Тенденції розвитку художньої освіти в позашкільних закладах України в ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закарпатського художнього інституту, кандидат педагогічних наук

Тенденції розвитку художньої освіти в позашкільних закладах України в ХХ столітті

Волощук А. В., завідувач кафедри образотворчого мистецтва

Ужгород, Україна

Анотації

Волощук А. В. Тенденції розвитку художньої освіти в позашкільних закладах України в ХХ столітті. У статті розглядається становлення позашкільної освіти в ХХ столітті як в теоретичному осмисленні, так і в практичному використанні, що дає можливість усвідомити природу і зміст її потенційних можливостей у вихованні дітей та юнацтва.

Ключові слова: художня освіта, позашкільна освіта, естетичне виховання, організація дитячого дозвілля.

Волощук А. В. Тенденции развития художественного образования в внешкольных заведениях Украины в ХХ веке. В статье рассматривается становление внешкольного образования в ХХ веке как в теоретическом осмыслении, так и в практическом использовании, что позволяет осознать природу и смысл его потенциальных возможностей в воспитании детей и юношества.

Ключевые слова: художественное образование, внешкольное образование, эстетическое воспитание, организация детского досуга.

Voloschuk A. Artistic education trends in Ukrainian out-of-school establishments in the ХХ century. The development of out-of-school education in the ХХ century in the theoretical comprehention and its practical use is examined in the article, giving to realize nature and maintenance of its potential possibilities in children and youth education.

Keywords: artistic education, out-of-school education, aesthetical education, child's leisure organization.

Вступ

Постановка проблеми. Тенденції розвитку педагогічних процесів початку ХХ століття співзвучні сьогоденню в тім, що як тоді, так і в наші дні представники української педагогічної думки намагалися синтезувати раціональні зерна досвіду освітнього процесу за різних суспільно-політичних умов із національними українськими традиціями виховання.

Мета статті - проаналізувати розвиток художньої освіти в позашкільних закладах в історії української педагогіки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.

Значну просвітницьку діяльність щодо поширення позашкільного навчання та виховання проводив педагогічний щомісячник «Світло», який на своїх сторінках піднімав питання естетичного виховання, давав практичні поради вчителям та батькам із різноманітних виховних проблем. Просвітницькі товариства на Наддніпрянщині (Київське товариство грамотності, Товариство сприяння початковій та середній освіті, Фребелівське товариство, Товариство імені К. Ушинського, Київський педагогічний клуб) та громадські культурно-освітні товариства на Західній Україні («Галицько-Руська Матиця», «Просвіта», «Рідна Хата», «Скала») дбали про розгортання мережі початкових та недільних шкіл для широких мас сільського, робітничого населення, знайомили з історією та культурою України, значну увагу приділяли позашкільній освіті, в якій вбачали потужний потенціал для загального розвитку молоді.

Нагальну потребу піднесення культурного рівня країни через виховання підростаючого покоління в умовах позашкільних закладів визначила С. Русова. Педагог-практик наголошувала на обов'язку держави підтримувати і розвивати надзвичайно необхідну, важливу, особливу для суспільства позашкільну галузь. За участю С. Русової були розроблені і частково реалізовані основні засади розбудови системи позашкільної освіти, розкриті нею в праці «Позашкільна освіта. Засоби її проведення», де наголошувалося, що «виховання поза межами школи не тільки освітлює розум, але й надає можливість гармонійного розвитку всіх індивідуальних нахилів особистості» [7: 83]. В організації дитячого дозвілля особливе місце педагог приділяла естетичному вихованню, підкреслювала важливість художньої освіти у формуванні світогляду дитини, розвитку її задатків. Цінним у доробку педагога є наполягання на тому, що виховання особистостей повинно ґрунтуватися на загальнолюдських і національних аспектах. Ця думка є пріоритетною і для українського суспільства в ХХІ столітті.

