Методичні основи формування підготовленості майбутніх учителів музики до роботи з навчальними вокально-хоровими колективами

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МУЗИКИ ДО РОБОТИ З НАВЧАЛЬНИМИ ВОКАЛЬНО-ХОРОВИМИ КОЛЕКТИВАМИ

Лінь Є.

Анотація

Стаття розглядає питання методичних основ формування підготовленості майбутніх учителів музики до роботи з навчальними хоровими колективами. Процес формування підготовленості майбутніх учителів музики до роботи з навчальними вокально- хоровими колективами розкритий з позиції опанування інноваційними, інтерактивними, проективними методами роботи, що дозволяє студентам вільно обирати та вирішувати проблему з урахуванням власних інтересів.

Ключові слова: майбутні вчителі музики, методичні основи, навчальні вокально- хорові колективи, ефективні методи роботи.

Annotation

Keywords: future music teachers, teaching fundamentals, teaching vocal and choral groups, effective methods.

Стрімкі інтеграційні процеси у світовому освітньому просторі вимагають від сучасної системи вищої освіти озброїти випускників комплексом синтезованих знань кращих культурних традицій інших народів світу з метою їх адаптації до національних традицій певної країни та використання педагогічного досвіду в різних формах педагогічної практики. Унікальність процесу обміну культурними надбаннями кожного соціуму стає закономірністю демократичних відносин міжнародного рівня, що дає можливість інтегрувати в єдиний культурно-освітній простір, обмінюватись цінними знаннями в різних галузях науки, освіти, мистецтва, техніки, стає додатковим соціально-економічним ресурсом та фактором нарощування духовного потенціалу суспільства, стратегічною основою розвитку високоосвіченої особистості майбутнього вчителя.

Основою суспільно-історичного розвитку кожної нації є відродження та оновлення її культурно-освітнього потенціалу. Багатовікова історія китайської культури береже національні джерела у своєму первинному вигляді, тому на сучасному етапі важливо, щоб молоде покоління стало не тільки продовжувачем відродження сталих традицій своєї прадавньої культури, а й активно створювало освітньо-інформаційний простір у нових історичних умовах. Центральною фігурою цього процесу виступає духовно розвинений, соціально активний вчитель. Державна освітня програма КНР враховує потребу в першокласних фахівцях, тому значна частина китайської молоді дістає освіту в багатьох країнах Європи, у тому числі й в Україні, переймаючи у певному об'ємі місцеві традиції з метою надалі інтегрувати свої знання й уміння, одержані в іншій країні, у систему китайської музично-педагогічної сфери. Доцільно зазначити, що вокальне музикування в Китаї має цікаві специфічні форми, відмінні від традицій інших цивілізацій, тому сьогодні надається велика увага різним співацьким формам роботи з активізацією творчих видів діяльності. Досвід, що об'єднує музично-педагогічні досягнення різних культур, дає високі результати, які безпосередньо поєднуються в роботі фахівців, що повертаються після завершення навчання до себе на батьківщину.

Однією з основних тенденцій освітньої реформи Китаю є особлива увага до предметів гуманітарного циклу, здатних забезпечити формування духовних цінностей майбутнього вчителя музики у процесі творчої співпраці з учнями. З цієї позиції особливу актуальність набуває фахова навченість майбутніх учителів музики, загалом, та їх вокально-хорове навчання, зокрема. Тому вокально-хорове навчання майбутніх учителів музики вимагає особливої уваги і гранично серйозного відношення, як студентів, так і викладачів. Вокально- хорове навчання є однією з основних форм музичного виховання, починаючи від дошкільної освіти, шкільних музичних занять, закінчуючи професійною підготовкою фахівців. Гра на інструменті не завжди є доступною, а володіння голосом, спів у хорі вчитель може організувати без особливих організаційних витрат. Проте основною метою повинно стати не лише навчання учнів співу, правильної інтонації, і як наслідок -- яскраве виконання творів. Естетична сторона процесу вокально-хорового навчання повинна бути завжди на першому плані, оскільки музичне навчання необхідно спрямовувати на досягнення певного художнього результату у власній виконавській діяльності, що становить невелику частину культури свого народу.

