Вплив церкви та релігії на становлення традицій сімейного виховання у Франції: історична ретроспектива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив церкви та релігії на становлення традицій сімейного виховання у Франції: історична ретроспектива

Конопельцева О. викладач Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

У статті проаналізовано вплив церкви на сімейне виховання дитини у Франції з часів її християнізації. Визначено важливу роль церкви у становленні традицій сімейного виховання у Франції.

Ключові слова: сімейне виховання, Франція, церква, релігія, історична ретроспектива.

В статье проанализировано влияние церкви на семейное воспитание ребенка во Франции со времен ее христианизации. Определена важная роль церкви в становлении традиций семейного воспитания во Франции.

Ключевые слова: семейное воспитание, Франция, церковь, религия, историческая ретроспектива.

The article analyses the influence of the church on family education in France since its christening and marks the importance of the church in the development offamily education traditions in France.

Key words: family upbringing, France, church, religion, historical retrospective.

Видатні педагоги та суспільні діячі різних часів завжди значну увагу приділяли питанням сімейного виховання, адже саме в колі сім'ї відбувається процес початкової соціалізації дитини, формування її особистісних якостей і цінностей. У зв'язку з цим важливо зазначити, що у 1989 р. Організація Об'єднаних Націй ухвалила Конвенцію про права дитини, до якої приєдналося 193 країни світу. У цьому документі наголошується, що «дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння», а «сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння» [1, с. 4].

В умовах поглиблення процесу глобалізації вчені всього світу все більше уваги приділяють сім'ї, процесам, що в ній відбуваються, і сімейному вихованню, адже воно відіграє важливу роль у формуванні особистості дитини як майбутнього громадянина держави. Особливий інтерес у цьому плані становить Франція, де склалася унікальна система традицій родинного виховання і яка надала світовій культурі багатьох яскравих діячів. А тому вивчення та творче використання теоретичних ідей і практичного досвіду з цього питання у сучасній українській родині буде корисним при реалізації політики європейської інтеграції України.

Аналіз вітчизняної наукової літератури засвідчує, що певні аспекти історії традицій сімейного виховання було відображено у працях К. Ушинського, Г. Сковороди, С. Русової, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, А. Макаренка, М. Стельмаховича, Г. Ващенка, О. Духновича, В. Постового, Т. Алексєєнко та ін. Також визначний внесок у дослідження церковного виховання дітей в Україні зробили Л. Модзалевський, М. Лавровський, С. Миропольський, М. Демков, П. Каптерев, М. Лагодич та ін. Серед французьких вчених висвітленням питань сімейного виховання дитини займалися Ф. Ар'єс, Ф. Лебран, Ж.-Ж. Руссо, П. Дюрмінг, Е. Дюркгейм, Ф. Маєр, Д. Лавеню, Д. Фабле, М. Фуко, Ж. П'яже та ін.

Вивчення сучасної вітчизняної наукової літератури свідчить про недостатнє висвітлення теорії сімейного виховання у зарубіжних країнах. Так, переважна більшість досліджень проводилася в таких напрямах: етнопедагогічному (М. Тадєєва, Т. Швець); теоретико-методологічному (Г. Фінчук); історико-педагогічному (О. Демченко).

Водночас огляд доробоку сучасної вітчизняної педагогіки свідчить про недостатнє висвітлення в ній питань сімейного виховання дитини саме у Франції, особливо в історико-педагогічному контексті. Зокрема, в Україні не проводився аналіз впливу церкви на виникнення й становлення традицій родинного виховання у Франції.

Метою статті є узагальнення історичного впливу церкви та релігії на сімейне виховання у Франції протягом V-XX ст. та визначення його періодизації для виокремлення французьких традицій родинного виховання, що склалися під впливом церкви.

Слід одразу наголосити, що під церквою мається на увазі католицька церква на чолі з Папою Римським, адже саме ця церква панувала у Франції з V ст.

Варто зазначити, що на теперішній час Франція є світською державою, що означає не заборону віросповідання, а свободу його вибору. Проте довгий час Франція була країною, де церква мала величезний вплив не лише на суспільство, а й на політику. Протягом багатьох століть католицька церква через релігію впливала на освіту та сімейне виховання зокрема, відлуння чого спостерігається в країні і дотепер. На думку Ет'єнна Патта, релігія - це система вірувань і практик стосовно святого, яка породжує соціальну поведінку та об'єднує в одну спільноту осіб, що до неї приєднуються [10, с. 31].

