слово - слово України,

Ваша пісня - пісня солов'я,

Гронами червоної калини

Вам за все вклоняється земля.

5

Гойдає вітер ніжні квіти весняні,

Їх аромат розносить по землі.

В дарунок їх зірвали вдячні діти,

Вам, найулюблені на світі.

6

За вашу працю, ласку і любов

«Спасибі» скажемо вам знов і знов.

Дай, Бог, здоров'я вам і радості багато,

І в ліцеї ще довго працювати!

Флеш моб

1.

Були насправді, чи наснилися

Ці дні наприкінці весни?

І в тому, що усе скінчилося,

Немає нашої вини.

2.

Зніяковіло, по-дитячому,

Застигли на межі часів…

Додати нібито нема чого,

Нічого вже й не додаси.

3.

Троянди з пелюстками в'ялими

І фотоспалах на показ…

Все те, до чого позвикали ми,

Залишиться, та вже без нас.

4.

Щоб наближати щасливі хвилини ті,

Розсип зірок, доброти торжество,

Міст до майбутнього вже перекинуто,

Дзвоник останній - ось назва його!

5.

Дзвінок ліцейний для нас останній,