Організація навчально-виховного процесу в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація навчально-виховного процесу в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі

Олександр Перцов

У статті аналізуються особливості організації навчально-виховного процесу в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі, звертається увага на склад адміністративної та навчальної частини, юнкерський штат, правила вступу, висвітлюється внутрішній розпорядок училища, обов'язки чергового офіцера, режим дня юнкера в зимовий і літній період та свята, а також правила надання відпусток.

Ключові слова: історія військової освіти, Єлисаветградське кавалерійське юнкерське училище, організація навчання, матеріальне забезпечення, внутрішній порядок училища, режим дня юнкера.

В статье анализируются особенности организации учебновоспитательного процесса в Елисаветградском кавалерийском юнкерском училище, обращается внимание на состав административной и учебной части, юнкерский штат, правила поступления, освещается внутренний распорядок училища, обязанности дежурного офицера, режим дня юнкера в зимний и летний период и праздники, а также правила предоставления отпусков.

Ключевые слова: история военного образования, Елисаветградское кавалерийское юнкерское училище, организация обучения, материальное обеспечение, режим дня юнкера.

The article deals with the peculiarities of teaching and educational process in Elisavetgrad cavalry military cadet school. Much attention is paid to the administrative, teaching and the military cadet staff. There is given an analysis of the entry rules, school order, military cadets' daily routine in summer and winter time as well as the responsibilities of officers on duty and rules of granting leave of absence. єлисаветградський офіцер училище навчальний

Key words: history of military education, Elisavetgrad cavalry military cadet school, educational process, school material security, cadets' daily routine.

У 1860-х рр. в Єлисаветграді було створено один із трьох кавалерійських юнкерських закладів, що діяли на території Російської імперії.

Діяльність Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища майже не висвітлена у наукових джерелах. Окремі її аспекти досліджені в роботах істориків П. Бобровського, Ф. Грекова, С. Ряснянського, С. Шевченка, статтях К. Шляхового та В. Босько.

Метою нашого дослідження є висвітлення навчально-виховного процесу в Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі.

25 червня 1865 р. військовий міністр Д. Мілютін видав наказ про відкриття Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища, а 25 вересня 1865 р. його урочисто відкрили. Заклад забезпечував комплектування офіцерського складу кавалерійських частин Київського, Харківського Одеського округів [10, c. 3; 4, с. 325; 8, с. 161].

1902 р. училище було перейменовано на Єлисаветградське кавалерійське і припинений прийом на юнкерське відділення. Юнкери, які закінчили відділення стали випускатися з училища офіцерами, якщо вони належали до І розряду, отримували звання підпоручників з одним роком старшинства, ІІ розряду - підпоручиків без старшинства (Наказ по військовому відомству від 1885 р. № 113).

Протягом існування кавалерійського юнкерського училища посадовий склад адміністративної і навчальної частини залишався незмінним.

Заклад очолював начальник училища. Зазвичай, це був кавалерист чи конно-артилерист, що закінчив академію Генерального Штабу. Він обирався Головним начальником військово-навчальних закладів і призначався на посаду Найвищим наказом.

Начальник училища мав права начальника дивізії з інспекторської частини з накладання дисциплінарних стягнень, а в питанні суду - повноваження командира полку. Посадові обов'язки начальника училища полягали в нагляді за військовим вихованням і навчанням юнкерів. Від начальника училища також залежала матеріальна база закладу [1, с. 35].

Начальниками училища були: з 1865 до 1871 рр. - майор О. Руссо де Живон; з 1871 до 1873 рр. - підполковник М. Третьяков; з 1873 до 1878 рр. - гвардії полковник О. Міллер; з 1878 до 1886 рр. - генерального штаба полковник Є. Ринкевич; з 1886 до 1891 рр. - полковник ген. штабу В. Сахаров; з 1886 до 1896 рр. - полковник ген. штабу О. Літвінов; з 1896 р. - генерал-майор ген. штабу О. Самсонов [10, с. 5; 8, с. 161; 7, с. 32-34].

П. Бобровський зазначав, що найбільше зусиль для розбудови училища доклав його перший начальник О. Руссо де Живон [1, с. 11].

У разі відсутності або хвороби начальника військового училища його заміняв інспектор класів або командир ескадрону залежно від старшинства в званні. Помічником начальника училища з господарської і стройової частини був командир ескадрону. Він обирався начальником училища із стройових офіцерів училища або з штаб-офицерів гвардії й армії і затверджувався на посаді Найвищим наказом.

