Причини негативних проявів у поведінці дітей старшого дошкільного віку, які впливають на формування їх культури поведінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Причини негативних проявів у поведінці дітей старшого дошкільного віку, які впливають на формування їх культури поведінки

Тетяна Федорченко

У статті проаналізовано особливості педагогічних причин негативних проявів у поведінці дітей старшого дошкільного віку, які впливають на формування їх культури поведінки. Обґрунтовано причини сімейного характеру та дошкільних установ. Охарактеризовано найбільш типові риси дітей, які потребують уваги вихователів та батьків.

Ключові слова: діти старшого дошкільного віку, негативні прояви у поведінці, культура поведінки.

В статье проанализированы особенности педагогических причин негативных проявлений в поведении детей старшего дошкольного возраста, которые влияют на их культуру поведения. Обоснованы причины семейного характера и дошкольных учреждений. Охарактеризованы наиболее типичные черты характера детей, которые требуют внимания воспитателей и родителей.

Ключевые слова: дети старшего дошкольного возраста, негативные проявления в поведении, культура поведения.

In the article the features of pedagogical reasons of negative displays are analyzed in the conduct of children of senior preschool age, which influence on forming of their culture of conduct. Reasons of domestic character and preschool establishments are reasonable. The most typical lines of children, which claim attention educators and parents, are described.

Key words: children of preschool age, negative displays in a conduct, culture of conduct.

дошкільний культура поведінка негативний

Критерієм вихованості дітей старшого дошкільного віку більшість педагогів вважає сформованість у них культури поведінки, як складової частини морального виховання. Зміст такої поведінки визначено конкретними вимогами, а саме: додержання гігієнічних навичок, культури вчинків у різних ситуаціях і позитивних взаємин у різних видах діяльності; наявність конкретних елементів моральної свідомості й моральних почуттів, котрі треба формувати в процесі поступового ознайомлення дітей з навколишнім світом; формування елементів трудових навичок.

Зарубіжні вчені Ж. Піаже, Л. Кольберг вказували, що до виховання дітей дошкільного віку повинен переважати поведінковий підхід - вироблення правильних навичок поведінки. Оскільки в цей період діти перебувають, на їхню думку, в так званому «деморальному стані», коли правильне розуміння і оцінка ними моральних норм і вимог ще не можлива через їхні вікові особливості дітей. Тому потрібно добиватися лише механічного виконання дітьми правил поведінки і тільки пізніше роз'яснювати їм моральні основи вчинків людини.

Таким чином, організовуючи виховну роботу з дітьми, схильними до негативних проявів у поведінці, зусилля доцільно спрямувати передусім на повідомлення дітям того мінімуму знань про морально-етичні норми й правила поведінки, котрі вони повинні в цьому віці засвоїти, а також на створення таких умов діяльності дітей, за яких вони могли б успішно застосовувати одержані моральні знання на практиці. Враховуючи вікові особливості дітей переддошкільного, зокрема, конкретність їхнього сприймання й мислення, ми під час ознайомлення їх з тими чи іншими моральними поняттями звертали увагу на найсуттєвіші ознаки прояву окремих моральних якостей у повсякденних справах і вчинках самих дітей, а також на доступність і діяльність понять, можливість використання їх для регуляції поведінки [1].

Проблемі виховання дітей старшого дошкільного віку, які мають негативні прояви у поведінці присвятили свої роботи ряд дослідників: П. Блонський, Л. Божович, А. Зак, Д. Ельконін, Т. Колесіна, А. Матусик, О. Кочетов, О. Овчарова, Т. Ольховецька. Це свідчить про те, що і наша практика підтверджує, що культура поведінки найінтенсивніше формується в дітей 6-річного віку. В цьому віці відбуваються дві фундаментальні зміни: по-перше, різко зростає кількість правил і норм, яким дитина змушена підкорятися, і, по-друге, виникає потреба підпорядкувати нормам не тільки свою поведінку, але й активно впливати на поведінку інших дітей.

Мета написанні статті - проаналізувати причини негативних проявів у поведінці дітей старшого дошкільного віку, які впливають на формування їх культури поведінки.

