На сучасному етапі розвитку українського суспільства, пов'язаному з процесами модернізації в освіті, украй необхідне вирішення актуальних завдань підготовки вчителя нової генерації, спроможного до інноваційної діяльності на рівні світових стандартів, здатного орієнтуватися в розмаїтті суперечностей сучасного світу, адекватно оцінювати навколишній світ, демонструвати високий рівень професіоналізму, визначати способи особистісного розвитку й саморозвитку.

На нашу думку, головним у процесі професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва є не тільки сума готових знань, яку він отримує під час навчання, але й вироблення в них уміння самостійно та творчо застосовувати отримані знання на практиці. Не викликає сумнівів той факт, що процес професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва тісно пов'язаний з мистецтвом, оскільки цілі, які ставить перед собою освіта, збігаються з функціями мистецтва. Мистецтво має надзвичайно потужну здатність розвивати людину. "Мистецтво є найважливішим засобом прилучення людини до загальнолюдських, духовних цінностей через власний досвід, особисте емоційне переживання, адже воно виражає і формує ставлення людини до всіх явищ буття і до самої себе, а близькість педагога до мистецтва дозволить надати процесу навчання і спілкування з дітьми гуманно-особистісного характеру" [6, с.8].

Необхідно відмітити, що останні роки увага вчених до проблеми інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва зросла, але зосереджена вона переважно на окремих аспектах процесу навчання гри на музичних інструментах. Аналізуючи процес інструментально-виконавської підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва, ми дійшли висновку, що взаємозв'язок між предметами інструментально-виконавського циклу (основним і додатковим інструментом, концертмейстерським та оркестровим класом, ансамблем тощо) відсутній. Кожен предмет націлений на відпрацювання своїх, вузько специфічних умінь та навичок.

Під інструментально-виконавською підготовкою майбутнього вчителя музичного мистецтва ми розуміємо двоєдиний поетапний процес, який передбачає навчання грі на фортепіано як універсальному музичному інструменті, а також обов'язкову концертно-виконавську діяльність студентів.

На нашу думку, необхідною умовою формування інтелектуально-творчих умінь є інструментально-виконавська діяльність, у результаті якої відбувається відпрацювання набутих умінь у реальних умовах, бо саме у виконавстві особливо яскраво виражається інтелектуально-творча спрямованість особистості майбутнього педагога. Цей вид діяльності дає можливість повніше розкрити індивідуальність, розвиває творчу самостійність, активізує минулий естетичний досвід, залучає потрібні асоціативні зв'язки.

В основі виконавської діяльності - внутрішні музично-слухові уявлення, які є надійною опорою для пам'яті виконавця та для його мислення. На основі ретельної аналітико-синтетичної роботи над текстом виконавець досягає його ідеального уявного відтворення внутрішнім слухом. Початкова ж стадія творчості - це стадія інтелектуальної роботи над музичним образом. Важливими складовими процесу підготовки майбутніх фахівців музично-педагогічного профілю є інструментальний і методичний компоненти. Цільова установка на взаємодію цих складових передбачає орієнтацію на здобуття майбутніми вчителями музичного мистецтва знань та практичного досвіду, пов'язаного із інструментально-виконавською діяльністю. Не можна не відзначити, що залучаючись в діяльність, пов'язану з виконавством, інтелектуально-творчі уміння отримують всебічний, гармонійний розвиток.

Формування інтелектуально-творчих умінь може мати місце при різних видах музичної діяльності, наприклад при систематичному прослуховуванні музики, вивченні музично-теоретичних та музично-історичних дисциплін. Однак процеси розвитку музиканта протікають особливо ефективно в тих випадках, коли він практично, а не умоглядно, оперує музичним матеріалом.

На наш погляд, інструментальне виконавство, у порівнянні з іншими видами виконавської діяльності, володіє найбільшими продуктивними педагогічними можливостями як у плані розкриття природи виконавства, творчого інтерпретаційного процесу, так і для виявлення та розвитку інтелектуально-творчих умінь. Оскільки саме в процесі інструментально-виконавської діяльності діє важлива закономірність психологічного порядку, згідно з якою "кращий спосіб зрозуміти і освоїти явище - це відтворити його" (С. Савшинський) [4, с.25].

Отже, гра на інструменті дозволяє відчути себе людиною-творцем, пробуджуючи в ньому художника, здатного відчувати і цінувати справжні шедеври музичного мистецтва, втілювати своє бачення краси в різноманітних музично-творчих проявах, використовуючи досить різноманітне коло музичних інтонацій, широкі скачки, зіставлення регістрів тощо.

Крім того, в процесі інструментального музикування з'являється можливість простежити залежність характеру звуку, його інтонаційної виразності від способу звуковидобування, динамічних, тембрових і звуковисотних можливостей різних інструментів. Інструментально-виконавська підготовка є важливою частиною професійної підготовки педагога-музиканта.