Виклад основного матеріалу дослідження

Провідні педагоги на початку ХХ століття акцентували увагу на необхідності використання позашкільної освіти, яка різними засобами повинна сприяти розвитку природних нахилів і здібностей дітей, утверджувати гуманні відносини між учнем і педагогом, створювати особливу емоційну атмосферу і середовище, в якому найповніше розкриються юні таланти. Подібні погляди знайшли своє відображення в стратегічних напрямах виховання учнівської молоді поза межами школи, прийнятих на Харківському педагогічному форумі (1915). Було наголошено, що за допомогою організації «розумних розваг», які охоплюють низку заходів, переважно мистецьких, спрямованих на відродження і розвиток національної культури, через впровадження різних форм (літературних читань, музичних і танцювальних вечорів, пересувних художніх та художньо-промислових виставок) забезпечується гармонійний розвиток дітей у позашкільний час. Харківський з'їзд визначив необхідність спеціальної підготовки працівників для позашкільної галузі, поширення просвітницької діяльності, яка б пропагувала важливість позашкільного навчання та виховання [6: 88].

На зборах Київського обласного педагогічного товариства (1916) було визнано, що школа не спроможна на належному рівні організувати позанавчальне виховання учнів, задовольнити необхідність їх у самореалізації, тому вносилася пропозиція щодо створення різноманітних просвітницьких клубів, які б спрямували діяльність дітей поза межами школи, проводячи екскурсії на природу, на околиці міста, до історичних пам'яток [6: 68]. В результаті, у великих містах (Києві, Харкові, Ніжині та інших) з'явилися позашкільні установи - будинки юнацтва, діяльність яких об'єднувала дітей різних верств населення, поширювала рух щодо об'єднання молоді в гуртки і клуби за інтересами.

На 1917-1920 роки припадає період, який характеризується спробами включення позашкільного виховання в загальну систему народної освіти. Однак, ситуація була ускладнена громадянською війною, іноземною інтервенцією, хаосом і руйнаціями. На перший план в освітньо-виховній політиці були висунуті естетичні чинники, спроможні забезпечити підняття духу, відродження національних традицій.

У період Українського державного відродження (1917-1920) були створені передумови для оновлення змісту освіти на Україні. Організатори освітнього руху О. Астряб, О. Дорошкевич, Т. Лубенець, Я. Мамонтов, О.Музиченко, І. Огієнко, С. Сірополко, П. Холодний, Я. Чепіга наголошували на можливостях позашкільних закладів формувати цілісну особистість, здатну до активної самореалізації. Виникають численні різноманітні за змістом та організаційною структурою клуби, дитячі майданчики, секції, які головним завданням діяльності вбачають естетичне виховання молоді, прищеплення загальнолюдських цінностей.

На Першому (квітень 1917) та Другому (серпень 1917) Всеукраїнських учительських з'їздах активно працююча позашкільна секція розробила основні положення діяльності позашкільних закладів, які націлювалися на активізацію інтересу дітей до різних галузей знань, розвиток творчих можливостей молоді [8]. Пошуки удосконалення процесу виховання засобами мистецтва у позашкільних закладах були відображені у резолюціях, прийнятих «Нарадою земських і міських діячів на полі позашкільної освіти» (1917), де підкреслювалося важливе значення різних видів мистецтва, в тому числі й образотворчого в діяльності позашкільних закладів [3: 239]. Суттєвий імпульс для розгортання позашкільної галузі надав підвідділ, створений при Народному комісаріаті освіти (1918), який займався організацією дитячих колоній та клубів. Ним були розроблені положення, в яких зазначалося, що саме позашкільна робота з учнями надає можливість ширше розвивати розумові сили дітей, готувати їх до праці та життя, забезпечувати їх гармонійний розвиток. Особливий акцент робився на вихованні естетичних почуттів у школярів засобами мистецтва [5: 194].

