Етапи управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ – початку ХХІ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Етапи управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ - початку ХХІ століть

Козинець О.Д., аспірантка кафедри початкової освіти

Рецензент: Шпак В.П., завідувач кафедри початкової освіти, доктор педагогічних наук, професор

Анотація

Запропоновано авторське бачення етапів управління розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти України у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть. Проаналізовано форми і методи вивчення, узагальнення й популяризації прогресивного досвіду, напрацьованого впродовж означеного періоду в системі медичної освіти.

Ключові слова: школи передового досвіду, система медичної освіти, управління, розвиток, етапи.

Вступ

Постановка проблеми. Раціональне впровадження творчого доробку шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти сприяє значному покращенню якості, доступності й економічності надання медичної допомоги населенню, більш ефективному застосуванню ресурсів у галузі охорони здоров'я, зокрема й у профілактиці захворювань. На законодавчому рівні це відображено в Концепції розвитку охорони здоров'я населення України (2000), Концепції розвитку медичної освіти (2007), Концепції загальнодержавної цільової програми «Здорова нація» (2008). У цих та інших нормативних документах наголошено на необхідності підвищення якості підготовки медичних фахівців, інтеграції медичної освіти і науки, розв'язання кадрових проблем у галузі, покращення медичної допомоги населенню, забезпечення конкурентоспроможності випускників медичних закладів освіти на вітчизняному й міжнародному ринках праці. Проте управлінню розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти в зазначених документах узагалі не приділяється належної уваги.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Побіжно окремі питання впливу передового досвіду на якість практичної підготовки медичних працівників розкрито в дисертаційних працях з історії становлення й розвитку медичної освіти в різних регіонах України та в зарубіжних країнах, що представлені в дослідженнях Г. Демочко («Формування і розвиток української радянської системи охорони здоров'я у Харкові (1919-1934 рр.)», 2011), Т. Кир'ян («Реалізація педагогічних ідей видатних вітчизняних медиків у навчальному процесі вищої школи (друга половина ХХ століття)», 2013), Л. Клос («Розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях (друга половина ХVІІІ - 30_ті роки ХХ ст.)», 2002), І. Круковської («Становлення і розвиток медичної освіти на Волині (ХІХ - 30_ті роки ХХ ст.)», 2007), М. Кушик («Дидактичні основи фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)», 2009), Ю. Лавриш («Професійна підготовка медичних сестер в університетах Канади», 2009), Н. Литвиненко («Сучасний український медичний дискурс», 2010), Г. Пилип («Розвиток вищої медичної освіти в західних областях України (40-90_ті роки ХХ ст.)», 2010).

Водночас проведений аналіз наукової літератури, архівних документів і матеріалів, дисертаційних праць дає підстави стверджувати, що нині відсутнє цілісне дослідження етапів управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти в історичній ретроспективі.

Мета статті полягає в характеристиці етапів управління розвитком шкіл передового досвіду в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ - початку ХХІ століть.

Виклад основного матеріалу

На підставі аналізу наукової літератури [7; 9] можемо припустити, що перший етап управління розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти досліджуваного періоду припадає на 1950-1976 рр. у зв'язку з виникненням певних концептуальних напрямів, що визначають основи розгляду й аналізу проблеми новаторства.

Цей етап розпочався з утвердження терапевтичної школи передового досвіду одного із засновників вітчизняної кардіологічної школи, видатного науковця і клініциста М. Стражеска (1876-1952). Завдяки його праці в Україні створено клінічну школу патофізіологічного напряму, визнану за межами нашої країни. М. Стражеско є автором понад 100 наукових праць, але найбільш відомою є праця «Основи фізіологічної діагностики захворювань черевної порожнини». Разом із професором В. Образцовим він першим у світі подав розгорнутий опис різних клінічних форм інфаркту міокарда, його основної патогенної ланки, дослідив проблеми фізіології й патології шлунково-кишкового тракту, хронічних інфекцій, алергії, геріатрії, гематології, шоку, туберкульозу, патології органів кровообігу, розробив вчення про функціональну недостатність кровообігу. Серед наукових відкриттів М. Стражеска - теорія ревматизму як інфекційно-алергічного захворювання стрептококової етіології.

