Когнітивна діяльність логопеда: стадії обробки інформації, форми представлення і прийняття рішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 376.015.3:159.942-056.34:616.896

КОГНІТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛОГОПЕДА: СТАДІЇ ОБРОБКИ ІНФОРМАЦІЇ, ФОРМИ ПРЕДСТАВЛЕННЯ І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ

м. Київ

З етапами збору, інтерпретації і повідомлення результатів логопедичного обстеження пов'язано декілька важливих концептуальних проблем. До них відносимо: визначення місця, яке в них займає діагноз, загальну стратегію обстеження, когнітивну діяльність логопеда. Значна частина діяльності педагога визначається потребою в логопедичному діагнозі. Так, наприклад, відповідно до законів США і деяких країн Західної Європи, в кінці всіх звітів потрібно вказувати такий діагноз для адміністративних і страхових потреб. В країнах, де використовують міжнародну систему класифікації, класифікація мовленнєвих розладів входить до складу більш загальної офіційної системи індексації всіх порушень. Наскільки адекватна діагностична система? Той факт, що Американська психіатрична асоціація та Всесвітня Організація Охорони Здоров'я за останні десятиліття декілька разів вносили зміни до класифікаційної системи, говорить про те, що багато фахівців вважають діагностику важким завданням і такою, що не забезпечує точних результатів. Водночас майже всі спеціалісти визнають необхідність в діагностичних категоріях як способу угруповання дітей з однаковими психологічними і логопедичними проблемами в цілях правильного ведення документації. Проте, наприклад, деякі гуманістичні психологи заперечують проти будь-якої класифікації та систематизації людей; хоча, якщо вони збираються отримати, наприклад, в США компенсацію за страховкою, їм доводиться навішувати на клієнта відповідний ярлик, що припускає страхові виплати. Застосовуючи терміни угрупування, логопед неявно приймає ряд допущень, а саме: використання типів (виражених синдромів), акцент на наявних у дитини мовленнєвих розладах замість акценту на його позитивних характеристиках і навичках, а також акцент на так званій «малій діагностиці», зосередженій на конкретній ситуації.

Мета статті: розкрити концептуальні проблеми обробки інформації, отриманої фахівцем у процесі логопедичного обстеження дитини з тяжкими порушеннями мовлення.

При складанні висновку логопедичного обстеження може зустрітися чимало проблем: зловживання термінологією, незрозумілою батькам дитини, або нездатність задовольнити запити і потреби батьків чи установи, яка направила їхню дитину на обстеження. Іншою типовою помилкою при написанні звіту, якої особливо часто припускаються недосвідчені логопеди, є спроба охопити, інтерпретувати абсолютно всі дані, зібрані в процесі логопедичного обстеження. Неякісні прогнози можуть фактично знизити валід- ність проведених процедур, а дублювання завдань зовсім не обов'язково сприятиме її підвищенню. Також необхідно остерігатися ризикованих спроб обґрунтувати свою власну тенденційність: ефективному логопеду завжди слід розглядати проблему з обох сторін, відшукуючи дані на користь і тієї, й іншої точки зору. Класичною проблемою при складанні висновку є також невміння індивідуалізувати звіт. Це так званий «ефект Форе- ра» (1948) для описів, що є сумішшю стереотипів і розпливчастих слів, а також для висновків, які містять такі універсально валідні твердження, як «дитина тривожна, агресивна, не контактна» або «мати відчуває змішані почуття до поведінки дитини - іноді вона сердиться, а іноді задоволена». Проблема індивідуалізації логопедичного висновку - не з легких. За даними спеціальних досліджень, батьки із задоволенням сприймають фальшиві або співчутливі описи власної дитини (Forer, 1948; Snyder, Shenkel & Lowery, 1977; Sundberg, 1955). Це також так званий ефект Б. Форера, коли кожна окрема людина вважає точним описом свого характеру такий опис, який дуже загальний і підходить будь-якій людині. Щоб уникнути таких розпливчастих усереднених повідомлень логопед повинен вказувати частоту проблемних форм мовлення і поведінки дитини або цитувати власні твердження батьків, почуті з їхніх власних вуст або взяті з медичної картки дитини. Такі заходи дозволяють індивідуалізувати інтерпретації і надати їм чіткий і конкретний зміст.

Щодо діагностичної системи, то існує кілька альтернатив, як, наприклад, функціональний аналіз біхевіористів, розробки спеціалістів в галузі факторного аналізу по виділенню спільних рис, а також деякі інтерпер- сональні і психоаналітичні системи. Однак визнається, що жодна з них не має міцної психолого-педагогічної та правової підтримки, і навряд чи така з'явиться в доступному для огляду майбутньому. І все ж, незважаючи на всі наявні недоліки, спеціалісти змушені змиритися з реальністю в сучасній практиці і добре розбиратися в способах угруповання дітей. У той же час заохочуються подальші пошуки в цій галузі для доповнення її іншими концептуальними системами.

Когнітивна діяльність логопедів, які проводять обстеження, також потребує подальших досліджень. На мислення професіоналів та науковців значною мірою впливають характерні побутові уявлення про ті чи інші мовленнєві порушення. Дуже важливим є те, як формує логопед робочий образ дитини і як він повідомляє інформацію про неї іншим людям. Лише невелика кількість робіт закордонних вчених була присвячена вивченню того, як фахівці формують робочі, «осо- бистісні» моделі дитини, зокрема дитини з розладами мовлення, як і ті стилі, які вони використовують, розроблюючи свою «модель дитини» або повідомляючи свої висновки оточуючим. Один з методів, що використовується, носить назву «роздум вголос». Логопед крок за кроком описує те, як він розглядає одержану інформацію, як впорядковує її, формує свої враження і яким шляхом приходить до своїх рішень і рекомендацій. Іноді педагог вдається до техніки стимульованого пригадування, коли просять батьків нагадати йому його ж думки. На сьогодні аналогічна техніка використовується з метою розробки послідовності кроків для комп'ютерної інтерпретації MMPI - структурної схеми прийняття рішень.

Нині є велике число досліджень, присвячених прогнозуванню і запобіганню виникнення мовленнєвих порушень, які, однак, не призвели до побудови загальних теорій обробки інформації, одержаної в результаті обстеження дитини. Проте, деякі вчені і практики не заперечують корисність навіть «неприпустимої» моделі, тобто формулюванню логопедичного висновку, заснованому переважно на інтуїції та інших неоптимальних методах прийняття рішень. Це пов'язано з тим, що фахівці переважно краще справляються з встановленням, відбором і кодуванням інформації, ніж з її інтеграцією. Визначення ж інформації, яка є релевантною для конкретного логопедичного випадку (тобто мірою відповідності отриманого результату бажаному), вимагає хорошого професійного чуття, підготовки і досвіду. Тренінги з метою підвищення точності логопедичного прогнозування спрямовуються на навчання логопедів шляхом спостереження та реєстрації особливостей комунікативної поведінки дитини, а також тих рішень і ситуацій, в яких вона або зазнала невдачі, або, навпаки, домоглася успіху. Доводиться, що таким чином педагог можне удосконалювати власні навички спостереження, які надзвичайно важливі для процесу логопедичного обстеження.

Важливою метою в логопедичній роботі стає розробка теорії практичної оцінки. Така теорія має увібрати в себе когнітивні процеси логопеда, які використовуються при конструюванні робочих образів, прийнятті рішень, логопедичномк прогнозуванню, перевірці гіпотез в поєднанні з формальними статистичними процесами. Таку інкрементну (покрокову, нарощувальну) процедуру розробки моделі шляхом кількаразового переключення між логопедичними гіпотезами та їхньою перевіркою в реальних ситуаціях нерідко характеризують як «зав'язування шнурків» (Goldberg, 1970; Patterson & Bank, 1987).

Перевірка логопедичних гіпотез (одне з основних завдань оцінювання) неявно закладена на всіх етапах роботи, навіть на тих, які обмежуються описовими завданнями. Для підтвердження висунутих припущень і прогнозів спеціалісти вдаються як до теорії логопедії, так і до повторних процедур обстеження (структуровані та напівструктуровані інтерв'ю, тести й аналіз записів). Між практичними методами і теоріями існує взаємозалежність, оскільки теорію не можливо перевірити емпірично без тих чи інших засобів збору інформації, а методи практичної роботи черпають з теоретичних положень свій сенс і конструктивну валідність. Тому навколо первинних концептів обстеження утворюється так звана помологічна мережа, тобто комплекс загальних правил, перевірених на конкретних прикладах або протестованих емпірично. Разом з тим, деякі науковці закликають до контекстуалізації вимірів, тобто достатнього ступеня їхньої точності. Заклик контекстуалізувати виміри дослідники обґрунтовують, наполягаючи на тому, що загальні характеристики особливостей мовленнєвого розвитку, вимірювані багатьма завданнями, затуляють собою варіативність індивідуальної експресії в різних ситуаціях. У цьому зв'язку вважається, що логопедична робота повинна найперше брати до уваги інформацію про ті конкретні комунікативні ситуації, в яких дітей будуть оцінювати. Виявлення сильних сторін і особливостей способу життя дитини з розладами мовлення, які формуються в процесі повсякденної взаємодії дитини з навколишнім середовищем, обіцяє стати головним елементом успішного обстеження.

Сутність наступної значної проблеми найкраще передається питанням: наскільки виявляться практичними заключні етапи процесу обстеження? Питання про корисність використання різноманітних підходів до інтерпретації одержаних даних, сучасні способи використання статистичних допоміжних засобів та складання звітів на прикінцевих етапах обстеження дітей з тяжкими розладами мовлення не вивчалося. Водночас результати аналізу аналогічних питань в психології показують, що особи і організації, які направляли дітей на обстеження, вважали звіти в цілому значущими і констатували, що 52% з цих звітів так чи інакше надали позитивний вплив на методи роботи і тільки 22% не відчули ніякого ефекту, а 2% вважали, що інтерпретація одержаних даних позначилися згубно. Підкреслюється неприпустимість неправильно обраного основного акценту звіту, надмірної спекулятивності, туманності і непридатності звіту для батьків чи керівників дитячих освітніх закладів. Тобто, логопед має чітко розуміти їхні цілі і тісно ув'язувати свої остаточні висновки з потребами батьків дитини. Обстеження є обґрунтованим тільки в тому випадку, якщо воно тим чи іншим чином допомагає дитині і її батькам, а в більшості випадків, - і закладу. Більшість суперечок і досліджень в галузі психології зосередилося на релевантності обстежень. Деякі теоретики психології (наприклад, К.Роджерс) взагалі заперечують проти етапу формальної оцінки і вважають, що слід відразу переходити безпосередньо до психолого-педагогічного втручання. Інші наполягають на тому, що коли фахівець знайомиться з дитиною і поглядами його батьків, то обстеження, нехай навіть скорочене і неформальне, все одно відбувається. З іншої сторони, такі напрями, як пове- дінковий і когнітивно-поведінковий наполягають на безпосередньому і постійному взаємозв'язку між обстеженням і психолого- педагічним втручанням.

Медична ж модель взагалі постулює необхідність проводити діагностику перед початком втручання, а через те завжди вимагає обстеження, іноді формального типу, з використанням інтерв'ю і тестів. Г. Таллент (G. Tallent, 1992) з цього приводу заключає, що «спеціалісти, зокрема терапевти, які нехтують даними психологічного обстеження, роблять це на свій страх і ризик». інформація логопедичний мовленнєвий

Є ще одна важлива практична проблема: чи виправдані час і сили, які витрачаються на обстеження, у фінансовому відношенні? Зокрема, можливо, не рентабельно витрачати кілька годин на проведення, підрахунок результатів і інтерпретацію тесту, а витратити той же час на якісь інші логопедичні дії або на іншу дитину? Чи багато додає до висновку про дитину інтерв'ю чи інша процедура обстеження крім того, що вже вдалося визначити на підставі анкетних даних і короткого анамнезу? Багатьма дослідженнями в галузі загальної і спеціальної психолого-педа- гогічної наувки доведено, що мінімальна інформація, взята з анамнезу, є виключно важливим, але додатковим внеском в остаточну картину або робочий образ дитини. Сьогодні, як відомо, фахівці відходять від застосування таких тестів, як тест Роршаха, ТАТ чи дитячої шкали Векслера, які забирають надто багато часу, і все більше покладаються на короткі самозвіти. Проте, на думку більшості, ці зміни негативно позначаються на обстеженні як дорослих, так і дітей. Рекомендації, що стосуються процесу обстеження, вимагають більш широкого погляду, одночасно і поінформованого, і гуманного судження і розсудливості в самому широкому сенсі слова. Надалі передбачається, що серед інших ймовірних змін відбудеться зміцнення позицій комп'ютерного обстеження і зросте кількість досліджень, що тісно пов'язуватимуть таке обстеження з медико-психолого-педагогічним втручанням, спрямованим на створення оптимальних процедур корекції проблем дорослих і дітей.

Процес обстеження, в цілому вбудований в більшу структуру суспільства, і сам по собі є формою соціального впливу. Сприйняття конкретної ситуації і розуміння тих умов, в яких дитина і її сім'я перебувають протягом значної частини їхнього життя, повинні бути у списку необхідних професійних якостей добре підготовленого логопеда.

І нарешті, наведемо уривок з книги Петерсона і Фішмана «Обстеження, спрямоване на вирішення» (Peterson & Fishman, Asessment for Decision 1987, p. 395), автори якої рекомендують ряд загальних принципів, якими належить керуватися і при розробці моделей обстеження дитини, зокрема і при обстеженні дитини з тяжкими порушеннями мовлення:

1) приділяти при складанні програм обстеження основну увагу інтересам дітей і їхнім батькам, а не їхньому оцінюванню; 2) постійно співвідносити отриману оцінювальну інформацію з процесами змін в житті дитини та її сім'ї; 3) вивчати психологічні і мовленнєві процеси дитини в часовому континуумі (неперервності); 4) включати процес обстеження в складний світ реальної дійсності таким чином, щоб виключати ігнорування істотних впливів на функціонування дитини та її сім'ї; 5) залучати системи обстеження дитини в природні умови; 6) застосовувати численні процедури при зборі даних про особливості мовленнєвого розвитку в дитини;

2) теоретичних переконань, знань і умінь логопеда, який працює з дитиною з тяжкими розладами мовлення;

об'єкт діагностування - не просто пізнавальна діяльність дитини з мовленнєвими вадами, а цілісна психофізична структура, розвиток якої описується (безвідносно до етапу дозрівання дитини), по-перше, біологічним фактором і неврологічним механізмом. По-друге, мовленнєво-мисленнєве життя дитини не є її чисто розумовим спілкуванням з предметами і людьми, а невіддільне від мотиваційно-емоційного. Водночас при аналізі одержаних діагностичних даних необхідно враховувати те, що в процесі проведення діагностування, поведінка дитини з тяжкими розладами мовлення послідовно регулюється логопедом.

7) співвідносити процедуру обстеження з функціональними концепціями поведінки, які розвиваються в результаті використання техніки «зав'язування шнурків»; 8) враховувати сенситивність дитини до соціальних завдань і факторів тиску при розробці та реалізації програм обстеження. Ці принципи на сьогодні можуть слугувати в якості корисної дорожньої карти, яка задає орієнтири для постійного удосконалення логопедичного осмислення.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що:

1) проблема діагностики стану мовленнєвого розвитку дитини з аутизмом і його формування продиктована потребою у виборі і застосуванні діагностико-розвивальних засобів практичного впливу;

Список використаних джерел

1. Когнитивная психология: история и современность / М. Фаликман, В. Спиридонова. -- Ломоносову 2011 -- 384 с. -- (Прикладная психология)

2. Солсо Р. Когнитивная психология. -- 6-е изд. -- СПб. : Питер, 2006. -- 589 с. -- (Мастера психологии).

Анотація

У статті розкриті концептуальні проблеми обробки інформації, отриманої фахівцем у процесі логопедичного обстеження дитини з тяжкими порушеннями мовлення.

Ключові слова: діти з тяжкими порушеннями мовленнєвого розвитку, діагностичне логопедичне обстеження, вибір засобів діагностики, когнітивна діяльність логопеда.

In the article the conceptual problems processing information obtained in the course of speech therapy expert examination of the child with severe speech disorders.

Key word: children with severely impaired speech development, diagnostic logopaedic survey, choice of diagnostic tools, cognitive speech therapy activities.

В статье раскрыты концептуальные проблемы обработки информации, полученной специалистом в процессе логопедического обследования ребенка с тяжелыми нарушениями речи.

Ключевые слова: дети с тяжелыми нарушениями речи, диагностическое логопедические обследование, выбор средств диагностики, когнитивная деятельность логопеда.

Размещено на Allbest.ru