Дослідивши історію католицької церкви у Франції та її вплив на сімейне виховання, ми виділили такі історичні етапи:

Християнізація Галлії (кінець V ст. - IX ст. н. е.)

Розквіт і занепад Середньовіччя (Х - XV ст.)

Новий час (XVI - XVIII ст.)

Післяреволюційний період (1789-1905).

Проголошення відокремлення французького суспільства від церкви та сучасність (1905р. - наш час).

Перші занотовані згадки свідчать про те, що християнство почало проникати на територію сучасної Галлії

у II ст. н. е. У 496 р. (за деякими джерелами 507 р.) відбулася знакова подія - хрещення короля Хлодвіга І, що поклало початок християнізації Галлії. Проте цей процес наштовхнувся на спротив з боку язичників Галлії, і ще декілька століть у сімейному вихованні співіснували язичницькі та християнські погляди. Незмінним залишалося прищеплення дітям жорстокості та виховання з них справжніх воїнів (обов'язок, що за традицією належав батькові).

Згодом на території Галлії почали виникати монастирі, які зобов'язалися опікуватися освітою. При них відкривалися школи, проте до них не брали на виховання дітей віком до 6-7, а інколи навіть 11-12 років. Під впливом релігії суспільство та його цінності змінюються, так само змінюється бачення мети виховання та саме виховання дитини; воно стає менш агресивним і жорстоким, тому роль вихователя від батька починає переходити до матері.

Погляди на роль жінки в суспільстві християнської Галлії не змінились: дівчат так само виховували для народження дітей, оберігання цноти й виконання обов'язків дружини й матері [12, с. 166-168]. В епоху Каролінгів (VIII-IX ст.), за якої католицизм на початку IX ст. став державною релігією Франції, під впливом церковної моралі в середовищі аристократів шлюб розглядається як союз двох людей, заснований на взаємному коханні; полігамія та зв'язки зі служницями забороняються. Жінки, які належать до вищих кіл Франції, вчаться читати Псалтир [12, с. 264]. Селяни ж не поспішали приймати нову релігію й надалі проводили язичницькі свята. Проте необхідно зауважити, що католицька віра найбільше сподобалася матерям, що радо використовували християнську мораль і вчення при вихованні дітей, особливо розбишак, погрожуючи їм небесними карами за погану поведінку та недотримання обіцянок [12, с. 268-269].

Під час розквіту Середньовіччя (XI-XIII ст.) католицька релігія глибоко пустила коріння у Франції і змінила ставлення до дитини в суспільстві. На відміну від жорстоких звичаїв Римського панування позбуватися небажаної дитини, християнська мораль розглядала дитину як чисте, незіпсоване створіння та вчила піклуватися про неї з першої хвилини її життя - через загрозу передчасної смерті її треба було якнайшвидше хрестити. Вважалося, що соціальне життя дитини починалося з хрещення. Дитина отримувала ім'я одного з хрещених, до того ж в заможних колах існував звичай обирати для хлопчиків двох хрещених та одну хрещену, а для дівчаток - двох хрещених та одного хрещеного [12, с. 426]. До обов'язків матері належало навчити дитину християнським заповідям, молитвам.

У XIII ст. ще не існувало розгалуженої системи шкільної освіти, тому відповідальність за виховання дитини та її соціалізацію повністю несли батьки та хрещені. З'являються численні пастирські трактати щодо виховання дітей, зокрема Communiloquium Жана де Галя, De instructione puerorum і De eruditione filiorum nobiliorum домініканського монаха Вінсента з Бове. У них наголошувалися обов'язки батьків, їхня роль у вихованні дітей і відповідальність за кінцевий результат. Батьки мали виховувати дітей з гарними манерами та відданими християнами. Автори трактатів ХІІІ та XIV ст. вважали, що ці обов'язки випливали з четвертої заповіді Божої, що наказувала слухатися та поважати батьків. Виховання маленьких хлопчиків віком старше семи років повністю покладалося на батька, а дівчат - на мати, хоча деякі історики, ґрунтуючись на тогочасних катехізисах, вважають, що мати на рівні з батьком брала участь і у вихованні хлопчиків. Невиконання цього батьківського обов'язку або наведення поганого прикладу дитині в очах церкви розглядалося як гріх, особливо, якщо дитина з часом починала вести гріховне життя. За головний принцип виховання дитини вважали приклад дорослих, а якщо його було недостатньо, рекомендувалося застосовувати до дітей тілесні покарання, але лише помірковано. У цих трактатах досить часто за приклад відповідальності батьківського виховання наводилось оповідання з роботи (Псевдо) Боеція De disciplina scholarium про батька, якому син зубами відгриз носа, бо він нехтував його вихованням [5].