Окрім нагляду за чітким виконанням правил служби і дотриманням військової дисципліни, командир ескадрону стежив за моральністю юнкерів, за їхньою стройовою підготовкою і за проведенням позакласних занять.

Командири взводів відбиралися начальником військового училища із колишніх або теперішніх молодших офіцерів. У першому випадку вони призначалися на посаду з дозволу військового міністра, в другому - затверджувалися на посаді начальником училища.

Командир взводу військового училища користувався правами командира роти в полку. Під наглядом ескадронного командира він керував службою, військовим вихованням і стройовою освітою юнкерів своєї роти, стежив за дотриманням правил несення служби своїми вихованцями та їхньою військовою дисципліною, а також за класними і позакласними заняттями. Він також безпосередньо завідував ротним господарством.

Діяльність педагогічного персоналу скеровував інспектор класів. До його обов'язків входило контроль навчальної роботи викладачів, спостереження за організацією та проведенням класних і польових топографічних практичних занять, якщо це на розсуд начальника училища не доручалося іншій особі.

З метою підбору кращого складу викладачів він допомагав начальнику в підборі найбільш гідних осіб. Окрім того, інспектор класів вживав заходи щодо забезпечення училища необхідною кількістю книг, підручників, навчальних посібників, моделей тощо.

Педагогічний персонал складався з священика - законовчителя, офіцерів генерального штабу, військових інженерів, артилеристів-академіків, військових топографів, військових юристів, військових лікарів, ветеринарного лікаря, штатських викладачів [7, с. 30].

Лекції юнкерам читали штатні і позаштатні (приватні) викладачі. Штатним викладачем могла бути тільки особа, що має не менше 12 лекцій в тиждень. До 1894 р. штатні викладачі в званні офіцера могли призначатися тільки з військових і фізико-математичних предметів. Із 1894 р. це обмеження було зняте. Зазначимо, що більшість викладачів військових дисциплін були у званні полковника і тільки приблизно 5 % у званні капітана.

Бібліотекар військового училища обирався начальником училища і затверджувався Головним управлінням військово-навчальних закладів. До 1894 р. бібліотекарем могла бути військова чи цивільна особа за наявності відповідної освіти. З 1894 р. бібліотекарем призначалася тільки військова. У його обов'язки входило зберігання книг бібліотеки та експонатів музею училища.

Господарчою частиною в училищі керували - квартирмейстер, скарбничий, завідувач господарчою частиною. Діловодством з господарчої частини завідували секретар і бухгалтер. До обов'язків квартирмейстер входило утримання, ремонт, опалення і освітлення будівель училища, прийом на роботу служників. Скарбничим обирали одного з чинів училища. Завідувач господарчою частиною слідкував за формою, білизною, чоботами, пранням білизни, опікувався околодком і табірними будівлями.

Особливий контроль за ротним господарством покладався на ескадронного командира. Він після перевірки рахунків і правильності витрат артілі, за допомогою особливого розпорядження комісії з юнкерів писав щомісячний звіт для начальника училища з доходів і витрат з ротного господарства [3, с. 42].

Із 1868 р. кількість чинів в училищі була наступною: у 1868 р. - 10 керівних осіб (начальник училища, ротний і ескадронний командир, діловод з навчальної частини, молодші офіцери, ад'ютанти, скарбничий, квартирмейстер і ветеринарний лікар), 6 осіб нестройових чинів (квартирмейстер, писар, медичні фельдшери, цирульник), 3 вахтмістри, 16 рядових для догляду за кіньми, 35 конюхів, 10 денщиків, 28 осіб вільнонайманих (шевців, чоботарів, сідельників, ковалів, прислужників для прибирання і з інших господарчих питань); у 1871 р. керівних осіб - 10, нестройових чинів - 7, рядових для догляду за кіньми - 12, конюхів - 55, денщиків - 12, вільнонайманих - 35 осіб [3, с. 67-69].

У 1874 р. у зв'язку зі збільшенням штату юнкерів до 300 осіб були введені додаткові посади 1 ескадронного командира, 5 офіцерів, 1 вахмістра, 2 трубачів, 1 квартирмейстера, 2 молодших писарів, 5 рядових для догляду за кіньми, 3 денщиків і по одному шевцю, чоботарю, сідельнику та ковалю, 5 служників та 20 конюхів [3, с. 69].

З 1878 р. в училищі розширився господарчий штат і додатково прийняли на роботу скарбничого та квартирмейстера.

Питання навчально-виховної та господарчої роботи в училищі розглядали три комітети: педагогічний, дисциплінарний, господарчий. Їхню роботу скеровував начальник школи.