Проблеми художнього виховання у системі позашкільної освіти обговорювалися на «Нараді діячів із підготовки викладачів» у Києві (20-23 серпня 1918), де мистецтво розглядалося вагомою складовою діяльності позашкільних закладів. Вчений-мистецтвознавець, теоретик і практик естетичного виховання, дослідник психології творчості та психології сприйняття мистецтва А. Бакушинський один із перших розробив методику формування здатності учнів сприймати і розуміти художні твори, образотворче мистецтво різних епох та напрямів, спираючись на особливості психологічного переживання у різновікових категоріях дітей. Так, на думку вченого, систематичні відвідування музеїв, подальше обговорення відчуттів, розбір живописних полотен, витворів мистецтва необхідно залучати тільки в юнацькому віці, коли зростають пізнавальні інтереси, формується самосвідомість підлітків [2].

Департамент позашкільної освіти при освітянських відомствах відповідав за створення позашкільних закладів задля духовного розвитку підростаючого покоління, їх творчого самовираження, спілкування, проведення організованого вільного часу. Головна мета полягала у вихованні естетично та гармонійно розвиненої особистості, для чого використовувалися різні види образотворчої та декоративно-прикладної діяльності - ліплення з глини, гончарство, малярство, різьблення по дереву тощо. Керівництво здійснювали досвідчені фахівці, які мали спеціальну мистецьку підготовку.

Активне впровадження малювання в позашкільну практику відбулося у зв'язку з відкриттям Академії образотворчих мистецтв в Києві (1917), що започаткувало історію вищої художньої освіти в Україні, до створення якої долучилися М. Грушевський, художники М. Бойчук, В. Кричевський, Ф. Кричевський, О. Мурашко, Г. Нарбут.

Проблемі естетичного виховання молоді відводилося важливе місце у затвердженому Наркомосом «Положенні про Єдину трудову школу в Україні» (1919). Мистецтво у новому законодавчому документі визначалося невід'ємним компонентом змісту шкільної та позашкільної освіти на всіх етапах навчання.

Поширення «Шкіл робітничої молоді» в радянській Україні (1919), які за характером організації навчально-виховного процесу поєднували риси загальноосвітнього і позашкільного закладу, надало можливість підліткам 12 - 17 років одночасно навчатися і працювати на виробництві. Із циклу художньо-естетичних дисциплін були впроваджені співи, малювання, ліплення, ручна праця. З метою розвитку художнього смаку проводилися лекції з прикладного мистецтва, організовувалися конкурси учнівських робіт, відвідування художніх виставок, музеїв.

Після остаточного утвердження радянської влади в Україні були прийняті нормативні документи з питань народної освіти, в яких головна увага приділялася гармонійному, естетичному вихованню дитини, наголошувалося на повазі до її особистості, забезпеченні умов для максимального розвитку її творчих сил. Однак, тогочасна політична та соціально-економічна ситуація змусила державу відійти від прогностичних планів і вирішувати більш нагальні проблеми. Найголовнішими із них були повернення суспільству ледве не цілого покоління дітей та підлітків, які залишилися без батьків, притулку, засобів до існування та боротьба з неписьменністю серед дорослого населення та молоді. У цей період виникають нові типи позашкільних закладів, започатковуються нові форми виховання - дитячі табори відпочинку, школи-клуби, дослідні станції, хати-читальні, трудові комуни, дитячі театри і бібліотеки, наукові і екскурсійні станції, туристські і краєзнавчі центри, спортивні клуби. Станом на 1 січня 1922 р. в Україні налічувалося 163 клуби, які перебували на державному утриманні [4]. Поширеними засобами виховання в їх діяльності було проведення бесід, організація екскурсій на виробництво, профорієнтація молоді відповідно до їх здібностей і бажань.

Із середини 1930-х рр. триває масове відкриття комплексних позашкільних закладів - Палаців та будинків піонерів і жовтенят, Будинків художнього виховання, які виявляють здібності, розвивають таланти дітей. Школярам надавалась можливість включатися в різні види художньо-прикладної діяльності також і в дитячих кімнатах, організованих при житлокооперативах та клубах. Головна увага зосереджувалася на реалізації таких принципів як масовість, громадська спрямованість, комуністична ідейність, зв'язок із життям, працею, загальнодоступність, добровільність, сприяння розвитку ініціативи і творчості, естетичне виховання.