На основі аналізу теоретичних основ досліджуваної проблеми ми з'ясували, що одночасно, з формуванням у дітей правильних навичок поведінки завдяки простим вправам, привчанням треба проводити велику виховну роботу, спрямовану на усвідомлене засвоєння дітьми моральних знань і уявлень про елементарні норми й правила поведінки. Це особливо стосується дітей з негативними проявами в поведінці, більшість з яких виявляють, як правило, недостатню усвідомленість знань і уявлень.

У ході нашої практики ми не раз стикалися з фактами, коли вихователь вимагав неухильного додержання правил поведінки, не попіклувавшись про те, чи дитина твердо засвоїла їх і навчилася ними керуватися на практиці. Найбільше незнання й нерозуміння норм і правил поведінки виявили діти з відхиленнями в поведінці.

Поняття культури поведінки дитини можна визначити як сукупність корисних для суспільства стійких форм повсякденної поведінки в побуті, в спілкуванні, в різних видах діяльності. Культура поведінки не зводиться до формального додержання етикету. Вона тісно пов'язана з моральними почуттями і уявленнями, і підкріплює їх [1].

Щоб з'ясувати особливості формування культури поведінки дітей треба мати досить чітке уявлення про типові причини, які в значній мірі знижують її ефективність. Психологи вказують на взаємозв'язок поведінки зі станом психічного й фізичного розвитку. У процесі експериментальної роботи ми виявили найбільш типові причини негативних проявів у поведінці дітей, які впливають на їх загальну культуру.

Отже, пустотливість. Пустуючи діти, отримують емоційне задоволення, оскільки виявляють позитивні емоції. Завдяки пустотливості діти почуваються комфортніше.

Примхливість виникає через невдоволеність потреб або є способом досягнення поставленої мети. Тому діти часто використовують її для самозахисту. Специфіка примхливості хлопчиків полягає в тому, що вона дуже схожа з негативізмом.

Кривляння означає також ситуацію незадоволеності. Це пасивна позиція «прохача», якому можуть відмовити або не відмовити.

Ябедництво. Розповіді дорослим про власні негаразди в спільній діяльності з партнерами, щоб тих осудили, покарали. При цьому «потерпілий» мало замислюється над своєю провиною, вбачаючи її в діях інших. Як і примхливість, це активна спрямованість на задоволення власних потреб і її також часто використовують для самозахисту.

Манірність - неприродність, штучність поведінки, «антипод» решти складових дитячої безпосередності. В основі манірності - наслідування дорослих, наприклад манери поведінки, жестів, змісту й способу висловлювань тощо. Зростання манірності означає спад примхливості, кривляння, ябедництва. Стабільною залишається пустотливість. Поява манірності в дітей означає їхній поступовий вихід із перехідного періоду.

Впертість - поведінка, зумовлена не бажанням дітей, а їхньою вимогою. Мотивом тоді постають вихідні, початкові рішення, які дитина надалі не хоче змінювати. Для впертості характерним є брак чітких мотивів доцільності: діти можуть дотримуватися певної поведінки, незважаючи на її очевидну абсурдність. Наприклад, дитина тривалий час не виконує вимог прибрати за собою іграшки. Проте, існує й інша тенденція - впертість найчастіше виникає тоді, коли вимагають, а не просять; впертість - найтиповіша психічна особливість у дівчаток, разом із лінощами вона породжує проблему диференціації їх між собою. Динаміка розвитку впертості в хлопчиків і дівчаток відрізняється: у дівчаток вона поступово зростає до шести років, потім стабілізується, а з семирічного віку спадає. У хлопчиків зростання впертості визначається вищими показниками сили прояву, які стабілізуються після п'яти-шести років.

Негативізм - це реагування не на зміст, а на саму пропозицію дорослих, яке характеризується соціальними тенденціями. Більш типовим є пасивний негативізм, суть якого - в ігноруванні вимог дорослих як виявлення протесту проти несправедливості конкретних людей, як правило, добре знайомих. Виникає, найчастіше, коли дорослі не враховують психічного стану дитини, наприклад, з перевантаженням, перевтомою, або на присутність конкретних осіб, до яких дитина відчуває неприязнь. Активний негативізм виникає тоді, коли дитина діє всупереч пропозиціям дорослих.