Також на перший етап припало створення школи передового досвіду М. Амосова (1913-2002), що функціонувала до початку ХХІ ст. Із початку другої світової війни М. Амосов був призначений на посаду провідного хірурга польового госпіталю, де працював до кінця бойових дій. За його ініціативи почало широко впроваджуватися хірургічне лікування захворювань легенів, розроблялися новітні методики. 1955 року М. Амосов ініціював новий в Україні напрям хірургічного лікування вад серця, одним із перших у 1958 році розробив і впровадив власний проект апарата штучного кровообігу; 1963 року першим у Радянському Союзі протезував мітральний клапан, а 1965 року створив і першим у світі застосував практично антитромботичні протези серцевих клапанів.

У школі передового досвіду М.Амосова було поєднано біологічну, медичну та психологічну кібернетику. Тож він очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики АН УРСР у 1959-1990 роках, де під його керуванням проведено фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця, розроблено питання машинної діагностики захворювань серця, створено й побудовано фізіологічну модель «внутрішнього середовища організму людини». школа медичний освіта

Другий етап управління розвитком шкіл передового досвіду в системі медичної освіти досліджуваного періоду, на нашу думку, розпочався від 1977 року і тривав до 1985 року; для цього часу характерні перші спроби більш ґрунтовно дослідити проблему новаторського руху.

У цей період ухвалено низку законодавчих документів, зокрема в Україні імплементована стратегія ВООЗ «Здоров'я для всіх до 2000 року» (1977). Подальший розвиток усіх галузей медичної освіти потребував більш широких знань про молекулярно-біологічні та генетичні основи життєдіяльності організму людини. Саме на цьому рівні потрібно було вивчати проблеми адаптації, установлювати причини ракових захворювань, атеросклерозу, імунної недостатності, з'ясовувати роль у їх виникненні патогенних, токсичних та інших збудників і реакцій організму людини на зовнішні чинники.

Із метою правильної організації узагальнення й упровадження найбільш перспективних методів роботи МОЗ СРСР разом із ЦК профспілки медичних працівників затвердив галузеві медичні рекомендації за № 01-14/6-24 від 20 лютого 1979 року «Про порядок вивчення, узагальнення й упровадження передового досвіду в лікувально-профілактичних, санітарно-профілактичних і аптечних закладах, бюро судово-медичної експертизи» [9]. Відповідно до розроблених рекомендацій функції головного координатора роботи з виявлення, узагальнення, оцінювання, поширення й упровадження передового досвіду в системі медичної освіти й охорони здоров'я було покладено на Всесоюзний НДІ соціальної гігієни й організації охорони здоров'я ім. М. А. Семашка.

Для організації цієї роботи на місцях у більшості лікувально-профілактичних закладів було створено групи (бюро) НОП і передового досвіду, до складу яких увійшли представники комітету профспілки медичних працівників, а очолював таку групу (бюро) керівник закладу. Окрім рад бюро і груп НОП, які працювали на громадських засадах, наказами МОЗ СРСР за № 560 (1979 рік) і № 1320 (1979 рік) у оргметодвідділах обласних, крайових і республіканських лікарень було створено штатний структурний підрозділ служби НОП і передового досвіду, до складу якого увійшли лікар-методист, фельдшер із НОП та інженер з оргтехніки.

Для координації роботи з НОП і передового досвіду на місцях у всіх міністерствах охорони здоров'я союзних і автономних республік, а також обласних (крайових) відділах охорони здоров'я було створено ради з кадрів і наукової організації праці, до яких, зазвичай, уходили головні спеціалісти (штатні й позаштатні), головні лікарі обласних лікувально-профілактичних закладів та їхні заступники з оргметодроботи, представники ЦК, обкомів (міськкомів) профспілки медичних працівників і товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, співробітники вищих медичних закладів освіти і науково-дослідницьких інститутів, головний лікар обласного (міського) Будинку санітарної просвіти, завідувач обласної наукової медичної бібліотеки та інші. Склад ради затверджувався наказом республіканського, обласного (крайового), міського відділу охорони здоров'я.

У радах було створено секції, групи за окремими напрямами роботи. Діяльність рад - різноманітна та багатогранна, а їх роль у виявленні й поширенні прогресивних форм і методів роботи органів і закладів охорони здоров'я оцінюється на той час як достатньо велика.