Педагогічний комітет утворювали інспектор класів, його помічник, ескадронний і сотенний командири, священик, молодші офіцери, викладачі та лікарі. На загальних зборах комітету обговорювалися загальні питання навчально-виховного процесу. На групових зборах комітету розглядалися питання про рівень моралі й успіхи юнкерів у навчанні, а також питання про застосування постанов загальних зборів до юнкерів.

Дисциплінарний комітет, до складу якого входили інспектор класів, його помічник, ескадронний і сотенний командири, священик, молодші офіцери, обговорював проступки юнкерів, стягнення за них, поведінку і моральність юнкерів і подання ескадронним і сотенним командиром кандидатур юнкерів на звання портупей-юнкерів.

До складу господарчого комітету входили інспектор класів, ескадронний і сотенний командири, квартирмейстер, завідуючий господарчою частиною.

Правила прийому до кавалерійських юнкерських училищ були однаковими у всіх закладах. До училища приймалися неодружені чоловіки від 17 до 28 років. Кількість місць визначалася відповідно до вакансій, які подавав Головний Штаб за попередньою згодою з Головним управлінням Військово-навчальними закладами [3, с. 74].

До вступної програми входили Закон Божий, російська мова, загальна географія, географія Росії, Російська історія, арифметика [9, с. 1-2].

Юнкери поділялися на казеннокоштних і власнокоштних. Всі вихованці після вступу зберігали обмундирування тих частин, за якими вони числилися. Юнкерів на казенному утриманні держава забезпечувала необхідним для них обмундирування і спорядження відповідно до положення і штатів своїх частин, а ті, хто був на власному утриманні, зобов'язувались мати форму своїх полків, холодну і вогнепальну зброю (гвинтівки чи пістолети), коней і кінське спорядження [3, с. 42-43, 49].

Всі юнкери після вступу до училища урочисто складали військову присягу [5, с. 10].

Із кожним роком матеріальна база училища покращувалася, тому збільшувався штат юнкерів. У 1865 р. в закладі навчався один ескадрон у кількості 90 осіб. У 1868 р. штат училища збільшений до 150 осіб. У 1871 р. - до 200 юнкерів. 6 жовтня 1874 р. (у зв'язку з уведенням загальної військової повинності) - збільшений до 300 осіб і юнкери розділені на два ескадрони - перший для драгунських полків, другий - для уланських і гусарських (це був вже 11 курс юнкерів). 1876 р. при училищі утворено козаче відділення на 35 осіб [3, с. 69; 1, с. 14; 7, с. 3].

Приймалися до училища особи з різних соціальних прошарків. Відповідно до соціального походження юнкерський склад не був однорідним. Більшість юнкерів були з потомственних чи особистих дворян, поряд з ними навчалися юнаки, що закінчили училища військового відомства і декілька унтер-офіцерів обов'язкової служби [1, с. 10].

В організації внутрішнього порядку в училищі керувалися чинними статутами внутрішньої служби у військах з відповідними доповненнями, що стосувалися юнкерського життя. Умови виховання і навчання юнкерів відповідали завданням закладу.

Відповідно до основних вимог військової служби в закладі були заборонені: неофіційні збори юнкерів з будь-якою метою; будь-яке вираження схвалення чи несхвалення дій керівництва (наприклад, подарунки адміністративному і викладацькому складу); участь у таємних гуртках і будь-яких товариствах навіть з корисною метою [5, с. 42].

Внутрішній порядок училища відповідав його стройовій організації. Ескадрони, а з 1876 р. ще й козача сотня були окремими постійними стройовими частинами, побудованими відповідно до частин у військах. Розподіл юнкерів за цими частинами був зроблений за ранжувальним списком, а не на основі розподілу їх за класами [5, с. 28].

Для безпосереднього постійного спостереження за внутрішнім порядком в училищі щоденно обирався черговий офіцер. Він безпосередньо підпорядковувався начальнику училища, а під час занять - ще й інспектору класів. Черговий офіцер керував усіма черговими і днювальними по частинах училища, а в таборі - ще й караулом.

До обов'язків чергового входило: підтримання порядку в училищі, у табірний час - в училищному районі; контроль нових чергових і днювальних, перевірка знання їхніх обов'язків та одягу; збір інформації про кількість юнкерів і стан їхнього здоров'я; перевірка арештованих; обхід усіх приміщень закладу; контроль режимних моментів в училищі; слідкування за відвідуванням юнкерами класних занять; чергування у навчальному корпусі під час занять; присутність при зміні караулу у табірний час; присутність на всіх зборах юнкерів [5, с. 57-58].