Як і впертість, негативізм виникає на сувору вимогу. Блок «активного самоствердження» як система соціальних стосунків характеризується прагненням до вибору необмеженої кількості позицій, які дали б максимальний результат для задоволення власних.

Дратівливість. Невдоволення власних прагнень, характеризується нестриманістю дій, безапеляційністю суджень, зухвалістю міжособистісних стосунків. На відміну від упертості й негативізму дратівливість характеризується активною спрямованістю на доведення власної правоти, при цьому діти мало дослухаються до аргументів протилежної сторони.

Хвалькуватість. Стан, який характеризується перебільшенням значущості власних дій, учинків і себе, як суб'єкта діяльності й спілкування. Якщо дратівливість пов'язується зі слабкими вміннями самоконтролю чи небажанням контролювати себе, під час доведення своєї правоти, то хвалькуватість - це, насамперед, демонстрація власного «Я». Небезпека хвалькуватості полягає в тому, що дитина поступово може перестати сприймати переваги й вади предметів і явищ навколишньої дійсності, самої себе, видаючи уявне за дійсне, що сприйматиметься дорослими як брехня.

Хитрощі. Особливість їх у тому, що діти видають уявне за дійсне, уникаючи неприємних для себе ситуацій. Небезпека хитрощів, як і хвалькуватості, та, що вони потенційно можуть перерости у брехливість. Природа хитрощів полягає в прагненні відстояти себе перед дорослими, небажання, що, врешті, можливо, переросте у постійну звичку.

Лінощі - це небажання докладати вольові зусилля для виконання певного виду діяльності. Виявляються в байдужому ставленні до неї, найчастіше до такої діяльності, яка нецікава для дитини. Природа лінощів - це невимогливість, необов'язковість дорослих, невміння зацікавити дітей, заохотити ініціативу, самостійність, винахідливість і розвинути духовні інтереси. Лінощі проявляються в самообслуговуванні, під час виконання простих трудових обов'язків, на завершальному етапі ігрової діяльності, коли потрібно прибрати за собою іграшки, пізніше - в навчальній діяльності. Їхня небезпека в тому, що дитина може стати слабовільною, безініціативною, особливо в тих видах діяльності, які потребують вольових зусиль.

Недбалість. Це - особливість, яка характеризується необов'язковістю, неуважністю, забудькуватістю, недбайливим ставленням до предметів, речей, потреб та інтересів навколишніх людей. Недбалість означає невміння організувати свою життєдіяльність через пасивну позицію дорослих, оскільки діти цього віку не приділяють організованості значення. Найбільше недбалість виявляється в побуті, особливо в самообслуговуванні, під час виконання простих трудових доручень, які потребують вольових зусиль.

За нашими спостереженнями 32 % дітей проявляють лінощі, 17 % - впертість, 12 % - дратівливість, 7 % - негативізм, 20 % - ябедництво. Кожна п'ята дитина має нахил до всіляких хитрощів, які мають вдовольнити її інтереси. Десята частина дітей кривляються, люблять дражнити своїх однолітків. Серед дітей примхливість є також розповсюдженим явищем, притаманним кожному четвертому дошкільнику [2].

Таким чином, наведені негативні прояви в поведінці, які 60 % вихователів і 80 % батьків сприймають як дитячі пустощі, що минуть згодом, насправді є серйозним симптомом для глибокого аналізу поведінки дитини. Негативну поведінку часто проявляють діти з затримкою психічного розвитку, що є найчастіше результатом патологічного перебігу вагітності чи пологів, інфекційної, токсикодистрофіруючої хвороби, чи травми в перші роки життя, іноді - генетичних вад розвитку нервової системи. Затримка психічного розвитку нерідко позначається і на фізичному розвитку дитини: спостерігається відставання у зрості, інфантильні особливості будови тіла. Уповільнені зміни вікових фаз психічного розвитку (запізнення формування, рушійних функцій, мовлення, звички охайності, етапів ігрової діяльності) мають місце саме в цьому, старшому дошкільному віці.