Базисною основою статті є роботи науковців у сфері мистецької освіти (Е.Абдуллін, Л.Масол, Г.Падалка, Г.Побережна, О.Ростовський, О.Рудницька, В.Шульгіна, О.Щолокова та ін.); методики вокально-хорового навчання (В.Антонюк, Б.Гнидь, Н.Гребенюк, Л.Дмитрієв, П.Ковалик, А.Козир, Л.Куненко, І.Парфентьєва, Т.Первушина, А.Саркісян, З.Софроній, Ю.Юцевич та ін.); специфіки співацької діяльності вчителя зі школярами (Л.Василенко, Ж.Дебела, В.Ємельянов, О.Коміссаров, К.Матвєєва, А.Менабені та ін.).

На сучасному етапі багато студентів з Китаю отримують фахову освіту в системі української музично-педагогічної освіти. З метою підвищення рівнів вокально-хорового навчання студентів з КНР необхідно ретельно вивчити досвід української вокально-хорової школи, узагальнити обов'язкові канони традиційного народного й професійного мистецтва. Визначення суттєвих ознак української вокально-хорової педагогіки буде сприяти дослідженню методичних засад вокально-хорового навчання студентів-китайців у системі музично-педагогічної освіти України.

Доречно підкреслити, що ефективність вокально-хорового навчання майбутніх учителів музики залежить від змістової спрямованості навчально-виховної діяльності й може підвищитися за умови розробки і впровадження в практику відповідної методики, що містить: мотиваційну спрямованість студентів, на основі створення позитивної емоційної атмосфери вокально-хорового навчання у контексті діалогу; фахову компетентність майбутніх учителів, яка виражена повнотою і системністю становлення індивідуального фонду педагогічних і мистецьких знань, які забезпечують цілісність набуття вокально- хорових знань, умінь та навичок; широке використання праксеологічного досвіду в процесі спільної творчої навчальної діяльності, у ході якої реалізуються музичні інтереси кожної особистості.

Структура підготовленості майбутніх учителів музики до роботи з навчальними вокально-хоровими колективами вбирає: мотиваційно-адаптаційний компонент, що забезпечує позитивне ставлення студентів до диригентсько-хорової діяльності, як основи музично-виховної роботи серед школярів; когнітивно-оцінний компонент, що містить широку ерудицію майбутніх учителів музики у сфері вокально-хорового мистецтва, сформованість критично-оцінної позиції в осягненні музичних творів; діяльнісно-вольовий компонент, що передбачає здатність до керівництва художньо-творчою діяльністю хористів, ефективним управлінням процесом творчої взаємодії керівника з виконавцями хорового колективу; творчо-регулятивний компонент, що сприяє виявленню активності й самостійності, виконавської волі, готовності до самореалізації у вокально-хоровій роботі.

Для ефективності роботи вокально-хорових колективів слід помірковано підходити до їх формування, уважно обирати лідерів груп, які будуть здатні планувати роботу, налагоджувати контакти зі студентами. Найбільш продуктивно працюють колективи, сформовані зі студентів з високими навчальними можливостями, адже вони володіють навичками самостійної роботи. Позитивними можуть бути результати у колективах із середніми можливостями студентів, які мають стабільні навчальні результати. Організовано вони працюють більш успішно, ніж самостійно, однак їм потрібна постійна підтримка викладача. Не можуть успішно функціонувати колективи, які складаються лише із студентів з низькими навчальними можливостями. У них недостатньо базових знань та навичок самостійної роботи. Але найбільш ефективними є гетерогенні колективии, до складу яких входять студенти з різним рівнем навчання, потребами, інтересами, працездатністю, котрі доповнюють один одного. Під час комплектування навчальних вокально-хорових колективів доцільно враховувати не лише навчальні можливості, але й особистісні якості студентів.

Об'єднуючи студентів для групової вокально-хорової роботи, слід враховувати не лише їх навчальні можливості, а також дидактичну мету. Ефективною може бути діяльність постійних (у межах ансамблево-хорового функціонування) навчальних груп. Для якісної роботи в таких колективах достатньо створити умови, які б зацікавили частину членів кожної групи, адже їх пізнавальна активність може «передаватися» іншим студентам. Важливим у груповій роботі при організації хорової навчальної діяльності забезпечити активність кожного. Для цього викладач може розподілити завдання на частини за кількістю учасників колективу, тоді кожен має виконати свою частину роботи і пояснити спосіб її виконання іншим, налагодити систему обліку діяльності кожного студента в ансамблево-хоровій роботі.

