Сучасні підходи до професійному підготовки майбутніх вихователів вищих навчальних закладів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 371.134.001.76+378(045)

Сучасні підходи до професійному підготовки майбутніх вихователів вищих навчальних закладів

У статті розглянуто різні підходи до визначення поняття «професійна підготовка». Проаналізовано знання, вміння та навички як категорії вираження цілей навчання. Подано особливості розвитку сучасної дитини дошкільного віку. Визначено інтерактивні технології як один із шляхів професійної підготовки майбутніх вихователів у вищих навчальних закладах. Представлено організаційно-педагогічні умови реалізації інтерактивних технологій в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу (оптимізація педагогічної взаємодії викладача й студента на основі належної інтеракційної культури; впровадження самокерованого навчання в процес фахової підготовки майбутніх вихователів; створення необхідного матеріально-технічного забезпечення процесу використання інтерактивних технологій у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу; варіативне використання методів і форм фахової підготовки студентів до оперування інтерактивними технологіями в процесі вивчення нормативних і спеціальних курсів). Ключові слова: професійна підготовка, умови.

Annotation

The modern approaches to the professional training future educators in higher educational establishments

The different approaches to the definition of professional training have been studied in the article. There have been analyzed knowledge, abilities and skills as a category of expression readiness purposes. The characteristics of modern child of preschool age have been presented. Defined interactive technologies as a way of training future teachers in universities. Presented organizational and pedagogical conditions for the implementation of interactive technologies in educational process of higher education (optimization of pedagogical interaction of the teacher and student on the basis of appropriate and interactive culture; introduction of self-managed learning in the process of professional future teachers' training; create the necessary logistical support to the process of interactive technologies in the educational environment of higher educational establishment; using variational methods and forms of vocational training students to operate interactive technologies in the study of normative and special courses).

Key words: professional training, knowledge, abilities, skills, interactive technologies, conditions.

Аннотация

Н. П. Гончар

г. Хмельницкий

Современные подходы к профессиональном подготовки будущих воспитателей высших учебных заведений

В статье рассмотрены различные подходы к определению понятия «профессиональная подготовка». Проанализированы знания, умения и навыки как категории выражение целей обучения. Представлены особенности развития современного ребенка дошкольного возраста. Определены интерактивные технологии как один из путей профессиональной подготовки будущих воспитателей в высших учебных заведениях. Представлены организационно-педагогические условия реализации интерактивных технологий в учебно-воспитательном процессе вуза (оптимизация педагогического взаимодействия преподавателя и студента на основе надлежащей интеракционной культуры; внедрение самоуправляемого обучения в процесс профессиональной подготовки будущих воспитателей; создание необходимого материально-технического обеспечения процесса использования интерактивных технологий в учебно-воспитательном среде высшего учебного заведения; вариативное использование методов и форм профессиональной подготовки студентов к оперированию интерактивными технологиями в процессе изучения нормативных и специальных курсов).

Ключевые слова: профессиональная подготовка, знания, умения, навыки, интерактивные технологии, условия.

Модернізація системи професійної освіти України зумовлена змінами в соціально-економічній та соціокультурній сферах життя суспільства, пов'язаних із входженням України в європейський освітній простір, потребами в принципово новому поколінні професійних педагогічних кадрів, які б відповідали вимогам внутрішнього та зовнішнього ринків праці. Державна політика в галузі вищої освіти спрямована на якісну, конкурентоспроможну підготовку та вдосконалення педагогічних кадрів, які відповідатимуть вимогам інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки, кожного громадянина, про що йдеться в Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [4].

Суспільство України потребує від сучасної системи освіти творчого, ініціативного, конкурентоспроможного вихователя, здатного адаптуватись до мінливих умов сьогодення, критично мислити, успішно реалізувати себе в професійній діяльності.

На сьогодні існує велика кількість досліджень проблеми професійної готовності фахівців різних сфер та напрямків. Так, концептуальні засади загальнопедагогічної підготовки фахівців (В. Андрущенко, Ю. Бабанський, Г. Балл, А. Бойко, І. Зязюн, А. Кузьмінський, З. Курлянд, В. Сластьонін); виявлення сутності й змісту формування готовності майбутніх педагогів до педагогічної діяльності (О. Біда, Л. Кондрашова, Н. Кузьміна, С. Литвиненко); упровадження нових педагогічних технологій у навчально-виховний процес в закладах освіти (І. Бех, А. Вербицький, О. Дубасенюк, О. Падалка, О. Пєхота, О. Пометун, С. Сисоєва та ін.).