Ґрунтовне вивчення стану досліджуваної проблеми, ми дійшли висновку про те, що механізм поведінки дітей, з відхиленнями в поведінці, детермінований індивідуальними й соціальними чинниками. Загальна картина відхилень у поведінці дітей, за нашими спостереженнями, мала такі ознаки: підвищена невмотивована активність; повторення непослуху, впертість, негативізм; деспотизм; напади злості, гніву, падіння на підлогу, нищення предметів; фізична агресія, ініціювання бійок тощо.

Практика свідчить, що через різноманітність і змінність негативні прояви в поведінці не яскраві і не статичні. З розвитком дитини деякі прояви можуть посилюватися або зникати, а на їхньому місці можуть з'являтися нові. Змінюються також і окремі етіологічні чинники, які лежать в основі відхилень. Наприклад, одні елементи суспільного середовища можуть відігравати провідну роль у старшому дошкільному віці, а інші - в період навчання в школі. Тому відхилення в поведінці кожної конкретної дитини треба розглядати в комплексі попереднього онтогенетичного розвитку з урахуванням загальних суспільно-культурних умов, у яких цей розвиток відбувався.

Ми приєднуємось до сучасних наукових досліджень, де домінує політеологічний підхід до проблеми відхилень у поведінці, згідно з яким відхилення слід розглядати в єдності біологічних й соціальних чинників. Нерідко діти, які розвиваються в надзвичайно несприятливих виховних умовах, не виявляють значних відхилень в поведінці, і, навпаки, в дітей, що виховуються в належних умовах, можуть бути різноманітні відхилення [1].

Проблема відхилень ускладнюється через різноманітність сучасної сім'ї та взаємин між її членами, зумовлених загальними змінами суспільної системи. Контакти між членами в сучасних сім'ях (між батьками, батьками й дітьми, між братами й сестрами тощо) ослаблені. Це обмежує виховний вплив батьків на дітей, почуттєві взаємини між ними, що за несприятливої морально-виховної атмосфери й незадоволення психічних, біологічних і суспільних потреб призводить до відхилень у поведінці.

Варто зазначити, що спричиняють відхилення в поведінці, нерідко особисті погляди батьків на виховання та їхня виховна система. Більшість відхилень, які впливають на формування культури у поведінці дітей, ховається в сімейному середовищі і пов'язане з виховною неспроможністю батьків. Тому на перший план виступає комплекс чинників сімейного життя, який можна окреслити як «емоційний зв'язок дитини з батьками», «почуттєві взаємини між членами сім'ї», «атмосфера в сім'ї».

Сімейна атмосфера залежить передусім від особистості батьків, їхнього ставлення до дітей, а також уміння використовувати різноманітні методи виховання. Травматизуюча атмосфера в сім'ї, незалежно від причин цієї обставини, найчастіше характеризує те, що дитина, яка в ній виховується, переживає неспокій, невпевненість, тривожність, наприклад, у сім'ях алкоголіків або в сім'ях, які застосовують насильство до дітей [1].

Травматизуючу атмосферу створює багато чинників, пов'язаних з рисами особистості батьків та з їхнім впливом на дитину. Серед таких можна виділити: напружену атмосферу, брак довіри, які створюють почуття загрози, призводять до частих конфліктів; галасливу атмосферу зі сварками, скандалами, які впливають на дітей і водночас мучать їх; депресійну атмосферу, що характеризується сумом, пригніченням, апатією, в якій дуже некомфортно почуваються активні діти [1].

Але найбільш негативним є ігнорування дитини, емоційна нестабільність, ізоляція від матері. Покинуті діти часто відстають у фізіологічному та інтелектуальному розвитку, в соціальній зрілості. Прояви ворожої й бунтівної поведінки в них виражаються в неслухняності, конфліктах, сварках, побитті молодших, різних формах агресії.