У період занепаду середньовічної освіти у XIV-XV ст. особливу увагу привертає видатний теолог XIV ст. Жан Жерсон, який був канцлером Паризького університету, доктором теології та реформатором системи освіти. Народившись у селянський родині, він прагнув донести своє гуманістичне бачення християнського виховання до простих людей, тому писав свої трактати, спрямовані до них, не латиною, а простонародною мовою. У своїй «Абетці для простих людей» він застерігає від демонстрації дітям оголеного тіла, жорстоких видовищ, від сну в одному ліжку з батьками, бо все це матиме негативний відбиток на дитині в майбутньому. Дитина для нього - і невинна, і зіпсована вихованням дорослих. Та все одно він наполягає на містичній цінності дитини. Жерсон наголошує на важливості раннього морального та релігійного виховання, природним місцем якого є сім'я, метою якого є практичний результат - моральність і порядність. Виховання дитини має бути сповненим любов'ю до Бога, і цьому повинні допомагати молитви та читання життєписів святих.

У XVI ст. у Франції з'являється протестантство (кальвінізм), що призводить до релігійних війн, кінець яким поклав Нантський едикт (1598 р.). Через велику смертність серед населення внаслідок війн і голоду тема смерті та необхідність дотримання релігійних норм і християнської моралі задля спасіння все більше турбує церкву й активно впроваджується у народ вченнями та проповідями церковників.

За вимогами церкви добропорядний католик мав не лише виконувати численні обов'язкові норми поведінки, а й дотримуватися посту, відвідувати церковну службу кожної неділі. До обов'язкових 52 неділь на рік додаються ще й релігійні свята. Їхня кількість чітко регулювалася церквою і в період XVII-XVIII ст. коливалася від 52 до 30 на рік. Обов'язковими залишились Пилипів піст, час від Різдва до Богоявления (6 свят за два тижні), Великий піст, Пасха (якій передує святий тиждень), Вознесіння, Свята Трійця, свято Святого Духа, День Св. Жана Батиста (24 червня), Успіння Богородиці і, нарешті, День усіх святих. Святкування також відбувалися під пильним оком церковників; багато народних гулянь з давніми традиціями було заборонено, а ворожкам і забобонам було оголошено війну [8, с. 18-20].

З огляду на велику дитячу смертність і турботу про спасіння душі дитини стає ще більш важливою необхідність похрестити дитину якомога швидше, у день народження (інколи навіть під час народження, якщо пологи складні) або наступного дня. Хрещення дітей проводилось у Франції з 350 р. н. е., але офіційно цю традицію католицька церква уніфікує та вводить лише у 1545 р. До XV ст. також існувала інша традиція: обирати для дитини декілька хрещених, але Тридентський собор її забороняє й залишає лише одного хрещеного батька та одну хрещену матір. Хрещені були зобов'язані забезпечувати духовне життя хрещеників, наглядати за дотриманням гідної християнської поведінки та моралі, привертати їхні думки, розум і серце до Бога аж до весілля хрещеників. Надалі ж вони мали надавати всіляку підтримку у подоланні життєвих негараздів. Саме тому батьки завжди намагалися обрати для своїх дітей хрещених, які були б більш освіченими та мали більше важелів у суспільстві, ніж вони самі.

На відміну від католиків, протестанти надавали хрещенню дещо інше значення: для них це був ритуал представлення нового члена християнській громаді, а не автоматичний пропуск у рай. Тому при хрещенні дитини не було жодного поспіху: дітей хрестили усіх одночасно в першу, другу або навіть третю неділю аж до 1676 р., коли синод Сансеру видав постанову хрестити дітей у найближчий день.