Аналізуючи теоретико-практичні напрацювання учених щодо проблем професійної підготовки майбутніх вихователів, варто підкреслити значущість наукових розвідок Г. Бєлєнької, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Глухової, Н. Денисенко, О. Кононко, Н. Лисенко, М. Машовець, Т. Піроженко, З. Плохій, Т. Поніманської та ін., у яких розкрито формування фахової підготовки, особливості навчальновиховної діяльності майбутніх вихователів, їх професійні функції та якості, обґрунтовується зміст їх професійної освіти тощо.

Метою статті є визначення сучасних підходів до підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у вищих навчальних закладах.

Для глибокого аналізу спрямованості професійної підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів потрібно проаналізувати різні інтерпретації поняття «професійна підготовка» в психолого-педагогічній літературі.

Так, в «Енциклопедії професійної освіти» зазначено, що професійна підготовка це «сукупність спеціальних знань, умінь і навичок, якостей, трудового досвіду й норм поведінки, які забезпечують можливість успішної праці за обраною професією» [2, 390].

Аналізуючи наукові дослідження з проблеми професійної підготовки фахівців, визначаємо, що дослідники одностайні в думках щодо трактування цього поняття. О. Павлик зазначає, що професійна підготовка фахівців це складна психологопедагогічна система зі специфічним змістом, наявністю структурних елементів, формами відношень, особливостями навчального процесу, специфічного для певного фаху знаннями, вміннями та навичками [5]. Г. Троцко вважає, що професійна підготовка це система, яка характеризується взаємозв'язком та взаємодією структурних та функціональних компонентів, сукупність яких визначає особливість, своєрідність, що забезпечує формування особистості студента відповідно до поставленої мети вийти на якісно новий рівень готовності студентів до професійної діяльності [9].

Погоджуючись із думкою науковців (Волкова Н., Павлик О., Поліщук Л., Троцко Г. та ін.), ми вважаємо, що професійна підготовка це оволодіння системою професійних знань, які містять: загальнокультурні, психологічні, педагогічні знання та знання з методики викладання предметів, методики виховної роботи, дидактики, знання педагогічної техніки. Адже вихователь-професіонал повинен бути компетентним у всіх сферах життя, щоб надати дітям не тільки знання, а й сформувати особистість, здатну до аналізу та творчого мислення. Але для підготовки майбутніх фахівців недостатньо подавати необхідні знання, викладач ВНЗ також має бути компетентним у навчанні фахівців-професіоналів. Так, І. Сінгатулін розглядає професійну підготовку як об'єктивний процес, в основі якого лежать певні закономірності: зумовленість системи професійної готовності потребами соціально-педагогічного й духовного розвитку суспільства, завданнями в галузі формування особистості; відповідність змісту, форм і методів професійної підготовки рівню розвитку педагогічної науки й практики, характеру й змісту педагогічної праці; виховання й розвиток майбутніх педагогів у процесі професійної підготовки; взаємозв'язок цілей, функцій, змісту й методів професійної готовності студентів педагогічних ВНЗ; залежність якості професійних знань, умінь і навичок від характеру, змісту, форм і методів організації навчально-пізнавальної, навчально-практичної, самостійної практичної діяльності студентів; залежність змісту й методів професійної готовності від індивідуальних здатностей студентів [7, 75].

Отже, професійна підготовка цілеспрямований процес, векторно зорієнтований на подачу та оволодіння майбутніми фахівцями необхідними знаннями, вміннями та навичками для усвідомлення та використання їх у професійній діяльності.

С. Гончаренко тлумачить знання як особливу форму духовного засвоєння результатів пізнання процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності; виражається в поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях і виконує дві важливі соціальні функції: матеріалізується в певні технічні пристрої, технологічні процеси й, таким чином, служить виробництву; перетворюється на переконання та є керівництвом до практичної дії [1, 137]. До практичних дій належать уміння та навички.