Як свідчить практика, причиною негативних проявів у поведінці дітей і більшості виховних невдач батьків стає недостатня їхня орієнтація у психічних потребах дітей або неадекватне їх задоволення.

Відчуття психічних потреб дітей є основним і найважчим завданням батьків не тільки тому, що психічні потреби дітей старшого дошкільного віку більші, складніші, до того ж постійно змінюються (підготовка до нової соціальної ролі учня, взаємини з групою ровесників), але також тому, що не всі психічні потреби дитина виявляє безпосередньо, деякі приховує, боячись батьків. Отже важливо пізнати потреби дитини, правильно зрозуміти їхній зміст, прояви, способи задоволення.

На виникнення негативних проявів, які впливають на загальну культуру поведінки дитини є фактори середовища дитячого садка. Це особливо стосується тих випадків, коли від дитини очікують успіхів, що відповідають її віку, але не завжди відповідають її інтелектуальним можливостям, і її постійно протиставляють ровесникам, що випереджають дитину в розумовому й соціальному розвитку. Як правило, невдачі дітей акумулюються страхом, тривожністю, самотністю переживань.

Серед педагогічних причин особливе значення має незнання вихователем індивідуально-типологічних особливостей дитини. Слід взяти до уваги той факт, що дитина приходить до дитячого садка з багажем досвіду, винесеного з рідного дому, з певними навичками й уміннями, а водночас і з усіма відхиленнями від нормального розвитку. Ці деформації попереднього періоду впливають і на її успіхи на заняттях, і на поведінку дитини в межах дитячої установи.

Встановлені чинники, суттєво співвідносні з проявами в дітей агресії, асоціального ставлення до товаришів, незадоволення потреб в успіху, страху перед вихователем, тривалих невдач, поганих результатів на заняттях. Натомість не встановлено тих чинників серед досліджуваної групи, що призводять до невротичних відхилень. Негативні прояви типу загальмованості викликають низьку самооцінку, дитячі страхи, тривожність, уникання контакту з однолітками, погані результати на заняттях, негативну виховну позицію батьків. Незадоволена потреба схвалення та чинники сімейного середовища, виступають у всіх групах досліджуваних дітей. І будь-які психогенні відхилення так чи інакше впливають на поведінку дітей, передусім на їхню культуру поведінки.

Аналіз показав, що низький рівень культури поведінки значної частини дітей зумовлений такими причинами: педагогічні колективи дитячих дошкільних закладів недостатньо проводять цілеспрямованої виховної роботи з дітьми, які потребують індивідуальної, особливої уваги; більшість вихователів та батьків не обізнані з можливостями діагностико- профілактичної роботи з дітьми, у яких проявляються негативні прояви у поведінці. Таким чином, аналіз виховної роботи з дітьми показав, що завдання формування в них культури поведінки вирішуються недостатньо. Важливу роль відіграє теоретична й практична підготовка вихователів та батьків, а саме: у проведенні чіткої й цілеспрямованої діагностико-профілактичної роботи; формуванні у дітей культуру поведінки; прищеплення їм навичок культури здоров'я, діяльності та спілкування.

Характеризуючи окремо взяті типи відхилень поведінки та методи педагогічного впливу на дітей з нетиповою поведінкою, ми дійшли висновку, що кожне відхилення по-різному впливає як на навчання, так і на поведінку дитини. Тому немає й не може бути єдиного методу виховного впливу для всіх дітей. Але все ж обов'язковою завжди є потреба зміцнювати їхнє здоров'я, поліпшувати умови виховання в сім'ї на основі глибокої всебічної діагностики дитини.

Список використаних джерел

1. Колесіна Т. Є. Особливості виховання дітей старшого дошкільного віку, схильних до негативних проявів у поведінці : дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Колесіна Тетяна Євгенівна. - К., 1998. - 189 с.

2. Федорченко Т. Є. Рання профілактика негативних проявів у поведінці дітей : навч.-метод. посіб. / Т. Є. Федорченко. - Вид. друге доповнене. - Тернопіль : Астон, 2005. - 138 с.

Размещено на Allbest.ur