Класи живопису, малюнку та креслення, відкриті у Києві на початку ХХ століття, стали передумовою для створення першої в Україні художньої школи імені Т. Г. Шевченка (1937). Її становлення тісно пов'язане з іменами видатних українських митців, як Ф. Красицький, Ф. Кричевський, О. Мурашко, В. Ніколаєв, Н. Пимоненко, Х. Платонов, К. Трохименко, Г.Яблонський, Ю. Ятченко, які здійснили вагомий внесок у формування середньої художньої освіти, заклали міцні основи для подальшого становлення навчального закладу для найобдарованіших дітей.

У міжвоєнний час інші тенденції розвитку позашкільної освіти були притаманні Західній Україні, різні частини якої перебували під владою Польщі, Чехословаччини, Румунії. Демократична освітня політика Чехословаччини контрастувала з асиміляторсько-шовіністичними кроками польської та румунської влад. 1939-1940 рр. спричинили радикальні зміни в цій галузі після приєднання Волині, Галичини, Буковини до Радянської України та наступної «радянізації». Закарпаття ж знову повернулося до несприятливих реалій через окупацію краю гортіївською Угорщиною та поразку Карпатської України.

Позашкільний напрям у роки війни був перенацілений на підтримку починів в ім'я конкретної допомоги фронту, підготовку до захисту Вітчизни, шефство над госпіталями, посильне виконання суспільно-корисної роботи. В післявоєнний час в умовах відбудови зруйнованого господарства держава намагалася сприяти відновленню діяльності позашкільних установ, які мали взяти на себе важливі соціальні функції. Об'єднання українських земель в єдиному державно-політичному утворенні УРСР (1945) створило уніфіковані умови для розвитку освіти та позашкілля радянського типу.

На Всесоюзних нарадах із народної освіти (1945, 1946, 1948) були прийняті документи «Про заходи з поліпшення позашкільної роботи з дітьми» (1946), «Про розвиток позашкільної роботи з дітьми» (1948), де наголошувалося на необхідності подальшого становлення мережі позашкільних закладів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, укомплектування кваліфікованими педагогічними кадрами, широке використання досвіду роботи педагогів.

1950-1970-ті роки позначилися створенням розгалуженої інфраструктури позашкільної освіти, масове охоплення її впливом різновікових категорій дітей та юнацтва. Статистичні дані зафіксували створення широкої мережі позашкільних закладів (2 121 одиниця, що на 500 більше, ніж у повоєнний період). Комплексно впорядковувалася діюча система позашкільної освіти, яка спрямовувалася на задоволення різноманітних потреб дитини, розвиток її творчих здібностей у гуртках художньо-естетичного спрямування; на новий рівень вийшла культурно-просвітницька робота з обдарованими дітьми; в учнівсько-педагогічних середовищах панувала атмосфера креативності та пошуку; традиційними стали систематичне проведення міських, районних, обласних та республіканських виставок дитячої творчості, в яких брала участь талановита молодь. позашкільний освіта навчальний

Впродовж 1970-1980-х рр. тривало масове розгортання позашкільних закладів, охоплення їх впливом найчисельнішої кількості дітей та юнацтва, позашкільна освіта включає гурткову і секційну діяльність за межами програм загальноосвітньої школи і змістовне культурне дозвілля. У 1970-х рр. в СРСР функціонувало 12 тисяч позашкільних закладів, з них понад 4 тисячі - комплексні Палаци і будинки піонерів, де належна увага надавалася мистецько-художньому спрямуванню [1].