В Українському педагогічному словнику поняття «вміння» трактується як «набута знанням чи досвідом здатність робити щонебудь; виражає підготовленість до практичних і теоретичних дій, що виконуються швидко, точно й свідомо» [1, 94-95]. Уміння є фундаментом готовності людини до виконання певної діяльності на основі знань. Багаторазове використання тих чи інших умінь призводить їх до цілковитої автоматизації. Саме ці автоматизовані дії, які реалізуються на рівні несвідомого контролю, перетворюють уміння на навички.

Отже, можна відстежити взаємозв'язок між знаннями, вміннями та навичками. Адже знання це продукт діяльності, а без знань людина не змогла б виконувати будь-які дії.

Навички, у свою чергу, полегшують діяльність особистості, яка відбувається автоматично. Отже, знання, вміння та навички це категорії вираження цілей навчання, без засвоєння яких неможлива готовність майбутніх вихователів до професійної діяльності в ДНЗ.

Теоретичні та методологічні основи проблеми професійної підготовки майбутніх вихователів знайшли відображення в працях класиків педагогічної науки А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського, К. Ушинського.

Так, А. Макаренко, розглядаючи виховання дітей як окрему галузь педагогічної науки, створив теорію опосередкованого виховання особистості в колективі, під час якого вплив на неї є непрямим. Педагог зазначав, що «вихователь стоїть у якійсь суб'єктивній точці. На відстані трьох метрів є точка об'єктивна, у якій закріплюється дитина ... Іноді ця позиція прямого протистояння суб'єкта й об'єкта трохи різниться, але відстань у три метри залишається тією ж ... Людина не може бути вихованою безпосереднім впливом однієї особи, хоч би які позитивні якості мала ця особа» [3]. Тому педагог запропонував нову форму роботи роботу в колективі.

С. Русова зазначала, що головним завданням виховної системи є створення можливостей для виявлення творчих сил дітей, їхнього діяльного ставлення до життя. Вихователь, на думку С. Русової, повинен приділяти велику увагу національному вихованню дитини, тому що «виховання «на рідному ґрунті» активізує її творчу діяльність, розширює її думки, її цікавість» [6, 95].

В. Сухомлинський вважав головною рисою справжнього вихователя його інтелектуальне багатство, адже «чим багатші знання педагога, тим яскравіше розкривається його особисте ставлення до знань, науки, книги, розумової праці, інтелектуального життя» [8, 284-287]. Отже, знання вихователя, його закоханість у свою роботу й будуть наслідувати його вихованці. Окрім того, видатний педагог зазначав, що вихователь повинен не тільки подавати дітям знання, а й надати їм змогу самим через усвідомлення краси та вагомості найближчого, найдорожчого, рідного віднаходити істину, тим самим поступово розширюючи свої знання. Педагог повинен особистісно зростати разом з дитиною.

Відомий педагог К. Ушинський так описував гарного вихователя: «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними потребами і з усіма її великими духовними вимогами ... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу а засоби ці величні» [10]. Тому вихователь повинен користуватись знаннями не тільки науки про виховання, а й з інших дисциплін, як от: анатомія, фізіологія, психологія, логіка, філологія, географія, історія тощо.

Таким чином, класики педагогічної науки особливо акцентували увагу на суб'єктсуб'єктній, активній діяльності вихователя з дітьми, коли педагог зростає разом з дітьми, передаючи їм своє інтелектуальне багатство, через роботу в колективі. Ця взаємодія можлива тільки в тих випадках, коли вихователь пізнає та сприймає дітей такими, якими вони є насправді, з усіма їх слабкостями, не нав'язуючи своєї думки.

Ідеї класиків продовжують наслідувати та вдосконалювати у своїх дослідженнях сучасні вчені-педагоги: Г. Бєлєнька, Г. Борин, Л. Загородня, Г. Закорченна, Н. Ковалевська, О. Кучерявий, Л. Машкіна, Т. Поніманська, Н. Сайко, Н. Лисенко та ін., які розкрили різні аспекти підготовки студентів факультетів дошкільної освіти до роботи з дітьми в ДНЗ, які базуються не тільки на базових лініях дошкільної підготовки (мовленнєвий, художньо-естетичний, пізнавальний, соціальноморальний, емоційно-ціннісний, фізичний, креативний тощо), а й на психолого-педагогічних змінах, які відбуваються в сучасному дитинстві як періоді посиленого розвитку, змін та навчання. Ці зміни динамічні: відбувається освоєння нових видів діяльності, розширюється сфера відносин, збільшуються контакти, ускладнюються соціальні ролі.