Однак розвиток медичної освіти показав, що діяльність рад повинна постійно вдосконалюватися. Першочергової уваги потребували питання планування, вивчення й упровадження передового досвіду; більш ретельний відбору потребували пропозиції в контексті врахування не лише медичної чи економічної, але й соціальної ефективності. При цьому першочергове значення мало виявлення передового досвіду: аналіз показників діяльності органів і закладів охорони здоров'я, окремих служб, колективів відділень (кабінетів), медичних і фармацевтичних працівників; вивчення інформаційних карт і бюлетенів, свідоцтв про раціоналізаторські пропозиції й винаходи, довідок, звітів, наказів, рішень, постанов, а також періодичної медичної інформації, що надходила з журналів, газет та інших джерел; перевірка діяльності закладів і органів охорони здоров'я; проведення різного рівня з'їздів, конференцій, нарад, семінарів та інших зібрань; ознайомлення з досвідом роботи органів і закладів охорони здоров'я інших регіонів, а також зарубіжних країн; проведення конкурсів, оглядів тощо [9].

Потрібно було також вивчити і проаналізувати кожен елемент передового досвіду, оцінити його вплив на покращення показників діяльності окремих працівників, відділень (кабінетів), закладів у цілому. При цьому в кожному конкретному випадку необхідно було визначити не тільки те, що досягнуто, але і прийоми й засоби, завдяки яким отримано високі результати.

Найбільш ефективним вважається вивчення передового досвіду безпосередньо на місцях, оскільки це дозволяє заглибитися в сутність нового, вивчити його більш детально. Корисною є бесіда з авторами чи користувачами досвіду, його аналіз із використанням хронометражного спостереження, ознайомлення з формами організації праці медичних працівників на місцях. В окремих випадках доцільно перевірити ефективність виявленого досвіду в ході експерименту. Паралельно з вивченням передового досвіду доцільно розглянути інформативні джерела для встановлення відмінностей певного досвіду від аналогів, визначення ступеня його новизни.

Зрозуміло, що лише після ретельного вивчення, перевірки й узагальнення передового досвіду можна переходити до його презентації й поширення. У системі медичної освіти така пропаганда становить систему заходів, спрямованих на широке розповсюдження, доведення значення й сутності певного досвіду до потенційних споживачів, інформування широких кіл громадськості з фактом виявлення досвіду, його змістом, організаційно-технічними можливостями використання, ефективністю. Крім уже відомих засобів поширення передового досвіду популярними стали перехресні відвідування лікувально-профілактичних та інших закладів охорони здоров'я, відрядження в однопрофільні установи, проведення днів відкритих дверей з обміну досвідом. Це дозволило відвідувачам більш детально ознайомитися з передовим досвідом, переконатися в його перевагах та ефективності, отримати відповіді на запитання, щоб у подальшому застосовувати цей досвід у своїх закладах.

Найбільш наочною й доступною формою пропаганди передового досвіду була організація і проведення тематичних виставок. Така цілеспрямована робота здійснювалася на експозиціях і оглядах ВДНГ, а також за допомогою пересувних тематичних виставок під час проведення з'їздів, конференцій, нарад і супроводжувалася лекціями, консультаціями, обміном досвідом, широкою наочною інформацією. Не менш дієвими варто вважати засоби масової інформації (кіно, радіо, телебачення). Для поширення передового досвіду на цьому етапі практикувалося проведення різноманітних конкурсів і оглядів професійної майстерності медичних працівників.

Наголошуємо, що після вивчення й узагальнення передового досвіду визначалася сфера його можливого й доцільного впровадження в ході організаційно-практичних заходів, а саме: відбір пропозицій, що підлягають упровадженню; складання планів упровадження; організація впровадження; контроль за ходом упровадження й оцінювання ефективності [9].

Пропозиції щодо впровадження відбиралися науковими і практичними закладами охорони здоров'я, передавалися в інстанції певного підпорядкування, де розглядалися, а потім ухвалювалися відповідні рішення. Після такого ретельного вивчення найбільш прогресивні форми і методи роботи втілювалися у практику охорони здоров'я відповідно до затвердженого плану єдиної форми, що включало таке: найменування пропозиції; її стислу анотацію; форми впровадження; найменування закладу або особи, відповідальних за впровадження; терміни впровадження; конкретні дані про результати впровадження [9].

Проекти таких методичних документів подавалися для затвердження у відповідні головні управління, управління МОЗ СРСР або союзних республік. Методичний документ мав включати такі розділи: вступ, де визначено місце нової форми роботи в системі охорони здоров'я; детальний опис нової форми роботи, що за необхідності супроводжується чіткими рисунками, таблицями, графіками, які полегшують практичне застосування документа; характеристики переваг рекомендованої форми роботи й очікуваної ефективності від її впровадження [9].