Варто зазначити, що велике значення мав вибір імені дитини. Зазвичай, це було ім'я одного з хрещених або батьків. Зауважимо, що досить часто одним ім'ям називали декількох дітей, навіть якщо попередні вже померли, що свідчить не про байдужість батьків до своїх дітей, а про бажання передати наступним поколінням свої імена, зберегти свої сімейні традиції. Таким чином, потреба у великій кількості імен відпадала, а жіночі імена часто утворювалися від чоловічих, що пояснює навіть сьогодні досить популярні і дуже поширені традиційні французькі імена, такі як Франсуа (Франсуаза), Жан (Жанн), П'єр, Жак, Луі (Луїза) тощо [8, с. 49-58].

До XVII ст. вважалося, що перше релігійне виховання дитині надавали батьки, зокрема матір. Проте єпископ Клєрмона та кардинал Ларошфуко застерігають священиків від передоручення цієї місії батькам навіть на початковому рівні через неосвіченість батьків і сумніви в їхній здатності добре навчити своїх дітей основам віри. З цією метою з'являються трактати, спрямовані безпосередньо на дітей.

Наприкінці XVII ст. Жак Бенінь Боссюе у своєму трактаті «Скорочений курс християнської доктрини для початківців» ставить перед батьками завдання та строки для їх виконання, зокрема: навчити дитину хреститися, молитов, заповідям Божим, латині. Релігійному вихованню також сприяє наявність у будинках розп'ять і картин, що зображують сцени зі святого Писання та ознайомлюють дитину з Біблією, життям святих, застерігають від гріхів.

Багато церковних авторів висвітлюють проблеми виховання та, наголошуючи на важливості четвертої заповіді («Поважати батьків»), визначають, зокрема, й обов'язки батьків стосовно дітей. Так, у Кантівському Катехізисі від 1689 р. з'являються детальні обов'язки батьків відносно дітей:

- Годування (із застереженням проти залучення годувальниць).

- Настанови (щодо прищеплення дітям любові до Бога).

- Нагляд (заклик завжди наглядати за своїми дітьми, оберігати їх від нечестивого досвіду. Якщо дитина вдається до шкоди, то відповідальні лише батьки).

- Корекція поведінки (лише м'яко, помірковано, уникаючи проявів люті).

- Зразок (важливість створення дітям позитивного прикладу поведінки, бо діти імітують як гарний приклад батьків, так і їхні недоліки).

Досягнення дитиною 7-річного віку авторами синодальних статутів і катехізисів вважалося переломною подією у вихованні дитини, адже сім років - це вік розуму, коли дитина вже розрізняє гарне та погане, тому у віці семи років дитина проходила першу сповідь. Священики починали брати більшу участь у релігійному вихованні дитини, наполягаючи на її присутності на богослужіннях по неділях і святах. Участь батьків полягала у перевірці вивченого вдома. Трактати з виховання, що виходили в цей період, складалися з декількох частин: для священиків, для дітей (часто у формі запитання-відповідь) і для батьків.

Багато в чому наслідуючи Еразма Роттердамського, у 1702 р. у Парижі виходить трактат Жана-Батиста де ла Салля «Правила пристойної поведінки та християнської ввічливості», де у двох частинах наводяться вимоги та правила поведінки вихованих дітей: у першій застереження щодо зайвих, непристойних рухів, необхідність дотримуватися правил гігієни; у другій частині, окрім звичайних речей, таких як правила поведінки під час прийому їжі, відпочинку, забав, наводяться приклади ввічливих фраз з поясненням важливості урахування звернення на «ти» та на «Ви». Автор вказує на те, що людина народжується для життя в суспільстві, де їй доведеться співіснувати з подібними до себе, тому їй необхідно прийняти правила, що їй приписує релігія, виявляти чесність і розум у розмовах, гарні манери під час відвідування інших або при прийманні гостей удома. Цей трактат мав неймовірний успіх, його багато передруковували та перевидавали, а тема важливості прищеплення дітям гарних манер ще довгий час залишалася затребуваною у суспільстві, що відбилося у низці публікацій на цю тему [4, с. 297]. Так, у 1714 р. цю тему було підхоплено та продовжено у трактаті «Ввічливість і манери, яким потрібно навчити дітей». У ній ввічливість прирівнюється до моральної чесноти, навіть до християнської; до дотримання ввічливості зобов'язує християнське милосердя. Як бачимо, ця традиція не змінилася і досі, адже одна з вимог французького суспільства до батьків сьогодні - це добре вихована дитина, яка має гарні манери, вміє поводитися у суспільстві, завжди ввічлива, особливо до дорослих.