Д. Фельдштейн [11] виділив найважливіші зміни в розвитку сучасної дитини. До цих змін учений зарахував: зниження рівня розумової активності; рівня розвитку сюжетнорольової гри, що є незамінним методом розвитку мотивації, волі, довільних дій та соціалізації дітей дошкільного віку в суспільстві; зниження пізнавальної активності та уяви тощо. Розвиток новітніх телекомунікацій сприяє тому, що діти менше спілкуються з однолітками та дорослими в реальному світі. Вони все більше черпають інформацію через комп'ютери, телебачення, засоби масової інформації, що призводить до екранної залежності та відсутності опори в найближчому оточенні. Причинами цього є те, що більшість вихователів не готові виховати дітей, спроможних до креативності, пізнавальної активності, самореалізації та самовдосконалення.

Сучасна система освіти, яка здійснюється традиційними методами навчання, спрямована на засвоєння знань, а не на розвиток допитливої, креативної особистості, здатної знайти вихід із будь-якої проблемної ситуації. Тому, як зазначає Д. Фельд штейн [11], слід змінювати стереотипи, шукати нові технології, методи, форми роботи, які будуть спрямовувати не тільки дітей дошкільного віку, а й студентів до розширення знань, розвитку творчості, самовдосконалення та самореалізації. Таким чином, зміни в розвитку сучасної дитини, суттєво модифікуючи конфігурацію освіти загалом, впливають на сучасну професійну підготовку майбутніх вихователів.

Означені вище чинники (соціокультурні виклики для сучасної дошкільної освіти; психолого-педагогічні проблеми дитинства епохи інформатизації; готовність практиків та майбутніх вихователів до модернізаційних змін і викликів) спонукають до обґрунтування напрямів ефективних змін у професійно-педагогічній підготовці майбутніх вихователів ДНЗ.

Одним із шляхів змін професійно-педагогічної підготовки є трансформація традиційного навчального процесу в особистісно зорієнтований, який характеризується суб'єктсуб'єктною взаємодією, де студента визначено рівноправним суб'єктом навчальної взаємодії. Навчання у ВНЗ має орієнтуватися не тільки на предмет, що вивчається, але й на особистість студента, його індивідуальні особливості, потреби та інтереси. Саме таку атмосферу співробітництва можна створити шляхом впровадження інтерактивних технологій.

Інтерактивні технології це історично змінна інтерпретаційна парадигма, що тлумачиться тепер як технологія навчання, системно навчально-методично забезпечена та змістовно спрямована на досягнення взаємодії, шляхом активної та творчої міжсуб'єктної діяльності учасників навчально-виховного процесу. В практичній діяльності вихователів інтерактивна взаємодія має особливе значення в декількох контекстах: особистісному (спрямовує виховний процес на особистість дошкільника); виховному (формує гуманістичні основи вихованню дитини); творчому (розвиває творчі здібності особистості дошкільника); науковому (розв'язує сучасні психолого-педагогічні проблеми виховання сучасної дитини). Саме на це й спрямовується підготовка майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів.

Для ефективної організації інтерактивного навчання необхідно створити організаційно-педагогічні умови:

- оптимізація педагогічної взаємодії викладача й студента на основі належної інтеракційної культури. Готовність викладача вищого навчального закладу навчати за допомогою інтерактивних технологій є не менш важливою, адже від готовності викладача викладати за допомогою інтерактивних технологій залежить, наскільки ефективно майбутні вихователі будуть упроваджувати їх у професійній діяльності. Окрім особистісних та операційних якостей, викладач повинен мати вміння створювати суб'єкт-суб'єктну взаємодію, ситуацію успіху та забезпечити ігровий простір під час навчально-виховного процесу;