У процесі формування підготовленості майбутніх учителів музики до роботи з навчальними вокально-хоровими колективами важливо опанувати інноваційними, інтерактивними методами роботи. Одним з інноваційних методів роботи є метод проекту - це особистісно зорієнтоване навчання в процесі, якого студент вільно обирає проблему з урахуванням його інтересів. Навчальне проектування орієнтоване насамперед на самостійну діяльність студентів: індивідуальну, парну або групову. Технологія проектування передбачає розв'язання студентами певної проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого - інтегрування знань та умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.

Результати виконання проектів повинні бути «відчутними»: якщо це теоретична проблема - то конкретне її вирішення, якщо практична -- конкретний результат, готовий до впровадження. Метод проекту передбачає використання суб'єктами навчання сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів. Сутність проектного метода - стимулювати інтерес студентів до нагальних проблем, що передбачають володіння певною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань від теорії до практики, збалансовано поєднуючи академічні знання з практичними, дотримуючись відповідного їх балансу на кожному етапі навчання. Педагог насамперед повинен знати основні вимоги, які висуваються до проектної технології: наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв'язання; практична, теоретична та пізнавальна значимість передбачуваних результатів; самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність студентів; структурування змістової частини проекту (із зазначенням поетапних результатів);використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висунення гіпотези їх вирішення, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, корегування, висновки [1, 165].

Вибір тематики проектів може бути різним, з урахуванням навчальної ситуації зі свого предмета, інтересів і здібностей студентів. Тематика проекту може бути запропонована і самостійно студентами. Результати проектів повинні мати певний продукт у вигляді відеофільмів, альбомів, комп'ютерних газет, альманахів тощо. Розрізняють такі типи проектів: дослідницькі, творчі, ігрові, інформаційні та практично зорієнтовані. Для дослідницьких проектів необхідно розробити чітку структуру, поставити конкретну мету, обґрунтувати актуальність предмета дослідження для всіх учасників, соціальну значущість, продуманість методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументацію її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв'язання проблеми і з'ясування шляхів її розв'язання.

Творчі проекти можуть мати більш довільну форму викладення матеріалу, не мають детальної структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіки спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Учасники проекту заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх подання: колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

В ігрових проектах учасники беруть на себе певні ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні та ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості студентів у таких проектах надзвичайно високий.

Інформаційні проекти спрямовані на збір інформації про певний об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з інформацією, її аналіз та узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості корекції у ході роботи над проектом. Структура проекту може бути наступною: мета, його актуальність; методи здобування (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, обговорення на конференції). Практично зорієнтовані проекти - результат діяльності учасників яких чітко визначено від самого початку, він зорієнтований на соціальні інтереси учасників (розроблена програма роботи гуртка, рекомендації, словник). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників і визначення функцій кожного. Кожен з етапів проекту потребує обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

У ході дослідження ми виявили необхідність активно застосовувати групові інтерактивні методи роботи, головним завданням яких є розвиток студента як суб'єкта навчальної діяльності. Завдання інтерактивних методів - навчати студентів співпраці при виконанні групових завдань; стимулювати моральні переживання взаємного навчання, зацікавленості в успіхові товариша; формувати комунікативні вміння, рефлексивні компоненти навчальної діяльності: цілеспрямованість, планування, контроль, оцінку; поєднувати фронтальну, індивідуальну та групову форми навчальної роботи.

У висновках доцільно зазначити, що використовуючи групові інтерактивні методи студенти включаються у змістовне співробітництво, де вони виступають суб'єктами спільної навчальної діяльності, а значить, змінюється їх мотиваційна сфера. Оскільки співробітництво студентів стає змістовним, спрямованим лише на навчання, то це й впливає на їхні мотиви до навчання, тож розвивається пізнавальна активність. Аналітична діяльність в ансамблевій роботі, колективне узагальнення матеріалу створюють оптимальні умови для пробудження та формування пізнавальних інтересів студентів, що дозволяє створити сприятливі умови організації навчальної роботи в оптимальному темпі. Активна співпраця в колективних формах навчання сприяє прояву ініціативи, самостійності всіх студентів.

Література

1. Пехота Е.Н. Индивидуализация профессионально-педагогической подготовки учителя. - К.:Вища школа, 1997. - 365 с.

Размещено на Allbest.ru