На другому етапі підтвердили ефективність і дієвість школи передового досвіду, що відкривалися на базі закладів охорони здоров'я (лікарень, поліклінік, санаторіїв, аптек, СЕС), медичної служби району (міста), а також окремих структурних підрозділів у складі цих закладів (лікувально-діагностичних лабораторій, відділень, кабінетів). У відборі закладу для організації на його базі школи передового досвіду керувалися такими критеріями: упровадження у практику закладу найбільш прогресивних форм медичного обслуговування населення; практичне застосування в роботі НОП медичного персоналу; раціональне поєднання економічних підходів до організації медичного забезпечення населення; моніторинг якісних показників діяльності закладу; прагнення колективу до впровадження нових форм роботи в закладі й бажання передавати свій досвід колегам [9].

Школи передового досвіду були різного значення та диференціювалися залежно від масштабу, територіального розташування, тому поділялися на всесоюзні, республіканські, обласні, крайові, районні, міські.

Також на другому етапі було ухвалено перший офіційний документ, що регламентував роботу всесоюзних шкіл передового досвіду, - «Положення про Всесоюзну школу передового досвіду на базі лікувально-профілактичного закладу» (1979).

У кінці другого етапу в Україні функціонували понад 350 шкіл передового досвіду, серед яких було представлено всі типи медичних закладів, що надають допомогу дорослому і дитячому населенню в містах і сільській місцевості. Крім лікувально-профілактичних закладів такі школи працювали на базі СЕС, аптекарських закладів, наукових медичних бібліотек [9].

Розвиток шкіл передового досвіду в системі медичної освіти України збагачувався діяльністю Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця АН України (відкриття й вивчення механізмів функціонування та фармакологічної блокади каналів іонної провідності мембран нейронів), Інституту геронтології МОЗ України (дослідження в галузі патофізіології старіння), Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кравецького АН України (дослідження в галузі патофізіології пухлин), інших інститутів МОЗ України, що працювали над розробленням проблем патофізіології імунної системи, системи крові, зовнішнього і тканинного дихання, кровообігу, ендокринної системи [6].

У галузі генної інженерії науковцями інститутів молекулярної біології і генетики та мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного АН України було одержано результати, перспективні для розроблення біотехнологій створення цінних медичних засобів, нових методів лікування таких поширених патологій, як атеросклероз і діабет. Фахівцями Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова АН України було розроблено нову техніку й технологію реєстрації й опрацювання надслабких магнітних полів, зокрема й біологічних об'єктів, що мають переваги порівняно із традиційними методами дослідження діяльності серця, мозку й інших органів. Інститутами нейрохімії, урології й нефрології, проблем кріобіології і кріомедицини було успішно розроблено нові прилади і пристрої, матеріали та інструменти медичного призначення [6].

Серед недоліків цього етапу розвитку шкіл передового досвіду варто зазначити уповільнений розвиток медичної генетики, недостатнє розв'язання проблеми цитогенетичного моніторингу різних регіонів України. Не вирішеним залишалося питання розроблення імунодіагностики СНІДу. Потребувалося більш активне розроблення медичні препаратів мікробіологічного, рослинного і тваринного походження.

Третій етап співпав із другою половиною 90-х років ХХ - початком ХХІ ст., коли науковий інтерес до проблеми новаторства в досвіді істотно знизився через відсутність необхідної інформації про новаторів у системі медичної освіти. Яскравим прикладом діяльності школи передового досвіду цього періоду є робота І. Ганджи [5], який 1952 року захистив дисертацію під керуванням М. Стражеска і дотепер очолює одну із провідних кардіологічних шкіл України. Ним видано близько 26 методичних розробок, науково-популярних видань, підручників і монографій. Найбільш відомими є підручник «Внутрішні хвороби», «Серцево-судинна система при хворобах печінки та жовчних шляхів», «Профілактика та лікування атеросклерозу», «Науково-технічний прогрес і медицина». Учений читає лекції в Київській медичній академії післядипломної освіти, консультує хворих в обласній лікарні.