- впровадження самокерованого навчання в процес фахової підготовки майбутніх вихователів. Попередня підготовка вихованців дасть їм можливість орієнтуватись на самокерованість навчання та отримати можливості самостійно планувати час для опанування того чи іншого навчального матеріалу. Запропоновані вміння нададуть можливість студентам розвивати самостійність та саморозвиватись під час занять;

- створення необхідного матеріальнотехнічного забезпечення процесу використання інтерактивних технологій у навчально-виховному середовищі вищого навчального закладу. Окрім законодавчої документації (Закон України «Про вищу освіту», Закон України «Про дошкільну освіту», навчальні програми, державні програми розвитку дітей дошкільного віку тощо], у викладача має бути добірка навчально-методичних посібників, картотека статей щодо використання інтерактивних технологій і у вищих навчальних закладах, і у дошкільних;

варіативне використання методів і форм фахової підготовки студентів до оперування інтерактивними технологіями в процесі вивчення нормативних і спеціальних курсів. Окрім традиційної лекції, в освітній процес слід вводити лекцію із запланованими помилками, проблемну лекцію, лекцію удвох, лекціювізуалізацію, лекцію-прес-конференцію, лекцію-діалог тощо, що активізує не тільки пізнавальну активність студентів, а й пошукову діяльність. На семінарських та практичних заняттях можна використовувати такі інтерактивні технології: мозковий штурм, ажурна пилка, аналіз конкретних ситуацій, робота в парах, робота в малих групах, дидактичні ігри; методи: емпатії, смислового й символічного бачення, придумування, припущення, гіперболізації, синектики, метод конструювання понять тощо.

Аналізуючи все вищесказане, можна визначити мету, яка стоїть перед сучасною системою ступеневої підготовки майбутніх вихователів, це підготовка фахівців, які повинні вміти: працювати в умовах соціокультурних викликів для сучасної дошкільної освіти; розв'язувати психолого-педагогічні проблеми дитинства інформаційно-комп'ютерної епохи; використовувати інноваційні педагогічні технології. Одним із шляхів такої підготовки є впровадження інтерактивних технологій. Подальші розвідки вбачаємо у визначенні готовності майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів до використання інтерактивних технологій.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. -- К. : Либідь, 1997. -- 376 с.

2. Энциклопедия профессионального образования в 3 т. / под ред. С. Я. Батыщева. -- М. : АПО, 1999. -- Т. 2. -- 440 с.

3. Макаренко А. С. Твори в 7 т. / А. С. Макаренко. -- Т. 4. -- К. : Рад. шк., 1954. -- С. 19--23.

4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : http://www.meduniv.lviv.ua/files/ info/nats_strategia.pdf.

5. Павлик О. Б. Професійно-педагогічна підготовка майбутніх перекладачів до використання офіційно-ділового мовлення : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Ольга Борисівна Павлик ; Нац. акад. держ. прикорд. служби України ім. Б. Хмельницького. -- Хмельницький, 2004. -- 19 с.

6. Русова С. Сучасні течії в новій педагогіці / С. Русова // Русова С. Вибр. пед. тв. : у 4 кн. / [за заг. ред. Є. І. Коваленко; упоряд., прим. Є. І. Коваленко, О. М. Таран]. -- Чернігів : КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2009. -- 328 с.

7. Сингатуллин И. М. Подготовка учителя сельской малокомплектной школы / И. М. Сингатуллин // Педагогика. -- 1995. -- № 2. -- 175 с.

8. Сухомлинский В А. Сердце отдаю детям / В. А. Сухомлинский. -- К. : Рад. шк., 1988. -- 272 с.

9. Троцко Г. В. Теоретичні та методичні основи підготовки студентів до виховної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах : автореф. дис. ... д-ра пед. наук / Г. В. Троцко ; Ін-т педагогіки і психології професійної освіти АПНУ. -- К., 1997. -- 54 с.

10. Ушинський К. Д. Вибр. пед. тв. : у 2 т. / К. Д. Ушинський. -- Т. 1. -- К. : Рад. шк., 1983. -- С. 214--218.

Фельдштейн Д. И. Социальное развитие в пространстве-времени Детства [Текст] / Д. И. Фельдштейн. -- М. : Москов. психол.-социальн. ин-т ООО «Флинта», 1997. -- С. 67--107.

Стаття надійшла до редколегії 05.08.2015

Размещено на Allbest.ru