Після проведення вечірньої переклички черговий офіцер подавав начальнику училища рапорт, в якому висвітлювалися всі події протягом дня та денну записку, в якій за встановленою формою подавалася інформація про стан юнкерів, дисциплінарні стягнення (кому, які, з якої причини).

На допомогу черговому офіцеру призначалися чергові від старшого курсу - по ескадрону, по околодку, по кухні й у приймальну кімнату в години прийому відвідувачів; від молодшого курсу - днювальний по ескадрону.

Окрім чергових за порядком в ескадронах і класах слідкували «нашивочні» і старші юнкери. Вони призначалися одразу ж після літньої відпустки. В ескадроні за порядком слідкував вахмістр (юнкер, який найкраще навчалася, був відмінником стройової підготовки, мав авторитет серед інших юнкерів). Також обиралися чотири взводних і вісім молодших портупей-юнкерів, штандартний портупей-юнкер і єфрейтор.

З молодшого курсу обов'язково обиралися «майори» (юнкери, які залишилися на другий рік) або, якщо таких не було, найкращі на думку керівництва. Протягом перших місяців навчання вони переобиралися, якщо виникала потреба, з числа, тих, хто краще навчався.

До кожного юнкера молодшого класу («звіра», «сугубого пернача» - за спогадами С. Ряснянського, так їх називали в ЄКЮУ, а пізніше ЄКУ юнкери старшого класу) після вступу до училища прикріплювався «дядька» («благородний корнет») - юнкер старшого класу, який спостерігав за ним (у вільний від навчання час) і виховував - «приборкував звіра», ознайомлював його з традиціями, звичаями, поведінкою, заснованими на суворій дисципліні.

Навчально-виховний процес в училищі ґрунтувався на жорсткому спартанському режимі. З ночівлею до дому ніхто не відпускався. В училищі існувало два види відпусток - міська і заміська.

При наданні відпусток керувалися наступними положеннями:

1) відпустка не повинна заважати заняттям, звільнялися тільки у другій половині дня в середу, в суботу після Всеношної, в неділю після Обідні, а також у Дванадесяті свята та табельні дні. В інші - тільки у невідкладних справах з дозволу начальника училища;

2) в ніч напередодні неділі, святкових, табельних днів звільнялися тільки до родичів, за їхніми заявами;

3) як у будні, так і у святкові дні міська відпустка тривала до 22.00.

4) юнкери, що направлялися у відпустку мали при собі білети, що засвідчували їхню особу [5, с. 39; 7, с. 94].

Курс навчання в училищі продовжувався два роки. З 1880 до 1885 р у зв'язку з відкриттям підготовчого класу - три, а з 1885 до 1913 р. - знову два роки (підготовчий клас було відмінено). Навчальний процес був поділений на два періоди: зимовий і літній.

У зимовий період з 1 вересня до 1 квітня режим дня юнкерів був наступним: 5.45 - сигнал до підйому; 6.00-7.00 - підйом, ранкова гімнастика; 7.00-7.45 - загальна ранкова молитва, ранковий огляд, чай, амбулаторний огляд хворих юнкерів; 8.00-12.10 по середам і суботам, а в інші дні з 8.00-13.35 - класні заняття по п'ять лекцій; між лекціями перерви по 10 хвилин. На лекції юнкери ходити строєм повзводно; 13.00 - сніданок; 13.30-15.30 - по середам і суботам стройові заняття. В інші дні з 13.45-15.45.; 16.00 - обід; 16.30-17.30 - юнкери були вільними, після чого вони дві з половиною години займалися обов'язковою самопідготовкою; з 18.00 до 20.00 - один раз на тиждень гімнастикою і фехтуванням; у 20.00 - вечірній чай; 20.45 - перекличка, молитва і зоря, після якої юнкери займалися особистими справами до 23.00. Вони могли піти до «юнкерського клубу» чи пограти на роялі і власних музичних інструментах. Режим виконувався за сигналом, який давав черговий трубач відповідно до наказу чергового офіцера.

Розподіл юнкерів на молодший і старший класи застосовувався тільки для навчальних занять, по спальням юнаки розділялися по ескадронам.

Заняття у зимовий період поділялися на класні і стройові. Класні заняття поводились з відділеннями приблизно по 30 осіб, а репетиції - по групам. Усі лекції і репетиції зазвичай закінчувалися наприкінці березня.

Після проведення екзаменів розпочинався літній період навчання.