За часів відродження української державності в 90-ті роки ХХ ст. задля забезпечення потреби медичних працівників Збройних Сил України видано «Російсько-український військово-медичний словник» професора А. А. Бурячка, а наприкінці 2001 року - «Термінологічний словник-довідник менеджера охорони здоров'я», що містить нормативну лексику з управління охорони здоров'я. Його авторами витлумачено терміни ринкової економіки, кадрового менеджменту, психології, соціології, екстремальної й військової медицини, якими найчастіше послуговуються в управлінні охорони здоров'я [8].

На початку нового тисячоліття набула розвитку школа передового досвіду доктора медичних наук, професора В. Білого, завдяки якій відбувалася інтеграція національної системи медичного забезпечення Збройних Сил України з системою медичного забезпечення населення. Нині активну роботу з розбудови української державності здійснює Всеукраїнське лікарське товариство, президентом якого впродовж тривалого часу є академік АМН України, відомий учений-нефролог Л. Пиріг. Члени Правління й Комісії у справах реформування системи охорони здоров'я долучаються до наукового обґрунтування стратегії й тактики державної політики в галузі охорони здоров'я, упровадження сімейної медицини, Міжгалузевої комплексної програми «Здоров'я нації».

Висновок

Отже, проведене дослідження показало, що в системі вітчизняної медичної освіти другої половини ХХ - початку ХХІ століть напрацьовано значний досвід, що є прогресивним і потребує подальшого вдосконалення й популяризації. У розв'язанні цієї проблеми пріоритетну роль мають відігравати школи передового досвіду, діяльність яких потрібно підтримувати й розвивати в умовах реформування медичної освіти.

Подальшого розроблення потребують питання нових форм упровадження й поширення передового досвіду як важливої умови створення інноваційного освітнього середовища в системі вітчизняної медичної освіти.

Список використаних джерел

1. Багров Я. Как нас лечили, как мы лечили (из истории советской медицины) / Я. Багров // Звезда. - 1995. - № 8. - С. 182-184.

2. Банчук М. Сьогодення та перспективи вищої медичної освіти і кадрового забезпечення галузі / М. Банчук // Ваше здоров'я. - 2007. - 8 червня. - С. 6.

3. Віленський Ю. Лікарська слава України : історія і сучасність / Ю. Віленський // Людина і світ. - 1995. - № 1-2. - С. 34-35.

4. Віленський Ю. Ренесанс тільки починається : історія української медицини / Ю. Віленський // Людина і світ. - 1994. - № 7. - С. 38-41.

5. Колодійчук Е. Професор класичної школи : І. Ганжа / Е. Колодійчук // Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 вересня. - С. 10-18.

6. Кундієва Ю. Розвиток медичної науки в Україні : стан, пріоритетні напрями та перспективи / Ю. Кундієва // Вісник АН України. - 1992. - № 8. - С. 52-55.

7. Плотніков П. Принципи, ідеї, напрями діяльності сучасного педагога-новатора / П. Плотніков // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2003. - № 3. - С. 51-61.

8. Радиш Я. Українські медики у процесі становлення української державності / Я. Радиш // Пам'ять століть. - 2003. - № 2. - С. 139-146.

9. Руководство по социальной гигиене и организации здравоохранения / под ред. Ю. П. Лисицына. - В 2_х т. - М. : Медицина, 1987. - Т. 2. - 464 с.

10. Учені-медики України // Все для вчителя. - 2011. - № 28-30. - С. 99-105.

Аннотация

Козинец О.Д. Этапы управления развитием школ передового опыта в системе отечественного медицинского образования второй половины ХХ - начала ХХІ веков

Предложен авторский взгляд на этапы управления развитием школ передового опыта в системе медицинского образования Украины во второй половине ХХ - в начале ХХІ веков. Проанализированы формы и методы изучения, обобщения и популяризации прогрессивного опыта, наработанного в течение обозначенного хронологического периода в системе медицинского образования.

Ключевые слова: школы передового опыта, система медицинского образования, управление, развитие, этапы.

Abstract

Kozinets, O.D. Stages of Managing the Development of Schools of Excellence in the System of National Medical Education in the Second Half of the Twentieth - Early Twenty-First Centuries

The authors offer an author's view on the stages of managing the development of schools of excellence in the system of Russian medical education in the second half of the 20th and beginning of the 21st century. The forms and methods of studying, generalizing and popularizing the progressive experience gained during the designated chronological period in the system of medical education are analyzed fragmentarily.

Key words: schools of excellence, system of medical education, management, development, stages.

Размещено на Allbest.ru