В другій половині 1980-х рр., навіть на фоні застійних явищ в суспільстві, тривав творчий пошук нових концептуальних підходів і змістовних форм у роботі з дітьми в загальноосвітніх та позашкільних установах. Замовчування недоліків, проблем, одноманітність у навчально-виховній роботі були неминучими в загалом авторитарній педагогіці. У непростих умовах соціально-економічних та суспільно-політичних трансформацій, розпочатих на фоні горбачовської «перебудови» для тисяч хлопців і дівчат позашкільні заклади залишилися єдиними безкоштовними установами, в яких вони мали змогу задовольняти свої культурно-творчі потреби. Кризові явища не оминули сферу позашкільної освіти: болісною тенденцією було скорочення мережі позашкільних освітньо-виховних установ, відтік кадрів педагогів, недостатнє фінансування в умовах економічної кризи. Спільними зусиллями центральних та місцевих органів влади, громадськості, освітян, які розуміли освітній і виховний потенціал позашкільної освіти, її роль в розвитку природних задатків дитини, вихованні її характеру, підготовці до свідомого вибору професії, вдалося уникнути повного занепаду позашкільної освіти.

Початок 1990-х - до наших днів характеризується розгортанням трансформаційних процесів у позашкільній галузі в умовах національно-державного відродження України. Нормативне визначення статусу позашкільної освіти як складової безперервної освіти, що було закріплено в Конституції України (1996), зумовило переосмислення її місця і ролі в суспільстві.

Сьогодні поступово відбувається трансформація позашкільної освіти: формується її багаторівнева система; розширюється мережа навчальних закладів; створюються профілюючі заклади різних типів, розгортаються нові напрями позашкільної освіти.

Висновки і перспективи

Проаналізована інформація дозволяє стверджувати, що розвиток художньої освіти в позашкільних закладах в історії української педагогіки є процесом складним, довготривалим, сповненим численних суспільно-політичних й культурно-мистецьких впливів. За різноманітних умов позашкільна художньо-мистецька діяльність забезпечувала гармонійний розвиток молоді, здійснювала естетичний вплив на дитину. ХХ століття продемонструвало різні ідеологічні, організаційно-структурні підходи до реалізації завдань, поставлених суспільством перед позашкіллям. Позашкільна виховна діяльність розглядалася як важлива педагогічна проблема, була об'єктом зацікавленості національних урядів часів визвольних змагань 1917-1920 рр., турботи держави в радянській Україні, ініціативності національно-культурних установ та діячів на західноукраїнських землях в дорадянський час, а після возз'єднання в єдиній повоєнній Україні сферою відповідальності ще й органів освіти, педагогічної науки та громадськості, які прагнули її урізноманітнювати та удосконалювати. Роль художньої позашкільної освіти як засобу всебічного розвитку особистості залишається актуальною і в наш час.

Література

1. Андреєва В. Подяка за щасливе дитинство / В. Анд- реєва // Молодь Закарпаття. - 1976. - 18 грудня. - С. 4.

2. Бакушинский А. В. Художественное творчество и воспитание / А. В. Бакушинский. - М.: Новая Москва, 1925. - 206 с.

3. Благова Т. Організація художньо-естетичного виховання у системі позашкільної освіти (1917 - 1920 рр. ) / Тетяна Благова // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 2008 (№1). - 239 - 246 с.

4. Буров О. Позашкільна робота з дітьми / О. Буров // Дитячий рух. - 1928 (№ 2). - С.1.

5. Дитячі колонії // Українська Радянська Енциклопедія: [в 17 т.] / голов. ред. М. П. Бажан / К., 1961. - Т. 4. - с.194 - 195.

6. Пастернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр. / С. Пастернак. - К., 1920. - 127 с.

7. Русова С. Позашкільна освіта. Засоби її проведення: лекції, читані на позашкільному факультеті / Софія Ру- сова - К.: Дзвін, 1918. - 87 с.

8. Цвірова Т. Д. Розвиток позашкільних закладів різних типів в Україні (1920-1941 рр.): дис... канд. пед. наук : 13.00.01 / Цвірова Тамара Дмитрівна. - К., 2003. - 236 с.

Размещено на Allbest.ru