Французька Революція 1789 р. мала величезний вплив на історію Франції, на її суспільство, церкву та на виховання дітей зокрема. Унаслідок подій 1789 р. вплив церкви почав послаблюватися, її думка вже не була визначальною. У боротьбі за важелі впливу перемогу отримала держава. У XVIII ст. починають відбуватися зміни, підмінюватися поняття. Так, поняття «християнська мораль» у суспільстві змінюється на «республіканську мораль», а в саме виховання потрохи пробивається психоаналіз. Багато уваги присвячується гігієні дитини, її годуванню, але відтепер обгрунтування цьому надають лікарі.

Перші післяреволюційні роки суспільство перебувало в розгубленості: старі порядки скасовані, а нові ще не започатковані. У сфері родинного виховання утворився вакуум через те, що священики були усунуті від виховання та освіти, а батьки не завжди достатньо володіли знаннями, щоб передати їх своїм дітям.

Однак це не означає, що релігія повністю зникла з повсякденного життя. Дитина й далі народжувалася в християнській атмосфері. Хоч релігійне виховання більше не було обов'язковим і священики не брали в ньому активної участі, ним опікувалася мати або бабуся. Священик долучається лише на прохання батьків. Катехізис залишається важливим інструментом виховання як у родині, так і в школі. Свято Різдва Христового стає одним з найулюбленіших свят дитинства, святом, коли, залежно від регіону Франції, святий Микола або хлопчик Ісус приносить подарунки. Наприкінці XVIII ст. у Франції з'являються шопки - різдвяні ясла, що зображують народження Христа та змінюються залежно від регіону. Ця різдвяна шопка і є найкращою візуалізацією християнського сімейного виховання [9, с. 188-192].

У 1870-1880 рр. стосунки між республіканцями та католицькою церквою починають різко псуватися, що вилилося у прийняття так званих «великих законів» про секуляризацію 1880-х рр.: закони про освіту, про скасування обов'язкового недільного відпочинку, публічних молитов, відновлення розлучення тощо [2, с. 21].

Важливою датою в історії католицької церкви у Франції є 9 грудня 1905 р., коли Сенатом приймається Закон про відокремлення церкви від держави, який офіційно визнав Францію світською державою і встановив взаємну господарчо-економічну, організаційну та політичну незалежність церкви та держави. Варто зазначити, що, хоч більшість французів сприйняли такі зміни майже байдуже, перші два роки після прийняття цього закону його реалізація наштовхувалася на ворожу реакцію суспільства.

Та незважаючи на офіційну політику секуляризації суспільства, аналіз архівів періодичних видань Галліки, онлайн-бібліотеки Національної Бібліотеки Франції виявив численну кількість видань, надрукованих уже після 1905 р. і присвячених як висвітленню питань релігії, так і родинному вихованню, де зокрема розглядається і прищеплення дітям основ релігії у родинному колі, серед них: La Semaine Religieuse, який виходив окремими виданнями у багатьох містах Франції з 50-х років ХІХ ст. по 70-і роки ХХ ст.; La Mere Educatrice : щомісячний журнал народного виховання 1917-1949 р.; Foi et Education (1935) і L'Education par la Famille et par l'Ecole (1910), де зазначається, що «релігійне виховання є вінцем морального виховання; відомо, що ці два види виховання є неподільні, бо вони об'єднуються один з одним, а тому якщо моральному вихованню не вистачає релігійного, то воно не буде реалізоване, буде неповним і крихким, і так само релігійне виховання не треба навіть замислювати без виховання морального» [11, с. 137].

Та офіційно у ХХст. вплив церкви на політику Франції був зведений нанівець, кожного року все менше французів вважали себе католиками. Промовистим є і той факт, що за все XX ст. у Франції було збудовано лише одну церкву - Собор Еврі у 1995р. (див. табл. 1).