Зазвичай, у кінці травня училище в повному складі виходило в табір. Зазначимо, що до 1880 р. юнкери на літній час прикомандировувалися до кавалерійських полків. У 1880-1881 рр. училищний табір був при с. Бережинка [8, с. 160-161], а з 1882 р. знаходився за кілька верст від міста на Інгулі. Поряд з училищним табором був табір полків сьомої кавалерійської дивізії, переданий після їх виходу з Єлисаветграда 136 піхотному таганрозькому полку. На протилежному березу річки Інгул був маєток генерала Лішина «Балашівка», а за ним село Лелеківка [7, с. 25].

З виступом у табір і до закінчення топографічної зйомки місцевості розпорядок дня залежав від виду стройових занять. Обід у цей період був о 13.00, а вечеря о 20.00, після цього - перекличка і молитва.

В таборі проводилися стройові заняття, а виїздка молодих коней, піші учіння та взводні й ескадронні кінні учіння відбувалися в полі. На них юнкери старшого класу опановували командування взводами і навіть ескадронами. Повернення юнкерів з польових учінь завершувалося подоланням серйозних кінних перешкод, що знаходились при в'їзді до табору.

У кінці червня юнкери кінним строєм виходили на маневри, віддаляючись від Єлисаветграда на значні відстані. В поході юнкерів знайомили з доглядом за кіньми (конюхів у похід не брали), навчали розсідлувати, чистити коней, давати фураж, водити на водопій верхи без сідел і, якщо поблизу була річка, купати.

Маневри продовжувалися два-три тижні і до кінця липня юнкери поверталися в табір. Наприклад, у 1888 р. юнкерське кавалерійське училище у складі військ Одеського Військового округу одним зведеним ескадром брало участь у маневрах під Новою Прагою, а 31 серпня на Височайшому огляді імператора Олександра ІІІ [8, с. 160-161].

Отже, діяльність Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища була спрямована передусім на підготовку високоморального офіцера-практика. В організації внутрішнього порядку в закладі керувалися чинними статутами внутрішньої служби в військах, тому він відповідав військовій стройовій організації і юнкери, що закінчували училище були підготовленими до військової служби. Незважаючи на посилення інтересу сучасних учених до проблеми розвитку військової освіти на Єлисавет- градщині у ІІ половині ХІХ - початку ХХ ст. потребують подальших досліджень методи і форми навчання у Єлисаветградському кавалерійському юнкерському училищі, вплив виховної роботи на особистість майбутніх офіцерів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бобровский П. О. Двадцатипятилетие юнкерских училищ / Павел Осипович Бобровский. - СПб.: Типография Департамента Уделов, 1889. - 40 с.

2. Бобровский П. О. Правила для приема в юнкерские и урядничьи училища / Павел Осипович Бобровский. - СПб. : Типография Гогонфельдена и Ко, 1871. - 66 с.

3. Бобровский П. О. Юнкерские училища: в 3 т. / Павел Осипович Бобровский. - СПб.: Типография В. С. Балышева, 1876. - Т. 3-4 Экономическое положение училища и достигаемые в них результаты. - 265 с.

4. Военная энциклопедия: в ХУШ т. / [под. ред. К. І. Величко,

В. Ф. Новицкого, А. В. фон-Шварца, В. А. Апушкина, Г. К. фон- Шульца]. - СПб. : Т-во И. В. Сытина, 1911. - Т. ІХ. - 1912. - 322 с.

5. Инструкция, определяющая правила военного воспитания и устройства внутреннего порядка в военных училища - СПб.: Типография Стасюлевича, 1900. - 61 с.

6. Инструкция по учебной части и программы для преподавания учебных предметов в военных училищах - СПб., 1883. - 312 с.

7. Исторический очерк Елисаветградского кавалерийского училища с воспоминаниями питомцев школы к столетию со дня основания училища / [под. ред. С. Н. Ряснянскаго]. - Нью Йорк : Издание объединения бывших юнкеров Елисаветградского кавалерийского училища, 1965. - 239 с.

8. Краткая история военно-учебных заведений 1700-1910 / [сост. Ф. В. Греков]. - СПб. : Типография Вильде, 1910. - 192 с.

9. Правила для приема в юнкерские и урядничие училища / [сост. Я. А. Исаков]. - СПБ.: Типография Гогенфельдена, 1871. - 66 с.

10. Справочная книжка для юнкеров Елисаветградского кавалерийского училища. - Одесса, 1911. - 206 с.

11. Шевченко С. І. Кавалерія від Єлисаветградського офіцерського кавалерійського училища до Української кінної військової школи ім. Будьонного (1850-1930) / Сергій Іванович Шевченко. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2015. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru