Реалізація інноваційного підходу щодо розвитку комунікативної компетентності творчої особистості вчителя

Сьогодення ставить все нові вимоги до комунікативної компетенції сучасного фахівця й, зважаючи на це, змінилася ситуація та вимоги у цілому за відношенням до людини як суб'єкта спілкування. В умовах оновлення системи освіти та євроінтеграційних процесах країни виникла потреба у висококваліфікованих спеціалістах, які мали б достатньо високий рівень володіння мовою, удосконалені уміння та знання міжкомунікативного зв'язку. На сучасному етапі розвитку вітчизняної освіти та педагогічної думки важливого значення набуває питання переосмислення існуючих, пошук і впровадження інноваційного підходу до організації та здійснення як навчального процесу, так і педагогічних умов щодо розвитку комунікативної компетентності творчої особистості вчителя. Безумовним є і той факт, що саме від рівня сформованості уміння правильно, з точки зору орфографії, орфоепії, граматики, лексики, володіти мовними засобами, правильно продукувати думку, доступно пояснювати навчальний матеріал, залежить успіх у професійній діяльності творчої особистості.

З урахуванням зазначеного, мета статті здійснити науковий аналіз проблеми сутності та структури комунікативної компетентності творчої особистості вчителя.

Слід зазначити, що в науці триває інтенсивна дискусія навколо визначення сутності дефініції «компетентність». Нас цікавить комунікативна компетентність, яка є однією зі складових творчої особистості комунікативної компетентності вчителя, тому зупинимося детальніше на характеристиці її структури. Вивчення психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми засвідчило, що існує два основні підходи до визначення сутності та змісту комунікативної компетентності. Так, О. Аршавська, М. В'ятютнєв, Д. Ізаренков, С. Савіньон, О. Скворцова та інші розглядають окреслену дефініцію через поняття «здатності», тобто як здатність використовувати мову в різних сферах спілкування [1; 2; 4; 8].

Аналіз значного кола наукових джерел указує на той факт, що в педагогічній науці приділено значну увагу проблемі комунікативної підготовки творчої особистості педагогів. Теоретичні й методичні засади формування комунікативної компетентності майбутніх учителів досліджували О. Аршавська, О. Бєляєв, М. Васильєва, М. Вашуленко, Л. Виготський, Н. Волкова, М. В'ятютнєв, Н. Гез, А. Годлевська, Є. Голобородько, М. Жинкін, Д. Ізаренков, І. Зимняя, В. Кан-Калик, А. Капська, Ю. Караулов, Р. Козьяков, М. Коць, Т. Ладиженська, Л. Мацько, Н. Пашківська, М. Пентилюк, В. Півторацька, В. Підгурська, С. Савіньон, Л. Савенкова, Г. Сагач, О. Скворцова, О. Яковліва та інші.

М. Пентилюк зазначає, що нові підходи щодо навчання майбутніх учителів технології уроку створюють сприятливі умови для розвитку творчості учнів, формування мовної особистості й ставлять низку вимог до вчителя, як от: уміння діагностувати цілі навчання, досконало володіти мовою, розробляти опорні конспекти, створювати нові види наочності, вільно володіти проблемним навчанням, організувати групову та індивідуальну роботу з використанням комп'ютерів [7].

Зважаючи на вищезазначене, важливим аспектом нашого дослідження є орієнтація на інноваційний підхід у формуванні творчої особистості учителя. Необхідно вказати на той факт, що педагогічні умови розвитку комунікативної компетентності творчої особистості педагога є важливою складовою інноваційного підходу. Саме тому, виникає необхідність розкрити поняття «умова», опираючись на психолого-педагогічні, філософські наукові джерела. навчання мовний компетентність

У тлумачному словнику С. Ожегова знаходимо таке визначення означеного поняття: «Умова обставини, від якої залежить будьщо, правила, які встановлені в будь-якій сфері життя, діяльності» [5, 1233].

Поняття «рефлексія», як правило, усвідомлюють як «процес самопізнання суб'єктом внутрішніх психологічних актів і станів. Поняття «рефлексія» виникло у філософії й означало процес роздумів індивіда про те, що відбувається в його власній свідомості. Рефлексія це не просто знання або розуміння суб'єктом самого себе, але й з'ясування того, як інші знають і розуміють «рефлектуючого», його особистісні особливості. Емоційні реакції та когнітивні (пов'язані з пізнанням) уявлення [6, 504].

Зважаючи на наукове розуміння проблеми С. Савіньон, слід зазначити, що структуру комунікативної компетентності утворюють такі компетенції, як: граматична (граматичний рівень речення), соціолінгвістична (розуміння соціального контексту, в якому використовується мова), дискурсивна (вміння продукувати текст) і стратегічна (компенсація часткових знань, умінь та навичок). Особливу увагу дослідниця акцентує на останній, що має компенсувати часткові знання мови в процесі професійної діяльності [9, 129-134].

У науковому дослідженні Н. Галкіної мова йде про один із прийомів рефлексії «рефлексивний вихід», тобто такий поворот свідомості, внаслідок якого особистість починає бачити особливості власного мовлення наче збоку, з позиції спостерігача [3]. Означений прийом, на нашу думку, можна використовувати під час групової дискусії, коли учитель матиме можливість спостерігати мовлення інших учасників діалогу й, на основі сприйнятої інформації, вдаватися до аналізу та самоусвідомлення власного мовлення та власної ролі у діалозі. Такий підхід надзвичайно важливий для напрацювання уміння в майбутніх учителів, вступаючи в міжкомунікативні зв'язки, заздалегідь програмуючи власну поведінку (а це має відображення й на самоконтролі мовлення), а така орієнтація у діалогічному спілкуванні для учасників спілкування є найбільш ефективною у напрямі розвитку комунікативної компетенції творчої особистості.

Слід зазначити, що обраний нами шлях розвитку комунікативної компетенції творчої особистості вчителя, запропонований у вигляді педагогічної умови, процесом якої є рефлексія, забезпечить усвідомлення останніми особистісних орієнтацій, форм, способів спілкування та надаватиме можливість перейти на більш складний рівень мовномовленнєвої діяльності.

Список використаних джерел

1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. 3-е изд. СПб. : Питер, 2002 282 с.

2. Вятютнев М. Н. Традиции и новации в современной методике преподавания русского языка / М. Н. Вятютнев // Научные традиции и новые направления в преподавании русского языка и литературы. М., 1986. 34 с.

3. Галкина Н. В. Проблема психологических функций рефлексии в игровом обучении / Н. В. Галкина // Методология и практика. Новосибирск : Наука, 1987. С. 38-48.

4. Изаренков Д. И. Базисные составляющие коммуникативной компетенции и их формирование на продвинутом этапе обучения студентов нефилологов / Д. И. Изаренков // Русский язык за рубежом. 1990. № 4. С. 54-60.

5. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка: Ок. 100 000 слов, терминов и фразеологических выражений / С. И. Ожегов ; под. ред. проф. Л. И. Скворца. 26-е изд., испр. и доп. М. : ООО «Издательство Оникс» ; ООО «Издательство «Мир и образование», 2010. 1360 с.

6. Педагогика: большая современная энциклопедия / Сост. Е. С. Рапацевич. Мн. : Современное слово, 2005. 720 с.

7. Пентилюк М. I. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах. К. : Ленвіт, 2000. 264 с.

8. Скворцова А. И. Комунікативний компонент професійної компетентності вчителя математики [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npd/2010 _2/Scvorcov.pdf

Savignon S. Evolution of Communicative Competence The ACTFL Provisional Proficiency Guidelines / S. Savignon // The Modern Language Journal. 1995. Vol. 95. P. 129-134.

Размещено на Allbest.ru