Таблиця 1. Статистичні дані щодо католиків Франції (за «Папським щорічником» - 2015)

* З них 57 % не відвідують недільні богослужіння, 47 % відвідують регулярно

Проте наведені дані не відображають тенденцій серед молоді. За опитуваннями 2003 р., лише 33 % молодих людей у віці від 18 до 24 років визнають себе католиками, у той час як атеїстами в цій віковій групі себе визнали 36 %. Також спостерігається зниження релігійної соціалізації серед молоді - катехізис вчили лише 43 % у 1993-1994 рр. Водночас опитування 2003 р. вказує на те, що 55 % французів (з них 49 % у віці 18-24 роки) виявляють духовний інтерес до християнства [13].

Дані, оприлюднені католицькою церквою щодо дітей, які долучилися до християнської віри у Франції, свідчать, що позиції католицької церкви у вихованні дітей хоч і дещо послабшали, проте все ще залишаються міцними: 30 % дітей, які відвідують школу, вчили закон божий, хрещення отримали 316 286 дітей у 2009 р. (для порівняння: 472 130 дітей у 1990 р.)

У ХХ ст. діти, як і багато віків тому назад, виховувалися переважно матір'ю, і виховання, яке вони від них отримували, було таким самим, як виховували їх: воно було глибоко просякнуте релігійними традиціями та повагою до дорослих. І хоча у післявоєнний час місце жінки в суспільстві потроху змінилося і вона набула більшої свободи, погляд суспільства на місце дитини в ньому не змінився, так само, як і запит суспільства на пріоритети при вихованні дитини - одним із головних принципів виховання і надалі залишалася повага до батьків, дорослих і священника. Діти мали неухильно дотримуватися строгих правил, що якнайкраще передавали традиційні сімейні цінності та норми [3, с. 51-52].

Незважаючи на те, що сьогодні Франція є світською державою і французи стали менш релігійними, а також на те, що сьогодні Франція зазнає впливу ісламу, вплив багатовікової історії церкви (переважно католицької) на повсякденне життя французів і на традиції виховання відчувається у Франції і сьогодні. Довгий час носіями традицій сімейного виховання у Франції були священики та богослови, які адаптували їх згідно з вимогами епохи та церкви і впроваджували у суспільство через проповіді, трактати, церковні приходи. Християнська віра, заснована на десяти заповідях, сформувала у французькому суспільству запит на правильне виховання дітей; прищепила йому вимоги до правил поведінки, гарні манери, страх покарання, християнську мораль, повагу дітей до батьків і визначила обов'язки батьків перед дітьми; вона й надалі існує у фольклорі, сімейних традиціях, народній мові і, передусім, у системі французького виховання дітей.

сімейний церква виховання родинний

Література

1. Понкин И. В. Столетие французского закона о разделении церквей и государства / И. В. Понкин. - М. : Изда-во Учебнонаучного центра довузовского образования, 2005. - 78 с.

2. Bonvalet C. Renewing the Family : A History of the Baby Boomers / C. Bonvalet, C. Clement and J. Ogg. - New York : Springer Press, 2015. - 268 c.

3 De la Salle J.-B. Les Regies de la bienseance et de la civilite chretienne / J.-B. de la Salle. - Paris, 1835. - 48 c.

4. Lebrun F. Histoire generale de l'enseignement et de l'education en France. Tome 2 : De Gutenberg aux Lumieres (1480-1789) / F. Lebrun, M. Venard, J. Queniart. - Nouvelle Librairie de France, 2003. - 691 с.

5. Mayeur F. Histoire generale de l'enseignement et de l'education en France. Tome 3 : De la Revolution a l'Ecole republicaine (17891930) / F. Mayeur. - Nouvelle Librairie de France, 2004. - 778 с.

6. Patte E. Les hommes prehistoriques et la religion / E. Patte. - Picard, 1990 194 c.

7. Rouche M. Histoire generale de l'enseignement et de l'education en France. Tome 1 : Des origines a la Renaissance (Ve siecle av. J.- C.- XVe siecle) / M. Rouche. - Nouvelle Librairie de France, 2003. - 729 с.

8. Verger M. Catechisme du diocese de Nantes, par le commandement de Monseigneur l'illustrissime & reverendissime messire Gilles de Beauvau, evesque de Nantes / Jean de La Noe-Mesnard Verger. - Nantes, 1723. - 613 c.

Размещено на Allbest.ur