Зрозуміло, що інструментально-виконавська підготовка у мистецьких вищих навчальних закладах педагогічного напряму передусім спрямована на виконання в школі. Але зрозуміти музику і донести її сенс до дітей не можливо, якщо вчитель не в змозі передати образний зміст твору звуком. На думку В. Живова, виконавський процес містить в себе два пов'язаних між собою компоненти: осягнення суті твору (сприйняття) і його передачу (відтворення). До того ж, це не просто компоненти виконавського процесу, а його послідовні етапи, кожен з яких має відносно самостійні розділи: засвоєння і включення в художній образ музичного твору [1].

П. Косенко виділяє наступні завдання інструментальної підготовки:

- розвиток музично-творчих здібностей (музичний слух та пам'ять, відчуття ритму, рухо-моторний комплекс, художньо-образне мислення, фантазія, уява тощо);

- набуття досвіду концертмейстерської роботи;

- опанування формами та методами роботи, необхідними для проведення на високому професійному рівні різноманітної позакласної музично-виховної роботи з учнями (лекції - концерти, заняття з дітьми в групі подовженого дня тощо);

- засвоєння репертуару, включеного до шкільних програм зі слухання музики (вміння виконувати фрагменти творів, зосереджуючи увагу дітей на найбільш виразних та важливих моментах, давати до них словесні коментарі);

- оволодіння основними напрямами світової та вітчизняної інструментальної музики (бароко, класицизм, романтизм тощо) у виконавському аспекті; формування вмінь грамотно, технічно, стилістично правильно та художньо виразно виконувати сольну інструментальну програму [2].

Особливістю саме фортепіанної підготовки порівняно з іншими видами виконавської підготовки, на наш погляд, є наявність більш продуктивних педагогічних можливостей в розкритті саме природи інструментального виконавства. На думку Г. Ципіна, гра на музичному інструменті щедро збагачує учнів особистим, власноручно здобутим досвідом. При цьому безпосереднє зіткнення з музичним матеріалом допомагає пов'язувати систему уявлень і понять з реальними звуковими образами і тим самим підводить необхідну базу для різноманітних музично-розумових операцій, сприяє їх успішному протіканню. Він наголошує на тому, що "недостатньо лише констатувати сприятливі можливості фортепіанної педагогіки для всебічного та інтенсивного розвитку музикантів. Суть у тому, щоб використати ці можливості, розкрити їх з вичерпною повнотою" [5]. Тому особливо необхідно донести розуміння важливості професійного володіння фортепіано до тих студентів, які вивчають його, як додатковий музичний інструмент.

На думку Р. Тельчарової, професійна підготовка студентів у класі фортепіано представлена системою, що включає декілька взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих видів виконавської практики: "Перший безпосередньо пов'язаний з навчальною роботою і є немов би її завершенням. Сюди належать такі виступи студентів, в яких передбачається їхній зв'язок зі слухачами - це академічні концерти, звітні концерти класу, участь у конкурсах тощо. Другий вид передбачає виконавську діяльність студентів у школі і для дітей. Третій вид виконавської практики пов'язаний із суспільно-просвітницькою роботою студентів" [3, с.90].

Отже, у процесі інструментального музикування з'являється можливість проаналізувати, порівняти залежність характеру звуку, його інтонаційної виразності від способу звуковидобування, динамічних, тембрових і звуковисотних можливостей різних інструментів, дозволяє втілити своє бачення краси в різноманітних музично-творчих проявах.

інструментальний виконавський педагог музикант

Література

1. Живов В.Л. Теория хорового исполнительства / В.Л. Живов. - М.: Эдиториал УРСС, 1998. - 192 с.

2. Косенко П.Б. Актуальні питання вдосконалення інструментальної підготовки майбутнього вчителя музики (гітариста) / П.Б. Косенко // Педагогіка вищої та середньої школи: зб. нак. праць. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007. - № 18, Ч.1. - С. 202-212.

3. Тельчарова Р.А. Уроки музыкальной культуры. - М.: Просвещение, 1991. - 158 с.

4. Тимошенко Н.П. Формирование педагогических умений и навыков у студентов музыкально-педагогических факультетов: автореф. дисс. на соискание науч. ст. канд. пед. наук: спец.13.00.01 „Общая педагогика и история педагогики ” / Н.П. Тимошенко. - Киев, 1991. - 20 с.

5. Цыпин Г.М. Обучение игре на фортепиано / Г.М. Цыпин. - М.: Просвещение, 1984. - 174 с.

6. Юсов Б.П. Законы Вселенной и законы культуры // Педагогика искусства и интеграция. Материалы Международной конференции. - М., 2001. - М., 2001. - С.8.

Размещено на Allbest.ru